РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 48 (16 грудня 2011)
  • Випуск №48 16 грудня 2011
    Зміст
    1. Якщо мова йде про людські життя, жорсткі вимоги до виконання галузевих правил виправдані (Іван СОТНИКОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    2. Гірка квітка полину (Олексій КРИВОПІШИН, начальник Південно-Західної залізниці; Анатолій ФУРСА, голова Дорпрофсожу)
    3. Негласне спостереження за приміськими перевезеннями (Оксана КЛИМЧУК, Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    4. Довіра пацієнтів - найкраща оцінка роботи
    5. «Во здравіє» звучить у відділковій лікарні (Анатолій САДОВЕНКО)
    6. Театральный звонок длиною в 120 лет (Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото Виталия НОСАЧА)
    7. Новоріччя у середині грудня
    8. Седьмой чемпионат Европы по футболу. Франция. 1984-й (Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)
    9. Да воскреснет Любовь! (Надежда МАЦИЕВСКАЯ)

    Якщо мова йде про людські життя, жорсткі вимоги до виконання галузевих правил виправдані

    Протягом 2006-2011 рр. випадків виробничого травматизму у локомотивному депо Київ-Пасажирський не було. Написавши цей рядок, можна ставити крапку? Не кваплюсь робити це через те, що вирішив з’ясувати, як працює сектор охорони праці саме у цьому підрозділі.


    Порада інженера завжди доречна. У кабінеті з охорони праці точні дані про порядок призначення осіб, які відповідальні
    за електрогосподарство локомотивного депо, майстру електроцеху Петру ЯКИМЕНКУ надають
    начальник сектору з охорони праці локомотивного депо ст. Київ-Пасажирський Сергій РУДЕНКО та його заступниця Наталія ВОРОН.

    «Тут завжди порядок у документах, завжди отримуємо своєчасні звіти та спостерігаємо грамотний підхід до справи. Фахівці, з яких варто брати приклад», - таку характеристику про діяльність начальника сектору Сергія РУДЕНКА та його заступниці Наталії ВОРОН ми почули від керівника служби охорони праці Південно-Західної магістралі Алли ЛАЗЬКО.

    Завітавши до депо, було запропоновано Сергієві Анатолійовичу та Наталії Іванівні поділитись із читачами секретами майстерності.

    - Якщо, так би мовити, пірнути з головою у нашу справу, а інакше й не можна, то зрозумієте, що ведення документації - це важлива, проте не основна частка нашої роботи. Відповідальність за безпеку працівників, організація технічних навчань, стажування, перевірка фахових знань - всього цього вимагають наші посадові обов’язки, - говорить Сергій Анатолійович. Питань, які курують С. Руденко та Н. Ворон, є велика кількість. Промислова, пожежна і електробезпека, заходи із попередження виробничого і невиробничого травматизму, проведення початкових інструктажів під час прийому на роботу, розрахунки з метою забезпечення спецодягом...

    Робочий день у секторі охорони праці починається із наради у керівництва депо. Якщо є необхідність, інженери з охорони праці оприлюднюють проблеми, що пов’язані із «власною» сферою роботи.

    Ми - у спеціальному кабінеті. Його оснащено навчальними та наочними посібниками. Від схем, панно, стелажів із деталями та вузлами пасажирських електровозів, які розміщено на площі у майже 50 квадратних метрів, очі розбігаються. Тут одночасно мають можливість займатися 20 працівників. Телевізори, відеомагнітофон, DVD-програвач, фото-апарат - це також інструменти інженерів з охорони праці. А ще - комп’ютерна техніка, яку підключено до інтернет-мережі. Після кожної наради С. Руденко та Н. Ворон ознайомлюються з електронною поштою. Потім - аналізується зміст службових телеграм. Згідно із розпорядженнями визначаються окремі блоки виробничого процесу. Контроль за щомісячним планом роботи з охорони праці тут ведеться щодня. Необхідно притримуватися усіх його пунктів. Тоді й випадків виробничого травматизму можна уникнути.

    Як запевнили нас С. Руденко і Н. Ворон, у депо продовжується робота з оснащення куточків з охорони праці у цехах і на виробничих дільницях. Приділяється увага і забезпеченню працівників санітарно-побутовими приміщеннями. Контроль за утриманням їх у належному стані - також прерогатива цього сектору.

    Інженер з охорони праці має бути асом одночасно у кількох сферах - юридичній, технологічній і кадровій. Постійно займатися самоосвітою - це також, без перебільшення, їх святий обов’язок. Допитливість, намагання розібратися у різноманітних питаннях - цього вимагає специфіка діяльності локомотивного депо. Нормативна і довідкова література? З нею також інженери мають бути, як кажуть, на ти.

    Нещодавно довелось почути таку думку. Інженер з охорони праці - вихователь дорослих людей. Важко не погодитись. Адже робота локомотивників важлива та небезпечна. Покращення умов і дотримання правил охорони праці у такому підрозділі неможливі без проявів принциповості та вимогливості.

    - Таке поняття, як корпоративна відповідальність, сьогодні стало нормою в нас практично для всіх, - сказав наостанок Сергій Анатолійович. - Це означає, що кожний працівник, або слюсар, або газоелектрозварник, або верстатник, а тим більш керівник середньої ланки вчаться бути господарями у своїй справі. Заощадження матеріалів, електроенергії, впровадження на робочому місці прогресивних технологій, підвищення продуктивності праці, якості ремонту - так чи інакше це стосується й інженерів охорони праці.

    - Від кожного жорстко вимагаю дотримуватися правил охорони праці. Хоч від керівника дільниці, цеха, хоч від рядового працівника. І це вповні виправдано. Адже мова йде про людські життя.

    Іван СОТНИКОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Гірка квітка полину

    З нагоди Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС керівництво Південно-Західної залізниці та Дорпрофсож звернулися до них із проникливими словами.

    Згідно з Указом Президента України від 10 листопада 2006 р. День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відзначається щорічно 14 грудня, у день закінчення будівництва саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком. Довгі роки український народ продовжує боротьбу з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, дбаючи про майбутні покоління.

    День ліквідатора нерозривно пов’язаний із техногенною катастрофою 1986 р., подібної до якої за масштабами і наслідками ще не бачив світ. Ця непересічна за трагічними наслідками подія сколихнула світ не лише своєю величезною руйнівною силою. Мужність тих, хто першим зіткнувся з її страшними наслідками, неоціненна.

    Пригадаємо, пізно вночі 26 квітня 1986 року, коли й сама весна притихла від колискової синьоокого Полісся, загравою вирвався з обіймів пітьми вогонь, що світився зовсім не природно. Сповиту материнськими обіймами тишу пройняв вибух. Наче саме тієї миті збулись пророчі слова Святого Іоана Богослова, наведені у Біблії: «...Велика зоря впала з неба, палаючи, як смолоскип. А ймення зорі тій Полин...» Першими жертвами катастрофи стали атомники й пожежники, які були у той час на чергуванні. Частку власних зусиль, здоров’я, а іноді і самого життя втрачали і залізничники. Тяжка праця й подвиг, горе й звитяга - все змішалось у пекельному вогні ядерної стихії. У приборканні її взяли участь представники різних професій.

    Хоча від подій, пов’язаних з аварією на ЧАЕС, вже минуло 25 років, але для багатьох працівників Південно-Західної залізниці вони відклалися в пам’яті назавжди. Не забути, якими величезними потоками йшли тоді з усього СРСР вантажі з метою ліквідації масштабної аварії. Сьогодні важко навіть уявити, в яких складних умовах доводилося працювати залізничникам, адже вони мали забезпечити безперебійний рух поїздів, чітко організувати роботу величезного транспортного конвеєра. Тому пройти випробування Чорнобилем довелося великій когорті залізничників. Нелегкі відрядження, робота в надзвичайно важких умовах стала для них особливою сторінкою життя. У ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи брали участь понад дві тисячі залізничників столичної магістралі, понад 30 тисяч мешкають та працюють на забруднених «цвітом чорного полину» територіях. Керівництво залізниці протягом років, які злинули після аварії, приділяє увагу ліквідаторам та їхнім родинам.

    Шановні учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, висловлюємо вдячність та шану героям-ліквідаторам аварії. Рятуючи Україну, ви допомогли людству максимально звільнитися від наслідків техногенної катастрофи.

    Бажаємо вам та вашим родинам життєвої енергії, міцного здоров’я, радості, сімейного щастя, добра! Світлу пам’ять про тих, хто віддав своє життя у боротьбі із наслідками найбільшої техногенної катастрофи, збережемо для майбутніх поколінь.

    Олексій КРИВОПІШИН, начальник Південно-Західної залізниці; Анатолій ФУРСА, голова Дорпрофсожу

    Негласне спостереження за приміськими перевезеннями

    Дільницю Житомир - Фастів нинішнього року не обділяють своєю увагою журналісти різних мас-медіа. Втім і приводи вагомі - електрифікація дільниці, початок курсування електропоїзда підвищеної комфортності Житомир - Фастів - Київ, який дозволив вирішити актуальну для житомирян та прилеглих селищ проблему залізничного сполучення зі столицею. «Рабочее слово» вже друкувало журналістські враження від поїздки цією електричкою. Чи ж є місце комфорту у звичайному електропоїзді Житомир - Фастів - також досліджує наша газета.

    Зі станції Житомир до Фастова вирушаємо о 8.06. Надворі дещо нижче нуля. Та зайшовши до вагона, відчуваю і тут отримаю приємне враження - було тепло і двері зачинялися щільно. Оглядаю салон, він прибраний, навіть лушпиння від насіння ніде немає. Втім, це ж був ранок, вже під час вечірніх рейсів картина буває іншою. Що ж до пасажирів, то з Житомира вагон вщерть заповнений ними не був, але на зупинках людей прибувало. Це різні категорії пасажирів: і студенти, і люди середнього віку, і , звісно ж, пенсіонери - у цій звичайній електричці пільги для них існують. Рух подорожніх був на кожній із зупинок - на одних виходили дачники, на інших заходили бажаючі доїхати до Фастова у виробничих справах чи побазарувати. Ось у Корнині зайшли гамірливі жіночки пенсійного віку із чималими сумками. Домашні молокопродукти, які були в них, намагалися пропонувати й іншим пасажирам, але не побачивши їхньої активності, поскладали свій товар для реалізації, очевидно, на ринку у Фастові.

    Загалом же електропоїзд «зібрав» пасажирів із 20 зупинок по ходу свого слідування. Він зручний для мешканців навколишніх населених пунктів, які планують поїздку до Фастова. Щодо квитків, то провідник-касир «обілечує» у вагоні. Не секрет, що серед виданих квитків - чимало посадочних для пільговиків. Відразу ж виникла думка, чи ж місцева влада турбується про пасажирів так само, як і залізничники? Останні подбали, щоб курсував тут електропоїзд. Додатково й підвищеного комфорту, який доїжджає до Києва менше, ніж за дві години, і звичайний, що зупиняється на всіх зупинках. Чи ж повертаються вчасно компенсації за перевезення пільговиків залізниці? Повернувшись із поїздки, про це запитую в начальника пасажирського сектору Коростенської дирекції Олексія Драгіцина.

    - Електропоїздом Житомир - Фастів найчастіше користуються жителі міста Житомира і Житомирського району, мешканці населених пунктів Андрушівського, Брусилівського та Попільнянського районів. З міськими та районними державними адміністраціями на початку року укладаємо договори на повернення компенсацій за проїзд пільгових категорій.

    На даний момент 80% від суми, яку ми виставляли за перевезення пільговиків, перерахувала Житомирська міська адміністрація (рахунок на 1 мільйон 365 тисяч, а отримали майже 1 мільйон 99 тисяч). Треба відзначити, що останніми роками поліпшилась співпраця з Житомирською міською адміністрацією, адже раніше більше коштів вони направляли на міський транспорт. Нині вдалося досягнути порозуміння в цьому питанні. Житомирська райдерж-адміністрація повністю розрахувалася, Андрушівська повернула більше половини. Сподіваємося, до кінця року ще надійдуть компенсації.

    ВІД РЕДАКЦІЇ:

    Перевіряти якість обслуговування пасажирів шляхом негласного спостереження - веління часу. Таким чином можна виявити існуючі вади у сфері приміських перевезень. У редакційній пошті знаходимо нарікання з приводу курсування короткосоставних електропоїздів. Деякі дописувачі критикують залізничників за «гори сміття» у приміських електричках. А багатьох дивують «розхлябані» двері у салонах вагонів, зниклі сидіння, розфарбовані стіни тощо. І знову прописні істини: не кваптеся звинувачувати у цих гріхах залізничників!

    Вже неодноразово звертали увагу наших дописувачів на те, що компенсаційні суми за перевезення пасажирів пільгових категорій аж ніяк не відповідають збиткам, від яких потерпає приміське пасажирське господарство.

    Яскравий приклад, який нещодавно було наведено у «Рабочему слові» (№46 від 3 - 9 грудня 2011 р. «Сказав журналістові - дезінформував усю країну»). Коротко нагадаємо про те, що чиновник Київської облдержадміністрації у розмові з тележурналістом значно зменшив суму заборгованості до бюджету Південно-Західної залізниці з боку влади, що керує у Київській області. І мова сьогодні не про те, наскільки «помилився» заступник голови облдерж-адміністрації. Річ у тім, що, інформуючи громадськість про «мізерні» борги перед залізничниками, державні люди «переводять стрілки» на працівників сталевих колій. Мовляв, соціальну напругу створюють саме залізничники. Між іншим, за останніх п’ять років лише з Київської облдержадміністрації за перевезення пільгових категорій пасажирів не надійшло, як стверджує прес-служба столичної магістралі, майже 59 млн. грн. До речі, вартість одного електропоїзда вітчизняного виробництва складає понад 65 мільйонів гривень. Якщо б скласти «до купи» борги, які залишаються за, приміром, Київською мерією та відповідними облдержадміністраціями, то, очевидно, на ці кошти можна було б придбати новий рухомий склад.

    Про що свідчить наведений вище приклад? Переважна частина суб’єктів української влади не бажає брати на себе тягар компенсації за недоотримані доходи приміським залізничним комплексом. Саме через те серйозно обмежуються можливості населення користуватися послугами залізничного транспорту.

    Переді мною лист від Ольги Лосєвої, яка працює медичною сестрою Дорожньої клінічної лікарні №1 ст. Київ-Пасажирський. За змістом лист адресовано керівництву Південно-Західної залізниці з приводу того, що «при посадці на приміські поїзди №6003 Київ - Козятин та №818 Київ - Ніжин по суботах відбувається жах». Вище ми намагались відповісти на поставлене О. Лосєвою запитання. Проте шановна читачка піднімає ще одну проблему. «Нова біда - холодно, двері у тамбур не зачинаються».

    Що ж тут відповісти?! Журналісти газети залізничників в електропоїздах - не новачки. Також користуємося цим видом транспорту. Для нас, як і для інших пасажирів, незручності - не таємниця. Проте, якщо бути щирим, двері в тамбур, як і сидіння для подорожніх у салоні, ламають не машиніст із помічником. Придивіться до світлини. Як вважаєте, які двері можуть витримати подібні габарити?! Якщо намагатися пропхати у салон такий багаж, то місця не вистачить, як мінімум, двом «додатковим» подорожнім. А якщо подібний «з лиха навантажений візок» зачепить двері у тамбур?! Коментарі, сподіваюсь, непотрібні.

    Оксана КЛИМЧУК, Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Довіра пацієнтів - найкраща оцінка роботи

    Відділкова лікарня ст. Козятин цілком заслужено утримує провідні позиції серед лікувальних закладів на залізниці. Навіть за всі ці непрості роки становлення нашої держави тут змогли не лише зберегти всі добрі напрацювання в наданні якісних медичних послуг залізничникам регіону, а й примножити їх.

    Лікар-ендоскопіст Володимир Васильович ПІЛІПОНОВ - один з тих фахівців медицини, хто безпосередньо причетний до цього. До виходу на пенсію майже чверть століття він очолював трудовий колектив цієї лікарні, разом із підлеглими зробив все, щоб не лише зберегти в регіоні відомчу медицину, а й вийти на новий сучасний рівень медичного забезпечення залізничників.


    Володимир Васильович ПІЛІПОНОВ, колишній головний лікар відділкової лікарні ст. Козятин.

    - Керівником нашої відділкової лікарні я став у далекому вже 1985 році, - згадує Володимир Васильович. - Країна стояла тоді на порозі великих змін. Розпочиналася відома всім «перестройка». Всі ми були з амбітними планами на майбутнє. Хотілося не лише перетворень у суспільстві, як таких, а щоб вони змінили наше життя на краще. І суттєво.

    Відділкова лікарня у ті роки потроху розбудовувалася. Вже були впроваджені в експлуатацію нові приміщення - поліклініка та терапевтичний корпус. Та хотілося більшого. Бо і хірургія, і травматологія, і пологове відділення та й багато інших підрозділів тіснилися у приміщеннях, що вже не відповідали необхідним вимогам. Старше покоління добре пам’ятає ті часи, коли вирішення майже всіх місцевих питань, у тому числі й пов’язаних з будівництвом, було потрібно узгоджувати мало не у найвищих кабінетах республіканської і вище влади. Тож будівництво нових корпусів для лікарні довелося «вибивати» аж у Москві. Там до наших пропозицій поставилися без ентузіазму, бо тоді міністерство охорони здоров’я надавало перевагу будівництву поліклінік, а не стаціонарних лікарень. Нас навіть і на прийом «до самого» не хотіли записувати. Але ми були наполегливими. Та й, якщо бути до кінця відвертим, не обійшлося без зв’язків та знайомств із впливовими людьми, які допомогли нам вирішити проблему. Щоправда, спочатку дали «добро» лише на капітальний ремонт старих будівель, але з часом вдалося владнати і дозвіл на фінансування будівництва нових корпусів.

    Довгобуди у радянські часи були не винятками, а цілком звичним явищем. Тож, поки звели коробку будівлі, перестройка закінчилася, а Радянський Союз розпався. Гроші були, але купити за них необхідне було майже неможливо. От у такій ситуації нам і довелося працювати. Це вже сьогодні після стількох років іноді дивуюся, як нам вдалося тоді все зробити. І добудувати, і обладнати, і навіть вийти на більш якісний рівень надання медичних послуг. До нас потім приїздили за досвідом колеги з інших відділкових лікарень залізниць країни. Двічі на базі нашої лікарні проводилися семінари для керівників відділкових медзакладів з усієї Укрзалізниці. Чотири рази лікарня завойовувала звання переможця галузевого змагання на Південно-Західній. І мені приємно було почути оцінку нашої роботи з вуст свого колеги з Львівської залізниці, коли той під час одного з таких семінарів щиро зізнався, що їхав на семінар у Козятин із думкою: а що я там побачу незвичне, нове, цікаве? І був приємно вражений і облаштуванням лікарні, і організацією тут роботи.

    А козятинцям дійсно було, що показати своїм колегам. Тоді вони були, так би мовити, піонерами з впровадження комп’ютерної техніки, яку активно стали використовувати працівники статистичного відділу та бухгалтерії. Одними з перших на залізниці обладнали кабінети, де проводилися обстеження клієнтів імпортними апаратами ультразвукового дослідження та ендоскопами, які, до речі, також довелося «вибивати». Тут запрацювали відділення діагностики та реанімації. Не менш помітними були зміни і в облаштуванні лікарні: палат для хворих, робочих кабінетів, вестибулів, коридорів тощо.

    - Розумієте, я був і залишаюся прибічником такої думки, що у лікарнях інтер’єр приміщень повинен відволікати наших пацієнтів від різних сумних думок і якось все ж підбадьорювати їх, - продовжує Володимир Васильович. - Ви, мабуть, помітили, що у нас висить на стінах багато хороших картин. А придбали ми їх для лікарні ще тоді, коли радянські карбованці були майже знецінені. Від такого «фінансування» мої колеги з інших лікарень часто відмовлялися, бо за ті гроші майже нічого не можна було купити, а от відзвітувати довелося б. Я ж не відмовився і закупив у художніх майстернях Києва та Вінниці за копійки чимало чудових картин, що прикрашають зараз нашу лікарню. Як бачите, і надані кошти освоїв, і художники, які не знали, як і куди збути свій товар у ті важки часи, отримали за свою роботу хоч якусь винагороду.

    А от ідея облицювати всі коридори та вестибуль лікарні плиткою зі скла, що служить нам майже двадцять років, з’явилася у мене після відвідання однієї з районних лікарень. Обійшлося не дорого, проте оригінально і навіть виглядає симпатично.

    А є ще у нас чудовий зимовий сад, який ми облаштували на горищі однієї з будівель. Цим самим ми вирішили одразу дві проблеми: і дах не протікає, і ті, хто у нас лікуються, мають можливість провести свій вільний час, особливо взимку, коли на вулиці довго не пробудеш, а тут й затишно, й приємно, й місця вистачає, бо приміщення досить просторе. А поруч - бібліотека, де чимало цікавих книг.

    І сьогодні керівництво лікарні продовжує курс, взятий на модернізацію нашої відомчої медицини. Завдяки постійній підтримці і допомозі з боку керівництва залізниці лише останнім часом лікарня поповнилася сучасним обладнанням, що дозволяє проводити лікування та діагностику серцево-судинних хвороб, захворювання органів дихання, робити складні операції та виявляти симптоми багатьох хвороб, проводити повноцінний медичний огляд працівників залізничного транспорту. З отримання двох автомобілів «швидкої» медичної допомоги повністю вирішено проблему з доставкою хворих і надання їм невідкладної допомоги у разі термінових викликів. Значно покращилися і умови лікування хворих. Є тут низка палат, яку обладнано усіма зручностями.

    А найкращою оцінкою роботи цього колективу є, мабуть, та довіра пацієнтів до лікування саме у цьому закладі, що залишається вже довгі роки.


    «Во здравіє» звучить у відділковій лікарні

    Ця невеличка капличка, що вдало розташована у приміщенні відділкової лікарні ст. Козятин, ось вже майже півтора десятка років є для багатьох місцевих прихожан місцем проведення богослужіння. Її було відкрито ще 7 червня 1998 р. у переддень великого православного свята Святої Трійці. З тих пір тут щочетверга проводять богослужіння, які веде настоятель храму Почаївської ікони Божої Матері Козятина протоієрей Анатолій.


    Тепло свічки. Під час богослужіння у капличці відділкової лікарні.

    Ініціатором створення на території лікарні цього культового закладу виступив тогочасний головний лікар відділкової лікарні Володимир ПІЛІПОНОВ. А місцеві священики охоче підтримали його ідею. Допомагали всім, чим могли. Знайшлися й спонсори. Безпосередньо ж втілював у життя цей задум місцевий майстер Володимир Герасимчук. І менш як за рік капличка відкрилася для прочан. За іронією долі розмістилася вона у колишньому приміщенні парткому лікарні, яке після припинення роботи місцевого осередку єдиної на увесь колишній СРСР партії деякий час використовувалося адміністрацією лікарні за різним призначенням.

    - Наші прихожани - це, здебільшого, пацієнти лікарні та її медичний персонал, - говорить протоієрей Анатолій. - Хоча приходить й чимало місцевих мешканців. Двері відчинені для всіх. Божа служба тут нічим не відрізняється від тієї, що проводиться в інших храмах нашої Церкви. Служаться акафісти, во здравіє, молебні. За бажанням прочан здійснюються й інші обряди як то сповіді, причастя, благословення. Сюди часто заходять хворі за благословенням перед операцією, а лікарі та інші працівники лікарні - щоб попросити Божої допомоги для своєї роботи. І мені приємно виконувати цю місію особливо у такому закладі, де горе та радість завжди поруч. Де люди завжди ближче до Бога і просять у нього здоров’я собі і своїм близьким.

    Доглядає за капличкою, так би мовити, на громадських засадах медсестра лікарні Галина МУСІЄНКО. Вона і слідкує за чистотою і за тим, щоб рушники на іконах завжди були охайними, і чистить підсвічники, словом виконує всю роботу по господарству. А ще вона відгукується на прохання прочан на проведення того чи іншого обряду й узгоджує це все потім із протоієреєм.

    За словами настоятеля храму подібних капличок, що діють в інших установах їхнього регіону, не так і багато. Проте Православна Церква завжди підтримує тих, хто виступає з ініціативою їхнього будівництва. Бо такі хоч і невеличкі культові заклади завжди допомагають людям підтримувати дух та віру. Тож і залізничники не стоять осторонь цієї доброї справи.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Театральный звонок длиною в 120 лет

    В продолжении повествования о праздновании 120-летия Театра русской драмы (см. №47 за 2011 г.), а если быть точным - Театра Соловцова, которому в 1926 г. будет суждено стать именно Российским драматическим театром, хочется все же уточнить интересный факт.


    Театральная пародия на Поющего ректора.

    ИМЕННО ВО ВРЕМЯ ПРОГОНА юбилейного спектакля «Чуть мерцает призрачная сцена... (Юбилей. Юбилей? Юбилей!)», авторы сценария - Сергей Озиряный и Евгений Лунченко, открытый театраль-ный подиум был украшен декорациями в стиле ХIX века. Зритель уже с первых минут настраивался на эпоху, когда в сфере киевской рекламы были вывески «Павелъ Буре», «Шоколадъ с молокомъ», «Коньякъ Шустова», «Т-во Энемъ» и пр. Но взгляд то и дело падал на большой транспарант «Театръ Бергонье». Так кто же эта личность? Как уже рассказывалось в предыдущей публикации, Соловцов начинал свою киевскую карьеру в театре Огюста Бергонье (ул. Б. Хмельницкого, 5). Француз-предприниматель Бергонье в 1868 г. приобрел участок земли (квартал ул. Пушкинская - ул. Б. Хмельницкого) и превратил его в источник дохода. В 1874 г. он построил здесь деревянный цирк, а уже через год - каменное здание театра и двухэтажный дом (архитектор - Николаев). В декабре 1875 г. помещение арендовал князь В.Д. Оболенский для театра-цирка «Альказар». В 1878 г. Бергонье построил дополнительное двухэтажное здание. Во внутренней его части был театр, а на втором этаже - гостиница «Лион». Начиная с 1884 г., в течение 7 лет в театр приезжало на гастроли Московское общество драматических актеров, возглавляемое Н.Н. Соловцовым. В 1891 г. здесь был основан «Соловцов» театр.


    Р. Шеридан «Школа скандала» - в главных ролях Татьяна НАЗАРОВА и Давид БАБАЕВ.

    КОМПОЗИЦИЯ ЮБИЛЕЙНОГО СПЕКТАКЛЯ была построена на кокретных исторических фактах из жизни Русской драмы в Киеве. Это дань нынешнего артистического поколения своим предшественникам. Голос народного артиста Украины, главного режиссера театра Михаила РЕЗНИКОВИЧА, называвший за сценой фамилии и имена актеров из ушедшего в лучшие миры творческого цеха, и ряд фоторепродукций, то и дело возникавших на большом экране, не оставили равнодушным. И позже, когда спектакль уже будет подходить к кульминации, я осознаю секрет задумки сценаристов и режиссеров этого театрального действа. Играя отрывки из спектаклей репертуара последних лет, народная артистка Украины и Российской Федерации Татьяна НАЗАРОВА, народные артисты Украины Ирина ДУКА, Николай РУШКОВСКИЙ, Давид БАБАЕВ, Борис ВОЗНЮК, Сергей ОЗИРЯНЫЙ, Валерий ЗАЙЦЕВ и в общем, как не раз подчеркивалось ведущими, «вся труппа театра» отдавали должное оттачиванию мастерства. Взгрустнуть? Рассмеяться? Задуматься над бренностью лет? Все это возможно на юбилейном спектакле. Зрителю - в первую очередь.


    Николай Соловцов. Взгляд через столетия.

    В коротком отрывке из общей мозаики «сборного» театрального представления не так-то легко описать все то, что удается воплотить по замыслу режиссера-постановщика. В эти минуты такого рода экскурсы в историю театра не казались лишними. И вот почему. Я отдаю себе отчет в консерватизме и как бы пристрастном - под знаком «плюс» - отношении к старым актерам. Может быть, и так. Только мне кажется, что это как раз «угол» зрения тех, кому просто не посчастливилось увидеть и непредвзято сравнить Тех старых с Этими новыми.

    «ЧАСТО МОЖНО УСЛЫШАТЬ, что театр - это дом, семья. И счастлив тот дом, где свято чтят традиции, передают их от деда к отцу, от отца к детям, и тогда связь времён, связь поколений неразрывна, - обратился к зрителям Михаил Резникович. - Мне кажется, наш театр именно такой - театр Дом, театр живых традиций. Мы чтим наших стариков, которые творили историю и славу театра, помним и ощущаем свои корни. То есть, стараемся не быть «иванами, не помнящими родства», стараемся не стать манкуртами. Однако при этом стараемся следить за сменой поколений, чтобы не оборвалась связь времён, не иссяк род наш театральный. А он, в какой-то степени, особый - от труппы знаменитого Соловцова, от великого Константина Хохлова, от блистательных Михаила Романова и Марии Стрелковой, Юрия Лаврова, Евгении Опаловой, Виктора Халатова, Мальвины Швидлер. Пришедшие за ними в середине и на излёте прошлого века уже давно стали признанными мастерами».

    ГЛАВНЫЙ РЕЖИССЕР НАДЕЕТСЯ, что новые поколения, которые пришли в театр, воспримут живые традиции, и связь поколений не будет утрачена.

    Пересказывать канву спектакля? Разбирать «по косточкам» игру каждого актера? Поверьте, для этого потребовалось бы много времени. Предложу рассмотреть фотографии с прогона спектакля, где, как сказал известный поэт начала ХХ века Осип Мандельштам, «Чуть мерцает призрачная сцена, хоры слабые теней, захлестнула шелком Мельпомена…». Поспешите в Русскую драму. Успейте на спектакль к звонку, который звучит уже 120 лет. Поспешите! Не пожалеете.

    Авторы благодарны за возможность приобщиться к прекрасному заведующему литературной частью театра Борису КУРИЦЫНУ и заслуженному артисту Украины Олегу КОМАРОВУ.

    Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото Виталия НОСАЧА

    Новоріччя у середині грудня

    Новорічне свято відзначають не лише у родинних колах, а й у трудових залізничних колективах. І відбувається це, як правило, в останні дні грудня. Але в деяких відокремлених структурних підрозділах є підстави, щоб вогні на новорічній ялинці «запалити» значно раніше. Один із них - станція Вінниця, де начальником Микола ВАПНЯРУК. Тут показниками комерційної діяльності річні завдання виконали значно раніше, ніж передбачалось. Значно зросла й продуктивність праці.

    Завдяки чому досягнуто таких результатів?

    - З першого липня поточного року ми почали працювати з використанням електронних перевізних документів та із застосуванням електронних підписів відправників вантажів, - охоче дає відповідь на моє запитання заступник начальника станції з вантажної та комерційної роботи Ігор БАРАБАШ. - Якщо говорити пафосно, то ми вступили в еру електронних документів з вантажних перевезень. А коли сказати просто, то нам на багато легше стало працювати, та і нашим партнерам - відправникам вантажу - на багато легше з нами співпрацювати.

    Чи дійсно так, спробую з’ясувати у обох сторін?

    За відповіддю звертаюсь до начальника товарної контори Валентини НАГАЛЮК.

    - За період роботи на станції, а це уже понад 33 роки, я брала участь у великій кількості новацій. Був час, коли накладні ми заповнювали від руки, можна сказати - олівцем на коліні, потім у відповідні графи заносили потрібні слова та цифри за допомогою друкарської машинки. Не так давно освоїли комп’ютери, щоправда, писанини та паперів від цього не зменшилось. У нас навіть жартували - щоб відправити один вагон, необхідно списати майже пачку паперу. Це не зовсім так, але паперу переводили чимало. І ось я дожила до тих часів, коли паперової писанини значно зменшилось. А настане час - її зовсім не потрібно буде у нашій вантажній роботі.

    Відповідь моєї співрозмовниці дозволю дещо прокоментувати. На станції мені подарували бланк накладної, який уже не є папером суворої звітності, а залишається як анахронізм. Так от у цьому доволі важливому (в минулому) документі для перевезення вантажу залізницею відправник зобов’язаний був заповнити понад 25 граф. Причому у певних рамках, з дотриманням розміру шрифту… Це вимагало щоб недосвідчені залізничні клієнти робили десятків дзвінків до працівників станції і такої ж кількості відповідей із поясненням - що і куди записати. Потім ці накладні переписували на комп’ютерах, виправляли помилки і після цього складали остаточний документ, який мав підписати відправник, із належною довіреністю, стоячи біля віконця товарної каси. Словом, клопотів і у відправників вантажів, і товарних касирів вистачало.

    А тепер? Хай на це запитання дадуть відповіді ті, хто цим безпосередньо займається. І перше слово - клієнту залізниці.

    - Нашій фірмі доводиться щоденно відправляти по десятку, а то і два вантажних вагонів і стільки ж, а то і більше отримувати, - зізнався представник однієї з агрофірм Сергій ВОРОБЙОВ. Для цього мені необхідно було перебувати у товарній конторі майже увесь робочий день, а то і у нічний час, адже цей підрозділ працює цілодобово. А тепер я оформлюю перевізні документи із свого персонального комп’ютера. А це - ноутбук, який має вихід у інтернет. З нього я виходжу на АС Клієнт УЗ і далі у електронному вигляді оформлюю накладні і копіюю з них усі інші документи, які потрібні для відправлення вантажу залізничними вагонами і через інтернет відправляю їх на сервер станції Вінниця. І, коли усе узгоджено, я також через інтернет ставлю свій підпис у електронному варіанті. То ж, відправляючи вантажі декількома вагонами, я не являюсь на станцію. Спілкуюсь із свої ми партнерами із залізниці лише телефоном або через всесвітню «павутину». Для мене це досить вигідно. Жаль, що такі перевезення здійснюються лише в межах України.

    Цю думку поділяє абсолютна більшість відправників та одержувачів вантажів, які співпрацюють із фахівцями ст. Вінниця. Як коментар додам, що кожен із клієнтів нашої залізниці, через юридично визначену особу, яка має право від імені відповідної структури здійснювати транспортні операції і отримала «чіп» - «флешку» із занесеним зразком його особистого підпису. А, головне, вставивши у комп’ютер цю особисту флеш-карту та набравши власний, лише йому відомий код, як у банкоматі, відправник може завізувати перевізний документ, який надходить у товарну контору залізничної станції. Володарів таких носіїв комп’ютерної інформації «флешок» лише серед клієнтів ст. Вінниця понад 130.

    А тепер про вигоду для працівників залізниці.

    - Нову програму із електронного оформлення накладних на перевезення вантажів я освоїла доволі швидко, - коментує товарний касир Олена ГЕДЗЬ. - Уже в перший день запровадження приймала їх від наших постійних клієнтів. І хоч були побоювання з обох сторін, та попри помилки від відправників ми усе виправляли і відправляли вагони. Лише, коли вантажі дійшли до місць призначення, ми заспокоїлись. На сьогодні до цієї справи ставимось, як до буденної. Але на оформлення кожного вантажу у залізничному вагоні, чи й групи вагонів, ми витрачаємо значно менше часу.

    За технологією лише перевіряємо, чи вірно занесені дані у відповідні графи, а не набираємо на наших комп’ютерах усі дані із паперу, який нам приносив раніше клієнт і «стояв над головою» у віконці товарної каси. Коли щось не так, ми виправляємо за лічені секунди. Це значно скорочує час роботи із кожним клієнтом.

    Що ж дало запровадження нової системи? Продовжую засипати своїми запитаннями працівників ст. Вінниця.

    - Зросла продуктивність праці не лише товарних касирів, - підтверджує начальник вантажного району Оксана СЛОБОДЯНЮК. - Ми усі від цього у виграші. Можу сказати, що і прийомоздавальників нині менше писанини. Раніше вони вели декілька спеціальних книг. Зокрема: прийому до перевезень, вивантаження, повідомлення… А тепер записи й у них здійснюються лише в електронному вигляді.

    - Нам обіцяють оснастити й спеціальними планшетами, чи ноутбуками, - долучається до розмови прийомоздавальник Катерина ЧУПИРА. - Тоді нам не потрібно буде бігати від вагонів до контори. А усі дані зможемо передавати, перебуваючи у мережах станції.

    Перспектива звичайно є і задумане буде здійснюватись. Але чи торкнулися ці нововведення усього загалу, або введені лише на великих станціях, зокрема у обласних центрах?

    Така система діє на усіх, 51 станції нашої дирекції, які займаються відправленням та прийомом вантажних вагонів, - підтвердив начальник відділу вантажної та комерційної роботи Жмеринської дирекції залізничних перевезень Віталій МЕЛЬНИК. - Усі вантажні касири пройшли відповідне навчання і тепер працюють лише з електронними накладними. Та і клієнти до цього звикають. На сьогодні абсолютна більшість із них уже оформили відповідні договори, мають право електронного підпису і користуються цим. А тих, хто здійснює разові перевезення, чи ще не встиг освоїти нову технологію ми, як виняток, оформляємо за старими формами. Або направляємо до відправників у яких є «чіпи» з електронними підписами та інші електронні документи. Вони лише оплачують за перевезення. Коли говорити про результати новацій у нашій дирекції, то не лише трудовий колектив станції Вінниця, а й багатьом іншим вдалось досягти значно більшого обсягу відвантажень. Зокрема у Гнівані, де щоденно відправляють десятки вагонів із щебенем із гранітного кар’єру, у Гуменцях, звідки вирушають у дорогу вагони із подільським цементом, та і на багатьох інших значно пожвавилась вантажна робота. Тому планові завдання виконуються завчасно і є нагода «запалювати» лісові красуні за довго до настання Нового року. З чим я й вітаю своїх колег!

    Редакційний колектив, приєднується до цього привітання.


    Седьмой чемпионат Европы по футболу. Франция. 1984-й


    Сборная Испании - финалист турнира.

    (Продолжение. Начало в №47)

    Ключевым в группе стал матч между Англией и Данией в Лондоне на «Уэмбли». На предматчевой пресс-конференции Зепп Пионтек сказал: «Если мы завтра выиграем, то наша команда выйдет на высший международный уровень. Такая возможность у нас появилась впервые за последние годы». Вряд ли тогда Пионтек сам до конца верил в возможность победы на «Уэмбли». Но, как бы там ни было, датчане выиграли. Единственный гол с пенальти провел Алан Симонсен (защитник англичан Фил Нил выбил мяч рукой из пустых ворот). Победа датчан не была случайна, ведь они доминировали в течение всей игры. Сборная Дании обыграла родоначальников футбола впервые с 1948 г. А для британцев это поражение стало их первой неудачей на своем поле в официальных матчах чемпионатов мира и Европы. После того, как датчане заняли в группе первое место, журналисты окрестили команду Пионтека «Датский динамит» - за агрессивную и зрелищную игру. А Зеппа Пионтека журнал «World soccer» назвал лучшим тренером 1983 г.

    Группа 4. На протяжении всей турнирной борьбы ситуация в группе была запутанной. Однако главные претенденты на путевки во Францию определились быстро - ими стали сборные Югославии и Уэльса. В очных встречах «юги» и валлийцы очки между собой поделили. Определяющей стала игра команды Уэльса против болгар в Софии, где братья югославов по славянской крови переиграли британцев с минимальным счетом 1:0. Однако «родственные» связи и географическая близость были абсолютно не причем. В последнем матче группы югославам необходима была только победа, но болгары упирались из последних сил: сломить их сопротивление удалось лишь на 90-й минуте, когда после передачи Златко Вуйовича «отметился» Любомир Раданович. 40-тысячный стадион «Полюд» города Сплит «взорвался» радостными криками - команда «вырвала» путевку в финальную часть чемпионата Европы на 90-й минуте!

    Группа 5. Сборная Италии стала главной сенсацией всего отборочного этапа. Чемпион мира в восьми играх сумел выиграть лишь единожды. Причем, эта победа была завоевана в последнем матче квалификационного раунда, когда «Скуадра адзурра» на своем поле встречалась с Кипром. Отметим, что этот поединок мог завершиться ничьей, однако итальянцев спас защитник Антонио Кабрини, выведший чемпионов мира вперед на 82-й минуте. По ходу турнира итальянцы успели напортачить с тем же Кипром в Лимасоле (унизительные 1:1). А чего стоит домашнее поражение от шведов 0:3? Какие-то сумасшедшие цифры и счета, словно речь идет не о сборной Италии. А ведь по составу «Скуадра адзурра» была отнюдь не слабой. Дзофф, Бергоми, Джентиле, Ширеа, Тарделли, Конти, Росси, Альтобелли, Барези, Анчелотти. Куда уж «звезднее»… Наставника итальянцев Энцо Беарзота тиффози хотели разорвать на части. А ведь еще год назад, после того как в Испании «Скуадра адзурра» стала чемпионом, его буквально носили на руках и боготворили.

    «Бронзовый» призер чемпионата Европы 1980 г. - сборная ЧССР - стартовала в отборочном этапе с удивительного по содержанию матча в Братиславе. По ходу встречи против шведов чехословаки вели 2:0, однако умудрились пропустить два мяча на 89-й и 90-й минутах! Надо отметить, что скандинавы в «квалифай»-раунде смотрелись на удивление хорошо. Наставник сборной Ларс Арнессон сделала ставку на игроков «Гетеборга» - обладателя Кубка УЕФА 1982 г. Особняком в команде стояли братья Равелли, представлявшие «Эргрюте». Ларс Арнессон сумел создать очень крепкую команду: с мощным нападением и жестко дисциплинированной обороной. По завершению отборочного цикла «Тре крунур» заняли в группе второе место, отстав от лидера - команды Румынии - всего лишь на одно очко. К сожалению для шведов, румынам они проиграли обе встречи. А добейся хотя бы в одной из них ничьей, тогда первое место от скандинавов никуда не делось.

    Итак, что же из себя в то время представляли победившие в группе румыны? Руководил сборной новый главный тренер - 36-летний Мирча Луческу, считающийся одним из лучших форвардов в истории страны. Будучи молодым специалистом, Луческу ввел в состав много молодежи. В основном, это были ребята из «дерзкой» команды «Университатя» (Крайова). Жадные к футболу и большим победам игроки полностью оправдали доверие тренера. Особенно 25-летний нападающий Родион Кэмэтару.

    Решающий матч в группе прошел в Братиславе, 30 ноября 1983 г., когда чехословаки принимали румын. Расклад был простой: выигрывает ЧССР - она едет во Францию, если нет - путевка достается Румынии. В итоге, в финальную часть турнира отправился Луческу и его молодая компания. Чехословацкие болельщики долго тогда обвиняли в непрофессионализме венгерского арбитра Кароя Палотаи, якобы тот не правильно действовал, когда не засчитал чистый гол Павла Халоупки. Однако претензии были безосновательны, положение «вне игры» зафиксировали верно.

    Группа 6. Главной интригой стала неожиданная борьба между скромными в успехах североирландцами и маститыми западными немцами. И в Белфасте, и в Гамбурге победу праздновали британцы. Однако упорным североирландцам не хватило опыта. Проигрыш австрийцам, туркам и ничья с албанцами вывели на первое место ФРГ.

    Немцы в последнем матче группы встречались с албанцами. Сборную ФРГ устраивала только победа, в этом случае она сравнивалась по очкам с Северной Ирландией, но обходила основного конкурента по разнице забитых и пропущенных мячей. В Саарбрюкене мало кто верил в неудачу «тевтонов». Однако албанец Генц Томорри на 22-й минуте заставил немцев понервничать, гости повели в счете. Но уже через минуту Карл-Хайнц Румменигге восстановил равновесие. Нервные атаки немцев не прекращались ни на минуту: такую нужную победу удалось «вырвать» лишь на 80-й минуте. Спасителем ФРГ стал центральный защитник Герхард Штарк: 28-летний бек «Кельна» протаранил оборону албанцев и вогнал мяч в сетку ворот головой.

    Что касается австрийцев, то им удался только стартовый отрезок. Три подряд победы с общей разницей мячей 11:0! Затем почетная ничья с ФРГ - впервые за последние пять лет австрийцам удалось отобрать очки у немцев. Но выездные неудачи с британцами и турками вычеркнули сборную Австрии из списка потенциальных победителей.

    Группа 7. Сборные Испании и Голландии. Как таким сильным конкурентам уместиться в одной группе? Итоги противостояния команд едва не стали предметом разбирательства на высшем, государственном уровне. Последнее место в группе заняли мальтийцы, но они-то как раз и стали главным участниками скандала.

    (Продолжение следует)

    Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    Да воскреснет Любовь!

    Человек обладает необыкновенным состоянием души, сердца и разума, которое называется ЛЮБОВЬЮ. Она многогранна: небесная любовь к Господу Богу, нежная и благодарная любовь к матери, пламенная и трепетная любовь к возлюбленному человеку, доброжелательная любовь к близким и, наконец, патриотическая любовь к своему народу, стране, в которой ты родился и живешь.

    Но последнее время грани прекрасного чувства заметно потускнели. Слово «любовь» звучит как-то банально. Забыли Господа Бога, нашего создателя. О нем вспоминаем только в большие праздники или при печалях и забываем Его благодарить каждый день за то, что мы есть, и просить продления человеческого рода в мире и здравии.

    Мы не отдаем должного своим родителям за их безграничную и самоотверженную любовь к нам. Мы разучились любить милого сердцу человека нежно, трепетно и самоотверженно. Мы огорчаем своим невниманием, грубостью, безразличием, необузданностью, бессердечностью близких нам людей и других, соприкасающихся с нами в буднях жизни. Мы стали безразличны и жестоки к природе, которая нас любит и дарит нам яркое солнце, рассвет и закат, лунные ночи и звездопады, прохладу тени и водную гладь, многоцветие и разнотравье, многоголосие птиц и многое-многое удивительное, что дополняет в своем совершенстве гомо сапиенс.

    Остановись, человек! Осмотрись вокруг себя и подумай, все ли ты делаешь, чтобы было радостно жить на земле?

    Господь Бог наделил нас обонянием, осязанием, вкусом, зрением, слухом и, главное, разумом, а также необъяснимым чувством - любовью.

    Любить - это, прежде всего, очень бережно и трепетно относиться ко всему, кто и что нас окружает. Любить - это заботиться о том, чтобы не создавать дискомфорт другим. Любить - это преумножать все доброе, духовное, прекрасное. Любить - это жертвовать собой во имя другого.

    В хаосе современной жизни мы стремительно бежим, теряя на своем пути благородство, взаимопонимание, доброту, честь, совесть, что объединяется понятием духовность.

    Согласитесь, многие из нас испытывают недостаток любви. Это, на мой взгляд, потому, что каждый разучился ее отдавать.

    Христос пришел к нам, умер на кресте для того, чтобы научить нас любить друг друга. И если мы отвергаем этот подвиг любви Христа, то мы делаемся чужими Господу по собственному выбору.

    В дни Рождественского поста станем же учиться жить по-Божьему. И пусть любовь засверкает для нас всеми ее гранями!

    Да воскреснет Любовь!

    Надежда МАЦИЕВСКАЯ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05