РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 26 (9 липня 2010)
  • Випуск №26 9 липня 2010
    Зміст
    1. Хто тішить Михайла ВЛАСЮКА? (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    2. На контролі – виконання Дорожнього колективного договору (Віктор ЗАДВОРНОВ )
    3. Секрети вдалої праці (Олександр ЦАРИК)
    4. Подих старого мосту (Анатолій РОМАНОВ)
    5. Історія та сьогодення Південно-Західної (Петро МОСКАЛЕНКО)

    Хто тішить Михайла ВЛАСЮКА?


    «Смачного!» - бажають відпочивальникам Медичного центру реабілітації залізничників (МЦРЗ) Південно-Західної залізниці кухар Неоніла ПРОКОПОВИЧ, шеф-кухар Михайло ВЛАСЮК та старший кухар зміни Галина ШМАЛІЙ

    Впродовж багатолітньої історії Південно-Західної звання «Почесний залізничник» удостоєні не лише передові колійники, локомотивники, будівельники, фахівці СЦБ та зв’язку, енергетики. Серед цієї когорти є і народні артисти, і знамениті режисери, і військові. У сьогоднішньому матеріалі - розповідь про почесного залізничника Михайла ВЛАСЮКА - шеф-кухаря їдальні Медичного центру реабілітації залізничників (м. Хмільник) Південно-Західної магістралі.

    Протягом майже двох років у започаткованій рубриці «Смакота від шефа» наше видання друкує рецепти для приготування різноманітних страв. Упродовж цього часу отримуємо схвальні відгуки від тих, хто спробував зварити, потушкувати, підсмажити так, як радить почесний залізничник, шеф-кухар Медичного центру реабілітації залізничників (МЦРЗ) Південно-Західної магістралі Михайло ВЛАСЮК.

    «Нещодавно передплатила «Рабочее слово», - звертається до редакції киянка Оксана ВОЙТЮК. - Серед масиву інформації, яку кореспонденти подають цікаво і виважено, виокремила для себе рубрики «Вагон порад», «Гуморосатировіз», «Спорт, спорт, спорт». Є зацікавленість і у читанні суто виробничих матеріалів, адже працюю на залізниці. Проте до душі припали публікації приготування різноманітних поживних страв у рубриці «Смакота від шефа». Хотілося б докладніше дізнатись про секрети професії кухаря. Річ у тім, що моя 13-річна донька мріє стати кулінаром. Чудова помічниця разом зі мною навчилася готувати страви, які пропонує ваш Шеф - Микола Власюк. Можливо, докладніше дізнавшись про все з перших вуст, Марічка більше ствердиться у власному виборі».


    «Завітайте, люди добрі!» - запрошують офіціантки Наталія МаркІвська та Лідія

    Ми звернулися до М. Власюка з проханням дати інтерв’ю. Він погодився розповісти про будні на кухні.

    - Михайле Миколайовичу, як Ви стали кухарем?

    - Це було у далекому 1968 році. Мене, випускника школи, що у рідному селі Сенки, недалеко від Хмільника, викликали до військкомату. Прийшла повістка: прибути для проходження військової служби. Треба - так треба. Незабаром я вже був у військовій формі. Солдатська доля закинула у танкову частину, що дислокувалась у Бердичеві. Проте жодного дня у танку сидіти не довелося. За наказом «з гори» я опинився на шестимісячних курсах кухарів. Справа сподобалась. Тому після закінчення перших «університетів» отримав розподіл до котлів і каструль у військову частину. З тих пір ствердився у думці: будь-якій справі слід віддавати себе вповні.

    У війську, і згодом - на «гражданке» за можливості старався переймати досвід в кухарів, які досягли певних висот у кулінарній справі. Накопичена достатня кількість інформації допомагала, щоб вже згодом застосовувати її в своїй практиці.

    - Після демобілізації Ви практикувалися у Хмільницькому курорт-торзі. Що Ви побачили і відчули?

    - Це зайвий раз дозволило переконатися у тому, що кухарська справа - серйозна професія. На перший погляд, у приготуванні їжі немає нічого складного, адже багато представниць жіночої статі щоденно роблять це для власних родин. Але між приготуванням обіду, приміром, для чотирьох осіб та створенням смачних страв для сотні гостей існує, як кажуть в Одесі, дві великих різниці. Робота у комбінаті громадського харчування навчила діяти в одній команді спеціалістів, які мали свій професійний стиль.


    Перша страва - перша проба. Шеф-кухар Михайло ВЛАСЮК та кухар Тетяна АНІПЧЕНКО

    Пишаюся, з мене вийшов непоганий практикант. Старші колеги порадили вчитися. Без відриву від виробництва вдалося закінчити спочатку Вінницький технікум громадського харчування та Київський торговельно-економічний інститут. За радянських часів це вважалося досить пристойною освітою. А потім - роки і роки роботи. Чотири десятки їх пролетіло з тієї пори, як вдягнув кухарський халат. До речі, стільки ж років мешкаю у Хмільнику.

    - Фахівці констатують, що, приміром, сучасні випускники багатьох профільних вищих навчальних закладів часто не вміють добре готувати і налаштовані виключно на менеджерську роботу. Чи зустрічаєтеся Ви у своїй практиці з цим явищем?

    - Якщо і зустрічаюся, то й швидко прощаюся з подібними колегами. Мені довелося освоювати всі премудрості на практиці, займатися самоосвітою, починати з низів - із самої брудної роботи. Ніколи не цурався, приміром, чистити овочі та мити посуд. Якщо сьогодні до мене звернеться молода людина з приводу влаштування на роботу, котра мріє, закатавши рукави, вибачте на слові, бити байдики на менеджерській роботі, обходячи десятою дорогою справжній гарячий цех (яким є кухня), обов’язково відмовлю у працевлаштуванні.

    На щастя, поруч зі мною працюють справжні професіонали.

    - Коли готувався до інтерв’ю, у «Книзі побажань і пропозицій» натрапив зокрема на таке: «Як тільки заходиш до зали їдальні, відразу відчуваєш тепло і турботу всіх працівників закладу. Хочемо відмітити сумлінну працю шеф-кухаря М.М. Власюка, кухарів Г.П. Степаненко і Г.І. Шмалій, а також за правильно і різноманітно складене меню від дієтичних сестер К.С. Вознюк та О.С. Бонсевич». Подібних записів багато. Відчувається, що відпочиваючим у Медичному центрі реабілітації залізничників подобається, як зараз говорять, релаксація. Певен, є у цьому заслуга і Ваших колег. Констатую, мова йде про працелюбність і професіоналізм. А тепер - безпосереднє запитання. Відомо, що Ви постійно змінюєте меню відповідно до сучасних тенденцій. Якими є нові «течії» у кулінарії?

    - Спочатку про те, що «Книга побажань і пропозицій» у нас завжди перебуває на видноті. Наголошую, скарг не маємо.

    Тепер про те, що, дійсно, зараз як ніколи користується попитом здорова їжа, адже остання впливає на організм кожної людини. Працюємо над розробкою нових видів салатів, робимо, так би мовити, акценти на свіжі овочі. Адже саме вони фактично готують організм людини до прийому основних страв. Нещодавно прочитав в одному з гороскопів «зробіть подарунок вашому організму у вигляді овочів і фруктів». Певен, такі подарунки варто робити щоденно.

    Щодо смакоти під першим, другим, третім номерами та закусок, то тут важливий політ фантазії разом із застосуванням фаху. Ясна річ, вміємо не лише приготувати, але й подавати. Відмінний сервіс в їдальні - фірмовий стиль усіх підрозділів нашого Медичного центру реабілітації залізничників, який очолює Віктор Миколайович Пікуш.

    - До речі, у письмовій подяці з «Книги побажань і пропозицій» від В.І. Прокопенко з Москви, А.Ф. Гринько та О.М. Лук’янчук з Києва йдеться і про гарно сервіровані столи, вчасно подані страви, чистоту і охайність працівників харчоблоку. У зв’язку із цим питання до Вас, як до чоловіка, який обіймає посаду шеф-кухаря. Все-таки мало жінок на головній на кухні посаді. Це пояснюється тим, що складно фізично чи, можливо, через те, що в не в такій мірі розвинутий гастрономічний смак?

    - Це цікаве питання. Насправді, як на мене, тут розподіл треба робити не за статевими розбіжностями, а за особистими якостями людини. Хороший організатор-керівник має бачити все без винятку, інакше не можна! Я - досить суворий шеф-кухар, бо лише так виховується дисципліна на кухні.

    Бути шеф-кухарем і справді дуже важко фізично. Адже, приміром, наприкінці дня навіть важко уявити скільки кілометрів намотав. Однак протягом дня цієї втоми не відчуваєш, ти повністю поглинутий справою, своєю улюбленою справою. Не думаю, що у жінок гастрономічний смак менш розвинутий, ніж у чоловіків, я скоріше схильний думати - навпаки.

    - Михайле Миколайовичу, мій відпочинок у МЦРЗ «Хмільник» дозволяє стверджувати, що щиросерді слова на адресу Вас і Ваших колег не від лукавого. Затишок, належна дієта, достойне лікування. Що ще треба для того, хто завітав до оздоровниці? Проте ще раз про приготування їжі. Знаю, що Вам неодноразово доводилося зустрічатися з горе-кухарями, в яких розвинена так звана аспірація. Розкажіть, про це явище, будь ласка.

    - Кухарем неможливо стати, не маючи кулінарного смаку. Відсутність останнього це і є аспірація або, як ще її називають, брідость - то, говорячи залізничною термінологією, шлагбаум на шляху до кухні. Чи знаєте, що потрібно робити, щоб у кухаря не виникала тимчасова аспірація? Давно вже розроблено спеціальні правила зняття проб під час приготування їжі. Я притримуюсь думки, що хороший кухар - голодний кухар. На повний шлунок неможливо відчути смак страв, тому що існує правило: кухар не їсть доти, доки не приготує обід.

    Є такий термін «свято шлунка». Його часто-густо застосовують з гумористичної точки зору. А для мене це доволі серйозне явище. Нагодувати смачно, щоб зробити приємне нашим відпочиваючим, - це професійне кредо мене і моїх колег.

    Іноді здається, що бути шеф-кухарем легко, адже він нічого не робить, а лише роздає команди. Це величезна помилка. Без контролю за всіма процесами на кухні, без особистої відповідальності шефа неможливо навіть каші зварити. Відповідальність несу за все, отже і контролюю увесь процес приготування.

    - Знаю, що Ваші доньки не пішли шляхом батька. Чому?

    - Вважаю: кожен має обирати кар’єрні сходинки самостійно. Доньки пішли шляхом моєї дружини - працюють у податковій і фінансовій сферах. Але головне для мене, що вони нам з дружиною подарували онуків - ось, хто тішить над усе.

    Фото з архіву МЦРЗ, м. Хмільник

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    На контролі – виконання Дорожнього колективного договору


    У президії. Заступник начальника Південно-Західної залізниці Сергій ГОРІЛЕЙ, голова Жмеринського теркому профспілки Юрій АНДРУШКОВ та голова Дорпрофсожу Анатолій ФУРСА

    Доповіді про виконання у 2009 р. зобов’язань Дорожнього колективного договору начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА і голови Дорпрофсожу Анатолія ФУРСИ було надруковано в газеті «Рабочее слово» №14 від 10 квітня 2010 р. Крім того, перед початком конференції трудового колективу залізниці, яка відбулася першого липня п.р., присутні отримали екземпляри цього ж номера видання залізничників. Друковане слово дозволило не озвучувати доповіді, а прослухати інформацію від комісії зі змін та доповнень до Дорожнього колективного договору, з якою виступив начальник служби організації праці, заробітної плати і структур управління залізниці Ігор КОВТУН. Після цього присутні перейшли до обговорення доповідей.

    Порядок денний конференції був досить насиченим з точки зору обговорення нагальних питань. Активність виступаючих зумовила тема конференції, в обговоренні якої взяли участь заступники начальника залізниці, керівники галузевих служб та відділів управління магістралі, дирекцій залізничних перевезень, голови територіальних, об’єднаних комітетів профспілки та профкомів первинних організацій.


    Під час конференції

    У процесі обговорення виступаючі порушували питання щодо рівня заробітної плати, її структури, організації праці та відпочинку, забезпечення спецодягом та спецвзуттям. Крім того, у виступах наголошувалось на необхідності дотримання основ трудового законодавства, особливо при проведенні структурних змін у виробництві. Не забули обговорити й величезний спектр питань з організації оздоровлення працівників та членів їхніх сімей тощо.

    Неабияку увагу викликав виступ заступника начальника Південно-Західної магістралі Сергія ГОРІЛЕЯ, який зокрема зазначив, що до кінця поточного року очікується підвищення заробітної плати на 10%. Хоч і не значне, але все ж таки покращення бюджету сімей залізничників. Чому не варто сподіватися на великі відсотки підвищення рівня зарплат? Відомо, що до сьогодні діє Постанова Кабінету Міністрів №925 від 14 жовтня 2008 р. «Про першочергові заходи із стабілізації ситуації, яка складається у гірничо-металургійному та хімічному комплексах», яка передбачає мораторій на підвищення тарифів, зокрема на залізничні перевезення. Дія норм постанови протягом 2008 - 2009 рр. продовжувалася. У 2010 р. строк дії було пролонговано, що обмежило фінансові надходження від перевезень.

    Зі слів начальника Конотопської дирекції залізничних перевезень - заступника начальника залізниці Дмитра КУШНІРА присутні почули чимало позитивної інформації про розвиток довіреного господарства. Покращуються виробничі показники, закінчено реконструкцію залізничної інфраструктури та електрифікацію контактної мережі на дільниці між Конотопом і Ворожбою. На переконання Дмитра Арсентійовича, такий обсяг робіт вдалося здійснити завдяки підтримці з боку начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА.

    На думку начальника галузевої служби колії Івана ЛЯХОВОГО, вже найближчим часом слід вирішувати питання із забезпечення підрозділів кадровим потенціалом, у тому числі з відповідною оплатою праці. Через нестачу монтерів колії, чергових по переїздах постає проблема із гарантуванням безпеки руху поїздів.

    Голова профкому Центру механізації колійних робіт Південно-Західної залізниці Микола ШЕВЧУК підняв питання із забезпечення центру турними вагонами. Той рухомий склад, що зараз існує у рухомому парку і використовується під час службових відряджень колійними механізаторами, не витримує критики.

    У своєму виступі технічний інспектор праці Дорпрофсожу - голова Молодіжної ради Дорпрофсожу Андрій ОВСІЄНКО звернув увагу на недостатність інформування молоді про перспективи забезпечення житлом та можливості отримання кредиту на навчання у галузевих навчальних закладах.

    - Час відновити наставництво, - також вважає А. Овсієнко. - Це форма виховання молоді, яка забезпечить безпосередній вплив з боку кращих представників трудових колективів на формування майстерності, на розвиток професійних інтересів та дозволить більш творчо підходити до виконання виробничих завдань.

    Він запропонував незабаром організувати та провести з’їзд молодих спеціалістів на Південно-Західній залізниці.

    На думку голови Козятинського територіального комітету профспілки В’ячеслава ГРИГОРУКА, галузевому санаторію-профілакторію ст. Козятин необхідно надати статус структурного підрозділу Південно-Західної залізниці. Це вирішить низку питань із організації оздоровлення залізничників. Чекає на розв’язання питання з переобладнання службових приміщень, які раніше належали Козятинській дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт, під житло для працівників лінійних станцій. В’ячеслав Григорук також вважає, що час забезпечити працівників дирекції проїзними квитками форми 4, наявність яких дозволяла б користуватися у виробничих справах електропоїздами підвищеного комфорту.

    Згодом на численні запитання з боку делегатів конференції відповіли заступники начальника залізниці Сергій ГОРІЛЕЙ та Олександр ТОЛКАЧОВ, начальник служби матеріально-технічного забезпечення Геннадій ПОЛІТИКІН, голова Дорпрофсожу Анатолій ФУРСА.

    Після обговорення доповідей конференція затвердила звіти сторін щодо виконання у 2009 р. зобов’язань колективного договору між адміністрацією та дорожнім комітетом профспілки. У прийнятій постанові наголошується на тому, що вирішення питань з практичної реалізації соціально-економічних пільг і гарантій, передбачених колдоговором, дозволило забезпечити морально-психологічний клімат у трудових колективах структурних підрозділів залізниці. Це, у свою чергу, сприяло підвищенню ефективності праці. Одночасно звернено увагу адміністрації залізниці, дирекцій залізничних перевезень, галузевих служб, структурних підрозділів на недоліки при виконанні зобов’язань колективного договору.

    Керівництву залізниці запропоновано здійснити заходи з метою усунення порушень трудового законодавства і колективного договору у сфері забезпечення пільг та гарантій для працівників залізниці. Рекомендовано при проведенні змін в умовах виробництва і праці, якими передбачається погіршення цих умов, керуватись розділом V колективного договору («Зміни в організації виробництва і праці»).

    Дорпрофсож зобов’язано продовжити роботу із забезпечення правового захисту працівників залізниці, представлення їхніх прав та інтересів з питань трудового законодавства, забезпечення пільг та гарантій, які передбачено у Дорожньому колдоговорі, забезпечити дієву підтримку профспілковим комітетам для контролю за дотриманням у структурних підрозділах залізниці вимог трудового законодавства та зобов’язань Дорожнього колдоговору.

    Адміністрації залізниці, керівництву структурних підрозділів, профспілковим комітетам, усім працівникам з метою забезпечення фінансових можливостей щодо реалізації пільг і гарантій, передбачених дорожнім колективним договором, необхідно спрямувати свою роботу на підвищення ефективності виробництва, ліквідацію непродуктивних витрат і втрат, зміцнення виробничої і трудової дисципліни.

    Контроль за виконанням постанови покладено на службу організації праці, заробітної плати і структур управління та відділи Дорпрофсожу.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Секрети вдалої праці


    На період відпустки маневрового диспетчера підміняє Л. ХОДАКОВСЬКИЙ

    Коли збирався на ст. Шепетівка, то згадалося, що саме з цього підприємства написав свій перший репортаж під промовистим заголовком «Великовагові вирушають у путь». Не склало труднощів у домашньому архіві відшукати й газетну вирізку за 1974-й рік. Зміна маневрового диспетчера Володимира Ковальчука гриміла тоді на весь СРСР, регулярно виборюючи у змаганні, якщо не перше, то бодай друге-третє місця.

    Час невблаганно забирає у засвіти всіх, кому надходить пора… Вже, на жаль, немає багатьох прославлених і відзначених високими державними нагородами станційників - Володимира Ковальчука, Петра Юзька, Василя Дернова, Федора Назарука, котрих знав багато років. Тож неабияк хвилювався в очікуванні зустрічі із сучасною когортою трудівників одного із найпотужніших шепетівських залізничних підприємств, і мимоволі виникало питання: «Чи ж гідно тримають високої проби марку своїх попередників?!»


    Оператори сортувальної гірки В. ЛИСЕНКО і М. ДУБИНА

    Сумніви відразу ж розвіяв начальник станції Олег Головачук:

    - Колектив станції, і це думка, смію запевнити, не тільки моя, як керівника, працює стабільно і ритмічно, без суттєвих збоїв у роботі. Практично виробничі завдання постійно виконують усі зміни. Але прослідковується, що впродовж багатьох років, скажімо так, помітно лідирує зміна №2, яку очолює маневровий диспетчер Сергій Дитинчук - це не тільки справжній майстер своєї справи, а й здібний організатор. Та й скажу про Сергія Олександровича, що він - просто хороша людина.


    Оператори СТЦ Г. Веселкова, Н. ФУШИК, Т. РУДА, З. ГАМРЕЦЬКА, Л. РОМАНЮК, Л. НЕРОДА

    Олег Станіславович розкриває робочий щоденник і, гортаючи записи, коментує: за підсумками роботи першого кварталу минулого року станція зайняла перше місце на Південно-Західній залізниці. І тоді ж за другий квартал - друге місце в галузевому змаганні. «А у жовтні 2009-го за підсумками виробничого змагання станційна зміна №2 посіла перше місце на залізниці у «перегонах» єдиних диспетчерських змін, - розповідає О. Головачук, - і у березні цього року успіх закріпила».

    Сказане підтверджено наказом начальника Південно-Західної залізниці, в якому, зокрема, зафіксовано таке: «Оголосити подяки та виплатити грошову винагороду кращим працівникам зміни №2, яку визнано переможцем виробничого змагання серед змін у березні 2010 р.»

    І ще одне: можна було б займати газетне місце описом того, як і скільки років працюють у зміні той чи інший прийомо-здавальник поїздів чи, скажімо, регулювальник швидкості руху вагонів. Та головне не в тому. Важливо, що є такі люди, які трудяться завзято на благо держави і, звичайно ж, сім’ї, за що їм і від керівництва пошана, і від колективу дяка.

    Олександр ЦАРИК

    Подих старого мосту

    Увагу столичної громадськості впродовж останніх років привернуто до будівництва нового залізнично-автомобільного мостового переходу через Дніпро. Трохи прикро, що старий залізничний міст на дільниці Київ-Московський - Дарниця, який понад півстоліття вірою та правдою служить сталевій магістралі, залишається начебто в інформаційній тіні у свого молодшого побратима. Аби виправити таку «несправедливість», кореспонденти залізничної газети відправилися до цієї історичної споруди, що давно стала невід’ємною і звичною складовою столичного ландшафту.


    ПОГЛЯД У МИНУЛЕ

    Перед тим, як вести мову про сьогодення, доречно хоча б коротенько торкнутися минувшини. Відкриття залізничного сполучення через Дніпро в м. Києві відбулося 13 лютого 1870 р. Той перший міст було побудовано під керівництвом відомого інженера Аманда Струве. Кажуть, що то була досить красива споруда довжиною понад версту, сяюча білою фарбою. Проте воєнні грози не пощадили красеня: під час громадянської війни його було зруйновано. Згодом береги Славутича з’єднала нова споруда, але, як відомо, й вона проіснувала лише до 1941-го. Як гіркий докір людській ворожнечі, з хвиль Дніпра й досі виглядає одна зруйнована опора від нього. Героїчну сторінку вписали військові залізничники під командуванням генерала Павла Кабанова, коли після визволення Києва в рекордний термін за 14 діб збудували тимчасовий низьководний міст, який надав можливість переправляти через Дніпро військові ешелони з технікою та живою силою для продовження стрімкого наступу радянських військ. Згодом на зміну низьководному прийшов висоководний, теж тимчасовий. А в 1947-му почали будувати постійний. Основними підрядниками були мостозагони №2 і №103. У 1952-му міст було відкрито для руху.


    ЗНАЙОМСТВО ЗІ СТАРИМ ВЕЛЕТНЕМ

    Неповних півгодини ходи від станції метро «Видубичі» - і ми у мети. Приміщення мостового цеху №3 Дарницької дистанції колії купається в зеленому саду й розташовано в досить мальовничому куточку: з одного боку - Видубицьке озеро, з іншого - котить води Дніпро-Славута. І майже прямо над головою закриває небо циклопічна споруда. Треба визнати, що здаля, поруч із новозбудованим велетнем, старий міст дещо тушується, але з близької відстані справляє величне враження.

    Знайомимося з господарями. Мостоцех, в якому налічується шість ремонт-ників штучних споруд на чолі з бригадиром Русланом Ярошем, очолює мостовий майстер Анатолій Титаренко, бригаду з трьох монтерів колії - Петро СалІй. Разом вони роблять загальну справу - стежать за технічною справністю моста. Поточні роботи виконуються згідно з місячними планами, які складає мостовий майстер. Такий документ народжується за висновками актів обстеження дорожньою мостовою станцією під час весняного і осіннього комісійних оглядів.

    Анатолій Тимофійовіч, вводячи нас у курс справ, розповідає, що цей міст - не єдина турбота колективу. Мостоцех також здійснює поточне утримання мосту та труби на Малій Південно-Західній залізниці. До речі, міст там далеко не «дитячий»: два прогони по 55 м, а висота 22 м. Уважні читачі, певне, пам’ятають нещодавню публікацію в нашій газеті про справи мостовиків на Дитячій залізниці.

    А ось міст, про який ведемо мову, має довжину 1115 м, він увібрав у себе 53 тис. м3 бетону й 3843 тонни металу. Це конструкція з 13 залізобетонних аркових прогонів по 55 метрів і трьох металевих по 109 м. Такі параметри виводять його у розряд позакласних. Міст розраховано на 100 років експлуатації, його нинішній 58-літній вік - далеко не старість. Звичайно, час наклав свій відбиток на зовнішність споруди: на залізобетонних конструкціях де-не-де з’явилася не-значна корозія. Проте це мінуси не стільки технічного, скільки естетичного характеру. За словами фахівців, це не загрожує безпеці руху. Після впровадження в експлуатацію нового мостового переходу планується провести поновлювальні роботи.

    Опіка за такою складною і велетенською спорудою вимагає постійних турбот. Якщо мовити стисло, то в обов’язки ремонтників входить поточне утримання надводної частини моста. А для обстеження підводної частини викликають водолазів зі спеціального підрозділу Мінтрансу. Такі обстеження проводяться згідно з установленим порядком і термінами. Відомо, що за 58 років проблем з підводною частиною не виникало. А ось щодо утримання надводної частини турбот у ремонтників вистачає. Їх усі, звичайно, перелічувати нема сенсу, а ось про основні згадати варто.

    Одним із важливих завдань для ремонтників є ретельне стеження за станом дерев’яних брусів та настилами дерев’яних тротуарів на металевих прогонових спорудах і при потребі їх негайний ремонт за допомоги шпаклівки. На мосту укладено понад 1800 брусів. Кожний через 6-7 років потребує заміни. Плановий графік розроблено таким чином, що щороку послідовно замінюється до 300 брусів. Для цих робіт у прохолодну пору року впродовж місяця надаються щоденні п’яти-годинні «вікна». Зазвичай на такі відповідальні роботи долучаються працівники всіх трьох мостових цехів дистанції та монтери колії.

    Постійної уваги потребують два зрівнювальних прилади, призначених для зняття температурної напруги між металевими конструкціями моста і колії. Ці пристрої, образно кажучи, - легені споруди, адже міст, щоб існувати і безперебійно функціонувати, має постійно «дихати». Тобто його розрізні конструкції під впливом температурних та динамічних навантажень мають переміщатися в той чи інший бік. Саме ці пристрої й дозволяють «жити» конструкціям, допускаючи зрушення до 32 см. Вчасне змащення, підкручення болтових з’єднань - ось у чому полягає невсипний нагляд за цими пристроями.

    «Диханню» моста сприяють також котки, що розташовані під металевими прогоновими спорудами на опорах моста. Багато років вони справно виконували свої функції, та, як відомо, старіє навіть метал. Отож для їх заміни вже придбано нові котки, справа найкоротшої перспективи.

    Не тільки гарантуванням безпеки руху поїздів переймаються мостовики, існують турботи із забезпечення безпеки судно-плавства. В їх обов’язки входить нагляд та ремонт судової сигналізації, яка позначає габарити проходження суден під час судноплавного періоду: 16 зелених і чотири червоних ліхтарів на опорах мосту - з обох боків.

    ТРАМПЛІН У КАР’ЄРІ

    Мостом опікуються досвідчені працівники. Є серед них фахівці з середньо-технічною освітою: бригадир Руслан Ярош та ст. ремонтник Микола Заїнчківський, який часто виконує обов’язки бригадира. Люди в цеху поважні: середній вік - за 40. Стаж багатьох сягає кількох десятиліть. Ветеран цеху Володимир Василишин працює тут майже 30 років. Найстаршому, Василю Пелещенку, - 58 років, наймолодшому, Ярошу, - 29, він працює вже вісім років. Стільки ж і Ярошевський. За цей час нового поповнення не надходило. «Не дуже приваблює наша професія молодь», - скаржиться Анатолій Тимофійович. Коли він прийшов сюди, в цеху працювало 13 ремонтників, а тепер залишилось шестеро. Одним з останніх пішов із мостоцеху Марат Бахметов. Він працював бригадиром, а отримавши вищу освіту, пішов угору: зараз працює в.о. начальника відділу штучних споруд у галузевій службі колії. Отже міст для М. Бахметова став трампліном у кар’єрі.

    Наші нові знайомі мешкають переважно в області, для проїзду на роботу користуються електричкою. Для цього їм у дистанції щороку видають проїзний квиток форми 3. А в цьому році разом із проїзним підготували «сюрприз»: проїзний дійсний лише в межах дистанції. А більшість проживає далеко за ними. Ось і роби, що хочеш…

    Як було мовлено, місце розташування мостоцеху досить мальовниче. А ось побутові умови потребують кращого. Є проблеми з питною водою, з опаленням. Проте ремонтників, здається, такі «дрібнички» не лякають. Бо вони справжні романтики. А значить - ентузіасти своєї справи.

    Ми прощаємося із старим мостом, а погляд мимоволі звертаємо на його молодого побратима - залізнично-автомобільний перехід над красенем Славутичем.

    Із досьє майстра

    • Анатолій Титаренко прийшов на посаду майстра у 1988 р., вже маючи за плечима досить великий практичний досвід. До цього працював майстром і бригадиром колії у тресті «Південзахідтрансбуд». Довелось йому, виконуючи «інтернаціональний обов’язок», попрацювати й у палаючому Афганістані, будувати для перевалочної бази 27-кілометрову під’їзну колію і 40 стрілочних переводів. Трудився свого часу на будівництві парної гірки в Дарниці, на коліях Гребінки, Первомайська, інших станцій.

    Народився Анатолій Тимофійович на Житомирщині у Попільнянському районі. Мабуть, у виборі професії далося взнаки сімейне коріння: батько свого часу служив у залізничних військах. Тому й пішов вчитися до Київського технікуму транспортного будівництва. Супутницею життя теж обрав залізничницю. Дружина Катерина Семенівна певний час працювала монтером колії.

    Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

    Анатолій РОМАНОВ

    Історія та сьогодення Південно-Західної


    Спочатку ремонт. На фронті чекали справні локомотиви

    (Продовження. Початок у №39 - 48 за 2009 р., №1 - 25 за 2010 р.)

    Приклад бориспільців підхопило багато домогосподинь. Дружини колійників Дарницької дистанції організували недільник, 600 чоловік вийшли на перегони. За один день вони зібрали і здали до комори 8 тис. 800 протиугонів і болтів, понад 15 тис. костилів, 17 тис. накладок і підкладок, 850 скоб для ремонту шпал, загалом 130 тонн металобрухту. Такі ж недільники відбулися на Золотоноській, Черкаській, Овруцькій та Київській дистанціях колії, на прифронтовому Коростенському залізничному вузлі, незважаючи на тривалі бомбардування фашистської авіації.

    Велику допомогу колективу столичної магістралі в її якнайшвидшому відродженні надавали залізничники тилових регіонів. Наприклад, працівники Пермської магістралі в перші ж дні після звільнення від фашистів надіслали до Ніжина ешелон з 53 вагонів. Тут були верстати і запасні частини для паровозів і вагонів, будівельні матеріали та сигнальні приналежності, готові стан-дартні будинки та обладнання для їдальні на 500 місць, поліклініка з повним оснащенням хірургічного, стоматологічного й інших відділень, різний шкільний інвентар. «Братам-залізничникам фронтової Південно-Західної залізниці від робочих Пермської магістралі», - так говорили написи на вагонах. Допомога матеріалами, обладнанням, медикаментами надходила і з інших залізниць.

    Зобов’язуюсь своєю працею...

    А потреби у звільненої магістралі були буквально у всьому. Тож у соціалістичних зобов’язаннях її колективу на 1944 рік зазначалося: організувати власними силами виробництво мила, паперу, неметалевої покрівлі; створити на залізниці 80 підсобних господарств з посівною площею 2 тис. 200 га, брати активну участь у відбудові Києва, робочих селищ і житла для залізничників. Проте головною турботою стала підготовка кадрів. Фашисти винищили і вивезли до Німеччини на примусові роботи тисячі працівників залізниці. Багато перебувало в діючій армії, чимало залізничників загинуло на фронтах.

    До Дня залізничника, який вперше після звільнення магістралі планували відсвяткувати, колектив зобов’язався підготувати 5 тис. молодих робітників масових професій. Це було важливе державне завдання. Адже тоді на Південно-Західну залізницю прийшли працювати підлітки. Всі вони мали низьку кваліфікацію або зовсім не володіли спеціальністю. Допомогти їм освоїти професію, прищепити любов до транспорту стало невідкладним завданням.

    У середині 1944 року відбувся перший після звільнення зліт молодих робітників Південно-Західної залізниці. Серед 300 делегатів були присутні кадрові робітники, новатори виробництва. Цікавим був виступ 16-річного Вані Кириченка. Юний слюсар Коростенської вагонної дільниці, стукаючи завеликими для нього черевиками, піднявся на трибуну «тримати» першу у своєму житті промову. На нього, маленького зросту, одягненого у військову форму з погонами залізничника, зосереджено дивилися товариші по роботі, вони підбадьорювали його усмішкою, підказуючи пошепки...

    Трибуна не розрахована на таких ораторів. Вані майже не було видно за нею, і тільки напівдитячий голос звучав, перериваючись від хвилювання:

    - Я виконую виробничі завдання на 200 відсотків і більше. Маю вже третій розряд і скоро буду здавати на четвертий. Зобов’язуюсь своєю працею допомагати радянським військам громити ненависного ворога ...

    ...Ваня Кириченко висловив думки всіх юнаків і дівчат, що зібралися на зліт, адже їхня праця прирівняна до праці дорослих, вони - учасники Великої Вітчизняної війни!

    На кожному залізничному вузлі, станції було створено фронтові бригади, комсомольсько-молодіжні пости, проведено десятки недільників, навантажено сотні вагонів металобрухту, зібрано десятки тисяч деталей верхньої будови колії.

    Усім молодим учасникам зльоту видали формений одяг, їх нагородили грошовими преміями та цінними подарунками.

    ОСТАННЯ ВОЄННА ВЕСНА

    Залізничники Південно-Західної магістралі не лише допомагали фронту своєю самовідданою працею, але й організували добровільний збір коштів на спорудження ланки бойових літаків. Одні тільки коростенці внесли понад 350 тис. карбованців, а працівники Київського відділення - більше 600, Фастівського - 220, Чернігівського - 240 тис. карбованців. За короткий термін залізничники зібрали кошти, достатні для побудови цілої ескадрильї літаків, яку назвали «Київський залізничник» і урочисто передали представникам Військово-повітряних сил.

    Майже мільйон рублів було зібрано на підприємствах Залізничного району столиці, в основному серед залізничників, на будівництво танкової колони «Київ». Відзначився у ті дні машиніст депо Коростень В.І. Козлов, який, використовуючи низькосортне вугілля, показував зразки їзди на «великому клапані». Він пишався своїм паровозом, усіяним слідами куль і осколків, і часто водив состави на фронт. За чотири роки війни машиніст жодного разу не допустив виходу з ладу своєї машини.

    (Далі буде...)

    Петро МОСКАЛЕНКО

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05