РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 42-43 (5 листопада 2010)
  • Випуск №42-43 5 листопада 2010
    Зміст
    1. Із Днем залізничника, шановні працівники Південно-Західної!
    2. Новий стандарт роботи в місцевих органах влади (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    3. Відкриття зупинної платформи Лівий берег (Ганна МАЛІЄНКО, прес-секретар Південно-Західної залізниці)
    4. Марш «Прощання слов’янки» на вишгородському пероні (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    5. Творять і затишок, і красу (Оксана КЛИМЧУК)
    6. Микола Кубик. У пошуках сенсу життя
    7. Обличчя Караваєвих Дач (Геннадій СЕРГЕЄВ)
    8. Історія та сьогодення Південно-Західної (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    9. Знаменні дати столичної магістралі
    10. Один за одного горою (Фото Василя ЛУЦЕНКА)
    11. Репортаж з «Острова скарбів» (Анатолій РОМАНОВ)
    12. Турботи ветеранської спільноти (Ольга ЛИХАЧОВА)
    13. Владимир СПЕКТОР: «Всенародно известными стать не дано современным поэтам…» (Беседовал Виктор ЗАДВОРНОВ)

    Із Днем залізничника, шановні працівники Південно-Західної!

    Колектив столичної магістралі за 10 місяців поточного року забезпечив потреби економіки та населення у перевезеннях. Виконано всі якісні показники. Подаючи приклад високого професіоналізму, ми зуміли мобілізувати внутрішні резерви та продовжуємо займати провідне місце серед залізниць України.

    За вашої активної участі реалізуються масштабні державні проекти, розбудовується транспортна інфраструктура. Сьогодні Південно-Західна залізниця працює стабільно. В цьому році ми зробили чимало. Провели електрифікацію дільниці Конотоп - Ворожба, реконструювали вокзали на станціях Конотоп та Ворожба, відкрили залізничне сполучення по залізнично-автомобільному мостовому переходу через р. Дніпро у Києві, здійснили реконструкцію платформи Лівий берег, впровадили рух дизель-поїзда Київ-Петрівка - Вишгород тощо.

    Відзначаючи День залізничника, кожний працівник відчуває власну відповідальність перед галуззю та українською спільнотою. Сьогодні нам 140 років, і ми пишаємось приналежністю до славної когорти працівників сталевих колій.

    Нехай ваш професійний шлях буде успішним і безхмарним, трудові будні приносять тільки задоволення, радість і заслужену шану! Процвітання, удачі та добробуту вам і вашим родинам!


    Начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН

    Голова Дорпрофсожу Анатолій ФУРСА


    Новий стандарт роботи в місцевих органах влади


    Начальник столичної магістралі Олексій КРИВОПІШИН та його перший заступник Віталій ЖУРАКІВСЬКИЙ

    Нещодавно почув такий вислів: «Найкраще почуття відповідальності виховується у війську». Тому в народі і кажуть, хто не служив, той не має права командувати. Ця слушна думка прийшла на згадку під час робочої зустрічі начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА із громадою Козятинського залізничного вузла. Його, який пройшов свого часу військову школу, цікавлять лише реалії. У житті, в діяльності великої транспортної галузі, конкретного регіону, цілої країни. А слова підкріплюються конкретними справами. Це той випадок, коли під час спілкування з Олексієм Мефодійовичем думкам стає тісно. Він - прихильник виконання реальних завдань, які ставить перед суспільством життя. Такі люди завжди й у всіх громадах виконували ще й велику виховну роль. Їхня ідейність, благородство, працьовитість, широкий кругозір, чітка цілеспрямованість, любов до ближнього й своєї батьківщини роблять їх в очах оточуючих людьми, які втілюють у собі моральну і фізичну силу. Про ці якості характеру керівника величезного багатотисячного колективу залізничників йшла розмова в актовій залі Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту (КМВПУЗТ) напередодні цьогорічних виборів до Вінницької обласної ради.


    СЛОВО І ДІЛО

    З вуст голови районної державної адміністрації Олексія ЛАВРЕНЮКА, першого заступника начальника Південно-Західної залізниці Віталія ЖУРАКІВСЬКОГО, голови районного осередку партії «Відродження» Миколи БОНДАРЯ, начальника Козятинського локомотивного депо Миколи ШУТОВА, начальника Козятинського вагонного депо Віктора БІЛАНА, директора КМВПУЗТ Андрія СТЕЦЮКА, викладачки цього навчального закладу Олени КАСАНОВСЬКОЇ велелюдна аудиторія дізналася про трудовий та громадський шлях Олексія КРИВОПІШИНА.

    «Радіє душа, коли бачиш керівників, які чесно виконують свої обов’язки. Більше того, намагаються попри всі сучасні економічні перепони допомогти українському суспільству вийти на вірний шлях його розвитку. Моральна сила керівника Південно-Західної залізниці має прислужитися великій справі - розбудові сучасної держави» - ось узагальнена думка, яку почули понад тисяча козятинців про свого кандидата у депутати, які зібралися на зустріч із Олексієм Кривопішиним.


    Біля очисних споруд (с. Медведівка)

    Чого чекали від кандидата у депутати Вінницької обласної ради потенціальні виборці? Звичайно, конкретного звіту про діяльність в ім’я перетворень на терені Козятинського регіону. Така вже доля народного обранця: він вже не належить собі. Ні, він не стає іконою, на яку треба молитись. Надвелика відповідальність, яку волею виборців покладено на душу, на кожен крок. І на кожне слово.

    Йому було про що розповісти. Без пафосу та без зайвої патетики. Адже перед цим керівник Південно-Західної залізниці ознайомився з ходом реконструкції Козятинського залізничного вокзалу, будівництвом 90-квартирного житлового будинку для залізничників та членів їхніх сімей. Розпочато будівництво підмурку для чергової секції багатоповерхівки. Також О. Кривопішин зустрівся із колективом Козятинської відділкової залізничної лікарні, де від імені колективу столичної залізниці подарував два нових автомобілі «швидкої» допомоги та коштовну медичну апаратуру для проведення унікальних хірургічних операцій. Крім того, Олексій Мефодійович взяв участь у відкритті нового бювету з артезіанською водою у центрі міста залізничників.

    ДИВОВИЖНА ЗАТРЕБУВАНІСТЬ

    Жодних зайвих слів, щоб сподобатися аудиторії. Олексій Мефодійович конкретно розповідав про плани перетворень не лише на Козятинському залізничному вузлі. Перед учасниками зібрання постали конкретні проблеми розвитку величезної транспортної галузі та шляхи їх вирішення. А головне, О. Кривопішин звернув увагу присутніх на те, що майбутнє Козятинського регіону залежить від розвитку саме залізниці. Адже вже найближчим часом будуватиметься цех для ремонту пасажирських електровозів сучасних серій у місцевому локомотивному депо. А це додаткові робочі місця. Після реконструкції величної споруди пасажирського вокзалу та станції Козятин тут розпочнеться по-справжньому нове життя. Зберегти старовинну архітектуру терміналу? Осучаснити зали очікування? Це під силу залізничним будівельникам. Удосконалити пропускну спроможність залізничної станції? Цей процес йде до свого завершення вже сьогодні завдяки безперервній роботі колійників, енергетиків, спеціалістів з СЦБ. Закінчити очищення джерел постачання води до осель мешканців Козятина? Вже найближчим часом водоочисні споруди біля села Медведівка отримають друге життя. Потрібні нові артезіанські свердловини, крім тієї, яка щойно напоїла свіжою водою мешканців славного міста залізничників? І це є у планах керівництва Південно-Західної магістралі. Між іншим, як сказала в короткому інтерв’ю газеті залізничників головний лікар Козятинської лінійної санітарно-епідеміологічної станції на Південно-Західній залізниці Галина КУЛІШ, за санітарно-хімічними та іншими важливими показниками аква віта з першої у Козятині «залізничної» свердловини відповідає державним санітарним правилам та нормам. Нарешті на зміну рідині, що постачається до водопровідних кранів мешканців Козятина, приходить чиста аква віта з підземних джерел.

    Затребуваність О. Кривопішина в усіх іпостасях, поокремо і в сукупності, - дивовижна. Під час зустрічі начальника Південно-Західної залізниці із настоятелем Храму Серафима Саровського отцем Романом Асафовим та його громадою Олексій Мефодійович виявив неабияку зацікавленість долею недобудованої церкви. «Для мене і для парафіян зустріч з керівником столичної магістралі - подія особлива, - розповів кореспондентові «Рабочего слова» отець Роман Асафов. - Вона співпала зі святом Іверської ікони Божої Матері. А це означає, що вона буде нам сприяти і покровительствувати в нашому духовному житті». Священник подарував начальнику Південно-Західної залізниці освячену ікону Святого Пантелеймона Цілителя. На щастя!


    ЖИТТЄВИЙ ПРИНЦИП

    У кожного свій шлях до істини, як ідеалу і головної мети життя. У кожного індивідуальне розуміння і сприйняття її. Щоб осягнути її і повсякчас боротися за неї, далеко не в кожного вистачить сили волі і духу.

    - В Олексія Кривопішина, - вважає перший заступник начальника Південно-Західної залізниці Віталій Жураківський, - всі ці риси характеру - на видноті. Він належить до когорти цілеспрямованих та мужніх особистостей, які вперто і наполегливо торують свій шлях до великої істини. Підтримуючи Олексія Мефодійовича у депутатських справах, будемо працювати над розбудовою не лише Козятинського регіону. Залізничникам під силу здійснювати величезні плани. Недаремно нас завжди порівнюють із військовими. Діємо оперативно, відповідально, фахово. Дайте час, а наснага і сила, що згуртують народ, в нас є. До місцевих органів влади Олексій Кривопішин іде з новими стандартами роботи. Його життєвий принцип «Сказано - зроблено» є найбільш дієвим у порівнянні з іншими кандидатами у депутати обласної ради. Заявляю з усією відповідальністю.

    Фото Олега КАЗИКІНА

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Відкриття зупинної платформи Лівий берег

    28 жовтня 2010 р. у м. Києві відбулося урочисте відкриття пересадочного вузла Лівий берег. В урочистому відкритті залізничної платформи взяли участь: Прем’єр-міністр України Микола АЗАРОВ, перший заступник міністра транспорту та зв’язку України Володимир КОРНІЄНКО, перший заступник генерального директора Укрзалізниці Микола СЕРГІЄНКО, начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН, перший заступник голови Київської мерії Олександр ПОПОВ.

    Пересадочний вузол Лівий берег - це подарунок Південно-Західної залізниці киянам та гостям столиці. Для розв’язання гострих проблем перевезення міських пасажирів з двох «спальних» районів міста, Дарницького (Позняки, Дарниця) та Дніпровського (Березняки, Русанівка), в яких проживає понад 600 тисяч мешканців столиці, силами Південно-Західної залізниці було проведено реконструкцію платформи Лівий берег.

    Під час відкриття пересадочного вузла начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин наголосив: «Сьогодні ми повертаємо мешканцям міста осучасненим з точки зору архітектури дизайну та технічної інфраструктури пересадочний вузол, який дозволить не тільки переїжджати з лівого берега на правий, але й буде основним елементом для руху міської електрички. Це вже повністю введений в експлуатацію об’єкт залізничної інфраструктури, який дає змогу розв’язати транспортні проблеми Києва та передмістя».

    До реконструкції з цієї платформи відправлялось в середньому 4927 пасажирів на добу. Після реконструкції очікуване відправлення - 10500 пасажирів за добу. На ній будуть зупинятися понад 20 поїздів підвищеної комфортності і 52 приміських електропоїзди. Тепер відстань між Лівим берегом та станцією Київ-Пасажирський можна буде здолати за 17 хвилин. У майбутньому столична залізниця планує на платформі Лівий берег зробити зупинку пасажирських поїздів, які прямують до станції Київ-Пасажирський.

    Залізничники збудували касову залу, в якому пасажири зможуть придбати квитки як на звичайну електричку, так і на електропоїзди підвищеної комфортності. Встановлена на платформі турнікетна система унеможливлює безконтрольний прохід подорожан.

    Для зручності людей з обмеженими фізичними можливостями, які користуються послугами залізничного транспорту, змонтовано п’ять пасажирських ліфтів.

    Окрім реконструкції зупинних платформ, Південно-Західна залізниця зробила ще один крок на шляху до розв’язання гострих транспортних проблем, пов’язаних зі столичними заторами. На даний час вже завершено будівництво Березняківського шляхопроводу, який дасть змогу з’єднати такі масиви, як Березняки, Русанівка, Позняки та Дарниця з мостом, що будується. Для зручності пасажирів над автомагістраллю збудовано 40-метровий пішохідний міст.

    З нагоди відкриття Голова Уряду нагородив кращих працівників Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Серед них були і працівники Південно-Західної залізниці: Євгеній Назаров, головний інженер дирекції з будівництва залізнично-автомобільного мостового переходу через річку Дніпро у м. Києві, і Володимир Дзямко, муляр 4-го розряду відокремленого підрозділу Коростенський будівельно-монтажний поїзд №650.

    Під час урочистостей Прем’єр-міністр України Микола Азаров зазначив: «Ми домовились з керівництвом міста і залізниці до 1 вересня 2011 року впровадити рух міської кільцевої електрички».

    Ганна МАЛІЄНКО, прес-секретар Південно-Західної залізниці

    Марш «Прощання слов’янки» на вишгородському пероні


    Губернатор Київщини Анатолій ПРИСЯЖНЮК подякував начальнику Південно-Західної залізниці за подарунок мешканцям Вишгорода

    Після освячення дизель-поїзда, який 29 жовтня 2010 р. вперше відправився за маршрутом Вишгород - Київ-Петрівка, намісник Святоуспенської лаври архієпископ Павло наголосив на тому, що залізничники Південно-Західної магістралі зробили неоціненну послугу мешканцям славного міста. Тепер столиця України стала ближчою для 30-тисячного районного центру. За якихось 20 хвилин можна дістатися до найближчої станції київського метрополітену, а також у зворотному напрямку.

    В урочистому відкритті руху вишгородського «метро», як його вже охрестили місцеві жителі, взяли участь міністр транспорту та зв’язку України Костянтин ЄФИМЕНКО, генеральний директор Укрзалізниці Михайло КОСТЮК, начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН, голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій ПРИСЯЖНЮК та інші офіційні особи.

    Нагадаємо: практика організації перевезень міських та міжміських пасажирів з використанням залізничного транспорту загального користування є одним із дієвих заходів, які запроваджує Південно-Західна залізниця задля вирішення нагальних проблем у сфері перевезень пасажирів.

    «Питання з’єднання пасажирським залізничним рухом м. Вишгород із столицею України виникло не спонтанно, - наголосив в інтерв’ю начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин, - обговорювалося впродовж тривалого часу. - Південно-Західна залізниця пішла назустріч побажанням мешканців м. Вишгород та підготувала рухомий склад та залізничну інфраструктуру. Таким чином, завдяки цілеспрямованості з боку залізничників з метою вирішення транспортних проблем міста Вишгород та використовуючи партнерство з теперішнім керівництвом Київської обласної державної адміністрації та Київської обласної ради, за підтримки Міністерства транспорту та зв’язку України, Прем’єр-міністра України Миколи Азарова, ми маємо можливість сьогодні відкрити цей маршрут».

    Приміський рух на дільниці Вишгород - Київ-Петрівка, протяжністю 12 км, з часом руху 20 хв., організовано за розкладом: відправлення

    • із з.п. Вишгород - ранком - 6.30, 7.30, 8.30; ввечері - 18.00, 19.00, 20.00;

    • зі ст. Київ-Петрівка - ранком - 6.00, 7.00, 8.00; ввечері - 17.30,18.30, 19.30.

    У подальшому, після проведення повної модернізації наявної залізничної інфраструктури, на даній дільниці перевезення будуть проводитись і вдень.

    Колективом столичної магістралі, використовуючи наявні матеріальні та людські ресурси, без відриву від їх основної діяльності, впродовж короткого терміну виконано значний обсяг робіт з реконструкції діючої інфраструктури. Капітально відремонтовано: 6,5 км головної колії, а на 5,2 км проведено виправочно-опоряджувальні роботи. Спеціально для перевезень пасажирів підготовлено два дизель-поїзди, побудовано та проведено благоустрій зупинної платформи Вишгород. Згодом тут заплановано обладнання платформи зручними навісами. Буде, де відпочити тим подорожнім, які чекатимуть на прибуття чергового «дизелька».

    Варто зазначити, що столичною залізницею протягом останніх років виконано значні обсяги робіт зі створення та реконструкції власної залізничної інфраструктури для уможливлення організації на теренах міста Києва та Київської області залізничних пересадочних вузлів на інші види транспорту. Створено наступні пересадочні вузли: Караваєві Дачі, Видубичі, Сирець. А 28 жовтня 2010 р. відкрито пересадочний вузол Лівий берег. За задумом, реконструкція передбачає наближення посадочних платформ до зупинок метрополітену в межах Київського залізничного кільця.

    Організовано рух міської електрички від ст. Київ-Петрівка до з.п. Троєщина. Даний маршрут користується заслуженою популярністю серед пасажирів. Продовжуються роботи з організації другої черги міської електрички від ст. Київ-Петрівка до Сирецького пересадочного вузла.

    У своїй короткій промові міністр транспорту і зв’язку України Костянтин ЄФИМЕНКО подякував залізничникам столичної магістралі за їхню роботу. Адже на зміну занедбаній під’їзній колії прокладено новий сталевий шлях, де експлуатуватиметься капітально відремонтований рухомий склад. Почесну грамоту від Міністерства транспорту і зв’язку України за неоціненний внесок у розбудову залізничних шляхів було вручено у той день начальнику Південно-Західної магістралі Олексієві Кривопішину.

    За уславленою традицією дизель-поїзд у свій перший маршрут до столиці відправився під звуки маршу «Прощання слов’янки» у виконанні муніципального дитячого духового оркестру. Південно-Західна залізниця зробила подарунок мешканцям м. Вишгород та Київського регіону.

    Фото Олега КАЗИКІНА

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Творять і затишок, і красу


    будівельники Володимир ДЗЯМКО та Сергій СОЛОВЙОВ

    Коли ми чуємо інформацію про нове будівництво - це завжди вселяє надію й оптимізм. Власне, професія будівельника пронизана великою позитивною силою, адже покликана приносити радість оточуючим. Надія надовго поселяється у душі від того, що будівництво - це вже зміна на краще. Сьогодні в Коростенській дирекції залізничних перевезень такою обнадійливою новобудовою є зведення багатоповерхівки для працівників сталевої магістралі.

    Для багатьох коростенських залізничників питання забезпечення власним житлом, зрозуміло, є досить актуальним. Востаннє надзвичайно приємна подія вручення ордерів на квартири відбувалася наприкінці 2003 р. Тоді чимало працівників залізниці отримували довгоочікувані помешкання в новому будинку, який тривалий час перебував у статусі довгобудів. Втім перспектива зведення ще одного багатоквартирного будинку для залізничників вимальовувалася. Вже досить давно лишався «законсервованим» 30-квартирний будинок по вулиці Кірова, де закладено лише підмурок. Про те, що це будівництво відновиться, говорив начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН, який побував у Коростені на початку року. Тоді він презентував програму будівництва житла і прагнення підтримувати працівників залізниці, молодих спеціалістів та їхні родини.

    Як показав час, слова не розійшлися з ділом. Нині в цьому може переконатися кожен, подивившись, що в районі стадіону «Локомотив» у Коростені поволі здіймаються вгору поверхи нового будинку. Докладають сюди своїх вмінь і зусиль будівельники Коростенського БМП-650. Запитую в начальника БМП-650 Олександра ЗІНКЕВИЧА, якою ж має бути новобудова? Олександр Іванович говорить, що до кінця року планується звести всі п’ять поверхів 30-квартирного будинку. У перспективі поруч будуватиметься дев’ятиповерхівка. Будівництво йде згідно з новими державними будівельними нормами, отож передбачається, що опалюватися житло буде від котельні, розташованої на даху.

    Варто сказати, що працюють залізничні зодчі з усією віддачею, у дві зміни. Поспішають, щоб до холодів встигнути здійснити побільше роботи. Звісно, влітку спеціалісти теж рук не опускали, адже на основних будовах залізниці без праці коростенців не обходилося. Скажімо, на вокзалі у Ворожбі і Конотопі вони займалися вкладанням облицювальної плитки на підлогу, облицьовували нею цоколь і ганок. Загалом понад 1400 квадратних метрів її вкладено там руками коростенців. До речі, виготовлена ця гранітна продукція теж Коростенським БМП-650. Вже кілька років поспіль діє на підприємстві цех з обробки граніту, де й виготовляють міцну і надійну продукцію з красивого природного каменю. Є в цеху необхідне устаткування, кваліфіковані фахівці з обробки сировини, отож з початку нинішнього року видали «на гора» продукції майже на півмільйона гривень. До речі, гранітну плитку коростенці укладатимуть і в залі очікування Козятинського вокзалу, що на даний час реконструюється.

    Нещодавно повернулися будівельні бригади БМП-650 зі столиці, де на ст. Дарниця ремонтували приміщення для колійників ПЧ-2, а також облаштовували пасажирську платформу зупинного пункту Лівий берег.

    Де б не трудилися коростенські умільці - скрізь проявляють свою сумлінність, про що свідчать і неодноразові відзначення їх керівництвом. Скажімо, за роботу на реконструкції вокзалу в Конотопі було відзначено будівельників Віталія СМИКОВСЬКОГО, Анатолія ПОТОПАЛЬСЬКОГО, медаллю «До 140-річчя Південно-Західної залізниці» нагороджено працівника цеху з обробки граніту Віталія ЗУБРИЦЬКОГО. А муляра Володимира ДЗЯМКА, чиїми працьовитими руками створюється краса й затишок на різних об’єктах, удостоєно грамоти Кабінету Міністрів України. Нині його зусилля, як і більшості колег, спрямовані на зведення будинку для своїх земляків. Роблять свій внесок працівники з будівельно-монтажного і в спорудження пам’ятника залізничникам, навпроти адміністративного приміщення дирекції, де з граніту монтують східці, допомагають облаштовувати територію. За своє вміння дбати про красу, докладати зусиль для творення прекрасного, отримали вони вдячність і від міської влади, на прохання якої сприяли облаштуванню пам’ятника Малуші і князю Володимиру.

    Фото автора

    Оксана КЛИМЧУК

    Микола Кубик. У пошуках сенсу життя

    Чи не «найкрутішим» захопленням юнаків у шістдесяті роки минулого століття було радіо. На той час ні плеєрів, ні портативних радіоприймачів, магнітофонів, ні «мобілок», звісно, ще не було. От і майстрували хлопчаки власноруч найпростіші детекторні приймачі радіопередач. І яке то було задоволення - почути музику із примітивного «хрипливого» динаміка! Нинішній молоді цього не зрозуміти.

    «Захворів» на радіо-аматорство свого часу й Микола КУБИК, хлопець з села Маначин, що на Хмельниччині. Спочатку він зібрав детекторний приймач із декількох деталей. Згодом створював складніші радіоапарати… І це стало його найважливішим захопленням. Причому настільки цікавим, що вирішив хлопець присвятити йому все своє подальше життя. За прикладом старшого брата Віктора, після закінчення школи вступив на навчання до Київського електромеханічного технікуму (КЕМТ), де здобув фах радіомеханіка.

    Разом із дипломом молодий спеціаліст отримав й призначення на роботу. Але не в рідний край, а у далеку північну Мурманську область - техніком маяка Вайдагубський. Радіолокатори, інші навігаційні системи для визначення місця знаходження суден у морі на той час ще не використовувались. Тому із кораблів посилались радіосигнали, а на маяках їх «ловили» спеціальними приймачами, і за напрямками цих сигналів визначали, де судно перебуває. Працювати на такому радіо-приймачеві Миколі й довелось. Нове і доволі складне обладнання подільський хлопець освоїв швидко, працював старанно. Тому й військові фахівці (маяк використовувався спільно із сухопутними військами) захотіли бачити хорошого спеціаліста у своєму колективі. Після усіх необхідних процедур, пов’язаних із призовом на строкову службу, вже рядовий Кубик повернувся на маяк, але у військовий підрозділ.

    Була у Миколи можливість і по закінченні служби залишитись на півночі - продовжити військову кар’єру. Або працювати цивільним фахівцем на Вайдагубському маяку. Однак чекала на хлопця рідна хата, миле серцю Поділля. Тому він без жалю залишив Мурманщину і повернувся до батьківської оселі. Роботи за фахом у селі не було, значить, потрібно їхати до обласного центру. Поїхав. Але не просто навмання, а з чітко визначеною ціллю. Ще навчаючись у технікумі, він мріяв потрапити працювати на залізницю, адже практику проходив у Хмельницькій дистанції сигналізації та зв’язку. Багатьох випускників КЕМТу направили у цю галузь. А от йому тоді не вдалось, то, може, друга спроба буде успішною?

    - Мене прийняв тогочасний начальник Хмельницької дистанції сигналізації та зв’язку Микола ЄРМАКОВ, - пригадує Микола Леонідович. - Він розпитав, де навчався, де працював. І, дізнавшись про все, заявив, що хороші фахівці на залізниці потрібні.

    Досвід, здобутий на попередній роботі, армійське загартування, звичайно, важили немало, однак робота електромонтера радіоапаратури на дільниці у локомотивному депо Гречани вимагала нових знань та навичок. Довелось усе освоювати із основ і працювати старанно та відповідально. Адже допущена ним помилка могла призвести до небажаних наслідків. Втрата радіозв’язку між локомотивною бригадою та диспетчером, черговим по станції - перед-умова надзвичайної події. «Глухий» поїзд стає напівкерованим і може не туди заїхати. Такого допускати не можна, тож молодий залізничник робив усе належне, і радіостанції, які він обслуговував, працювали на тепловозах без збоїв.

    Старанність, досконале знання радіоапаратури, відповідальне ставлення до роботи, уміння працювати з людьми, хороші організаторські здібності - ці якості проявились у Миколи Кубика з перших днів роботи на залізниці. І не залишились поза увагою керівництва. Начальник дистанції особисто опікувався молодими спеціалістами, цікавився він і роботою електромонтера радіоапаратури у локомотивному депо. Тому не випадково уже через місяць після прийому на роботу його призначили електромеханіком.

    Подальша робота Миколи Кубика у дистанції припала на той час, коли проводилось переоснащення залізниці, в тому числі й засобами зв’язку. Надходили нові, сучасні на той час, радіостанції, інша апаратура. Її потрібно було освоювати, забезпечувати надійну роботу. А для цього наявної освіти уже було замало. Відчуваючи потребу в нових знаннях, Микола Леонідович вступив до Харківського інституту інженерів залізничного транспорту на заочну форму навчання. Там він освоював засоби автоматики, телемеханіки та зв’язку на залізничному транспорті.

    - Навчатись було цікаво, - зізнався в розмові Микола Леонідович, - але непросто. Заочнику здебільшого доводиться самому опановувати програмний матеріал, щоб до сесії бути готовим захищати свої знання. А на це не завжди вистачає часу. Доводилось й ночами сидіти за підручниками. Однак я не жалкую за втраченим на навчання часом. Здобуті в інституті знання згодились мені і коли працював старшим електромеханіком зв’язку, і коли призначили головним інженером дистанції. Та й очоливши колектив дистанції, чимало пригадував із того, чому навчили в інституті.

    На посаду начальника дистанції, а це було 1995 р., у 45-річному віці Микола Кубик прийшов не лише з хорошими знаннями, а й збагаченим чималим трудовим досвідом. У нього не було стрімкої кар’єри. На кожному із попередніх «щаблів» він перебував по шість - вісім років. Цього було достатньо, щоб освоїтись на новому місці, згуртувати навколо себе колектив, націлити його на дружну роботу і здійснити чимало хороших справ. Ще більше їх додалось за час керівництва дистанцією.

    Призначення Миколи Леонідовича керівником дистанції майже збіглось у часі із проведенням електрифікації дільниці магістралі Жмеринка - Волочиськ. Ця масштабна робота включала не лише монтаж контактної мережі, а й переоснащення залізничних станцій новими системами автоматики, телемеханіки та зв’язку. На ст. Богданівці було зведено споруду для поста електричної централізації, в яку встановили нове обладнання. М. Кубик вникав в усі тонкощі функціонування обладнання, уміло організовував роботу фахівці, які займались монтажем. Тому кожен об’єкт здавався в експлуатацію у визначені терміни, а то й достроково.

    Як істинний зв’язківець, Микола Кубик дбав й про розвиток та удосконалення телефонних комунікацій. Щоб не було переривання зв’язку через пошкодження телефонних ліній, на дільницях дистанції активно проводиться заміна «повітряних» ліній кабельними. Нещодавно їх проклали від ст. Ярмолинці через ст. Вікторія до ст. Лісоводи. А від Жмеринки до Хмельницького уже прокладено й оптоволоконний кабель. На деяких станціях встановлено автоматичне телефонне обладнання. Але й інші роботи не залишаються поза увагою начальника дистанції. Під його особистим керівництвом проведено реконструкцію систем електричної централізації стрілок та сигналів на ст. Скібневе, Старкостянтинів-2, Красилів, Климашівка. На багатьох переїздах замінено на нові шлагбауми… Цей перелік можна продовжувати. Втім, і з названого видно, що Хмельницька дистанція сигналізації та зв’язку постійно оновлюється.

    Коли підходиш до будинку зв’язку, який розмістився неподалік від залізничного вокзалу ст. Хмельницький, впадає в око зразковий порядок, створений навколо нього. Ще кращий він у середині споруди. Відчувається, що тут - справжній господарі. Особистої заслуги в цьому Микола Леонідович не визнає. Але про те, що звик до порядку, чіткої організації праці, пунктуальності - зізнається.

    Дві його доньки в дитинстві, можливо, і трохи ображались на нього за вимогливість, але на сьогодні щиро вдячні за таке виховання. Саме тому пішли батьковою стезею. Першою у дистанцію прийшла Тетяна і розпочала працювати електромонтером, одночасно навчаючись. Спочатку у технікумі, а потім - в університеті. Нині вона працює помічником начальника дистанції з кадрів. Згодом й молодша Наталія розпочала трудитись телефоністкою. А здобувши відповідну освіту, стала бухгалтером. Такі ж риси вони прищеплюють і своїм донькам - Ані та Аліні, які зростають на радість дідусеві. Хоч у Миколи Леонідовича й немає сина, але продовжувач його професії є. Це зять Олег Купчик, який працює електромеханіком у локомотивному депо Гречани. На тій посаді, де колись трудився його тесть.

    Шістдесятиріччя - нагода для того, щоб озираючись на пройдений шлях, підсумувати зроблене… Думається, так вчинить й герой нашої публікації. І йому є що записати у власний актив. Головні чоловічі справи він зробив - виростив дітей, власноруч звів дачний будиночок, посадив навколо сад… Ще більше зроблено ним у дистанції колії. Але й немало є задумів. У найближчих планах - будівництво залізничного переїзду на ст. Хмельницький, реконструкція мережі рейкових кіл на станціях Дунаївці та Балин… Словом, роботи чимало, і з нею, можна сподіватись, Микола Леонідович впорається так же успішно, як і в попередні роки. Адже коли робота - захоплення, вона виконується і швидко, і якісно, і з задоволенням.


    Обличчя Караваєвих Дач

    Вокзал зупинної платформи Караваєві Дачі, де і вдень, і вночі кипить напружена робота з обслуговування пасажирів, - будівля відносно молода і по праву вважається окрасою Солом’янського району Києва.

    Тільки уявіть собі - щоденно тут оформляється майже 600 проїзних квитків. А ще пропускається понад 2500 пасажирів з місячними проїзними квитками. Загалом на Караваєвих Дачах працює 54 залізничники. Це - чергові по вокзалу, диктори, перонні контролери, квиткові касири, прибиральниці, сантехніки, електромонтери тощо.

    Серед кращих працівників адміністратор центру регіональних перевезень (вона ж - начальник вокзалу) Галина ГОЛОВКО відзначила прибиральницю Марію ПИЛИПЕНКО, молодих, котрі нещодавно закінчили навчальні заклади, квиткових касирів Юлію БАНДИК, Світлану ПРОКОПЕНКО, Ірину ПОПОВУ, дикторів Олену СКУРСЬКУ, Тетяну ДЕЙКО, Олену БОРЕЦЬ та Тетяну ЦУБЕРУ.

    Звичайно, кожен день від іншого відрізняється. Як жартома відзначила

    Галина Григорівна, найбільше роботи у працівників вокзалу в «день визволення Києва» у п’ятницю, коли більшість городян прямує на дачі та до родичів за межами міста.

    Фото Віталія НОСАЧА


    Адміністратор центру регіональних перевезень пасажирів Галина ГОЛОВКО


    Диктор Тетяна ПИЛИПЕНКО


    Квитковий касир Вікторія Деменкова
    Геннадій СЕРГЕЄВ

    Історія та сьогодення Південно-Західної

    (Продовження. Початок у №39 - 48 за 2009 р., №1 - 35, 37 - 39, 41 за 2010 р.)

    Наприкінці липня 1993 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України» у новій редакції, що врешті-решт допомогло створити новий ефективний орган управління залізничним транспортом. Крім того, з’явилася можливість для загального користування західними науково-дослідними і проектними розробками, стандартами, технологіями, друкованими матеріалами експертних нарад у галузі залізничного транспорту.

    30 грудня 1993 року Укрзалізниця уклала угоду про перехідний період членства Укрзалізниці у Міжнародному союзі залізниць (МСЗ). Таким чином Українські сталеві магістралі крокували в Європу.

    ЧАС ПІДСТАВИТИ ПЛЕЧЕ

    Ще одне болісне питання. Як працювати галузі, якщо згідно із внутрішньогалузевою системою перерозподілу прибутків і доходів вантажні перевезення мають покривати збитки від пасажирських? Парадокс був у тому, що за будь-якої влади поповнення матеріально-технічної бази галузі, її розвиток здійснювався за рахунок державного бюджету. Тепер же державне фінансування залізничного комплексу було припинено, централізованого планового постачання запчастин, пального, матеріалів тощо вже не існувало. Ціна палива збільшилася у 1993 році у порівнянні з 1992-м у дві тисячі разів, електроенергії - у 187 разів, а вартість одного пасажирського вагона - у 200 разів. Залізничники акцентували увагу суспільства на тому, що не контрольоване урядом зростання цін на пасажирські авіаперевезення зробило їх недоступними для більшості верств населення, десятикратне підвищення автобусного тарифу, практичне припинення річкового пасажирського сполучення на дальніх лініях викликали справжній бум на залізничному пасажирському транспорті. Залізниця виконувала свої соціальні функції із значними збитками, помітно спрацьовувався наявний рухомий склад. Вихід з такого скрутного становища - підвищення тарифів. Проте впродовж 1990 - 1992 років залізничний тариф зріс у 147 разів. Підвищувати його знову означало втрачати відправників вантажів, провокуючи подальше зростання цін на будь-яку продукцію.

    Що робити, якщо галузь перебуває у важкому стані? Під час зустрічі начальників українських залізниць із Головою Верховної Ради І.С. Плющем у лютому 1993 року висловлювалось побажання, щоб Національний банк надав допомогу сталевим магістралям, прискорив розрахунки, здійснювані за перевезення вантажів. Ефективну роботу залізниць, вважали керівники, стримувала відсутність Закону «Про залізничний транспорт».

    Звідси і парадокси того часу. Підприємства-вантажовідправники, маючи замовника власної продукції, не були у змозі сплатити за залізничні послуги. Справді, помітний економічний тупик: щоб знайти для відправлення продукції кошти, потрібно продати товар, щоби продати, необхідно відправити його покупцеві. У замкненому колі на фоні загального падіння виробництва спостерігалося затоварювання підприємств готовою продукцією, а залізниця мала скорочувати обсяги перевезень. Звідси і колосальні збитки для галузевої скарбниці.

    З іншого боку, існували і такі підприємства-відправники, які користувалися залізничними послугами ще до розпорядження Кабінету Міністрів України про передоплату за майбутні вантажні перевезення. Скориставшись незадовго до появи документу з Кабміну залізничними послугами, такі горе-підприємці заборгували Південно-Західній залізниці понад 2 мільярди карбованців, а розраховуватися не поспішали.

    Економічний хаос в Україні змушував залізничників шукати резерви. Приміром, графік руху пасажирських поїздів у бік Москви довелося змінити: зменшено швидкість, адже «у загоні» перебував тяговий рухомий склад: через брак запчастин і пального, недешеву електроенергію. Річ не лише у тому, що більшість тепловозів і електровозів експлуатувалася понад нормативні строки. Був ще один серйозний фактор, який змушував економити. Свого часу витрати на електроенергію, яку використовували на тягу поїздів, було суворо регламентовано. Тоді залізниця сплачувала три копійки за кожний кіловат-годину. Питома вага сплати за електроенергію на тягу поїздів у видатках на експлуатацію складала 7,9 відсотка. З точки зору вантажних і пасажирських перевезень електротяга була найбільш дешевою.

    «Час підставити плече» - під такою назвою газета залізничників «Рабочее слово» звернулася у березні 1993-го року до своїх читачів з наступною пропозицією. Позаяк в умовах важкого економічного спаду, коли було зруйновано минулі ділові зв’язки, через розбалансоване управління залізничним транспортом на перший план виступають питання економії і ретельного господарювання на кожному робочому місці, на кожному кілометрі колії. Газета залізничників брала ці проблеми під громадський контроль. Кореспонденти звернулися до фахівців усіх рівнів Південно-Західної, щоб взяти активну участь в обговоренні питань на тему всебічних заощаджень, поділитися цінними пропозиціями, які дозволять покращити економічний стан залізниці.

    Далі буде...

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Знаменні дати столичної магістралі

    (Закінчення. Початок у №№36 - 39, 41 за 2010 р.)

    2007, Листопад

    Медичний центр реабілітації залізничників Південно-Західної залізниці (м. Хмільник) став переможцем у Всеукраїнському конкурсі якості продукції (товарів, послуг) «100 кращих товарів України» у номінації «Санаторно-курортні послуги».

    2008, січень

    Відновлення пасажирського руху на дільниці Глухів - Терещенська - Шостка.

    Реконструкція залізничного мосту над Південним Бугом, що неподалік від станції Гнівань.

    13 грудня

    У День пам’яті апостола Андрія Первозваного з благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира грамоти стипендіатам ім. Георгія Кірпи вручив начальник Південно-Західної залізниці О.М. Кривопішин. Стипендію було запроваджено колективом Південно-Західної залізниці 2008 року.

    15 грудня

    Депутати Київради на своєму засіданні підтримали пропозицію О.М. Кривопішина про перейменування у Києві вулиці Петрозаводської на честь Героя України Георгія Кірпи.

    19 грудня

    Перейменовано станцію Бортничі. Тепер її назва - імені Георгія Кірпи.

    2009, лютий

    Повністю завершено складання, а також повз-довжнє просування прогонових споруд залізничного проїзду на будівництві залізнично-автомобільного мосту через Дніпро.

    Березень

    Затверджено комплекс робіт за програмою розвитку Дарницького залізничного вузла.

    Липень

    Завершено монтаж контактної мережі для електрифікації залізничного ходу мостового переходу через Дніпро у Києві.

    Вересень

    Розпочато роботи з електрифікації залізничного напрямку між Конотопом та Ворожбою у бік кордону з Російською Федерацією.

    2 вересня

    Перший у Києві міський електропоїзд розпочав регулярний рух на дільниці Київ-Петрівка - платформа Троєщина.


    Один за одного горою


    майстер другої зміни вагоноскладального цеху вагонного депо Конотоп Анатолій РЕТОТА

    Вагоноскладальний цех - основа депо. Із цією думкою я вийшов за ворота підприємства, уже побачивши, як спрямовують рухомий склад на ремонт та визначають його обсяг, як піднімають і викочують візки, ріжуть, зварюють, міняють деталі, як здають «оздоровлений вагон» приймальнику. Раніше здавалося, що цей виробничий процес малоцікавий. Інша справа в АКП, де складні, як на мене, механізми, точність, а слюсарі, наче годинникарі, чаклують за окремими столами-верстатами. Або спостерігати за роботою експериментальної бригади, яка налагоджувала нове обладнання, чи заглядати через плече майстра, коли він зосереджено перевіряв роликовий підшипник.

    Власне, якщо й помилявся, то зовсім мало - у депо скрізь важлива робота. Та вагоноскладальний цех все ж головний. А можливо, винен в усьому Анатолій РЕТОТА, майстер другої зміни, який, водячи поміж вагонами, показуючи, як іде процес ремонту, а заодно знайомлячи з колективом, ненав’язливо підвів до такого висновку.

    Вантажні вагони сьогодні потрібні. Парк в основному старий, тому ремонту, коли вони потрапляють у цех, треба багато. «Бачите, - показує Анатолій Олексійович на кришку люка, - десь на ПТО підварили. Він би й так не впав. Це лише для повної гарантії, що доїде в депо». Та проходячи далі, категорично бракує усі кришки: «Цю міняти треба. І цю теж».


    маляр Любов МАЛЕНКО


    газорізальник Володимир МАТВІЄНКО


    слюсар Олександр СПИЦЬКИЙ


    електрозварник Віталій ЛЕШТАН


    слюсар Анатолій ШЕПЕТУН

    У вагоноскладальному цеху ремонтують зерновози, платформи, криті вагони і цементовози. Та найбільше піввагонів. Обсяг їх ремонту росте. Якщо на початку року, за словами Анатолія Ретоти, ремонтували по 62 - 65, то у жовтні їх кількість була 80.

    - Справитеся надалі? - запитую.

    - Звичайно, - без найменшої тіні сумніву відповідає майстер.

    Без тіні, бо запчастини та матеріали є, а за колектив він упевнений - найкращі спеціалісти працюють у вагоноскладальному цеху. Як, наприклад, газорізальник Володимир МАТВІЄНКО.

    Газорізальник тут не один, кваліфікація їх висока, тому хочу почути від Анатолія Олексійовича, а чим же саме виділяється Матвієнко.

    - Так, - погоджується майстер, - у депо всі газорізальники хороші. Просто він, як кажуть, «набив руку», знає, з якого боку приступити, різак налагоджений, ріже швидко, якісно.

    У зміні, окрім Матвієнка, працюють електрозварники Віталій ЛЕШТАН, Олександр БОЙКО й Анатолій ВЕГЕРА. І знову чую, що вони найкращі. Особливо досвідченіший Лештан. «Він, - пояснює Анатолій Ретота, - може заварити магістральну трубу з першого разу. А коли треба, підмінить газорізальника».

    Так само він характеризує роботу й інших членів колективу. «Слюсар Олександр Спицький, - продовжує мій співрозмовник, - недавно відзначений наказом начальника депо. Він комісії з Києва із першого разу на СВГС (СВГС - автоматизований стенд для випробовування гальмівної системи - авт.) пред’явив вагон».

    Ну, дійсно, хоч бери та сьогодні занось на Дошку пошани. Дошка пошани, до речі, в депо є. І щоб потрапити на неї, треба заслужити - щороку на підприємстві відбувається урочистий ритуал занесення, який супроводжується грошовим заохоченням. «А з моєї зміни, - хвалиться Анатолій Ретота, - на Дошці портрети двох - маляра Любові Маленко і кранівниці Людмили Хорошко».

    Я швидко прикидаю співвідношення загального числа портретів на деповській Дошці пошани до двох і роблю висновок, що у відсотковому, як кажуть, еквіваленті, а в колективі їх тільки тринадцять, зміна залишила позаду всі інші підрозділи підприємства. І тоді виникає ще одне запитання: а чи не навмисне їх тут усіх зібрали, найкращих, сумлінних та працьовитих.

    «Що ви? - заперечує Анатолій Олексійович, - ні, звичайно. Я, коли мене було назначено майстром, сказав: хто хоче зі мною працювати, залишайтеся. Залишилися всі».

    Лише одного обійшов підсилювальною часткою «най» Анатолій Ретота - слюсаря Ярослава НАЗАРЕНКА: «Зовсім молодий. У мене він 5 - 6 змін. Йому ще треба вчитися, робити та робити».

    Нагода поспілкуватися із наймолодшим членом колективу трапилася. Запитую Ярослава, як та що. «Я перейшов сюди із вагонного депо Бахмач, - розповів юнак. - Подобається, колектив дуже хороший. Люди такі, що не кинуть. Щось не встигаю, буває, зробити, то обов’язково підійдуть і допоможуть».

    В Ярослава Назаренка попереду ще багато трудових змін - він планує постійно працювати у вагоноскладальному цеху. І досвіду він набуде, і високу слюсарську кваліфікацію, стане таким, як і його наставники Олександр Спицький й Анатолій ШЕПЕТУН. До речі, Анатолія Шепетуна було відзначено з нагоди 140-ліття залізниці.

    ...Той день був вдалим на знайомства та спілкування. Ніна ДРОФА, кранівниця, сказала:

    - Колектив у нас дружний: один за одного горою. Хоч і відносно молодий колектив. І майстер у нас - усім на заздрість. А в дружному колективі та із таким майстром завжди робота ладитиметься.

    Віталій ЛЕШТАН, який працював на вагоноремонтому заводі і в цех прийшов три роки тому, теж приєднується до слів Ніни Борисівни - взаємодопомога, висока кваліфікація, добра організація виробничого процесу - це запорука успіху. «Роботи багато, - додав зварник. - Під кінець зміни уже відчуватиметься, що стомився». І махнувши на прощання рукою, закривши обличчя маскою, узявся знову за черговий вагон, яких стояло сім, з яких сім завтра мають залишити територію підприємства відремонтованими.

    Микола ПАЦАК

    На фото: майстер другої зміни вагоноскладального цеху вагонного депо Конотоп Анатолій РЕТОТА; газорізальник Володимир МАТВІЄНКО; маляр Любов МАЛЕНКО; слюсар Олександр СПИЦЬКИЙ; слюсар Анатолій ШЕПЕТУН; електрозварник Віталій ЛЕШТАН.

    Фото Василя ЛУЦЕНКА

    Репортаж з «Острова скарбів»


    Начальник станції Ніжин Юрій ЧАЙКА

    Жвава, велелюдна станція мимоволі приваблює погляд пасажирів чистотою й ошатністю. Одинадцять років тому, під час електрифікації дільниці на Чернігів, пережила вона своє друге народження. А вокзал, стіни якого, здається, віддзеркалюють небесну блакить, - одна з архітектурних перлин у сузір’ї вокзальних споруд столичної магістралі.

    Читач, певне, здогадався, що йдеться про станцію Ніжин. Залізничники цю станцію порівнюють з островом, який огинають бурхливі транспортні потоки на Москву, Київ, Санкт-Петербург, Полтаву. Порівняння цілком слушне. Та якщо для багатьох подорожан це, можливо, таємничий острів, що обіцяє багато цікавих відкриттів, адже прадавнє місто на Острі насичене безліччю історичних та культурних пам’яток, то для кореспондентів залізничної газети це острів… скарбів. Бо вони переконані, що працьовиті, сумлінні та надійні працівники - ось найкоштовніші скарби для залізниці. Саме в пошуках таких самородків і приїхали сюди.

    - Дійсно, - підтвердив начальник станції Юрій ЧАЙКА, - ви не помилились адресою у своїй меті. Люди у нас чудові. Дружній, злагоджений колектив - це 160 залізничників і всі вони, можу запевнити, закохані у свою справу. І що найважливіше, у своїй більшості - технічно грамотні, ініціативні працівники. Аби забезпечити чітку й ритмічну діяльність станції, не може бути другорядних справ. Свій вагомий внесок роблять і фахівці цеху перевезень, і комерційного, і пасажирського.

    Які турботи наразі хвилюють начальника станції? «Звичайно, одна зі злободенних - це підготовка до роботи колективу взимку», - каже Юрій Кирилович. І тут також дрібниць бути не може. Адже свіжі в пам’яті минулорічні сніговії, які спричинили залізничникам великі клопоти. Тож треба бути готовими зустріти негоду у всеозброєнні. Незайве ще раз переконатися у справності технічних засобів для снігоборотьби, в наявності інвентарю, теплого спецодягу та взуття для працівників. До першозимників, як завжди, особлива увага. Таких на станції сім чоловік. Їх проінструктовано щодо дій у тій чи іншій ситуації.


    Старший квитковий касир Катерина ПЯТАЧУК

    Проблем з опаленням також не має виникнути. Електрокотел справний, технічно надійний. Складено план заходів зі снігоборотьби, затверджений начальником Київської дирекції - заступником начальника Південно-Західної залізниці Володимиром ОСОВИКОМ. Звичайно, до таких заходів долучаються й працівники інших залізничних підрозділів. Галузеве братство ніжинського вузла досить велике. Окрім колективу станції, до нього входять колективи дистанцій колії, сигналізації та зв’язку, захисних лісонасаджень, ПТО Дарницького вагонного депо, район електромереж Дарницької дистанції електропостачання, виконробська дільниця Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління, стрілецько-пожежна команда Київського загону воєнізованої охорони. Перелік величезний.

    На великій станції й вантажна робота чимала. Щомісяця завантажується понад 50, вивантажується понад 100 вагонів. Вантажаться лісоматеріали (зокрема, на станції Липовий Ріг, яку в оперативному плані підпорядковано ст. Ніжин), продукція Ніжинського жиркомбінату, місцеве підприємство «Укрвторчормет» теж робить свій внесок. Вивантажуються в основному будівельні матеріали для Ніжинської пересувної дорожньої механізованої колони. Та не лише вантажна робота кипить на станції.

    До розмови долучається начальник вокзалу Людмила БІЧУК.

    - Пасажирська робота здійснюється переважно жіночими руками, - зазначає вона. - Вважаю, що праця моїх колег заслуговує на добрі слова. Про результати їх роботи свідчать виробничі показники. За три квартали поточного року у порівнянні з минулорічним виручка зросла як від приміських, так і від перевезень дальнього сполучення. Завдяки їх зусиллям активізувалась і підсобно-допоміжна діяльність. А сьогодні у нас хвилююча подія! Ми проводжаємо на заслужений відпочинок старшого квиткового касира Катерину ПЯТАЧУК, яка понад тридцять років віддала залізниці. Від імені колективу хочу їй висловити щиру подяку за бездоганну працю й побажати багато щастя та світлих днів у подальшому житті.

    - Не можу обійти увагою наших невтомних прибиральниць Надію ЖУРАВЕЛЬ, Марію КОСТЕНКО, Валентину СОРОКУ, - веде далі Людмила Анатолієвна. - Це ж завдяки їхнім рукам наша станція завжди така охайна і красива...

    Звичайно же, ніякі оповіді про людей, про їхні справи та виробничі досягнення не замінять живого спілкування з ними. Недаремно кажуть, що краще раз побачити, ніж десять почути. А ще краще побачити не лише самим, а за допомоги фотоапарата надати таку можливість і читачам залізничної газети. Хай шанують своїх друзів і колег!


    Черговий по станції Сергій лабута

    До речі. Ст. Ніжин 1 класу, вузлова, працює на чотири напрямки: Київ, Конотоп, Чернігів, Прилуки. Колійне господарство має три парки: Київський, Пасажирський, Конотопський, налічує 57 колій, 154 стрілочних переводи. З них дев’ять обладнано електропідігрівом, решта - пневмопіддувом. Начальник станції Юрій Кирилович ЧАЙКА - досвідчений залізничник, і хоч очолює колектив лише рік, його загальний виробничий стаж на залізниці наближається до чверті століття. Починав черговим по парку на ст. Конотоп, попередня посада - заступник начальника відділу перевезень Конотопської дирекції залізничних перевезень.

    Фото Олега КАЗИКІНА

    Анатолій РОМАНОВ

    Турботи ветеранської спільноти

    28 жовтня відбулася V звітно-виборна конференція Ради об’єднання ветеранів війни і праці Південно-Західної залізниці. У конференції взяли участь делегати від усіх регіональних ветеранських об’єднань, а також перший заступник начальника залізниці Віталій ЖУРАКІВСЬКИЙ, заступник голови Дорпрофсожу Олександр ЧАБАНЕНКО. 68 делегатів представляли інтереси всіх пенсіонерів-залізничників, які працювали та й досі трудяться на залізниці.


    ПІД ПРАПОРОМ

    Ще до початку заходу голова Ради Юрій БІЛОУС продемонстрував прапор, який з моменту відкриття нинішньої конференції є невід’ємним символом ветеранів. Не забарилися прокоментувати цю подію ветерани праці. На їх переконання, прапор, як і раніше, об’єднує ветеранів столичної магістралі, до того ж має яскраві, приємні кольори та ще й випромінює потужну позитивну енергетику.

    Сумним і хвилюючим моментом на початку конференції була хвилина мовчання. Делегати вшанували пам’ять своїх товаришів, яких уже немає поруч. Адже за чотири роки, а саме тоді відбулася минула конференція, їхні ряди поріділи.

    Про діяльність за звітний період розповів голова Ради Юрій Білоус. У своїй промові він проаналізував роботу організації. Зокрема, доповідач наголосив, що важливим результатом діяльності дорожнього ветеранського осередку є те, що соціальний захист пенсіонерів прописаний у колективному договорі Південно-Західної залізниці. Тож завдяки підтримці керівництва магістралі на рахунки організацій і дорожньої Ради було перераховано 1 млн. 110 тис. грн. Отримані кошти направлено на благочинну допомогу тим, хто потребує особливої уваги та на заохочувальні винагороди активу. Крім того, гроші розподілялися і на відвідування хворих, проведення семінарів-нарад з обміну досвідом роботи первинних підрозділів Ради, а цього року й на підготовку звітно-виборної конференції.

    Юрій Білоус наголосив, що ветерани, за всіх вікових проблем, живуть активним життям. На початку 2008 р. Рада об’єднання, до речі, перша серед ветеранських організацій українських залізниць, провела огляд-конкурс на кращу первинну організацію. Важливо те, що цю ініціативу підтримала Асоціація ветеранів війни і праці Укрзалізниці. І згодом цей досвід розповсюдили на всіх українських магістралях.

    Велику роль у роботі ветеранів відіграє волонтерський рух. Адже після ліквідування служби патронажних сестер на волонтерах, а їх сьогодні 950, тримається вся допомога самотнім пенсіонерам. Особливо відзначився цей рух на станціях Бахмач, Кам’янець-Подільський, Жмеринка, Ніжин, Київ-Волинський, у локомотивному депо Гречани, Дарниця, Хмельницькій дистанції колії, моторвагонному депо Фастів та інших підрозділах, де працюють ветеранські організації. Багато корисного зроблено для святкування 65-річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Річ у тім, що пенсіонери-залізничники опікуються долею братських могил. Після бойових дій у роки війни саме на територіях вокзалів залишилося багато поховань. До того ж 2010-й - Рік ветерана. Тож подібний комплекс заходів проводитимуть і надалі.

    Актуальним для ветеранів є питання медичного страхування, адже з весни поточного року залізничники-пенсіонери уже не отримували страхових полісів. Тож вони покладають велику надію на адміністрацію залізниці щодо відновлення цих документів, а, можливо, й як альтернативу створення так званих лікарняних кас.

    Суттєвою є допомога в лікувально-оздоровчому напрямку. Пенсіонери відновлювали свої сили в лінійній лікарні с. Клубівка та у МЦРЗ Хмільник.


    ЛИСТИ ЗА КОНКРЕТНОЮ АДРЕСОЮ

    Зрозуміло, що не обійшлося й без критики. - На жаль, наголосив Юрій Білоус, дуже мало Рада ветеранів підтримує контакти з рядовими членами організації, мало приділяється уваги роботі з молодими кадрами в колективах, далеко не всюди організовано волонтерський рух. Так що є куди докласти зусилля, кому допомогти.

    Після виступу голови Ради до делегатів конференції звернувся перший заступник начальника Південно-Західної залізниці Віталій ЖУРАКІВСЬКИЙ.

    - Насамперед, хочу подякувати вам за ваш внесок у розвиток нашої залізниці, - сказав він. - Завдяки вам у переважній більшості непрацюючі пенсіонери не відчувають себе відірваними від громадського життя і їм своєчасно надається соціальна допомога. А ми, адміністрація, зі свого боку завжди будемо вас підтримувати.

    Більшість делегатів конференції у своїх виступах наголошували на проблемах, які їм доводиться долати на місцях, і були щедрі на слова вдячності керівництву залізниці та начальникам дирекцій. Робота Ради ветеранів отримала оцінку задовільно.

    Після виступів винесено постанову, де підготовлено Звернення до Президента України про перегляд пенсій тієї категорії робітників, які пішли на заслужений відпочинок до 2002 р., а також листи-звернення до начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА. Головою Ради об’єднання ветеранів війни і праці Південно-Західної залізниці обрано Юрія Білоуса. Конференція також делегувала дванадцять представників для участі у конференції Асоціації ветеранів війни і праці Укрзалізниці.

    Фото Олега КАЗИКІНА

    Ольга ЛИХАЧОВА

    Владимир СПЕКТОР: «Всенародно известными стать не дано современным поэтам…»

    Благодарен судьбе за то, что лет 10 тому назад она свела автора этих строк с отличным человеком. Мне, тогда корреспонденту всеукраинской железнодорожной газеты «Магістраль», редакция «подбросила» творческую командировку в Луганск. Трех дней, наверное, не хватило бы, чтобы успеть, как мы, журналисты, говорим, набрать информации из Луганской дирекции железнодорожных перевозок, локомотивного депо ст. Родаково, локомотивостроительной компании «Лугансктепловоз»… В одиночку преодолевать десятки километров на служебном авто к знаменитым конезаводам в Деркуле и Новоалександровке (готовил публикацию о лошадях - «конкурентах» автомобильного и железнодорожного транспорта) было бы непросто. Побывать на пограничных станциях Меловое (Украина) и Чертково (Россия) также бы было проблематично.

    Но ведь все сбылось. И публикации теперь - в газетной подшивке. Моим гидом по Луганску и близким и далеким окрестностям был тогда уже корреспондент железнодорожной газеты Владимир СПЕКТОР. Признанный поэт, прекрасный рассказчик, мастер пера и завидный оптимист. Сегодня в праздничном номере «Рабочего слова» я решил представить нашим читателям не только интервью с Владимиром Давыдовичем. Есть в моей библиотеке несколько его поэтических сборников, подаренных автором. А там - россыпь светлых по своему содержанию стихов. К тем строчкам всегда возвращаюсь, когда печаль на сердце. Побудешь один на один с томиком от Владимира - и грусти, как не бывало.


    И ЭТО ВСЕ НЕ ТОЛЬКО О НЁМ

    «Всенародно известными стать не дано современным поэтам. Их слова вылетают, как птицы в окно, и - без ответа. Маломощны их книги, как Даймлер и Бенц в самом начале, и, к тому же, утерян терновый венец. Вы не встречали?» Таким утверждением-вопросом начинает одно из своих стихотворений Владимир Спектор, поэт, возглавляющий в Украине Межрегиональный союз писателей. Ответа он в своих строках не даёт, да и это не дело поэзии. Она ставит вопросы, а ответы на них ищет каждый в одиночку и по-своему. И, всё же, в нашей газете В. Спектор отвечает на вопросы, и как поэт, автор более 20 книг, ставший в этом году лауреатом Международной премии «Облака» за лучший поэтический сборник на русском языке в СНГ, и как журналист, а в прошлом ведущий конструктор тепловозостроительного завода, член-корреспондент Транспортной академии Украины.

    - Так, всё же, есть ли шанс стать всенародно известными у современных поэтов?

    - Трудно сказать. Во все времена любителей поэзии было не больше одного процента от всего населения страны, Земли… Хотя бывали взлёты популярности, как в середине прошлого века в СССР, когда выступления поэтов собирали стадионы, когда Евтушенко, Вознесенский, Ахмадуллина, Рождественский, Окуджава были рупором поколения «оттепели». Их фамилии были, как пароль, книги их раскупались мгновенно. Читать и обсуждать их было модно. Правда, рядом с ними жили и писали Самойлов и Межиров, Тарковский и Левитанский, Слуцкий, Соколов, Костров, Винокуров… Можно назвать ещё десятки фамилий замечательных поэтов, которые тоже определяли уровень поэзии, были большими мастерами, но не столь знаменитыми, как их более молодые коллеги. Хотя, всё расставляет по местам время. А прижизненная слава поэта зачастую не имеет никакого отношения к поэзии.

    Вот сегодня, кого можно назвать знаменитым, известным поэтом, хоть в России, хоть в Украине? Я, конечно, могу озвучить опять-таки несколько десятков фамилий, но я-то интересуюсь этим профессионально, да и то знаю лишь часть авторов, стихи которых удалось прочитать в журналах, альманахах, книгах. Говорят, в Москве сегодня поэтический бум, называются имена Веры Павловой, Шиша Брянского (!?), Всеволода Емелина, Андрея Родионова… Но их тексты у меня восторга не вызвали.

    «Такой оргазм! Аж слезы брызнули…» «И слово «х...» на стенке лифта /Перечитала восемь раз». «… Раскован солнцем зимний плен, / Задули вешние пассаты. / Не хочешь ли, мой друг, поссати / На флорентийский гобелен?» «… Так хорошо во время бизнес-ланча /Сидеть в арт-кафе с бабою. / И актуальным людям махать / Открытою ладонью. / А потом вечером забухать / Во дворе с подзаборной хронью».

    Это цитаты из творчества этих авторов. Как говорит мой друг поэт Василий Дунин, такие стихи можно писать километрами. Мне вспоминаются другие фамилии - Геннадия Красникова, Владимира Урусова, Петра Кошеля, Андрея Чернова - их первые книги вышли перед распадом СССР, тираж позволял купить их и в Москве, и в Луганске. Это отличные поэты, но их более поздних книг я уже не видел. В книжных магазинах продаётся совсем другое. Да и тиражи поэтических книг не превышают 500 экземпляров. Чаще - 100 - 200. И знают их только друзья и родственники.

    Олег Чухонцев, Юрий Кублановский, Александр Кушнер, Лариса Миллер… Их стихи тоже были с восторгом прочитаны достаточно давно, новые произведения узнаю из интернета. А сколько в России ещё талантливых, оригинальных поэтов! Да и в Украине количество пишущих стихи постепенно приближается к количеству их читающих. И тоже есть изумительные авторы, и среди украинских поэтов, и среди русских. Лина Костенко, Борис Олейник, Леонид Череватенко, Микола Малахута, Василий Голобородько, Тамара Севернюк…

    Александр Корж, Юрий Кириченко, Людмила Некрасовская, Леонард Тушинский, Юрий Лебедь, Алексей Торхов, Геннадий Сусуев, Вячеслав Пасенюк, Елена Руни, Виктория Мирошниченко, Валерий Сурненко, Сергей Евсеев, Ирина Гирлянова…

    Это только те, чьи фамилии пришли сразу на ум, а вообще могу назвать по памяти ещё очень много хороших авторов. Но известны ли они «широкому» читателю? Вряд ли.

    - Владимир Давыдович, Сергея Евсеева читатели «Рабочего слова» знают. И давно. За долгие годы работы в качестве корреспондента. Хорошего качества, если позволите так сказать.

    - Соглашусь. Но знают ли Сергея Владимировича как состоявшегося поэта и прозаика?! Вопрос риторический. Кстати, чтобы стать популярным сегодня, нужно писать тексты для песен, да ещё, чтобы их «крутили» круглые сутки радиостанции и телешоу. Серёга, Трофим, Потап. «Я сегодня ночевал с женщиной любимою». Это тоже поэзия. Популярная. «У нас на районе…» В общем, каждый выбирает для себя…

    Многое может поэт-железнодорожник

    - Окололитературная суета далека от литературы, которая по своей сути объединяет людей, даёт возможность задуматься о жизни, а иногда - отвлечься, отдохнуть от окружающих неприятностей. Какие книги сегодня на Вашем столе?

    - Вопреки расхожей формуле: «писатели пописывают, а читатели - почитывают», писатели, наверное, самые преданные читатели. Без чтения жизни просто не мыслю. За последнее время прочитал несколько интересных книг. Это сборник повестей московской писательницы Анастасии Ермаковой, повесть живущей в Нью-Йорке Татьяны Янковской «Марк и Мара», рассказы Александра Пономарева из Липецка, роман Юрия Полякова «Гипсовый трубач»… Кстати, все эти авторы были участниками фестиваля «Славянские традиции», где мы и познакомились. Постоянно читаю, на мой взгляд, лучший журнал в Украине - «Радуга», где печатается замечательная проза и хорошая поэзия. Открыл для себя таких авторов, как Александр Лозовский, Марианна Гончарова, Андрей Недельский, Святослав Славич, Владимир Бушняк, Андрей Курилко.

    А когда готовим новый выпуск альманаха, перечитываю произведения, присланные для опубликования. Людмила Некрасовская, Людмила Гонтарева, Ирина Гирлянова, Наталья Вареник, Андрей Грязов, Анна Стреминская, Владимир Шемшученко, Вячеслав Пасенюк - их стихи привлекают внимание философской глубиной, тонкой лиричностью и образностью. Ну, а поскольку кроме литературы есть ещё работа в газете и на заводе, приходится читать издания по теме транспорта, локомотивостроения.

    - Как удаётся успевать читать, писать стихи, статьи, пресс-релизы, руководить писательским союзом, редактировать литературный альманах и сайт «Свой вариант»?

    - Трудно, но мне это интересно. В «Магістрали» я уже 8 лет. Пригласила туда незабвенная Тамара Мукминова. Она тогда сказала: «Нам нужны люди, не только умеющие писать, но и разбирающиеся в технике». Стараюсь оправдывать её характеристику. Сотрудничество с заводом - естественное, ведь я проработал в конструкторском бюро почти 25 лет. Это не забывается. А занятия литературой, редактирование сайта и альманаха - для души. Был счастлив, когда в этом году знаменитый Владимир Костров сказал, что наш альманах интереснее, чем «Новый мир» в нынешнем его виде. Пользуясь случаем, приглашаю всех любителей литературы на наш сайт «Свой вариант».

    - Ну, и традиционный вопрос о планах и перспективах - каковы они?

    - В планах - работа, новые журналистские материалы, проведение литературного фестиваля в Луганске с вручением премий. Надеемся на организацию творческих встреч в Киеве и Москве. Но главное, чтобы продолжалось творчество, чтобы строка, и литературная, и жизненная длилась как можно дольше. Ведь «не хочется спешить, куда-то торопиться, а просто - жить и жить, и чтоб родные лица не ведали тоски, завистливой печали, чтоб не в конце строки рука была - в начале…»

    Поездов беспокойные речи,

    Пассажиров взволнованных лица -

    Это миг - от прощанья до встречи.

    Что как жизнь уходящая длится.

    Стук сердец, стук колёс, гул перрона...

    Сквозь потери протянуты руки,

    Как он быстро проходит - зелёный.

    Как насыщены красным разлуки.

    ***

    Астрологический прогноз

    Сулит находки и потери.

    Кто знает - верить, иль не верить,

    В ответе кроется вопрос.

    Астрологический прогноз -

    В судьбе то жарко, то морозно,

    Все будет, рано или поздно,

    И всё - всерьёз, и не всерьёз.

    ***

    Вдоль железной дороги сирень

    Расцвела, не мечтая о чуде.

    Только мимо - проносятся люди,

    Провожая лишь взглядами тень

    Ароматно-кипуче-пахучую.

    И невинный по девичьи цвет,

    Что отдаться готов даже случаю,

    Куст постылый сменив на букет.

    ***

    В стране под названьем «весна»

    Искрятся на солнце рассветы.

    «Зелёный» - до станции «лето»,

    И песней звучит тишина.

    Весна, как спасательный круг,

    Дарует надежду на чудо.

    Пускай мне пока ещё худо,

    Весна мне поможет, как друг.

    ***

    У обмана приятная внешность.

    Он ведь любит Вас. На словах.

    Но присмотришься: злоба сквозь нежность -

    Словно финка из рукава.

    Отличить, где обман, а где правда,

    Невозможно, и, всё же, хорош

    Мир, в котором добро, как награда,

    Даже там, где в почёте ложь.

    Беседовал Виктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05