РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 24 (25 червня 2010)
  • Випуск №24 25 червня 2010
    Зміст
    1. Звідки добрий настрій у мешканців Ворожби? (Віктор ЗАДВОРНОВ, Микола ПАЦАК)
    2. І четверта стала першою
    3. Невідкладна... правова допомога (Никифор ЛИСИЦЯ)
    4. Як манна небесна (Микола ПАЦАК)
    5. На побачення з друзями (Сергій ГУК)
    6. На таких і тримається світ (Віктор ЗАДВОРНОВ )
    7. Історія та сьогодення Південно-Західної (цифри і факти) (Петро МОСКАЛЕНКО)
    8. Три дикаря плюс две дикарки (Алексей ГОРЯЧЕВ)

    Звідки добрий настрій у мешканців Ворожби?


    Станція Ворожба. Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА та міністра транспорту та зв’язку Костянтина ЄФИМЕНКА начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН знайомить з реконструйованим вокзальним комплексом

    На цю подію залізничники Південно-Західної магістралі чекали недовго. У часовому еквіваленті майже 75 кілометрів електрифікованої дільниці між Конотопом і Ворожбою впроваджено в експлуатацію у рекордно короткі терміни. У мешканців Ворожби щодо цього є доволі цікаві думки. Але про все по порядку.

    Сімнадцяте червня 2010 р. для десятитисячної Ворожби та густонаселених Конотопщини та Білопільського району, що на Сумщині, запам’ятається назавжди.

    Урочистому відкриттю електрифікованої дільниці передувала величезна робота підрозділів Південно-Західної магістралі (див. «Рабочее слово» №№22, 23 за 2010 р.). Значущість даної події, без перебільшення, у тому, що з початком курсування поїздів на електротязі рух вантажних та пасажирських составів на відстанях значно більших, ніж дільниця Конотоп - Ворожба, має отримати, як мовиться, друге дихання. Адже тепер залізничний коридор між Києвом і стиковою станцією на півночі столичної магістралі та станціями Південної, Московської та Білоруської залізниць забезпечено.

    «РОДЗИНКИ» ДЛЯ ПОДОРОЖУЮЧИХ

    По достоїнству роботу залізничних підрозділів Південно-Західної магістралі мають оцінити і пасажири. Через Ворожбу проходить щодоби 38 пасажирських та 17 приміських поїздів. Електротяга дозволить пришвидшити їх рух, за словами експертів, у 1,5 рази. Склад електропоїзда сформовано з вагонів 3-го класу. Квиток від ст. Ворожба до ст. Київ-Пасажирський в електропоїзді підвищеного комфорту коштує 15 грн., що на 25 - 60 грн дешевше, ніж на той самий напрямок у пасажирських поїздах. Відтак подорожани зможуть, користуючись електропоїздами підвищеного комфорту, без пересадок прямувати до Києва. Завдяки електрифікації дільниці Конотоп - Ворожба, слідування поїздів на електротязі скорочується майже на одну годину порівняно з курсуванням дизель-поїздів. Є ще одна «родзинка» - оновлена будівля вокзалу, якій у цьому році виконується 122 р., дивує не лише красою, але і сучасним комфортом для подорожуючих.

    ВПЕВНЕНІСТЬ У ЗАВТРАШНЬОМУ ДНІ

    Події 17 червня після десятої ранку розгорталися доволі стрімко. Будівля вокзалу, пасажирські перони, привокзальний сквер, що сяяли чистотою, заповнювали по-святковому вбрані залізничники та місцеві мешканці. Цікавість зрозуміла: життя у Ворожбі так чи інакше залежить від того, як працює залізничний вузол.

    За словами чергової по вокзалу, голови профкому цієї станції Галини СИДОРЕНКО, електрифікація додає впевненості у завтрашньому дні. Були часи, коли через станцію проходило 12 - 13 вантажних составів щодоби, а тепер? Лише один. Поки що, як сподіваються місцеві залізничники, а їх на вузлі - понад 950.

    Ворожба - одне з міст області районного підпорядкування, і як десятитисячний населений пункт за радянського часу воно мало цілком пристойну промислову інфраструктуру - діяли завод металоконструкцій, м’ясокомбінат, потужний елеватор. Але тон у виробничому житті завжди задавала залізниця. Потужна станція з виходом на Південну магістраль, у Росію та Білорусь забезпечувала роботою сотні залізничників.

    Тепер магістраль знову підставила плече з точки зору підтримки економіки міста, адже здійснено електрифікацію. Але сказати, що все було просто - запланували й розпочали, - значить, покривити душею. Дирекція на початку минулого року вже мала наказ про зниження класності станції, тут збиралися демонтувати частину колій - вантажна робота на вузлі знизилася до мінімуму… Схоже, що тепер ситуація зміниться на краще. Адже рух вантажних поїздів, що йшли на Південну залізницю за маршрутом Дарниця - Гребінка, можна передислокувати на значно коротший (майже на сім годин) напрямок між Дарницею і Ворожбою.

    У перший рейс о 12 год. 10 хв. електропоїзд підвищеного комфорту під керуванням машиніста Олександра ТРУБІЯ та його помічника Миколи ВОРОБЙОВА з моторвагонного депо Фастів відправився за маршрутом Ворожба - Київ. З перону на 100 відсотків відреконструйованого залізничного вокзалу. В урочистостях взяли участь Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ, начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН, голова Сумської облдержадміністрації Юрій ЧМИРЬ, міністр транспорту та зв’язку України Костянтин ЄФИМЕНКО, генеральний директор Укрзалізниці Михайло КОСТЮК.

    Президент добре обізнаний станом справ у цьому регіоні. Назвавши Сумщину депресивною з економічної точки зору областю, він висловив сподівання, що завершення робіт з електрифікації залізничного напрямку між Конотопом і Ворожбою дозволить покращити економічну ситуацію на Білопіллі.

    - Чим більше буде таких перемог, тим упевненіше ми будемо дивитися у майбутнє, - сказав він.

    Водночас Президент зауважив, що сьогодні необхідно дуже серйозно працювати над модернізацією України.

    Після урочистого відправлення електропоїзда саме про модернізацію, але сталевої магістралі, йшла розмова начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА із журналістами. Олексій Мефодійович повідомив, що під час електрифікації дільниці Конотоп - Ворожба столична магістраль власними силами відреконструювала також станційні колії станцій Путивль, Ворожба, Дубов’язівка та Путійська. Виконано середній ремонт колії на перегонах Путивль - Кошари, Дубов’язівка - Конотоп, а також укладено стрілочні переводи на станціях Кошари, Ворожба та Путивль. Протяжність нової електрифікованої дільниці Конотоп - Ворожба - понад 75 км. Використання електротяги, до речі, дозволить заощаджувати до 50 мільйонів гривень щорічно.


    Цікаві факти про електрифікацію дільниці - від начальника Південно-Західної магістралі О.М. КРИВОПІШИНА.

    СТОРІНКА НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ

    Енергетики Південно-Західної магістралі завжди вміли вираховувати потреби майбутніх днів і, монтуючи додаткову лінію живлення з Конотопа, передбачили, щоб її опори могли нести контактний дріт.

    Монтажні роботи виконувалися швидко, хоч погодні умови весь час намагалися зірвати їх хід - то сніг, то мороз. Працювали бригади зі всіх дистанцій електропостачання залізниці, працював БМП-392, і вже з настанням тепла електрифікацію практично було завершено. Паралельно з енергетиками Конотопська дистанція сигналізації і зв’язку налагоджувала тут двохстороннє автоблокування. Чого ж досягнуто? Скорочено витрати на оплату енергоносіїв: майже 58 мільйонів гривень щороку. Покращено екологічний стан вздовж всієї дільниці, вирішено проблему з енергозбереження (щорічно заощаджуватиметься понад 3,5 тисяч тонн умовного палива), підвищено надійність системи електропостачання всієї інфраструктури перевезень тощо.

    Сьогодні легко згадувати процес електрифікації. Але тоді, у весняно-зимові місяці, добре відчувалася її нелегка хода: майже кожна оперативна нарада у начальника Конотопської дирекції Дмитра КУШНІРА розпочиналася з інформації про роботу на дільниці Конотоп - Ворожба, Олександр СІЧКАР і Валерій ЛАЗНЮК, начальники дистанцій, кращі спеціалісти цих підприємств вдень і вночі були там і наближали свято на Білопіллі і Конотопщині.

    ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ

    Але 17 червня все ж настає. В передобідню пору до вокзалу сходяться залізничники й жителі Ворожби. Настрій легко читається на обличчях - святковий. Але хочеться знати, що вони думають.

    Почесний залізничник, колишній начальник вагоноколісної майстерні, ветеран праці Анатолій КОСТАНОПУЛО сказав:

    - Сьогодні тут зібралися представники всіх підприємств вузла, які наближали день відкриття електрифікованого руху на дільниці Конотоп - Ворожба. Я переконаний, що це дасть значну економію енергоресурсів і станція отримає позитивний імпульс. Працівники залізничного вузла, жителі міста дуже задоволені, що будуть ходити електрички, що відремонтовано вокзал - він дуже гарний. І я хочу від усіх жителів подякувати керівництву залізниці, особисто Олексію Мефодійовичу Кривопішину, керівникам Конотопської дирекції, усім залізничникам регіону за виявлену увагу до Ворожби, за всю цю велику роботу.

    Микола, житель міста:

    - Все це робилося для ворожбян. Тому залізничникам велике спасибі. Думаю, пасажирам, людям з інших країв буде приємно бувати у нас, у нашому вокзалі, якому до речі, уже понад сто двадцять років.

    Ольга ПОТАПЕНКО,

    корінна жителька міста, ветеран праці:

    - Електрифікація, ремонт вокзалу - це велика праця і великі кошти вкладені. Я думаю, що це правильно. Це, чесне слово, прекрасно. А електропоїздом до Києва буде зручно і швидко їздити.

    Олена Віталіївна, жителька Ворожби:

    - Залізничні підприємства у нашому місті основні, їх робота сильно впливає на міське життя. Тому добре, що збережено робочі місця, що спала соціальна напруга.

    Сподіваємося, вантажопотік не оминатиме Ворожбу, тобто до всього цього - до електрифікації, до ремонту вокзалу, у нас тільки позитивне ставлення. Дуже добре, що так красиво відремонтували вокзал. Це ж історична пам’ятка. І головне, під час ремонту збережено всю його архітектурну особливість.

    Варто додати: вокзал належить до найдавніших споруд на залізниці. Ремонтували його майстри будівельної справи з Коростеня. Конотопчани у цей час були повністю зайняті своїм, конотопським. Але праця колективу БМЕУ-5, підрядника ремонту, у Ворожбі є також - це впорядкування привокзальної території, висока платформа, це ряд інших робіт. І коростенці, і конотопчани потрудилися на славу, на «відмінно». І їм теж щиро вдячні жителі міста. Звідси у них і добрий настрій.

    Коли номер готувався до друку, на електронну пошту редакції надійшов вірш. Його автор - начальник відділу кадрів вагоноколісних майстерень станції Ворожба Віктор БЛЮСЕНКО. Серед багатьох зворушливих рядків є й такий: «Магистраль, Ворожба… Это так неповторно и цельно. Магистральный союз сохраним на века. Это дорого нам, это ценно»... Коментарі щодо настрою Віктора Івановича, думаємо, зайві.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Микола ПАЦАК

    І четверта стала першою

    За підсумками виробничого змагання єдиних змін у травні 2010 р. диспетчерську зміну №4 під керівництвом старшого дорожнього диспетчера Сергія Чорненка визнано переможцем змагання. За бальною системою цей колектив набрав найбільшу кількість балів - 86,2 і виконав встановлені завдання: з навантаження - на 114,5%, з передачі транзитних вагонів по стиках - на 100,1%, з розвезення місцевого вантажу - на 108,4%, - з простою транзитного вагона на одній технічній станції - на 106,1%.

    За високі виробничі досягнення з виконання встановлених умовами змагання показників диспетчерську зміну №4 заохочено наказом начальника залізниці.


    Невідкладна... правова допомога


    На консультації у правового інспектора Василя Горіна начальник сектору охорони праці Людмила Голоднюк

    «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав»

    Конституція України, ст. 59.

    Наше життя щедре як на приємні події, так і на прикрі випадки. Тому доводиться деколи звертатися не лише за добре відомими телефонними номерами - 001, 002... а й за правовою допомогою. Але де, від кого її отримати?

    У залізничників, тим більше, у членів Профспілки залізничників і транспортних будівельників України такий вид невідкладної допомоги існує. Щоправда, її телефонний номер не занесений до списку екстреного виклику. При територіальних комітетах профспілки на нашій залізниці працюють правові інспектори праці.

    У Жмеринці таку роботу довірено Василю ГОРІНУ. Протягом понад десяти років до нього звертаються працівники, в тому числі й колишні, з усіх структурних підрозділів нашої залізниці, профспілкові організації яких входять до складу Жмеринського теркому, за правовою допомогою.

    Нещодавно я заглянув до робочого кабінету Василя Олександровича. Він вів розмову, яка вже завершувалась, із жінкою зі стурбованим виразом обличчя. Почув заключну фразу юриста:

    - Вашу заяву ми розглянемо і ви отримаєте письмову відповідь.

    - А якою буде відповідь? - цікавлюсь у господаря кабінету.

    - Поки що не знаю, потрібно ознайомитись з певними документами.

    - І часто до вас звертаються за допомогою? - продовжую діалог.

    - Якоїсь періодичності немає. Усе залежить від того, як часто виникають у людей проблеми. Однак бувають дні, коли по декілька чоловік навідуються. Крім того, отримую листи зі скаргами, які необхідно розібрати та проаналізувати...

    …Коли матеріал готувався до друку, телефоном Василь Олександрович повідомив, що наказ про дисциплінарне стягнення Надії Антонівни відмінено. Тож справедливість, як кажуть, перемогла, і права ще однієї залізничниці захищено.

    Втім, далеко не однієї. Лише нинішнього року було до півсотні письмових та усних звернень до правового інспектора праці. І щодо кожного проведено відповідне розслідування, за якими внесено подання, аби відстояти законні права працівників.

    - Чи були якійсь незвичайні звернення, що запам’яталися? - не залишаю в спокої мого співрозмовника.

    Василь Горін усміхнувся, але вже за мить його обличчя набрало серйозного вигляду - видно людина вміє керувати своїми емоціями. Ще б не вміти. За плечима - 26 років оперативної, слідчої роботи у транспортній міліції, десятки розкритих кримінальних справ... Та й звання підполковника - зайве свідчення того, що переді мною, збагачений досвідом фахівець, якого важко вивести із рівноваги.

    - Кожне звернення чимось цікаве, - чую у відповідь. - А от недавно була заява від пенсіонера-залізничника, розбір якої мав дещо незвичайне завершення. Борис Кирилович ЧЕРНЕНКО поскаржився на те, що йому в останній рік роботи, перед виходом на пенсію, не виплатили десятивідсоткову надбавку, як нагородженому знаком «Почесний залізничник». Коли почав вивчати всі потрібні документи, то з’ясувалось, що до кінця календарного року він не допрацював. Тому, відповідно до Положення таку надбавку йому не повинні були виплачувати. Значить - потрібно писати відмову. Однак, коли далі почав знайомитись із документами, то виявив, що протягом трьох років Борису Кириловичу не виплачували матеріальної допомоги на оздоровлення і йому заборгували майже тисячу гривень. Тож в одному відмовили, а в іншому - допомогли. Думається, пенсіонер за це не образився.

    Прийом відвідувачів, розгляд скарг, хоч і важлива, але не головна частка роботи правового інспектора праці. Однак є й інша. Відносно неї можна висловитись добре відомою фразою - коли гора не іде до Магомета, Магомет іде до гори. Так поступає й Василь Олександрович. Вірніше, за планом, затвердженим територіальним комітетом профспілки, здійснює перевірки виконання законодавства про працю у структурних підрозділах нашої залізниці, які розташовані на теренах Жмеринської дирекції залізничних перевезень.

    Минулого року з такою місією він відвідав понад тридцять трудових колективів. А коли ознайомився із виданими наказами, іншими «місцевими» документами, то виявив більше сотні порушень.

    Які із них найбільш характерні, чим грішать керівники, які мають право видавати накази? - задаю чергове запитання Василю Горіну.

    - Найбільше виявлено порушень законодавчих актів, які регламентують питання трудової дисципліни (таких майже третина), законодавства про відпустки, нормування та оплати праці, про профспілки та деякі інші. Часто трапляються й відхилення від вимог галузевої угоди та колективних договорів. Усе це засвідчує, що окремі керівники та й фахівці не завжди звіряють внутрішні документи із законодавством України. Тому їм доводиться допомагати.

    А допомога від правового інспектора праці, як свідчать факти, була чималою. Він надав майже триста консультацій, організував та провів з десяток «Днів трудового права», прочитав чимало лекцій на юридичну тематику. А для всіх голів первинних профспілкових організацій підготовив спеціальні пам’ятки щодо дій профкому у разі звільнення працівника.

    Повернення коштів та відміна стягнень - звичайно, важливі показники. Однак головніше те, що у структурних підрозділах стало більше порядку. Їх керівники, економісти, фахівці кадрових органів тепер частіше звіряють підготовлені ними документи із законодавством України, галузевою угодою та колективним договором. А працівники залізниці, принаймні на території Жмеринської дирекції, відчули, що вони можуть реалізувати своє конституційне право на допомогу з юридичної точки зору, обрати собі захисника. Іншими словами - у них є невідкладна правова допомога, за якою можна звернутись і отримати.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Як манна небесна

    За післявоєнний час станція Конотоп перебудовувалася не раз. Наприклад, масштабні роботи велися у 1966-1967 рр., коли електрифікувалася дільниця Ніжин - Конотоп - Хутір Михайлівський. Саме тоді під коліями пасажирського парку було прокладено шляхопровід, що суттєво спростило рух по місту. Одночасно збудовано підземний перехід від вокзалу до платформ - конотопчани називають його «тунель». Усе будівництво «прив’язувалося» до 50-ліття Жовтневої революції, події на той час масштабної. По всій країні виробничі колективи зобов’язувалися «зустріти ювілей високими трудовими здобутками». Залізничники зі своїм завданням справилися. Напередодні свята пішли перші електропоїзди на Брянськ й із Брянська.

    Повторююсь, тоді ж були відкриті шляхопровід та підземний перехід. Але попри високий темп робіт і прив’язку до дати, якість їх будівництва не постраждала. Шляхопровід і перехід майже піввіку служать без великого ремонту.

    Піввіку - великий період. Невиразна оздоблювальна плитка, фарбовані панелі, важкі двері зі сталевого кутника, які, власне, ніколи й не зачинялися, зрозуміло, не прикрашали тунель, де щодоби проходять тисячі пасажирів. Тому услід за ремонтом вокзалу розпочався ремонт і тут. А ще раніше було поновлено гідроізоляцію підземної споруди.

    …Робочий день у розпалі. Сонце пряже немилосердно - пасажири ховаються у тінь привокзальних лип та каштанів й не без цікавості спостерігають, як працюють будівельники Конотопського БМЕУ, які укладають тротуарну плитку. Швидко працюють, наче стожильні, метр за метром вимощуючи майданчик перед приміським вокзалом.

    Під землею ж більш комфортно. І теж кипить робота. На одному вході до тунелю оббивається стара штукатурка, на іншому, на четвертій платформі, вже наноситься нова.

    Пасажирам робота будівельників фактично не заважає - у денну пору їх не так уже й багато. А кому довелося сотню метрів пройти в обхід, теж не нарікають. Чую розмову. «Бачиш, - говорить літній чоловік своїй супутниці, - тунель ремонтують. Гарно буде. Як тепер у вокзалі».

    Одночасно з будівельниками на станції працюють монтери КМС-119. Вони міняють колію в пасажирському парку. Підходить поїзд Вороніж - Київ, їх робота зупиняється на двадцять хвилин і є можливість спокійно поговорити з Сергієм ХОЛОДЕНКОМ, заступником начальника КМС із капітального ремонту. Сергій Володимирович розповідає, що приступили вчора, зняли стару решітку, вибрали баласт, а сьогодні мають покласти нову колію. І показав на кран, який повільно наближався. Робота йде нормально, без зауважень, тримають зв’язок із черговою по станції, не порвали жодного кабелю і жодного поїзда не «вибили» із розкладу.

    Відразу ж за цією КМС ремонтуватиме сусідню, третю колію пасажирського парку станції Конотоп.

    Ремонт колій, облаштування території, ремонт вокзалу і підземного переходу одночасно - давно такого не було на станції Конотоп. І в розмові з її головним інженером Миколою БЄЛИМ мимоволі виривається слово «реконструкція». Микола Миколайович делікатно підправляє, мовляв, просто ремонт. І розповідає, що в минулому році ремонтувалися колії у вантажних парках, в нинішньому вже замінили стрілочний перевід. Додає, що суттєвих збоїв у роботі станції, затримок поїздів немає. Звичайно, присутність КМС і будівельників впливає на перебіг процесів реконструкції та розроблені варіантні графіки, тобто все йде чітко і за планом.

    Апетит, стверджують, приходить не відразу: перша ложка, друга - а тоді вже тільки подавай… Станція Конотоп одержала оновлений вокзал. Роботи там тривають, але основну, найбільш складну і затратну виконано. Ремонтується перехід та колії. Тобто великий обсяг і великі гроші. У наш складний фінансово-економічний час це, як манна небесна.

    Звичайно, станція Конотоп без жодних заперечень заслуговує на подарунок долі. Але й апетит росте. В розмовах із працівниками станції заходила мова про необхідність ремонту інших станційних приміщень, у тому числі поста ЕЦ, про будівництво адміністративного корпусу, який оптимально б уписався між вокзалом та будівлею ПТО пасажирського вагонного депо. Згадували про товарних касирів, які знайшли притулок у дистанції колії. Але все це у перспективі, у наступні роки. У нинішньому ж хотіли б до всього лише сущу дрібничку - великий телевізор у залу підвищеного комфорту.

    Микола ПАЦАК

    На побачення з друзями


    завідувачка відділення відновлювального лікування Ольга ЖИЗНЕВСЬКА

    У Дорожній клінічній лікарні №1 ст. Київ-Пасажирський розпочала роботу перша в цьому році лікувально-оздоровча зміна для дітей залізничників. Як розповів головний лікар ДКЛ №1 Юрій БЕЗПАЛЬКО, такі дитячі оздоровчі зміни практикувалися в лікарні й раніше, приблизно з шістдесятих років минулого століття. Ця традиція, до речі, народилася саме тут вперше в Києві. Проте згодом, через труднощі після розвалу СРСР, від них довелось відмовитися. І лише п’ять років тому, завдяки особистій ініціативі з боку начальника залізниці Олексія КРИВОПІШИНА, їх знову було відроджено. І цього року саме завдяки сприянню Олексія Мефодійовича були виділені необхідні кошти на проведення трьох змін.

    За словами Юрія Безпалька, літо - найбільш сприятливий час для проведення таких заходів, оскільки спостерігається падіння захворюваності на гострі респіраторні захворювання, що дозволяє вивільнити необхідну кількість ліжко-місць.

    Одночасно лікарня може прийняти в зміну до 35 дітей, які перебувають на диспансерному обліку педіатрів. Триватиме зміна 21 добу. А лікують тут і роблять профілактику захворюванням шлунково-кишкового тракту, жовчовивідної системи, вегетосудинної дисфункції та недуг ЛОР-органів. За основу роботи з дітьми тут береться не медикаментозне втручання, а відновлювальне лікування - процедури, масажи, лікувальна фізкультура. Дієвим є додаткове харчування. Завдяки коштам, виділеним залізницею, до раціону дітлахів входять фрукти, солодощі, мінеральна вода тощо.

    Подбали тут і про дозвілля малих пацієнтів. Спеціально на оздоровчий період прийняли на роботу вихователя. Програмою передбачено проведення прогулянок, екскурсій Києвом.

    Як розповіла завідувачка дитячою поліклінікою Ірина ПИЛИПЕНКО, дехто з дітей відпочивають тут вже не вперше, навіть призначають побачення друзям на наступний рік.

    Сергій ГУК

    На таких і тримається світ

    Телефонний дзвінок до редакції. Протоієрей Церкви Різдва Пресвятої Богородиці з села Тулинці Миронівського району Київської області Отець Володимир (у миру - Володимир РОМАЩЕНКО) запрошував до Київського електромеханічного технікуму залізничного транспорту.

    - Що нового? - звертаюся із запитанням до випускника цього навчального закладу, колишнього електромеханіка з ремонту устаткування СЦБ на станціях Одеса-Сортувальна та Фастів, який став справжнім християнином, церковником.

    - Через годину розпочнеться концерт духовного співу. Виконавець - Валерій Малишев.

    Без зайвих зволікань за якихось півгодини опиняюсь в актовій залі технікуму. Отець Володимир якось по-особливому зосереджений. Питає, чи впізнав я того, хто зараз на сцені? Так, ззовні знаменитий виконавець «Тополя», який займав призові місця на хіт-парадах наприкінці 1990-х. Не переплутаєш.

    «Мне сегодня одиноко.

    Вдаль меня манит дорога.

    Одиночество - печальный спутник мой...»

    За декілька хвилин знайомства з колишньою поп-зіркою першокурсники КЕМТу дізнаються, що співак назавжди розірвав стосунки із шоу-бізнесом, якому віддав 12 років свого життя. «Тополь» - то також у минулому.

    - З бісовським вертепом покінчено, - запевнив аудиторію колишній шоу-мен, який особисто мені запам’ятався завдяки прекрасному голосу, чудовому аранжуванню пісень, біло-сніжному костюму і щирій усмішці.

    Приємно зазначити: прекрасний голос збережено, біло-сніжність присутня у сценічному одязі й до тепер. Щира усмішка? Так… Її неперевершену він дарував юнацтву. Лише одиниці - серед викладацького складу технікуму помітили зміну його сценічного образу. Валерій Володимирович із задоволенням розповів про причину творчих перетворень. Побував у багатьох святих місцях світу, про що розповідає з неабияким захопленням. Дізналися від співака і про не гідний колись спосіб життя: паління, випивка, казино, море дівчат… Просвітління - через віру у Бога, таким чином коротко можна охарактеризувати переміни у його сумлінні.

    Тепер в його репертуарі переважно духовні молитви, пісні, лише від назв яких розумієш, що співак присвятив себе Божим справам. «Святому Олександру Невському», «Святому Георгію Побєдоносцю», «Матушка пєла», «Святой Єлєнє Дєвєєвской», «Преподобному Сергію Радонезькому»…

    Такі зміни у творчому доробку сталися через те, що співак серцем сприйняв Православну віру, - неодноразово на цьому він наголошує уважній публіці.

    Між виконанням пісень проходила не одна хвилина. В. Малишев витрачав цей час на те, щоб донести до слухачів власну життєву філософію. Що це проповідь? Скоріше, довірливий монолог про те, як не помилитися, обираючи майбутній шлях.

    Сьогодні Валерій Малишев - глибоко віруюча православна людина. Він вміє донести навіть молодій аудиторії думку щодо неприйнятності паління, алкоголізму, абортів. Канцерогени, онкологія, нездорове потомство… Скільки подібних застережень чули від викладачів та вихователів студенти? Чи сприймали?! Щось підказує, що відкритість, а головне - лаконізм думок від співака-просвітителя, що спрямований в утаємничені куточки душі, є також дієвим.

    - І знову про «хвору тему». Ми часто загострюємо свою увагу на тому, що багато світових зірок вживають алкоголь і наркотики, програють неймовірні суми в казино тощо, після чого закінчують своє життя у психіатричних лікарнях, у злиднях. Деякі невдахи ідуть в монастир. Які причини? Шоу-бізнес вирощує велику букву «Я», - далі ділиться спостереженнями Малишев. - Це і є небезпечним. Саме через величезне «Я» не склалося життя і настала трагічна смерть Мурата Насирова, самогубцем став один з колишніх солістів групи «Іванушки Інтернешнл»… Цей перелік, на жаль, можна довго продовжувати. І в Україні вистачає прикладів…

    Він знову звертається до звукорежисера. Зала переповнюється смиренною мелодією, а потім неперевершений голос співака звертається до «Іісусової нареченої»…

    У перерві між піснями і молитвами я піймав себе на думці: ніхто із зали не пішов. А коли вже після завершення концерту співак запросив глядачів до виходу з технікуму на мить у залі запанувала тиша.

    - Хочу на згадку із вами подарувати компакт-диски із власними піснями.

    Згодом ваш кореспондент мав нагоду поспілкуватися із Валерієм Малишевим.

    - Як Ви опинилися у Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту?

    - Мої концерти - це мiсiонерська дiяльнiсть, творчi духовнi зустрiчi з людьми за благословенням Блаженнiйшого Володимира - Митрополита Київського i всiєї України. Їжджу вiд найменших сiл до найбiльших мiст. З великою радiстю спiваю по 3,5 години. Навiть якщо у залi присутнi п’ять бабусь. А вони плачуть, бо нога артиста до них нiколи не ступала. Я вийшов iз шоу-бiзнесу, й про мої концерти сповiщають хiба що об’яви у храмах.

    - Зi «старими» пiснями розлучилися?

    - Колишнiх своїх пiсень практично не спiваю. Менi не хочеться виконувати мирськi пiснi взагалi. Для мене пiснi, якi не славлять Господа, це переливання пустого в порожнє.

    - На якi кошти живете, адже концерти Вашi безкоштовнi?

    - Господь посилає.

    Як і обіцяв Валерій Малишев у «Тополі», він повернувся.

    Після концерту поділився думками щодо зустрічі із Валерієм Малишевим із завучем Ольгою ЛІТВІНЧУК та завідувачкою навчальним відділенням технікуму Надією УГЛЯРЕНКО. Надія Миколаївна переконана, що на таких трударях-патріотах тримається світ. Ці люди передають у спадок нащадкам віру у незнищенність слов’янського духу.

    Автор матеріалу щиро вдячний Протоієрею Володимиру та керівництву КЕМТу за надану можливість зустрітися із співаком-просвітителем.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Історія та сьогодення Південно-Західної (цифри і факти)

    (Продовження. Початок у №39 - 48 за 2009 р., №1 - 23 за 2010 р.)

    У надзвичайно важких умовах до 17 жовтня 1943 року перша черга відновлювальних робіт на Лівобережжі була завершена. У той важкий час залізничники навчилися оперативно і майстерно транспортувати величезні маси вантажів, використовуючи мізерні технічні засоби і деякі діючі лінії. Військові склади прибували з півночі через Конотоп, Ворожбу, Ніжин і Дарницю, а порожняк після вивантаження прямував на схід через Гребінку, Прилуки, Бахмач. І поки експлуатаційники використовували всі нові можливості для збільшення руху на відновлених дільницях, військово-залізничні частини і колійники розгортали інтенсивні роботи на інших об’єктах. З кожним днем, з кожною годиною збільшувалася пропускна спроможність дільниць.

    Передові частини українських фронтів вийшли до Дніпра і захопили на його правому березі понад 20 плацдармів. Подальший наступ можливо було тільки за наявності мостів. На головному, Київському, напрямку наступали війська 1-го Українського фронту. Військові транспортні фахівці цього фронту ще на дальніх підходах до річки розробили кілька варіантів відновлення в районі Києва залізничних та автодорожніх мостів через Дніпро.

    Але всі вони мали один недолік - ніхто з авторів проектів не знав, якими ворог під час відступу залишить ці мости, зокрема Дарницький, що підлягає відновленню в першу чергу. Ніхто не сумнівався, що цілим Дарницький міст не залишиться, а от про ступінь його руйнування повинна була доповісти технічна розвідка 19-ї залізничної бригади, що йшла в бойових порядках піхоти, а часом і попереду неї.

    29 вересня 1943 року технічні розвідники 19-ї залізничної бригади (командир - полковник В.С. Мірідонов) пробралися до мосту і побачили, що з 23 опор вціліло лише шість. Прогонові споруди хаотично громадилися в річці. Проте відомостей, здобутих групою майора М.Г. Раєвського, було недостатньо. Потрібно було також знати режим течії і розмір живого перерізу річки. З цією метою до берега Дніпра, який прострілювався ворогом, пішла інша група розвідників на чолі з майором Б.П. Васильєвим. Завдання своє вони виконали.

    У цей же час технічні розвідники залізничних військ визначали стан Канівського та Черкаського залізничних мостів. Тут дані добували розвідники 7-ї залізничної бригади (командир полковник М.І. Новосельський). Оглянувши міст біля Черкас, вони встановили, що вцілілі конструкції гітлерівці підготували до вибуху. Тоді лейтенант Юсов, який очолював групу розвідки, холодної та дощової осінньої ночі уплав добрався до мосту, по опорі і фермі дістався до вибухового проводу і перерізав його. Задумане гітлерівцям здійснити не вдалося.

    6 листопада 1943 року, в день визволення Києва від ворога, технічна розвідка 31-го відновлювального батальйону, очолювана полковником Б.М. Васильєвим, переправилася на правий берег Дніпра і відразу приступила до розмінування підходів до моста. Воїнам-залізничникам вистачило доби, щоб зайняти позиції, розставити і підготувати до роботи техніку. Наприкінці наступного дня все було готово. Начальником будівництва призначили генерала П. А. Кабанова, головним інженером - Г.І. Зінгоренко. Будівництво передбачалося завершити на 20-у добу після початку робіт і відразу ж пропустити поїзд. А обсяг робіт був дуже великий. За задумом інженерів, у 80 метрах нижче зруйнованого Дарницького моста потрібно було побудувати дерев’яне багатопрольотне низьководне штучне спорудження висотою 5,55 м від зафіксованого рівня води в річці до підошви залізничної рейки. Довжина моста перевищувала 1000 м, і він був розрахований на короткочасну експлуатацію - до весни, а саме до початку льодоходу на річці. Потім його повинен був замінити висоководний.

    Ворог намагався ліквідувати плацдарми радянських військ на правому березі Дніпра і знову оволодіти Києвом. Генерала Кабанова викликав командуючий фронтом генерал армії М.Ф. Ватутін:

    - Гітлер кинув на Київ вісім танкових, моторизованих і сім піхотних дивізій, - сказав він. - Нам потрібні резерви, потрібні танки. Вони стоять за Дніпром. Ваш міст необхідний, як повітря. Чи не можна прискорити його будівництво хоча б на день-два?

    - Побудуємо міст на сім днів раніше запланованого терміну! - твердо відповів генерал Кабанов командуючому фронтом.

    З величезним напруженням працювали воїни-залізничники і спеціалісти мостобудівного загону № 2. І під вечір 19 листопада перший поїзд, що вийшов зі станції Дарниця, повільно пройшов мостом до правого берега Києва. Це була визначна перемога залізничників. 1059-метровий міст через Дніпро вони спорудили за 13 діб. У світовій практиці ще ніхто до цього не будував мости за такий час. Швидкість руху по мосту, звичайно, була низькою. Рухатися треба було плавно, але машиністи фронтових колон, що накопичили чималий досвід, вели поїзди впевнено й чітко. На обох берегах річки діяли спеціальні паровози, що допомагали поїздам долати ухили. Але так було лише спочатку. Незабаром машиністи відмовилися від допоміжних паровозів, навчившись одним локомотивом витягати поїзд на підйом.

    Трудовий подвиг військових залізничників на берегах Дніпра був відзначений командуючим 1-м Українським фронтом генералом армії М.Ф. Ватутіним. У його наказі зазначалося:

    «20 листопада 1943 року протягом 13 діб побудований низководний залізничний міст через річку Дніпро біля міста Києва довжиною 1059 м. Мій наказ та наказ НКШС виконаний достроково на 7 діб. Відзначаючи виняткові заслуги залізничних військ і спецформувань НКШС, які в рекордно короткий термін побудували залізничний міст через річку Дніпро, наказую:

    1. Усьому особовому складу залізничних військ і спецформувань НКШС 1-го Українського фронту, що брали участь у будівництві мосту через річку Дніпро, оголосити подяку...

    2. Начальнику УВВР 1-го Українського фронту бійців, які найбільше відзначилися на будівництві моста, представити до нагородження урядовими нагородами...».

    Одночасно залізничні частини і спецформування протягом 32 діб спорудили висоководний міст через Дніпро біля Кременчука. Це допомогло нашим військам не лише утримати плацдарми в районах Знам’янки і Користівки, але і незабаром звільнити від ворога місто Кіровоград.

    ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ

    У листопадові дні 1943 року війська 1-го Українського фронту продовжували широкий наступ і звільнили всі станції Фастівського і Тетерівського напрямків дороги. Зайнявши Фастів, радянські війська таким чином перерізали основну комунікаційну магістраль, що з’єднувала київське угрупування німців з криворізьким. При цьому були захоплені великі трофеї - ешелони з вантажами, великі склади з озброєнням та військовим майном.

    Ділянки Київ-Фастів і Київ-Коростень фашисти не встигли зруйнувати, їм спішно довелося відступати під потужними ударами наступаючих радянських військ. На станціях цих ділянок було захоплено велику кількість паровозів і вагонів. Вже через шість днів після визволення Києва до Коростеня і Фастова пішли перші поїзди. Незабаром було звільнено і місто Овруч - важливий залізничний вузол на поліському напрямку.

    14 грудня війська 2-го Українського фронту після напружених боїв зайняли місто Черкаси, яке німці намагалися перетворити у важливий вузол оборони на правому березі Дніпра. Велика станція цього міста була тоді у складі Південно-Західної магістралі.

    Невдовзі було зломлено опір гітлерівців і радянські війська дійшли до Житомира. Широкі наступальні операції, що розгорнулися на Правобережжі, вступ в бойові дії великих з’єднань і величезна кількість військової техніки вимагали особливо чітких і злагоджених дій від залізничників. Важливу роль, зокрема, грали великі вузлові станції Фастів і Коростень. Фашисти знали про це, тож безупинно завдавали по них масованих ударів з повітря. Було сильно зруйновано все, що ще вціліло: технічні засоби, службові будівлі, пошкоджено стрілочне та колійне господарство.

    (Далі буде...)

    Петро МОСКАЛЕНКО

    Три дикаря плюс две дикарки

    Лето. Жара и невыносимо тянет к морю. Самая популярная тема разговоров - отпуск. «Вы куда поедете этим летом?» «Пока не решили, наверное, в Крым! А вы?» «Вот и мы не решили. В Крыму в сезон негде яблоку упасть, да и дорого! Может, в этом году ограничимся дачей». «А у меня-то отпуск только в конце августа!» «Хорошо - бархатный сезон!» «Да, хорошо, да ведь ждать долго, а день ото дня в городе становится все жарче!» и т.д. и т.п. И все эти разговоры в конечном итоге сводятся лишь к двум мыслям: «скорей бы отпуск наступил» и «как же быстро пролетел столь долгожданный отпуск». Вот и в редакции «Рабочего слова» начался летний ажиотаж. Кто-то уже шлет своим коллегам приветы с морского берега, а кто-то впопыхах приводит в порядок свои дела, готовясь к путешествиям… И вот, в преддверье горячей отпускной поры нам захотелось вспомнить о бессмертной комедии «Три плюс два», которая в советском кинематографе прочно заняла место главного символа «дикого» отдыха на черноморском побережье.

    Кстати, действие картины, в основу которой легла пьеса Сергея Михалкова «Дикари», действительно разворачивается на крымском полуострове, а именно в посёлке Новый Свет, возле горы Сокол. Нужно сказать, что перед тем, как начать снимать фильм, мужской половине актёрского коллектива, то есть Андрею Миронову, Евгению Жарикову и Геннадию Нилову, было отведено две недели на загар и отращивание бород, чтобы в кадре они выглядели, как настоящие «дикари». В таком виде, актеры ходили по Судаку, и их часто останавливала милиция. Дирекция фильма была вынуждена выдать молодым артистам справку, что такой внешний вид нужен для съёмок фильма. Впрочем, известно, что некоторые эпизоды комедии были «досняты» в павильонах Рижской киностудии (сцены в палатке и в салоне «Волги ГАЗ-21»), а также в Ленинградском цирке. Актриса Наталья Фатеева, которая сыграла укротительницу тигров и львов Зою, действительно входила в клетку с хищниками, но эти кадры в фильм так и не вошли, поскольку дрессировщик Вальтер Запашный, переживая за актрису, всё время держал тигра за ошейник и попадал в кадр.

    Сюжет «Три плюс два» до боли известен всем кинолюбителям, однако не все знают: изначально предполагалось, что в фильме мужские роли будут исполнять актёры одного возраста с героями пьесы Михалкова. В «Дикарях» герои уже преодолели 30-летний рубеж. На эти роли планировались Георгий Вицин, Вячеслав Тихонов и Николай Рыбников, но режиссёр картины Генрих Оганесян все-таки решил омолодить актёрский состав, пригласив молодых артистов. Поговаривают, что Оганесян был душой всего проекта. Обладая великолепным чувством юмора, он не давал скучать своему коллективу и дня. Так, например, режиссер весьма своеобразно проводил, как сейчас принято называть, кастинг актёров на немногочисленные роли. Отбор проводился на Рижской киностудии в местечке Клапкалнциемс. И непосредственно к актёрским пробам допускались только те, кто смог сразу выговорить это название.

    Об Оганесяне еще при жизни ходило неимоверное количество слухов и легенд. Будучи от природы предприимчивым и эксцентричным, он всегда находился в центре внимания. Его друзья часто любили вспоминать один показательный случай. Однажды в московском троллейбусе Генрих обратил внимание своих друзей на пассажира, сидящего у окна. Тот, погрузившись в свои мысли, смотрел на остановку, ничего вокруг не замечая. Генрих пулей вылетел из троллейбуса и, встав перед окном, показал задумчивому пассажиру «нос». Человек удивленно дернулся, но троллейбус уже тронулся и отъехал от остановки. Оганесян тут же вскочил в такси, обогнал троллейбус и на следующей остановке снова стоял у окна, показывая «нос» тому же пассажиру. Человек заерзал, ничего не понимая, и удивленно хлопал глазами. Когда же он увидел наглеца и на четвертой остановке, нервы его не выдержали, и прежде чем Генрих успел состроить гримасу, пассажир выскочил из троллейбуса и с криком бросился прочь…

    К сожалению, Генрих Оганесян ушел из жизни в полном расцвете жизненных и творческих сил, в декабре 1964 г., всего лишь через полтора года после триумфальной премьеры картины, которую только в 1963-м посмотрело 35 млн. зрителей. Кстати, режиссер не отказал себе в удовольствии и самому поработать «по ту сторону» камеры, снявшись в эпизодической роли официанта, который обслуживает столик в ресторане, где обедают Наташа (Наталья Кустинская) и Вадим (Евгений Жариков).

    Небезынтересно также будет узнать, что музыку, которую специально для фильма написал известнейший в 60-х годах композитор Андрей Волконский, аранжировал никто иной как Раймонд Паулс, который в то время был ресторанным музыкантом.

    Что ни говори, а с этим фильмом связано так много интересных историй и фактов, что обо всем и не упомнишь. Сейчас трудно себе представить, что есть люди, которые хотя бы один раз не смотрели этой бессмертной комедии о «дикарях». Впрочем, если таковые имеются, мы настойчиво рекомендуем заполнить этот пробел. Как говорится, лучше один раз увидеть… Гарантируем, эта веселая пятерка из «Три плюс два» не заставит пожалеть вас о потраченном времени. Приятного просмотра.

    Алексей ГОРЯЧЕВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05