РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 44 (18 листопада 2011)
  • Випуск №44 18 листопада 2011
    Зміст
    1. Андрій Данилюк, інженер, новатор, лектор. І ще про чимало добрих чеснот (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    2. Володимир Козак: «Логістику залізничних перевезень буде змінено за європейським зразком»
    3. Станція Вендичани. Чи є імітаційна модель? (Никифор ЛИСИЦЯ)
    4. Літопису яскраві сторінки. У сталі та граніті (Оксана КЛИМЧУК)
    5. Швидка технічна допомога (Анатолій САДОВЕНКО)
    6. Активна інтеграція і виробнича модернізація (Никифор ЛИСИЦЯ)
    7. «Променистий». Крок для підвищення престижу (Сергій ГУК)
    8. Диплом вимагає життя (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Віталія НОСАЧА)
    9. Кавалерийский марш почетного железнодорожника
    10. Бюгде. Вивчити норвезьку культуру протягом дня? (Лідія ЛЕЛЕЧЕНКО, Спеціально для «Рабочего слова»)
    11. Как научить сердце состраданию? (Ярослав ЗУЕВ, журналист)
    12. Навіщо палицю перегинати? (Дмитро КОСТЕРНИЙ)

    Андрій Данилюк, інженер, новатор, лектор. І ще про чимало добрих чеснот


    Провідний інженер-технолог ВЧД-1 Андрій ДАНИЛЮК.

    Коли Андрій Данилюк влаштувався до вагонного депо Київ-Пасажирський слюсарем-електриком у 1990 р., в його активі був диплом Вінницького технікуму електроприладів. Серед споріднених учбових закладів цей мав репутацію одного з найкращих на теренах усього Радянського Союзу. На жаль, зараз цього учбового закладу вже не існує, але Андрій Петрович досі вважає, що саме його викладачам він зобов'язаний ґрунтовним багажем технічних знань.

    Поступово теоретичний багаж збагачувався практичним досвідом. І ось Андрій Петрович, закінчив Київський державний університет харчової промисловості де отримав диплом інженера - фахівця з автоматизації виробничих процесів. У депо посів посаду інженера-технолога цеху електричного обладнання. Корисним для професійного росту було й стажування на одному з підприємств Іспанії.

    Торкаючись стану робочого парку вагонів приписки рідного депо, Андрій Петрович зазначає, що з 2001-го, коли пасажирський рухомий склад було передано з Київської вагонної дільниці, робочий парк депо поповнився 90-ма вагонами виробництва Крюківського вагонобудівного заводу і 24-ма - виробництва Тверського вагонобудівного заводу (Російська Федерація). Таким чином, зараз експлуатується понад 100 нових рухомих одиниць. Окрім того, багато готелів на залізничних колесах за цей час пройшло оновлення капітально-відновлювальними ремонтами на вагоноремонтних заводах Укрзалізниці та у вагонному депо Бахмач Південно-Західної залізниці, що стало для них по суті новим народженням. Адже оновлювались не лише салони, а й замінювалися важливі технічні вузли та агрегати. Зокрема заміні підлягало електричне обладнання та системи кондиціонування повітря. Замість громіздких кондиціонерів, які розташовувались у ніжній частині вагона, встановлювались більш зручні - «дахові». Ясна річ, це стало ще одним етапом становлення А. Данилюка як фахівця. Така техніка потребує інженерної підтримки.

    Андрій Данилюк виявився ще й непоганим екскурсоводом. Помітні технічні перетворення сталися в депо два роки тому, коли воно «збагатилося» новим приміщенням, завдяки чому розширилися «володіння» електроцеху. Тут після ремонту око радує чистота й охайність робочих місць, вдало розташовано обладнання для ремонту електричного і електронного устаткування. Стенди для діагностики електронних блоків було придбано на вітчизняних та іноземних фірмах. На порядку денному перед працівниками цеху постало питання «приборкання» складної сучасної техніки. Як же його було вирішено?

    - Я, як провідний інженер-технолог, насамперед, сам детально вивчаю нове устаткування, яке надходить у депо, а потім ділюся знаннями з персоналом електроцеху, - розповідає Андрій Петрович. - Для цього щосереди проводжу технічні заняття і семінари для працівників, які ремонтують кондиціонери, електричне та електронне обладнання. Навчання відбувається - у тому числі й для тих, хто робить це під час рейсів у поїздах. Із 240 працівників нашого цеху право ремонтувати комп’ютерну і електронну техніку отримали 90% фахівців. Таким чином кадрова проблема відпала. Проте, якщо не буде необхідних запасних частин і деталей, зрозуміло, ніякі знання не допоможуть. Тому ми наполегливо налагоджуємо і підтримуємо зв’язки з виробниками і постачальниками. Важливо вміти передбачувати і попереджати технічні неполадки. Для цього ми аналізуємо частоту виходу з ладу тих чи інших вузлів та деталей. Це дає можливість заздалегідь застрахуватися від збоїв у роботі вагонного обладнання, вчасно замовити у постачальників необхідне устаткування.

    Було приємно дізнатися, що Андрій Данилюк, як фахівець, приносить користь не лише столичній магістралі, а й всій Укрзалізниці. Його часто запрошують для технічних консультацій в інші депо, навіть з інших залізниць. Окрім того, він читає лекції у Київській технічній школі.

    Ось як його характеризує начальник депо Олександр ТКАЧОВ: «Якщо є в нашому підрозділі виробничі успіхи, то залежать вони від таких людей, як Андрій Данилюк. Грамотний, ініціативний, творчий, він завжди готовий поділитися своїми знаннями з колегами». В одній особі «зустрілося» чимало добрих чеснот. Такої думки про нього не лише керівник, а й вдячні колеги, з яким він поділився неоціненним багатством - знаннями.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Володимир Козак: «Логістику залізничних перевезень буде змінено за європейським зразком»

    Укрзалізниця змінить логістику пасажирських перевезень, для того, щоб поїзди у дорозі перебували менше часу, швидше оберталися і перевозили більшу кількість пасажирів. Таке рішення прийнято на основі вперше розробленої автоматизованої системи аналізу пассажиропотоку. Остання засвідчила, що чимало поїздів на великі відстані перевозять малу кількість пасажирів, тривалий час перебувають у дорозі, а це впливає на конкурентоздатність залізниць порівняно із іншими видами транспорту, спричиняє збитковість.

    «Інерція, за якою ми перевозили пасажирів за маршрутами, що склалися ще за радянських часів, закінчилася. Економіка сьогодні не дозволяє нам реагувати на примхи, а не на потреби. Взяти хоча б поїзд Запоріжжя - Бердянськ. Маршруткою люди доїжджають за 2,5 години, а наш поїзд в дорозі шість годин, тому що їде окружним напрямком дорогою. Зрозуміло, чому у ньому завжди мало пасажирів. Навіщо, питається, його утримувати? Схожа ситуація і на багатьох інших напрямках. Будемо аналізувати пасажиропотоки і відповідно переглядати напрямки маршрутів», - наголосив Володимир Козак.

    За словами генерального директора Укрзалізниці, логістика залізничних пасажирських перевезень будуватиметься за європейським зразком. Наразі створюються швидкісні пасажирські коридори, якими нові міжрегіональні поїзди перетинатимуть Україну від кордону до кордону - зі сходу на захід та з півночі на південь, - усього за 10 годин. Перевезення денними поїздами планується забезпечувати між містами Київ - Львів, Київ - Донецьк та Київ - Харків.

    Як зазначив начальник головного пасажирського управління Укрзалізниці Олександр Іванько, сьогодні, наприклад, з Донецька до Львова пасажир їде 22 години, а незабаром діставатиметься вдвічі швидше.

    Посадка пасажирів в денні поїзди відбуватиметься в обласних центрах та на великих залізничних вузлах (хабах), куди їх будуть підвозити приміські і регіональні поїзди та автотранспорт.

    Приміром, для жителів Сумської області, транспортне обслуговування яких здійснюється у сполученні Люботин-Суми-Ворожба, як безпересадкові будуть використовуватися ст. Суми і Смородино. Зі ст. Білопілля, Лебединська, Ахтирка тощо. будемо вивозити людей рейковими автобусами і дизель-поїздами, а на пересадкових станціях їх забиратимуть регіональні поїзди.

    З питання розробки оптимальної схеми сполучення, яка б враховувала можливість підвезення пасажирів до залізничних пересадочних вузлів, також і автотранспортом, сьогодні залізниці звернулися до місцевої влади у регіонах.

    Саме оптимізація руху пасажирських поїздів дозволить перейти на нову систему обслуговування пасажирів, в рамках якої скасовуються найменш затребувані маршрути та списуються вагони, які відслужили свій експлуатаційний термін.

    ДОВІДКА:

    Відповідно до умов укладених контрактів: з корейським виробником «Hyundai Rotem» на закупівлю 10-ти міжрегіональних двосистемних електропоїздів шість із них планується поставити в Україні до початку Євро-2012, чотири інших - до кінця 2012 р., з АТ «Skoda vagonka» на закупівлю 2-х міжрегіональних двоповерхових електропоїздів поставити їх планується до початку Євро-2012 та з ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» на придбання 2-х міжрегіональних поїздів локомотивної тяги поставка 1-го з них планується до кінця 2011 р., а 2-го - до початку Євро-2012, - запевняє прес-центр Укрзалізниці.


    Станція Вендичани. Чи є імітаційна модель?

    Селище Вендичани за своїми розмірами та чисельністю населення в районі поступається лише Могилеву-Подільському. Перша згадка в історичних документах була на початку XVI століття. У свій час поселення належало графу Яндарю Сулятицькому. На його кошти 1836 р. в селі побудували церкву, а 1894-му - цукровий завод. Новий подих в життя цього населеного пункту зробила залізниця, яку через Вендичани в 1892 - 1895 рр. проклали від Жмеринки до Могилева-Подільського. Ясна річ, це сприяло розвитку ремісництва, торгівлі.

    Рівно століття тому на станції впровадили в експлуатацію будівлю вокзалу. Споруда ця хоч і не велика, одноповерхова, але вирізняється своїми архітектурними формами, характерними для початку минулого століття. Вона й на сьогодні, незважаючи на свій вік, має привабливий вигляд. Щоправда, стане ще кращою, коли тут попрацюють ремонтники із будівельного управління залізниці. А прикрашають вокзал чотири кремезних дуби, які значно старші за нього, що ростуть по обидва боки від входу. Вони, немов старші брати, розпростерли свої крони-руки, щоб захищати молодшого від негоди.

    За радянської доби у селищі заснували три колгоспи, які згодом об’єднали в один, створили машинно-тракторну станцію, ремонтні майстерні - пізніше відділення «Сільгосптехніки». У 30-ті рр. минулого століття тут побудували цегельно-черепичний завод, а у кінці шістдесятих - комбінат хлібопродуктів. Було також створено автобазу та деякі інші підприємства. Усе це забезпечувало доволі інтенсивну роботу залізничної станції. Старожили-залізничники пригадують, що частенько за добу на станції навантажували та вивільняли від вантажів сотні вагонів…

    В останні роки обсяги вантажної роботи на цій станції, як і на інших, значно впали. Але чи на завжди? Хочеться вірити, що ні. У Вендичанах нині спостерігається пожвавлення господарської діяльності. Запрацювали малі підприємства, все більше продукції виробляє місцевий комбінат хлібопродуктів… Та найбільші надії для залізничної станції подає створення однією з вінницьких фірм поряд із нею нового елеваторного комплексу. Тут високими темпами проводиться монтаж терміналу для збереження та переробки зерна, а також для його завантаження у залізничні вагони. Будується й під’їзна колія від станції. Об’єми нового комплексу настільки великі, що потребуватимуть не однієї сотні вагонів для доставки збіжжя на елеватор та його вивезення споживачам або покупцям.

    Під час нинішнього осіннього комісійного огляду, перебуваючи на ст. Вендичани, начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолій ЛЮБІНІН звернув увагу керівників структурних підрозділів на те, що необхідно готувати цю станцію до більш інтенсивної комерційної роботи.

    А чи готовий колектив підрозділу до цього? Запитую виконуючого обов’язки (начальника поки що не призначено) станції Романа КУШНІРА.

    - У нас колектив хоч і невеликий, всього 13 фахівців, але дружний і працьовитий, - почув у відповідь. - Можна сказати, що ми скучили за справжньою станційною роботою. Якщо зросте потреба в подачі вагонів на новий елеватор, ми докладемо усіх зусиль, аби справитись із цим завданням. Адже це - наш заробіток. А для залізниці - прибуток.

    Думається, так і буде - відкриється «друге дихання» у ст. Вендичани. І не лише у неї. Адже наша молода країна, переживши період стагнації, відновлює свою економіку. Повертаються до роботи старі підприємства, створюються нові, причому не лише у великих містах, а й у невеликих селищах, таких, як Вендичани. І там, де є поблизу залізничні станції, у них побільшає роботи. Отже, й наша залізниця зазнає розвитку та процвітання.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Досвід закордонних залізниць доводить, що задовго до початку реконструкції станції інженери мають розробити імітаційну модель з метою раціонального використання пропускної можливості тієї чи іншої дільниці і перероблюючих потужностей конкретних станцій. Вже сьогодні потрібно зробити розрахунки пропускного «резерву» ст. Вендичани. Адже, вважаємо, такий підхід дозволяє створити значний заділ на майбутнє з точки зору економічної ефективності проектів.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Літопису яскраві сторінки. У сталі та граніті

    Цьогорічна зустріч професійного свята для коростенських залізничників видалась особливо урочистою. Адже за тиждень до знаменної дати у календарі відбулося відкриття пам'ятника «Залізничникам Коростенщини». На новій впорядкованій площі навпроти адмінприміщення дирекції залізничних перевезень, де, власне, і розташовано пам'ятник, зібралися залізничники різних поколінь, а також представники інших професій. Подія - не з пересічних. Заслуговує на увагу.

    …Грав духовий оркестр, вишикувалася почесна варта в залізничних одностроях. Ведуча свята запрошує начальника Коростенської дирекції Василя ЯРЕМЕНКА, Героя Соціалістичної праці Володимира СИНГАЇВСЬКОГО, ветеранів-залізничників Афанасія КАЛЕНИКА, Василя БОРТИКА, Людвіга ЧАПЛИНСЬКОГО, міського голову Володимира МОСКАЛЕНКА відкрити пам’ятник. Спадає полотнище і постає у всій красі, здіймаючись у височінь, витвір місцевого автора Володимира КОЗАРЕНКА. У цьому витворі - рельси, вигнуті в продовгуватий овал, колісна пара, а на ній розташувався паровоз. Основа гранітна. На ній можна побачити імена і фотобарельєфи начальників залізниці різних епох. А також - історичні зображення старого вокзалу Коростеня, будівництво моста через Уж і навіть обриси - якими були бронепоїзди в нашому краї.

    До присутніх звернувся начальник дирекції Василь Яременко, який у своєму виступі зробив невеличкий екскурс в 140-річну історію столичної магістралі і Коростенського вузла зокрема. Згадав, звісно, і про Указ імператора Миколи II щодо будівництва залізниці саме через Коростень. Цей документ для поліського краю став доленосним (спочатку планувалося, що залізниця пройде за кільканадцять кілометрів від міста на Ужі). З великою повагою говорив Василь Васильович про трудові звершення наших попередників, які творили міць магістралі, дякував за працю теперішнім працівникам. Власне, спорудження цього пам’ятника і стало даниною шани усім поколінням залізничників. А для молоді - це ще й привід дізнатися про цікаву й багату історію залізниці та поліського краю.

    Захоплено слухали присутні й ветерана-залізничника Людвіга Чаплинського, який, окрім своєї трудової діяльності на залізниці, доклав багато зусиль до створення й функціонування музею локомотивного депо Коростень. «Не було б сучасного розвитку міста, якби тут у 1902 році не пролунав паровозний гудок. Ця подія у подальшому сприяла тому, що для містечка настав справжній економічний бум», - розповів Людвіг Йосипович. Втім торкнувся він і духовної тематики. «На старовинних фото 1902 року, репродукції яких є і в музеї депо, і в книгах, ми бачимо, що з нагоди відкриття залізничного руху відбувається молебень у капличці біля вокзалу. Нині її немає, але варто відродити духовний осередок, щоб пасажири могли помолитися перед дорогою чи після поїздки», - запропонував Людвіг Чаплинський.

    Піднесенню настрою присутніх на урочистостях сприяли виступи співучих залізничниць - Людмили БУРКІВСЬКОЇ і Людмили КУЧИНСЬКОЇ.

    …Після урочистостей ще спілкуються між собою їх учасники, а мій погляд привернув міцної статури сивочолий чоловік, який відійшовши далі, замислено дивився на вершечок тільки-но відкритої споруди. Про що ж думає, як сприйняв сьогоднішній захід Володимир Сингаївський, останній Герой Житомирщини, який творив свого часу славу столичної магістралі:

    - Я згадую роки своєї юності, свою роботу. Он там, - вказує рукою в бік станції, - стояв кран, на якому я працював. На роботу ходив щодня вздовж колій, щоб бачити всі вагони і вже відразу знати, скільки і чого мені доведеться розвантажувати… Я любив, щоб робота кипіла, а не жевріла… А сьогоднішній захід мені дуже сподобався, і я сприйняв його як подяку за працю різним поколінням залізничників. Коли визнають твою працю - це завжди приємно, - сказав зворушливо ветеран.

    Мудро, чи не так?!

    Оксана КЛИМЧУК

    Швидка технічна допомога


    Лікар відділкової лікарні ст. Козятин Василь БІЛОКУР, якого також запрошено як лектора,
    проводить практичні заняття з охорони праці з першокурсницею Мариною ТРОФИМЧУК.
    Тема занять - надання першої невідкладної медичної допомоги.

    Для фахівців Дорожнього учбово-методичного центру охорони праці Південно-Західної залізниці стало вже звичним регулярно виїздити в підрозділи залізниці для проведення навчань з охорони праці та профілактики травматизму. От і нещодавно фахівці цього Центру протягом чотирьох днів працювали у Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту, де провели низку методичних лекцій з учнями цього навчального закладу.

    - Зазвичай такі навчання зі своїми учнями ми проводимо раз на півроку, - розповідає старший майстер училища Віктор СІНІЦИН. - Головна їхня мета - ознайомити сьогоднішніх першокурсників, які після завершення навчання підуть працювати на залізницю, з тими вимогами до охорони праці, що діють на залізничному транспорті. Вагон охорони праці, що прибув до нас і де безпосередньо проводилися такі навчання, має сучасне обладнання. Тут наші вихованці могли прослухати цікаві лекції, закріпити свої знання переглядом навчальних кінофільмів та брати участь у практичних заняттях. Цьогоріч ми залучили стовідсотково всіх першокурсників училища. А це - майбутні колійники, оглядачі-ремонтники вагонів, провідники пасажирських вагонів та квиткові касири, помічники машиністів локомотивів, електромонтери контактної мережі тощо. Звісно, програма навчань для кожної професії мала свою специфіку.

    А от якими були враження від занять у тих, хто безпосередньо брав у них участь.

    - В училищі я навчаюся за професією «провідник пасажирських вагонів та квитковий касир», - говорить першокурсниця Марина ТРОФИМЧУК. І, звичайно, найбільше уваги на цих заняттях звертала на все те, що стосується моєї майбутньої професії. Цікавою була лекція, практичні заняття з надання першої медичної допомоги та, мабуть, найбільше корисного взяла для себе від перегляду навчального фільму про дії провідників вагонів під час пожежі у рухомому складі. Однак дуже хотілося б, щоб такі знання та навички мені б не довелося застосовувати у майбутньому. Та готовим треба бути завжди і до всього.

    Майбутній помічник машиніста електровоза В’ячеслав АЛЄКСЄЄНКО у нашій розмові ще до початку занять також говорив про те, чому б хотів тут навчитися.

    - Ну, як? Збулися очікування? - запитую у юнака.

    - Звичайно, - навіть дещо із захопленням говорить він. - Сьогодні я вперше надавав першу невідкладну допомогу потерпілому. І хоча тренування відбувались лише на манекені, собою я залишився задоволений. Впевнений, що відтепер і в реальній ситуації зможу це зробити.

    Загалом за чотири дні на заняттях у вагоні охорони праці побувало майже півтора десятка навчальних груп. Декілька сотень учнів змогли ознайомитися із сучасною цікавою програмою щодо виконання вимог охорони праці на залізничному транспорті, а здобуті знання та навички повинні стати їхніми добрими помічниками у подальшій роботі.

    - Наступний пункт призначення нашого вагона - ст. Конотоп, - говорить провідний інженер дорожнього учбово-методичного центру охорони праці Людмила МАМОЩУК. - З другої половини листопада на цій дирекції розпочнуться планові навчання і перевірка знань посадових осіб залізничних підрозділів щодо виконання вимог охорони праці. Крім того, у наших планах і виїзди на станції нашої залізниці в рамках проведення місячника з профілактики невиробничого травматизму серед дітей та школярів. Хотілося б зазначити, що цього року ми вже побували з такою місією на 17 станціях залізниці, де провели заняття з учнями шкіл міст та сіл, що розташовані поблизу залізничної магістралі. До цієї акції було залучено майже 1700 дітей та школярів. Хотілося б сподіватися, що наша робота хоч у деякій мірі вплинула на зменшення кількості нещасних випадків травматизму дітей, так чи інакше пов’язаних із залізницею.

    Якось почув від колег таку фразу: «Вагон-тренажер нагадує «швидку допомогу», адже його співробітники оперативно несуть знання сьогоднішнім та майбутнім залізничникам.

    Провідний інженер Центру Людмила МАМОЩУК вважає, що їй ця робота припала до душі через те, що йде постійне удосконалення відповідних знань у неї як фахівця. Адже інтелектуально зростаєш разом з учнями.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Активна інтеграція і виробнича модернізація

    Коли знайомився із підготовкою до зимових пасажирських перевезень у вагонній дільниці №2 (ст. Жмеринка), яку очолює Михайло БУРЛАКУ, пригадалась популярна в недалекому минулому фраза «Краще менше, та краще».

    У зв’язку із скороченням кількості пасажирських поїздів на залізниці, зокрема із Жмеринки до Москви поїзд №90/91 курсуватиме лише через добу, завдяки цьому у спеціалістів з’явилася можливість укомплектувати ті, що залишаються кращими, за технічним станом, вагонами. А це значить, що пасажири мандруватимуть із більшим комфортом. Задля цього вжито й низку інших заходів.

    Нинішнього року до вагонної дільниці у Жмеринці надійшло п’ять одиниць пасажирського рухомого складу після капітального оновлення. На додаток ще сім - на яких проведено деповський ремонт. Усі вони у хорошому технічному стані, тому і холодної пори року у них буде тепло й затишно. А слюсарі-ремонтники провели технічне обслуговування (ТО-2) 126 вагонів: ущільнили вікна, обслужили системи вентиляції, які можна повністю чи частково перекривати під час морозів, щоб зберегти тепло. Та, головне, відремонтували та привели в належний робочий стан опалювальні системи.

    - У вагонах, які курсують до Києва, Москви, Санкт-Петербурга та й деяких інших напрямках, - пояснює головний інженер вагонної дільниці Валентин ОКОВИТИЙ, - застосовується електричне опалення. Що це дає? В першу чергу значну економію коштів. Крім того у провідників менше турбот - не потрібно часто заглядати до топки, підкидати вугілля… Та, головне, така система забезпечує оптимальний температурний режим у вагонах. При використанні вугілля досить важко підтримувати необхідну температуру, адже воно горить не з однаковою інтенсивністю. Коли на перегонах створюється хороша тяга, паливо розгоряється до максимальної межі. І тоді створюється справжній «Кавказ із Кримом». Пасажири навіть відкривають вікна, порушуючи ущільнення. А на тривалих зупинках та й за деяких інших обставин горіння вугілля уповільнюється і тоді настає похолодання - знову ж дискомфорт для пасажирів. При електричному опаленні все регулює автоматика, їй лише необхідно задати певні параметри, вірніше, визначити, яка температура має бути у вагоні. Тож у поїздах та причіпних вагонах, яких дещо менше будуть відправляти зі Жмеринки, нинішньої осені та зими будуть створені кращі умови.

    Про належні умови роботи в холодну пору року подбали й для усіх працівників вагонної дільниці у Жмеринці, причому витративши на це мінімальну суму коштів.

    - Коли складали план підготовки до зими, - зазначила в розмові начальник технічного відділу вагонної дільниці Ліна КОВАЛЕНКО, - то на виконання усіх чотирнадцяти пунктів цього документу передбачалось використати понад мільйон гривень. На сьогодні усе заплановане зроблено, але ми витратили значно меншу суму. Проте на якості ремонту це не позначилося.

    При цьому ми здійснили утеплення дверей та вікон, замінили частину покрівлі, обслужили та налагодили системи опалення, вентиляції, водяного та електричного постачання в усіх будівлях. Провели ремонт котельні, закупили необхідні інструменти та інвентар для прибирання снігу, підготували до роботи у холодну пору року автотранспорт та кранове обладнання, провели й деякі інші заходи.

    До зими у дільниці готувались по-господарськи, рахували кожну копійку, віднаходили потрібні резерви. І це доволі повчально. Значить, і при менших затратах можна зробити усе належне, а то й краще.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    «Променистий». Крок для підвищення престижу


    Інна БІЛЬЧУК тримає символ перемоги у Всеукраїнському конкурсі «100 кращих товарів України».

    Впродовж восьми років поспіль пансіонат - дитячий оздоровчий табір «Променистий» посідає перші місця в регіональному конкурсі «Жемчужина Крыма», в номінації «Краще місце відпочинку для дітей і дорослих».

    А цього року вперше «Променистий» взяв участь у Всеукраїнському конкурсі з якості продукції «100 кращих товарів України», який проводиться під патронатом Президента та Уряду держави. Це самий престижний конкурс України.

    І, що найприємніше, пансіонат не лише увійшов у сотню кращих, а посів друге місце в номінації «Послуги».

    Що ж дозволило самому південному за географічним розташуванням підрозділу столичної магістралі досягти такого результату? Як з’ясувалося, колектив не стоїть на місці, а постійно перебуває в пошуку - резервів для удосконалення обслуговування відпочиваючих. Так, тільки цього року споруджено дитячий майданчик для занять кружків за захопленнями, новий фонтан на центральній алеї пансіонату. А ще - для зручних контактів відпочиваючих з морем встановлено понтон, їдальню переведено на меню за конкретними замовленнями страв тощо. Одним словом «Променистий» поступово виходить на європейський рівень обслуговування клієнтів.

    - Здобути всеукраїнське визнання, на переконання заступника директора «Променистого» з культурно-масової роботи Інни БІЛЬЧУК. Це ще один крок для підвищення престижу та популяризації чудових умов відпочинку у залізничному пансіонаті. Проте у планах - подальше удосконалення по праву кращого місця відпочинку для дітей і дорослих. Це відбувається завдяки відчутній підтримці з боку керівництва Південно-Західної магістралі.

    Днями в Українському домі в Києві відбулось нагородження переможців велелюдного заходу. Диплом і статуетку переможця конкурсу «100 кращих товарів України» отримала у той день Інна Більчук. Редакція поздоровляє колектив пансіонату з черговою перемогою!

    Сергій ГУК

    Диплом вимагає життя

    Диплом престижного вишу не гарантує високооплачуваної посади. Тому заздалегідь варто набувати досвіду, здобувати кваліфікацію і продовжувати навчання.

    Саме так зробив Олександр Сінчак (на фото), який після закінчення Державного економіко-технологічного університету у 2007 р. працевлаштувався на ст. Київ-Товарний черговим по станції. А у 2010-2011 рр. продовжив без відриву від виробництва навчання у Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту за спеціальністю «Інтероперабельність та безпека на залізничному транспорті». Цей спільний європейський проект Національної школи майстерності та професій CNAM (Франція) та ДІІТу дав чудову можливість 58 залізничникам України одержати нову спеціальність та підвищити свою кваліфікацію.

    - Моя дипломна робота, - розповідає Олександр, - мала назву «Оптимізація технологічної роботи прикордонної станції». Поки що мені не вдалось застосувати це на практиці. Оскільки наша станція не є прикордонною, однак я вірю, що моє бажання, наполегливість і знання стануть у нагоді в подальшій трудовій діяльності. Адже сьогодні все більше уваги приділяється спільній роботі транспортних галузей нашої держави з іншими країнами. А для залізниці, яка займається вантажними, пасажирськими перевезеннями і має спільні угоди з країнами Європи, такі знання та вміння є необхідними і у майбутньому стануть ще більш затребуваними. Бо, якби не виникала потреба у таких проектах, мабуть, залізниця не витрачала гроші на своїх студентів. Щодо навчання, то воно було насиченим: проводилось багато семінарських та практичних робіт у стінах університету, цікавих лекцій і, звичайно, по закінченню дуже відповідальні іспити. Я вважаю, що для того, щоб в майбутньому чогось досягти, потрібно мати досвід роботи, бо на залізничному транспорті, навіть з престижними дипломами, без практичних знань у професії не має чого робити. Бажано самому у всьому розібратися. І ще я вірю, що на всі наші ідеї буде запит. Головне - не зупинятися на досягнутому, йти вперед. І ті, хто правильно, як кажуть, піймають хвилю, зможуть і в подальшому працювати і розвиватися в правильному напрямку.

    До слова, ще перед знайомством із нашим героєм журналісти «Рабочего слова» спілкувались з начальником станції Київ-Товарний Світланою РОБОЧОЮ, яка дала відмінну характеристику Олександру Сінчаку: «Я розумію, що професіонали і лідери нашій галузі завжди були потрібні і розумію, що Олександру з його знаннями, досвідом і бажанням працювати необхідне кар’єрне зростання. А він як раз із тих, у кого «блиск у очах» і бажання щось робити. До того ж цілеспрямований, комунікабельний і орієнтований на результат. Та відкритий до сприйняття нового»

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Віталія НОСАЧА

    Кавалерийский марш почетного железнодорожника


    Тимофей РЫЖИКОВ, почётный железнодорожник, фронтовик-кавалерист.

    «Сороковые - роковые,

    Военные и фронтовые.

    Где извещенья похоронные

    И перестуки эшелонные.

    Гудят накатанные рельсы.

    Просторно. Холодно. Высоко.

    И погорельцы, погорельцы

    Кочуют с запада к востоку…».

    Эти слова известного поэта Давида Самойлова прекрасно характеризуют странички биографии почетного железнодорожника, бывшего кавалериста Тимофея РЫЖИКОВА.

    СКОЛЬКО ГОДКОВ НАМ БЫЛО ТОГДА?

    Всего лишь по 18 - 19. Что мы знали о жизни? А ничего. Молодость наша прошла там - на фронте. За эти годы мы, неоперившиеся защитники Родины, посуровели, стали жестоки и беспощадны к врагу, мстя за посягательство на нашу святую землю. Под Сталинградом.

    Дон форсировали западнее города Серафимовичи. Были жестокие бои, полк продержался всего пять дней, потом вывели его на пополнение. Неделя в тылу - и опять переправа, и снова бой. Ох, какие тяжелые потери несли мы тогда! Итальянская дивизия и румынский кавалерийский корпус сумели нас потеснить, и опять нам пришлось отступать за Дон.

    Наступление на Сталинград было приостановлено, но основной плацдарм за Доном оставался в наших руках. Трудно было переоценить позиции 3-го гвардейского кавалерийского корпуса, которым командовал генерал-майор И. Плиев.

    …Особенно запомнился бой за город Верхне-Чирский. В морозную ночь, под самое утро ворвались мы в него в конном строю, рассредоточились по улицам. Немцы в панике выскакивали в подштанниках, но куда убежишь от кавалериста? Взмах сабли - и нет человека! Жестоко? Да. Но что поделаешь: война, не убьешь врага - он убьет тебя.

    Самое страшное - это паника. Покажешь противнику спину - верная смерть. Без колебаний первого паникера нужно сразу же расстрелять, взять на себя командование, остановить бегущих. Смотришь, бойцы одумались, пошли в атаку и одержали победу.

    Целый месяц не спадало напряжение боя. Высота 220 переходила из рук в руки. И все-таки мы победили.

    Когда я говорю, что воевал в кавалерии, некоторые улыбаются. Мол, что могла сделать конница против танков, против тяжелой артиллерии? Но ведь кавалерия времен Отечественной - это не кавалерия времен Гражданской. По знаменитому фильму все знают, что у Чапаева была тачанка с пулеметом, шашка да винтовка. Вот таким оружием и громил лихой кавалерист врагов.

    В Отечественную войну кавалерийская дивизия имела 9240 человек личного состава, 64 легких танка, 18 бронемашин, 32 полевых, 16 противотанковых и 20 зенитных орудий, 64 миномета. Это была грозная и мобильная боевая единица.

    Хочу сказать, что 17-му и 24-му гвардейским кавалерийским полкам принадлежит особая заслуга. Ими было взято в плен до полутора тысяч пленных. Любопытно, что итальянцы и румыны, надломленные войной, радовались пленению, но у немцев спесь не проходила. Как только мы позволили себе немного расслабиться, неожиданно с левого фланга выползло с десяток танков. Я выбрал один, который поближе, взял в прицел сорокапятки, выстрелил и не увидел, а скорее почувствовал, что попал. Но выстрел, видимо, пришелся в башню, и танк продолжал двигаться. Вот он чуть-чуть изменил курс, подставил бок - ну, теперь не уйдешь! Выстрел - и замер ползучий гад, загорелся, только слышно, как снаряды в его брюхе рвутся. «Ура-а!» - громко грянуло с окопов.

    Третий кавалерийский корпус выполнил поставленную боевую задачу. Овладев рядом населенных пунктов, отсек Сталинградскую группировку противника от войск, действующих западнее Сталинграда, что явилось по существу завершением окружения группировки фельдмаршала Паулюса.

    В период Сталинградской битвы наш 17-й кавалерийский полк четырежды снимали с передовой для пополнения. Я, слава Богу, жив и невредим остался.

    В ДОНСКИХ СТЕПЯХ

    Мы были совсем молоды, почти мальчишки. Вступили в бой со смертельным врагом, сломали хребет фашизму, освободили мир от коричневой чумы. Сейчас моим сверстникам под 90. Эх, годы, годы! Как быстро вы пролетели…

    …В начале войны мой возраст был еще не призывной. Я подговорил своих друзей, и мы пошли в военкомат с просьбой направить нас на фронт защищать родину. Четырех моих товарищей определили в летное училище, а меня направили в Оренбург в кавалерийское училище. Проучился три месяца.

    К этому времени фашистские полчища, получив отпор под Москвой, ринулись к нефтеносным районам Кавказа и плодородным землям Кубани и Дона. На Сталинградское направление было брошено 13 отборных дивизий. Нам пришлось оборонять линию фронта протяжённостью 530 км. Кровавая бойня, казалось, никогда не закончится. Наш полк несколько раз снимался с передовой на пополнение. В донских степях пришлось сражаться с румынской кавалерией. Но они не вояки, их дух был быстро сломлен, мы с ними справились за пару недель. Когда мы шли на них в конном строю с шашками наголо, они бросали лошадей и падали наземь.

    Вот памятный эпизод из тех дней. Разведка доложила, что в одной из станиц находится румынская кавалерия, 50 - 60 сабель. Командир полка майор Шевченко вызывает меня к себе: «Рыжиков, бери свой взвод, пушку оставляй, налегке попытайся отбить у румын лошадей и пригнать в полк». Это было в июне, румыны вели себя беспечно, лошади находились на пастбище. Выехали ночью, и на зорьке я увидел в бинокль табун лошадей и огонек костра. Мы своим лошадям надели торбы на морды, чтобы не заржали. Подошли тихо, спешились. Беру с собой пять бойцов, незаметно поползли к костру. Видим, наши мальчишки лет 15 - 16 спят у догорающего костра, и только один румын среди них. Мы окружили их и без шума подняли. А румын упал на землю и что-то лепечет. Я говорю мальчишкам: «Помогите угнать лошадей. Мы вас заберем к себе в полк, с нами будете воевать». Они и рады. Связали румына, уложили на лошадь мешком. Мальчишки вскочили на лошадей, я впереди как поводырь, и понеслись рысью без оглядки. Обошлись без единого выстрела. К утру пригнали в полк целый табун лошадей, их было более пятисот. За этот рискованный поступок командир полка лично приколол мне медаль «За отвагу».

    ЗАМОЛВЛЮ СЛОВО О ЛОШАДКАХ…

    Я, как кавалерист, не могу не вспомнить о наших боевых лошадках. Ох, как им доставалось! Можно сказать, бывало труднее, чем солдатам. Случалось, они оставались голодными и непоеными целыми сутками. Солдат достанет из вещмешка НЗ - сухарик, заморит червячка и уже сыт. А лошадка - жди, когда фуражиры подвезут корм. Подвезли солому - наши лошадки привычно жуют и ее, как говорится, голод - не тетка. А вот пленные румынские поедят соломки - и сразу падеж, так мы за месяц их и лишились. Не выдерживали наших условий…

    На войне много крови. Если солдата ранят, его в военно-полевой госпиталь положат, а у лошадки этого нет. Мысленно обращаюсь к ним: «Служила ты верно, а ранили - помощи никакой».

    После бомбежки подали коноводы кавалеристам лошадей, а мне только седло. Екнуло сердце: что с моим Орликом? Подали мне другую лошадь - поехали. Смотрю: лежит без ноги и бок разворочен. Стал я на колени, он приподнял голову со слезящимися глазами, смотрит на меня. «Помоги!», - как будто просит. - «Помоги!» Я и сам не выдержал, у самого слезы закапали. Убивал фашистов, глазом не моргнув, а вот тут не выдержал. Вскочил, о Боже, почему не накажешь этих варваров, зачем же еще животным нести такие муки? Подошел солдат мой, Терехов. «Пристрели, чтобы не мучилась!» - говорю. «Не могу!»,- отвечает. Налил ему из фляги. «На выпей. Иди!» Услышал выстрел, вздрогнул и уже не стесняясь, заплакал. Впервые на фронте.

    Такая же участь постигла и вторую мою лошадь. Дали третью, потрепал ее по холке и говорю: «Ну, дружок! Какая нам с тобой уготована судьба? Если ранят меня - отвези в госпиталь…».

    Так и получилось, как говорят, накаркал. В жарких боях за город Гродно меня тяжело ранило. Посадили меня на мою лошадку, санитар впереди, я за ним в полевой госпиталь едем. Рвется снаряд - недолет, второй - перелет. Санитар кричит: «Давай быстрее в посадку!» А я не могу, бросил поводья, наклонился на седло, чувствую: уже полон сапог крови. Лошадка, видимо, чувствует мою боль, идет осторожно, не спеша. Только от разрывов снарядов вздрагивает. Немец видимо взял меня в «вилку», третий снаряд как раз посредине дороги громыхнул. Только осколки просвистели мимо.

    В полевом госпитале рентгена нет, разрезали мне сапог, нащупали осколки, забинтовали и уложили меня в товарный вагон на солому. Так и ехали трое суток. Эшелон дважды попадал под бомбежку, в вагонах жара, зеленые мухи летают. Санитарка забежит на остановке в вагон, а что она может сделать? Видя, в каком мы состоянии, сама заплачет. «Мальчики, потерпите!» - только и скажет.

    Уже за Минском обработали мне рану, завернули в простынь, тогда подумалось, как гусеницу. И в санитарном вагоне отправили в далекий тыл. В город Орехово-Зуево, что за 100 км за Москвой.

    Пролежал я там в госпитале три месяца, так и закончился мой боевой путь. Комиссовали по ранению. Попал я в Украину, где отец работал на восстановлении железных дорог. Окончил железнодорожный техникум по специальности «Изотермический подвижной состав» и 26 лет проработал на железной дороге, сначала - начальником рефрижераторного поезда, затем - начальником вагона передовых методов сварки.


    Бюгде. Вивчити норвезьку культуру протягом дня?

    Щоразу подорожуючи до нової країни, стрімголов намагаєшся відвідати якомога більше музеїв, галерей, парків. Загалом, чим більше пам’яток культури, тим краще. Єдиною проблемою зазвичай стає незручне розташування визначних місць, що наче розсипані в і без того незрозумілому чужому місті. На щастя, чимало країн застосовують практику музеїв, що розташовані зовсім поруч. Норвезький півострів Бюгде - культурна «ін’єкція», яка розкриє вам істину цієї країни лише за день.


    Дерев’яна хатинка на території Національного етнографічного музею.

    Під час візиту до столиці цієї скандинавської країни Осло обов’язковим пунктом вашої культурної програми має бути подорож на Бюгде. Комфортабельний кораблик, який курсує кожні 20 - 30 хвилин від пірсу №3 (на фото), що на площі Ратуша (з квітня по вересень), за 15 хвилин домчить вас до пункту призначення. Існує дві зупинки: перша - біля Музею кораблів вікінгів та Національного етнографічного музею, а також друга, де знаходиться славнозвісний «Фрам», «Кон-Тікі» та Музей норвезького кораблебудування. Рекомендовано виходити на першій «пристані», аби послідовно пройти весь маршрут і знову потрапити на причал.

    Народний музей на перший погляд здається маленьким, тож одразу в пам’яті виникають картинки зі старовинними речами, що зібрані під склом. Але як би не так! Зайшовши всередину, розумієш, що цей будиночок - лише вхід у величезний тематичний парк, що відкриває яскраву книгу історії норвезького життя з давніх-давен і до XIX ст. Експозиція розпочинається дерев’яними хатинками, завезеними з усієї країни. Найприємніше, що тішить і дорослих, і тим паче маленьких туристів - в середину майже кожного будиночка можна зайти. Блукаючи старовинною частиною парку, можна провести аналогію з нашим музеєм під відкритим небом в Пирогово (м. Київ), проте тут можна побачити окремі предмети побуту різних часів. Зручні покажчики вкажуть напрямок руху, і тоді історія, а головне - людське вміння творити, поступово змінюватимуть зовнішній вигляд споруд від дерев’яних до кам’яних, а згодом і зовсім сучасних, цегляних. Подорожуючи самостійно, можна послухати екскурсоводів, яких дуже просто зустріти. Обираєте потрібну мову - і насолоджуйтесь. У багатьох хатинках можна зустріти не манекенів, а людей, які презентують типових представників тієї епохи. Тож будьте обачні, зазираючи до чергового віконця, аби не злякатись. Так звані «мешканці» з радістю розкажуть вам, чим в той час займались, що виготовляли. Ще однією особливістю є те, що кожен будиночок має реальну історію, а це означає, що родини, про які ви дізнаєтесь, існували насправді, а всі предмети даної експозиції використовували у звичайному повсякденному житті. Стомившись, можна зайти до стилізованої крамниці XIX ст., відпочити на лавці або випити колодязної водички. Наприкінці експозицій музею вас чекає крамничка з типовими сувенірами у вигляді кумедних тролів, светри з оленями та багато іншого. Проте, не кваптесь скуповувати жадані магнітики, адже попереду ще кілька зупинок з ідентичним крамом.


    Корабель вікінгів.

    Наситивши погляд та уяву типовою архітектурою минулих часів, прямуймо до найголовнішої пристрасті варязького народу - човнів, а саме - до Музею кораблів вікінгів. Місцева експозиція становить три величезні судна, які були підняті з морського дна після тисячолітнього сну. На диво, дерево збереглося непогано, отже, будували з розумом. Зустріне вас велетень з темного дерева - корабель Осеберга, що є подарунком вождя вікінгів його загиблій дружині. Роздивлятися човен ліпше зі спеціально змонтованих балкончиків, а якщо хочете посидіти - то легкі стільчики, що розкладаються, можна помістити будь-де у залі, аби тільки не заважати вільно пересуватися групам туристів. Трохи менш цілісним представлено Тунський корабель, біля якого також можна побачити зброю, що збереглась, та залишки намету. Завершує виставку Гокстадський корабель, який було поховано разом з його вождем. Є свідчення, що саме на таких човнах вікінгами було відкрито Ісландію та Північну Америку. Окрім величних суден, ви зустрінетесь з речами, які також були знайдені на дні. Від різьблених деталей кораблів до ножів, ятаганів. В одній з вітрин красуються різьблені санчата з темного дерева.

    Цей музей неодмінно огортає войовничим духом. З легкістю уявляються кремезні чоловіки з рогатими шлемами та рудими бородами.

    Першу зупинку на музейному півострові розвідано, але залишаються неймовірні пригоди плотів «Ра» та «Кон-Тікі», а також історія «Фрама», про які ви зможете дізнатися вже у наступних номерах газети залізничників.

    Лідія ЛЕЛЕЧЕНКО, Спеціально для «Рабочего слова»

    Как научить сердце состраданию?

    «Единственный способ жить - это давать жить другим…»
    Махатма Ганди

    Поговорим о благодеяниях?! Уверяю, есть повод. Это письмо пришло в редакцию пару дней назад. Его автор - девятилетний мальчишка. Мы приводим признания его с маленькими купюрами.

    «Здравствуйте, уважаемая редакция газеты «Рабочее слово». Меня зовут Олег. Я учусь в пятом классе и живу в Киеве, возле Малой Юго-Западной. И, я очень хочу попросить у вас помощи.

    В нашем дворе вот уже год жила собака. Бездомная. Но была очень доброй и ласковой, и всегда играла с нами, когда мы возвращались со школы домой, и никто из взрослых не захотел взять ее себе. Но мы с ребятами любили ее и всегда отдавали ей свои бутерброды.

    Летом, на каникулах, она всегда бегала с нами. Взрослые ее не ругали, почти никто. Она никогда никого не укусила.

    Потом, уже осенью, она родила семерых щенков. Таких красивеньких. Мы ходили смотреть на них. Но однажды Кнопочка, как звали нашу собаку, ушла и не вернулась. Наверное, ее сбила машина. Или забрала будка, я не знаю. И щенки начали сильно плакать за ней. Они звали ее, но она не могла прийти. Если бы только могла, то она обязательно бы пришла. Они были голодными и замерзали, потому что сейчас холодно уже.

    Я знаю, если бы моя мама была жива, она разрешила бы мне взять их домой, но моя мама умерла. Но мои тетя и крестный тоже разрешили, когда я их сильно попросил. И теперь, они живут дома у крестных. И им хорошо, тепло и уютно, я кормлю их творогом и теплым молоком. Наверное, оно не такое вкусное, как у их мамы, но тоже хорошее. И питательное, как тетя говорит. Еще мы их искупали и дали им специальные таблетки, которые крестный купил в ветеринарной аптеке. Для их здоровья.

    Я очень люблю с ними играть после школы, они меня ждут и радуются, когда я прихожу. И даже, наверное, мы сможем оставить кого-то из них себе. Даже, может, двух. Чтобы остались у нас навсегда. Но, не всех. А другим ребятам родители не разрешили их взять. И тогда я решил, что напишу вам и попрошу помочь. Вдруг отзовутся добрые люди, и захотят, чтобы теперь у них тоже был верный друг, как у меня. Они очень хорошие.

    Мы с мамой раньше, если шли у железной дороги, когда ходили гулять в парк на Сырце, всегда махали рукой машинистам, когда ехал поезд. А из кабин сигналили нам в ответ. Мама смеялась и говорила, что теперь у них целый день будет хорошее настроение, а это очень важно, когда человек куда-то далеко поехал».

    Олег

    Вот, собственно, и все письмо, старательно написанное девятилетним Человеком. Его содержание тронуло всех в редакции. Зацепило за живое. Наверное, теперь зацепило и вас. Хочется говорить о благодеяниях. Наш выдающийся соотечественник, писатель и диссидент Сергей Довлатов как-то обмолвился, сказав, что Ад - это Мы. Суровое определение, не спорю, но, вероятно, у Сергея Донатовича были веские причины выразиться именно так, судьба ему выпала нелегкая. Да и, положа руку на сердце, согласитесь, зачастую все именно так и обстоит. К сожалению, окружающая нас действительность далека от идеала, вокруг с избытком хватает и безразличия, и черствости, и жестокости. Иисус, явившийся к людям два тысячелетия назад, не требовал от них ничего сверхъестественного, он всего лишь хотел, чтобы они стали отзывчивее, великодушнее, добрее. Быть добрее, казалось бы, что может быть проще…

    Да, очевидно, у С. Довлатова имелся повод сказать так, как он сказал, но, приведенное нами письмо от Олега свидетельствует об обратном. Потому что в груди у мальчишки, который его написал, бьется именно такое, доброе, научившееся состраданию сердце. И когда он вырастет, оно будет стучать в груди взрослого мужчины, который вряд ли когда-нибудь станет на сторону Зла. Если только не разочаруется в нас, сегодняшних взрослых. Добрые руки для семерых щенков. Неужели же мы их не найдем? Не может такого быть…

    P.S. Адрес и номер телефона Олега - в редакции. Звоните, заходите.

    Ярослав ЗУЕВ, журналист

    Навіщо палицю перегинати?

    «Намагався поміняти валюту на київському вокзалі, але не зміг. У пункті обміну одного з комерційних банків розповіли, що потрібно пред’явити додаткові документи. Чи правильно це?»

    Дмитро Клунь,
    м. Кагарлик Київської області

    З кінця вересня п.р. тема готівкових валютно-обмінних операцій почала турбувати більшість населення України, які в більшій чи меншій мірі використовують іноземну валюту. Лише наприкінці минулого місяця Національний банк України (далі - НБУ), враховуючи гостру реакцію суспільства, за Постановою від 11.10.2011 р. №364 запровадив нові правила обміну валюти.

    Нагадаємо: ще влітку Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ доручив главам Уряду і Нацбанку вжити заходів для зменшення рівня доларизації української економіки. Тож з метою «детінізації економіки та захисту населення» регулятор посилив контроль на валютному ринку. Один із кроків у цьому напрямку - Постанова НБУ №278 «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України».

    Серед нововведення Постанови НБУ №278, щодо якої точаться дискусії, є паспортизація обміну валюти. Як свідчать офіційні коментарі, процес обміну валюти за пред’явлення паспорта - захід невипадковий. Для того, щоб фінансові установи могли відстежити реальні розміри обмінних операцій фізичних осіб, запроваджено ідентифікацію фізособи, яка здійснює операцію з готівкою на суму понад 50 тисяч гривень. Обмін валюти здійснюється з обов’язковим оформленням квитанцій за встановленою формою, в якій зазначається резидентність (дане слово вживається як постійне місце проживання фізичної особи або зареєстроване місце знаходження юридичної особи в одній країні - авт.) клієнта, його прізвище, ім’я та по батькові. Касир під час проведення валютно-обмінної операції на будь-яку суму до 50 000 гривень має зробити ксерокопію документа, що посвідчує особу та засвідчує її резидентність, і зберігати її в первинних документах банківського дня. Наголосимо, саме касир фінустанови, а не громадянин, має здійснити копіювання з відповідних сторінок документа, що посвідчує особу.

    Будучи більш конкретними, зазначимо, що резидентність підтверджується: для фізичної особи-резидента за використання паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон без відмітки, що підтверджує постійне проживання за кордоном. У цьому переліку - посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, що видане в Україні, посвідчення біженця, що видане в Україні, національний паспорт громадянина іншої держави з відміткою про наявність дозволу на постійне проживання. Для фізичної особи-нерезидента потрібно пред’явлення національного паспорта громадянина іншої держави, паспорта громадянина України для виїзду за кордон з відміткою в паспорті про постійне проживання за кордоном.

    Викликавши масу запитань в суспільстві на запровадження даних правил, врахувавши особливості роботи банків (фінансових установ), НБУ, на підставі щоденних перевірок діяльності таких установ, видав офіційні листи рекомендаційного, роз’яснювального та зобов’язуючого змісту.

    12 жовтня 2011 р. з огляду на жвавість обговорення, а також на активні дії учасників фінансового ринку, врахувавши технічну непідготовленість окремих банків та наближення чемпіонату Євро-2012, НБУ розмістив на своєму офіційному сайті заяву голови НБУ Сергій Арбузова про покращення валютно-обмінних операцій для фізичних осіб.

    В заяві говориться про коригування Постанови №278 у розділі правил здійснення обмінних операцій: банком дозволено купувати валюту у фізичних осіб при пред’явленні будь-якого документа, що посвідчує особу, який (документ), при цьому, не буде копіюватися. Ці нововведення незабаром набудуть чинності і діятимуть до закінчення чемпіонату Євро-2012. Як вказано у заяві, це тимчасовий захід.

    Цілком зрозумілою є реакція Президента України, який, спостерігаючи процес адаптації паспортизації обміну валюти в Україні, вважає, що дане нововведення захищає національні інтереси України. Глава держави згоден, що НБУ «немножко перегнул палку», створивши незручності для населення.

    На фоні вищевказаного та офіційних заяв стала нормативна декларація заяви Голови НБУ 12.10.2011 р. - 28.10.2011 р., набули чинності нові правила обміну валюти, які відкориговані постановою НБУ від 11.10.2011 р. №364.

    Серед таких нововведень є те, що на сьогодні купівля валюти банком (фінустановою) на суму до 150 тис. грн. здійснюватиметься за умови пред’явлення клієнтом (резидентом чи нерезидентом) будь-якого документа, що посвідчує особу. У квитанції зазначатимуться лише дані ідентифікації клієнта, який здійснив продаж іноземної валюти. Копіювання сторінок документа, що посвідчує особу клієнта, в цьому випадку забороняється.

    Також вказано, що дані про особу, отримані у процесі обслуговування клієнтів під час здійснення валютно-обмінних операцій, є банківською таємницею з відповідним режимом їх зберігання, передбаченим главою 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

    Уточнено, що прийняті зміни є тимчасовим заходом спрощення правил порядку валютно-обмінних операцій, що діятимуть з 28.10.2011 р. до 01.09.2012 р.

    І як наслідок, за даними інтернет мережі обмінні пункти по всьому місту Києву закриваються. Банкам стало невигідно утримувати обмінники із-за нових правил, запроваджених НБУ. «Тепер банк зобов’язаний дотримуватись порядку, щоб одна фізична особа не обмінювала протягом одного дня більше 150 тис. грн. В іншому випадку НБУ має право його оштрафувати. І тепер банк мусить в кожний свій обмінний пункт провести спеціальні канали зв’язку, які використовуються банківською системою. Ці новації разом з іншими облаштуваннями місця операціоніста є витратними. А поки-що обміняти валюту можна в банках, які починають більше орієнтуватися на обмін валюти через свої відділення. Там і контролювати суми обміну легше, і зберігати ксерокопії документів зручніше», відмічає видання «Голос України».

    Загалом є зрозумілим, що запроваджені нововведення в сфері готівкових валютно-обмінних операцій з урахуванням спрощеного процесу їх здійснення НБУ підготовлені для створення фінансового результату від проведення чемпіонату Євро-2012 в Україні. Яким буде цей результат для нашої країни, для українського капіталу та суспільства, чекати залишилося небагато. У свою чергу населення України, незважаючи на курс на лібералізацію валютного ринку, продовжує працювати, накопичувати, витрачати…

    Дмитро КОСТЕРНИЙ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба: 0(44)-4069708 факс 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Для ділового листування та звернення громадян: pzz@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05