РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 41 (29 жовтня 2010)
  • Випуск №41 29 жовтня 2010
    Зміст
    1. Почесні справи шанованого енергетика
    2. Чудова тенденція від зміни на чолі В'ячеслава МАКСИМЕНКА
    3. Визначено переможців серед локомотивних бригад
    4. Щоб із залізничниками рахувалися (Микола ПАЦАК)
    5. Ні на мить не переривається ритм станційного серця (Олександр Царик)
    6. Оголошено місячник профілактично-роз'яснювальної роботи (Григорій СЕРГЕЄВ)
    7. Благородна місія (Оксана КЛИМЧУК)
    8. У зоні підвищеної небезпеки (Ігор Мірошник, начальник Київської дистанції колії)
    9. Переймаючись чужим горем (Спілкувався Віталій НОСАЧ )
    10. Історія та сьогодення Південно-Західної (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    11. З роду славних Бойків (Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ)
    12. Нове обладнання, нові перспективи (Оксана КЛИМЧУК)
    13. Чи є альтернатива щепленню? (Ольга ЛИХАЧОВА)
    14. У Жванецкого шутки молодецкие (Виктор НОВОБИЛЫЧ)
    15. Снайпер - звучит гордо (Евгений ПОДОБЕД)

    Почесні справи шанованого енергетика

    Для того, щоб розповісти про Олександра ЩАБЛЕВСЬКОГО, електромонтера п’ятого розряду, який працює на Козятинському пасажирському вокзалі, маємо три причини. По-перше, він - справжній фахівець своєї справи, шанована у колективі людина. По-друге, саме в цьому році портрет Олександра Миколайовича зайняв місце на Дошці пошани Вінницької області. По-третє, незабаром О. Щаблевський відзначить перше десятиліття з того дня, як він прийшов після закінчення Козятинського залізничного училища працювати на вокзал. Справ для електромонтера тут завжди вистачало, а з початком реконструкції місцевого вокзального комплексу для Олександра Миколайовича турбот додалося.

    За словами начальника Козятинського вокзалу Анатолія ЧАБАНА, фахові знання Олександра Миколайовича вражають. Немає такого питання про обладнання чи роботу складного устаткування, на яке О. Щаблевський не відповів би. А головне, у разі виникнення будь-якої несправності Олександр Миколайович готовий прийти на допомогу.


    Чудова тенденція від зміни на чолі В'ячеслава МАКСИМЕНКА

    За підсумками виробничого змагання єдиних змін у вересні 2010 р. диспетчерську зміну №2 під керівництвом старшого дорожнього диспетчера В’ячеслава МАКСИМЕНКА вкотре визнано переможцем змагання.

    За бальною системою вона набрала найбільшу кількість балів - 96,7 - і виконала встановлені завдання: з навантаження - 104,6%; з передачі транзитних вагонів по стиках - 104,3%; з розвозу місцевого вантажу - 105,4%; з обігу вантажного вагона - 116,1%; з простою транзитного вагона на одній технічній станції - 116,3%.

    За високі виробничі досягнення під час виконання встановлених умовами змагання показників згідно із наказом начальника залізниці Олексія КРИВОПІШИНА кращих працівників зміни №2 заохочено.


    Визначено переможців серед локомотивних бригад

    Підбито підсумки конкурсу професійної майстерності серед локомотивних бригад столичної магістралі.

    За високі технічні знання тягового рухомого складу, інструкцій з руху поїздів і маневрової роботи, сигналізації та зв’язку, охорони праці та правил технічної експлуатації згідно із наказом начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА присвоєно звання «Кращий машиніст Південно-Західної залізниці» Олексію БАЧУРІНУ - машиністу локомотивного депо Київ-Пасажирський. Звання «Кращий помічник машиніста Південно-Західної залізниці» виборов Сергій УСІК також з локомотивного депо Київ-Пасажирський. Другі місця в конкурсі локомотивників вибороли Олександр БОНДАРЧУК з Коростеня та Віталій РАДЬКОВ з Козятина. Третіми стали Олександр КУЧЕР з депо Гречани та представник Шепетівки Михайло ЧЕРНУШИЧ.

    Влас. інф.


    Щоб із залізничниками рахувалися

    За все треба платити, або безплатний сир буває тільки в мишоловці. Якщо спроектувати цю ринкову аксіому на приміські перевезення, то виходить, що транспортна послуга із магістралі сучасних економічних реалій збилася на путівець. Бо затрати на перевезення пільгових категорій громадян не відшкодовуються в повній мірі. І не відшкодовуватимуться. Законодавець, передбачивши компенсаційні виплати транспортникам, не виписав чіткого механізму їх реалізації, точніше, можна платити, і можна не платити.

    Залізнична газета уже писала про «нелюбов» конотопської влади до залізниці - кілька мільйонів субвенції із державного бюджету перерозподілялися в основному на користь комунального транспортного підприємства. Залізниці діставалися мізерні відсотки, хоч станція справно з дня у день відправляла тисячі конотопчан. Коли заходила мова про таку диспропорцію, місцеві чиновники висували хиткий аргумент: «Конотоп, мовляв, транзитний вузол, а у тих тисячах відсоток жителів міста незначний».

    2009 рік. По Конотопу перевезено пільгових категорій громадян на 1 мільйон 5 тис. грн. Відшкодовано 531 тис., та й то 400 тис. надійшло вже у січні поточного. За дев’ять місяців 2010-го перевезено на 761 тис. грн. Залізниці надійшло більше 500 (разом з минулорічною заборгованістю), тобто справи покращуються, але не до кінця.

    Конотоп - одне з найбільших міст області. Його розвиток, як свідчать історичні матеріали, зумовлений роботою залізниці. Першим крупним підприємством стала тут вагоноремонтна майстерня, зручне транспортне сполучення пізніше дозволило розпочати в Конотопі виготовлення шахтного обладнання (завод «Червоний металіст»), гільз і поршнів для двигунів внутрішнього згорання (завод «Мотордеталь»), обладнання для нафтогазовидобутку («Арматурний завод»). Велика частка конотопчан працює на вузлових підприємствах, а 70 відсотків місцевого бюджету нині наповнюється завдяки залізниці.

    Залізничникам вузла все це відомо. Як зрозуміло й те, що в міському житті вони можуть бути на інших ролях, особливо, коли це стосується місцевого законодавчого органу - ради, від якої залежить і перерозподіл субвенції. Залізничники мають у ній своїх представників - начальника дирекції - заступника начальника залізниці Дмитра КУШНІРА і начальника регіонального відділу матеріально-технічного забезпечення Євгена

    КУРГАНА. Два із сорока депутатів міської ради. Та, дасть Бог, буде більше. Уже відомо, що від різних політичних організацій на виборах 2010 р. кандидатами в депутати погодилися стати шановані на вузлі люди.

    Заявила про себе й міська організація партії «Відродження». На конференції 1 жовтня визначено, що за депутатські місця в Конотопській раді від неї змагатимуться начальник вагонного депо Конотоп Володимир ФЕДОРКО, лікар-гастроентеролог відділкової лікарні Віктор ГОРБИК та Євген Курган, якого обрано головою цього партійного осередку.

    Мета? За словами Євгена Кургана, це робиться для того, щоб із залізничниками рахувалися, щоб залізничники мали вплив на життя міста, брали участь у вирішенні його насущних проблем, у тому числі й таких, як компенсація пільгового проїзду громадян та фінансування залізничної лікарні.

    Микола ПАЦАК

    Ні на мить не переривається ритм станційного серця

    Сумувати за минулими часами не доводиться. Адже кожна епоха приносить у життя щось своє, полишаючи в пам’яті негативне, або ж ті напрацювання багатьох людей, що таки приносили користь. Що стосується журналістської роботи, то мені, скажімо, легко і плідно було спілкуватися з вузловим парткомом. Зателефонуй комусь із його працівників - і за хвилину перед тобою цифри, новини, факти… Нині ж кожна організація - наче невелика окрема держава. Живе своїми буднями, мало знаючи, що діється в інших підрозділах. Однак, коли виникає потреба з’ясувати обстановку на вузлі, в мене є до кого звернутися. До начальника станції Олега ГОЛОВАЧУКА.

    І хоч Шепетівка - місто залізничників, і в їх середовищі сформувалися цілі трудові династії, в роду Головачуків залізничників не було. Якось так само собою сталося, що після школи підбили хлопці його їхати на навчання до Козятинського профтех-училища. Там і отримав спеціальність «черговий по станції». Ще коли працював черговим стрілочного поста на ст. Житомир, керівники помітили, що юнак до роботи беручкий, відчуває відповідальність за все, що доручено. Полюбив свою справу, і сталося так, що із залізницею пов’язав усе життя, закінчивши ще й згодом Харківський інститут інженерів залізничного транспорту.



    робоча нарада

    У трудовій книжці О. Головачука записів небагато: помічник складача поїздів на ст. Шепетівка-Подільська, оператор механізованої гірки ст. Клепарів, черговий ст. Шепетівка-Подільська, заступник начальника Козятинської дирекції залізничних перевезень, начальник ст. Шепетівка-Подільська. До слова, колектив ст. Шепетівка-Подільська тепер очолює син Олега Станіславовича - Олек-сандр. І останній запис - начальник ст. Шепетівка з 2000 р. Як бачимо, до солідної, а перш за все, відповідальної посади судилося йти, як мовиться, усіма щаблями - із самого нижнього. Так що знає на власному досвіді усі нюанси станційної роботи, здобув багатий багаж управлінського керування.

    До Шепетівського вузла з п’яти напрямків збігаються залізничні колії. І своєрідним його серцем є одне з найкрупніших міських підприємств - станція Шепетівка. Звісно, в роботі колективу трапляються і зриви, і якісь огріхи. Але на чітко облаштований механізм життєдіяльності ніщо не впливає. Загалом багато років колектив працює стабільно, ритмічно, виконуючи доведені плани і завдання.

    Скажімо, за підсумками за поточний рік показники роботи станції мають позитивні тенденції. План відправлення вагонів виконано. Простій вагонів під однією вантажною операцією скорочено. Зростає рівень продуктивності праці.

    Про те, як працює ст. Шепетівка, свідчать численні почесні грамоти Укр-залізниці та Південно-Західної залізниці, грамоти Шепетівської міської ради та інші відзнаки. А особисто О. Головачука відмічено Хмельницькою обл-адміністрацією, як кращого роботодавця року.



    чергова по парку О. КАЛИНЮК

    Олег Станіславович на моє прохання назвати прізвища кращих робітників, інженерно-технічних працівників знітився:

    - Якось боязко когось виокремлювати, бо практично кожному довіряю, на кожного покладаюся. Бо ж на місце ледаря чи порушника людину у наші дні знайти неважко. А втім, я ж не один на станції - в керівному складі. Підтримка у роботі, запорука успіхів - досвід і трудова наснага заступника начальника станції Валерія РОМАНЮКА, головного інженера Віталія ДИТИНЧУКА, начальника технічного відділу Анатолія БОГОМОЛЮКА, начальника технічної контори Людмили МЕЛЬНИК, начальника вокзалу Олександра БЕРЕЗОВСЬКОГО. Сумлінно і стабільно працюють зміни під керівництвом маневрового диспетчера Сергія ДИТИНЧУКА, Валентини ВОЄНЧУК та й зміни Леоніда ХОДАКІВСЬКОГО, Олександра СТРЕМЕЦЬКОГО.

    Звичайно, виробничих турбот керівнику вистачає. Але попри все він не цурається і громадської роботи. Не випадково мешканці міста довірили йому за списками партії «Відродження» бути депутатом міської ради. Я присутній майже на всіх сесіях ради, і мені імпонує громадська позиція Олега Станіславовича. Перш за все тому, що він «лобіює» інтереси залізничників, що стосуються такої, скажімо, неприємної для міської влади теми, як пасажирські перевезення пільгових категорій населення. Якщо з автоперевізниками ще якось тут питання вирішуються, то залізниці з Шепетівки субвенції потрапляють вряди-годи і не в повному обсязі.


    - Ми несемо великі збитки, - каже Олег Станіславович, - адже виходить так, що людей возимо безкоштовно. Тому я цьогоріч балотуватимусь в депутати Хмельницької обласної ради. Щоби дійсно-таки проблему вирішувати зверху, по-справжньому лобіюючи відомчі інтереси. Адже не тільки з нашого міста їдуть пільговики-шепетівчани, а й з Полонського, Ізяславського, Славутського та інших районів.

    …У кабінеті Олега Головачука щомиті лунають телефонні дзвінки, майже не згасає мелодія «мобілки». Чітко віддаються розпорядження. Станція трудиться. Ритмічно пульсує залізничне серце Шепетівки.

    На фото: робоча нарада; чергова по парку О. КАЛИНЮК; регулювальники руху поїздів: І. ЧУМАК, С. КОРНАТОВСЬКИЙ, В. КОРОЛЬ.

    Олександр Царик

    Оголошено місячник профілактично-роз'яснювальної роботи

    У зв’язку з резонансними випадками травматизму невиробничого характеру внаслідок ДТП на залізничних переїздах, а також з травмуванням дітей дошкільного та шкільного віку, розпорядженням начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА з 25 жовтня по 25 листопада оголошено місячник профілактично-роз’яснювальної роботи. Мета - попередження невиробничого травматизму на залізничному транспорті серед учнів шкіл, ліцеїв та коледжів, студентів вищих навчальних закладів, що розташовані в прилеглих до залізничних колій районах.
    Для проведення лекцій, бесід, показів відеофільмів використовуватимуться вагони-тренажери дирекцій залізничних перевезень та дорожній вагон охорони праці. Виїзд дорожнього вагона охорони праці здійснюватиметься на станції Хутір Михайлівський, Ніжин, Чернігів, Кам’янець-Подільський, Хмельницький, Гречани, Могилів-Подільський, Жмеринка, Вінниця, Ворожба, Конотоп, Бахмач. Вагони-тренажери дирекцій виїжджатимуть на інші станції з охопленням їх максимальної кількості на дільницях з інтенсивним рухом поїздів.

    Григорій СЕРГЕЄВ

    Благородна місія

    Днями у Коростенській дирекції залізничних перевезень перебував вагон охорони праці Південно-Західної залізниці. Мета, яку поставили перед собою фахівці, не нова, однак актуальності своєї не втрачає, - профілактична робота серед підростаючого покоління. І є надія, що всі зустрічі, бесіди, переглянуті тематичні відеофільми посприяють запобіганню травмування громадян на залізничних коліях.


    Отож «клас на колесах» 20 жовтня почав свою роботу зі станції Овруч. Варто зауважити, що місцеві адміністрації шкіл у питанні проведення подібних заходів із залізничниками виявилися однодумцями. Тож виділили навіть автобус для підвезення груп школярів до станції, де проводилися заняття.

    По станції Коростень, де заняття відбувалися наступного дня, не тільки залізничники, а й педагоги сприяли чіткій їх організації. «Делегація» зі школи №1 прийшла, приміром, у супроводі не тільки вчителя, а й директора Степана Соколовського. «Такі заняття для наших школярів дуже потрібні, - сказав він. - І не тільки тому, що учні навчаються і живуть в залізничному мікрорайоні, часто бувають неподалік сталевих колій. Це принесе їм чимало користі і в дорослому житті, адже уважність у зоні підвищеної небезпеки потрібна завжди».

    Звісно, а на залізниці -передусім. Про це говорив перед учнівською аудиторією, педагогами і представниками ЗМІ, які також виявили зацікавленість такими заняттями, начальник служби охорони праці Південно-Західної залізниці Іван ПЕТРЕНКО. Іван Васильович повідав про ситуацію з невиробничим травматизмом на залізниці, зупинився і на нещодавніх резонансних випадках аварій на переїздах, де саме нехтування правилами призвело до значних людських жертв. «Учити уважності й важливості дотримання правил на залізниці й потрібно саме з дитячих літ, - сказав він. - Щоб ця наука засвоїлась і в майбутньому застерігала від необдуманих вчинків».

    Після вступних слів Івана Васильовича, провідний інженер навчально-методичного центру з охорони праці Південно-Західної залізниці Олек-сандр СТЕПАНЕНКО продовжував спілкування з учнями, підтверджуючи свої слова відеокадрами. А для зовсім юних школяриків залізничники докладно розповідали, як не можна вести себе поблизу залізниці. Доречним у такому разі був спеціальний приз - мультфільм.

    Діти з цікавістю слухали доповідача, який говорив з ними по-дорослому, водночас по-батьківськи повчаючи і застерігаючи. І вони вже не можуть не запам’ятати, що для того, щоб не захопив повітряний потік від поїзда, який набрав швидкість 100 - 120 км, потрібно стояти від колії не ближче чотирьох метрів. Як і те, що зупинитися відразу поїзд не зможе, а загальмувавши ще проїде кількасот метрів…

    Свою місію - попередити і застерегти юних, навчити поводженню на залізниці - виконували фахівці з охорони праці і на станції Житомир, де «вагон-аудиторію» відвідали кілька сотень школярів обласного центру.

    Оксана КЛИМЧУК

    У зоні підвищеної небезпеки

    На початку XXI століття залізниця являється одним із найбільш зручних видів транспорту. В даний час нікого не здивуєш електропоїздами, вантажними та пасажирськими поїздами. Можливо, саме через це мало хто пам’ятає, що залізниця - це зона підвищеної небезпеки. Так за дев’ять місяців 2010 р. на перегонах залізниці травмовано 23 громадянина, у тому числі 14 - зі смертельними наслідками, також зафіксовано один випадок ураження електричним струмом дитини віком 13 років на залізничному мосту. Найбільш травмонебезпечною дільницею на залізничній колії є перегін Київ-Пасажирський - Київ-Волинський (п’ять випадків з початку року).

    Кожному знайома така картина: перед поїздом, що наближається, люди перебігають через колію, бажаючи зекономити кілька хвилин. Але, задумайтесь, заощаджуючи ці лічені хвилини, можна втратити життя! Частина потерпілих відбуваються травмами, деякі платять життям. Чимало ще є й таких, що ризикують життям і стрибають з поїзда на ходу, або перед ним на залізничні колії, або після проходу состава (травмуються зустрічним рухомим складом, що рухається по сусідній колії). А далі - трагедія.


    Абсолютна більшість нещасних випадків сталася в результаті порушення громадянами «Правил безпеки на залізничному транспорті України» та «Правил поведінки громадян на залізничному транспорті», а саме: переходу залізничних колій у невстановленому місці (як на фото), ходіння по залізничних коліях, посадки і висадки під час руху поїзда тощо.

    Нещасні випадки на залізниці завдають державі великих проблем. По-перше, це прямі збитки від руйнування транспорт-них засобів, псування вантажів та залізничних пристроїв, значні затрати спрямовуються на усунення аварій, застосування необхідної техніки тощо. Але найбільшою втратою для суспільства є загибель людей.

    Правила безпеки громадян на залізничному транспорті визначають вимоги щодо безпеки громадян при переході через залізничні колії, перебування на пасажирських платформах, біля поїздів, прохід між вагонами та біля них. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

    Нагадаю: пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях. Це можуть бути пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо. На станціях, де немає мостів і тунелів, громадяни повинні переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається сусідніми коліями, почати перехід.

    Варто зосередити увагу на тому, що, наближаючись до залізничного переїзду, громадяни повинні уважно стежити за світловою і звуковою сигналізацією, а також за положенням шлагбаумів. Переходити колії дозволяється тільки при піднятому шлагбаумі. При відсутності шлагбаума перед переходом колії необхідно впевнитись, що до переїзду не наближається поїзд (локомотив, вагон, дрезина тощо). Підніматися у вагон і виходити з вагона дозволяється тільки після повної зупинки поїзда. Посадку пасажирів у вагон і вихід із нього необхідно проводити тільки з боку перонів або посадочних платформ. Дітей під час посадки у вагон і висадки із вагона слід тримати за руку або на руках. Сумна статистика свідчить: з початку 2010 р. в межах Київської області сталося понад 10 дорожньо-транспортних пригод на залізничних переїздах. Відомо багато випадків, пов’язаних із пошкодженнями автотранспорту, внаслідок в’їзду останнього на переїзд під час опускання автоматичних шлагбаумів безпосередньо на корпус автомобіля.

    Правила, як бачите, дуже прості. Потрібно не тільки їх знати, але й чітко уявляти, до чого може призвести порушення цих правил. Важливо, щоб у людини виробився стереотип: у зоні підвищеної небезпеки жарти погані.

    Шановні громадяни! Не дозволяйте дітям ходити та гратись на коліях, поблизу залізниці. Не залишайте дітей без нагляду. Попереджайте їх про небезпеку! Безпека маленьких громадян цілком залежить від уважного та дбайливого до них ставлення з боку дорослих. Дотримуйтесь правил безпеки громадян на залізничному транспорті! Поясніть своїм дітям, що залізничні колії - не місце для розваг, що неуважність на залізниці може коштувати життя.

    Шановні водії! Не порушуйте правил проїзду через залізничні переїзди, запам’ятайте, що, об’їхавши закритий шлагбаум або не звернувши уваги на заборонний сигнал світлофора, ви піддаєте ризику власне життя і життя інших людей!

    Втрата життя - дуже важка розплата за безтурботність та халатність. Про це мусимо пам’ятати завжди!

    Ігор Мірошник, начальник Київської дистанції колії

    Переймаючись чужим горем

    Понад два з половиною роки тому газета залізничників розповіла своїм читачам про те, як Південно-Західна залізниця допомагає людям віднайти одне одного. Творці програми «Жди меня» обрали столичний вокзал для того, щоб саме там влаштовувати зйомки телепередач. Сьогодні про те, що на цьому благодійність від залізниці не закінчується.

    На телеекранах, в комп’ютерній інформації в метрополітені, міському транспорті ми щоденно бачимо повідомлення від телекомпанії «Магнолія-ТВ» у рамках благодійного проекту «Служба розшуку дітей». У кінці 2007 р. один із відділів цього проекту розмістився в павільйоні зупинної платформи Караваєві Дачі Київського залізничного вузла. Пасажирський комплекс розташовано в зручному центральному районі столиці. Тут працюють з десятої до двадцятої години і сюди вільно без перешкод може зайти кожен зі своїми проблемами. Всі послуги надаються безкоштовно.

    З бесіди із психологом служби розшуку «Магнолії-ТВ» Юлією ВОРОШНІНОЮ вдалося дізнатися чимало цікавого про роботу цієї установи

    - Юліє Євгеніївно, якими турботами опікується ваша організація?

    - У «Служби розшуку» Магнолії-ТВ дуже важливе завдання - допомогти безпритульним дітям повернутись в родину, знайти своїх родичів, які зможуть подарувати їм турботу, любов, повагу, розуміння проблем, - те чого не змогли дати їм рідні мама, тато. Знайти місце, де немає п’яних сварок, насилля… Телезвернення дитини до батьків або далеких родичів фіксується за допомогою веб-камер й передається через мережу інтернет для монтажу, а потім з’являється в телеефірі. До нас також можуть звернутись батьки, щоб розмістити об’яву про зникнення дитини. Якщо це потрібно, нашi психологи допоможуть з порадою, заспокоять.


    - Ви та Ваші колеги займаєтесь лише пошуком дітей?

    - Допомагаємо знайти не лише дітей, але й дорослих: тих, хто пішов з дому та зник, поїхав на заробітки і не подає звістки… Адже коли зникають рідні люди - це трагедія для сім’ї. Звернення родичів зниклого до громади з проханням допомогти у розшуку також пишеться на камеру, а потім транслюється в ефірі нашого каналу. Адже одна справа написати об’яву та розмістити в декількох місцях, і зовсім інша - зробити інформацію доступною більш широкому колу глядачів.

    - Чи є статистика, яка доводить, наскільки часто пошуки закінчуються успішно?

    - Ми не ведемо статистику. Але за долею зниклих спостерігаємо, нам не байдуже, як склалося в них життя. Випадки трапляються різні: і сумні, і трагічні, й щасливі, коли пошук завершується поверненням зниклого до дому. Особливо приємно відчувати, що ми доклали до цього свої зусилля та допомогли.

    - У чому полягає ваше співробітництво з Південно-Західною залізницею?

    - Завдяки особистій допомозі начальника столичної магістралі Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА, котрий перейнявся соціальними проблемами й відгукнувся на наше прохання, ми отримали приміщення на одному з вокзалів Південно-Західної залізниці. Такий центр - єдиний, ми тут працюємо впродовж чотирьох років. Завдяки підтримці з боку залізничників нас легко може знайти будь-яка людина, яка вперше приїхала до Києва.

    Отже, як бачимо, до людського горя на Південно-Західній залізниці ставляться з розумінням і прагнуть, бодай, по змозі допомагати людям і дітям зокрема.

    Фото автора

    Спілкувався Віталій НОСАЧ

    Історія та сьогодення Південно-Західної

    (Продовження. Початок у №39 - 48 за 2009 р., №1 - 35, 37 – 39 за 2010 р.)

    Входження у ринок відбувалося доволі складно. Зниження виробництва у всіх галузях, розірвання міжреспубліканських та міжрегіональних зв’язків між підприємствами призвели до того, що у 1992 році обсяг залізничних вантажних перевезень, у порівнянні з попереднім роком, впав майже на 25 відсотків, або на 326,8 мільйонів тонн. А у порівнянні з 1990 роком перевезено на 600 мільйонів тонн менше. Це змушувало керівництво столичної магістралі проводити жорстку економію коштів, необхідних на покриття експлуатаційних витрат, заощаджувати кожну копійку,

    зокрема закривати малодіяльні дільниці, залишаючи їх працювати лише у денний час, переводити поїзди з тепловозної на електричну тягу. А ще відмінялося курсування низки збиткових поїздів. За браком фінансів доводилося скорочувати робочий тиждень. На багатьох підприємствах штат працівників приводився до обсягів виконаної роботи.

    На перший план час виніс питання заощадження паливно-енергетичних ресурсів. Залізничники намагались вчасно доставляти вантажі, оскільки суми штрафів за прострочення нормативів з транспортування були чималими. Затримки поїздів біля вхідних станційних сигналів, незабезпечення належної ваги вантажних поїздів, відправлення неповновагових та неповноскладених составів тощо. То є складові витрачання значних коштів, яких тоді не вистачало навіть на виплату заробітної плати.


    Де шукати додатковий заробіток? За умов гострого дефіциту в країні товарів широкого вжитку було вирішено: надавати платні послуги населенню, випускати на залізничних підприємствах товари, що користуються попитом. Для цього було достатньо можливостей. Приміром, Київська дистанція сигналізації та зв’язку та столична дистанція електропостачання надавали відповідні послуги, а саме: встановлення телефонів, ремонт апаратури зв’язку з використанням деталей без виробничих збитків, проведення кабелів. Енергетики ж займалися монтажем електропроводки до садових товариств, гаражно-будівельних кооперативів, налагодили ремонт та заміну запчастин для авто-транспорту.

    Але це не рятувало залізничників від зубожіння. Першого травня 1993 року голова Дорпрофсожу Південно-Західної магістралі М.О. Голованюк направив офіційне звернення Прем’єр-міністру України, де йшлося про важкий соціально-економічний стан, який склався на залізничному транспорті, зокрема на столичній магістралі. «Сучасне відношення уряду до галузі, курс, який узято на самооплатність, може призвести до розвалу важливої транспортної системи, на відновлення якої, а до цього ми безумовно наблизимось, знадобляться значні капітальні вкладення». У документі мова йшла про «підняті до нерозумних меж тарифи на вантажні і пасажирські перевезення», які викликали справедливе обурення вантажовідправників і пасажирів. Навіть за таких умов вони не дозволяли перекривати витрати на утримання існуючих технічних засобів, не говорячи вже про їхнє оновлення та поповнення. Голова Дорпрофсожу закликав керівника Уряду України зробити певні кроки для стабілізації стану залізничного транспорту. А головне, надати галузі суттєвої державної допомоги.

    Далі буде

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    З роду славних Бойків

    (Закінчення. Початок у №39)

    Усе це, може, певною мірою й заспокоїло надійно укріпленого ворога. Бо саме таким чином у більш-менш безпечнішому місці танки на одному з переїздів зійшли із залізничного полотна, залишивши обабіч Чорнорудку і взявши курс на станцію Козятин. І вже й справді на світанні 28 грудня 1943 р., згідно з відданим наказом, було піддано нищівній атаці ворога, як у самому місті, так і на станції Козятин. Одразу ж були захоплені ворожі склади і виставлено надійну охорону. Частина армійців полку під командуванням старшого лейтенанта Андрія Сулими зуміла відразу ж перетнути залізницю в напрямку Козятин - Вінниця, закріпитися, не допустивши надалі ворожого підкріплення. Одна з рот своїми вмілими, набутими в боях навичками буквально блокувала дії ворога в місті. А незабаром було успішно захоплено з усіма там присутніми і начинням гітлерівську комендатуру, яка розміщувалася в двоповерховому будинку неподалік від вокзалу станції Козятин-Пасажирський. А командир роти самохідок гвардії лейтенант Цуклаков мав завдання утримати з протилежного боку від залізничного полотна, що вело на Бердичів, бронепоїзд ворога, якому не дали змоги випалити й кулі в бік визволителів Козятина. Як засвідчуватимуть потому відповідні фронтові документи, лише за годину (!) 69-му Гвардійському танковому полку під командуванням Івана Бойка, якраз завдячуючи несподіваним, розумно спланованим рішучим діям, та ще під покровом хуртовинної ночі, вдалося оволодіти великим залізничним вузлом Південно-Західної залізниці. Фашисти, запанікувавши, кидали все, незважаючи ні на бойове оснащення, ні на продукти харчування, якими були переповнені склади, ні на рухомий склад техніки - все це стало трофеями мужніх визволителів Козятина.

    Щоправда, наступні дві доби фашисти раз по раз кидалися в кипучі контратаки, все-таки тримаючи в уяві намір відбити місто і станцію. Та їм щоразу напереріз піднімалися славні й хоробрі бійці-танкісти 19-ої і 21-ої гвардійських механізованих бригад 8-го механізованого корпусу, відбиваючи шалений опір ворога. І вистояли, не зламалися, не відступили ні на крок витязі здобутої перемоги. Якраз танкісти згаданих бригад М. Бутилов, П. Грибальов, В. Підгорбунський та наш славний земляк І. Бойко були удостоєні звання Герой Радянського Союзу. Треба сказати, що це було завершенням 100-кілометрового марш-кидка від рубежу наступу по тилах ворога, який здійснив танковий полк усього за чотири дні. На цьому відрізку шаленого двобою Козятин був вісімнадцятим населеним пунктом, котрий звільнили бійці полку!

    А відтак скільки ж тих ще бойових доріг випаде пройти відважному сину хліборобському! Уже другу Зірку Героя йому буде вручено за бездоганно проведену операцію з форсування Дністра та Прута, оволодіння Чернівцями й успішним проривом на Державний кордон. А далі - шлях на Берлін... Тут він штурмуватиме з іншими бойовими побратимами рейхстаг.

    За межею вічності

    І в пахучих квітуваннях травнених бузків усе-таки пощастить повернутися до рідного Жорнища, пригорнутися всією душею до землі-годувальниці, за яку випало пройти стільки вогненних доріг! Ще 1948 р. він буде випускником Академії бронетанкових військ, потому командуватиме корпусом. І все ж фронтові гіркі дні досить зарано даватимуть про себе знати і все дошкульніше: здоров’я згасатиме, і навіть усе краще, на що заслужив своїми подвигами Герой, буде безпорадним продовжити його життєвий шлях, повернути здоров’я. І тридцятої весни після святої Перемоги відійде Іван Бойко за межу вічності, знайшовши свій вічний спочинок у древній київській землі, за яку свого часу теж зводився в атаки…

    …Шумить-вишумовує щоліта рясними хлібами поле Героя в його рідних Жорнищах. З цього куточка колись прослалися стежечки в широкий світ трьох орлів-танкістів - братів Івана, Василя та Романа Бойків. Найстаршому судилося за героїзм і мужність удостоїтися двічі звання Героя Радянського Союзу, а молодші теж визорили свої гімнастерки низками високих бойових нагород за хоробрість.

    Відлітають роки за роками, злинають у не вороття десятиліття. От тільки для живої пам’яті час непідвладний, бо герої й подвиги їхні вписані в безсмерті. Як ось такого витязя Перемоги, котрим знає Вітчизна Івана Бойка! На його малій батьківщині в центрі села височить під синню небес бронзове погруддя, а місце довкола стало священним для проведення наймасовіших заходів. Біля підніжжя - завше живі квіти, як вдячність і висока шана односелів до свого славетного витязя-земляка. Зведено погруддя Героя і в Козятині, який він визволяв від фашистської окупації. Це світле ім’я безсмертного сина-визволителя присвоєно місцевому Вищому залізничному училищу. А в його просторій залі бойової слави відведено чималий розділ, присвячений пам’яті двічі Героя радянського Союзу Івана Бойка. Саме тут відбуваються уроки мужності. Зустрічі з ветеранами, хто в роки війни з фашистами водив поїзди.

    У 1982 р. одну з київських вулиць (масив Нові Позняки) названо на честь Героя. Кращі вулиці в Жорнищах та Іллінцях теж удостоєні імені земляка-Героя. Живе гідно слава про витязя фронтових дорог, священної Перемоги і з новою хвилею оживає в світлі травневі дні, коли закипають бузки силою життя...

    Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ

    Нове обладнання, нові перспективи

    Відділкова лікарня для коростенців завжди асоціюється з надійністю. Адже у пацієнтів є впевненість в тому, що тут обов’язково нададуть підтримку їхньому здоров’ю. Про своїх пацієнтів-залізничників та членів їхніх родин дбає колектив, який очолює головний лікар Алла ЖЕЛЄЗНЯКОВА. Медики поважають традиції, котрі формувалися в минулі роки, і намагаються впроваджувати нові технології, які сприяють поліпшенню діагностики та лікувальному процесу.

    Якщо заглибитися в історію медичного обслуговування на Коростенському залізничному вузлі, то джерела свідчать, що бере воно свій початок з 1902 р., власне, місцевий літопис ведеться одночасно з відкриттям залізниці. За цей час залізнична медицина з невеликого медпункту паровозного депо пройшла шлях до сучасного медичного закладу. В кінці 1959 р. було відкрито головний корпус закладу і саме з цього часу і почали формуватися багатопрофільні напрямки роботи відділкової лікарні.

    Відрадно, що і нині в такий непростий час є нагода говорити про встановлення нового обладнання в цьому медичному закладі. Як повідала А. Желєзнякова, для покращення якості профілактичних оглядів у відділковій лікарні встановлено новий цифровий флюорограф. Працює він вже кілька місяців. Алла Володимирівна говорить, що його переваги над застарілим обладнанням, яке було досі, вже оцінили і пацієнти, і медики.

    Крім того, головний лікар розповіла, що Коростенську відділкову лікарню обладнано уніфікованою комп’ютерною мережею, яка дозволяє мати весь обсяг інформації про стан здоров’я пацієнтів, які перебувають на обліку в медичній установі. Це дає можливість обробити статистичну інформацію, контролювати фінансово-економічну діяльність лікарні та забезпечує адміністративно-управлінський менеджмент. Алла Володимирівна також зазначила, що в лікарні сформовано медичний інформаційно-реєстраційний центр. Комп’ютерна обробка статистичної інформації дає можливість вчасно і на високому професійному рівні оцінювати роботу всіх підрозділів лікарні, амбулаторної мережі, при необхідності вносити корективи в лікувальний та діагностичний процес.

    Оксана КЛИМЧУК

    Чи є альтернатива щепленню?


    Олена АВРАМЕНКО, лікар-інфекціоніст вищої категорії

    Щеплення - найбільш поширена форма захисту від вiрусiв. У розвинених країнах цю маніпуляцію роблять 80 відсотків людей, що дає змогу досягти стійкого iмунiтету у населення, а також запобігти смертельним випадкам. Про це заявив заступник міністра охорони здоров’я, головний санітарний лікар України Сергій Риженко під час всеукраїнської конференції «Гiгiєнiчнi проблеми збереження здоров’я дітей у сучасних умовах». С. Риженко назвав імунізацію найефективнішим методом профілактики грипу.

    В Україні почався сезон застудних захворювань. Проте лабораторні дослідження, які щотижня проводяться по всій території України, санітарно-епідеміологічні станції не виявили жодного з трьох штамів грипу В, А (H1N1) і (H3N2). Водночас в українців нині спостерігається високий рівень імунологічної напруженості, тобто більшість хворих перенесуть грип у легкій формі.


    Згідно з проведеними дослідженнями, найкращий імунітет проти грипу має працездатне населення віком від 20 до приблизно 70 років. У групі ризику перебувають діти від трьох до семи років, підлітки до 14 років. Після тих побоювань, що ми пережили минулого року із захворюванням на різні віруси грипу, питання - щеплення робити чи ні - постало майже перед кожним.

    Сьогодні існують полярні точки зору: дехто вважає, що вакцинацію потрібно робити, інші - що можна без неї обійтися. Але це питання важливе на кожному підприємстві, де працівники щодня контактують з великою кількістю людей. Тим більш воно актуальне для такої чисельної структури, як Південно-Західна залізниця. Тут вакцинація виконується за кошти залізниці у галузевих медичних закладах на добровільній основі. Поза тим, людей ще зупиняє страх, адже останні випадки смертей дітей насторожують їх, і вони бояться робити щеплення.

    На питання «Рабочего слова» про доцільність вакцинації відповідає лікар-інфекціоніст вищої категорії Дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Київ Олена АВРАМЕНКО.

    - Олено Тимофіївно, скажіть, будь-ласка, яка ситуація із рівнем захворюваності на Південно-Західній залізниці? І чи очікується знову епідемія грипу, як то було минулого року?

    - На сьогодні на залізниці, як і в Україні, хворих на грип зазначених штамів немає. Нині -звичайний міжсезонний період застудних захворювань. З настанням холодів все більше хворих звертаються до лікарів зі скаргами на біль у горлі, кашель, нежить, високу температуру. Подібна клінічна картина спостерігається при грипі, але під час лабораторних дослідженнях його вірусу ще не виявлено. Це інші гострі респіраторні віруси. Проте захворювання на грип очікується і в цьому сезоні. Сказати точно, коли розпочнеться епідемія, доволі складно. За прогнозами ВООЗ, може захворіти до 30% на грип та ГРВЗ.

    - Як зараз можна себе захистити і завчасно подбати про своє здоров’я?

    - Аналізуючи ситуацію минулого року, можна стверджувати, що вакцинація залишається най-ефективнішим способом протидії грипу. Тож її потрібно проводити якомога раніше, практично сьогодні. Період з жовтня по листопад - найкращий термін для цього. Бо імунітет виробляється протягом 2 - 3 тижнів, тож до піку захворюваності імунна система буде готова боротися з недугою. До слова, із двох тисяч вакцинованих лише один згодом звертався до лікаря.

    - Проте, відомо, що українці в цілому, як і наші залізничники, не поспішають робити щеплення - приходять одиниці.

    - Це правда. Але боятися щеплення не варто, адже сім зареєстрованих в Україні видів вакцин «адаптовані» до наших умов з урахуванням загального стану здоров’я населення. Наразі найпоширенішими в Україні є французька «Ваксигрип» та швейцарська «Інфлексал». До речі, у Києві щеплення однієї особи коштує майже 200 гривень і робиться лише в приватних клініках. А залізниця для своїх працівників закупила вакцину і робить це безкоштовно. Так на Південно-Західній планується вакцинувати 3893 залізничники, які дали згоду на проведення імунопрофілактики грипу.

    Хочу сказати, що кожний вирішує для себе самостійно - чи потрібно йому робити щеплення, чи ні. Необхідно враховувати протипоказання до вакцинації. Як постійні, так і тимчасові. Про це скаже лікар кожному індивідуально, адже кожен пацієнт повинен бути оглянутим лікарем. Залізничники повинні знати, що вакцина - це імунологічний медичний препарат. Вона, як і інші медичні препарати, має свої переваги і свої протипоказання, в деяких випадках може викликати ускладнення.

    Проте хочу навести декілька цифр. Минулого року, за період епідемії, було госпіталізовано 371 512 хворих, померло 1128 осіб, у тому числі 83 вагітних та 38 медичних працівників. Щеплення проти грипу отримало лише 239 104 особи. Тому я ще раз наголошую, що вакцинація - єдина альтернатива попередити захворювання на грип. Зазначу, що епідемію грипу в Україні прогнозують у середині грудня, і що ніхто не виключає спалах свинячого грипу, який був минулого року.

    - Олено Тимофіївно, а можна обійтися без щеплення?

    - Для того, щоб не хворіти, необхідно виконувати профілактичні дії. Головне - це здоровий спосіб життя. Гартування організму стимулює імунну систему людини, і це найкращий спосіб зберегти здоров’я. Варто вживати вітаміни, але, обираючи вітамінні препарати, треба пам’ятати, що універсальних комплексів не існує. Потрібно порадитися з лікарем, що найбільше вам підходить. І головне, при перших ознаках захворювання не гаяти часу, а звертатися до лікаря. Цим ви захистите себе і своїх рідних. Тож бажаю читачам газети «Рабочее слово» не хворіти і пам’ятати, що вакцино-профілактика є визначним досягненням медицини.

    - Дякую Вам від імені наших читачів за поради і сподіваюсь, що вони ними скористаються.

    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Ольга ЛИХАЧОВА

    У Жванецкого шутки молодецкие

    На месте тех литературных критиков, которые стремятся похоронить великий юмористический талант раньше времени, я бы не стал отрицать следующее. Известный еще с советских времен, российский писатель-сатирик, популярный исполнитель своих произведений Михаил ЖВАНЕЦКИЙ любим от всей души, принимаем в распростертые объятия его поклонников, в частности в Киеве. Ему лишь семьдесят шесть. Он полон задумок. Доволен тем, что впереди - много свершений. В общем, оптимист.

    Поэтому на его концерты стремится опытный люд. Молодежь, увы, уже не воспринимает. Это судя по зрительской аудитории, которая заполнила зал. Но ценителей юмора от Жванецкого - еще хоть отбавляй.

    Таких в одну из недавних пятниц набралось в Международном центре культуры и искусств, известном как Октябрьский дворец, более двух тысяч человек. Заметим, пустых мест почти не было. Соскучилась столица по искромётному юмору от классика. Михал Михалыч, так принято называть мэтра юмора, настолько любим, что понимаем зрителями даже без его неповторных интонаций.

    Ждали?

    ПолуЧите

    Читать по глазам Жванецкого, как договорилось в своих публикациях одно «раскрученное» издание, описывая авторские впечатления от сидения в первых рядах, из бельэтажа тяжело. То ли дело партер, но больно уж кусаются эти «веселые» цены на «посмотреть-послушать» опытного потребителя зрительских симпатий и оваций. Тем не менее, именно в партере можно было заметить лидеров тех политических сил, которые, мягко скажем, не являются сторонниками русского языка, как средства широкого общения в нашей стране.

    Итак, мэтр задерживался. Что это? Дань моде политиков являться не в строго определенное время? Но ведь политики за встречу с ними не берут из кошелька народа. Или я ошибаюсь? В отличие от украинских государственных мужей из предыдущего правительства, которые, бывало, и по часу не решались выйти к народу, Жванецкий «притомил» публику лишь на четверть часа…


    А дальше - старый портфель, в котором - увесистая папка шедевров. И… получите. Как пелось в одной популярной песне, «развесьте ваши уши». Нынешнюю ситуацию на обширном пространстве бывшего СССР он описывает буквально одной хлёсткой фразой: «Мы были первыми, когда шли назад, теперь мы задние, когда направляемся вперед». Эта тема для него еще не до конца исчерпана. Советскую старость, как феномен, он, кажется, готов презентовать не в одном произведении. «Злобы полно, а здоровья нет». Скажите, пожалуйста, чем отличается это самочувствие от того, былого? Писателя душит аромат неверности (очевидно, горе-врачей клятве Гиппократа) и вонь постоянства (а это уж каждый вправе додумывать в одиночку). Старость приближается, как электричка - вот она там, и вот она уже здесь.

    Жванецкий, чтобы было весело, готов заставить смеяться над неудачами лаборантки в кабинете для анализов районной поликлиники и над тем, что «каждая венерическая болезнь начинается с глаз». Невольно настраиваешься на его молодецкую волну, когда слышишь, что настоящих мужчин не стоит делить на сов и жаворонков. Б… - слово из шести букв, обозначающее в народе большого и настоящего любителя женского пола. Тут уж, действительно, ничего общего с человеческой энергетикой.

    Настоящим откровением от бывалого сердцееда в напутствие начинающим ловеласам послужит юмореска о том, что удивлять свою пассию в первую очередь следует собственными апартаментами. И не важно, если там все в беспорядке. Покорить даму сердца можно на холостяцкой кухне… гороховым концентратом, который стоит приготовить в ее присутствии. Запах от пригорелого блюда (а такое проис-ходит в 99 случаях из ста) уж точно расположит ее сердце к… уходу из квартиры. Но в этом случае удерживать не стоит: испугавшись первых трудностей, подобные женщины никогда не смогут подарить настоящее счастье, считает герой рассказа Жванецкого.

    А чего стоит наблюдение из жизни пассажиров? Храпящий в самолете не слышен, но виден, а храпящий в поезде не виден из-за перегородки, но слышен. Последний, понятно, раздражает гораздо больше.

    Читать написанное, выстраданное гораздо легче - он неоднократно «обкатывал» рассказы на публике. Можно только представить, как рождаются эти строчки. Вот когда поверишь другому классику «Поэзия - это та же добыча радия, грамм добычи - год труды». Юмор - тоже, знаете ли, непросто дается. Хотя несколько быстрее. А вот смех в зале распространяется быстро. Как радиация…

    Но насколько незабываема импровизация, к примеру, на тему «Подготовка к поглощению французского батона». Вы будто бы присутствуете на сеансе колдовства, где-то на расстоянии вытянутой руки между домашним холодильником и кухонной плитой, из недр которых попеременно извлекаются… поджаренная хрустящая картошка, паштет, консервация и т.д. Бутербродом это, наверное, трудно назвать. А дело-то вовсе не в названии. Сатирик готовит публику к антракту. Буфет, знаете ли, ждет.

    В антракте не так, как в первом акте

    О чем думается, прохаживаясь среди посветлевших лиц наших соотечественников в коридорах МЦКИ, успевших отведать не только горячего кофе? О том, какие из его, сатирика, фраз ты сегодня еще не услышал.

    К примеру, ничто так не ранит человека, как осколки собственного счастья. А дальше - по накатанному юмористом.

    Извините, что я говорю, когда вы перебиваете.

    Лучше промолчать и оказаться дураком, нежели заговорить и не оставить на этот счет никаких сомнений.

    Все в этом мире относительно. Например, длина минуты зависит от того, с какой стороны двери туалета вы находитесь.

    Высшая степень смущения - два взгляда, встретившиеся в замочной скважине.

    Настоящий меломан - тот, который, услышав голос женщины, напевающей в ванной, нагибается к замочной скважине и прикладывает к ней ухо.

    Жилец: «Почем стоит похоронить?»

    Бригадир: «С почестями?»

    Жилец: «Да».

    Бригадир: «Не торопясь?»

    Жилец: «Да».

    Бригадир: «По пятерке на лицо».

    Жилец: «А без покойника?»

    Бригадир: «По трешке, хотя это унизительно».

    Когда я из гробницы вылез, еще мог экскурсию продолжать, хоть в паутине и в бычках... Но они исчезли. Так что воспринимал в одиночку... Поковырял того рыцаря - мура, опилки, дурят людей.

    Воспитанный мужчина не сделает замечания женщине, плохо несущей шпалу.

    «Такой был концерт! Люди по пЯть пальто в гардеробе забывали!»

    Но после антракта ничего из перечисленного не услышали. Зато среди перлов от Жванецкого обнаружились такие.

    Когда ты без мозгов, куда бы ты ни шел, получается - вперед. Без мозгов ты, конечно, больше двигаешься.

    Все-таки как меняется наша жизнь - вот я тут пишу: «Раньше все время чего-то хотелось, теперь все время чего-то не хочется».

    Обыкновенное времяпрепровождение нашего человека - смотреть, как бы чего не свистнули, другие - наоборот, и оба заняты.

    Когда мне говорят: «Имейте совесть!», я говорю: «Уже имел».

    Моя идея в том, чтобы промежуток между глупостями у меня был длиннее, чем у других.

    У обычного художника - вы смотрите на красавицу. У великого художника - она смотрит на вас.

    Стыд она уже преодолела, осталось научиться петь.

    Я люблю в бездарных их смелость, их мужество, их четкую политическую ориентацию, их ясные взгляды и огромную увлеченность. Я только ненавижу их работоспособность.

    С возрастом он получил, что хотел, но потерял, что имел.

    Если интеллигенция себя презирает, то я не слышал, чтобы себя презирал рабочий класс. Хотя у него не меньше оснований.

    Не считаю, что дети - наше будущее. Как не считаю, что мы - их прошлое. Мы разные.

    Сытость делает человека приятным, голод - полезным.

    Надо прибавлять не годы к жизни, а жизнь к годам.

    Физкультура продлевает жизнь человека на пять лет. Но эти пять лет надо провести в спортзале. И как сказал мой товарищ: «Лучше все-таки в спорт-зале, чем в гробу».

    Позицию нашего чиновника я бы определил так: без меня вам нельзя, а со мной у вас ничего не получится!

    Опять обращение к политикам.

    Меня всегда интересовало - почему плохой язык, скверная дикция, отсутствие мысли вызывает такое большое желание встретиться с аудиторией?

    Настоящий прагматик высматривает блюдо не в меню, а на столах! Вещи - не в магазинах, а на людях! Книги - в руках. И врачей выбирает по выздоравливающим!

    Погоду люблю наблюдать, но не люблю участвовать.

    Легок на подъем, когда ждут там или надоело здесь.

    Из человеческого очень нравится память. Из животного - слух. Из частей тела - голова. Затем глаза. Затем ноги. У женщин - наоборот.

    Жить без мозгов не только легче, но и коллективнее. Здоровье крепче, хотя жизнь короче. Все побежали - ты побежал…

    А сейчас живем не просто не так, как все, а иначе, чем нужно. У нас чего только может не быть. У нас всего может не быть. У нас чего только не захочешь может не быть.

    Хочется закончить материал также словами Михал Михалыча: «Такой был концерт! Люди по пять пальто в гардеробе забывали!» Да, ради Жванецкого пять пальто - не жалко. Ну, это, если не свои и не ваших домочадцев. А так - была не была.

    Виктор НОВОБИЛЫЧ

    Снайпер - звучит гордо

    В течение полугода с апреля по сентябрь 2010 г., согласно приказу начальника службы ведомственной военизированной охраны Юго-Западной железной дороги Владимира ЛАПИНА, во всех отрядах прошли учебные стрельбы. Состоялись они и в Киевском отряде.

    Приведу лишь несколько, на мой взгляд, самых интересных эпизодов.

    День нынешний

    Полигон Коростенского подразделения. На рубеже открытия огня старший стрелок стрелковой команды (СК) Коростень С. Искоростенский и начальник отделения СК (моста через реку Уж) П. Щербелев. Звучат выстрелы из табельного оружия. Результат отличный - 28 и 29 очков из 30 возможных соответственно.


    Киев. Учебный Центр ГУМВД. В разных тирах ведут огонь сотрудники СК Дарницы, СК Управления и СК 1/1 (мост через Днепр в Киеве). И здесь зафиксированы довольно высокие результаты. Стрелок А. Глущенко (СК Дарницы) выбивает 29 очков из 30 возможных, а стрелки Г. Пархоменко и А. Сардак - по 28 очков. Начальник отделения СК 1/1 С. Куценко поражает цель из автоматического оружия весьма успешно: 89 из 100. Но для него это не предел, ведь Куценко - охотник-любитель.

    А в Житомире в тире отличился старший пожарный О. Щепевский. Из личного оружия он выбил 28 из 30 очков, из автоматического - 84 из 100 возможных. Этих стрелков, по праву, можно назвать снайперами. А откуда пошло снайперское движение?


    Истории строки

    Если заглянуть в историю, то с уверенностью можно сказать, что снайперское движение зародилось очень и очень давно. Еще на Руси использовались передовые отряды лучников, задачей которых было уничтожение живой силы противника до его сближения с главным войском. Ярчайший пример этого - сторожевой и передовой полки русской рати в Куликовской битве.

    Снайперами, без сомнения, можно назвать и легендарных Василису Микулишну, Робина Гуда, Вильгельма Теля.

    В Отечественной войне 1812 г. в роли снайперов выступали егеря. Действуя в паре и используя тактику рассыпного строя (в отличие от пехотных каре), они наносили немалый урон противнику. Картина французского офицера (к слову, прекрасного художника) Фабер дю Фора «Убитый егерь» и аннотация к ней рассказывают о подвиге унтер-офицера егерского полка, меткой стрельбой задержавшего движение французской колонны на целый день. И только развернув артиллерию, французы сумели подавить его огонь.

    Использовались снайперские отряды и в англо-бурской войне 1899 - 1902 гг. (достаточно вспомнить, хотя бы, знаменитого командира отряда вольных стрелков капитана Сорви-голову из одноименного романа Луи Буссенара).

    Кстати, все великие полководцы уделяли особое внимание метким стрелкам. Так, например, в период Восточной войны (более известной у нас как Крымская) на вооружении русской армии состояли, в основном, гладкоствольные ружья, стрелявшие на 300 шагов, в то время как у союзников нарезное оружие поражало цель на расстоянии 1000 шагов. Тогда адмирал П.С. Нахимов распорядился выдавать солдатам и матросам, захватившим в качестве трофея нарезной штуцер, серебряный рубль, а оружие передавать лучшим стрелкам.

    Кстати, само слово «снайпер» появилось лишь в годы Первой мировой войны в английской армии.

    В интернете в материале «Возникновение снайперского искусства» я прочитал следующее: «К сожалению, опыт снайперов англо-бурской войны обобщен не был. Во время Первой мировой и последующей гражданской войн снайперы в войсках практически не применялись… И после гражданской войны в Красной армии считали снайперов не нужной блажью любителей-энтузиастов…».

    Однако утверждение это, в действительности, не соответствует историческим реалиям.

    В царской армии еще в 1909 г. появились наградные знаки «За отличную стрельбу» (из винтовок, пистолетов и даже орудий) 3-х степеней (автор имеет в коллекции два экземпляра) и «За состязательную стрельбу», предназначавшиеся для награждения самых лучших стрелков.

    Кроме официальных знаков, существовали и такие знаки отличия, как наградные часы-луковица на цепочке с дарственной надписью, либо серебряные миниатюры, выполненные в виде огнестрельного оружия.

    В РККА снайперскому движению уделялось также немало внимания. Так, уже в 1922-м по постановлению СНК был учрежден знак «За отличную стрельбу». В 1928 г. он стал двухстепенным - по годам службы. В 1932 г. появляется знак «Ворошиловский стрелок» (также двухстепенной) для награждения как в армии, так и на «гражданке». Для подростков существовал знак «Юный ворошиловский стрелок».

    В 1937 г. приказом НКО №2 было разработано «Положение о подготовке снайперов в стрелковых частях РККА». В нем было дано определение понятию «снайпер», а также учреждались полковые команды метких стрелков.

    Награждались закончившие такие школы с отличием специальным знаком «Снайпер РККА», учрежденным в 1938 г. Награждение этим знаком заносилось в послужной список и учетно-воинский билет. По окончании службы в РККА отличившиеся получали воинский билет с отметкой «Снайпер», а военные комиссариаты брали их на особый учет.

    Во время Великой Отечественной войны, а именно 21 мая 1942 г. Президиум Верховного Совета СССР учредил нагрудный знак «Гвардия» и первые семь знаков отличия по воинским специальностям, в том числе и «Снайпер». Среди награжденных этим знаком - Герой Советского Союза Федор Дьяченко (425 уничтоженных фашистов), Людмила Павличенко (309), Василий Зайцев (225), Владимир Пчелинцев (102).

    Там, где особенно тяжело было в обороне, где не хватало бойцов для отражения атак противника, путь врагу преграждали группы снайперов, выводившие меткими выстрелами из строя вражеских офицеров «знаменосцев», пулеметчиков. Особенно часто такие группы из 9-12 человек использовались при обороне Сталинграда.

    Уже после войны, в 1947 г. был учрежден знак «Отличный стрелок» и введены новые правила об условиях награждения знаками воинской доблести в мирное время.


    Ни юного, ни меткого…

    Теперь награждения одним и тем же знаком отличного специалиста могло производиться многократно.

    В 1960 - 1980 гг. стрелковой подготовке уделялось очень большое внимание в учебном процессе школьников, учащихся ПТУ, студентов техникумов и ВУЗов. Были учреждены знаки «Юный стрелок» и «Меткий стрелок».

    Снайперам есть, к сожалению, работа и в наши дни… Достаточно вспомнить войну в Афганистане, армяно-азербайджанский конфликт, события в Приднестровье, войну на Кавказе, отражение нападений в Таджикистане на подразделения, охраняющие границу, и так далее.

    Успешные действия снайперов спасали жизни не только сослуживцев, но и мирных людей, попадавших под огонь разного рода экстремистов и бандитов. В этой связи достаточно характерен эпизод, о котором сообщалось в программе «Время» в конце 80-х годов в самом начале армяно-азербайджанского конфликта. Тогда были призваны сотни военнослужащих из запаса и направлены в Азербайджан. Их привезли на железнодорожную станцию. И как только люди вышли из вагонов, раздалась стрельба из автоматического оружия. Несколько человек было убито и ранено.

    И неизвестно, какой бы еще урон мог нанести засевший на крыше боевик, если бы его не «снял» снайпер-прапорщик, прошедший суровую школу Афганистана.

    Сейчас снайперы, в основном, используются правоохранительными органами и спецслужбами для освобождения заложников, ликвидации бандгрупп, прикрытия массовых мероприятий от вылазок всевозможных экстремистов.

    А в школах, техникумах, ВУЗах, увы, подготовка метких стрелков почти повсеместно сошла на нет. Да и ТСОУ (преемница ДОСААФ) практически не имеет стрелковых секций. И даже в армии сейчас немало таких солдат, которые стреляли только один раз. Такова уже традиция - перед принятием присяги на верность служения Отчизне. Даже тир для проведения учебных стрельб - наибольшая проблема.

    Евгений ПОДОБЕД,

    Киевский отряд ведомственной военизированной охраны Юго-Западной железной дороги

    Евгений ПОДОБЕД

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05