РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 27 (29 липня 2011)
  • Випуск №27 29 липня 2011
    Зміст
    1. Напружені будні монтажного поїзда (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    2. Соціальну акцію продовжено
    3. Графік руху поїздів. У режимі реального часу (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    4. З нагородою
    5. Напрямки та перспективи удосконалення
    6. Без мрії немає Надії (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Віталія НОСАЧА)
    7. Вірші Ратушняку присвячують поетеси (Ядвіга ОСТРОВСЬКА, Фото із сімейного архіву В. Ратушняка)
    8. Слово - теж ліки (Анатолій РОМАНОВ, Фото з архіву редакції)
    9. Ретро-поїздом до Білої Церкви (Сергій ГУК, Фото Віталія НОСАЧА)
    10. Друге відродження Козятинського вокзалу (Зоя ВІЛЬЧИНСЬКА, Фото Анатолія САДОВЕНКА)
    11. Не поступатися чемпіонам (Альона ЯКИМЕНКО, заступник директора СДЮШОР «Локомотив» Південно-Західної залізниці)

    Напружені будні монтажного поїзда


    Монтаж консолей проводять електромонтери Сергій ЧУБАТИЙ та Віталій ЦАЛКО.

    Коли цей матеріал буде надруковано в газеті, бригади будівельно-монтажного поїзда №392 працюватимуть на Тетерівському мосту. Наразі, як повідомили у галузевій службі електропостачання Південно-Західної залізниці, вони перебувають практично на фінішній прямій електрифікації дільниці Фастів - Житомир.

    Минулого тижня кореспонденти разом із заступником начальника галузевої служби електропостачання Олександром Мумренком та головним інженером поїзда Василем Гульком оглянули фронт робіт на перегоні між станцією Степок та зупинною платформою Яроповичі. Саме тут ідуть масштабні роботи з електрифікації колії на дільниці Фастів - Житомир. Адже до кінця літа тут має відкритися швидкісний рух поїздів.

    - Зупинка, назад, легенько. Хлопці, уважніше, - дає команду Віктор Борисюк (на фото), старший будівельний майстер поїзда №392.

    Бригада із шести чоловік: електромонтерів та двох механізаторів акуратно почала ставити опору. Але не встигли її підняти, як знову потрібно вмикати бурильну установку.


    Бригада БМП №392 під час робіт з електрифікації на перегоні між ст. Степок та з/п Яроповичі.

    - Тут дуже складні ґрунти, - пояснює Віктор Миколович, - Для нас глина, чорнозем - взагалі не проблема. А тут плавуни, грунтові води, до того ще й високий рівень води. І от, тільки викопали - одразу ж заливає.

    Майстер, хоч і приділив увагу кореспондентам, втім його погляд був спрямований на дії залізничників: «Обережно, хлопці, давайте, ще. Похитайте її». Почали знову і ось з полегшенням перевели подих. Плавун подолано і опора міцно стала в землю.

    - Зараз ми доставляємо анкера, які раніше були не встановлені, - продовжує розповідати майстер, - Тут має бути горловина станції Яроповичі. Ось закінчимо, далі переїжджаємо на дільницю Степок - Станишівка, там теж плануємо здійснити доустановку опор.

    Прямуємо далі, адже на колії працюють ще два господарські поїзди. По дорозі головний інженер Василь Гулько розповідає про те, що вже вдалося зробити і скільки ще потрібно встигнути до вечора. Незабаром закінчиться довготривале «вікно», а потім - переїзд на іншу дільницю. Робота йде повним ходом.

    - Почали ми ще із Фастова, - каже Василь Володимирович. - Складність роботи - одноколійна дільниця. Довгі перегони - 20 - 25 кілометрів, та й швидкість пересування крана обмежена. Нині остання зупинка, наступна буде Житомир. Працюємо згідно з технологічними картами. Тобто, якщо потрібно встановити 20 - 23 опори, згідно з проектом, то ми з цим завданням обов’язково впораємось. Встановлення опор, розкатка проводів, складання комплектуючих матеріалів на місці дислокації поїзда, аби назавтра доставити все необхідне на перегін - це все наш обов’язок.

    На перегоні кипить робота. Дії працівників відточено до дрібниць. Для того, щоб уявити це, треба побачити все на власні очі. Ніхто не робить зайвих рухів, але те, що вони з такою швидкістю наближаються до кінцевого пункту - гідне подиву. Всі працівники чітко дотримуються виробничої дисципліни, вимог охорони праці, бо без цього виконати такий обсяг робіт у такий термін було б неможливо. Засоби пересування - автомотриси, мотовози.

    Варто зазначити, що працівники будівельно-монтажного поїзда встигають скрізь. Їхні фахівці продовжують працювати на спорудженні залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у місті Києві, а три бригади допомагають колегам Південної залізниці готувати швидкісний рух до Євро-2012 р. Та все ж головне для залізничників до кінця серпня впоратися із електрифікацією дільниці Фастів - Житомир.

    - Щовечора о 22 годині ми приймаємо виконану роботу від усіх бригад, - продовжує розповідати Василь Володимирович. - А з ранку знову збираємося й обговорюємо завдання на день. Звичайно, проблеми є й головна - це матеріали. Якби був графік поставки матеріалів, точніше, якби він чітко виконувався, то ми вже були б на кінцевому пункті. Зазвичай на перегін виходить майже 100 чоловік, які повинні установити не менше двох десятків опор, розкатати до 5 кілометрів проводу. До слова, колектив наш складається із 360 осіб, але всі вони трудяться не в одному місці - кожна колона має своє завдання.

    На питання, чи дошкуляє їм погода, Василь Гулько відповів: «Для нас погода - не важливо, головне, щоб двигун заводився. Хоча під час дощу чи коли вітряно, монтажникам не дуже затишно на висоті. Та хіба погодні примхи стануть у заваді справі, до якої звик!».

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Соціальну акцію продовжено

    У поточному році залізниці України перевезли 150935 дітей-сиріт та дітей-інвалідів.

    Зокрема, можливістю безкоштовно подорожувати залізницею скористалися 87,4 тис. дітей-сиріт (у минулому році - 89,5 тис.) та 62,3 тис. дітей-інвалідів (у минулому році - 58,5 тис.), 1235 дітей загиблих шахтарів, військовослужбовців та залізничників (у минулому році - 0,4 тис.).

    Загалом акцію з безкоштовного перевезення дітей започатковано Укрзалізницею у 2000 р. Цією послугою можуть скористатися діти віком до 16 років, які належать до категорій дітей-сиріт та дітей, що залишилися без піклування батьків; дітей-інвалідів всіх категорій; дітей військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, які загинули під час виконання службових обов’язків; дітей загиблих шахтарів та залізничників.

    Прес-центр Укрзалізниці повідомляє, що рішенням Ради залізниць дану акцію продовжено на 2011 р. з розповсюдженням на плацкартні вагони швидкісних поїздів внутрішнього сполучення (серед них вагони 2 - 3 класу швидкісних, прискорених і електро- та дизель-поїздів підвищеного комфорту) та приміські поїзди.


    Графік руху поїздів. У режимі реального часу

    Про поступове впровадження прискорених денних пасажирських поїздів газета залізничників вже інформувала своїх читачів. Якісну модернізацію колійного, енергетичного та господарства зв’язку та СЦБ проводять майже всі відповідні галузеві підрозділи столичної магістралі.

    Одна справа - точне дотримання технології роботи залізничного господарства. Не менш важливим етапом є розробка нормативного графіка руху поїздів. Адже необхідно влаштовувати організовані перерви у русі, так звані «вікна».

    «Слышу гудки тепловозов, рвущих тревожную даль. По графикам плотным, серьезным мчит поезда магистраль». Ліричним рядком з вірша Дарини Проскуріної, учениці однієї зі шкіл Російської Федерації, хотів би розпочати нотатки про нещодавню нараду. Її провів провідний інженер служби перевезень столичної залізниці Костянтин ГАВРЮК. Основною темою під час обговорення методики виконання надзвичайного завдання від керівництва Південно-Західної магістралі була підготовка до Євро-2012. Не секрет, наша залізниця є центром транспортного коридору. Тож у процесі прокладення графіка руху, в першу чергу денних поїздів у 2012 - 2013 рр., брали участь інженер-технолог Київської дирекції залізничних перевезень Віталій РУБАНЕНКО, його колега з Козятина Оксана ХРИЩЕНЮК, провідні інженери Тетяна ШИГІДА (Жмеринка) та Олександр НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ (Коростень).

    Якщо на виконання профілактичних заходів згідно з нормативним графіком передбачені проміжки часу між рухом поїздів, то дотримання технологій, що обумовлюють використання більшого часу або зняття напруги з контактної мережі, вимагає спеціального закриття станцій або перегонів. Це, якщо коротко, калейдоскоп завдань, які необхідно вирішувати інженерам-технологам з розробки графіка руху поїздів. Проте на цьому спектр службових обов’язків графістів не обмежується.

    КОСТЯНТИН ГАВРЮК РАЗОМ З КОЛЕГАМИ СПІВПРАЦЮЮТЬ З БАГАТЬМА ФАХІВЦЯМИ галузевих служб. Щоденно інженерам-технологам доводиться обробляти величезну кількість заявок на проведення тих чи інших робіт. Пропуск пасажирських та вантажних поїздів за найменшого простою під час проходження маршруту, забезпечення прослідування пасажирських експресів без відхилень від розкладу - саме на це спрямовується, у першу чергу, робота графістів.

    Звичайно, К. Гаврюк, В. Рубаненко, О. Хрищенюк, Т. Шигід, О. Невмержицький мають певний досвід роботи. Адже свого часу вони працювали на лінії, згодом - поїзними диспетчерами. Тож про тонкощі організації перевізного процесу знають не з чуток. Це неабияка допомога у професійній роботі. Однак передбачити усі технологічні нюанси, приміром, під час проведення довгострокового «вікна» не має можливості. Тоді поїзному диспетчеру прийдеться самотужки планувати поїзну та місцеву роботу, яку призупинити неможливо. Адже засоби для життєдіяльності залізниці її підрозділи отримують «з коліс». Тим більш, що умови роботи ускладнюються ще й через те, що зазвичай до диспетчерського кола належать кілька дільниць. Щоденно на кожній з них може відбуватися кілька закриттів у русі поїздів. Тому необхідно встигнути зробити план, за яким і поїзди пропустити, і «вікна» вчасно надати.

    Особливо нелегко після закінчення «вікна». Тут роботи - сила-силенна. А саме: техніку прибрати з перегонів, і вантажні потоки, які накопичилися, відправити за призначенням. І це ще не все. Вантажі, що надійшли, варто розвести по вантажних фронтах, а пасажирські - пропустити з нагоном через витрачений час під час «вікна» - подорожні мають вчасно прибути до станції призначення.

    ПРО ЩО ВЕЛАСЯ МОВА ПІД ЧАС ВИЩЕЗАЗНАЧЕНОЇ НАРАДИ? Про пріоритети не лише пришвидшених поїздів, що курсуватимуть, обслуговуючи пасажирів під час Євро-2012. Завдання спеціалістів - передбачити пропуск міжнародних та звичайних поїздів за паралельними, альтернативними ходами, задовольняючи, за можливості, потреби всіх пасажирів.

    Оптимальний план перевізного процесу, ось як теоретично визначається графік руху поїздів. Практика ж вимагає неабияких зусиль. Як передбачити найбільш ефективні шляхи використання технічних засобів залізниці, пропускні можливості кожної дільниці? Питання, які потрібно вирішувати оперативно.

    Для станційних колективів графіковий аркуш, що помережаний кольоровими векторами, як важливий документ, слугує своєрідним догматом. І не дивно. За яким часом має бути закінчено формування кожного поїзда і всі операції з підготовки його до відправлення? Графік підкаже. Підкаже і для депо - на який час потрібно надати локомотив під кожний поїзд. Для дистанцій колії, електропостачання, СЦБ та зв’язку - в який термін потрібно ремонтувати інфраструктуру.

    Ведемо до того, яким обсягом знань і практичних навичок повинні володіти колеги провідного інженера служби перевезень столичної залізниці Костянтина Гаврюка. Залишається побажати і фахівцям з організації руху поїздів, і спеціалістам споріднених служб, щоб період підготовки до Євро-2012 було успішно завершено. А заплановані обсяги перевізної роботи були вповні освоєні. Безумовно, за умов гарантування безпеки руху і охорони праці. У режимі реального часу.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    З нагородою

    За сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у розвиток вагонного господарства, високий професіоналізм та творчу ініціативу в роботі генеральний директор Укрзалізниці нагородив знаком «Залізнична слава» І ступеня начальника пункту технічного обслуговування ст. Миронівка відокремленого підрозділу «Вагонне депо Козятин» Миколу Миколайовича ПОЛЬОВОГО.

    ***

    За активну роботу у сфері здійснення заходів, спрямованих на посилення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств залізничного транспорту, своєчасне виконання поставлених завдань, високу професійну майстерність, творчу ініціативу в роботі та з нагоди свята - Дня бухгалтера генеральний директор Укрзалізниці нагородив знаком «Залізнична слава» ІІІ ступеня:

    головного бухгалтера відокремленого підрозділу вагонне депо Конотоп Ірину Володимирівну КОВШАР;

    начальника фінансово-економічного відділу галузевої служби сигналізації та зв’язку Світлану Володимирівну СТАРИЧЕНКО;

    Почесною грамотою Державної адміністрації залізничного транспорту України

    головного бухгалтера відокремленого підрозділу «Український центр з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті» Наталію Максимівну ЯЦЕНКО.


    Напрямки та перспективи удосконалення

    Міністерство працює з громадськістю і збільшує свою присутність у соцмережах: з червня 2011 р. Міністерство інфраструктури України - активний користувач соцмережі Facebook.

    Знято заборону на зйомки на залізничних вокзалах та в аеропортах.

    За ініціативи громадськості і за підтримки Віце-прем’єр-міністра Бориса Колеснікова на залізничних вокзалах України, крім службових приміщень, дозволено проводити кіно- та відеозйомки публічного призначення.

    Впроваджується єдиний квиток: до Євро-2012 в Україні можна буде придбати квиток на будь-який вид транспорту міжміського сполучення.

    Вже з червня оплатити залізничні та автобусні квитки, придбані через інтернет, стало можливим через платіжні термінали: ДП «Розрахунковий центр Мінтрансзв’язку» запровадив для своїх споживачів новий інструмент з придбання квитків через інтернет - технологію платіжного сервісу «Єдиний гаманець».

    У найближчий час планується підключення платіжних сервісів Webmoney та MoneXy.

    Страхові виплати пасажирам від нещасних випадків на транспорті збільшено вдвічі.

    Уряд підтримав ініціативу Міністерства інфраструктури: страхова сума зросла з 3000 до 6000 неоподаткованих мінімумів: з 51 тис. грн. до 102 тис. грн. Страхування поширюється на пасажирів залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані.

    Активно продовжуються роботи на Дарницькому мосту в Києві.

    Повністю здати об’єкт планується в вересні 2011 р.

    У 2011 році залізниці України розпочали реалізацію програми «Український вагон».

    Галузевою програмою «Український вагон» передбачено виготовлення 25 тис. піввагонів на вагоноремонтних заводах підпорядкування Укрзалізниці за рахунок залучених коштів. У цьому році планується побудувати майже вісім тисяч вагонів. Це інвестиційна програма. З метою залучення коштів для неї проводиться робота, як з українськими, так і з іноземним банками.

    Київ та українські міста, що прийматимуть Євро-2012, з’єднають швидкісні поїзди.

    Наприкінці грудня 2010 р. було підписано контракт з компанією «Hyundai Corporation» на отримання Укрзалізницею десяти нових міжрегіональних електропоїздів у дев’ятивагонній комплектації для впровадження в Україні швидкісного залізничного руху.

    Завдяки цьому інвестиційному проекту на залізницях України будуть впроваджені двосистемні міжрегіональні електропоїзди, які перевозитимуть пасажирів у вагонах підвищеного комфорту зі швидкістю до 160 км/год. Перші шість поїздів дозволять організувати швидкісний рух між Києвом, Донецьком, Харковом та Львовом. Наприклад, відстань від столиці до Харкова можна буде подолати за 3,5 години, до Львова - за 4,5 години, до Донецька - за 5,5 - 6 годин.

    Залізничні переїзди на напрямах Євро-2012 буде модернізовано.

    До Євро-2012 заплановано приділити особливу увагу питанню облаштування переїздів на маршрутах руху нових швидкісних поїздів. У планах: на найжвавіших трасах буде створено не менше чотирьох шляхопроводів, а в інших випадках буде забезпечено повне блокування переїздів електромеханічними підйомниками, які не дозволять автомобілям виїхати на залізничне полотно.

    Затверджено програму розвитку залізничного туризму до 2012 р.

    Укрзалізниця затвердила програму розвитку залізничного туризму на 2011 - 2012 рр. Впродовж найближчих двох років для приваблення туристів залізничники розвиватимуть туристичну та транспортну інфраструктуру, організовуватимуть туристичні маршрути тощо.

    Впроваджено автоматизований відбір провідників.

    1 липня 2011 р. Укрзалізниця запровадила автоматизовані системи відбору кандидатів на вакантні робочі місця працівників поїзних бригад та формування поїзних бригад. Автоматизована система провідників забезпечить неупереджений відбір кандидатів на роботу, вдосконалення процесу розстановки працівників поїзних бригад, покращення трудової дисципліни та кваліфікаційного рівня обслуговуючого персоналу пасажирського господарства.

    Вантажі залізницею перевозяться за електронними документами.

    1 липня цього року Укрзалізниця перейшла з паперового на електронне оформлення документів при перевезенні вантажів у внутрішньому сполученні. В основі електронного документообігу лежить обмін даними автоматизованих систем залізниці і клієнта із застосуванням електронного цифрового підпису, яким буде засвідчуватися електронна накладна. Електронні документи застосовуватимуться на усіх етапах перевізного процесу - від узгодження заявки до моменту отримання вантажу.

    Соціальна підтримка залізничників: найкращим спеціалістам - житло.

    Держава платитиме відсотки за іпотеку за житло для молодих фахівців - вже наприкінці літа 2011 р. Укрзалізниця визначиться з форматом, формою та обсягами забезпечення житлом для залізничників.

    Цьогоріч Укрзалізниця введе в експлуатацію три житлові будинки - понад 140 залізничників отримають нове житло. Також до кінця року заплановано підвищити заробітну плату працівників залізниці на 20%.

    Посилено відповідальність за втручання в роботу залізничного транспорту.

    Підвищено розміри штрафних санкцій за порушення правил охорони порядку і безпеки руху на залізничному транспорті, користування засобами залізничного транспорту, порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті. Якщо раніше за перехід залізничної колії у невстановленому місці з правопорушника могли стягнути не більше 17 гривень штрафу, то відтепер за таке порушення порушник буде сплачувати вдесятеро більше, повідомляє прес-служба Міністерства інфраструктури України.


    Без мрії немає Надії


    Начальник станції Надія ЛЕЩЕНКО та чергова по станції Лідія КОЖЕВНІКОВА.

    Якщо для переважної більшості киян Борщагівка - це житловий масив, то для значної частини залізничників ще й залізнична станція. Тут інтенсивний рух - до 100 пар поїздів на добу. Повз станцію пролягає головний хід із Києва на Коростень, вантажний транзит за різними напрямками: від Київ-Петрівки на Київ-Волинський, потім на Київ-Жовтневий і з Київ-Волинського - на головний хід. До того ж на Борщагівці-Технічній за добу відстоюються майже півсотні пар електропоїздів. Тому залізничники називають цю невеличку станцію «вузлом у Київському вузлі». Проте сьогоднішнє моє завдання полягає, в першу чергу, не у розкритті технічної характеристики станції. Я поведу мову про Надію ЛЕЩЕНКО, начальника станції, яка очолює цей підрозділ з 1994 р.

    ЯК І МРІЯВ БАТЬКО

    Народилася Надія Михайлівна на Чернігівщині. В сільській родині, де крім неї було ще дві сестри: старша - Наталка та середня - Ганна. Сім’я дружня, працьовита. Змалку діти спостерігали, як невтомно батько й мати трудилися у колгоспі, та й дівчата були серйозною підтримкою для батьків, які весь час були на роботі, адже й у дома було до чого руки докласти. Зараз цю підтримку відчуває старенька матуся, яка залишилась одна.

    Сестри в школі навчалися добре, і кожна з них мала свою мрію. Проте тато дуже хотів, щоб його доньки реалізували його мрію і пішли працювати на сталеву магістраль. Насамперед, старша Наталка вступила до технікуму залізничного транспорту. Щоправда, вона все-таки пішла дещо своїм шляхом, закінчила бухгалтерське відділення. А Надія навіть не заперечувала, з радістю вступила до КТЗТ і закінчила його добре. Після технікуму пішла працювати на ст. Святошин. Спочатку оператором при черговому по станції, а вже за дев’ять місяців сама стала черговою.

    УРОКИ ПЕРШОГО ДНЯ

    Надія Михайлівна пам’ятає свій перший трудовий день. Вантажна робота на станції на той час була інтенсивною, працювали по двоє чергових. Донині вона згадує прізвища колег, з якими працювала на зміні. А оператор Надія Бондаренко, в якої вона практикувалася, стала її подругою на все життя. І навіть більше - Надія стала хрещеною матір’ю її сина. Практично всі на станції допомагали їй, як кажуть, влитися в колектив й відчути себе його часточкою...

    У 1987 р. перейшла працювати черговою по ст. Борщагівка, а за сім років потому очолила станцію. Нині під керівництвом Надії Лещенко працює 23 спеціалісти. До слова, колектив є суто жіночим.

    - Хоча вантажна робота у нас відсутня, - розповідає Надія Михайлівна. - Проте турбот виробничого характеру вистачає. Адже у нас дві станції Борщагівка та Борщагівка-Технічна. Відстань між ними - майже 1,5 км. До того ж у нас доволі інтенсивний рух, технічний парк відстоювання електропоїздів. Тому потрібно весь час бути сконцентрованими на роботі: працювати з документами, оглядати колію, слідкувати за прилеглою територією. Цьогоріч станцію внесено до плану ремонту по Київській дирекції залізничних перевезень. Наразі подовжують в бік ст. Святошин платформу, з’явиться «зарежимлення», тобто тут відбуватиметься встановлення турнікетів. Адже для нас їх відсутність є великою проблемою. На станції будь-який пасажир може без перешкод опинитися на платформі та без квитка зайти до електропоїзда. Хоча ми в час «пік» стоїмо в так званих заслонах, це допомагає не завжди. Дохід від приміських пасажирських перевезень у літній місяць складає 37 тис. грн., додайте до цього ще й на таку суму пільговиків. Тож на реконструкцію станції покладаємо велику надію - збільшиться кількість касирів, будуть турнікети. Це підвищить доходи нашої станції.

    На питання «Яка головна проблема на станції?» Надія Михайлівна відповіла щиро: «Як таких проблем у нас практично немає, окрім безбілетних пасажирів. А якщо питання з’являються, то успішно стараємося вирішувати їх і самотужки, і за допомогою фахівців з Київської дирекції залізничних перевезень».

    ОДНІЄЮ СІМ’ЄЮ

    За час нашого спілкування співрозмовниця не висловила жодних нарікань на життя або на роботу. До слова, приміщення станції давненько не бачило ремонту. Надія Михайлівна щира, в якихось питаннях більш відверта, в інших - небагатослівна. Вважає, що з роками її думки стали розважливіші. Вона ніколи, як кажуть, не хотіла ловити журавля в небі. Але від того (понад тридцять років віддано своїй справі) тільки виграє. Бо завжди на кожному своєму робочому місці залишалася собою: чесною, відповідальною, дисциплінованою. Цього вимагає і від своїх підлеглих. І ще під час нашої розмови вона просила через газету подякувати всьому колективу за їхню працю. Адже кожен із колег забезпечує безпеку руху, без перебільшення, на всій залізниці і будь-які завдання виконує уважно та ретельно. До кожного працівника Надія Михайлівна ставиться з повагою, і, якщо трапляється якась ситуація, то рішення шукають разом. Тому колектив живе на станції, як одна сім’я.

    Коли минулої осені святкувала свій ювілей Надія Лещенко, за столом зібралися друзі. Всі - залізничники, окрім її сестер та доньки Юлії. До речі, вона дуже пишається своєю донечкою. Та має дві освіти, технічну та економічну, і працює у фінансовій сфері. Надія Михайлівна, як кожна мама, хоче бачити свою Юлю щасливою, щоб у неї добре склалася доля. Нині - це основне її бажання.

    НЕ РОБОТОЮ ЄДИНОЮ…

    Окрім роботи на станції, Надія Михайлівна любить займатися своїм городом, а у відпустку практично нікуди не їздить. Утім відпочинком її відпустку в повному розумінні назвати важко, бо житло начальника станції - недалеко від колії. Будь-яке непорозуміння - і вона вже на робочому місці. Щоправда, інколи влітку вирушає до мами на Чернігівщину. До мами приїхати - то свята справа.

    Чи хотілося нашій героїні обрати іншу професію? Надія Лещенко на це запитання відповідає відверто. І їй віриш. «Ні, особисто я не бачила для себе альтернативи, тому пішла саме на залізницю. І дуже вдячна своєму батькові, що він зорієнтував мене обрати цей життєвий шлях».

    ... Дякую Надії Михайлівні за розмову, прощаюсь. Але вона вирішила мене провести до платформи. Дорогою ми знову розмовляли про зміни на станції, на які очікує колектив завдяки реконструкції, про дітей та їхні життєві здобутки, про мрії, які допомагають у нашому буденному житті…

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Віталія НОСАЧА

    Вірші Ратушняку присвячують поетеси

    Є люди-епохи і люди епох. Вони - чітке віддзеркалення свого часу. Яким би важким, буремним і навіть жорстоким не був той час, вони не бачать себе в іншому. Так розпорядилася доля.

    Його донька, повертаючись із роботи в колективі, який багато років очолював її батько, радісно усміхається і розповідає татусеві, що його й досі пам'ятають, люблять і згадують теплим словом колишні колеги.

    ЗГАДАТИ БУЛО ЩО

    Моя зустріч з ювіляром Валентином РАТУШНЯКОМ і його дружиною Людмилою відбулася у них вдома, за чашкою чаю. А згадати нам було про що…

    Працювала я тоді інструктором-методистом Кам’янець-Подільського будинку культури, де проводились професійні свята. Одним із найцікавіших тематичних професійних свят був «День залізничника». Із власним духовим оркестром, хором, танцювальним колективом, гумористами. У центрі уваги - молодий, енергійний начальник вокзалу Валентин Ратушняк із вступним словом, вітанням свого колективу, всіх кам’янчан. Здається, це відбувалося лише вчора…

    ПІД ЗВУКИ ДУХОВОГО ОРКЕСТРУ

    - Народився я у м. Городок на Хмельниччині 1 травня 1931 р. під звуки духового оркестру. Батько працював начальником ст. Жмеринка, а я майже все дитинство проводив поруч з ним і іншої майбутньої професії, ніж залізничник, не уявляв, - розповідає Валентин Григорович.

    Десятирічку закінчити не вдалось. У 1949-му помер батько, важко захворіла мати, молодший брат прикутий до ліжка, сестра зовсім мала. Тож Валентин влаштовується на ст. Вікторія стрілочником.

    Юнак був не лише чудовим працівником, а й мав організаційні здібності, тож наступного року його обрали другим секретарем Городоцького районного комітету комсомолу. Проте ця посада не дуже подобалася юнаку, і він прагнув повернутися на залізницю. В 1951-му його призначають черговим по тій же ст. Вікторія. Того ж року він направляється на річні курси начальників станцій при Київській технічній школі Південно-Західної. Збагаченого багажем фахових знань молодого залізничника у 1956 р. призначають начальником ст. Закупне, де й пропрацював успішно десять років. Він заочно навчався у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту. За час роботи в Закупному ініціював будівництво нового приміщення вокзалу, клубу, магазину. Станція виборола друге місце в соціалістичному змаганні по Хмельницькій області, колектив було удостоєно звання «Колективу Соціалістичної праці».

    У квітні 1965-го інженера Валентина Ратушняка призначили начальником ст. Кам’янець-Подільський.

    - У повоєнні часи будівля станції нагадувала руїну, - згадує Валентин Григорович. - Облуплена, як ззовні, так і всередині, сліди куль і снарядів нагадували про жорстокі бої.

    Станція за тих часів не могла впоратися з обсягом роботи, якого вимагав швидкий розвиток промисловості міста, тож довелося новому начальнику станції докласти чимало зусиль для реконструкції господарства. Разом з виробничими вирішувались і соціально-побутові проблеми. Факт: на станції проводилась школа передового досвіду для всієї Південно-Західної залізниці. Згодом було побудовано ст. Гуменці та транспортний цех цементного заводу. І за все це відповідальним призначали Валентина Ратушняка.

    Та найбільшим своїм досягненням Валентин Григорович вважає зведення нового приміщення вокзалу. В 1986 р. з’явилась можливість втілити в життя мрію про новий, як зараз називають, термінал. Та цьому ледь не завадила аварія на Чорнобильській АЕС.

    Того дня до Ратушняка зателефонував начальник пасажирської служби Південно-Західної залізниці та наказав негайно припинити розбирати вокзал, адже через аварію на ЧАЕС коштів на вокзал, скоріше за все, не виділять. І Валентин Григорович йде на ризик: звертається до військових, і ті надають в розпорядження три потужні тягачі. Коли вони, наче жартома, звалили стіни вокзалу, в повітря піднявся величезний стовп пилу, а гуркіт стояв такий, що мешканці ближніх сіл злякалися, вважаючи що на місто падають бомби. На руїнах незабаром було побудовано новий вокзал.

    …За плідну працю, самовіддане служіння Батьківщині Валентина Григоровича нагороджено орденом «Знак пошани», медаллю «За доблесну працю». Згодом представники виставки досягнень народного господарства СРСР високо оцінили новобудову, відзначивши, що таким вокзалом не може похвалитися жодне 100-тисячне місто Радянського Союзу.

    Сусідка і давній друг Ратушняків - поетеса Міра Мелентьєва дарує Валентину Григоровичу вірші:

    Кто в километрах

            Ваш измерит путь?

    Мальчишка - стрелочник

            и станции начальник.

    А обернуться и назад

            взглянуть -

    Там труд, почет и лишь

            чуть-чуть печали…

    ЦІКАВО ЖИТИ НЕ ЗАБОРОНИШ

    Дід Тін. Це саме онуки вигадали для дідуся таке дивне, милозвучне односкладове ймення - Тін, яким його сьогодні називають і друзі, і рідні. Малим дітям важко було вимовляти довге ім’я Валентин, тож вони його «скоротили».

    Багатство сім’ї Ратушняків - це їхні діти та онуки. Два сини Олександр і Сергій, донька Маргарита, шестеро онуків.

    Розповідає дружина Людмила: «Ми з дитинства жили поруч, а з сестрою Валентина Аллою вчилися разом у школі». А коли Людмила розцвіла, як квітка, а Валентин став гарним леґенем, зрозуміли, що жити один без одного не можуть. У нашій розмові Людмила відкрила секрет своєї родини. А було так…

    Коли жили у Закупному, зростало у них вже два сини. Всією сім’єю поїхали відпочивати у Затоку (Одещина). Туди ж приїхали відпочивати діти із Одеського дитячого будинку. Усі діточки купалися, гралися, веселилися, лише одна дівчинка стояла осторонь і плакала. Людмила підійшла до неї, пригостила, погладила по голівці, розговорилася з нею. Дівчинка перестала плакати, сказала, що її звати Рита.

    Щодня Людмила провідувала маленьку, носила гостинці, далі познайомила з синами, і дівчинка наче ожила. Вже з дому на кожне свято надсилали посилки Риті. Дівчинка всіх обдаровувала, бувало, що за себе забувала.

    Коли Валентин та Людмила зі своїми синами вдруге приїхали в Затоку і пішли провідати Риту, дівчинка притулилася до жінки щічкою і, ридаючи, благала: «Тьотю, заберіть мене звідси, я хочу, щоб ви були моєю мамою».

    Третя дитина - донька Рита. Не можуть нарадуватися дідусь Тін, бабуся Людмила дітьми й онуками.

    У листопаді минулого року подружжя Ратушняків відсвяткувало золоте весілля. Чудове свято для батьків організували сини Олександр, Сергій і донька Маргарита зі своїми половинками та онуками.

    А першого травня цього року родина і друзі відсвяткували ювілей - 80-річчя ювіляра Валентина Григоровича Ратушняка. Дружина Людмила на честь ювілейної дати написала гімн сім’ї Ратушняків, пошила прапор, створила герб. Цікаво жити не заборониш.

    До речі, донька Рита на тій же, як вона називає, батьковій станції працює товарним касиром.

    На запитання, кому він завдячує своєму здоров’ю і довголіттю, Валентин Григорович, пригорнувши до себе дружину, відповів: «Звичайно, дружині!»

    Вірними помічниками на станції були: Н. Лісова, А. Несторенко, Й. Восин, С. Хатимська, О. Гуменюк, Ю. Костюк.

    Так, це все про нього, В. Ратушняка - людину епохи, починаючи із босоногого хлопчика і до своїх 80-ти літ, віддану залізниці. І тепер, буває, вийде зранку або ввечері на балкон, прислухається до гудка локомотива, за годинником звіряє час прибуття чи відбуття.

    Щастя, здоров’я Вам, шановний ювіляре, ще довго нехай Вам вірші присвячують поети!

    Ядвіга ОСТРОВСЬКА, Фото із сімейного архіву В. Ратушняка

    Слово - теж ліки

    Василь НИКИТЕНКО очолив раду ветеранів Київської дирекції залізничних перевезень у минулому році. Ми попросили його розповісти про основні турботи і проблеми, що хвилюють ветеранів-залізничників.

    - Василю Івановичу, розкажіть, будь ласка, що являє собою ваш осередок і як організовано роботу ради ветеранів Київської дирекції залізничних перевезень?

    - Рада ветеранів Київської дирекції залізничних перевезень діє на громадських засадах. Невдовзі вона відзначатиме своє 20-річчя, проте статус юридичної особи отримала лише у 2009-му році. Але це мало вплинуло на її матеріальне становище. Адже наш ветеранський загал не займається ніякою прибутковою діяльністю. Існуємо лише на ті кошти, що виділяє залізниця. Рада об’єднує первісні осередки окремих залізничних структурних підрозділів Київського регіону, а не лише тих, які входять до складу дирекції. Основне наше завдання полягає в організації допомоги (матеріальної та моральної) шанованим людям, які трудилися на залізниці, віддали їй кращі роки свого життя.

    Тепер трохи «арифметики». На обліку організації перебуває майже 12 тисяч непрацюючих пенсіонерів-залізничників. Учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні - 370, учасників війни -1665, учасників локальних війн - 51, інвалідів усіх рівнів - 1215, почесних залізничників - 190, одиноких ветеранів - 69.

    - Які основні напрямки діяльності ветеранської організації?

    - Сталося так, що хочемо ми того чи ні, а людина, виходячи на пенсію, опиняється, так би мовити, на узбіччі життя. Можливо, навіть не матеріальні негаразди, а гірке відчуття своєї самотності, того, що ти більше не потрібен суспільству, суттєво пригнічує людей, які виходять на пенсію і залишають свій трудовий колектив. Одне з наших важливих завдань - надати людині психологічну, моральну підтримку, у жодному разі не дати їй відчути, що вона не потрібна суспільству. З цією метою ми залучаємо до співробітництва молодих колег-залізничників, звертаємося до молодіжних рад профспілок. За підтримки керівництва залізниці надаємо матеріальну допомогу тим ветеранам, які її гостро потребують, дбаємо про їх оздоровлення та лікування. Звичайно, цьому сприяє і соціальна політика керівництва Південно-Західної залізниці, підтримка профспілок. Проте невирішених проблем залишається вдосталь.

    - Колись дієву допомогу ветеранам надавала організація Червоного Хреста залізничного транспорту. Сьогодні вдається заповнити «вакуум», який створився у справі допомоги ветеранам?

    - Аби підтримати наших ветеранів, сьогодні доводиться покладатися на наших активістів на місцях. І варто зауважити, що таких добровольців серед залізничників стає все більше. Волонтерський рух на залізниці набирає обертів.

    Звичайно, він ще не набув широкого розмаху, але ми докладаємо зусиль, аби небайдужих людей, готових простягти руку допомоги старим і немічним своїм колегам, на залізниці було якомога більше. Осередки волонтерського руху створюються у багатьох структурних підрозділах залізниці. Рада ветеранів закликає молодих залізничників ставитися із шаною і теплом до одиноких і немічних своїх старших товаришів, навідувати їх, надавати матеріальну і моральну допомогу. Живе слово підтримки теж може бути дієвими ліками для самотньої людини.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото з архіву редакції

    Ретро-поїздом до Білої Церкви


    Коли поїзд у даль загуркоче...

    Залізничний туризм - справа не нова. Він зародився практично одночасно з появою рейкового транспорту. І цим вже нікого не здивуєш. Проте в галузевій службі пасажирського господарства постійно думають над тим, чим здивувати та привабити пасажира. Саме з цією метою, за завданням начальника залізниці Олексія КРИВОПІШИНА, на нашій магістралі впроваджується програма туристичних маршрутів ретро-поїздом. Головна особливість його полягає в тому, що тяга состава здійснюється паровозом.


    Машиніст Віталій ЛИСИЧ. Відкриваємо нові маршрути.

    ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПАРОВОЇ ТЯГИ

    Перша випробувальна поїздка відбулася у лютому поточного року на Чернігів. Було перевірено можливість використання паровозної тяги в сучасних умовах. А нещодавно - у другій половині липня - здійснено презентаційну поїздку турпоїздом до Білої Церкви. Першими пасажирами стали залізничники та представники столичних засобів масової інформації.

    Одразу хочу відзначити, що впродовж усього маршруту випадкові свідки на перегонах, залізничних платформах із здивуванням і зацікавленістю розглядали незвичайний состав. Багато хто навіть фотографував на мобільні телефони.

    Цього разу поїзд складався з паровоза, двох вагонів міжобласного прямування для швидкісних поїздів з сидячими сидіннями та вагона-ресторана. Пізніше, відповідаючи на запитання журналістів, начальник галузевої пасажирської служби Олександр БОЛДОВ наголосив, що комплектація поїзда буде змінюватися відповідно до побажань замовника. А взагалі такі туристичні маршрути будуть формуватися та виконуватися на замовлення туристичних фірм, юридичних або приватних осіб на будь-яку кількість днів у напрямках, оговорених клієнтом. Їх вартість у кожному конкретному випадку буде розраховуватися залежно від тривалості, напрямку та складу поїзда.


    Костьол св. Іоанна Хрестителя.

    …Через дві години після відправлення з Києва ми були у Білій Церкві. Тут подорожанам запропонували пересісти до автобуса та відправитися на екскурсію містом. Розпочалася вона на Замковій горі - на тому місці, з якого у 1032 р. київський князь Ярослав Мудрий заснував городище-фортецю м. Юр’їв. Форпост, що протистояв набігам кочівників. Проте Юр’їв через хижацтва з боку половців та монголо-татарів не встояв. Із 1362 р. в історичній хроніці фігурує нова назва - Біла Церква. Місцевий екскурсовод Андрій СТАРЕНЧЕНКО детально розповів історію рідного міста з стародавніх часів до сьогодення, ознайомивши глядачів з пам’ятками архітектури.


    Парк «Олександрія». Колонада «Луна».

    Але найцікавіше, справжня казка чекала попереду - дендропарк «Олександрія».

    Про це є сенс розповісти більш детально.

    ПЕРЛИНА НАД РОССЮ

    Закладено «Олександрію» було у 80-х роках XVIII ст. графом Ксаверієм Браницьким. Названо на честь дружини графа Олександри. Нині «Олександрія» офіційно вважається найбільшим (площа майже 406 га) та найстарішим дендропарком України.

    Тривалий час родина Браницьких користувалась прихильністю цариці Катерини ІІ і зиму проводила у Петербурзі, при царському дворі. Весною та влітку Браницькі жили в своїх українських маєтках. Улюбленим місцем їх перебування була Біла Церква. 1784 р. графиня Олександра Василівна отримала цей маєток від чоловіка у дарунок.

    Ймовірно, дитинство, проведене серед заворожуючої краси парків Петродворця та Царського Села, надихнуло Браницьку на створення чогось подібного у своїй резиденції. Як наслідок, у 1788 р. на західній околиці Білої Церкви розпочалося будівництво парку «Олександрія». Спочатку графиня хотіла присвятити його своєму дядькові (офіційна версія, за неофіційною - батькові) Григорію Потьомкіну, який помер у 1791 р. Вона навіть замовила проект мавзолею, щоб перепоховати Потьомкіна у Білій Церкві. Але після смерті Катерини ІІ (1796 р.) Браницькі потрапили в опалу до нового імператора Павла І. Той ненавидів усе, пов’язане з Потьомкіним. Тому, щоб не накликати біду, про мавзолей довелося забути. А Біла Церква з того часу стала місцем постійного проживання Браницьких.

    У 90-х роках XVIII ст. відомий французький архітектор-паркобудівник Мюффо став автором генерального плану парку. Основним стилем «Олександрії» став модний на той час англійський або ландшафтний.

    На території парку було споруджено літню резиденцію родини Браницьких та багато інших архітектурних споруд: царський павільйон, в якому жили гості Браницьких - члени царської сім’ї, танцювальний павільйон, колонада «Луна», павільйон «Ротонда», «Руїни», «Китайський місток» тощо. Прикрашено було парк бронзовими і мармуровими скульптурами, вазами, декоративними композиціями з великих брил та штучних земляних підвищень.

    До середини XIX ст. «Олександрія» перетворилася в один з найпрекрасніших пейзажних парків Російської імперії, з елементами романтизму та сентименталізму. З Північної Америки та Західної Європи до парку завозились рідкісні екзотичні рослини. В глибоких балках було споруджено каскади ставків, наповнених чистою джерельною водою.

    До 1861 р. було впорядковано центральну та східну частини парку. Відміна кріпосного права та неможливість використання дармової праці кріпаків зупинили подальшу його розбудову. Але парк вже був справжнім шедевром.

    Під час громадянської війни «Олександрія» зазнала великих втрат - було частково або повністю зруйновано більшість архітектурних споруд. Ще один удар парк пережив під час Другої світової війни - було пошкоджено значну частину дерев, ще більше постраждали будівлі.

    ДРУГЕ ЖИТТЯ «ОЛЕКСАНДРІЇ»

    1955 р. в АН УРСР розроблено проект реставрації та розвитку парку. Документ передбачав два етапи: перший - відновлення алейно-дорожної мережі та усіх вцілілих архітектурних споруд; другий - цілісне художнє ландшафтне оформлення території парку.

    Роботи в парку велись постійно до 90-х років. Останнє десятиліття ХХ ст. в економічному плані було дуже скрутним для «Олександрії», але зараз ситуація почала змінюватись - відновились реставраційні роботи, почали з’являтись нові скульптури. Повернулися лебеді.

    Тож, всі, хто взяв участь у подорожі ретро-поїздом отримали масу позитивних емоцій. Будемо сподіватися, що новий вид залізничного туризму стане популярним серед подорожан.

    Сергій ГУК, Фото Віталія НОСАЧА

    Друге відродження Козятинського вокзалу

    (Закінчення. Початок у №№25, 26)


    Сучасна візитка Козятина. 2011 р.

    Після визволення міста (в кінці грудня 1943 р.) вже в 1944 р., коли ще продовжувалася війна, розпочалися відновлювальні роботи. Вокзал було зруйновано, правда, завдячуючи пильності місцевих патріотів, фашисти не встигли його підірвати. Крім того, завдяки відповідальній місії визволителів міста, вдало розробленій військовій операції, вдалося врятувати його від серйозних руйнувань. Проте пам’ятку архітектури збережено ціною людських жертв. Вартість відбудовчих робіт мала скласти 62 тис. крб. Відбудова вокзалу повинна була закінчитися до 1 серпня. Однак роботи затягнулися до 5 листопада за браком матеріалів, машин та робочих рук. У Державному архіві Вінницької області зберігаються також документи Козятинського РК КП(б)У. У зверненні на адресу секретаріату Вінницького обкому партії - прохання через Облплан надати зодчим допомогу у налагодженні поставок будівельних матеріалів. Обсяг робіт, незважаючи ні на що, виконувався.


    Вокзал до реконструкції. 2010 р.

    Після звільнення протягом січня - березня 1944-го місто інтенсивно обстрілювалося ворожою авіацією. Це продовжувалося і влітку 1944 р. Відбудовні роботи проводила друга будівельна дільниця Вінницької залізниці, яка діяла до 1953 р. При ній було створено управління будівельно-відновлювальних робіт у складі трьох дільниць з відбудови зруйнованого війною в першу чергу залізничного господарства. Другою дільницею в Козятині керував П.І. Еллерт.

    «15 травня 1944 р. мене разом із групою молодих дівчат і жінок із Теплицького району мобілізували на відбудову залізниці в м. Козятині. Ми дуже важко працювали, голодували, жили в жахливих умовах. Начальника звали Еллерт, зав. відділу кадрів був Буличов, начальником паспортного столу - Кошельник», - згадує Галина Тимофіївна Чепелюк, смт. Теплик.

    НОВИЙ ЧАС - НОВІ ТУРБОТИ

    5 листопада 1944 р. вокзал повністю відновив свою роботу. Стан, у якому опинилася ця пам’ятка архітектури, без перебільшення, був критичним. Упродовж десятків років ця проблема була найболючішою для жителів міста. І не тільки. Боліла душа козятинців, адже споруда потребувала капітального ремонту та реставрації. А отже, і дуже значних коштів. Зусилля, що докладалися, були недостатні, відсутність фінансування не забезпечувала розв’язання питання. Час спливав. Спроби у 1997 р. розпочати ремонтно-реставраційні роботи на вокзалі були призупинені у 2001 р. У серпні 2006 р. фахівцями Південно-Західної залізниці та інституту «Київдіпротранс» проведено обстеження історичної споруди, але далі цього справа не рухалася.

    Зверталися в різні інстанції, до найвищих державних установ та державних посадовців. Під час звітного концерту аматорів Козятинського району та м. Козятина у Вінниці з нагоди 75-річчя утворення Вінницької області в 2007 р. було представлено експозицію на тему: «Вокзал - пам’ятка архітектури XIX століття». Одночасно проводилася акція зі збирання підписів з пропозиціями щодо проведення реставраційних робіт вокзалу. Листи зі зверненнями, де були підписи вінничан, козятинців та всіх небайдужих, які взяли участь в акції, були направлені на ім’я Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України. Неодноразово делегації з міста, які представляли владу, політичні партії, громадські об’єднання, виїзджали до столиці. Проте у високих кабінетах чули одне, мовляв, «не на часі питання», особливо в умовах кризи та інших життєвих негараздів, або отримували пораду «…розв’язати питання на місцевому рівні». На очах у всіх гинула унікальна історично-архітектурна споруда в державі, яка свого часу стояла біля джерел залізничного транспорту України і яку могли просто знищити. Але розв’язати цей «гордіїв вузол» так і не вдавалося.

    І здавалося, за збігом обставин, попереду - довгі роки чекання та зневіри. Залишалося сподіватися на диво. І воно не обминуло козятинців.

    СКАЗАНО - ЗРОБЛЕНО

    І все ж знайшовся справжній патріот, хазяїн, для якого не байдужа доля споруди, доля міста залізничників, настрій проїжджих через станцію пасажирів. Адже саме тим завжди і вирізнялися наші люди, що навіть у найскладніших історичних обставинах могли виділити найважливіше на той момент (а сьогодні реконструкція вокзалу і стала питанням, що потребувало негайного втручання і розв’язання) і, мобілізувавши всі зусилля, зробити прорив і довести, чого варті. І це слугуватиме позитивним прикладом для вдячних нащадків.

    З приходом на посаду начальника Південно-Західної залізниці Олексія Кривопішина все докорінно змінилося. Завдяки йому і його команді було розроблено проектно-кошторисну документацію, яка складає понад 10 томів. Гроші на це виділило керівництво Південно-Західної магістралі. У 2008 р. здано в експлуатацію новий каналізаційний колектор. Підготовлено зливальну каналізацію. Проводилися роботи з впровадження в експлуатацію нової теплотраси. Усі роботи здійснювалися за безпосередньої підтримки з боку начальника столичної магістралі.

    Серед багатьох важливих питань, що стоять на порядку денному в 2011 р. перед начальником Південно-Західної залізниці, депутатом Вінницької обласної ради О.М. Кривопішиним, одним із найважливіших та першочергових стало питання реконструкції вокзалу. Для цього було мобілізовано всі наявні ресурси, докладено масу зусиль, аби постійно тримати ситуацію на контролі. Життєве кредо Олексія Мефодійовича «сказав - зробив» досить суттєво вирізняє його серед інших керівників. І люди за це вдячні, і не тільки козятинці. Тому що гарних справ, відповідальних рішень та конкретних досягнень на рахунку очільника столичної магістралі досить багато.

    Врешті-решт, як кажуть, до болю рідний і близький нам вокзал вдруге відродився.

    Вважаю, наступним кроком має стати клопотання про присвоєння Козятинському вокзалу статусу історико-архітектурної споруди загальнодержавного значення.

    І те, що в 1987 р. вокзалу було присвоєно статус історико-архітектурної споруди місцевого значення, вважаю, відбулося лише тому, що не було представлено в повному обсязі всіх необхідних документів, які характеризують її важливу роль і доводять це. (26 серпня 1987 р. виконком Вінницької обласної ради народних депутатів відповідно до Закону СРСР та УРСР «Про охорону та використання пам’яток історії та культури» та Постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1979 р. №422 «Про доповнення списку пам’яток містобудування та архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави» вирішив: віднести Козятинський залізничний вокзал до пам’яток архітектури місцевого значення.

    ГОЛОВНИЙ КРОК

    Час, а головне, суспільна думка вимагає на державному рівні визнати споруду пам’яткою історико-культурного значення. Слід це зробити, адже іншої подібної споруди в Україні немає. Цією роботою має опікуватися й Міністерство культури України і взяти ініціативу в свої руки. Наразі ставиться питання про визнання споруди пам’яткою загальнодержавного значення.

    Начальник вокзалу Анатолій Чабан представив необхідні документи для цього. Обласним управлінням культури Вінницької області подавалося представлення на розгляд Верховної Ради. Отже, ця пам’ятка архітектури має бути збереженою на історичній карті держави для наступних поколінь.

    Маю думку, Козятинський вокзал - історико-архітектурна пам’ятка загальнодержавного масштабу. І щоб вона стала такою, після відновлювальних робіт до цього питання потрібно повернутися знову, щоб у подальшому доля споруди стала об’єктом уваги і турботи не тільки залізниці, а й держави в цілому. Вона заслуговує на це. І перший, головний, крок на цьому шляху вже зроблено.

    Зоя ВІЛЬЧИНСЬКА, Фото Анатолія САДОВЕНКА

    Не поступатися чемпіонам

    Закінчилася перша зміна навчально-тренувального збору з веслування на байдарках та каное на навчально-спортивній веслувальній базі «Локомотив». Підбиваючи підсумки збору, можна сказати, що тренування не пройшли даремно. Протягом цього періоду вихованці СДЮШОР не лише відпочили, з’їздили на екскурсію до наукового центру «Авіатор», а ще й додали до скарбнички школи спортивні нагороди.


    Під час змагань. Людмила ГАЛУШКО знову перша.

    У ЛИПНІ ЦЬОГО року у м. Умань пройшли Всеукраїнські зональні змагання «Стрімкі човни» з веслування на байдарках та каное серед юнаків та дівчат 1995 - 96 років народження (р.н.) та підлітків 1997 - 98 р.н. (Центральна зона). Вид змагань - особисто-командні. Тут спортивних шкіл (ДЮСШ) та спеціалізованих дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву (СДЮШОР). Боротьба була запеклою. Попри примхи дощової погоди, вихованці СДЮШОР «Локомотив» боролись за кожне очко. Наша команда посіла 10 місце серед 22 команд. Найбільшу кількість очок принесли вихованці тренерів-викладачів Любові та Володимира Топіхи. Зокрема:

    - Ярослав Малоокий 1997 р.н. посів ІІ місце на дистанції 500 м в одиночці (серед 37 учасників);

    - Максим Олійник 1997 р.н. посів сьоме місце на дистанції 1000 м в одиночці серед 37 учасників;

    - байдарці-двійці у складі М. Олійника та Я. Малоокого на дистанції 1000 м вдалося посісти ІІ місце, а на дистанції 500 м - І місце серед 22 екіпажів.

    Також до десятки кращих в байдарці-двійці на дистанції 500 м та 1000 м увійшли Олександр Мозговий та Денис Баканичев, обидва 1997 р.н.

    Вихованки тренерів-викладачів О. Клименко та В. Клименко, Ніна Андрієвська 1999 р.н. та Вікторія Гук 1997 р.н. на дистанції 500 м посіли десяте місце, а на 1000 м - восьме місце. За результатами участі у зональних змаганнях визначали переможців та призерів усіх зон (а їх чотири) для участі у Всеукраїнських змаганнях серед ДЮСШ, СДЮШОР у фіналі, який проходить цими днями у м. Дніпропетровськ.

    ЩЕ ПРО ОДНУ ЦІКАВУ ПОДІЮ. Також у липні в м. Дніпропетровськ пройшов Чемпіонат України з веслування на байдарках і каное. Вихованка нашої школи Людмила Галушко посіла:

    - на дистанції 5000 м в байдарці-одиночці І місце;

    - на дистанції 1000 м в байдарці-двійці І місце;

    - на дистанції 500 м в байдарці-четвірці І місце;

    - на дистанції 200 м в байдарці-четвірці І місце;

    - на дистанції 500 м в байдарці-двійці ІІІ місце.

    Вихованка нашої школи Ольга Топіха посіла:

    - на дистанції 500 м в байдарці-четвірці 4 місце;

    - на дистанції 5000 м в байдарці-одиночці 5 місце;

    - на дистанції 1000 м в байдарці-одиночці 4 місце;

    - на дистанції 1000 м в байдарці-двійці 6 місце.

    Непогані результати у Олександра Клименка:

    - на дистанції 5000 м в байдарці-одиночці 7 місце;

    - на дистанції 1000 м в байдарці-четвірці 6 місце;

    - на дистанції 200 м в байдарці-четвірці 10 місце;

    - на дистанції 1000 м в байдарці-двійці 7 місце.

    Вихованці нашої школи Олександр Глущенко та Юрій Мелещенко посіли:

    - на дистанції 200 м в байдарці-четвірці 10 місце;

    - на дистанції 200 м в байдарці-двійці 6 місце;

    - в естафеті байдарок-одиночок 4х200м посіли 8 місце.

    Змагання стали відбором на Чемпіонат світу з веслування на байдарках і каное, який проходитиме 17 - 21 серпня 2011 р. в м. Сегед (Угорщина). До збірної команди України потрапила Людмила Галушко (на фото праворуч).

    Адміністрація СДЮШОР та ДФСК «Локомотив» Південно-Західної залізниці поз-доровляє вихованців та їх тренерів з високими досягненнями. Бажаємо успіхів та сподіваємося на нові спортивні перемоги. Головне, не поступатися чемпіонам.

    Висловлюємо також велику вдячність організаторам, які доклали чимало зусиль для проведення навчального збору. Це, перш за все, начальник Південно-Західної залізниці О. КРИВОПІШИН, голова Дорпрофсожу А. Фурса, начальник адміністративної служби - помічник начальника залізниці О. Коновал та начальник ДФСК «Локомотив» столичної магістралі О. Стороженко.

    Альона ЯКИМЕНКО, заступник директора СДЮШОР «Локомотив» Південно-Західної залізниці

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба: 0(44)-4069708 факс 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Для ділового листування та звернення громадян: pzz@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05