РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 38 (8 жовтня 2010)
  • Випуск №38 8 жовтня 2010
    Зміст
    1. Звичний ритм під час свята (Анатолій РОМАНОВ)
    2. Відродження пам'ятки культури (Олександр БАРД)
    3. Вокзал - кардіологічна клініка
    4. І переможці, і ювіляри (Спілкувався Микола ПАЦАК)
    5. Молодий, але завзятий (Оксана КЛИМЧУК)
    6. «Нездібних дітей не буває» (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    7. Робота на перспективу (Олександр БАРД)
    8. Прекрасна стать прагне влади над... студентами (Никифор ЛИСИЦЯ)
    9. Захищаючи інтереси ветеранів (Анатолій РОМАНОВ)
    10. Золотий ювілей Яблунецького краю (Оксана КЛИМЧУК)

    Звичний ритм під час свята

    Здавалося, того урочистого дня сонячні промені особливо яскраво виблискували на величезних золотавих літерах ВЧД-5, що височать біля входу на терени знаного залізничного підприємства. І, дійсно, в день 75-річного ювілею цілком справедливо стверджувати, що назва і літопис вагонного депо Дарниця золотими літерами занесені в історію Південно-Західної магістралі. І це не високі слова заради звіту.

    А передісторія депо починається в 1922 р. коли при паровозному депо ст. Дарниця створюються вагоноремонтні майстерні. Відомо, що стрімкий розвиток залізничної галузі в тридцяті роки минулого століття спричинив значне зростання вагонного парку. Необхідність створення ремонтної бази для вантажних вагонів на одній з найбільших станцій становиться очевидною. Саме в цей час виходить постанова радянського уряду «Про перебудову органів управління залізничного транспорту», в якій було вказано підприємства, що мали розбудовуватися. Під номером 24 в ній значилось Дарницьке вагонне депо. І ось 28 вересня 1935 р. вагоно-ремонтні майстерні отримують статус вагонного депо. Історія зберегла ім’я першого його начальника. Їм був Олександр Іванович Кульчицький.

    Та повернемося до сьогодення. Зранку керівники підрозділу - в передсвяткових клопотах: начальник Іван КУЧЕРУК вкотре непокоїться: чи все готово до урочистої миті? В схожих турботах перебуває й головний інженер Сергій ЧУМАК: вимірюючи кроками обширну територію депо, переконується: все гаразд. А під увагою голови профкому Олени МИХАЙЛИК актова зала.

    До початку свята є вільний час і ми прямуємо виробничими дільницями. Депо працює у звичному ритмі, та по світлих усміхнених обличчях переконуємося: серед працівників панує святкове піднесення. Тим часом старший майстер колісно-роликового цеху Михайло ЖИГАЛІН підводить до хитромудрої апаратури й каже: «Це наше нове обладнання: установка для вихроструменевого дефектоскопіювання кілець підшипників». Дефектоскопісти Лариса Метельникова і Валентина Яковець доповнюють: «Обладнання дозволяє значно підвищити контроль за якістю деталей».

    Кореспонденти «Рабочего слова» теж не новачки в депо й чудово знають, що цей підрозділ є одним з лідерів на залізниці щодо впровадження у виробництво найсучаснішого технологічного обладнання.

    Необхідно наголосити: всього, що зроблено в депо за останні роки з технічного розвитку виробництва, перерахувати просто неможливо. Цей процес продовжується й нині.

    Ми прямуємо далі виробничим простором цеху. Аби ввести у курс поточних справ, до нас підходить стрункий заповзятий юнак. Представляється - бригадир Олексій ЖигалІн. Торік закінчив залізничний технікум і прийшов до цеху, де працює батько. Ось реальний приклад спадкоємності поколінь, коли любов до залізничної справи передається від батька до сина. І таких зразків у депо багато. Варто згадати славні трудові династії Мархаїв, Кучеруків, Мазуркевичів, Дужаків, Жовнодіїв, Пляцеків, Вінників, Трушів, Скороходів, Кравченків...

    А на свято до депо потихеньку збираються численні гості. Ось у супроводі друзів-ветеранів наближається голова ради ветеранів Федір СЬОМІН. Груди сивочолих залізничників прикрашають бойові і трудові нагороди. Привітати ювілярів приїхали заступник голови Дорпрофсожу Олександр ЧАБАНЕНКО та технічний інспектор Дорпрофсожу Микола ГОЛОВАНЮК, заступник голови Київського теркому профспілки Олександр БЕЛІКОВ.

    Рівно о дванадцятій в актовій залі, як то кажуть, яблуку ніде впасти. Урочистості розпочинаються з виконання Державного гімну України. З вітальним словом до представників трудового колективу звертається начальник депо Іван Кучерук. В його промові - теплі та щирі слова батьківської подяки працелюбній родині рідного підприємства, якому він сам присвятив усе життя.

    Не менш зворушливі слова лунають з вуст заступника начальника головного управління вагонного господарства Укрзалізниці Олександра КУТІШЕНКА. Адже для нього депо теж рідне: він починав тут трудовий шлях оглядачем вагонів. «Я гордий і щасливий через те, що вагонне депо Дарниця було і залишається справжнім виробничим флагманом залізниці», - наголосив Олександр Володимирович, зачитавши довгий список трудівників депо, заохочених згідно з наказом генерального директора Укрзалізниці.

    І для Дмитра ФОРСЮКА, начальника галузевої вагонної служби залізниці депо не чуже: два роки був на чолі його трудового колективу. Тому й відчувалося, з яким задоволенням зачитував він рядки наказу начальника столичної магістралі про заохочення кращих працівників.

    Теплі, зворушливі слова лунали з вуст численних колег. Гучними оплесками вибухнула зала, коли на сцену водночас піднялися п’ять начальників депо, які очолювали колектив у різні часи: Володимир КОВАЛЕВСЬКИЙ, Борис ПЛЯЦЕК, Дмитро ФОРСЮК, Леонід ЛОКУН та Іван КУЧЕРУК. Кожний з них зробив свій внесок у розвиток і становлення підрозділу, в кожного знайшлись теплі та щирі слова для колег-вагонників.

    Дружній зворушливий настрій довго панував у святково прикрашеній залі. І в цьому чимала заслуга чудових майстрів сцени з Ніжинського будинку культури залізничників, які приїхали порадувати ювілярів своїм яскравим мистецтвом.

    підрозділом галузевої служби вагонного господарства Південно-Західної залізниці. Депо виконує технічне обслуговування вантажного рухомого складу без відчеплення та з відчепленням, проводить деповський та капітальний ремонти вантажних вагонів усіх типів (окрім цистерн) парку Укрзалізниці та інших промислових підприємств. Також фахівці здійснюють ремонт та випробування апаратури газополум’яної обробки металів, що працює в усіх підрозділах столичної магістралі, де вона застосовується. До складу депо входять сім пунктів технічного обслуговування вагонів, де проводиться технічне обслуговування вантажних та пасажирських вагонів місцевого та міждержавного сполучення. Це ПТО Дарниця парної та непарної системи, ПТО Київ-Волинський, ПТО Київ-Петрівка, ПТО Київ-Московський, ПТО Ніжин, ПТО Чернігів.

    Вагонне депо Дарниця віднесено до категорії базових підприємств Укрзалізниці і має відповідний кадровий і технічний потенціал.

    Завдяки впровадженню передових методів роботи та сумлінній праці трудового колективу підрозділ постійно добивається позитивних виробничих показників та високої продуктивності праці.

    Анатолій РОМАНОВ

    Відродження пам'ятки культури


    ремонт стін вокзалу проводять робітники Козятинського будівельно-монтажного експлуатаційного управління

    Нарешті козятинці дочекались: розпочато ремонт вокзалу. Це сталося одразу ж після приїзду до Козятина начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА. Вкрай занедбаний стан вокзалу вразив його до глибини душі. І згідно з розпорядженням розпочались відновлювальні роботи.

    Довідково. У 1889 р. завершилось будівництво одного із кращих вокзалів усієї на той час Російської залізничної мережі. Побудували його під керівництвом архітектора А.В. Кобелєва за проектом архітектора В.І. Куліковського.

    Залізничний вокзал станції Козятин - пам’ятка архітектури ХІХ ст., візитна картка міста. Торік відзначено 120 років його існування.

    Олександр БАРД

    Вокзал - кардіологічна клініка

    Кожен залізничний вокзал має своє пряме призначення - забезпечення перевезення пасажирів. А от 30 вересня залізничні вокзали Київ-Пасажирський та ст. Вінниця стали ще й своєрідною кардіологічною клінікою.

    Ні, пасажирів тут обслуговували за усіма нормами, як і у звичайні дні. А от у центральних вестибулях терміналів Всеукраїнське лікарське товариство, громадська рада Міністерства охорони здоров’я України та профспілкові організації вокзалів напередодні Всесвітнього дня серця утворили своєрідні кардіологічні клініки. Кожен із пасажирів мав змогу пройти обстеження свого серця - поміряти артеріальний тиск. А ще - отримати консультації, поради від лікарів-кардіологів. Усі бажаючі скористались цією можливістю. Не зайве зазначити, що й серед них було чимало залізничників. Тож захід пройшов успішно.

    Фото Олега КАЗИКІНА


    І переможці, і ювіляри

    Нагода побувати у Бахмацькій дистанції захисних лісонасаджень була: підрозділ відзначено дипломом за успішну роботу в нинішньому році. Та в телефонній розмові із начальником ПЧЛ з’ясувалося, що до перемоги у виробничому змаганні додається ще й ювілей - п’ятдесятиліття дистанції.

    Захищати колії від піску та снігу розпочали ще в пору перших залізниць - ставили дерев’яні щити. Але хтось здогадався висаджувати замість них кущі та дерева, тобто обгороджувати рейки живим парканом. Справа ця посувалася повільно - під лісосмуги потрібно було викуповувати землю, і до революції лише три тисячі кілометрів колії мали зелений захист. За радянського часу ситуація змінилася. Уже в 1921 р. приймається рішення скрізь вздовж залізниці висадити лісосмуги, і наступні тридцяті роки позначені інтенсивними лісонасадженнями. Виконували цю роботу спеціалізовані контори, що займалися створенням живого захисту. Вони мали землю, розсадники, фахівців. На їх базі пізніше були створені дистанції захисних лісонасаджень.

    Живий захист дійсно живий. Бо росте і вимагає постійного та дбайливого догляду, бо милує око літньою зеленню й осіннім багрянцем.

    Розмова із начальником Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень Петром КУЛЯЖКОМ розпочалася із запитання про гектари, породи дерев та штат.

    - 5055 гектарів лісу, із них 3890 - посадки, природний ліс - 1165 гектарів. Штат? У дистанції на даний час 141 співпрацівник. Це менше, ніж передбачено штатним розкладом. Щодо порід, то переважає дуб. Він довговічний і має цінну деревину. Є інші породи, в тому числі і хвойні.

    - А коли було створено дистанцію?

    - У нас зберігається копія наказу, датованого 29 вересня 1960 року і підписаного Петром КРИВОНОСОМ. У наказі - це 1 жовтня. Тоді була субота, до речі. Тобто офіційно відлік часу Бахмацька дистанція веде із суботи 1 жовтня 1960 року. Першим начальником було призначено Олександра Іларіоновича РАДЧЕНКА. За ним дистанцією керували Федір Сидорович БУРДА й Анатолій Григорович ШВЕЦЬ.

    - За п’ятдесят літ всього лиш чотири начальники? Та в окремих підрозділах вони ледь не щороку міняються. Звідки така стабільність?

    - Чесне слово, не знаю. Можу лиш сказати, що у нас ніколи не було великої плинності кадрів. Люди приходили після навчання або освоювали професію на курсах - і залишалися у дистанції на все життя. Бо цікаво, мабуть, бо люблять свою роботу. Мене, наприклад, після закінчення технікуму було призначено лісником Конотопської дільниці. У двадцять років став начальником Кролевецької виробничої дільниці. Сам молодий - і молодих на роботу приймав. Сьогодні та «молодь» уже передпенсійного віку. А середній вік по дистанції десь у межах сорока - сорока п’яти років…

    - Ви сказали, що після закінчення технікуму? Якого?

    - На той час він був єдиним у Союзі, де готували спеціалістів лісового господарства для залізниць - у Вінниці. Та й нині у транспортному коледжі добре навчають юнь доглядати за лісосмугами й озеленювати залізничні об’єкти. У нас всі майстри є випускниками цього технікуму.

    - Петре Федоровичу, дистанція кілька років поспіль відзначається за підсумками галузевого змагання. Знову можна говорити про стабільність.

    - Ми маємо план. Як і всі. Намагаємося його виконати. А є можливість і перевиконати. Колектив у дистанції працьовитий, люди роботу знають. А її, роботи, скажу вам, не меншає. Весна і літо - це трава, осінь і зима - вирубка порослі та дерев під лініями електропередач, санітарна рубка в лісосмугах… Секрет стабільності, мабуть, у тому, що ми тісно взаємодіємо з дистанціями колії. Та й не лише колії. В минулому році, наприклад, створювали спільні бригади для вирубки порослі та дерев під ЛЕП з дистанцією електропостачання.

    Роботи не меншає, хоч, наприклад, капітального ремонту лісосмуг плануємо щороку по 5 гектарів на дистанцію. Раніше стільки було на одного майстра. Але тоді косити траву на сіно у смузі відведення на кожен пікет з навколишніх сіл було два претенденти. Черга вишиковувалася. Тепер же косити траву доводиться лише нам…

    - Ви сказали про працьовитих людей. Я знаю, що у Ворожбі начальником дільниці працює Віталій ПАШКО. Газета вже розповідала про нього.

    - Так, дільниця у Ворожбі, дільниця у Мені, де начальником Олег ЖМАКА, - наші кращі дільниці. Добре працюють підрозділи, очолювані майстрами Дмитром ПАНЧЕНКОМ й Олександром НЕЧИПОРЕНКОМ. Відмічу лісорубів Сергія СКРЕБНЄВА, Миколу ЮШКЕВИЧА, Анатолія БІЛІЧЕНКА, Миколу ТАЛАША, Степана ВОЙТОВИЧА, столяра Василя ПАВЛИША…

    - Дивно звучить для залізниці «лісоруби». Про тайгу нагадує. А як стати лісорубом?

    - Щоб стати лісорубом, треба вчитися. Це наша наймасовіша професія - шістдесят працівників. Із цих шістдесяти двадцять три мають найвищий, шостий, розряд, двадцять вісім - п’ятий, тобто лісоруби у дистанції високої кваліфікації. Яка різниця між розрядами? Наприклад, лісоруби третього розряду допускаються тільки до вирубування порослі. Із шостим - можуть виконувати всі роботи.

    - А як використовується спиляні дерева? На дрова?

    - Деревина нині в ціні. І має стійку тенденцію дорожчати. Тому намагаємося використати її найраціональніше. Тут і виготовлення меблів, і забезпечення діловою деревиною залізничних підрозділів, і, коли не годиться в діло, пускаємо на дрова.

    - Меблі дистанція розпочинала робити років десять тому.

    - І не перестає. Передбачалося, що за півроку ми мали виготовити 228 шаф для одягу, стільки ж столів однотумбових, понад п’ять сотень табуретів, 213 тумбочок. Виконали програму забезпечення залізничних переїздів меблями за три місяці. Якщо брати у грошах, то на перше жовтня дистанція виготовила меблів на 780 тисяч гривень. Зауважте, це не основна наша діяльність. У дистанції є деревообробний цех. Колектив його очолює Олександр ЛЕЙБА. Є дві пилорами, сушильні камери. До речі, в сушильних камерах ми спалюємо тільки тирсу і дрова.

    - Ви сказали, що деревина дорожчає. А раз так, то можливе й несанкціоноване вирубування.

    - На жаль, така проблема вже є. Лісники постійно виявляють, що хтось чужий ходить із сокирою нашими лісосмугами. Наприклад, місяць тому разом із міліцією та воєнізованою охороною на станції Зернове на місці злочину було затримано громадянина, який вирубав дерев на 27 тисяч з половиною гривень. Злодія притягнуто до кримінальної відповідальності. Але біда в тому, що лісників мало.

    - А ще з якими проблемами стикається в роботі дистанція?

    - Немає у того проблем, хто не працює. Ми ж працюємо. І, як бачите, непогано. Головна сьогоднішня проблема - це фінансування. Потрібно міняти кущорізи - вони вичерпують свій ресурс, а грошей бракує. Потрібні запчастини, мастила, бензин. Для нормальної роботи потрібні. Та все упирається в кошти. Також велика проблема - питання кадрів. На сьогодні недоукомплектованість дистанції становить дванадцять осіб, в основному лісорубів і трактористів.

    - Тобто й святкувати ювілей не будете?

    - Готуємося. Сьогодні це не стоїть на порядку денному. Закінчимо ремонт адмінприміщення, поменшає роботи на лінії - а там уже видно буде.

    Спілкувався Микола ПАЦАК

    Молодий, але завзятий

    У кожного покоління - свої молодіжні лідери, з різними ідеалами, цінностями та завданнями. Мабуть, тому від старших людей подекуди можна почути, що молодь сьогодні «не така, як колись». Мені завжди у таких випадках пригадуються мудрі слова викладача з багаторічним освітянським стажем: «Юнь завжди чудова: і вчора, й сьогодні, і, впевнений, буде такою завтра…»

    Насправді сучасна молодь активна в усьому. Це покоління вважає за необхідне бути не лише поінформованим про всі основні події, приділяючи багато уваги «світовій павутині», а й шукає способів, яким чином міцніше утвердитися у своєму професійному виборі.

    Відрадно, що залізнична юнь також постійно турбується про те, щоб і знання поповнювати, і реалізувати свої здібності. Це не просто слова, підтвердженням став конкурс професійної майстерності оглядачів вантажних вагонів, фінальна частина якого нещодавно проходила у вагонному депо Коломия Львівської залізниці, де серед усієї кількості учасників було й чимало представників молоді. Загалом на звання переможця змагалися 18 представників залізниць України, які вибороли право на участь у фіналі на попередніх етапах змагань. Відбіркові етапи проходили у вагонних депо та на кожній із шести залізниць України. У фіналі конкурсанти доводили свої знання та вміння, теоретично і практично вирішували тестові завдання, виявляли штучно створені складні несправності у вагонах.

    Саме на цьому конкурсі гарно себе проявив і 23-річний оглядач-ремонтник з вагонного депо Коростень Вадим ЄВСТІГНЄЄВ, який працює на ПТО Житомир, зайнявши третє місце. Він набрав найбільшу кількість балів з технічного огляду вагонів - 21. За 12 хвилин, відведених для огляду, він виявив велику кількість несправностей. Серед них - прокручення букси, відсутність шкворня, протікання у цистерні. Організатори конкурсу в ковзуні піввагона замість ролика помістили і замаскували консервну банку. Вадим без труднощів виявив цю штучну несправність, що, між іншим, вдалося не всім учасникам конкурсу.

    Як повідомив мені начальник вагонного депо Коростень Анатолій БОЙ-КОВСЬКИЙ, для нього самого це була не менш приємна новина, як і для переможця конкурсу, адже він захищав і честь підприємства. Тож начальник депо щиро привітав Вадима і побажав й надалі так достойно тримати марку. Я ж запитала у Вадима Євстігнєєва, що йому особисто дав цей конкурс, що він з нього... почерпнув, окрім приємного відчуття перемоги.

    - Це була добра нагода, так би мовити, помірятися силами і обмінятися досвідом. Адже і знань, і навичок ніколи не буває мало, - говорить Вадим, який на ПТО Житомир працює лише п’ять років, закінчивши перед цим навчання в Козятинському училищі. Втім навчатися він продовжує і планує, що й надалі буде зміцнювати свою інтелектуальну базу. Нині він - студент політехнічного інституту, а далі в його планах вступити ще до залізничного вузу. Немає сумніву, що цілеспрямованому й відповідальному юнакові все це вдасться. Головне - наснага!

    Оксана КЛИМЧУК

    «Нездібних дітей не буває»


    циркове шоу від Романа ЛИСТРОВОГО

    Якими фаховими успіхами може похвалитися викладач професійного училища? Звичайно, досягненнями своїх вихованців. Для викладачів, майстрів виробничого навчання та вихователів Київського вищого професійного училища залізничного транспорту ім. В.С. Кудряшова, який очолює Олександр МЕЛЬНИК, зустрічі з випускниками навчального закладу - подія непересічна.

    Своїми учнями Олександр Степанович та його колеги викладачі Наталія БАЛАБАЄВА, Світлана КУПКА, майстер виробничого навчання Світлана МАЛЯРЧУК живуть, про них можуть розповідати і розповідати. Просто дивуєшся: всі майбутні слюсарі з ремонту рухомого складу, помічники машиністів електровозів та електропоїздів, прийомоздавальники вантажу та багажу, провідники пасажирських вагонів, касири квиткові та багажні тощо, за словами цих педагогів, хороші. У кожному юнакові чи дівчині вони бачать не лише природну здібність до наук та майбутнього залізничного ремесла, а, передусім, неординарних й цікавих особистостей. Завітавши минулої п’ятниці до актової зали цього навчального закладу, на власні очі пересвідчилися, скільки талановитих учнів здобувають освіту у стінах училища, якому в цьому році виповнюється 140 років.

    День учителя, що минув, тут вирішили відзначити по-особливому. Запросивши до актової зали не лише викладачів, ветеранів закладу, але й тих, хто давно полишив ці стіни, маючи фаховий диплом, 15 - 17-річні юнаки і дівчата порадували власними талантами присутніх. Спів під акомпанемент гітар від Михайла ФЕДУНА, Олександра ВОЙТЕНКА та Петра СТОРОНЮКА, виконання українських мелодій на бандурі Валентина ІВАЩУКА, циркове шоу Романа ЛИСТРОВОГО нікого не залишили байдужим. Усезростаюча любов до співу акапелло викладача математики Івана МАЛЯРЧУКА - то також чудова нагода розповісти про художні таланти училища. Неабиякий талант співака - привід до наслідування для нового покоління. Наставники-педагоги прагнуть, аби їхні підопічні були гармонійно розвинутими людьми. Якщо, скажімо, пробудилася в учня тяга до мистецтва, будь ласка, записуйся до гуртка художньої самодіяльності.

    У довірливій розмові зі мною випускник цього училища Іван Павлович ШАУЛКО, у минулому машиніст електровоза локомотивного депо Дарниця, сказав: «Як добре, що у цих стінах до сьогодні живе чудова педагогічна традиція. Для кожного з колег Олександра Мельника актуальним є таке професійне кредо: нездібних дітей не буває».

    Незабаром - в училищі ювілей. За задумом Олександра Мельника, відзначатимуть його скромно - через брак коштів, але духовно багато. Талантів тут - сила-силенна.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, випускник Київського профтехучилища залізничного транспорту №17 (так тоді називалося Київське вище професійне училище залізничного транспорту) 1979 року.

    Фото Віталія НОСАЧА

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Робота на перспективу


    начальник залізниці Олексій КРИВОПІШИН вітається із студентами Козятинського професійно-технічного училища

    Нещодавно під час робочої поїздки на Козятинський залізничний вузол начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН мав нагоду відвідати Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту - це навчальний заклад третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високої кваліфікації з технологічно складних, наукомістких категорій спеціальностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації з працюючих робітників і незайнятого населення.

    Засновано училище в 1878 р. як двокласне технічне залізничне училище, що утримувалось за рахунок Південно-Західної залізниці. За значні успіхи в навчально-виховному процесі навчальний заклад було нагороджено почесними грамотами Президії Верховної Ради України, пам’ятним кубком Петра Кривоноса, неодноразово було занесено на Республіканську дошку Пошани та дошку Пошани ВДНГ СРСР. У свій час тут займалися вихованням молоді кращі наставники: два Героя Соціалістичної Праці - залізничники Д.П. Павленко та М.І. Порхун.

    З 2000 р. колектив училища очолює відмінник освіти Андрій Олексійович СТЕЦЮК, який працює в системі профтехосвіти понад 20 років. Він має високий рівень офіційного визнання. Саме ним започатковано глибинні процеси позитивних змін у навчальному закладі. Як керівник активно стимулює системне впровадження інноваційних технологій у навчально-виховний процес. Завдяки його творчому горінню, училище є постійним учасником Всеукраїнських виставок навчальних закладів. За підсумками V виставки-презентації «Інноваційні технології навчання» в 2008 р. училищу присвоєно почесне звання «Лідер сучасної освіти», а на ХІІ міжнародній виставці навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні-2009» в номінації «Створення сучасних засобів навчання» очолюваний А. Стецюком заклад нагороджено срібною медаллю експофоруму та занесено у Всеукраїнський каталог сучасної освіти. На його базі створено Асоціацію залізничних училищ України, головою якої є Андрій Стецюк.

    У 2008 р. пройдено міжнародну сертифікацію 12 професій і отримано міжнародне визнання якості освітніх послуг від організації International Education Society (Лондон, Великобританія), що дало право випускникам працювати у фірмах з іноземним капіталом в Україні і за кордоном.

    Плідно співпрацює училище з Південно-Західною залізницею, яка є базою для підготовки кваліфікованих робітників.

    На запитання «Що пов’язує навчальний заклад зі столичною магістраллю?» Андрій Олексійович відповів: «Наші стосунки завжди були і є чудовими, а конкретніше, суто виробничими. Це полягає в тому, що кожний рік між нами укладаються угоди на підготовку кваліфікованих робітників залізничного транспорту, надаються місця для стажування та виробничої практики в структурних підрозділах магістралі. Дуже приємно, що цього року велика кількість випускників залізничних професій були працевлаштовані на Південно-Західній».

    Нещодавно начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин завітав до училища. Між керівництвом столичної магістралі і дирекцією училища досягнуто домовленості, що підрозділи залізниці вже найближчим часом нададуть технічну підтримку козятинським освітянам. Зокрема, буде удосконалено тренажер у кабінеті тягового рухомого складу.

    - Наше училище завжди працювало на залізницю, гнучко реагувало на потреби залізниці і реагує до сьогодні, - сказав у діалозі з Олексієм Кривопішиним А. Стецюк.

    Ця подія надовго запам’ятається учням училища, які також брали участь у заході, та вселить тверде переконання в можливості реалізувати себе в обраній професії залізничника. Справді, це робота на перспективу.

    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Олександр БАРД

    Прекрасна стать прагне влади над... студентами

    На Вінниччині вирішено застосувати нову форму самоврядування для студентів. Саме для тих, хто навчається у виших навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації. Це змога утворити студентський парламент. До його складу обирають по одному представнику - депутату від кожного навчального закладу. Цей представницький орган має згуртовувати студентську молодь, відстоювати її інтереси перед обласною державною адміністрацією та обласною радою, організовувати спільні заходи тощо.

    Днями відбулись вибори представника до студентського парламенту й у Вінницькому транспортному коледжі. На цю посаду претендували аж шість майбутніх залізничників. Кожен із них розробив власну програму дій, сформував команду підтримки, яка проводила агітацію за свого лідера. Та за результатами таємного голосування, яке проводилось під контролем представників обласного управління у справах сім’ї та молоді, визначено лиш одного переможця. Вірніше, переможницю. Це студентка другого курсу - Юлія ІЛЬЧЕНКО, яка навчається за фахом «Обслуговування і ремонт залізничних споруд та об’єктів колійного господарства». Вона успішно освоює навчальну програму, нещодавно стала переможницею обласної олімпіади, є

    членом студентської ради коледжу та ще входить до складу редколегії стінної газети. Тож, думається, достойно представлятиме залізничний навчальний заклад і в студентському парламенті. Зауважу й на таку деталь - у транспортному коледжі дівчат значно менше, аніж юнаків, та саме за представницю прекрасної статі віддали свої голоси найбільше число студентів під час виборів. І студентську раду коледжу також очолює дівчина. Це Вероніка ПТАШНИК - студент-ка четвертого курсу відділення «Будівництво та експлуатація будівель і споруд». Отже, майбутні залізничниці проявляють більшу активність і в навчанні, і в громадському житті коледжу. Думається, це допоможе їм у подальшій роботі на залізниці.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Захищаючи інтереси ветеранів


    обраний голова об’єднання ветеранів Василь НІКИТЕНКО

    Простора актова зала локомотивного депо Київ-Пасажирський стала місцем проведення V звітно-виборної конференції об’єднання ветеранів війни і праці Київської дирекції залізничних перевезень. Півсотні делегатів, найактивніших представників із 40 ветеранських організацій структурних підрозділів дирекції, приїхали на цей форум. Місця у президії займають голова Ради Андрій Кривицький, заступник начальника Київської дирекції Сергій Бойко, голова об’єднаного профкому лінійних станцій дирекції Володимир Яворський, голова ревізійної комісії Любов Дубецька, заступник голови Київського теркому Олександр Беліков.

    Довідка. До об’єднання ветеранів Київської дирекції належать організації трьох залізничних вузлів, трьох госпрозрахункових станцій, 23 госпрозрахункових підрозділів залізниці, двох технікумів, лікарні, всіх лінійних станцій. На обліку об’єднання перебувають 11224 непрацюючих пенсіонери, ветерани війни і праці. З них - 181 почесний залізничник, 472 учасника бойових дій, 1687 учасників Великої Вітчизняної війни.

    Перед початком роботи конференції хвилиною мовчання делегати вшанували пам’ять колег, котрі пішли з життя в період між попередньою та нинішньою конференціями. Час невблаганий: якщо в 2006-му учасників бойових дій було 870, то нині їх майже вдвічі менше.

    Зі звітом про здійснену роботу виступив голова Ради об’єднання ветеранів Київської дирекції Андрій Кривицький.

    На попередній конференції, яка відбулася в 2006 р., до Ради об’єднання було обрано 11 членів. Даючи оцінку їхньої діяльності, доповідач зазначив, що всі вони свої завдання виконали своєчасно та якісно. Звичайно, один із найважливіших напрямків діяльності Ради - це робота з оздоровлення ветеранів.

    До 2006 р. ветеранська організація отримувала путівки в санаторії Миргород, Хмільник, Славута, і Рада ветеранів задовольняла заявки ветеранів на оздоровлення у цих закладах. Тепер для отримання путівок пенсіонери мають звертатися до своїх профкомів. Голова об’єднаного профкому лінійних станцій В. Яворський йде назустріч завжди заради виконання звернень пенсіонерів. Виділяли путівки ветеранам і профкоми інших підрозділів. За ініціативою начальника залізниці Олексія КРИВОПІШИНА у минулому році розпочато видачу безкоштовних путівок пенсіонерам у лінійну лікарню с. Клубівка.

    Гострим залишається питання медичного страхування. У минулому році за страховим договором пенсіонери мали можливість двічі на рік проходити лікування в залізничних лікарнях і отримували кошти на додаткові ліки. На жаль, у 2010 р. такий договір поки що не складено.

    Пам’ятними подіями для ветеранів завжди залишаються урочисті дати, особливо День Перемоги. Це свято відзначається в усіх підрозділах, на ньому почесними гостями стають учасники Великої Вітчизняної війни. Керівництво залізниці та Дорпрофсожу щорічно проводить зустрічі з ветеранами війни, нагороджує їх цінними подарунками, почесними грамотами, іншими відзнаками. Для них влаштовується концерт.

    Окремі заходи ветеранська організація разом із профспілкою проводить напередодні відзначення Дня партизанської слави, Дня людей похилого віку. Зокрема їх активісти відвідують ветеранів, які перебувають у лікарнях, надають матеріальну допомогу тим, хто гостро її потребує.

    Треба зазначити, що керівництвом залізниці постійно виділяються кошти для надання матеріальної допомоги ветеранам. У минулому році по дирекції таку допомогу отримало 158 пенсіонерів, у цьому - 146. Окремо передбачено виділення коштів непрацюючим пенсіонерам для компенсації оплати за опалення житлових приміщень.

    Згідно з колективним договором між адміністрацією дирекції і теркомом профспілки колишні працівники дирекції отримують премії при досягненні 70 років - 300 грн., 80 років - 400, 90 років - 500, 100 років - 1000 грн.

    Передплаті залізничних газет «Рабочее слово» і «Магістраль» - окрема увага, адже ці видання допомагають ветеранам не поривати зв’язків із залізницею. У цьому році у багатьох структурних підрозділах Ради ветеранів за домовленістю з керівниками підприємств організували передплату. До речі, на час проведення конференції було передплачено майже 430 екземплярів «Рабочего слова».

    Цікавим і корисним заходом був конкурс на кращу ветеранську організацію. У 2008-му перше місце здобула організація моторвагонного депо Фастів, у 2009-му - вагонного депо Дарниця.

    Постійною турботою ветеранських організацій є контроль за утриманням пам’ятників та обелісків на честь перемоги у Великій Вітчизняній війні, стендів з фотографіями. Велику роботу з увічнення пам’яті залізничників, загиблих під час бомбардування ст. Дарниця в роки війни, веде Рада ветеранів цієї станції, яку очолюють Микола Павлюк та його заступник Федір Сьомін. Необхідно, аби цю важливу справу підтримали ради ветеранів усіх підрозділів залізниці.

    Аж ніяк не можна послабляти уваги до волонтерського руху. Адже трапляється, що волонтери залишаються чи не єдиною опорою для одиноких та немічних ветеранів.

    Рада ветеранів дирекції вважає своїм найважливішим завданням за допомоги керівництва підрозділів своєчасно вирішувати всі питання, які стосуються захисту інтересів пенсіонерів. А їх - чимало. Це і страхові поліси на безкоштовне лікування, і путівки на оздоровлення в санаторії та курорти, і організація культурно-масових заходів, і матеріальна допомога тощо.

    Делегати зборів взяли активну участь в обговоренні доповіді голови Ради. У своїх виступах вони висловлювали свої побажання, порушували гострі проблеми.

    Конференція постановила роботу Ради об’єднання ветеранів Київської дирекції визнати задовільною. Делегати обрали склад нової Ради з дев’яти осіб. Головою Ради обрано Василя Івановича Нікитенка, колишнього голову профкому ст. Київ-Волинський.

    Фото Олега КАЗИКІНА

    Анатолій РОМАНОВ

    Золотий ювілей Яблунецького краю

    Чимало населених пунктів в Україні завдячують своєму розвиткові саме тому, що тут свого часу було прокладено сталеву магістраль. До таких належить і селище Яблунець Житомирської області. Втім ця поліська глибинка таїть у своїй історії багато цікавих, ще, можливо, до кінця не розвіданих історичних фактів. Власне, вивченням історії свого селища ретельно займаються педагоги й учні місцевої школи. Саме їхні історичні розвідки були озвучені під час нещодавнього святкування сторіччя Яблунця.

    Так неподалік від сучасного поселення жителі ще й досі знаходять в урочищах Юркове та Церковище кам’яні знаряддя праці, які виготовлялися в часи неоліту. На південно-східній околиці селища в 70-х рр. ХХ ст. було знайдено скіфський меч, який передано Житомирському краєзнавчому музею. Історичний підтекст мають і деякі назви. Так поблизу Яблунця розташоване село Кам’янка, яке ще не так давно мало назву Баскаки (баскаки - монголо-татарські збирачі данини - авт.), що свідчить про численні набіги орди. До речі, назву Баскаки має тут нині зупиночний пункт.

    Виникнення селища Яблунець пов’язане з будівництвом Південно-Західної магістралі. Росія на початку ХХ ст. почала готуватися до війни, тож необхідно було з’єднати залізничні вузли Коростень і Шепетівка. Населеного ж пункту, де зараз розташовано Яблунець, не було, замість нього - болотиста місцевість, покрита лісами. У 1914 р. тут було збудовано залізницю. Будівництво житла для залізничників, доріг здійснювалося в селищі за кошти пана Чернецького, одного з двох місцевих землевласників. Другим був поміщик Тишкевич. За переказами, обидва підприємці прагнули, щоб залізницю було розміщено на їх землях. У суперечці переміг пан Тишкевич, власник Великояблунецького помістя, від якого й отримала назву станція.

    У 1914 р. Яблунецький край став прифронтовою зоною, тут було розквартировано військові підрозділи другого армійського корпусу російської армії. Цікавим є й деякі наступні факти з історії селища. У 1939 р. між Кам’янкою і Шевченковим (нині це вулиця Хліборобська в Яблунці) почали будувати військовий аеродром, а у 1940 р. там базувалися літаки-винищувачі. 10 липня 1941 р. в село увірвались фашисти. Окупаційний режим тривав два роки, п’ять місяців і двадцять три дні. На фронтах Другої світової війни загинули 72 воїни з Яблунця. 100 місцевих мешканців було нагороджено орденами та медалями за участь у цій війні.

    Чи пам’ятають тут про визволителів?! Навпроти залізничного вокзалу розташовано братську могилу, в якій перепоховані бійці Червоної армії (вони загинули під час радянсько-польської війни в 1920 р.). Також вічним сном відпочивають 47 воїнів, які полягли у липні 1941 р. та у грудні 1943-го під час звільнення Яблунця. Відомі прізвища лише 17 визволителів.

    Наступні роки в житті Яблунця пов’язані з його розбудовою - з’явилася школа, створювалася сільська рада, почали роботу низка підприємств. Станція Яблунець стала своєрідною брамою для пасажирів у Ємільчинський район, а ще зручною для відправлення продукції промислових підприємств. Економічна ситуація в селищі не була постійно однаковою. Нині чимало з тих підприємств, які раніше потужно працювали, згорнули свою роботу. Однак життя у селищі не завмирає, тут працюють над його соціальним розвитком, упорядкуванням, розпочато газифікацію.

    На золотий ювілей Яблунця зібралися його жителі та гості на майданчику неподалік станції на урочистості. Власне, значна частина жителів Яблунця - це залізничники. Ті, які працюють сьогодні, а також ветерани, котрі трудилися на сталевій магістралі в минулі роки. На святі згадували минуле, вшановували кращих людей праці, говорили про плани на майбутнє. Звучали у виконанні фольклорних колективів пісні поліського краю. А перестук коліс потяга, що мчав неподалік, намагався влитися в загальну мелодію свята. Вдалося...

    Оксана КЛИМЧУК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05