РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 24 (1 липня 2011)
  • Випуск №24 1 липня 2011
    Зміст
    1. Відкриваючи нові горизонти (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    2. Берег лівий, берег правий (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    3. На плечі машин
    4. Історія у світлинах (Іван СОТНИКОВ, Фото Сергія ГУКА)
    5. Машинист в энергетическом коконе (Ольга ЛЕЩЕНКО, психолог локомотивного депо Жмеринка)
    6. Про що дбають на 39-й версті (Анатолій РОМАНОВ)
    7. «Это было какое-то чудо» (Микола ПАЦАК)
    8. Складач своєї долі (Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА)
    9. Чому Півню усміхається не лише Терпсіхора? (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    10. Анатолій Мокренко: «Під спів сталевих магістралей» (Георгій МІРОШНИК)
    11. Історія та сьогодення Південно-Західної
    12. Чи зацікавляться електронним підписом комп’ютерні джентльмени удачі? (Іван СОТНИКОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    13. Коростень. Фінальні змагання (Оксана КЛИМЧУК)

    Відкриваючи нові горизонти


    Голова Вінницької облдержадміністрації Микола ДЖИГА, Віце-прем’єр-міністр України - Міністр інфраструктури Борис КОЛЕСНІКОВ,
    генеральний директор Укрзалізниці Володимир Козак та начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН
    оглядають реконструйований вокзал станції Козятин

    Три урочисті події впродовж одного дня на Південно-Західній. Такого не пам'ятають навіть досвідчені журналісти з багатьох центральних мас-медіа. А вінницькі медійники тим паче. Відкриття зали чекання пасажирів у Козятинському залізничному вокзалі, вручення 45 ордерів на квартири членам залізничних сімей у Козятині, впровадження руху швидкого рейкового автобуса польського виробництва. В урочистостях брали участь Віце-прем'єр-міністр України - Міністр інфраструктури Борис КОЛЕСНІКОВ, генеральний директор Укрзалізниці Володимир КОЗАК, начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН та голова Вінницької обласної держадміністрації Микола ДЖИГА.


    Фасад вокзалу - візитна картка Козятина

    ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ ВУЗОЛ

    Таким вузлом найближчим часом буде станція Козятин. Після грандіозної реконструкції, що не припиняється і сьогодні. Тепер про перші враження від побаченого під час журналістського рейду. Інтер’єр зали чекання, яку було продемонстровано представникам державної влади, мешканцям міста, приємно вражає погляд. Певен, як належить, оцінять його і пасажири. Мармур, скло, метал сучасних конструкцій та високого гатунку оздоблення органічно вписались у світлому інтер’єрі зали. І не тільки це. Збережено архітектурний стиль пам’ятки зодчества, вже частково відреставровано фасад величної будівлі. Проте роботи не закінчуються. Вокзал-велетень, якому у 2011 р. виповнилося 121 рік, прикрашається на очах.

    Роздивляючись прекрасно прикрашене приміщення зали чекання та привокзальної території, піймав себе на думці. У подальшому об’єкти, що створено за проектом архітектора XIX століття В. І. Куліковського, можуть бути частиною музейної експозиції, а також використані для створення цілісного образу залізничної інфраструктури позаминулого сторіччя. Адже керівництво Південно-Західної магістралі разом з окремими підрозділами, формуючи кор-поративну культуру, мають на меті зберегти і примножити залізничні традиції та історичне надбання попередніх поколінь. Добрі справи матимуть і продовження. У зодчих Будівельно-монтажного управління №2 столичної магістралі попереду величезний обсяг робіт на реконструкції усього вокзального комплексу. Адже поки що капітально відремонтовано залу чекання, приміщення кас, фасад будівлі з боку Привокзальної площі, замінено зовнішні та внутрішні інженерні мережі.


    Віце-прем’єр-міністр України - Міністр інфраструктури Борис Колесніков особисто вручає машиністу
    локомотивного депо Козятин Юрію Горецькому ордер на нову квартиру.

    ВПРОВАДЖЕННЯ ДРУГОЇ ЧЕРГИ - НЕ ЗА ГОРАМИ

    Сорок п’ять сімей залізничників столичної магістралі, які зібралися біля щойно збудованої за останніми технологіями п’ятиповерхівки, отримали ордери на житло. Як зазначив Віце-прем’єр-міністр України - Міністр інфра-структури Борис КОЛЕСНІКОВ, ця подія в житті козятинських вагонників, машиністів локомотивів, колійників, зв’язківців та членів їхніх сімей є дуже пам’ятною. Ще б пак, адже багато з них чекали на покращення житлових умов не один десяток років. До речі, генеральний директор Укрзалізниці В. Козак повідомив присутнім, що наступного року Укрзалізницею буде впроваджено Програму забезпечення житлом кваліфікованих працівників галузі. «Наразі розглядаються різні варіанти, зокрема зі створення пільгових іпотечних програм для залізничників. При цьому Укрзалізниця візьме на себе частину компенсації вартості житла», - підкреслив Володимир Козак.

    У розмові біля новенького під’зду з вашим кореспондентом машиніст локомотивного депо Козятин Юрій ГОРЕЦЬКИЙ, який працює понад 27 років на залізниці, висловив щире задоволення на адресу керівництва Південно-Західної магістралі. Адже саме ордера на власне житло він чекав майже 20 років. Його влаштовує планування квартири, до душі йому й те, що фасад будинку утеплено, встановлено сучасне опалювальне обладнання. 20 однокімнатних, 10 двокімнатних та 15 трикімнатних квартир на козятинській вулиці Перемоги вже заселено. У щасливчиків - приємні турботи.

    Всі вони чекали в черзі на отримання житла не один рік. Зокрема машиністи електровоза Анатолій Волчок та Олександр Зозуля чекали цієї щасливої для них миті майже чверть століття. Понад два десятка років очікували житла їхній колега Валентин Воловець, багатодітна сім’я оператора СТЦ ст. Козятин Оксани Зінчук, електромеханік Козятинської дистанції сигналізації та зв’язку, колишній воїн-інтернаціоналіст Олександр Данилюк, колишній квитковий касир, а зараз пенсіонерка Алла Шкільнюк, багатодітна родина оглядача-ремонтника вагонів Олександра Нестеренка.

    Що передувало новосіллю? У 2010 р. було відновлено впровадження програми житлового будівництва. Через відсутність фінансових коштів жодної цеглини не лягло у підмурки житлових будинків, починаючи з 2005 р. Проте крига скресла, коли згідно з наказом Укрзалізниці керівництво Південно-Західної магістралі прийняло рішення провести обстеження об’єктів, де не закінчено житлове будівництво. Землю освітлює сонце, а цивілізацію - людський розум і праця.

    Нагадаємо, темпи зведення багатоквартирної п’ятиповерхівки, які обрали комплексні бригади з уже знайомого вам, читачу, Будівельно-монтажного управління №2, попри сувору минулу зиму були швидкими. Проте із завершенням першої черги майстри будівельних справ рук не покладатимуть.

    - Дбаючи про поліпшення соціально-побутових умов залізничників і про збереження висококваліфікованих кадрів, які працюють у підрозділах, ми плануємо високими темпами продовжити будівництво. Попереду - зведення другої 45-квартирної секції, яке завершимо у 2012 році, - сказав начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин.

    ХМІЛЬНИК ДОЧЕКАВСЯ

    Під час свого виступу на урочистостях голова вінницької обласної держадміністрації Микола Джига подякував керівництву Південно-Західної магістралі за суттєві перетворення на Вінницькій землі. Адже мова не лише про реставрацію Козятинського вокзалу. Перелік корисних справ від залізничників не припиняється. Важко не погодитись із цією думкою. З’являються нові горизонти для плідної співпраці між місцевою владою та залізничниками.

    Нагадаємо, першого червня п.р. Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ підписав Закон «Про оголошення природних територій м. Хмільник Вінницької області курортом державного значення». Вже через десять днів представники місцевої влади офіційно презентували у Медичному центрі реабілітації залізничників (МЦРЗ) доленосний документ. Як зазначають у головному управлінні з питань регіональної і кадрової політики Адміністрації Президента, статус курорту державного значення - це солідні кошти, що йтимуть на розвиток Хмільника з держбюджету.

    Свій внесок у розвиток курорту зробила і Південно-Західна залізниця. Варто згадати про те, як упродовж останніх майже дев’яти років йде послідовна розбудова інфраструктури Медичного центру реабілітації залізничників столичної магістралі. Олексій Кривопішин, вперше відвідавши Хмільник у 2002 р. та оцінивши унікальність його лікувально-оздоровчих можливостей, був занепокоєний станом, в якому перебувала уславлена відомча оздоровниця. Тому, спільно з новим керівником Віктором ПІКУШЕМ, крок за кроком не тільки відроджено славу залізничного санаторію, але й зроблено оздоровницю залізничників на курорті Хмільник престижним багатопрофільним лікувально-оздоровчим закладом. Адже тут створено ідеальні умови для повноцінного лікування, відпочинку та відновлення кожного пацієнта.

    На що сподіваються у Хмільнику? Як зазначають місцеві колеги-журналісти, з набуттям нового статусу місто-курорт зможе прийняти і більшу кількість відпочиваючих. Якщо до сьогодні тут щороку оздоровлювалось до 50 тисяч чоловік, то віднині очікують на сто тисяч. Тож буде робота і для залізничників.

    Це доречний відступ. Проте - докладно про рейковий автобус. За ініціативи начальника Південно-Західної та на підтримку прохань пасажирів останній вже курсує на залізничній дільниці Шепетівка - Хмельницький - Вінниця. Впровадженням в експлуатацію сучасного експреса, що зокрема зупинятиметься на вокзалі міста-курорта, перегорнуто ще одну сторінку у справі покращення обслуговування приміських пасажирів. Сучасний експрес, який уже об’єднав два обласних центри Поділля, Вінницю та Хмельницький, прийшовся до душі першим пасажирам - майбутнім локомотивникам і фахівцям з організації руху поїздів з Козятинського вищого професійно-технічного училища залізничного транспорту (див. фото).

    Мешканці Гречан, Шепетівки, Старокостянтинова, Калинівки та інших населених пунктів поділля незабаром достойно оцінять переваги подорожей у рейковому автобусі. До речі, як зазначив начальник Південно-Західної залізниці О. Кривопішин, у перспективі 630 М (таку модель має польська машина) курсуватиме до Кам’янця-Подільського й у зворотному напрямку до обласних центрів.

    ПРО РЕАЛІЇ ЖИТТЯ СТОЛИЧНОЇ МАГІСТРАЛІ

    У розмові зі мною директор козятинського вищого професійно-технічного училища залізничного транспорту Андрій Стецюк висловив думку, що в учнів, які щойно вступили до училища, є прекрасна перспектива.

    - У молодих залізничників з впровадженням нових об’єктів на Південно-Західній буде стабільний заробіток і вдале майбуття, - приєднується до розмови випускник цього училища, а нині - відповідальний співробітник Служби безпеки України Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ.

    Провідниця нового комфортабельного поїзда Леся РОПАТА (Хмельницька вагонна дільниця), з якою ми поспілкувалися під час поїздки, вважає, що культура обслуговування пасажирів у приміських поїздах передбачає комплекс взаємозалежних аспектів. Це порядок і рівень комфорту, оптимальне підтримання теплового режиму у вагонах, забезпечення графіка руху, етика поведінки локомотивної та провідницької бригад, а також їх зацікавленість у тактовному відношенні до подорожніх. За словами Л. Ропати, все це є в її колег. Тож належне обслуговування пасажирів тут гарантовано.

    На думку локомотивної бригади у складі машиніста Олега БАРАНОВА та Валентина ГОЛОВАЧА, які вели цей перший поїзд залізницею Поділля, рейковий автобус - машина не з легких з точки зору обслуговування та ремонту. Проте є енергоекономічною та порівняно простою у керуванні. Ясна річ, у перших рейсах належить похвилюватися - електроніка у тягових та силових мережах вимагає досвіду експлуатації, але з часом все стане на свої місця. О. Баранов та В. Головач запевнили, що поїздки для 308 подорожан (саме стільки може взяти на борт 630 М) будуть швидкими і комфортними. А чи вигідними? Для залізниці - аж ніяк. Приміські перевезення залишаються бути збитковими. Проте саме рейковий автобус складе конкуренцію міжміським автомаршруткам. Для порівняння, вартість квитка від Вінниці до Хмельницького на залізничному автобусі становить 15 грн. 69 коп. А поїздка на маршрутці - 35 гривень. Але для студентів будь-яких пільг, приміром, автовласники не передбачають. Зате на залізниці студентська молодь сплачуватиме майже 8 гривень за поїздку. То чи піде пасажир на залізницю? Поживемо - побачимо.

    - В нас прекрасна історія, достойне сьогодення, світле майбуття, - наголосив Олексій Кривопішин.

    Це не пафос. Це реалії життя столичної магістралі.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Берег лівий, берег правий


    Мостовий майстер Сергій АГРИЗЬКО

    Для того, щоб залізничним мостом через ріку Дністер, що з’єднує Україну з Молдовою, справно рухалися поїзди, його потрібно вчасно обслуговувати та повсякденно контролювати залізничну колію. Над цим і працює мостова бригада із восьми чоловік, яку підпорядковано Жмеринській дистанції колії. Керує роботою колійників мостовий майстер Сергій АГРИЗЬКО.

    - Раніше, коли рух залізничним мостом був інтенсивніший (майже 28 пар поїздів за добу), наша бригада була значно більшою, - розповідає майстер. - Нині рух скоротився, тому необхідність у великій кількості працівників відпала. Проте щоденний огляд залишився таким же прискіпливим, як і в минулі роки: один раз - вранці, один раз - ввечері. Насамперед дивимося, чи відсутні сторонні предмети на шляху. Пам’ятаємо, що через постійний вплив атмосферного середовища відбувається так звана «карбонізація» бетону. Це призводить до подрібнення захисного бетонного шару, оголення та заіржавлення арматури. Повторюсь, але це важливо, дефект, навіть незначний, має перебувати під нашою пильною увагою. Важливо якнайшвидше виправити виявлені недоліки, аби швидше відмінити тимчасове обмеження швидкості руху.

    Останній ремонт моста виконували у 2005 - 2006 рр. Адже в результаті тривалої експлуатації в режимі підвищеного навантаження в конструкції почали з’являтися тріщини та інші пошкодження різного характеру. Тоді повністю замінили мостовий брус на плити безбаластного мостового полотна. Провели інші роботи, внаслідок яких було замінено дефектні елементи залізобетонних прогонових споруд, що забезпечили зниження динамічного навантаження на міст. Нині він експлуатується у відмінному стані. Можна навіть говорити про його своєрідну красу, особливо, коли ти стоїш на березі Дністра і дивишся на нього проти сонця. Причому красивий він у будь-яку пору року.

    До слова. Весь міст і ще 50 метрів колії на молдавській території обслуговують українські залізничники. Тому він завжди у зразковому стані, бо ним опікується один господар, а саме - Південно-Західна залізниця. Проте до обов’язків мостової бригади входить не тільки обслуговування моста. До цього додається постійний огляд та контроль інженерних споруд на всій дільниці.


    Бригада колійників Жмеринської дистанції колії

    Кілька слів про самого майстра. Сергій Агризько працює на цій посаді вже не один десяток літ. Трудову естафету свого часу передав йому батько, який теж все своє життя віддав залізниці.

    Поважають Сергія Валерійо-вича в колективі, а він шанує старших, пишається молодою зміною й завжди пам’ятає батькові настанови про те, що до людей треба ставитися так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    На плечі машин

    У локомотивному депо Коростень нині йде робота з впровадження установки для відновлення спрацьованих шийок колінчатого вала дизеля М-756 методом електродугової металізації. За словами заступника начальника депо з ремонту Миколи ВАСЯНОВИЧА, з впровадженням в дію установки даний вид ремонтних робіт в умовах депо виконуватиметься значно швидше і економічно вигідніше.


    Історія у світлинах

    Під час перебування голови КНР в Україні було поширено письмову заяву Ху Цзіньтао. У документі говориться, що Китай й Україна - і більші друзі, й надійні партнери. Народи двох країн зв'язує міцна дружба.

    Протягом 19 років після взаємного дипломатичного визнання двох держав китайсько-українські відносини розвивалися стабільно. Двостороннє співробітництво в політичній, торгово-економічній і гуманітарній областях дало більші плоди. Дві країни підтримують одна одну у важливих питаннях, що зачіпає їхні інтереси, підтримують контакти й здійснюють координацію для рішення міжнародних і регіональних питань. А також роблять посильний внесок у справу сприяння миру, стабільності й процвітанню в регіонах і на всій планеті. У цей час є більші можливості для розвитку китайсько-українських відносин. КНР готова прикласти спільні з українською стороною зусилля по зміцненню політичної взаємодовіри, розширенню прагматичного співробітництва, активізації гуманітарних обмінів і зміцненню основи міждержавних відносин на благо народів двох країн.

    Під час перебування в Україні Ху Цзіньтао провів зустрічі із Президентом України Віктором Януковичем, Головою Верховної Ради Володимиром ЛитвинОм, Прем’єр-міністром Миколою Азаровим й іншими керівниками країни. Під час зустрічей підбито підсумки розвитку китайсько-українських відносин за минулі 19 років і розроблено програму для їхнього подальшого просування вперед.

    19 червня п.р. Президент України Віктор Янукович та голова Китайської Народної Республіки Ху Цзіньтао на переїзді 18-го кілометру перегону Дарниця - Бориспіль встановили пам'ятний знак із підписом українською та китайською: «Закладено на честь українсько-китайської співпраці та з нагоди початку реалізації Національного проекту «Повітряний експрес». «Рабочее слово» залишає у власному фотоархиві символи означеної події: пам'ятний знак та символічну колійну пліть.

    Іван СОТНИКОВ, Фото Сергія ГУКА

    Машинист в энергетическом коконе

    Часто возникает вопрос о необходимости психологической службы на железной дороге. Но если в Украине такова служба только переживает свое становление, то белорусская имеет некоторые наработки. Например, в депо Лида одним из направлений работы локомотивного подразделения является сохранение профессиональной активности работников.

    Опытные психологи Наталья Ольшевская и Наталья Нинартович заметили, что зачастую молодые люди хотят работать помощниками машинистов, не имея понятия о своей будущей специальности. Единственным мотивом их визита в депо является возможность заработка хороших денег. Обратную сторону такого заработка знают только те, кто на себе испытал все сложности этой профессии. Поработав некоторое время в цехе ремонта, многие ребята так и не решаются перейти в цех эксплуатации и стать помощниками машинистов, хотя изначально у них такое желание было. Психологи локомотивного депо Лида считают, что ряда проблем удалось бы избежать, если бы в дорожных центрах и специальных учебных заведениях ввели курс для помощников машиниста «Психология профессиональной деятельности». Очень важно, чтобы обучаемые получали не только технические знания, но и сведения о профессии, навыки здорового образа жизни.

    Однако путь к профессии машиниста лежит не только через осознание сложности и колоссальной ответственности при выполнении данной работы. Некоторые ребята отсеиваются еще в процессе профотбора - психологического и медицинского осмотров, которые в обязательном порядке проходят работники локомотивных бригад.

    Первая преграда, которую необходимо преодолеть, - методика, определяющая монотоноустойчивость. Ритмичные движения огоньков на мониторе компьютера и однообразные звуковые сигналы некоторых могут просто усыплять. При ведении поезда это недопустимо.

    Вторым условием для успешной профессиональной деятельности является скорость переключения внимания. Доли секунды необходимы для того, чтобы переключиться и сосредоточиться на новом объекте. Приведу пример.

    Тормозной путь груженого тяжеловесного состава массой примерно 3 - 4 тыс. тонн составляет 800 - 1000 метров. Если машинист вовремя заметит опасность на пути и своевременно начнет экстренное торможение, тормозной путь сократится, а значит, есть шанс избежать столкновения с препятствием. А им может быть, что угодно: техника, животные, люди... Однако даже самая быстрая реакция машиниста не всегда может уберечь от несчастных случаев.

    Кроме тестов на монотоноустойчивость и скорость переключения внимания необходимо пройти методику определения стрессоустойчивости, готовности к экстренному действию. По результатам этих исследований присваивается группа профессиональной пригодности. К сожалению, с каждым годом низшая группа встречается все чаще.

    По мнению психологов, одной из причин неудовлетворительного психофизиологического состояния является образ жизни, который ведет молодежь. Физически и эмоционально зрелых ребят в локомотивное хозяйство приходит все меньше. Многие из них к 18 годам уже имеют алкогольную и никотиновую зависимость. И то, что они не могут пройти отбор, вполне закономерно.

    Психофизиологическое обследование локомотивных бригад проводится минимум через один, а максимум через три года, в кабинете психолога и длится три - четыре часа. График приема машинистов составлен таким образом, чтобы обследование проводилось в свободный от работы день. Профотбор машинистов позволяет выявить перспективных специалистов, а затем рационально планировать их подготовку и карьерный рост.

    Как и у нас, психологи Белоруссии большое внимание уделяют вопросам профилактики профзаболеваний. В комнатах психофизиологической разгрузки работников железной дороги функционирует целый комплекс методов психоэмоциональной мобилизации. Это сеансы функциональной музыки, видеорелаксация, аромотерапия, терапия питания.

    Местные транспортные издания сообщают, что особой популярностью у белорусских машинистов пользуется релаксационная система «Неоджи», или энергетический кокон. Многофункциональная капсула представлена полным комплексом СПА-процедур. В ней имеются инфракрасная и паровая сауны, аромотерапия, вибромассаж и лечение светом.

    На Юго-Западной дороге с машинистами и их помощниками проводится психофизиологическое обследование по тем же критериям. На высоком уровне оно осуществляется в моторвагонном депо Фастов. В итоге, машинисты и их помощники всерьез начинают задумываться о своем здоровье, на это указывает высокая посещаемость комнаты психофизиологической разгрузки.

    Словом, психологическая служба нужна на железной дороге. Об этом свидетельствуют не только наработки украинских, но и опыт зарубежных психологов.

    Ольга ЛЕЩЕНКО, психолог локомотивного депо Жмеринка

    Про що дбають на 39-й версті

    Вранішньою електричкою дістався станції Немішаєве. «Охайність, звичний оку порядок володарюють тут», - подумалося при першому погляді. Дійсно, після позаминулорічної широкої перебудови станцію не впізнати. Парадна ошатність вокзального фасаду і, я б сказав, паркетна бездоганність перону, сріблясті турнікети, крізь котрі на посадочну платформу не вгамовується потік пасажирів, - картина відрадна для ока подорожанина. Важко повірити, що цій станції понад сто років. Та саме про це свідчить пам’ятний знак - смугастий верстовий стовп, що височіє поблизу колій.

    - Цей знак встановлено минулого року з приводу 110-річчя від дня заснування нашої станції, - пояснює її начальник Любов Шпакович. - Коли у 1900 році прокладалася магістраль на Ковель, вздовж неї за вказівкою головного організатора будівництва тодішнього начальника Південно-Західної залізниці виростали поселення залізничників. Саме на цьому місці було одне з них, яке ще не мало офіційної назви, і за будівельною термінологією іменувалось просто: 39-та верста. Потім поселення і станція отримали ім’я свого засновника Клавдія Семеновича Немішаєва. Про це подорожанам нагадує меморіальна дошка на фасаді вокзалу.

    Сьогодні селище міського типу Немішаєве - один із благодатних куточків Київщини, який здавна вабить до себе і дачників, і прихильників «тихого полювання». А також науковців і студентів. Для них своєрідним «магнітом» є науково-дослідний інститут картоплярства і аграрний коледж.

    Колись тут навколо буяла дика природа, шуміли незаймані ліси, в яких хазяювали дикі звірі. А тепер виросли сучасні будинки, привабливі зручні котеджі. Саме залізниця змінила вигляд цієї місцевості, сприяла приходу цивілізації. Тому і живе в серцях мешканців добра пам’ять про видатного діяча залізниці, ім’я якого носить їх рідне, а також сусіднє, селища.

    - Залізниця здатна міняти долі людей. Змінила вона й моє життя, - починає розповідь Любов Михайлівна. - Адже народилася і жила я в сільській глибинці на Чернігівщині. Батьки все життя присвятили праці на землі, прищепили і мені любов до неї. Про поїзди і колії й гадки не мала. Серед близьких і родичів залізничників не було нікого. Тож на залізницю я потрапила, можна сказати, випадково. Мабуть, дійсно, доля розпорядилася. Після сільської школи довго не міркувала, приїхала до Чернігова і надала документи до залізничного професійно-технічного училища на спеціальність «Черговий по станції». Так у 1982-му році і розпочався мій шлях на залізницю...

    Після успішного закінчення отримала направлення на Київський відділок Південно-Західної. Звідти направили на ст. Немішаєве. Поселилася спочатку в гуртожитку заводу медичних препаратів. Так з липня 1985-го і працює на станції, з якою за понад чверть століття по-справжньому поріднилася. Тут знайшла своє сімейне щастя. Чоловік Василь Іванович теж був не чужий залізниці. Свого часу закінчив Київський технікум залізничного транспорту, працював машиністом маневрового тепловоза на під’їзних заводських коліях. Два сини теж уже визначилися з метою в житті. Старший Олег з дитинства виявляв прихильність до сталевих колій. Прокотитися з батьком в кабіні тепловоза було для нього найвищим задоволенням.

    Після закінчення Київського вищого залізничного професійно-технічного училища два роки працював оглядачем вагонів у депо Київ-Пасажирський. Зараз навчається на другому курсі залізничного університету у столиці. А ось молодший син Богдан не став наслідувати батьків і пішов навчатися до Немішаєвського аграрного коледжу.

    Приємно згадати Любові Михайлівні свого першого наставника - колишнього начальника станції Михайла Тимофійовича Андрієнка, на жаль, вже покійного. Це була уважна, добра людина і досвідчений залізничник, який не скупився передавати молоді всі професійні секрети. Він відразу оцінив й ділові риси молодої залізничниці, зробивши її своїм заступником.

    Добре себе зарекомендувала, й коли працювала заступником начальника ст. Буча. Та в 2007-му повернулася до рідної станції. У лютому 2009-го очолила ст. Немішаєве.

    - Тоді колектив станції був маленький, налічував лише вісім осіб. Саме тоді відбувалася реконструкція господарства, її штат було збільшено, - веде далі Любов Михайлівна. - Додали посади квиткових касирів, перонних контролерів, прийомоздавальника. На даний час колектив складають 17 фахівців, одна посада вакантна - прийомоздавальника 4 розряду. Колектив у нас дуже дружний, молодий. На кожного фахівця можна покластися. І це дуже важливо, адже це запорука успішної роботи. Колектив у нас жіночий, чоловіків - лише два. З обов’язками всі справляються успішно. А роботи, як для невеличкої станції 5-го класу, досить багато. Окрім галузевих підрозділів, які мають під’їзні колії, обслуговують фірму, що займається постачанням паперу, картона та поліграфічних матеріалів в Україну. Як для станції 5 класа - обсяги робіт досить вагомі. Хочу відзначити, що головою райради є чудова жінка - Галина Федорівна Авраменко, ми дуже добре з нею співпрацюємо. Допомагаємо одна одній, по-іншому не можна.

    - А кого ж із своїх колег можете відзначити? - запитую у співбесідниці.

    - Ось перед вами чергова по станції Оксана СИДОРЕНКО. Вона виконує мої обов’язки у разі моєї відсутності. Це моя правиця. Людина дуже відповідальна і працьовита. До цього працювала на станціях Київ-Волинський, Київ-Жовтневий, Святошин. Коли з’явилась можливість перейти на цю станцію черговою, не вагалася. Попри те, що мешкає в Києві і доводиться щодня прокидатися о 5-й ранку. Оксана із залізничної родини. Батько Володимир Іванович працював машиністом у Дарницькому депо, зараз трудиться за фахом на під’їзних коліях одного з підприємств. Мати Тетяна Андріївна й досі працює квитковим касиром на ст. Борщагівка. Чоловік Олексій - теж залізничник. Не дивно, що й донька Марія мріє про сталеві колії. Готується до вступу до Київського технікуму залізничного транспорту.

    На добрі слова заслуговує чергова по станції Ольга СУСЕК, вона закінчила ДЕТУТ, мешкає в Малині. Це мої помічниці. Проте на всіх моїх колег можна покластися повністю і бути впевненою: не підведуть.

    Звертаю увагу, що в примІщеннІ станції багато квітів і запитав про це господиню.

    - Так квіти - моє захоплення, - підтвердила Любов Михайлівна. - Особливо мені подобаються осінні квіти: хризантеми, жоржини. Мабуть, тому що я сама «осіння» - народилася в жовтні. Із великим задоволенням вирощую їх в своєму господарстві. Взагалі подобається поратись на землі. Я ж виросла на селі. Змалку звикла працювати на землі. Маємо свій будинок і 12 соток землі.

    Важко працювати жінці на посаді начальника станції, дуже важливо відчувати підтримку близьких людей. У цьому мені поталанило, з боку своїх рідних нахожу повне взаєморозуміння. Чоловік, нагадаю, сам працював на залізниці, він знає, що це таке. І з розумінням ставиться до моїх виробничих турбот, які далеко не завжди співпадають з особистими намірами. Мешкаю недалеко, кілька хвилин ходу. Коли запропонували приймати станцію, порадилась з чоловіком. Вкотре підтримав, за що я йому вдячна.

    Наостанок хочу висказати подяку своїм колегам, начальникам суміжних станцій. Від їхньої підтримки і взаємодопомоги багато в чому залежить успіх роботи кожної станції, всієї залізниці. Окремо хочу подякувати начальникові Київської дирекції залізничних перевезень Володимиру ОСОВИКУ. Він завжди надасть дієву підтримку, слушні поради. Інакше й не уявляю роботу величезного залізничного механізму.

    Анатолій РОМАНОВ

    «Это было какое-то чудо»

    Я не помітив, що ця скромна симпатична жінка хворіла. Вона ніколи не бідкалася і ніколи нічого не просила. Аж поки не потрапила до лікарні. «Миколо Івановичу, довелося й мені побувати в кардіології, - сказала при зустрічі. - Я була вражена. Не сподівалася такого тепла й такої доброти. Напишіть про них. Вони на це заслуговують».

    Звичайно, я пообіцяв виконати прохання. Чого прагне жінка - того хоче Бог. Коли буде нагода, звичайно. Такої нагоди швидко не трапилося, та й дякують лікарям у нас часто. Звикли вже.

    Аж ось на ім’я головного лікаря відділкової лікарні на станції Конотоп Юрія ЗЛИДЕННОГО надійшов лист, який написала наша колега з Одеси Тетяна Кучерова (вона підписується в публікаціях Тетяна Вест). Лист людини, яка прожила довге життя і дещо в світі побачила. І виходить, що писати тепер треба про всю відділкову лікарню. Дійсно, заслуговують. Редакція подає цей лист без змін і скорочень.

    «Многоуважаемый Юрий Александрович!

    Пишет вам журналист с тридцатилетним стажем Кучерова Татьяна Васильевна. Я - старый (73 года) больной диабетом человек. По пути в Москву в Конотопе я впала в кому. Меня сняли с поезда, и я оказалась в вашей замечательной больнице. Замечательной, потому что в ней работают прекрасные профессиональные и, главное, глубоко порядочные, душевные врачи и медицинские сестры.

    За двадцать лет капиталистического бардака и беспредела мы все уже отвыкли от человеческой медицины и привыкли к бесчеловечной, когда умирающим даже высокого ранга помощь принципиально не оказывают, поскольку они не успели в эту больницу войти и в итоге скончались во дворе или на пороге. А у вас! В маленькой провинциальной больнице! Это было какое-то чудо. Меня не только привели в чувство, накормили, устроили на лучшее место в палате, но и буквально охраняли. Врач Татьяна Горбик осмотрела, дала ценные советы и велела медсестрам Наташе Жилдак, Ларисе Юрка и санитаркам Вере Евтушенко и Ирине Тимченко не спускать с меня глаз. Меня даже сопровождали на вокзал за билетом. А поезд шел ночью. К поезду меня доставил на «скорой» Александр Ковалев. Доставил, но не уехал, дождался прихода поезда, а санитарка Татьяна Кияшко, работающая в медпункте на вокзале, меня посадила в поезд, внесла вещи в вагон, предупредила проводника, чтобы он поглядывал. Но и этого мало! Оказывается, они предупредили и привокзальные медпункты на крупных станциях. И оттуда являлись медработники, чтобы справиться о моем самочувствии. Норма, которая стала фантастикой!

    Желаю вам всем здоровья, терпения и Божьего благословения!

    Кучерова (Вест) 2 июня 2011 г.»

    Микола ПАЦАК

    Складач своєї долі

    Зірки естради, шоу-бізнесу, політики, так звані публічні люди завжди, як кажуть, перебувають у полі зору. За ними спостерігають, їх дії обговорюють, вони беруть участь у різних рейтингах та конкурсах. Про них багато пишуть. Їх нагороджують і відзначають.

    Сьогодні ми представляємо вашій увазі розповідь про людину, яка не має до всього вищесказаного ніякого відношення. Крім одного: досягти успіхів на своїй роботі йому допомогло працелюбство.

    У складача поїздів зі ст. Вишневе є чим пишатися, є що наслідувати. На маленьких і великих станціях працює чимало залізничників, для яких наше видання завжди відкрите і про яких ми з превеликим задоволенням писатимемо.

    Знайомтесь: КОЛОСОВ Володимир Леонідович, 16 років трудового стажу на залізниці. Як жартома говорить сам про себе: «Старий воїн - мудрий воїн». Та не такий вже й старий, Володимиру - 43 роки. Трудову біографію розпочав слюсарем-складальником радіоапаратури в Боярці на заводі «Іскра». Коли розпався Союз, роботи на підприємстві не стало. Тож після служби у війську Володимир пішов працювати стропальником: будували нові будинки для військовослужбовців, контингент яких вивели з Німеччини.

    На залізницю, як каже, потрапив з вулиці. За порадою знайомого звернувся до колишнього начальника ст. Васильків. Той направив до начальника станції Жуляни (нині ст. Вишневе - авт.) Данилюка.

    Анатолій Зіновійович Данилюк, коли кореспондент звернулась до нього за коментарем, сказав: «Володя відповідальний, на такого завжди можна покластися. У нього все в руках горить. Крім виконання своїх обов’язків може і траву викосити, і лампочку вкрутити, й щось полагодити. Будь-яка зміна хотіла б, щоб саме в ній працював Колосов. Про таких людей варто писати».

    Стажувався на станції Володимир три місяці. Роботи на той час було чимало. Особливо, в першу зиму, та складнощі роботи чи то взимку, чи то влітку не злякали.

    Під час розмови Володимир Леонідович із гордістю розповідає про своїх учнів, а їх більше 18-ти. «Ось і сьогодні на зміні, - каже, - черговий по станції Олексій Дуднік - мій перший учень». Нинішній начальник ст. Боярка теж стажувався у Колосова.

    Цікавлюсь секретами наставницької практики. «Мабуть, навички ще з армії надбав, коли, будучи сержантом, вчив курсантів, - відповідає мій співрозмовник. - Насамперед, варто поділитись тим, що сам знаєш і вмієш. Працювати чітко, дотримуючись інструкцій, щоб, як кажуть, зайвих рухів не було».

    Так працювати вчив Володимира його батько, коли криниці разом копали, підлогу стелили, по господарству порались. Так вчить Володимир і свого сина Владислава. Хлопець закінчив І курс КЕМТу. Мріє бути машиністом.

    Коли Володимир розповідає про юнака, в його словах відчувається батьківська теплота та впевненість у тому, що син обере правильний шлях. Після першого класу Владислав вже сам ходив 1,5 км до школи. Тоді, як деякі батьки до п’ятого класу дітей супроводжували. «Наша довіра пішла йому на користь. По господарству теж, що загадаю, все зробить. Та не лише моя заслуга у такому вихованні сина, - посміхається Володимир Леонідович. - Разом з дружиною вчимо жити на світі».

    Тетяна Колосова працює продавцем-консультантом. Побралися 18 років тому. Згадує, як познайомились на весіллі друга. Секрет сімейного щастя, вважає, полягає у взаємопорозумінні та спільному ділі. «Ми й по дому разом, і на кухні допомагаю (й сина навчив готувати), - розповідає, - й по гриби, й на рибалку».

    Питаю у Володимира Леонідовича про улюблені страви. Каже, що любить червоний борщ. А готувати вміє не лише його. «Та найкраще виходить, - говорить, ледь посміхаючись, - коли теща приїздить».

    Володимир Леонідович живе в приватному будинку, який збудував й обладнав самотужки. Не для того, щоб зекономити, хоча й це великий плюс. Просто все звик робити власними руками. Й на совість.

    Повертаючись до питань про коло обов’язків складача поїздів, Володимир Колосов каже, що кожен залізничник і так знає, чим ми займаємось. І залізнична газета не раз про це писала. Та все ж потроху розповідає, як перевіряє кріплення вагонів, наявність башмаків, як готує состав до відправки. Київську дистанцію колії згадує у тому сенсі, що своєю роботою полегшує і його. Розповідає про своїх товаришів по роботі, з якими і жартами обмінюється, й проблеми вирішує.

    Про своїх перших наставників - Володимира Гаркавого та Віктора Овсієнка та про свого керівника, начальника станції Анатолія Данилюка, говорить охоче та багато. А якщо одним рядком, то, як кажуть, найбільший талант господаря не в тому, щоб зібрати, а в тому, щоб зберегти. Що вже протягом багатьох років і робить Анатолій Зіновійович. Талановито й по-хазяйськи.

    Після зміни бачу деяку втому в очах Володимира Колосова, та вони, наче озера, притягують своєю глибиною та красою: карі, обрамлені густим лісом вій. «На кого ви схожий?» - запитую. «Кажуть, на маму», - відповідає.

    Коли Колосов описує природу, де вони родиною відпочивають, я відчуваю, як йому вдається у декількох словах передати свій внутрішній світ: прекрасний, глибокий, гарний. Прощаючись, я запитала у Володимира: «Це ваш дебют у ЗМІ?»

    - Ні, - каже. - У дитинстві, десь у 4-5 класі, гасив пожежу у лісі. Нагородили спортивним костюмом, шахами. Й в газеті написали…

    Минулого року В. Колосова нагороджено грамотою від генерального директора Укрзалізниці.

    Зірки естради, шоу-бізнесу… Не лише їх нагороджують та відзначають. Людину праці на залізниці теж поважають. Про таких варто писати.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА

    Чому Півню усміхається не лише Терпсіхора?

    З молоддю - про молоде, життєрадісне, натхненне. Піднесений настрій, святкова атмосфера, оплески на знак вдячності. І танець, танець. Того дня у Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту відбувалося традиційне свято День відкритих дверей. Крім номерів, які підготували нинішні студенти, увазі вдячної аудиторії було представлено виступ танцювальної пари. Пізніше, коли по-справжньому подивуємося майстерності виконання запальних латиноамериканських танців, познайомимося з ними ближче. Подружжя Олег і Катерина ПІВЕНЬ разом вже майже п’ять років. А як танцювальний дует - на півтора року більше.

    Коротка історія. Танцями хлопець з Червоної Мотовилівки (Київщина) захопився невипадково. Ще за студентських років він вважав за доцільне навчатися вальсувати, опановувати складні па пристрасного танго, енергійного джайву, ліричної румби. Адже європейські танці дарують почуття спокою, а латиноамериканські - легкість та веселість. Він приглядався до професіоналів. Розділяв погляди аматорів. У КЕМТі й до сьогодні живе чудова традиція - розвивати у молоді любов до прекрасного. Гуртки художньої самодіяльності запрошують усіх бажаючих. Проте майбутній начальник однієї з дільниць Київської дистанції сигналізації та зв’язку вирішив брати уроки у професіоналів. Не вийшло - дуже великі ціни правили хореографи за навчання. Все одно він не полишить мрії. Але спочатку після закінчення КЕМТу вступить до Київської політехніки, де без відриву від виробництва провчиться довгих шість років і отримає успішний диплом інженера-радіомеханіка. З Київської дистанції сигналізації та зв’язку нікуди не пішов. Поступово будуючи кар’єру інженера, піднявся кар’єрними сходинками: від електромонтера до начальника дільниці.

    Вступ до танцювального клубу вирішив відкласти на потім. Це «потім» відбулося у 2006-му. Адже заробіток тоді вже старшого електромеханіка виробничої дільниці дозволив здійснити давню мрію. Він все ж таки переступив поріг відомого у столиці клубу.

    Катерина займалася прекрасним тут уже впродовж двох років. Їх познайомив випадок. Річ у тім, що у прихильників Терпсіхори (у давньогрецькій міфології муза танців і хорового співу) - вчителів бальних танців - є чудова традиція: новачків, як мовлять, приставляють до досвідчених у танцях колег. А яким же чином вчитись?! Так сталося, що Олег та його майбутня дружина танцювали у парі понад півроку. Згодом прийшло і кохання. Незабаром стали на рушник... Первістці Богданці незабаром виповниться два з половиною рочки. А люблячі батьки продовжують танцювати.

    - Чи будете залучати до мистецтва Богдану? - запитую молодого батька.

    - Так. Це моя заповітна мрія. Адже учасник танцювальних шоу-програм мріє стати «зіркою». Особливо, коли успішно виступив на сцені і зірвав бурю оплесків. Нехай підростає, а там...

    - Що ж, крім танцю є основою Вашого життя? - запитую у Олега Анатолійовича.

    - Родина, робота, - ні на мить не задумується він, - а ще педагогіка.

    Ця відповідь не здивувала жодним Чином. З розмови з директором КЕМТу Ларисою СПОДИНСЬКОЮ дізнався, що ось уже впродовж чималого часу Олег Анатолійович викладає за сумісництвом спеціальні дисципліни у рідній альма-матер. Викладач Олег Півень пишається тим, що серед його студентів чимало молодих талановитих винахідників, які чудово захистили випускні дипломні роботи. Він вважає, що педагогічний досвід обов’язково прислужиться у його подальшій діяльності. Як і залізниця. Йому усміхаються найдорожчі - Катерина та Богдана. І Терпсіхора.

    Молодість боїться не встигнути зробити якомога більше корисного на цьому світі. Це про таких, як Олег Півень. Чи не так?!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Анатолій Мокренко: «Під спів сталевих магістралей»

    ДОСЬЄ

    Анатолій МОКРЕНКО народився 22 січня 1933 року в селі Терни у багатодітній сім’ї трударів. Закінчивши школу із золотою медаллю, навчався в Київському політехнічному інституті, за фахом - гірничий інженер-геолог. Паралельно захистив диплом на вечірньому відділенні Київської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського. Упродовж п’яти років - соліст її оперної студії, а потім - соліст Державного академічного театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка.

    У 1991-1999 рр. був генеральним директором і художнім керівником цього мистецького закладу. Професор Національної музичної академії.

    Його удостоєно звань народного артиста України та СРСР. Лауреат Державної національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, лауреат Державної премії Грузії ім. З. Паліашвілі. Кавалер орденів Дружби народів, Ярослава Мудрого V ступеня, а також ордена Рівноапостольного князя Володимира Великого, іншими відзнаками.

    ЛЮБОВЕ МОЯ, ТЕРНИ

    - Анатолію Юрійовичу, Ваша мала Батьківщина - Терни...

    - Це доволі велике село, засноване 1652 року. Розкинулося воно на сім кілометрів понад однойменною річкою й на два кілометри простягнулося вшир. Річка струменить із джерельця, навкруги якого кущиться терн.

    У біографії села багато до щему сумних фактів. Від голодомору вимерло п’ять тисяч душ. За окупації фашистські нелюди вбили 58 і вивезли в рабство 67 тернівчан.

    Вважаю себе відданим сином рідних Тернів. І коли вже утвердився у царині мистецтва, аби прилучити дітей та юнацтво до співу, зініціював тут щорічний обласний конкурс шкільних хорових колективів «Співаймо разом!».

    МАТИ, БАТЬКО, ДІТИ, ВІЙНА

    - Лихим круком вдерлась у Вашу домівку війна...

    - Чимало сторінок автобіографічної книги «Знайти себе» присвячено Великій Вітчизняній. Є й таке зізнання: «Про окупаційне виживання покинутих напризволяще матерів із дітьми читати доводилося небагато». Власне, я впізнав себе дитиною воєнних років у оповіданнях Григора Тютюнника та ще небагатьох інших творах. Отже, пишу не про себе - пишу про той час через своє дитяче сприйняття війни... Саме воєнне лихоліття визначило і становлення мого покоління в повоєнних умовах тогочасного режиму: шукали себе у відбудові попри втрати, розруху, голод. Пошук себе, своєї дороги в житті у кожного свій і у кожного - повчальний і неповторний... Це факти для роздумів. Особливо для молоді, яка прагне реалізувати себе у житті...

    Ольга Петрівна, матуся, пережила війну, маючи на руках доньку Аліну, сина Анатолія, менших Женю та Льоню. Святая моя мамо! Щоразу, коли десь на самоті згадую тебе, на очі набігають сльози. Не можу збагнути, як ти змогла винести усіх нас із тієї воєнної грози... Мабуть, ти й справді була щаслива, про що не раз і говорила, бо легких часів тобі ніколи не випадало.
    (Закінчення в наступному номері)

    Георгій МІРОШНИК

    Історія та сьогодення Південно-Західної

    (Продовження. Початок у №39 - 48 за 2009 р., №1 - 35, 37 - 39, 41 - 48 за 2010 р., №1 - 23 за 2011 р.)

    Вперше на Південно-Західній залізниці в м. Щорсі Чернігівської області було створено стаціонарний спортивно-оздоровчий табір «Дружба» (протягом двадцяти років його начальником був Є.М. Гутин, майстер спорту зі спортивної гімнастики), де юні спортсмени-залізничники могли вдосконалювати свою спортивну майстерність.

    О, СПОРТ, ТИ - СВІТ!..

    У таборі було створено спортивно-оздоровчий комплекс (спортзал, басейн, сауна, тренажерний зал, спортивні майданчики) із сучасним спортивним обладнанням. На його базі оздоровлювалися спортсмени зі всієї мережі залізниць колишнього Радянського Союзу. Щороку завдяки організаторським здібностям і зусиллям з боку керівників ДФСК «Локомотив» на залізниці влаштовувалися дорожні спартакіади. Продовжувала дивувати своїх прихильників з настільного тенісу майстер спорту міжнародного класу та СРСР, двічі чемпіонка світу з настільного тенісу серед залізничників, чемпіонка СРСР, інструктор Дорожнього фізкультурного центру «Локомотив» Оксана Миколаївна Чиченьова.

    Дорпрофсож спільно з адміністрацією Південно-Західної залізниці бере активну участь у підготовці та проведенні змагань серед трудових колективів залізниці з різних видів спорту. Були проведені масові спартакіади серед колективів підприємств залізниці з футболу, волейболу та шахів. У 2008 році проводилася робота з метою покращення матеріально-технічної бази спортивних об’єктів залізниці. Продовжувалася реконструкція стадіону «Локомотив» у м. Києві, що дозволило покращити умови для занять фізичною культурою та спортом.

    Голова Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці А.О. Фурса неодноразово зазначав, що вдосконалення соціально-економічних відносин між багатотисячним трудовим колективом та адміністрацією Південно-Західної залізниці з метою підвищення ефективності соціального партнерства дозволяють і надалі створювати на столичній магістралі атмосферу порозуміння, взаємної відповідальності, недопущення соціальної напруги в трудових колективах. Це сприяло виконанню поставлених перед колективом завдань у перевезенні пасажирів та вантажів.

    Влітку 2008 року на адресу вихованки Дорожнього фізкультурно-спортивного клубу «Локомотив» Південно-Західної залізниці, заслуженого майстра спорту України, чемпіонки Пекінської олімпіади з греблі на байдарці-одиночці Інни Володимирівни Осипенко-Радомської та її тренера Сергія Олександровича Дубиніна після їхнього повернення із золотом керівники Укрзалізниці надіслали теплі привітання. В інтерв’ю галузевій пресі І.В. Осипенко-Радомська подякувала за відчутну матеріальну і моральну підтримку керівника столичної магістралі О.М. Кривопішина. Згодом І.В. Осипенко-Радомську було нагороджено знаком «Почесний залізничник».

    У квітні 2010 року переконливою перемогою команди «Локомотив» (Київ) завершився Чемпіонат України з волейболу серед чоловічих команд (I ліга) сезону 2009 - 2010 років. У змаганні брали участь вісім команд країни, які боролися за золоті медалі та за вихід до Вищої ліги Чемпіонату країни з волейболу у наступному сезоні. У складі молодої команди пліч-о-пліч зі своїми одноклубниками боролися за першість чотири вихованці КДЮСШ «Локомотив» відділення волейболу під головуванням тренера-викладача В.М. Гаращенка.


    Майстер спорту міжнародного класу та СРСР, двічі чемпіонка світу з настільного тенісу серед залізничників,
    чемпіонка СРСР, інструктор ДФСК «Локомотив» Оксана Миколаївна ЧИЧЕНЬОВА.

    ДОРОГА ДО ХРАМУ

    Як відомо, прийняття у 2000 році соціальної концепції Української Православної Церкви стало унікальним явищем сьогодення у церковному житті. Потреба в такому документі назрівала давно. Базуючись з одного боку на Святому письмі та Святому Переказі, а з другого - на реальних питаннях у потребах суспільства, соціальна концепція спрямована на служіння людині, особливо в наш час глобальних історичних подій та перемін. Керівництво, Дорпрофсож та колектив Південно-Західної залізниці завжди підтримували доктринальну основу цієї концепції, яким є уявлення про природу Церкви та її історичну місію. Адже Церква за своєю суттю прагне формувати у віруючих правильне відношення до тих чи інших феноменів сучасного життя, щоб кожен, спираючись на позицію Церкви, міг би робити правильний вибір у будь-якій ситуації, пам’ятаючи при цьому про основну мету нашого життя. Ось декілька прикладів стосунків залізничників і Церкви. Ясна річ, не можливо не згадати про Собор святого Георгія Побідоносця у Києві, що збудований в єдиному архітектурному ансамблі вокзального комплексу. Вражає неперевершеність його форм, а також краса внутрішнього оздоблення. Цього не можна було досягти без фінансової підтримки з боку зокрема і Південно-Західної залізниці. Святі справи - для величезної громади. В інтерв’ю «Рабочему слову» Його Блаженство Блаженнійший Володимир Митрополит Київський і всієї України наголошував на тому, що «перед Богом і вічністю всі рівні. Якщо людина свої можливості використовує для добрих справ, у тому числі і для будівництва храмів, то її можна уподобити євангельському благоразумному рабу, який не закопав свої таланти в землю, а вжив їх для справи і придбав ще більше.

    Поки буде стояти храм, буде постійно возноситись молитва про «благодійників і будівничих храму цього» (Євангеліє від Матфея 25,14-30). А як відомо, на землі вище молитви нічого не існує».


    Чи зацікавляться електронним підписом комп’ютерні джентльмени удачі?


    Жваву дискусію про електронний підпис підтримали (зліва направо)
    головний інженер галузевої служби комерційної роботи та маркетингу В’ячеслав МИРОЛЮБОВ,
    начальник сектору механізації та АСУ галузевої служби Олена РУДНЄВА та провідний технолог НВФ «ТМ-Софт» Олена КРАВЧЕНКО.

    Кардинально новий рівень надання послуг під час вантажних перевезень залізницею - таку розлогу характеристику отримав під час робочої наради процес впровадження електронного документообігу у межах Південно-Західної магістралі. Останній процес, як відомо, діє з першого липня п.р. Організатори заходу під головуванням головного інженера галузевої служби комерційної роботи та маркетингу столичної магістралі В’ячеслава МИРОЛЮБОВА мали практичну мету. А саме - якомога докладніше ознайомити працівників залізничних підрозділів, представників клієнтів, експедиторських фірм та операторів перевезень з електронною програмою, що має красномовну назву АС Клієнт-УЗ.

    Кожне серйозне нововведення вимагає належної поінформованості й ґрунтовних знань. Тому не випадково великий інтерес викликала презентація технології застосування електронного документообігу під час перевезення вантажів у внутрішньому сполученні, проведена днями в актовій залі управління Південно-Західної. На переконання В. Миролюбова, впровадження електронної системи взаємодії з відправниками вантажу докорінно змінить якість роботи залізничників із клієнтами. Адже функціонування єдиної бази даних залізничних перевізних документів, вважає начальник сектору механізації та АСУ галузевої служби комерційної роботи та маркетингу Олена РУДНЄВА, дозволить істотно спростити роботу з відправниками й одержувачами вантажів.

    До впровадження електронних перевізних документів, як проінформували аудиторію, залізничні фахівці та підрядні фірми готувалися не один рік. Було розроблено потужний програмний комплекс АС Клієнт «УЗ», що тепер дозволяє відправникам вантажу оформлювати необхідні документи на перевезення безпосередньо зі свого робочого офісу, одержувати про продукцію докладну інформацію - від приймання вантажу до перевезення й до прибуття. Отже, умови співробітництва залізничників із клієнтами істотно покращаться, а спільна робота дозволить досягти максимальної ефективності.

    Організатори презентаційної акції звертали увагу клієнтів й на те, що 15 травня всі працівники комерційного господарства, пов’язані з оформленням перевізних документів, уже перейшли на роботу з електронним цифровим підписом (ЕЦП). На сьогодні всі АРМи товарного касира готові у своїй роботі використати електронний документ, завіряючи його особистим ЕЦП.

    В основу електронного документообігу покладено обмін даними автоматизованих систем залізниці й клієнта із застосуванням електронного цифрового підпису, який буде засвідчувати електронна накладна.

    До слова, переваги нововведення незаперечні, вважають експерти.

    - Якщо колись для перевезення вантажів доводилося вручну заповнювати численні паперові бланки, різноманітні форми, гаяти час на особисті візити для оформлення документів при відправленні або прибутті вантажів, - відзначали організатори заходу, - то впровадження сучасних електронних систем дозволить значно скоротити час на оформлення документів. Із запровадженням електронного документообігу клієнти, які на сьогодні змушені оформляти низку паперових документів на станціях, у дирекціях, управлінні залізниці і розрахункових центрах, набагато менше будуть контактувати із працівниками залізниць. Нарешті, це буде сприяти спрощенню ведення бізнесу й підвищенню ефективності роботи як залізниці, так і промислових підприємств.

    У ході діалогу виникло й багато різних питань від присутніх, жоден з яких не залишився без вичерпної відповіді. Втім, навіть тим, у кого нововведення все ще викликає якісь сумніви, побоюватися, мабуть, не варто. Як завірили присутніх під час жвавої дискусії В. Миролюбов та О. Руднєва, нічого страшного, якщо хтось не зможе на встановлений термін перейти на нову форму обміну інформацією між залізницею й клієнтом. Хоча першого липня й визначено точкою відліку даного масштабного нововведення, це не виходить, що зі згаданого дня остаточно скасовується паперовий документ. Поряд з електронним буде діяти й паперовий документ, що ніхто не збирається скасовувати. Клієнт вправі приймати самостійне рішення. Вже незабаром паперовий документообіг можна буде розцінювати анахронізмом епохи впровадження високих технологій.

    І ще про одне. З телевізійних екранів ТА газетних шпальт на звичайних громадян сьогодні все частіше висипаються сенсаційні новини про комп’ютерні злочини. Атаки хакерів, пошкодження комп’ютерних систем фінансових організацій та державних структур - це не зі сфери екзотики навіть для людей, які не мають нічого спільного з комп’ютерною індустрією. Слово «хакер» постійно входить у лексикон кожного. Цікаво, чи буде міцним горішком автоматична система Клієнт-УЗ для джентльменів удачі з комп’ютерного світу?

    Чи стане електронний документ цікавим для хакерів?!

    Іван СОТНИКОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Коростень. Фінальні змагання

    Починаючи з 24 червня у Коростені відбувалися фінальні змагання XIII спартакіади працівників залізниці, які завершилися в неділю урочистим нагородженням переможців. Їх учасниками стали команди всіх дирекцій залізничних перевезень - Київської, Жмеринської, Козятинської, Конотопської, Коростенської та команда управління Південно-Західної залізниці.


    Голова Дорпрофсожу Анатолій ФУРСА та начальник Коростенської дирекції залізничних перевезень Василій ЯРЕМЕНКО
    вручають кубок за друге місце в змаганнях з міні-футболу представникові команди Козятинської дирекції залізничних перевезень Миколі Огороднику

    У ПЕРШИЙ ДЕНЬ ЗМАГАНЬ НА СТАДІОНІ «ЛОКОМОТИВ» РОЗПОЧАЛИСЯ ПОЄДИНКИ МІЖ КОМАНДАМИ З МІНІ-ФУТБОЛУ. Продовжувалися вони і в наступні два дні. Окрім цього, в суботу спортсмени-залізничники мірялися силами в гирьовому спорті. Хто ж переможці, хто ж найсильніший у цьому виді змагань? У ваговій категорії до 70 кілограмів першість отримав Олег ЧУМАКОВ з Київської дирекції, другим у цій же категорії став Сергій СИЛЬЧЕНКО з Конотопської, третім - Іван ГОШКО з Коростенської. У ваговій категорії до 90 кілограмів першість у Василя КАТЕРЧУКА із Жмеринської дирекції, на другій сходинці - Дмитро ГЕРАСИМЧУК з Козятинської, на третій - Василь ПАВЛЕНКО із Київської. Незмінним лідером на бага-тьох подібних змаганнях у своїй ваговій категорії понад 90 кілограмів є Віталій АНДРІЯШ з Київської дирекції. Не зрадила фортуна йому й цього разу. Срібна медаль - в Олександра КОЧЕРГИ з Конотопської дирекції, бронзова дісталася коростенцю Андрію КОВАЛЬЧУКУ.


    Переможець XIII спартакіади Південно-Західної залізниці - команда Київської дирекції залізничних перевезень

    ТОГО Ж СУБОТНЬОГО ДНЯ ВІДБУЛИСЯ ЗМАГАННЯ й з інших видів спорту, де учасники доводили і свою силу, і спритність, і кмітливість та гнучкість розуму. Останні визначення передусім стосуються шахових поєдинків. Серед жінок успіху в них досягли Наталія ПЕТРОВА (Жмеринська дирекція), Олена РУДЬКО (Конотопська дирекція) і Ганна ДАВТЯН (Козятинська дирекція), зайнявши відповідно перше, друге й третє місця. Серед чоловіків не було рівних у цьому виді спорту Вадиму СОКОЛОВУ з Козятинської дирекції, на другому місці - Микола ЛУК’ЯНЧЕНКО із Жмеринської дирекції, на третьому - Олександр ФЕДІСКО з Київської.


    Гра м’язів - змагання з армрестлінгу

    А ЯК ЖЕ СПРАВИ В ТЕНІСИСТІВ, які теж взяли участь у фінальних змаганнях? Ось вони змагаються в спортивній залі. Спостерігаю за чоловічими, жіночими поєдинками, а також за грою спортсменів у змішаних парах. Серед представниць чарівної статі першість завоювала Оксана ЧИЧЕНЬОВА з команди управління залізниці. Майстер спорту міжнародного класу та СРСР, двічі чемпіонка світу з настільного тенісу серед залізничників, Оксана Миколаївна, як завжди, порадувала вболівальників. До речі, серед організаторів цієї спартакіади, як і багатьох попередніх, є інструктор ДФСК «Локомотив» Південно-Західної залізниці Оксана Чиченьова. Другою стала Любов МАЄВСЬКА з Козятинської дирекції, третю сходинку зайняла Раїса ПРОТАЗАНОВА з Київської дирекції. Серед чоловіків переміг коростенець Микола КОРЖУК, другим став Віктор КУШПІРА з Козятинської дирекції, і третім - Андрій ЮЗВАК із Жмеринської. Коростенці Олена КОРЖУК і Микола КОРЖУК лідирують з настільного тенісу серед змішаних пар, другими йдуть Оксана ЧИЧЕНЬОВА і Руслан ЗАКУСИЛО з управління залізниці, третіми - Тетяна ВАРЕЛДЖАН і Андрій ЮЗВАК із Жмеринської дирекції.

    ЗМАГАННЯ З ВОЛЕЙБОЛУ стартували в суботу в приміщенні міської ДЮСШ і продовжилися в неділю зранку. Найсильнішими виявилися волейболісти Київської дирекції. Друге місце в господарів, третє - в конотопчан.

    НЕДІЛЬНИЙ РАНОК РОЗПОЧАВСЯ, ЯК І ПОПЕРЕДНЬОГО ДНЯ, ІЗ футбольних змагань на стадіоні «Локомотив». А також спортсменів запросили до спортзали взяти участь у визначенні найсильніших з армрестлінгу. Змагання ці проходили емоційно й надзвичайно цікаво, про що свідчить значна кількість і учасників, і глядачів. У ваговій категорії до 70 кілограмів 1, 2 і 3 сходинки п’єдесталу переможців зайняли Анатолій СКОП (Київська дирекція), Олександр КУЧЕВСЬКИЙ (Козятинська), Сергій СИЛЬЧЕНКО (Конотопська дирекція). У ваговій категорії до 90 кілограмів перше місце у Віктора СТРИХА (Київська дирекція), друге - в Олександра МАКСИМОВА (Конотопська дирекція), третє - у Василя МЕЛЬНИКА (Жмеринська дирекція).

    СЕРЕД УЧАСНИКІВ ЗМАГАНЬ З АРМРЕСТЛІНГУ у ваговій категорії понад 90 кілограмів першість у представника Київської дирекції Григорія ФЕЩЕНКА, друге місце - в Ігоря ПЕТРУНІ з Конотопської дирекції, а третє - у Володимира ДЕМЧУКА з Коростенської.

    ОСЬ ПІДІЙШЛИ ДО ЗАВЕРШЕННЯ І ФУТБОЛЬНІ ПОЄДИНКИ, що привернули увагу багатьох глядачів-коростенців, які спостерігали за напруженими двобоями з міні-футболу. Підбивши результати, судді визначили переможців і у цьому виді спорту. Отож, «золото» дісталося команді з міні-футболу Конотопської дирекції, «срібло» - футболістам Козятинської диреції, а «бронза» - команді Київської дирекції.

    Нарешті настають урочисті хвилини нагородження та вітання переможців і призерів фінальних змагань. Лунає марш фізкультурників, і команди займають свої місця на стадіоні. Для церемонії нагородження запрошуються голова Дорпрофсожу Анатолій ФУРСА, голова молодіжної ради Дорпрофсожу Андрій ОВСІЄНКО, начальник Коростенської дирекції залізничних перевезень Василь ЯРЕМЕНКО, голова Коростенського теркому Олександр ЛОЗКО. Перед початком вручення нагород Анатолій Фурса висловив задоволення тим, що все більше залізничників захоплюються спортом, який дає можливість не тільки зробити наше життя цікавішим і змістовнішим, а й досягати нових перемог. І фінальні змагання XIII спартакіади - цьому свідчення.

    Урочисті й піднесені хвилини нагородження дарують гарний настрій учасникам. А ті, хто ще не досяг спортивних вершин, плекають надію, що це обов’язково вдасться здійснити найближчим часом. Так, як це вдалося команді Київської дирекції залізничних перевезень, яка у загальнокомандному заліку здобула перше місце. Друге - у команди Конотопської дирекції, третє посіла команда Коростенської дирекції. Переможці отримали кубки, дипломи відповідних ступенів, щирі вітання від начальника Коростенської дирекції Василя Яременка, напутні слова і побажання ніколи не розлучатися зі спортом від голови молодіжної ради Дорпрофсожу Андрія Овсієнка.

    Оксана КЛИМЧУК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба: 0(44)-4069708 факс 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Для ділового листування та звернення громадян: pzz@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05