РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 29 (12 серпня 2011)
  • Випуск №29 12 серпня 2011
    Зміст
    1. У безперебійному режимі (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    2. Із турботою про людей (Анатолій САДОВЕНКО)
    3. Задача з математики, де все відомо (Сергій ГУК)
    4. Жінка, яка приносить свято (Валентина КОЛЯДА, Фото з архіву О. РОМАНЕНКО)
    5. СЬОГОДНІ МАЙСТРИ-БУДІВЕЛЬНИКИ СТОЛИЧНОЇ МАГІСТРАЛІ (Фото Віталія НОСАЧА та з архіву «Рабочего слова»)
    6. У пошуках ключів від серця (Микола ПАЦАК)
    7. Почаевская икона Божией Матери (Протоиерей Валерий КЛИМЕНКО)
    8. О чём поведала старая инструкция (Александр ЦАРИК, г. Шепетовка)
    9. Панцирники на залізничному ходу (Микола ПАВЛЮК, Олена МИКИТЕНКО, агентство «ЮН ПРЕС»)
    10. Якщо у русі народжується думка... (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    11. Четвёртый чемпионат Европы по футболу. Бельгия. 1972-й (Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)

    У безперебійному режимі

    Дільниця відчіпного ремонту ПТО Київ-Волинський вагонного депо Дарниця - це, образно кажучи, пункт швидкої допомоги для «хворих» вагонів. Працюють тут люди досвідчені, технічно грамотні і відповідальні. Такі, як слюсар з багаторічним стажем Віктор Наріжний. За зміну через його вмілі руки проходить до півдесятка пошкоджених одиниць рухомого складу Він разом зі своїми колегами не лише поставить правильний діагноз «хворому» вагону, а й вилікує його якісно й оперативно. А головне - дасть гарантію на подальший безпечний рух.


    Слюсарі Олександр КИСІЛЬ, Віктор НАРІЖНИЙ і бригадир Володимир КОВАЛЬ.

    ПТО Київ-Волинський серед семи споріднених підрозділів вагонного депо Дарниця займає гідне місце не лише у виробничій сфері, а й у вирішенні побутових питань. Про поточні справи, зокрема, про те, як працівники ПТО власноруч взялися оновлювати виробничі приміщення наша газета писала два роки тому. Що змінилося з того часу, якими клопотами живе колектив вагонників сьогодні?

    Зміни видно відразу: якщо тоді ми милувалися якісно оновленими внутрішніми приміщеннями, то тепер і зовнішні стіни будови виглядають як новенькі.

    - І в цьому заслуга всього нашого колективу! - наголосив начальник ПТО Олександр Свєшнік. - Усі без винятку працівники доклали рук до оновлення споруди.

    Як і раніше, життя колективу проходить у напружених буднях. Праця вагонника вкрай відповідальна, від неї напряму залежить безпека руху поїздів. Тому оглядачі вагонів мають постійно збагачувати свій практичний досвід і теоретичний багаж. Цим постійно опікується керівництво. Того дня для проведення технічних занять до ПТО прибули в.о. заступника начальника депо з експлуатації Вадим Омельчук та в.о. помічника начальника депо з безпеки руху Максим Новицький.

    Вантажний вагон потребує особливої уваги. До цього спонукають, по-перше, поважний вік більшості одиниць рухомого парку, його значна технічна спрацьованість. По-друге, той факт, що саме вантажний вагон приносить основні доходи залізниці.


    Технічні заняття в ПТО.

    Поки вагонники, оточивши Вадима Васильовича біля макету вагонного візка на подвір’ї, уважно слухали його лекцію, ми звернулись до начальника ПТО Олександра Свєшніка з проханням розповісти про виробничі турботи колективу.

    - У структурі вагонного депо Дарниця сім ПТО: два на ст. Дарниця - парного й непарного напрямків, Чернігів, Ніжин, Київ-Московський, Київ-Петрівка та Київ-Волинський, - розповів він. - Усі вони працюють у безперебійному режимі, виконуючи підготовку вантажного складу під завантаження. В ПТО є дільниці з обслуговування вагонів на Тетерівському і Фастівському напрямках. У роботі застосовуються прилади дистанційного контролю за технічним станом вагонів - (КТСМ). На станціях Васильків і Тетерів чергують по одному оглядачу вагонів на зміну для усунення негараздів, виявлених приладами КТСМ,

    Зараз турбот додалося. Під час проведення великих колійно-ремонтних робіт, оглядачі виїжджають на лінію перевіряти готовність господарських поїздів. За півроку побували на 14 станціях Київської дирекції залізничних перевезень.

    Колектив ПТО переважно молодіжний, середній вік - 30 років. Не менше половини працівників - нещодавні випускники Київського вищого залізничного училища.

    Працюють тут в чотири зміни, кожну очолює старший оглядач. Серед працівників ПТО є люди, трудовий стаж яких - понад двадцять років, а є зовсім молоді. До молодих оглядачів можна віднести Віталія Сидоренка, старшого 4-ої молодіжної зміни. Миколу Ніколаєнка - який, до речі брав участь у конкурсі на кращого оглядача. Перемоги у нього попереду.

    Навідалися ми й на дільницю ремонту вагонів з відчепленням, на якій позмінно працюють дві бригади у складі бригадира, зварника та двох слюсарів. На колію виставляються вагони з відчіпними характеристиками, які потребують заміни колісних пар, люків, дверей, тобто того, де існує брак і його неможливо усунути в парках. Для цього є необхідне обладнання. Ремонт відчеплених вагонів проводиться на одній 60-метровій тупиковій колії, розрахованій на п’ять умовних одиниць рухомого складу. Окрім того, є на дільниці й пристрій для випробування гальм та необхідний запас колісних пар, автозчепів, люків піввагонів, гальмових колодок тощо. Працівники самі подбали про свій добробут: обладнали побутове приміщення системою опалення, душовою.

    Такими клопотами і справами живе згуртований колектив ПТО Київ-Волинський.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    «Війна дефектам деталей у рухомому складі» - до такого роду заходів закликає колег галузева служба вагонного господарства Південно-Західної залізниці. Адже не секрет, що впродовж останніх років виявлено тенденцію до збільшення випадків сходження з рейок вантажних вагонів через наявність тріщин у литих деталях та вузлах. Тому, щоб виправляти ситуацію, необхідно не лише підвищувати майстерність оглядачів-ремонтників, удосконалювати технологію виявлення дефектів металу, але і добиватися якості заводських поставок.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Із турботою про людей

    У Козятині розпочала роботу громадська приймальня депутата Вінницької обласної ради від міста Козятина, начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА. Тричі на тиждень відвідувачі можуть прийти сюди у зручний для них час, щоб вирішити свої нагальні питання.

    - Ми організували роботу таким чином, щоб це було зручно для людей, - розповідає помічник депутата облради Віктор КУЧЕР. - Прийом громадян проводимо у певні дні й у конкретний час. З таким розрахунком, щоб це було й вранці, й в обідню перерву, й післяобіденну пору. При цьому обов’язково враховуємо роботу нашого приміського транспорту. Бо до нас звертаються не лише мешканці міста, а й люди з навколишніх сіл та навіть з сусідніх районів області. Приймаємо всіх, незалежно від того, чи є вони виборцями з нашого виборчого округу чи ні. Кожному з них намагаємось надати допомогу, або ж роз’яснити чи підказати, як краще вирішити те чи інше питання, що турбує людину.

    З чим приходять до громадської приймальні депутата відвідувачі?

    Як показує життя, людей найбільше хвилюють сьогодні проблеми житла, влаштування на роботу, матеріальна допомога у разі захворювання, пенсійне забезпечення.

    - Щоразу після завершення прийому громадян, - продовжує Віктор Кучер, - всі звернення ми систематизуємо і відправляємо до відповідних інстанцій для їхнього оперативного вирішення. Дуже допомагає нам у вирішенні багатьох питань керівництво Козятинської дирекції залізничних перевезень, їх юридичний відділ. Частину питань, наскільки це нам під силу, намагаємось вирішувати й самотужки (Віктор Михайлович тривалий час працював у структурах козятинського районного радіомовлення, тож особисто добре знає багатьох керівників підприємств і організацій міста). Інколи достатньо й однієї телефонної розмови.

    Звісно, відносно легше вирішувати проблеми залізничників. А це - й допомога з влаштуванням на роботу, й вирішення проблем наших ветеранів, й питання благоустрою території та ремонту житлового фонду. Словом, те, що безпосередньо у компетенції начальника залізниці. І це цілком природно. Так, зокрема, після звернення до громадської приймальні було працевлаштовано на залізниці багатьох випускників місцевого училища залізничного транспорту. Вирішено і питання групи ветеранів залізниці щодо отримання належної їм матеріальної допомоги безпосередньо за місцем проживання (а саме в Козятині). Тож їздити за нею до Києва, де вони працювали у підрозділах Південно-Західної залізниці до виходу на пенсію, і де вона їм нараховується, не доведеться. Бо важко зараз цим літнім людям добиратися за декілька сот кілометрів до столиці, щоб отримати ці гроші. Не залишилося поза увагою депутата й прохання письменниці з Козятина про надання спонсорської допомоги для випуску книжки для дітей. Кошти вже перераховано, за що автор книги щиро подякувала начальнику залізниці, а книга для малят вийде у світ вже найближчим часом.

    Звертаються за допомогою до депутата і з питань, які, здавалося б, не входять до його компетенції, але їх також потрібно вирішувати. Так одна мешканка Козятина просить захистити її від свавілля сусіда, який будує свій дім впритул до її будинку і при цьому руйнує її житло. А місцева влада не реагує на її чисельні скарги. Місцеві пенсіонери-чорнобильці просять допомоги у перерахунку пенсії, яку вони вважають занадто низькою. Десь стаються постійні перебої з постачанням електроенергії чи води, і люди, втомившись від бездіяльності козятинських чиновників, йдуть за допомогою до депутата обласної ради.

    Левову частку всіх прохань та звернень відвідувачів громадської приймальні депутата складають питання забезпечення житлом чи покращення житлових умов, надання матеріальної допомоги при важких захворюваннях. Звичайно, всі їх одночасно і до того ж позитивно вирішити вкрай важко, а то й неможливо. Бо накопичувалися і не вирішувалися вони не один рік. Але окреслити ділові вектори для їхнього вирішення, розказати та пояснити людині, як краще зробити у конкретному випадку - ось, мабуть, один з основних напрямків роботи цієї громадської установи і тих, хто там працює.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Задача з математики, де все відомо

    Передсвітанковий час. Сонце ще не скоро з’явиться з-за обрію. Проте на пероні в очікуванні ранкової електрички велелюдно. Сьогодні пасажирський відділ Київської дирекції залізничних перевезень проводить комплексну перевірку приміських поїздів на напрямку Гребінка - Київ. До заходу, крім роз’їзних касирів та працівників пасажирського відділу, залучено представників міліції та відомчої воєнізованої охорони.

    Розпочали зі ст. Бориспіль у напрямку Києва. Перше, що впало в очі, як тільки оглядова група почала заходити до електропоїзда, кілька десятків пасажирів прискорено стали його залишати. Далі - цікавіше. Населеність поїзда складала не менше 120 - 130%. При цьому, в кращому випадку, лише в кожного десятого був квиток на проїзд. Більшість пасажирів - пільговики. Майже всі вдавали себе сплячими, тому касири мали витрачати чимало часу, щоб досягти оплати за проїзд.

    Запам’ятався один молодик, який ніяк не хотів прокидатися, а ще, як виявилося, був добряче напідпитку та категорично відмовлявся сплачувати за квиток. Ось тут в нагоді стала присутність працівників міліції та воєнізованої охорони.


    Під час комплексної перевірки.

    Мінімальна вартість проїзду на цьому напрямку становить 4,50 грн. Саме за таку суму реалізовували квитки касири. Оскільки на запитання «Звідки прямуєте?» зазвичай надходила відповідь, що з найближчої станції. І це дещо дивувало. Якщо умовно брати відстань від Гребінки до Києва за відстань, як пишуть у шкільних підручниках, від пункту «А» до пункту «Я», то виходить, що подорожани оплачували проїзд лише від передостаннього до останнього пункту призначення.

    Переважну більшість пасажирів складають пільговики. Як розповів заступник начальника відділу пасажирських перевезень дирекції Руслан КОЗЯР, за перше півріччя п. р. на цьому напрямку перевезено понад 300 тис. пільговиків. А місцева влада не поспішає компенсувати витрати на їх обслуговування, як це передбачено Законом. Загальні доходні надходження склали лише 1283,8 тис. грн., а експлуатаційні витрати - понад 52 млн. грн., тобто залізниця покриває лише 2,4% витрат.

    А ще виникло запитання - чому в приміських поїздах так багато пасажирів без проїзних документів? Відповідь виявилася простою. На маршруті, крім звичайних електричок, курсують ще й електропоїзди підвищеного комфорту. Різниця вартості проїзду в них - лише дві гривні. І не дивно, що платоспроможний пасажир віддає перевагу саме їм, а на долю звичайних залишаються лише пільговики та ті, хто подорожує «зайцем».

    Отака задача з математики, де все відомо. Отримуємо завдання з ранку. А вирішувати її слід впродовж дня.

    Сергій ГУК

    Жінка, яка приносить свято

    Не в данину моді, почну з роду. Що зоставить кожен з нас для духовної підтримки свого роду? Яку пам’ять залишить по собі.

    Після зустрічі з Оленою Романенко впевнилась, цій жінці є чим збагатити скарбничку рідних їй поколінь. Розмовляючи, ми переглянули стоси фотознімків, перечитали море віршів, я слухала пісні у виконанні авторки, вона планувала майбутню зустріч. Зустріч-свято, зустріч-вогник, зустріч, переповнену емоційним хвилюванням. Таку, що дарує тепло та радість. І від спогадів, і від сьогодення, і від мрій.

    Олена Анатоліївна Романенко (дівоче прізвище - Кривич) - провідний інженер проектного інституту «Київдіпротранс» ділового партнера столичної магістралі - за професією. А у вільний час вона - організатор таких зустрічей, вічна студентка та душа будь-якої компанії. Ще в садочку вперше вийшла на сцену у ролі Снігурочки. «Ну в тебе й артистка росте!», - говорили знайомі мамі. Коли закінчила школу, вирішила вступати до вузу в Калугу (родом з Конотопа) на історичний факультет. Мріяла бути педагогом, та доля склалася по-іншому. Кохання, що залишилось у рідному місті, страх перед вседозволеністю та вульгарністю у поведінці однокурсників зробили свою справу. Олена покинула навчання. А що, як я буду поганим педагогом? Ця думка свердлила мозок, аж допоки не вирішила: «Краще буду пересічним інженером, ніж поганим педагогом». І вступила до філіалу Київського політехнічного інституту у Конотопі. Перше кохання, як це часто буває, накивало п’ятами. І тут двоюрідна сестра, яка в той же час навчалася у КЕМТі, запропонувала: «Лєнко, а давай до нас. У нас і самодіяльність, і спорт, і навчання. Сумувати не будеш».

    Олена Анатоліївна розповідає про першу свою зустріч, з як вона його називає, хрещеним батьком. Людиною, що стала для неї дороговказом - колишнім - директором КЕМТу Вадимом Алтуховим.

    - Я, як сьогодні Олена Воробей у мініатюрі з Гальцевим, прийшла до нього у кабінет і кажу: «Візьміть мене, ви не пошкодуєте. Я співаю, танцюю. Я буду на вухах стояти. І вчитись обіцяю. Візьміть». Однозначної відповіді вона тоді не почула. Та коли отримала виклик на навчання, радості не було меж.

    Про роки навчання сама Олена Кривич говорить з трепетом та ніжністю, з ентузіазмом та мудрістю. Називає технікум кладезем науки і дисципліни, рідним домом, альма-матер. Скільки тут пройшло вечорів, конкурсів, свят, які організовувала, проводила, була асистенткою школи міжнародних танців КЕМТу (1970 р.). Після закінчення технікуму саме вона організовувала зустрічі випускників, як курсу, так і факультету на 10, 20, 30, 40 років. Знімає фільми та пише сценарії. Була головою комісії соцстраху, депутатом Солом’янської районної ради столиці України, є головою жіночої ради. І всі ці обов’язки для жінки - не тягар. Це задоволення, яке вона створює для колег, друзів, однокурсників, близьких, незнайомих.

    Віддаючи їм часточку себе, вона завжди отримує радісний погляд, вдячність, що заповнює не лише її душу. Будь-яке свято чи зустріч, якщо там є Олена Анатоліївна, з впевненістю можу сказати, ніколи не буде сумним та нецікавим. Вона емоційна жінка, яка вміє перетворити будні на свято. Дуже індивідуально підходить до кожного, так би мовити, «винуватця торжества». Бо дуже любить людей. У кожному знаходить ту родзинку, що приємна йому та цікава присутнім.

    «Я живу цим!» - говорить Олена Анатоліївна. На роботі проектує та робить розрахунки, наприклад, депо для нового рухомого складу до Євро-2012 та інших об’єктів.

    Особливого кар’єрного зростання не досягла. Колись у розмові з колегою Людмилою Філончук поділилася своїми сумнівами. «Олено Анатоліївно, не шкодуйте, Ви досягли вершини, Ви - серце колективу, без таких як Ви, колектив не може жити» - відповіла старша колега.

    - А як у дома, близькі, як сприймають Ваше захоплення? - запитую.

    - Чоловік підтримує, діти теж, хоч інколи і скажуть: «Олено, у тебе всі хороші». Не обпечись».

    Коли готувала матеріал, зайшла на сайт КЕМТу. Віктор Олександрович Мазуренко організував сторінку, на якій можна публікувати спогади про художню самодіяльність. Відгуки надзвичайно щирі та теплі. Відчувається, студентське життя кипить, не відстає й навчання.

    За словами колишніх випускників та нинішніх студентів, КЕМТ - найкращий вуз в Україні! Такої думки і Олена Анатоліївна. Її син та донька теж випускники технікуму. Про цей залізничний заклад ми писали багато. І з задоволенням писатимемо ще. Як і про таких людей, як Олена Романенко, рід якої опирається на чесноти людські, впевнено і назавжди.

    Валентина КОЛЯДА, Фото з архіву О. РОМАНЕНКО

    СЬОГОДНІ МАЙСТРИ-БУДІВЕЛЬНИКИ СТОЛИЧНОЇ МАГІСТРАЛІ


    Працює з каменем, і з деревом. «Пасажири оцінять якість моєї роботи».
    Тесляр Євгеній БОНДАР, БМЕУ-5 ст. Київ-Волинський.

    СЬОГОДНІ МАЙСТРИ-БУДІВЕЛЬНИКИ СТОЛИЧНОЇ МАГІСТРАЛІ мабуть, як ніколи, працюють у напруженому ритмі. Полігон будівельних робіт, починаючи зі зведення залізнично-автомобільного переходу через р. Дніпро і закінчуючи ремонтом вокзалів великих і маленьких станцій, великий. Журналісти газети залізничників вдячні їм за це. Адже напередодні Євро-2012 оновлюється залізниця. Отже, оновлюється країна. Працюють люди з великою віддачею та натхненням. Тож бажаємо їм у день професійного свята творчої наснаги, значних звершень та родинного благополуччя!


    На очах якісно перетворюється платформа. Ст. Борщагівка. Центр механізованих будівельних робіт столичної магістралі.


    На зупинній платформі Сирець будівництво закріплено за БМЕУ-1.


    Бригада теслярів з Козятинського Будівельно-монтажного експлуатаційного управління.

    Фото Віталія НОСАЧА та з архіву «Рабочего слова»

    У пошуках ключів від серця

    Не знайдеться заперечень, що будівельна справа важкувата для жіночих рук. Тож їм, більшості наших красунь, доводиться тільки фарбувати і тинькувати, вести бухгалтерський облік, складати економічні плани, завідувати коморами, прибирати. А все інше лягло на широкі чоловічі плечі. Бо, дійсно, будівництво вимагає немалих фізичних зусиль.

    Серед керівників середньої ланки будівельних організацій тон задають теж чоловіки. Але не в Щорсі. Тут виконробом дільниці Конотопського будівельно-монтажного експлуатаційного управління працює Галина Шанталова.

    - А ще жінки на дільниці є? - запитую Галину Петрівну.

    - Звичайно. Майстром у нас Тетяна Яворська, Тетяна Шутько - маляр, Олена Федиченкова - робітниця.

    Негусто, навіть коли всіх у штаті двадцять чотири. Двадцять чотири працівники, які опікуються станом залізничних будівель від Макошиного до Хоробичів. Я навіть дивуюся, як може давати лад сантехніці на дільниці одна людина - слюсар Іван Чорний. Бо стільки ж там труб, кранів, які зношуються й ламаються.

    - А він у нас, - пояснює Галина Шанталова, - майстер золоті руки. Усе життя пропрацював сантехніком. На пенсію збирається.

    Тільки Шанталова мовила про Івана Чорного, як він сам переступає поріг кабінету. І не скажу, що виглядає на шістдесят.

    - Справді, йдете на пенсію?

    - Справді.

    - І що будете робити?

    - Роботи вистачить. Удома діло завжди є…
    Шанталова, зрозуміло, шкодує, що такий спеціаліст випадає зі штатної обойми. Та Іван Олександрович вирішив твердо: на пенсію.

    …Літо для будівельників у всіх відношеннях пора гаряча. Галина Шанталова уже зранку побувала на дільниці лісгоспу, домовилася про деревину. Треба забирати, бо претендентів на дубки ще двоє. Конкуренція, одним словом. Але найбільша увага сьогодні підготовці до зими. У БМЕУ повністю перейшли на альтернативні вугіллю і дровам види опалення. Це знімає проблему ремонту котелень, але, як виявилося, електрокотли теж не взірець надійності. «Перегорають тени, - пояснювала Галина Петрівна. - Уже міняли скрізь. Все-таки якість їх недосконала… Але уявіть собі начальника станції, якому довели ліміт на електроенергію. За межу вийти - догана. Тож і «регулює» він температуру котла: більше, менше, а буває зовсім вимкне. Або поставить на повну потужність, бо наступного місяця уріжуть ліміт. Виробник передбачив регулювання, але ж милосердне».

    Говоримо ще про крівлю, точніше, про руберойд, яким укрита частина будівель. «Хіба це руберойд, - нарікала на якість покрівельного матеріалу, найдешевшого, бо є ще так званий євроруберойд, виконроб дільниці. - Не руберойд, а пофарбований картон. Один-два дощі пройдуть - і хоч перекривай. Жолобиться, тече. А скаржаться на кого? На нас». Галина Петрівна робить паузу, пригадуючи, мабуть, той неприємний момент, коли крайніми стали будівельники. А потім додає: «Роботи влітку багато. Аби тільки були матеріали».

    Літо для будівельників - це ще й пора відряджень. Працюють вони у Чернігові, Козятині, Києві, працюють добре. Серед них - і майстри будівельної справи зі Щорса. Шанталова називає муляра Юрія Коробка, теслю Сергія Мороза, маляра Тетяну Шутько, столяра Володимира Павленка, інших, зауваживши: «Колись запитала виконробів про роботу наших людей на виїзді. Кажуть, щоб не хвилювалася і побільше таких спеціалістів спрямовувала у відрядження».

    Галина Шанталова на посаді виконроба не перший рік. І навіть не десятий. Дільниця з виробничими завданнями справляється, не на поганому рахунку в керівництва БМЕУ. І це все - в жіночих руках.

    Чи складно керувати чоловічим колективом? «Що ви? Колектив у нас хороший, - відповідає Галина Петрівна. - Працьовитий, дружний. Не знаю, як в інших, а в нас завжди спокійно. Інколи вже й хочеться, щоб хтось посперечався. А то послухають, погодяться, зроблять. Приміром, у досвіта за три-девять земель їхати - значить треба їхати…».

    Атмосфера в колективі залежить від керівника - факт. Підтверджує його й столяр Володимир Павленко. За язик я його не тягнув, та й не в тому він віці, щоб розсипатися компліментами перед начальством. Міг би й змовчати. Отже: «Петрівна у нас справедлива, уважна. Роботу свою знає досконально. Вона до серця, до душі кожного ключик підбере».

    День будівельника Україна відзначає 14 серпня. Гарне свято, бо святкують його люди мирної і найпотрібнішої професії. Та й, як мовиться, за великим рахунком, всенародне, бо кожен із нас якщо не будував, то брався за ремонт у квартирі. Власне, шпалери клеїти - це теж будівельна справа. Але професіонали роблять її краще.

    Напередодні Дня будівельника слюсар Іван Чорний відсвяткує свій ювілей, межу, за якою настає пора золотого людського віку. Прийматиме вітання й Галина Шанталова - у неї теж день народження, день народження, той день, який майже співпав із професійним святом. Випадково? Доля така? Не знаю. Але чим більше живу, тим більше переконуюся, що нічого випадкового під цим сонцем немає.

    Микола ПАЦАК

    Почаевская икона Божией Матери

    Эта икона принадлежит к числу наиболее чтимых православных народных святынь. Ее значение усугубляется еще местом ее нахождения. Она стоит на рубеже между Россией и Австрией, Православием и Католичеством. Вместе с этой иконой православные боролись за родную веру и молились о подкреплении их ревности и стойкости. По множеству от нее истекших чудес она стала известною по всему славянскому миру. Ее чтут в Галиции, Боснии, Сербии и Болгарии, и наряду с православными к ней на поклонение ходят и христиане других исповеданий.

    Чудеса от этой иконы отличаются не только многочисленностью, но и своей необычностью. В монастырских книгах сохраняются записи с подписью самих исцеленных, часто скрепленные печатями. Есть случаи избавления от застарелых неизлечимых недугов, освобождение из плена, вразумление грешников и др.

    Икона пребывает в Свято-Успенской Лавре более трехсот лет. Задолго до этого события гора Почаевская была отмечена благодатию Богоматери. Свыше полутысячи лет тому назад, когда гора была совершенно необитаема, пришли и поселились в небольшой пещере два инока. Они-то и были свидетелями чудного явления Богоматери. Однажды, в 1340 г. один из иноков после обычной молитвы пожелал взойти на вершину горы. И вдруг он увидел Богоматерь, окруженную пламенем и стоящую на камне. Тогда инок немедленно позвал другого отшельника, который также удостоился созерцать чудное видение. Все это видел и пастух по имени Иоанн Босой. Он взбежал на гору, где застал обоих иноков, и все они втроем прославили Бога. На камне, где стояла Богородица, остался навсегда вдавленным отпечаток правой стопы Пречистой.

    Когда в 1559 г. проезжал через Волынь из Константинополя митрополит Неофит, он посетил жившую в имении Орля, (ныне Урля, в нескольких километрах от Почаева) графиню Анну Гойскую и по ее просьбе остановился некоторое время у нее. При отъезде в благословение он оставил ей взятую им из Константинополя икону Богоматери.

    От иконы стали совершаться знамения. Ее видали окруженную сиянием. Тогда графиня Анна Гойская затеплила пред образом Богоматери неугасимую лампаду. После исцеления недугов брата Филиппа, она передала в 1597 г. икону инокам Почаевской горы. На скале поставили в честь Успения Пресвятой Богородицы, а при ней создали монастырь, на содержание которого княжна А. Гойская дала средства. С этих пор икона и стала называться Почаевской.

    После смерти А. Гойской Почаевская гора досталась ее племяннику, лютеранину и ненавистнику Православия, Андрею Фирлею. Он ограбил обитель и захватил икону, которую держал у себя дома 20 лет. Однажды он решил поглумиться над православной святыней. Созвав гостей в свой дом, он одел свою жену в ризы православного священника и дал ей в руки потир (чашу), заставив ее кричать всякую хулу на Богородицу и ее иконы. Но тут же была наказана. Ее стал мучить злой дух и она освободилась от ужасного недуга только лишь после того, как ее муж вернул Почаевскую икону в монастырь. Это было в 1644 г.

    Через пять лет икона была торжественно перенесена в Свято-Троицкий храм, воздвигнутый в обители супругами Домашевскими. От иконы снова стали совершаться чудеса и исцеления.

    Один почаевский монах был захвачен в плен татарами. Томясь в неволе, он вспоминал величественный, чудный Почаев с его храмами и святынями, его богослужение и напевы. Особенно тосковал он при наступлении праздника Успения и слезно молил Богоматерь избавить его от плена. И вот, благодаря Пресвятой Богородице, не стало вдруг стен тюрьмы, не стало пространства, и он очутился у стены дорогой обители, полной собравшегося к празднику народа.

    Дивную и спасительную помощь оказала Богоматерь защитникам своей обители. В 1675 г. турки осадили Почаев. Монастырь состоял почти из одних деревянных зданий. Защищаться было трудно. Одна надежда была на милость Божию и Богоматерь. Со слезами молились иноки пред ее образом. Игумен обители велел петь акафист Богоматери. Когда запели «Взбранной Воевода победительная», над храмом в воздухе стало чудное, немедленно замеченное турками, видение. В лучезарном сиянии, блистая раньше солнца, Богоматерь в образе величавой Жены держала над Почаевым Свой омофор, как бы покрывая силой Своею обитель. Вокруг Богоматери находилось множество ангелов в воинских одеждах с молниеносными мечами в руках. Туркам показалось, что небесные воины гонят их и они обратились в беспорядочное бегство, а защитники Почаева сделали вылазку и окончательно разбили их.

    В 1721 г. Почаевская обитель со всеми святынями перешла к униатам. На месте разобранного ими Свято-Троицкого храма они воздвигли обширный Свято-Успенский собор.

    Чудеса от иконы не прекращались. За сто десять лет нахождения ее у униатов записано 539 чудес, хотя и не все заносилось в летопись обители.

    В 1831 г., когда была уничтожена уния, Почаев перешел к православным и назван Почаевской Лаврой. Католики распускали слухи, якобы чудотворная икона, оставив Почаев, перенеслась в соседний, находящийся в Австрии, доминиканский монастырь. Но новые и новые исцеления болезней, прозрение слепых, укрепление больных параличом опровергли эти обманные слухи.

    Так, в 1832 г. незрячая девочка Анна Акимчукова пришла в Почаев с 70-летней бабушкой за 200 верст из Каменец-Подольска. Помолясь у иконы и промыв глаза водой из стопы Божией Матери, она внезапно стала видеть. Державшаяся униатства ее бабка, пораженная чудом, тут же приняла Православие.

    В 1859 г. Российский император Александр II Николаевич в память посещения Почаева пожертвовал Свято-Успенскому храму высокий иконостас. В третьем его ярусе помещается в звездообразном киоте чудотворная икона, спускаемая на шнурках для поклонения верующим.

    При входе в Свято-Успенский собор за железною решеткою под особою сенью находится «Стопа Богоматери».

    В этом же соборе хранится большая икона, носящая также название Почаевской. Она устроена киевлянами в память избавления Киева от холеры в 1848 г. и считается чудотворной. На ней внизу изображена стопа Богоматери. Иконы этого письма называются «стопочными», в отличие от тех, где есть лики святых - «с предстоящими».

    В Сибири, в десяти верстах от Тобольска, в Свято-Иоанно-Введенском женском монастыре, находится список с Почаевской иконы, прославившихся исцелениями в холерный 1848 г. Ежегодно 8 (21) июня эту икону с другой чудотворной Абалацкой иконой приносят при громадном стечении народа в Тобольск, где они остаются две недели и затем возвращаются на свои места.

    В Москве, в храме святого великомученика Димитрия Солунского, у Тверских ворот, также находится чудотворная Почаевская икона.

    Празднование Почаевской иконы в Почаеве совершается 23 июля по ст. ст. (5 августа по н.ст.) и 8 (21) сентября.

    Протоиерей Валерий КЛИМЕНКО

    О чём поведала старая инструкция

    (Закінчення. Початок у №27, 28)

    Или по станции Фастов:

    «п. 42. Во предупреждение случаев самопроизвольного ухода вагонов со станции Фастов при производстве маневров по левому главному пути, имеющему уклон в сторону ст. Мотовиловка, станции Фастов вменяется в обязанность: всякий раз при производстве маневров укладывать на обоих рельсах означенного пути, при начале уклона, клинья, запирающие на замок и служащие, как временный упор, для удержания вагонов в случае их ухода».

    В этом же разделе указываются остановочные пункты, которые требовали особого внимания при производстве маневров. На Киевской линии это была ст. Бровки, на Радзивиловской - Верба, Радзивилов, на Уманской - Раставица, на Могилевской - Бар, Немерчи, Сулятыцкая, Бережаны, Наславчи, на Дунайской - Сагайдаки, Абаклыд-жаба, Гречаны, на Новоселицкой - Воронково, Кошелевка, на Фастовской - Сухолесы, Корсунь, Завадов.

    В приложении к «Инструкции» подробно прописаны «Правила о сигналах на Юго-Западных железных дорогах», в которых четко и ясно сказано, что каждый служащий должен твердо знать значение и правила их употребления. Но самое главное, как мне кажется, состоит в том, что рисунки ручных, станционных и поездных сигналов даны в цветном изображении. И это в 1908 году!!! Не менее интересен раздел «Правила об обязательном числе действующих тормозов в поездах». Специалистам же было бы и сейчас интересно ознакомиться с «Таблицей уклонов пути, коими следует руководствоваться при расчете числа тормозов в поездах на Юго-Западных железных дорогах», ведь фактически даже за сотню лет углы этих уклонов не изменились на многих участках дорог.

    Отдельным разделом раритетной книги, которая теперь есть, наверное, только у меня (ведь издана она все-таки была тиражом всего в 620 экземпляров), стал такой: Извлечения из общих правил законов Российской империи». Конечно, эти извлечения касаются действий тех железнодорожных служащих, которые нарушают законы, а также тех, кто нарушает законы в полосе (пределах) железнодорожных линий.

    Но это уже тема другого разговора, о которой я постараюсь компетентно рассказать в следующей статье.

    Александр ЦАРИК, г. Шепетовка

    Панцирники на залізничному ходу


    Бронепоїзд «Московський метрополітен».

    Відзначення цьогорічного Дня Перемоги - історія. Відгриміли салюти та відіграли урочисті марші. Свято відзначали численними парадами, дякували та величали ветеранів. Але варто було минути невеликому проміжку часу, і як про ветеранів, так і про саме свято призабули. Редакція не хоче повторювати таких помилок. Ветеранам ми присвячуємо «Привітну світлицю». А сьогодні нагадуємо про подвиги залізничників, а саме - команд бронепоїздів, які боролися проти окупантів під час Другої cвітової війни.

    На початку Великої Вітчизняної в лавах радянської армії та оперативних військ НКВС було 78 бронепоїздів. Серед них 60% броньованих поїздів були легкого типу та вміщали у себе 150 - 200 бійців. Вони мали можливість вести прицільну стрільбу на відстані до 12 кілометрів та великий боєкомплект. Бронепоїзди були двох типів: Б45 і Б60, маючи різницю лише в кількості вагонів і зброї.

    З розгортанням війни у липні-вересні 1941 р. за ініціативи залізничних підприємств України будується 18 бронепоїздів за кресленнями Полтавського паровозоремонтного заводу. Вони були подібні до типу БП-35, прості у виготовленні, мали надійну броню. В цих броньованих поїздах використовувалися паровози «Ов», що у колах залізничників прозивалися «овцами» - (рос.). Але згодом стало зрозуміло, що наявних бронепоїздів замало: доктрина радянської армії була наступальна, а не оборонна. В перші дні війни бронепоїзди участі у бойових діях не брали. Вони знаходилися далеко від лінії фронту - приблизно біля Шепетівки, в напрямку до Коростеня. Та вже 30 червня 1941-го команди броньованих поїздів включаються до боротьби з німецькими загарбниками.

    На Південно-Західній залізниці було декілька бронепоїздів: РКА (Радянської Красної армії) і бронепоїзди із НКВС. Один із них - «56-ий», діяв на лінії Козятин - Фастів - Миронівка - Золотоноша. Він є одним із двох, що залишилися на території України. Цей бронепоїзд брав участь у боях під Каневом. Ворожі війська групи армії «Південь» намагалися дістатися Дніпра під Каневом. Але раптова поява «56-го» не дала їм шансу - бронепоїзд знищив шість танків та змусив ворога відступити. Та згодом, під нищівними атаками німецьких військ, екіпаж бронепоїзда змушено відступити. Сам «56-ий» там і залишився, адже військовими супротивника було розібрано колію, по якій він рухався. До сьогодні бронепоїзд знаходиться на місці своєї останньої битви, під Каневом, «перекваліфікувавшись» у мирний пам’ятник.

    У Києві збудували три бронепоїзди народного ополчення: «Літер А», під командуванням заступника начальника політвідділу Південно-Західної залізниці А.С. Тихохода , «Літер Б», під командуванням начальника руху Київського відділення Л.В. Василевського, та «Літер В», під командуванням майстра електроцеху Дарницького депо М.П. Богданова. Всі екіпажі броньованих поїздів було укомплектовано із залізничників станцій Київ-І, Київ-ІІ, Дарниця. Команди бронепоїздів набирали із моряків, адже принцип оборонних дій на кораблях та броньованих поїздах був схожим. Всі вищевказані бронепоїзди діяли в межах Південно-Західної.

    «Літер А» діяв на лінії від Новограда-Волинського до Фастова. Він мав три бронемайданчики, на яких розміщувалися чотири артилерійських та 24 кулеметних розрахунки, взвод саперів, відділення зв’язку, групу розвідки. Бронепоїзд надавав велику допомогу 5-ій армії у боях за Малин, стримував ворога під Васильковим, Бояркою, Жулянами. У вересні «Літер А» перебазувався до Києва-ІІ і вів бої на лінії Голосієва. Останні бої бронепоїзд вів на лінії Дарниця - Яготин - Гребінка.

    (Продовження у наступному номері)

    Микола ПАВЛЮК, Олена МИКИТЕНКО, агентство «ЮН ПРЕС»

    Якщо у русі народжується думка...

    Сумна статистика захворюваності остеохондрозом говорить про те, що цією хворобою страждають майже 80% населення. Причому більше половини цих людей навіть не підозрює про те, що вони хворі. Причиною такого поширення остеохондрозу став, у першу чергу, той спосіб життя, до якого всі звикли й відмовитися від якого ми не квапимося. Малорухомий спосіб життя, або по-науковому - гіподинамія, є причиною захворювань хребта й суглобів, і найпоширеніше з них - остеохондроз. Його украй складно розпізнати на ранніх й важко вилікувати на пізніх стадіях.

    І якщо для працівників офісів - це справді спосіб життя, то для залізничників - це професійне захворювання. Пацієнти з різними проявами цієї недуги складають понад третину хворих у неврологічному відділенні. Виникненню хвороби сприяє фізичне перевантаження, вібрація, робота за будь-яких погодних умов. Як правило, це - колійники, машиністи та їх помічники, а також газозварники, ковалі та робітники інших професій. Симптоми остеохондрозу різноманітні - це може бути й ниючий або тягнучий біль у попереку, і стріляючий біль в області шиї та ключиць, і хрускіт при повороті голови.

    Тож для того, аби залізничники більше знали про цю хворобу, а головне - як поводитися у разі її виявленні, а краще - як запобігти їй, ми ведемо розмову з завідувачем неврологічного відділення вузлової лікарні ст. Дарниця Південно-Західної залізниці, кандидатом медичних наук, головним невропатологом Укр-залізниці Ігорем БедрІЄм.

    - Ігоре Івановичу, які передумови виникнення остеохондрозу? І як правильно реагувати на біль у спині?

    - Остеохондроз - хронічне захворювання хребта, яке проявляється дегенеративними змінами в міжхребцевих дисках. Такі зміни виникають поступово, але мають прогресуючий характер. Передумовою виникнення остеохондрозу є те, що під час ходьби хребет розташований вертикально, на нього припадає велике навантаження. Особливо страждає попереково-крижовий відділ. Під впливом надмірних навантажень диски деформуються, виникає розрив зовнішнього кільця диска, що призводить до утворення грижі диска.

    - Що потрібно робити в таких випадках, коли біль буває нестерпним?

    - По-перше слід обмежити фізичні навантаження, інколи необхідна госпіталізація. Лікування може поєднувати як ліки, так і фізіотерапевтичні методи, носіння спеціального пояса, а в подальшому рекомендовано лікувальну фізкультуру, санаторно-курортне лікування, прийом хондропротекторів - засобів, що роблять диски міцнішими. Використання кожного із вказаних методів має свої показання і протипоказання. Щоб призначити потрібне лікування, лікар оцінює виявлені симптоми, при підозрі на грижу диска може призначити додаткове обстеження.

    - А чи є сьогодні сучасний метод обстеження, який допоміг би точно «побачити» цю проблему заздалегідь?

    - Одним із сучасних методів є магнітно-резонансна томографія (МРТ). Цей метод дає змогу точно визначити зміни в самих міжхребцевих дисках, «побачити» грижі. У нас в лікарні понад рік працює апарат МРТ, а персонал, який обслуговує цей апарат, пройшов підготовку на базі інституту біологічних систем ім. С. Березіна, який базується у Санкт-Петербурзі. МРТ вимірює грижі з точністю до 0,1 мм. Якщо грижа має великі розміри, то консервативне лікування не дає полегшення. В таких випадках хворим рекомендується консультація нейрохірурга, проводиться оперативне лікування. Без адекватного лікування через певний час настає слабкість в нозі і в найбільш тяжких випадках - її «усихання».

    Метод МРТ є універсальним, він дозволяє також обстежувати головний мозок, суглоби, черевну порожнину та інші відділи. Діагностувати судинні, онкологічні та інші захворювання. Використання МРТ дозволило не лише підвищити швидкість і точність діагностики, але навіть виявило нові, невідомі раніше хвороби.

    До слова, такий апарат, поки що єдиний у наших залізничних лікарнях.

    - А як ви ставитеся до методів лікування народної медицини?

    - Від народної медицини нікуди не дінешся. Велике розповсюдження недуги завжди привертало увагу представників альтернативної або народної медицини. Якщо таке лікування, а частіше це - мануальна терапія, проводиться без достатньої підготовки і врахування обстеження, то ми маємо, щонайменше, відсутність ефекту. Але, на жаль, трапляються випадки, коли хворі спочатку лікуються у різних народних цілителів, а потім, втративши контроль над ситуацією, починають з’ясовувати, що у них за хвороба. Бажання «вправити» грижу може викликати ще сильніше стиснення нервового корінця і судин, що приводить до погіршення ситуації. Тож пам’ятайте, краще звернутися до лікаря.

    - Про що свідчить хрускіт у суглобах?

    - Слід зазначити, що хвороби хрящової тканини, до якої відноситься остеохондроз, мають спільну природу із хворобами суглобів, ці недуги часто поєднуються. Тобто у людини, що має значне фізичне навантаження, одночасно страждають і хребет, і суглоби. Першою ознакою захворювання може стати хрускіт у суглобах. Якщо у вас хрумтять суглоби, то необхідно з раціону виключити солодощі. Треба стежити за харчуванням, про що нам останнім часом часто нагадують дієтологи. Я раджу займатися плаванням або спеціальною лікувальною гімнастикою. Організм завжди підказує хворому, що треба нормалізувати свої сили і які навантаження йому допоможуть.

    - Чи можна за допомогою санаторно-курортного лікування покращити ситуацію? Чи це міф? І які санаторії спеціалізують на такому лікуванні? -

    - Хворим неврологічного відділення, які виписуються після лікування, ми рекомендуємо спеціальні вправи для укріплення м’язів спини, санаторне лікування у Хмільнику. До речі, там справді хороше лікування.

    - І на останок. Що ви можете побажати нашим читачам?

    - Зараз літо. Більшість із нас працює на дачі. Тож ми маємо ставитися до себе уважно. Бо, якщо ви відчуваєте біль у спині, то поливати грядки треба шлангом, сідати не навколішки, а на стільчик, а краще відвідати лікаря, який дасть вам рекомендації. По суті, робота на дачі може обійтися вам дорожче, за той врожай, який ви зберете. І пам’ятайте, що багато чого у нашому житті залежить від стану здоров’я.

    - Дякую Вам за інтерв’ю.

    ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

    Щоб не допустити розвитку й подальшого прогресування остеохондрозу, людям, які ведуть малорухомий спосіб життя (співробітники офісів та інші представники «сидячих» професій), обов’язково потрібно займатися профілактикою цього захворювання:

    • не перевантажувати хребет;

    • частіше міняти положення тіла, особливо при сидінні;

    • остерігатися травм і падінь;

    • спати на напівтвердому (ортопедичному матраці);

    • виконувати спеціальну гімнастику, що зміцнює м’язовий корсет тощо.
    Кілька рекомендацій, які ви можете виконати прямо зараз:

    • сидячи в кріслі або на стільці, опустіть обидві ноги на підлогу й під час роботи опирайтеся на них;

    • кожні 15 - 20 хвилин знайдіть у собі сили встати й пройтися до принтера або кавоварки;

    • під час сидіння стежте за тим, щоб ваша спина щільно прилягала до спинки крісла. Якщо при цьому ви не дотягуєтеся до клавіатури або погано бачите монітор - підсуньте їх до себе;

    • удома, перед телевізором, не лежіть довго в одному положенні - намагайтеся частіше міняти його й робити п’ятихвилинні паузи, щоб устати й походити, якщо дивитеся довгий фільм.

    І не забувайте - потрібно більше ходити. Наш опорно-руховий апарат розрахований на 75 000 км і більше протягом всього життя. Лікарі радять ходити мінімум 7 - 8 км у день. Такі прогулянки необхідно проводити в кросівках, бавовняному одязі та не по асфальту, а по доріжках, лісовими стежками. Коли люди приїжджають відпочивати до моря, вони багато ходять босоніж ногами уздовж узбережжя - це дуже корисно. Необхідно зробити таку кількість кроків у день, щоб наші м’язи й суглоби були в тонусі.

    Цікаво, що навіть у Греції існували перипатетики - філософи, які вважали, що в русі народжується думка. А ми, навпаки, сідаємо, поринаємо в комп’ютер і нічого не робимо. Лише псуємо зір і випробовуємо розумову напругу за рахунок співвідношення цифр і букв на екрані. Звичайно, згодом це позначиться вкрай негативно на здоров’ї людства.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Четвёртый чемпионат Европы по футболу. Бельгия. 1972-й

    (Продолжение. Начало в №14, 15, 17, 19, 21, 22, 23, 25, 26)

    Четвёртый европейский форум собрал рекордное количество участников - 32. Однако в очередной раз в турнире приняли участие не все члены УЕФА. Вновь отказалась Исландия, испытывавшая в то время большие проблемы с организацией внутреннего первенства. Зато появился дебютант - сборная Мальты.


    Сборная СССР после мексиканского чемпионата.

    Перед жеребьёвкой квалификации президент УЕФА Густав Видеркер получил письмо из шведской ассоциации. Скандинавы отказались от главенствующей роли, во избежание попадания в одну группу с Грецией, с которой у шведов не было ни политических, ни культурных связей. Таким образом скандинавы выразили протест против царящего в Греции режима «черных полковников». В очередной раз футбол не смог остаться в стороне от политики.

    Отметим, что перед стартом квалификационного раунда исполком УЕФА принял несколько очень важных решений. Теперь, если обе игры, с учетом дополнительного времени, завершались вничью с одинаковым счетом, то победитель определялся не жребием, а после пробития одиннадцатиметровых ударов. Подобное правило было принято после случая с монеткой, которая в предыдущем розыгрыше решила судьбу сборной СССР. Вторая реформа касалась замен. Теперь в ходе всего матча разрешалось делать по две замены игроков.

    Группа 1. Отборочный турнир начался с большой сенсации: сильная сборная ЧССР не смогла в родных стенах переиграть заведомого аутсайдера - команду Финляндии. Впрочем, нечему было удивляться. После провала чехословаков на чемпионате мира в Мексике (где они играли в одной группе с Англией, Бразилией, Румынией и не набрали ни одного очка), из команды были отчислены все игроки до единого. Естественно, поменялся и тренер. Против финнов выступила несыгранная, так сказать, резервная сборная. Чрезмерное увлечение «палаческими» реформами стоили чехословакам очень дорого - именно этого очка и не хватило команде для выхода из группы. После ничьей с финнами в состав ЧССР были возвращены многие опытные футболисты, в том числе и надежнейший вратарь Иво Виктор. Игра команды преобразилась, однако в это же время не менее успешно выступали и румыны, которые в итоге обошли чехословаков лишь по разнице мячей. Оценки специалистов тех лет сводились к тому, что достойнее выхода из группы была все-таки сборная ЧССР, показавшая более интересный футбол.

    Группа 2. Борьбу за выход из группы повели сразу три команды - Венгрия, Болгария и Франция, стремившаяся наконец-таки восстать из пепла. Поначалу для французов ситуация складывалась хорошо: «галлы» уверенно разобрались с норвежцами и устояли в Будапеште, где сборная Венгрии проводила 450-й международный матч. Решающим для французов стал домашний матч с теми же венграми. Как назло для «трехцветных», у соперника как раз поменялся наставник - вместо Йожефа Хоффера в команду пришел 49-летний Рудольф Илловски. Игра венгров значительно преобразилась. В итоге в Париже гости показали великолепный футбол и сумели победить (таким образом, беспроигрышная серия венгров против французской команды достигла отметки в девять матчей - последний успех «галлов» в играх с венграми датировался 1935 г.). Что касается болгар, то для них самым важным матчем стала игра против венгров в Будапеште, где, при равных возможностях, удачливее оказались хозяева.

    Группа 3. Явным фаворитом здесь была сборная Англии сэра Альфа Рамсея. Его репутацию не подмочило даже поражение западным немцам в четвертьфинале мексиканского чемпионата мира. Англичане продолжали делать ставку на скоростной и атлетический футбол. Единственное, чего им теперь не хватало - это «дирижера» Бобби Чарльтона, завершившего выступления за сборную. Британцы были на порядок сильнее всех оппонентов, а взявшая на себя роль главного конкурента Швейцария только и смогла, что проиграть у себя в Базеле с минимальной разницей в счете - 2:3. Отметим также, что именно в этом розыгрыше сборная Мальты завоевала свое первое очко в крупнейших международных соревнованиях, сыграв вничью с греками - 1:1.

    (Продолжение следует)

    Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05