РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 47 (9 грудня 2011)
  • Випуск №47 9 грудня 2011
    Зміст
    1. «Королівський» почерк Віталія Короля (Віталій НОСАЧ)
    2. Чому здивувалися англійці? (Ольга ЛИХАЧОВА)
    3. Зручності. Для всіх і для кожного (Сергій ГУК)
    4. Щоби безпечно перевозити небезпечні вантажі (Никифор ЛИСИЦЯ, Іван СОТНИКОВ)
    5. Чим запам'ятається відпустка? (Анатолій САДОВЕНКО)
    6. Станція Носівка. Єдина і неповторна (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    7. Пріоритет – захист інтересів держави та громадянина (Микола ПАЦАК)
    8. Міцні нитки сталевого оксамиту (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    9. Сигнал не підтвердився… (Микола ПАЦАК)
    10. Седьмой чемпионат Европы по футболу. Франция. 1984-й (Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)
    11. «Багата тим, що віддаю» (Ірина ЮШКО)
    12. Театральный звонок длиною в 120 лет (Виктор ЗАДВОРНОВ)

    «Королівський» почерк Віталія Короля

    Віталій Король, слюсар з ремонту та огляду локомотивів на пункті технічного огляду локомотивного депо Дарниця, працює з 98-го року. Спочатку був помічником машиніста електровоза, проте справді припала до душі теперішня професія.

    За словами самого Віталія, йому подобається робота з машинами, залізом… Цілеспрямована, відповідальна людина, - таку характеристику ми почули від його колег. Виявляє цікавість до техніки, як кажуть, відчуває локомотив, хоч у русі, хоч у «спокійному» стані.

    На його думку, професіоналізм ремонтника полягає не в тому, щоби технічно грамотно та вміло організувати відновлення тієї чи іншої електричної апаратури. Віталій Васильович вважає, що у першу чергу необхідно запобігти виникненню поломки в електросхемі електровоза.

    Формуючи свій професійний «королівський» почерк, В. Король набув впевненості у власних діях. Одночасно із цим підвищувалась зацікавленість до роботи, яка непомітно перетворилася у любов до обраної справи.

    Як і кожний, хто займається улюбленою справою, він прекрасно знається на електричному устаткуванні та ділиться своїм досвідом з ремонтниками. Хоча іноді й доводиться переймати знання від більш досвідчених колег та зазирати до зошитів, котрі залишились після навчання у Київському залізничному училищі. Це ніколи і нікому ще не завадило.

    Віталій НОСАЧ

    Чому здивувалися англійці?

    За результатами жеребкування стало відомо остаточний календар групового турніру Євро-2012. 16 команд, які пробилися у фінал європейської футбольної першості, розподілено за чотирма групами. Отже, за останні півроку потрібно додати максимальних зусиль, щоб підготувати відповідно до норм ЄС цілу країну - Україну. Передусім це стосується речей фундаментальних, таких як стадіони, шляхи, залізничний, громадський транспорт. Тому що УЄФА - це бренд. Тож готуються до цього спортивного свята й залізничники столичного вокзалу ст. Київ-Пасажирський, які будуть обслуговувати уболівальників з восьмого червня по перше липня 2012 р.

    З березня 2011 р. квиткові касири, працівники довідкового бюро столичного вокзалу вивчають іноземні мови і сьогодні уже на практиці можуть застосовувати свої знання. У цьому довелося пере-свідчитися і кореспондентам «Рабочего слова». А було це так. Коли туристи із Британії підійшли до довідкового бюро на Центральному вокзалі і на своє запитання отримали відповідь англійською мовою, видно було, що вони приємно здивувалися. Навіть, здається, не очікували, що таке могло бути.

    Нам захотілося дізнатися, як працівникам вокзалу вдалося вивчити іноземні мови.

    - Головне наше завдання - мовить помічник начальника вокзалу з кадрів та соціальних питань Анжеліна ЧЕРНОВА, - обслуговувати пасажирів на високому рівні, бо ми - столичний вокзал. Тому наші працівники повинні володіти англійською розмовною мовою хоча б на мінімальному рівні. Ініціатива, зауважу, прийшла, як кажуть, «згори», але її активно підтримали у залізничних колах - серед тих, кому у недалекому майбутньому випаде спілкуватися з іноземними пасажирами. На початку 2011 р. у нас було чотири групи - 66 чоловік, які пройшли навчання у Центрі професійного розвитку персоналу. А згодом, коли у листопаді отримали розпорядження керівництва столичної магістралі, де було поставлено завдання організувати на вокзалі навчання з англійської мови квиткових касирів, котрі будуть задіяні в обслуговуванні іноземних гостей чемпіонату, стали думати, як розв’язати це питання. Нам просто пощастило, що серед наших працівників є дипломований спеціаліст - випускниця Київського національного лінгвістичного університету, філолог, викладач англійської мови Юлія СКОГУТОВСЬКА. Тож ми змогли залучити її до навчання іноземній мові касирів. Адаптували навчальну програму до умов підрозділу, розробили план і почали заняття. До навчання залучили 60 квиткових касирів, які ще не навчались у ЦПРП, і з їх числа сформували чотири навчальних групи. Заняття розраховані на 54 години та розділені за темами. До них входять питання з лексики, граматики, фразеології, професійного спілкування. Є теми щодо нестандартних ситуацій, які можуть виникати при перебуванні пасажирів на вокзалі, а також з правильного користування розмовниками. Після проведення курсів цільового призначення працівники складуть заліки, які підтвердять їхнє вміння розмовляти англійською. В основному акцент ставиться на навчанні квиткових касирів, бо ж вони більше за всіх контактують із пасажирами. Заняття перших груп завершаться наприкінці січня. Проте, у нас залишиться ще три місяці до початку чемпіонату, тож якщо з’явиться необхідність, поза тим будуть і гарні результати, то в такому разі ми ще проведемо додатково навчання для інших категорій працівників.

    Варто зазначити, що фахівці відділу кадрів ретельно підійшли до цього питання. Нам показали журнал обліку навчань, графік присутності так званих «студентів» на кожному занятті.

    - Кожний урок починається з перевірки домашнього завдання, - продовжує викладач, працівник вокзалу Юлія Скогутовська. - Тож ті 15 чоловік, а касири поділені на чотири групи, за дворазові заняття на тиждень можуть вивчити розмовну англійську, зрозуміло, якщо матимуть бажання.

    Те, що сьогодні прийшов час оптимізувати роботу столичного вокзалу так, щоб він відповідав європейським вимогам, ніхто не буде заперечувати. І над цими працюють не лише працівники вокзалу, а й вся Південно-Західна магістраль. Адже залізничники одні із перших зустрічають гостей. І це закономірно для усіх вокзалів світу. Тож надати кваліфіковану допомогу гостям нашої держави удвічі приємніше, коли це зроблено мовою гостя. Це безперечно, створює новий імідж для сфери послуг на залізниці.

    Ольга ЛИХАЧОВА

    Зручності. Для всіх і для кожного

    Чи зручно інвалідові на залізниці? Це запитання цікавило представників мас-медіа, яких запросили на вокзал ст. Київ-Пасажирський. Заступник начальника вокзалу Сергій КОЗИР висвітлення цієї теми розпочав із зали очікування для інвалідів на Центральному вокзалі. Тут, за умов наявності посвідчення людини з обмеженими фізичними можливостями та проїзного документа на поїзд, одночасно можуть перебувати до 58 чоловік.


    Висадка з вагона пасажира з фізичними вадами.

    Є всі необхідні умови для перебування пасажирів з особливими потребами: в наявності спеціальні туалети, кімната гігієни, в загальній залі встановлено великий телевізор тощо. Чергова зали для інвалідів Тетяна ЯЦЕНКО наголосила, що всі послуги надаються безкоштовно. Протягом звичайної доби ця специфічна зала обслуговує майже 50 клієнтів.

    Крім того, Сергій Козир розповів про те, що для інвалідів передбачено спеціальні вагони. Скористатися ними можна, попередивши працівників станції відправлення не пізніше, ніж за п’ять днів до потрібної дати. Звідти на станцію призначення надійде телеграма, й пасажиру, який того потребує, залізничники допоможуть при висадці з вагона.

    - А зараз давайте подивимось, як це відбувається, - запропонував С. Козир.

    У цей час до першої колії столичного вокзалу прибував поїзд №27 Севастополь - Київ. У вагоні №12 вхідні двері неробочого тамбура дещо ширші за звичайні. Ось їх відкриває провідник і починає налаштовувати спеціальний пристрій для висадки з вагона інваліда-колясочника. Декілька хвилин, і візок з людиною з фізичними вадами плавно опускається на перон. Тут його зустрічають працівники вокзалу. У випадку, якщо поїзд зупинився на острівній платформі, вони допомогли б пасажирові дістатися ліфта, що функціонує в Західному тунелі, піднятися на Привокзальну площу, сісти в автомобіль. Є можливість передати інваліда під опіку працівників метрополітену.

    Пізніше дівчина, яка назвалася Оксаною, розповіла, що повертається з лікування в Криму. Подорож була дуже зручною й приємною.

    - Дякую, що залізничники дбають про таких, як я, - підсумувала вона.

    Сергій ГУК

    Щоби безпечно перевозити небезпечні вантажі

    Рекламуючи можливості залізниці, варто застосувати фразу «перевозимо абсолютно все на замовлення клієнта». Щоправда, при цьому необхідно додати - «але за певних умов».

    ЦЕ ДОРЕЧНЕ «АЛЕ» В ПЕРШУ ЧЕРГУ СТОСУЄТЬСЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ ВАНТАЖІВ, до яких відносяться легкозаймисті, отруйні, вибухові речовини та деякі інші. Ці умови щодо відвантаження, перевезення повинні чітко знати ті залізничники, які до цього причетні і займаються цим під час повсякденної праці. Більше того, вони повинні пройти спеціальну підготовку, скласти іспити та отримати відповідні документи.

    Саме з цією метою днями у Жмеринській дирекції залізничних перевезень відбулися триденні заняття для начальників станцій та інших посадових осіб. Їх проводили начальник управління комерційної роботи Укрзалізниці Михайло КУЗНЄЦОВ, головний спеціаліст відділу організації комерційної роботи цього ж главку та провідний інженер того ж відділу Володимир ДРОБОВИЧ. Крім того, Михайло Михайлович провів попереднє тестування усіх, хто пройшов навчання, щоб переконатись, наскільки засвоєно вивчений матеріал.

    ЧИМ КОРИСНІ ПРОВЕДЕНІ НАВЧАННЯ? Про це цікавлюсь у начальника ст. Калинівка Олега КРАВЦЯ. При цьому зауважу, що структурний підрозділ, який він очолює, має певні особливості. Поряд із станцією розташовано нафтобазу, на яку під’їзною колією регулярно подаються залізничні цистерни із пальним. Неподалік від Калинівки розташовано військові склади, на яких донедавна ще зберігався компонент ракетного палива - меланж. Проте і на сьогодні тут ще є вогненебезпечні речовини, які туди доставляються залізницею. Забезпечує ця станція подачу вагонів й на військовий арсенал, де проводиться утилізація боєприпасів різного призначення. Тож з небезпечними вантажами підлеглим Олега Степановича, та і йому особисто, як керівнику, доводиться мати справу доволі часто.

    - Я вже не вперше проходжу подібні навчання, - зізнався мій співрозмовник щодо роботи з, як прийнято говорити, екстремальними вантажами, - адже відповідні допуски переоформлюються кожних п’ять років. Та нинішні мають певні особливості. Адже останнім часом змінились окремі нормативні документи, зросли вимоги щодо безпечного відвантаження та перевезення спеціальної промислової продукції… Тому для мене та багатьох моїх колег ці заняття були цікавими та корисними. Тепер і я, як керівник структурного підрозділу, після складання іспитів спеціальній комісії, зможу під час технічних навчань проводити відповідні заняття з прийомоздавальниками, товарними касирами щодо умов перевезення небезпечних вантажів. Тим більше, що нас не лише навчали, а й забезпечили певними посібниками на електронних носіях. За це я вдячний і керівництву дирекції, і нашим наставникам.

    ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНИХ ЗАНЯТЬ У ДИРЕКЦІЇ, то, як пояснила інженер з організації перевезень комерційного відділу Світлана ЗЕЛІНСЬКА, підготовку пройшла лише перша група. Найближчим часом навчатимуться фахівці відділу перевезень, комерційного відділу дирекції, начальники деяких інших станцій, де виконуються вантажні роботи. Після цього - своєрідна екзаменаційна сесія.

    Думається, після проведення таких заходів підвищиться рівень підготовки всіх фахівців дирекції, які займаються відправленням та перевезенням небезпечних вантажів. А головне - жоден спеціальний вагон не вийде на маршрут з найменшим відхиленням від галузевих норм.

    Від редакції

    Відомо, що у світі існують понад 3500 видів небезпечних речовини, які допущені до перевезень. За відомчими канонами ця категорія має відповідну назву. Переважна більшість небезпечних вантажів на території України перевозиться залізницею.

    У той же час залізничні колії природно сконцентровані в межах найбільш густонаселених територій. Таким чином, переважна частина всіх небезпечних вантажів зосереджена в таких місцях, де будь-який їхній витік або інша аварія може призвести до людських жертв та значних матеріальних збитків. Тому й розроблено суворі правила, спрямовані на забезпечення безпеки перевезень небезпечних речовин і зниження наслідків можливих аварійних ситуацій при їхньому транспортуванні.

    Фахівці служби воєнізованої охорони столичної магістралі наголошують на тому, що однією з основних умов при оформленні транспортної документації на перевезення небезпечних вантажів є вимога про надання основної інформації про пожежо-небезпечну продукцію, отрутохімікати, вибухові засоби тощо.

    У правилах перевезення вантажів й у супровідній вантажній документації представлено операції з відправлення продукції. Тут без маркування відповідно до знаків небезпеки не обійтись. При необхідності додатково до знаків небезпеки на упаковку того чи іншого вантажу наносять додаткове маркування або символи, що вказують, які запобіжні заходи необхідно прийняти при обігу або зберіганні».

    Особливе значення мають відомості про основні види небезпеки вантажів при виникненні надзвичайних ситуацій, коли необхідно оперативне проведення заходів, спрямованих на порятунок людей, ліквідацію надзвичайних ситуацій. Наявність вичерпної інформації про небезпечний вантаж й вірогідність надзвичайних ситуацій забезпечить оперативність виконання цього комплексу заходів, прийняття правильних рішень, поновлення руху поїздів і маневрової роботи через територію, що забруднено, не дай Боже, в результаті аварії. Особи, що займаються маркуванням, нанесенням знаків небезпеки й підготовкою транспортної документації на небезпечні вантажі, повинні пройти спеціальну підготовку.

    - Ця робота не повинна носити випадковий характер. Тільки сумлінність і принциповість убезпечить працівників транспорту й населення від надзвичайних ситуацій, - наголошує заступник начальника служби воєнізованої охорони - головний інспектор з пожежного нагляду Південно-Західної залізниці Іван СЛУГОВІН.

    Він нагадав, що основою успішної профілактики, яку спрямовано проти порушень, є три складові. А саме: своєчасне виявлення небезпечних місць, застосування відповідних організаційних і технічних заходів, контроль за усуненням причин, що призводять до порушень.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Іван СОТНИКОВ

    Чим запам'ятається відпустка?

    Показовий виступ молодого помічника машиніста електровоза локомотивного депо Козятин Сергія ЗАВІДІНА за підсумками дорожнього конкурсу «Кращий за професією» серед його колег з підрозділів Південно-Західної залізниці, що відбувся нещодавно у його рідному депо, вивів його із дебютантів у переможці.

    - Якщо говорити відверто, то на перемогу в конкурсі навіть й не розраховував, бо вперше брав участь у такому заході, - розповідав вже потім Сергій. - Звісно, хотів виступити гідно, не підвести тих, хто вболівав за мене. Спеціально не готувався. До того ж тоді я перебував у відпустці. Проте ця обставина, можливо, і допомогла мені. Адже я не виїздив у рейси і мав декілька вільних днів, щоб підготуватися вже безпосередньо перед початком конкурсу, коли стало відомо, що я братиму у ньому участь. Не зайвими були і поради та настанови інструкторів нашого депо Бориса Поліщука та Василя Кондрова. Словом, тоді удача, мабуть, була прихильна до мене, а з нею прийшла й перемога. Як я її оцінюю? Звичайно, приємно бути першим, знати про те, що в цьому житті вже чомусь навчився. Але це лише перші кроки мого професійного становлення, бо у подальшому хочу обов’язково стати машиністом електровоза і мати І кваліфікаційний клас. Тож у мене все ще попереду.

    Працювати у депо Сергій прийшов після того, як відслужив строкову службу в армії. А до цього було навчання у місцевому училищі залізничників. У депо він першим із помічників машиніста електровоза пройшов обкатку на всіх чотирьох напрямках, що обслуговують козятинці - на Жмеринку, Миронівку, Здолбунів та Дарницю. А згодом опанував й плече на Конотоп. Його наставником тоді був Олександр Горецький, машиніст електровоза, з яким вони працювали у одній локомотивній бригаді два роки. Саме він навчав Сергія азам професії, її секретам. Добрим словом згадує молодий фахівець й роки роботи у локомотивній бригаді з машиністом Анатолієм Чоповським. Рейси з цими двома досвідченими машиністами стали, за словами самого юнака, для нього доброю школою.

    - Вони не лише навчали мене, а й переконували у тому, що кожен машиніст повинен мати свою техніку водіння, - розповідаючи про своїх наставників, пригадує Сергій. - Олександр Горецький не один раз жартома казав, мовляв, коли сам станеш машиністом, то обов’язково будеш нас критикувати і стверджувати, що ми неправильно їздили, бо у тебе вже буде власний стиль. Не знаю чи критикуватиму, а от стати машиністом хочу обов’язково.

    Він вважає, що локомотивна справа - це справжня чоловіча робота. Вона змушує щодня відчувати відповідальність. І пояснює суть цієї відповідальності: «Це як у житті: не роби помилок, тоді й прикростей не буде. Ні для тебе, ні для близьких».

    Миронівка, Здолбунів, Конотоп - ці напрямки стали вже звичними для молодого помічника машиніста, бо їздив ними він за ці роки, мабуть, не одну сотню разів. Маршрути добре відомі, вивчені. Знає тут всі спуски й підйоми, криві та переїзди. Однак до кожного виїзду завжди готується ретельно, відповідально. Адже вдома на нього завжди чекають. Раніше це були рідні та друзі. Потім «додалася» дружина. А наприкінці вересня до них приєднався і синочок Сашко.

    - Вибачте, поспішаю додому, - зізнається на завершення нашої короткої розмови Сергій. - Їздили на Миронівку, то вже другу добу не бачив сина. Скучив та й дружині обіцяв не затримуватися після рейсу.

    Щасти Вам, Завідін!

    Анатолій САДОВЕНКО

    Станція Носівка. Єдина і неповторна

    Вранішня ніжинська електричка плавно вколисує пасажирів. Одноманітні осінні пейзажі за вікнами не ваблять їхні дрімотні очі. Не додають їм жвавого блиску й станційні споруди, що одна за одною залишаються позаду. Бобрик, Заворичі, Бобровиця - вокзали лінійних станцій схожі, як брати-близнюки. Носівка - мета нашої подорожі - зовні теж мало чим відрізняється від них.

    Та це для стороннього подорожного. А для Івана Потильчака - вона єдина і неповторна, його радість, його біль. Чи думав він тридцять років тому, що станція ця стане його долею на довгі-довгі часи? Навряд...


    Іван ПОТИЛЬЧАК з квитковими касирами Любов’ю КОНДРАШЕВСЬКОЮ, Нелею РУДЕНКО та товарним касиром Тамарою КОСАРЕНКО.

    Мабуть, ми приїхали не зовсім у доречний час, бо начальника станції застали не у власному кабінеті, а на посту чергового. Він якраз за необхідністю заміщав колегу. Така ситуація дещо засмутила нас, адже перешкоджала спілкуванню. Й водночас, порадувала, бо надавала можливість побачити залізничника у всій професійній красі. Впевнено і чітко відповідав він на дзвінки, давав розпорядження колегам, робив оголошення по гучномовцю. Його професійну майстерність та досвід було видно неозброєним оком.

    Зрозуміло, що такої майстерності досягають не відразу. Вона приходить з роками, як результат наполегливої праці та неухильного самовдосконалення.

    Де ж витоки того шляху, що привів хлопчину з невеликого села Кропивне Ніжинського району на залізницю?

    У малого Іванка був хист до точних наук, перемоги на шкільних районних і обласних математичних олімпіадах свідчили про це. «Йди вчитися на залізничника! - радив сусід Василь Харченко, який працював маневровим диспетчером на ст. Ніжин. - Там обов’язково знайдеш застосування своїм здібностям».

    Батько Іван Максимович підтримав пораду доброго товариша: «А що, діло пропонує Василь! Подивись, як його самого шанують люди. До того ж і зарплатня непогана у залізничників...»

    Послухався Іван слушних порад, подав документи до Київського залізничного технікуму на відділення «Експлуатація залізниць» і через три роки закінчив курс навчання. Проте зустріч із залізницею прийшлося відкласти на два роки: батьківщина закликала виконувати почесний обов’язок.

    Після повернення до цивільного життя, влаштувався складачем поїздів на ст. Ніжин. Було це у 1981-му. Так почався залізничний шлях Івана Потильчака.

    Тогочасний начальник ст. Ніжин Володимир Муравський звернув увагу на кмітливого й сумлінного юнака, через рік запропонував йому посаду начальника вантажного двору. Й рекомендував кандидатуру свого підлеглого начальнику відділу перевезень Київського відділку Миколі Степурі й начальнику відділку Леоніду Желєзняку на посаду начальника ст. Носівка. Микола Федорович і Леонід Леонідович дали «добро», й лінійна станція 3-го класу Носівка отримала нового молодого керівника.

    - Зізнаюся, було страшнувато заступати на цю посаду, - каже Іван Іванович. - Тоді станція була не такою. Колектив налічував майже п’ять десятків працівників. Обсяги робіт теж були вагомі: вантажилось до 20, вивантажувалось понад 30 вагонів у середньому щодоби. Два десятки підприємств були надійними клієнтами залізниці.

    Спочатку було дуже важко, не вистачало знань, досвіду. Та недаремно залізничники славляться взаємодопомогою. Іван Іванович вдячний тодішнім колегам, які підставили йому плече підтримки: черговим по станції фронтовику А. Щербині, М. Філю, Л. Тоцькій.

    - Багато доброго успадкував я від них і не лише в професійному плані. Душевність, турботливість, справедливість - ось які риси були притаманні моїм колегам. На жаль, таких людей зараз не часто зустрінеш, - зауважує Іван Іванович. - А молодим залізничникам цього ох як не вистачає!...

    З роками приходив досвід. З досвідом - впевненість у власних силах. Без відриву від виробництва Іван Іванович закінчив Харківську академію транспорту. Сталися зміни й в особистому житті. Його суджена - теж залізничниця. Валентина Миколаївна наразі працює прийомоздавачем вантажів на ст. Бобровиця.

    Кризові дев’яності боляче вдарили по колективу станції. Різко зменшились обсяги вантажної роботи, більше ніж удвічі скоротилася чисельність штату, з 3-ої на 4-ту понизилась класність станції.

    - Та ці негаразди, слава Богу, позаду. Наразі на нестачу вантажної роботи гріх скаржитись. Ділова активність наших партнерів сприяє її зростанню. Взяти хоча б місцеве хлібоприймальне підприємство. Це потужна приватна агрофірма, яка капітально відремонтувала власну під’їзну колію, має власний маневровий тепловоз ТГМ-2. Завдяки їй з початку року навантажено майже 900 вагонів, а вивантажено ще більше. Пожвавили економічну активність інші клієнти, скажімо, цукровий завод, райавтодор тощо. Так що в майбутнє дивимось з оптимізмом.

    Штат станції зараз невеликий: двадцять працівників. Усі люди сумлінні, відповідальні, на яких можна цілком покластися. В колективі поважають таких досвідчених працівників, як чергова по станції Лідія Тоцька, вантажний касир Альона Бублик, квитковий касир Ніна Білобловська, станційний працівник Тетяна Воронка.

    Залізниця цінує таких фахівців, як Іван Потильчак. За свою діяльність його було відзначено почесними грамотами Південно-Західної залізниці й Укрзалізниці. А нещодавно удостоєно найвищої галузевої нагороди - знака Почесний залізничник.

    P.S. Полишаючи станцію, мимоволі спинилися біля пам’ятника Т.Г. Шевченку.

    На чорній кам’яній плиті закарбовано «Носівчани у травні 1861 року в глибокій скорботі проводжали до місця останнього спочину славетного сина українського народу - великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка». А далі - рядок із поезії, який є актуальним і у наш час. Вдумайтеся: «Роботящим умам, роботящим рукам перелоги орать, думать, сіять, не ждать. І посіяне жать - роботящим рукам». Скажете, присвята хліборобам?!

    А нам здалося, що ці слова можна було б присвятити і трудівникам сталевих колій. Адже хлібний конвеєр у наш час без залізниці не працюватиме…

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Пріоритет – захист інтересів держави та громадянина

    З моменту проголошення України суверенною і незалежною державою розпочався новий етап розвитку прокуратури. Після прийняття та введення в дію з 1 грудня 1991 р. Закону України «Про прокуратуру» і низки інших нормативних актів створено правову базу організації та діяльності органів прокуратури незалежної України. Указом Президента України від 2 листопада 2000 р. встановлено професійне свято - День працівників прокуратури, яке відзначається щорічно 1 грудня.

    Професійне свято - це нагода для розмови. Вона відбулася якраз в урочистий день. Отже, знайомтесь - Олександр Васильович АЛТУХОВ, конотопський транспортний прокурор.

    - Олександре Васильовичу, для наших читачів Ви є новою людиною. Але на сторінках «Рабочего слова» виступали Ваші попередники - Олександр Ткаченко, Андрій Іванцов. Тому, будь ласка, про себе.

    - У Конотоп на посаду транспортного прокурора я призначений 9 вересня минулого року. Мабуть, вас цікавить моя біографія. Народився у Тростянці. В 1997 році закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого. Працював у прокуратурі Тростянецького району Сумської області, був помічником і старшим помічником Сумського транспортного прокурора. Перед призначенням у Конотоп працював старшим прокурором відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури Сумської області.

    - Минув рік роботи на посаді Конотопського транспортного прокурора. Ви вже освоїлися в Конотопі. Ваші враження про залізничників регіону.

    - Мені дуже приємно відзначити, що працівники столичної магістралі, з якими довелося співпрацювати і спілкуватися в Конотопі, є професіоналами у своїй справі, порядними та відповідальними людьми. І, навіть враховуючи специфіку нашої роботи, зауваження прокуратури щодо певних недоліків у діяльності підрозділів залізничного транспорту завжди знаходять адекватну реакцію в керівництва Конотопської дирекції залізничних перевезень та керівників інших структурних підрозділів ДТГО «Південно-Західна залізниця». Саме спільними із залізничниками зусиллями виявлені порушення законодавства усуваються.

    - Читачам «Рабочего слова» в загальних рисах відомо, чим займається транспортна прокуратура. За останні роки щось змінилося? Які пріоритети роботи в наші дні?

    - Пріоритетами діяльності органів прокуратури завжди були захист інтересів держави та громадянина. Наразі у правозахисній діяльності прокуратури найбільш актуальними є додержання законодавства у бюджетній та земельній сферах, погашення заборгованості по заробітній платі, боротьба з корупцією. З огляду на завдання, що ставляться перед транспортними прокуратурами, важливим напрямком роботи є і діяльність по забезпеченню додержання вимог законодавства у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту. При цьому транспортними прокурорами зазначена діяльність проводиться не лише на залізничному транспорті, але й на автомобільному, водному, повітряному та трубопровідному.

    - Є закони, є й порушники. З якими порушеннями законів у транспортній сфері Ви маєте справу найчастіше? І як їх уникнути, звичайно?

    - Звичайно, проблемним питанням залишається крадіжки деталей верхньої будови колії та іншого обладнання залізниці, оскільки це призводить до порушень безпечних умов експлуатації рухомого складу, створює загрозу для життя та здоров’я пасажирів. І в переважній більшості небезпека усувається завдяки своєчасному виявленню таких випадків та професійним діям залізничників. У поточному році порушено 60 кримінальних справ про злочини, пов’язані з розкраданням на об’єктах залізничного транспорту, що на 34% більше, ніж у минулому, 10 кримінальних справ за фактами пошкодження шляхів сполучення, що могли вплинути на безпечну роботу залізничного транспорту. Найбільша кількість нерозкритих крадіжок пов’язана із розкраданнями на перегонах Хутір-Михайлівський - Чигинок та Глухів - Заруцький. Це щодо порушень з боку сторонніх для залізниці осіб.

    - Транспортна прокуратура - це не один прокурор. Точніше не в одній особі. З ким Ви співпрацюєте?

    - Колектив прокуратури, крім мене, складають: заступник прокурора Володимир Островський, старший помічник прокурора Олег Шморгун, помічники прокурора Андрій Іванцов та Ганна Наталич, слідчий Олександр Дмитренко. Колектив досвідчений, більшість працює в органах прокуратури понад 10 років.

    - На залізниці послуговуються поняттям «кількісні й якісні показники роботи». У Вашій сфері теж говорять, що виявлено стільки-то зловживань чи порушень, видано приписів… А які з них, на Ваш погляд, мають найбільший суспільний резонанс?

    - Прокуратурою підбиті певні підсумки роботи. Не хотілося газетний матеріал переобтяжувати статистикою. Але скажу - у поточному році у порядку здійснення правозахисної діяльності порушено 6 кримінальних справ, внесено 51 приписів та подань, 21 протест. За результатами розгляду документів реагування прокуратури до відповідальності притягнуто 62 посадові особи, у тому числі 24 посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування. Прокуратурою заявлено до судів 46 позовів на суму 359 тисяч гривень, з них на користь підрозділів залізничного транспорту на суму більше 100 тисяч гривень.
    Одне з порушень, яке запам’яталось, був факт надання в оренду однією із сільських рад земельної ділянки площею 2 гектари, до якої входила і земля, надана залізниці у постійне користування. За втручання прокуратури земельна ділянка залізниці звільнена, а винні особи, які неналежно готували документи для передачі землі в оренду, притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

    - Що Ви хотіли б побажати залізничникам? І рядовим, і керівникам структурних підрозділів залізниці?

    - Побажати всім неухильного додержання вимог законодавства. Від цього залежить дуже багато. Також користуючись нагодою, хочу привітати ваших читачів - працівників транспортних прокуратур з професійним святом - Днем працівників прокуратури і 20-річчям утворення прокуратури України та побажати їм здоров’я, творчої наснаги, успіхів у нелегкій справі утвердження законності.

    - Дякую.

    Микола ПАЦАК

    Міцні нитки сталевого оксамиту

    Ми завітали на базу Київського рейко-зварювального поїзда (КРЗП) на ст. Київ-Волинський із визначеною метою: довідатись, як бригади пересувних рейкозварювальних машин (ПРЗМ) готують «домашні завдання» задля успішних іспитів на перегонах.


    Машиніст КСМ-005 Олександр МАЛИНОВСЬКИЙ та зварник Олександр ТИЧУК.

    Нас зустрів майстер цеху ПРЗМ Володимир ВОЛОСЮК і провів з нами коротенький «лікнеп». З його коментарю дізналися, що всі бригади на шести пересувних рейкозварювальних машинах підрозділу постійно і в напруженому ритмі працюють на технологічних «вікнах» для колійних робіт. А на базу згідно з графіком повертаються на короткий термін для проходження чергового технічного обслуговування та екіпірування. Саме для цього наразі сюди з лінії завітали дві машини.

    Нашу увагу привертає дивний технічний гібрид, обладнаний і автомобільними, і залізничними колесами. Це машина КСМ-005 №10, що змонтована на базі потужної вантажівки МАЗ. А її технічна особливість - у тому, що вона здатна пересуватися як рейками, так і асфальтом. У такій всюдихідності її козир, адже вкотитися на рейки вона спроможна з будь-якого автомобільного переїзду і жвавенько дістатися до місця робіт.

    До речі, минулого року КСМ-005 з успіхом прислужилася киянам на реконструкції траси столичного швидкісного трамвая. Екіпаж машини бойової - це чудова трійка: машиніст Олександр МАЛИНОВСЬКИЙ, зварник Олександр ТИЧУК і шліфувальник Валерій ТИМОШИШИН. Наразі друзі старанно клопочуться навколо сталевого «кентавра», надихаючи його на нові звитяги на лінії.

    - Ясна річ, щоби управляти таким технічним монстром, треба мати навички і машиніста, і шофера. А де ж можна отримати такі унікальні «корочки»? - допитуємося в Олександра Малиновського.


    Токар КРЗП Володимир БОГДАН.

    В Олександра секретів нема: «Кваліфікацію здобув на спеціальних курсах у школі машиністів у Золотоноші. А до того працював помічником машиніста на звичайній ПРЗМ».

    Неподалік на внутрішніх коліях підрозділу після трудів праведних влаштувалася на перепочинок машина КРС-1 №002. Її обладнано таким же зварювальним агрегатом К-922, як і попередню. Бригадир-зварник Дмитро БІЛОКУР, машиніст Андрій СТУПІН, помічник машиніста Юрій ТАРНАВСЬКИЙ і шліфувальник Ігор СТАДНІЙЧУК чепурять свою улюбленицю, ретельно готуючи для наступного виїзду на лінію.

    Бригади цих двох машин завжди на лінії працюють у парі. Взаємовиручка - закон для них. Ось і тепер, не визначають де «наше», а де «ваше».

    Під час технічного обслуговування завжди виникає необхідність у якійсь дрібній деталі: гайці, втулці тощо. В такому випадку ніяк не обійтись без послуг з боку токаря Володимира БОГДАНА. Це досвідчений професіонал з 12-річним стажем роботи в підрозділі, який завжди швидко та якісно виточить на замовлення будь-яку дефіцитну дрібничку.

    Машини КРС-1 і КСМ-005 - останнє надбання рейкозварювального поїзда - служать залізниці два роки. В роботі - продуктивніші і зручніші за решту «старушок». Машиніст КРС-1 Андрій Ступін розповідає, що він у процесі розробки цієї моделі машини у складі делегації КРЗП їздив на Каховський завод-виробник, робив практичні зауваження конструкторам. Багато його слушних пропозицій втілено в життя. Андрій Анатолійович машиною дуже задоволений. Його думка вагома, адже він пропрацював машиністом на КРЗП два десятки літ. Досвід, як відомо, велика річ.


    Шліфувальник Ігор СТАДНІЙЧУК, зварник (бригадир) Дмитро БІЛОКУР,
    машиніст КРС-1 Андрій СТУПІН та майстер цеху ПРЗМ Володимир ВОЛОСЮК.

    - Бачите, які в нас люди? До роботи гарячі..., - зазначає Володимир Волосюк. Помилитись він не може: колись з ними в бригаді працював пліч-о-пліч. Його наставником був саме Андрій Ступін.

    Хотілось би довше поспілкуватися з творцями «оксамитових» колій, докладніше розпитати про насичені трудові будні, та незручно відволікати від важливих турбот, коли кожна хвилинка на рахунку. Хлопцям невдовзі треба «запрягати коней» - та знову на перегони, де на них чекають невідкладні справи. Південно-Західна оновлююється.

    Від редакції. Сьогодні дуже важко повірити, що пращурами таких підрозділів, як КРЗП, були спеціальні пересувні состави, які створювались у роки Великої Вітчизняної війни для відновлення зруйнованих колій. Правда, назвати перші механізовані колони поїздом було б неправильно. Як стверджують історичні джерела, спочатку рейкозварювальні апарати прикріплювалися до тракторів. Ось за використанням такої нехитрої машинерії й ремонтували у середині минулого віку сталеві нитки магістралі. Згодом обладнання «перекочувало» у вагони…

    І тоді, і зараз рейкозварювальний поїзд на столичній магістралі - підрозділ стратегічний. Із переходом на майже повсюдне укладання сталевих плітей-довгомірів на залізобетонній основі продукція КРЗП - це чи не єдине джерело, яким, у разі непостачань рейок із металургійних заводів, живиться столична залізниця. Тому фахівці тут - на вагу золота. Хоча, судячи із рівня зарплат, такого не скажеш…

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Сигнал не підтвердився…

    Маніпуляції законодавців України у сфері відліку часу - скасування переходу на зимовий, а потім рішення від 18 жовтня - світ подивувало. Та й наші громадяни сприйняли таку депутатську роботу добродушно-іронічно, сподіваючись, що надалі не доведеться крутити стрілки годинника вперед-назад. Але були й песимістичні прогнози. Мовляв, поїзди стануть, літаки не піднімуться в небо, бо порушуються графіки руху, а коригувати їх уже ніколи.

    Пригадаємо, 30 жовтня, коли відбувся сам перехід, поїзди прибували й відходили, а пасажири у вокзалах цілком спокійно брали квитки. 31 жовтня - так само, у першій декаді листопада п.р. - теж. За інформацією із сектору пасажирських перевезень Конотопської дирекції, письмових претензій до залізниці у зв’язку з перемінами в розкладі, викликаними переходом на зимовий час, до них не надходило.

    Та електронною поштою надійшов лист до редакції «Рабочего слова». Автори, які підписалися словом «пасажири», «доводили до нашого відома, що на ст. Путивль невчасно коригується розклад руху поїздів відповідно до змін, які здійснюються Укрзалізницею під час переходу на зимовий розклад». Сигнал анонімний, подумалося, раптом справді «чимало пасажирів спізнюються на свої потяги та потерпають від інших незручностей». Тому автор цих рядків відразу ж зателефонував Надії КУЦАН, начальникові ст. Путивль. Вона повідомила, що зі скаргою на неточності в розкладі руху до неї ніхто не звертався, касири попереджають пасажирів про час відправлення поїздів міждержавного сполучення. І що інформація про зміни в розкладі з’являється у вокзалі без затримки - тільки-но одержують відповідну телеграму-вказівку.

    Сигнал не підтвердився, але міг бути. Авральне коригування часу відправлення і прибуття поїздів завжди викликає незадоволення у громадян. Із цією думкою погоджується виконуюча обов’язки начальника сектору пасажирських перевезень Конотопської дирекції Ірина ТХІР. І говорить, що в дирекції зроблено максимум, аби пасажири не відчули незручностей у цей період: із квитковими касирами проведено відповідну нараду, й вони інформують пасажирів про зміни в графіку. До того ж внесено поправки до розкладів на всіх станціях та пасажирських платформах. У дирекції намагаються зберегти «підв’язку» відправлення та прибуття приміських поїздів на вузлах.

    Але з цим, із підв’язкою, дещо складніше. Двогодинна різниця між Москвою та Києвом створила у Ворожбі певну проблему. Річ у тім, що пасажири з електропоїзда Бахмач - Ворожба та приміського поїзда Кириківка - Ворожба Південної залізниці у Ворожбі пересідали на російський «експрес», що курсує за маршрутом Курськ - Тьоткіне. Та новий розклад усе зіпсував. Конотопчани підкоригували графік руху електропоїзда - у пасажирів з’явився запас часу. Але з Південної залізниці приміський поїзд прибуває у той момент, коли російський вже відправляється. Хвилин би на десять раніше - і все було б гаразд. До того ж у Сумах він стоїть упродовж півгодини. Мова про скорочення стоянки в Сумах ведеться на рівні дирекцій сусідніх залізниць, але поки що безрезультатно...

    Пасажири з Ворожби до Тьоткіного їздять скуповуватися, везучи додому з Росії дешеву, українську продукцію… За словами начальника вокзалу станції Ворожба Ніни ШЕВЧЕНКО, у цей час минулого року число пасажирів на поїзд за маршрутом Курськ - Тьоткіне доходило до ста. Нині ж - ледве десять набирається. Всі інші пасажири переорієнтувалися на автобусне сполучення. Кого у цьому звинувачувати? Аж ніяк не Південно-Західну залізницю. Зрозуміло, аноніме?!

    Микола ПАЦАК

    Седьмой чемпионат Европы по футболу. Франция. 1984-й

    Седьмой чемпионат Европы установил рекорд по количеству участников. В турнире стартовало 33 сборных, за исключением только команды Лихтенштейна.

    Перед жеребьевкой и стартом квалификационного раунда чиновники УЕФА вели оживленную дискуссию по поводу формулы проведения финального турнира. У противников нововведений была одна главная претензия: после расширения квоты на участников финального турнира зрелищность отдельных матчей, как и результативность, заметно упали. Как пример, упоминалась игра ФРГ - Греция, когда ничего не решавший матч выдался откровенно скучным. Что касается результативности, то цифры говорили сами за себя: 4,75 на ЧЕ-76 против 1,93 на ЧЕ-80. Однако, большинством голосов на исполкоме УЕФА было принято решение - формула проведения решающего этапа осталась прежней.

    Финальный турнир доверили проводить Франции. Она стала второй страной, после Италии, которой вторично «выпала карта»доверили проводить главный этап ЧЕ (напомним, Франция принимала финал 1960 г.). В борьбе за почетное право французы опередили ФРГ, Англию и Грецию. Жеребьевка отборочного этапа прошла в одной из старинных аудиторий Сорбонского университета (французы не могли обойтись без присущего им организационного шарма). Впервые в истории в процедуре жеребьевки принимал участие президент ФИФА Жоао Авеланж. Кстати, провал сборной СССР в отборочном турнире предыдущего континентального первенства стоил команде места в первой сильнейшей группе «посева». Советская сборная попала во второй эшелон.

    Группа 1. Невероятно мощно стартовала в квалификационном раунде сборная Бельгии. В четырех первых матчах бельгийцы одержали четыре победы с общей разницей в счете 10:4. Не менее удивила и сборная Шотландии, но не силой, а ее неожиданным отсутствием. Проиграв все матчи на чужих полях, «горцы» к тому же едва не проиграли в Глазго швейцарцам. В итоге, финалист испанского чемпионата мира занял в группе последнее место. Откровенно слабо выступили и восточные немцы, обычно всегда конкурирующие за выход из группы. Сборную ГДР подвел отрезок из первых трех матчей, в которых немцы не взяли ни одного очка.

    Группа 2. По доброй старой традиции, в новый отборочный цикл сборную СССР вел новый наставник. На место Константина Бескова пришел Валерий Лобановский.

    Старт отборочного цикла прошел для Валерия Васильевича и сборной удачно. Благодаря голам двух Сергеев - Балтачи и Андреева, сборная СССР в Москве уверенно переиграла Финляндию.

    Следующий матч советская команда провела более чем через пять месяцев. На этот раз в Москву пожаловали португальцы. На ребят из команды Лобановского давила ответственность за результат, однако моральный фактор не сковал действий игроков, которые показали красивый и результативный футбол. Взглянув на итог игры - 5:0, - многим может показаться, что португальцы выглядели чересчур слабо. Отнюдь, просто на столько сильно сыграла сборная СССР. Грамотные атаки рождались одна за другой, каждый знает свое место, осознает предназначение. Пасы точные, действия взвешенные и продуманные. В общем, советская команда сыграла, словно по учебнику, по алгоритмам, изобретенным тренерами. Первый гол забил Федор Черенков. Находясь перед воротами под острым углом, Черенков мягким резаным ударом сумел «обкрутить» голкипера (который, к слову, выбрал неправильную позицию). Этот мяч выбил вратаря португальцев Бенту из колеи. Он часто ошибался на выходах и необоснованно покидал ворота. Четыре гола из пяти стали следствием его ошибок. Только последний мяч Николая Ларионова был из разряда неверующих. Проход по правому флангу защитник ленинградского «Зенита» увенчал ударом в «девятку».

    Настало время гостевых матчей. Первый - в Хожуве. Советские футболисты выглядели на порядок сильнее поляков. У наших было желание и стремление, а хозяева играли больше по формальности. И все же из Хожува сборная СССР привезла только ничью. Причем, ее удалось добиться благодаря автоголу (в свои ворота) защитника Романа Вуйцицки, подправившего удар Черенкова.

    В Хельсинки нашим удалось выиграть. Единственный победный мяч получился чисто киевским - после подачи углового Леонидом Буряком гол забил Олег Блохин. Украинским голевым дуплетом «выстрелили» сборники и в московском матче против поляков - авторами голов стали Демьяненко и Блохин.

    Определяющим стал последний матч группы в Лиссабоне. Наших могла устроить и ничья, но, к сожалению, добиться ее не удалось. На то были свои причины. Спартаковцы Ринат Дасаев, Юрий Гаврилов, Сергей Родионов и Федор Черенков устали после матча на Кубок УЕФА против английской «Астон Виллы». Из последних сил спартаковские футболисты боролись за чемпионство с днепропетровским «Днепром». Наставники сборной рассчитывали на Александра Бубнова, но он внезапно травмировался. Не в лучшем физическом и психологическом состоянии пребывали киевляне - «Динамо» завершило сезон на седьмом месте чемпионата СССР. Все эти мелочи и определили поражение советской сборной. Впрочем, проигрыша могло и не быть, если бы не жестокая ошибка французского арбитра Жоржа Конрата. На 43-й минуте Сергей Боровский в полутора метрах от штрафной завалил «Шалану», но к ужасу всей «лавки» сборной СССР судья указал на «точку». Во втором тайме наши игроки «зажали» португальцев на их половине поля, однако те выстояли. А моменты были: выход один-на-один не реализовал Хорен Оганесян, из убойного положения не забил Вадим Евтушенко, в перекладину попал Федор Черенков. В итоге, сборная СССР второй раз подряд осталась без финального турнира чемпионата Европы.

    Группа 3. Итоговый расклад оказался сенсационным - путевку в финальный турнир завоевали датчане. Причем, опередили скандинавы не кого-нибудь, а самих англичан! Своей силой датчане удивили мир еще во время отборочного этапа к ЧМ-82, когда в Копенгагене по всем статьям была переиграна «Скуадра адзурра» (3:1). Творцом сильной датской команды стал немец польского происхождения Юзеф (Зепп) Пионтек. Первый сюрприз датчане преподнесли уже в дебютной встрече группы против англичан (2:2). Тот матч стал образцом мобильного футбола. И если от англичан, возглавляемых Бобби Робсоном, достойной игры ждали все, то датчане искренне удивили. Стало понятно - борьба за первое место пойдет между этими командами. Кроме самого результата (2:2), встреча запомнилась еще и тем, что в ней не участвовал форвард британцев Кевин Киган, которого Робсон попросту не захотел приглашать в сборную. Ох, и взбунтовался же тогда Киган…

    (Продолжение следует)

    Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    «Багата тим, що віддаю»

    Галина Лиса - автор семи збірок поезій: «Сільська мадонна», «Соломинка моя», «Ехо душі», «Дивоквіт любові», «Свіча», «Доля», «Слово - не птах». Переможець районного конкурсу «Жінка десятиліття 2001 року» в номінації «Культура, мистецтво, засоби масової інформації», лауреат районного конкурсу «Жінка року» в 2002 р. в тій же номінації. Звання лауреата міжнародного літературного конкурсу поезії «Мир 2005» в Італії (м. Мілан, журнал «Artecultura»).

    ЦЕ БУЛО ЯКЕСЬ БОЖЕ ПРОВИДІННЯ. Саме в ту мить, коли, здавалось, вже ніщо не розрадить мою душу, до рук потрапила збірка віршів «Доля». На обкладинці - ніжні білі проліски, що тільки-но вибились з-під снігу і радіють першим промінчикам весняного сонця. У передмові Галина Лиса написала: «Я залишаю своє тихе слово в спадщину тим, хто хоче зберегти свій неповторний внутрішній світ. Сподіваюсь, що книга подарує тобі радість любові, мудрість терпіння, вміння триматися простіше і відвертіше, навчить не думати про інших погано». Читаючи вірші, відчула, як потеплішало на серці, і враз вирішила поспілкуватись із поетесою, чия поезія глибоко народна і правдива, взята із самого життя.

    Під час розмови телефоном на моє прохання розповісти про себе Галина Пантеліївна вимовила: «Ой, моя дорогенька! Навіщо про мене, краще про мої вірші!» І додала: «Називайте мене просто Галиною».

    Моя героїня відчула потребу писати в чотири з половиною роки. В родині було дев’ятеро дітей. Галина народилась шостою. У восьмому класі вже працювала дояркою. Після шести уроків бігла на ферму, аби подоїти 25 корівок, яких жартома прикрашала бантами. Чиста і щира дівчина у сірих буднях прагнула краси і гармонії. А в голові виникали рядки, що складались у вірші. Саме у восьмому класі Галина надрукувала свій перший вірш у районній газеті. Він називався: «Поджигатели войны, остановитесь!» Коли подорослішала, стала писати на тему кохання. Її слово в цей час залишає в душі смуток, бо це нерозділене кохання. У зрілі роки Галина Пантеліївна багато пише про долю сільської жінки, її тяжку працю, про її любов, її дітей, вірність і самовідданість.

    «В мене була славна мама. Саме через те я подумки цілую кожну руку жінок на селі. Адже так тяжко вирощувати щось на землі, та й ще коли мало води», - говорить поетеса. В її віршах відчувається турбота про долю рідного села, відірваного від моря і гинучого під непосильним вантажем забруднення колишнього лиману, а тепер озера Сасик. Галина Пантеліївна народилася і живе в с. Зарічне Татарбунарського району на Одещині. Вона часто зустрічається з людьми: в школах, у полі, в трудових колективах, будинках творчості. Цього року Одеська залізниця (м. Ізмаїл) запросила її на святкування Дня залізничника.

    ГОЛОВНИМИ СВОЇМИ НАГОРОДАМИ ГАЛИНА ВВАЖАЄ ВИЗНАННЯ людей і говорить: «Я багата тим, що віддаю». У 2008 р. вона потрапила у Київ до лікарні. Її готували до складної операції, навіть був ризик померти. Друзі обмостили її подушками, аби Галина змогла начитувати свої вірші на диктофон для нової збірки «Слово - не птах».

    Лікарі, медперсонал та пацієнти лікарні, слухаючи її, були вражені красою поезії і щиросердно зібрали гроші і на книгу, і на операцію. Поетеса вдячна цим людям, які й досі передають через друзів-киян сувеніри, а вона їм дарує вірші та запрошує до себе в с. Зарічне. Пригощає гостей духмяним вином та наваристим борщем у вишневому садку біля хати, стіни якої розмальовані квітами сином поетеси, художником Сергієм Лисим. А літню кухню прикрашають його чудові картини та ікони. На першій сторінці збірки «Доля» є слова: «Присвячую сину Сергію та внучці Юлії».

    МОЯ СПІВРОЗМОВНИЦЯ НЕ БАЙДУЖА ДО ДОЛІ УКРАЇНИ, українців, старих і малих. За фахом вона бухгалтер, але, зізнається - мріяла про вчительську професію. І наперекір долі стала вчителем. Майже 16 років працює над освітньою програмою «Азбука», за якою, вона впевнена, будуть найближчим часом навчати дітей нашої країни. Її бентежить бездушність молодого покоління і причину цього бачить у відміні уроків духовності у школі:

    Розумом не зрозуміти,

    Серденьком суть не збагну:

    В ігри комп’ютерні діти

    Грають бездумно в війну.

    Вибухи, смерть, кров і рани,

    Ріжуть, стріляють, кричать.

    Внуків навчають екрани

    Болі людські не сприймать.

    Майже із кожного дому,

    Замість душевних розмов,

    Музика стогоном грому

    В людях вбиває любов.

    Боже! Пошли розуміння,

    Спогад, в минуле вернись!

    Хіба моє покоління

    Було бездушним колись?

    Термін «бездушні» ніколи

    Серцем повік не сприйму.

    ...Я пам’ятаю, як в школі

    Плакав наш клас за Муму...

    Найбільше болить її серце за тих дітей, які не знають матусиної ласки, батькового доброго слова:

    …Кожен поспішає в теплу хату,

    У гніздо родиннеє своє.

    А малеча з вікон інтернату

    Маму в перехожих впізнає.

    - Мене мама, - голосок лунає, -

    Забере, як піду в перший клас.

    Жде дитина…, ну а ми ж то знаєм,

    Що вона письмово відреклась…

    У Галини в житті було чимало тяжких випробувань: і горе, і втрати найрідніших… А тепер є і віра в любов, і сімейне щастя. Після прийняття Бога.

    Без любові жити - як без хліба,

    Без любові жить - значить,

    не жить,

    Боже милосердний мій!

    Спаси-Бі,

    Що дав мудрість все це

    зрозуміть.

    ГАЛИНА З ГОРДІСТЮ І РАЗОМ З ТИМ РОЗЧУЛЕНО ЗІЗНАЄТЬСЯ, що першим слухачем, критиком її віршів, тим, хто розуміє і «терпить», є людина, з якою пліч-о-пліч пройдено понад 40 років. Це її чоловік Борис Якович. У розмові зі мною поділилась таким: «Серед ночі розбуркую чоловіка і прошу: «Мені так потрібні слухачі!». І зачитую нового вірша. А він зморений, слухає, слухає, а потім запитує: «А це про кого?» А я кажу: «Про тебе». Перевертається на другий бік і спить щасливий. Ми різні люди, але він такий славний».

    Галина Лиса має багато шанувальників не лише на рідній Одещині, але й далеко за її межами. Як уже йшлося, її нагороджено медаллю конкурсу, який відбувся в Мілані за ініціативи журналу «Арткультура». Вірш «Ой чия ж то стара мати?» був надрукований у цьому журналі італійською і став відомим багатьом читачам зарубіжжя.

    Я дуже вдячна Галині за її збірку, що мене зцілила, за щиру розмову, нехай і телефоном. Вдячна за її добре серце, що обігріло мене в скрутну годину.

    Я була приємно здивована, коли вже після розмови отримала у подарунок через друзів-киян Галини збірки її віршів «Свіча», «Слово - не птах», а також диск з її віршами, покладеними на музику композиторами та і самою пані Галиною. Пісні розчулили не тільки мене і мою маму, а й 13-річного сина.

    15 грудня - день народження Галини Пантеліївни. Тож щиросердно вітаємо талановиту поетесу і бажаємо міцного здоров’я, творчих довгих років життя, натхнення для написання нових віршів на радість читачів!

    Ірина ЮШКО

    Театральный звонок длиною в 120 лет

    Что такое прогон спектакля? Это когда актеры и режиссер-постановщик, костюмеры и рабочие сцены, осветители и декораторы, звукорежиссер и гримеры, всех и не назовешь, в ожиданье театральной премьеры выдают на суд знакомых и незнакомых людей всё. Все то прекрасное из своего мастерства.

    ГЕНЕРАЛЬНАЯ РЕПЕТИЦИЯ, посвященная 120-летию со дня основания Русской драмы в Киеве, прошла, как принято говорить об удачных премьерах театральных сезонов, на одном дыхании. «Чуть мерцает призрачная сцена... (Юбилей. Юбилей? Юбилей!)». Так «кричала» огромнейшая реклама спектакля, удачно размещенная на старинном здании Театра Бергонье. Два с половиной часа, которые шел прогон, для нас, журналистов, стали настоящим открытием.

    Но прежде, чем поделиться с вами, читатель, своими впечатлениями о спектакле, сегодня поведем рассказ об истории Национального театра русской драмы имени Леси Украинки. А поначалу запомним первую из замечательных дат.

    Более 120 лет тому назад, а именно первого сентября 1891 г. в помещении Театра Бергонье, что на углу улиц Фундуклеевской (ул. Богдана Хмельницкого) и нынешней Пушкинской, играли гоголевского «Ревизора». Кто ставил, кто играл? Увы, скажем не о всех. Спектакль был поставлен Товариществом драматических артистов под управлением Николая Соловцова.

    Николай Федоров - такова настоящая фамилия дворянина из Орловской губернии (Россия), который в 34-летнем возрасте решил воплотить свою давнюю мечту - создать театр. И не где-нибудь, а в третьей столице империи, как тогда называли Киев. С юных лет, писал краевед Виталий Ковалинский, в душе Н. Федорова проявилась любовь к театральной сцене. В годы учебы в гимназии он принимал участие в любительских и домашних спектаклях. А в 18 лет впервые выступил в г. Орел на профессиональной сцене. Видимо, в это время он приобретает театральный псевдоним - Николай Соловцов. А дальше - кочевая жизнь. Каждый последующий сезон - новый город. Из украинских - Полтава, Харьков, Киев.

    Впервые в Киеве Соловцов гастролировал, когда ему исполнился 21 год. В амплуа героев-любовников он исколесил большие города Российской империи. Вторично он приехал в Киев в 1886 г., потом в 1888–91 гг. Первоначально спектакли шли в помещении т. н. Театра Бергонье.

    ЧТО ГЛАВНОЕ В ТЕАТРЕ? Конечно, кассовые сборы. Как утверждают историки, спектакли, которые привозил в Киев Н. Соловцов со товарищи, ценились публикой. Обладая крупным дарованием и как режиссер, Н. Соловцов выдвинулся на одно из первых мест в русском драматическом театре той поры. Городничий в гоголевском «Ревизоре», Гамлет, Отелло, Иван Грозный. Образы разнохарактерные, роли сложные. Но, несмотря на это, Николай Николаевич был, как тогда выражались, в фаворе.

    Ровно через девять лет после первого спектакля в Киеве домостроительное общество, застраивавшее территорию бывшего Меринговского сада, по проекту архитектора Г. Шлейфера (Хоральная синагога Бродского (действует ныне), Коммерческое училище (ул. Воровского, 24), гостиница «Континенталь» (в соавторстве; ныне консерватория) и др.) возвело новое здание театра на Николаевской площади (Театр имени И. Франко). В аренду это здание взяла труппа Н. Соловцова… Первый спектакль в новом театре был дан в воскресенье 11 октября 1898 г.

    Через три года «Киевская газета» писала: «Соловцов не только поставил свою труппу на такую высоту, что она занимает в России одно из первых мест, но кроме того проявил бескорыстие и отзывчивость к воспитанию учащегося юношества. На устраиваемые им по праздникам дневные спектакли он рассылает бесплатные билеты для учащейся молодежи и тем самым дает насладиться искусством. Театр, привлекая в Киев посетителей из других городов, тем самым способствует процветанию города».

    ТРАГИЧЕН ФИНАЛ БИОГРАФИИ НИКОЛАЯ СОЛОВЦОВА. Как пишет В. Ковалинский, на 10 января 1902 г. было назначено большое торжество по случаю 25-летнего юбилея артистической деятельности Н. Соловцова и 10-летия его работы в Киеве. Но ему не суждено было состояться. Будучи на гастролях в Одессе, Николай Николаевич простудился и после непродолжительной болезни скончался 12 января. Получилось так, что приветственные адреса и праздничные букеты, заготовленные к юбилею, стали надгробными венками…

    Через 120 лет со дня основания Русской драмы в помещении Театра Бергонье, состоялось гала-представление «Юбилей. Юбилей? Юбилей!». В вестибюле перед прогоном спектакля, который по организации, игре актеров и премьере не уступит, мы остановились возле большого портрета. «Николай Николаевич Соловцов». Нужны комментарии?! Здесь умеют ценить классиков. Как? Об этом - в следующем номере «Рабочего слова».

    Виктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба: 0(44)-4069708 факс 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Для ділового листування та звернення громадян: pzz@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05