РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 18 (7 травня 2010)
  • Випуск №18 7 травня 2010
    Зміст
    1. Добра нагода і добра робота (Микола ПАЦАК)
    2. Увічнено Героя (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. На Чорнобильській землі (Сергій ГУК)
    4. Велика потреба для суспільства (Віктор ЗАДВОРНОВ )
    5. Весняні іспити у локомотивів (Анатолій РОМАНОВ)
    6. Залізниця - не сміттєзвалище (Никифор ЛИСИЦЯ)
    7. Свято зі сльозами на очах (Олексій ГОРЯЧЕВ)
    8. Про синівську пам’ять, що непідвладна часові (Віктор ЗАДВОРНОВ )
    9. Історія та сьогодення Південно-Західної (цифри і факти) (Петро МОСКАЛЕНКО)
    10. Наречена (Леонід КРИВОВ)

    Добра нагода і добра робота


    урочистий момент перерізання стрічки - міський голова Конотопа Іван ОГРОХІН, начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН, архієпископ Конотопсько-Глухівський ЛУКА, голова Сумської обласної державної адміністрації Юрій ЧМИР

    Дев’яте Травня належить до великих свят. До істинно великих. І відкриття реконструйованого залізничного вокзалу в Конотопі напередодні знаменних роковин стало чудовим трудовим подарунком залізничників столичної магістралі жителям міста до 65-ліття Перемоги.

    В урочистому мітингу, який відбувся наприкінці робочого дня 6 травня, взяли участь начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН, голова Дорпрофсожу Анатолій ФУРСА, голова Сумської обласної державної адміністрації Юрій ЧМИР, керівники служб і Конотопської дирекції залізничних перевезень, Конотопський міський голова Іван ОГРОХІН, голова Конотопської районної державної адміністрації Василь Калита, архієпископ Конотопсько-Глухівський Лука, ветерани Великої Вітчизняної війни, сотні залізничників вузла.

    Виступаючи на мітингу, начальник залізниці Олексій Кривопішин повідомив, що вокзал не єдиний у переліку передсвяткових залізничних подарунків. Також завершено електрифікацію дільниці Конотоп - Ворожба, і в літньому графіку заплановано впровадження комфортного руху електропоїзда від Ворожби до нашої столиці. «Цього року, - сказав Олексій Кривопішин, - залізничники Південно-Західної залізниці зробили ремонт головного вестибюля, касового блоку і зали очікування. Продовжуються роботи в сервісному центрі вокзалу та в адміністративній частині будівлі. Загалом у 2010 році залізничники витратили з галузевого бюджету на реконструкцію понад чотири з половиною мільйони гривень».

    Ремонт вокзалу виконують будівельники БМЕУ-5. Наказом начальника залізниці відзначено їх сумлінну роботу. Серед відзначених - начальник управління Євген Барладян і головний інженер підприємства Анатолій Безродний, муляр Юрій Зубко, тесляр Карен Айрапетян, муляр Валентина Янченко, тесляр Володимир Поволоцький, інші трудівники. Також будівельникам вручено нагороди від обласної держадміністрації.


    начальник вокзалу станції Конотоп Тетяна ДОРОШЕНКО знайомить голову Сумської обласної державної адміністрації Юрія ЧМИРЯ та начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА з оновленим вокзалом

    Урочиста мить, стрічку перерізано - й учасники торжества розтікаються оновленими залами, обмінюючись враженнями. Справді, ремонтникам вдалося зберегти архітектурну цілісність (вокзал вважається пам’яткою архітектури місцевого значення - авт.) й осучаснити будівлю. В оздобленні переважають натуральний камінь, плитка, скло, метал. Зала чекання світла та затишна, зручно розташовані каси. В іншій залі розміщено експозицію про історію краю. На одному із знімків - попередник нинішнього вокзалу, збудований більше ста сорока років тому. Він був дерев’яним, двоповерховим. А ще вважався найкращим на лінії від Курська до Броварів. Нинішній по завершенні усіх ремонтних робіт теж стане таким.

    Звертаюся до начальника БМЕУ-5 Євгена Барладяна. Запитую про настрій, хоч сьогодні у всіх будівельників настрій легко читається на обличчях - роботою задоволені. «Почуття, - сказав він, - святкові. Ми зробили добру справу як для залізниці, так і для міста. Вокзал - це візитівка населеного пункту. Вважаю, що ми тут не схибили, застосувавши найновіші технології оздоблення. Вокзал сподобається як конотопчанам, так і гостям міста».

    Серед гурту помічаю старшого оглядача вагонів пасажирського вагонного депо Бахмач Віктора Тарасенка: «Нормально. Красиво зробили. Давно чекали на такий ремонт».

    Але чи не найбільше очікувань - у начальника станції Конотоп Олександра Стрільця. Під час модернізації магістралі Київ - Москва під швидкісний пасажирський рух, коли оновлювалися всі вокзали від Ніжина до Зернового, він не раз із сумом прохоплювався, що ніяк не розпочнеться ремонт у Конотопі. І ось тепер слово Олександру Васильовичу: «Я дякую будівельникам, які завершили до свята Великої Перемоги ремонт вокзалу. Ремонт вдався. Сучасні матеріали, які використані в ході робіт, надають йому нового вигляду, і нам, залізничникам, несоромно буде перед людьми. У Конотопі вокзал - дійсно прекрасний.

    Від колективу конотопчан я дякую начальнику Південно-Західної залізниці Олексію Мефодійовичу Кривопішину, керівникам служб залізниці, які в нинішній складний час знайшли можливість профінансувати ремонт. Щось допомагали, радили, підказували, контролювали хід робіт. Ми, залізничники станції Конотоп, докладемо максимум зусиль, аби станція працювала ще краще, ще ефективніше».

    Свято відкриття завершилося. Завтра буде новий день, продовжуватиметься модернізація колійного господарства станції, ремонтуватиметься підземний перехід, будівельники, успішно склавши перший іспит, виконавши завдання начальника залізниці, візьмуться за другий - на черзі оздоблення сервісного центру та адмінприміщення станції. Цей екзамен вони теж мають скласти «на відмінно».

    Фото Василя ЛУЦЕНКА та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Микола ПАЦАК

    Увічнено Героя

    У трудовому колективі Жмеринської дистанції колії, яку сьогодні очолює Василь ГУЦАЛЮК, протягом майже столітньої історії трудилось чимало видатних людей.

    Серед них був і Данило ТИКВАЧ. У 1928 році він працював тут монтером колії. А під час Великої Вітчизняної війни за мужність, проявлену у кровопролитному бою, йому присвоїли почесне звання Героя Радянського Союзу.

    Напередодні 65-ї річниці Дня Перемоги на адміністративній будівлі Жмеринської дистанції колії було встановлено меморіальну дошку, на якій викарбовано ім’я видатного воїна. Так увічнено пам’ять про Героя Радянського Союзу Данила Петровича Тиквача.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    На Чорнобильській землі


    комісія начальника залізниці оглядає стан колії поруч з Чорнобильською АЕС

    Весняний або осінній комісійні об’їзди господарства магістралі начальником залізниці О.М. КРИВОПІШИНИМ та його заступниками - подія не повсякденна. Звичайно, до цього дня ретельно готуються всі структурні підрозділи. Відверто кажучи, приємною для керівників підприємств цю подію важко назвати - практика свідчить, що за будь-яких умов від прискіпливого погляду керівника залізниці не вдається приховати жодного недоліку. І за все доведеться нести відповідальність.

    У цей день автомотриса начальника залізниці відправилась за маршрутом Київ - Ніжин - Чернігів - Янів. Склад комісії - найвище керівництво залізниці на чолі з її начальником Олексієм КРИВОПІШИНИМ. Представляє дільницю до огляду начальник Київської дирекції залізничних перевезень - заступник начальника залізниці Володимир ОСОВИК. З вікон мотриси, як на долоні, видно всю картину стану колії, засобів сигналізації та зв’язку, електропостачання.

    - Щось та опора дещо нахилилась, - робить зауваження начальнику галузевої служби електропостачання Валерію СУХОМЛИНОВУ заступник начальника залізниці - головний ревізор з безпеки руху поїздів і автотранспорту Костянтин АЗАРЕНКО.

    - Через годину тут працюватимуть, - миттєво відповідає Валерій Олександрович і телефонує з мобільного.

    Що й не кажи, а стільниковий зв’язок - величезне досягнення людства і надійний помічник у роботі, зокрема, для залізничників. Завжди є можливість оперативно вирішити будь-яке питання, вжити заходів з метою усунення виявлених недоліків.

    - Сьогодні тут за планом проводяться профілактичні роботи, - випереджує запитання начальника залізниці, який побачив відчинену релейну шафу, начальник галузевої служби сигналізації та зв’язку Олександр ДУБІНЧУК.

    Без зупинки автомотриса проїжджає Чернігів і прямує в напрямку Чорнобильської АЕС. На всьому маршруті комісія відзначає задовільний стан колії. Саме цей напрямок не випадково був обраний для огляду. Як розповів головний інженер - перший заступник начальника залізниці Володимир ТЯГУЛЬСЬКИЙ, стан колії саме в районі ЧАЕС дуже цікавить керівництво залізниці. Не таємниця, що умови роботи тут особливі і ставлення до працівників, які обслуговують залізницю на даному напрямку, теж має бути особливим. Ускладнює роботу й те, що добрий відтинок магістралі проходить територією сусідньої Білорусі. Все це створює додаткові труднощі при обслуговуванні колії. Проте комісія начальника залізниці відзначила, що стан колії та смуги відводу утримуються в належному стані.

    На зворотному шляху комісія перевірила стан справ у локомотивному депо Чернігів, місцевої станції та вокзалу.

    Сергій ГУК

    Велика потреба для суспільства


    провідний інженер Людмила МАМОШУК, інженер Сергій КОЛУМБЕТ, начальник учбово-методичного центру Раїса СОБОЛЬ, провідний інженер Олександр СТЕПАНЕНКО готуються до проведення занять.

    Слова, які винесено у заголовок, - далеко не гучний вираз, щоб заволодіти думкою шанованого журналістами читача. Це не патетика, а доведений факт: заходи, спрямовані на забезпечення достойних умов праці, а головне - для дотримання писаних та неписаних законів з метою збереження найдорожчого, що є на світі, - людського життя, варті розповсюдження. Якнайширшого!

    Ці думки народилися давно, а викласти їх на шпальтах газети залізничників вартує саме зараз. Хоча Тиждень охорони праці, який проходив упродовж останніх семи днів квітня, - вже історія, згадати про низку заходів, що проходили тоді, допоміг педагог. У офіційному листі на ім’я керівництва Південно-Західної залізниці директор Жмеринської загальноосвітньої школи №4 Михайло БІГУН переконливо доводить просту, на перший погляд, істину. Роз’яснювальна робота, яку проводять спеціалісти залізниці в дорожньому вагоні охорони праці для вихованців навчальних закладів та на підприємствах, що розташовані поблизу залізничних колій, - явище корисне. Важко не погодитися із шановним Михайлом Йосиповичем у тому сенсі, що ці зустрічі дуже потрібні для підростаючого покоління, адже в умовах щоденної виховної роботи з учнями у школі складно віднайти такий вражаючий наочний матеріал (спеціальні фільми, факти) про те, що може трапитись на залізниці при порушенні правил поведінки на колії.

    Піймав себе на думці з приводу того, що професіоналізм - це не лише доскональне знання секретів професії, але й висока відповідальність за доручену справу. Це особливо важливо на залізничному транспорті, де від дій кожного працівника залежить безпека життя тисяч і тисяч людей.

    Які ж заходи відбулися впродовж, приміром, квітня 2010 р., що провели фахівці служби охорони праці? Якщо зіставити робочий календар начальника Дорожнього учбово-методичного центру Раїси Соболь, провідних інженерів Людмили МАМОШУК, Олександра СТЕПАНЕНКА й інженера Сергія КОЛУМБЕТА, які проводять лекції з профілактики невиробничого травматизму з метою підвищення рівня усвідомлення громадянами правил безпечної поведінки на залізниці, стане зрозуміло: їхні зусилля не є марними. Лекції фахівців центру прослухали, крім учнівської та студентської молоді Шепетівщини та Козятинщини, головні інженери та фахівці з охорони праці підрозділів галузевої служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд, а також спеціалісти з Козятинської дирекції залізничних перевезень. Це справжній інтелектуальний капітал, моральні інвестиції у справу, яка, переконаний, допоможе уникнути багатьох ексцесів на залізничній колії. Отже, і квітень, і травень, як повідомили вашому кореспондентові у службі охорони праці Південно-Західної залізниці, для Раїси Іванівни, Людмили Ананіївни, Олександра Васильовича та Сергія Дмитровича видались успішними.

    І наостанок, завершальні рядки з листа від директора загальноосвітньої школи №4 м. Жмеринки Михайла Бігуна: «Користь від таких занять велика. І хотілось, щоб вони проводились систематично: у цьому є велика потреба для суспільства». Хіба можна сперечатися з думкою Михайла Йосиповича? Аж ніяк. А тепер про те, що керівництво Південно-Західної залізниці усвідомлено йде на витрати з експлуатації вагона з охорони праці. Кошти, довожу до вашого відома, чималенькі. І все ж вони постійно спрямовуються зі скарбниці Південно-Західної магістралі. Така справа є благородною. Як у народі кажуть, посієш вчинок - виросте звичка. Але оцінка людського життя - винахід не сучасний. Це поняття з’явилося в глибоку давнину, так само, як і хибне уявлення про те, що чиїсь життя цінніші за інші. Цивілізація дозволяє ствердно говорити: людське життя - понад усе. Проте досі нікому так і не вдалося вивести досконалу формулу визначення принципово невираховуваної суми, адже життя кожної людини - унікальне. Тому і безцінне. Для цивілізованого суспільства. Південно-Західна залізниця стоїть на сторожі кожної людської долі. Так є і так буде!

    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Весняні іспити у локомотивів


    комісійний огляд у депо Дарниця

    Весна - пора відродження: не лише в природі, а й на залізниці. В локомотивному господарстві її ластівками-провісниками щороку стають весняні комісійні огляди.

    В. о. начальника депо Дарниця Рім АДІЗОВ розповів, що цей захід у локомотивному господарстві проходить за усталеним сценарієм. Фактично готуватися до сезону літніх перевезень дарничани розпочали ще взимку. Згодом, у березні до галузевої локомотивної служби Південно-Західної залізниці було надано необхідний пакет документів для проведення весняного комісійного огляду. Відбулися збори голів комісійного огляду і заступників начальників депо з ремонту, а також представників служби матеріально-технічного постачання. За допомоги керівництва рідної служби й служби матеріально-технічного постачання депо заздалегідь отримало необхідні матеріали й запчастини.

    Можна сказати, весняний комісійний огляд є своєрідним іспитом, який мають пройти всі локомотиви з робочого парку депо й одночасно члени локомотивних бригад. Робочий парк депо Дарниця складають переважно маневрові ЧМЕ3, є також магістральні 2ТЕ116, 2М62 та М62. Для огляду машини мають бути не лише технічно справними, а й відповідати естетично-культурним вимогам. Тому локомотивні бригади, готуючись до огляду, чистять, фарбують, одне слово, «наводять блиск».

    Весняний іспит техніки розпочався 1 квітня й тривав до 15 травня. Комісію за встановленим порядком очолює інженер з приймання локомотивів якогось іншого депо залізниці. Цьогоріч весняний комісійний огляд в депо Дарниця очолював фахівець з моторвагонного депо Фастів Віктор Мельник. У свою чергу його колега з депо Дарниця Микола Борода «командував» комісійним оглядом у локомотивному депо Козятин. Заступником голови комісії призначається свій інженер з приймання локомотивів, зараз це - Микола Гунько. До складу комісії входять також машиніст-інструктор колони, до якої належить локомотив, представники керівництва депо (начальник або заступник начальника, головний інженер, головний технолог).

    Члени комісії прискіпливо оглядають технічний стан локомотива, приділяючи особливу увагу найважливішим агрегатам і системам: електричній, дизельній, автогальмовій, ходовій, паливній. Звичайно, значна увага приділяється протипожежній безпеці, естетичному вигляду локомотива. Тобто тому, на що спрямовуються турботи під час планових ремонтів або технічного обслуговування ТО-3. Зауваження комісії заносяться до спеціальної книги ТУ-28.

    В цеху ТО-3 того дня «складав іспити» маневровий тепловоз ЧМЕ3-6752. Біля нього й зібралися члени комісії, а також в.о. машиніста-інструктора Володимир Довгаль, машиніст Олександр Гнатюк та помічник машиніста Ігор Кононенко.

    - Чим конкретно переймаєтеся наразі при огляді цього локомотива? - запитуємо у Віктора Мельника і Миколи Гунька.

    - Ретельно перевіряємо, аби не було течі в системах охолодження, мастильній, паливній. Аби у флянцях та кришках було надійне ущільнення. Адже це дуже важливі чинники, від яких залежить економія та збереження паливно-мастильних матеріалів, - відповідають фахівці.

    Згодом до членів комісії приєднаються керівники депо. Отже, її висновки буде доведено до відома локомотивної бригади й записано в книгу ТУ-28. Варто зазначити, що члени комісії з оглядом локомотива можуть перевірити й фахові знання машиніста та помічника й провести з ними технічні навчання.

    Мета комісійних оглядів - перевірка не лише локомотивного парку, а й стану виробничих приміщень. Тому, готуючись до них, згідно з деповським колективним договором, кожний працівник депо має відпрацювати два дні на благоустрої рідного підприємства.

    - Чи є зауваження до технічного стану локомотива? - запитую у членів комісії.

    - Зовсім без зауважень трапляється рідко, - відповідає Віктор Мельник. - Проте можу стверджувати, що локомотивна бригада добре підготувалася до весняного огляду, і деякі зауваження комісії для неї буде виправити неважко.

    Анатолій РОМАНОВ

    Залізниця - не сміттєзвалище

    Весна - пора не лише польових та садово-городніх робіт, а й очищення довкілля. Саме у цю пору прибирають увесь непотріб, що накопичився протягом зими біля будівель, на садибних ділянках та на вулицях. І, перед кожним, хто цим займається, постає питання: куди його подіти? Єдиний вірний вихід - вивезти на узаконений полігон для утилізації побутових відходів.

    Однак є чимало громадян, які не забивають собі голову, а шукають простіші, на їх погляд, виходи. Усе зібране сміття таємно вивозять чи виносять у яри, лісосмуги, а то й до залізничних колій. Причому останній варіант нинішньої весни обрали чимало як сільських, так і міських мешканців. Це довелося побачити на власні очі під час весняного комісійного огляду, який проводив начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень - заступник начальника дороги Анатолій ЛЮБІНІН разом із членами спеціально створеної комісії.

    Найбільше звалищ сміття біля залізниці виявилося в межах Вінниці, Жмеринки та Хмельницького. Причому у тих районах, де зведено приватні будинки. Зокрема у Вінниці, це - Старе місто та Хутір Шевченка. Господарі садиб, розташованих неподалік від залізниці, вже взяли за правило виносити все зайве у смугу відведення. І ніхто із них не задумався над тим, яке враження залишається у пасажирів, у тому числі й із-за кордону, коли вони бачать купи сміття неподалік від колій. Більше того, стихійні звалища стають центрами, «розсадниками» при розповсюдженні небезпечних бактерій. Це не лише псує імідж нашої країни, а й створює епідеміологічну небезпеку. Тому потребує вживання радикальних заходів.

    З боку залізниці вони вживаються. Перш за все, працівники колійного господарства з ранньої весни і до пізньої осені прибирають, вивозять усе накидане обабіч колій та у смуги захисних лісонасаджень. Однак на цих самих місцях, прибраних доволі швидко, з’являються нові купи сміття. Тому процес прибирання стає безперервним. І це при тому, що монтерам колії, іншим фахівцям необхідно виконувати багато робіт із забезпечення руху поїздів.

    Своє вагоме слово у боротьбі із засміченням території залізниці часто висловлюють й фахівці Жмеринської лінійної санітарно-епідеміологічної станції, яку очолює Галина ХОДЮК.

    - Під час весняного комісійного огляду ми перевірили санітарний стан практично всіх станцій Жмеринської дирекції та перегонів між ними, - розповідає Галина Григорівна. - Серед виявлених недоліків першість займають сміттєзвалища. Їх виявлено на окремих станціях, але більше їх у смугах захисних лісонасаджень та й, подекуди, біля залізничного полотна. Тому накладено штрафи на окремих начальників станцій, майстрів колії та захисних лісонасаджень. На жаль, ми не можемо здійснювати адміністративні стягнення з посадових осіб, які не відносяться до залізниці. Але ми направили листи селищним головам Дунаєвців, Рахнів, сільським головам Вендичан, Матейкового, Балина, Іванів та деяких інших з вимогою не допускати викидання сміття біля залізниці мешканцями цих населених пунктів. Підготовлено й окремого листа за підписом начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень та моїм на ім’я міського голови Вінниці. В ньому ми просимо провести розслідування щодо утворення стихійних смітників біля залізниці в межах міста та вжити заходів щодо їх ліквідації. Думається, усе це допоможе покращити санітарний стан в межах нашої відповідальності.

    Сподівання головного державного санітарного лікаря Жмеринської СЕС обґрунтовані. Органи місцевого самоврядування мають дбати про екологію в населених пунктах та й навколо них. Але й нашим громадянам, врешті-решт, варто звикати до життя у цивілізованому світі. Мало дбати лише про власну оселю, садибу, підтримувати в ній належний порядок. Слід перейматись тим, який вигляд має село, селище, місто, де проживаєш, в якому стані перебувають комунікації, транспортні мережі, якими доводиться користуватися. Варто пам’ятати й про те, що смітники створюють небезпеку в першу чергу тим, хто мешкає від них неподалік. Адже хвороботворні мікроби, «вирощені» на звалищах непотребу, найшвидше доберуться до їхніх осель. Тому мешканці в першу чергу мають бути зацікавленими в тому, щоб не утворювалися розсадники хвороб, зокрема й у смугах відведення залізниці.

    Активніше мали б боротись із засмічувальниками довкілля працівники міліції, зокрема дільничні інспектори. Адже викидання сміття у невстановлених місцях - це адміністративне порушення, за яке має накладатися штраф. Словом, із засміченням залізниці необхідно боротися усіма належними способами. Адже від цього значною мірою залежить здоров’я людей та імідж нашої країни. І коли ми готуємося до проведення чемпіонату Європи з футболу, то повинні подбати й про те, щоб нашим гостям із вікон поїздів відкривалися прекрасні краєвиди, а не впадали в очі купи сміття, насипані обабіч залізниці.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Свято зі сльозами на очах

    Минулий тиждень пройшов під знаком 65-ої річниці Великої Перемоги. По всій Україні вшановували пам’ять загиблих і тих, хто вижив у м’ясорубці Великої Вітчизняної війни. Не лишилася осторонь цієї визначної дати і Південно-Західна залізниця.


    ВШАНУВАННЯ ВЕТЕРАНІВ

    «Ваш подвиг буде жити у віках та наших серцях. Низький вам уклін, дорогі наші ветерани. Бажаю вам щастя, здоров’я та довголіття!», - наголосив начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН під час традиційної щорічної зустрічі із ветеранами-залізничниками.

    За стійкість та мужність, проявлені у роки Великої Вітчизняної війни, вагомий особистий внесок у справу виховання молоді та передачу досвіду молодим працівникам залізниці, з нагоди 65-ої річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні керівництво столичної магістралі та Дорпрофсожу нагородило ветеранів почесними відзнаками різних ступенів.

    Окрім цього О.М. Кривопішин зазначив, що наказ про виплату матеріальної допомоги та вручення святкових подарунків стосується всіх 7436 ветеранів Південно-Західної магістралі. «Водночас, - додав начальник залізниці, - щоб ми не робили, цього завжди буде замало, порівняно з тим, що ви зробили задля Великої Перемоги, задля нашого мирного сьогодення».

    Урочисту церемонію нагородження, яка відбулася 6 травня в актовій залі Українського центру обслуговування пасажирів, продовжив святковий концерт. Однак пісні почали лунати ще до появи на сцені артистів. Не стримала своїх емоцій ветеран бойових дій Маргарита Колашник, яка саме цього дня мала їхати до Санкт-Петербурга і купувала квиток на поїзд в одній із залізничних кас. «Побачивши вас, мої любі, не втрималася і вирішила подарувати вам пісню», - зізналася вона.

    У далекому 43-му Маргарита Колашник добровольцем пішла на фронт, потрапила до Балтської дивізії. Саме там і почула пісню «Вологодська береза» у виконанні Клавдії Шульженко. Лише одним своїм голосом і чудовим виконанням Маргарита Сергіївна створила неймовірно зворушливу атмосферу в залі. Всі присутні були приємно вражені такою імпровізацією, тож не шкодували овацій.

    Святковий концерт розпочав відомий український композитор Володимир Бистряков, який виконував роль конферансьє. У своєму привітанні він зазначив, що геройство тих, хто бився із коричневою чумою, неможливо переоцінити. Водночас у бесіді із «Рабочим словом» артист зауважив: «На жаль, ми маємо констатувати, що ветерани для нашої держави завжди були і лишаються, як мовиться, нерентабельною статтею. Декларуються красиві обіцянки, однак до справи діло майже не доходить. Треба розуміти, що з таким ставленням до минулого у нас не може бути нормального майбутнього».

    Поділяє цю точку зору і народний артист України Володимир Гришко: «Дійсно, скільки залишилося тих ветеранів?! Хіба вони не варті того, аби хоча б у старості пожити добре!» Також всесвітньо відомий тенор наголосив, що для України вкрай небезпечно перекручувати історію і «бавитися в політичні інтерпретації історичних подій».

    Виступи артистів потішили ветеранів. А завершився концерт традиційною піснею - «День Победы».

    Подбало Управління Південно-Західної залізниці й про святковий обід, який, у свою чергу, не обійшовся без традиційних солдатської каші, фронтових 100 грамів та пісень під супровід акордеона.


    НІЩО НЕ ЗАБУТО, НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ

    Варто наголосити, що вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни відбулося по всій Південно-Західній залізниці. Та окремо слід відзначити помітну роль у цих урочистостях молодого покоління майбутніх залізничників. Зокрема, у Київському вищому професійному училищі залізничного транспорту ім. В.І. Кудряшова відбулася традиційна урочиста лінійка на честь свята Перемоги.

    «Усі ті, хто боровся із загарбниками чи на передовій, чи у тилу, вони виборювали наше з вами майбутнє. Своїми надлюдськими зусиллями вони наближали день Великої Перемоги. Ми не в праві забувати про них. Більш того, нам є чому у них вчитися!», - наголосив директор училища Олександр МЕЛЬНИК.

    На лінійку завітав Іван Вінокур, який пройшов всю війну від початку до кінця і, вийшовши на пенсію, 17 років пропрацював в училищі начальником штабу цивільної оборони. Не дивлячись на поважний вік (ветерану пішов 92 рік), він знайшов у собі сили поділитися своїми спогадами про воєнні часи із майбутніми залізничниками.

    «Не варто перебільшувати значення патріотизму. Далеко не всі подвиги здійснювалися «За батьківщину, за Сталіна!». Чимало геройств відбувалося через страх потрапити до штрафних батальйонів. І це наша з вами непроста історія, яку ви маєте знати. Моє покоління віддало все, що могло, тепер ваші часи. Шануйте свою державу і зміцнюйте збройні сили України», - наголосив Іван Костянтинович, звертаючись до учнів училища.

    Про значення свята 9 Травня для молодого покоління, питаємо в учня І курсу 11-ої групи, майбутнього помічника машиніста Андрія Піскуна: «Все ж таки, мені здається, що моє покоління досить поверхнево ставиться до цієї дати, сприймає її як дещо далеке і не суттєве. Втім, на таких зустрічах, під час таких відвертих розповідей очевидців тих страшних подій, починаєш розуміти, що треба робити все, що тільки можна, аби такої трагедії більше ніколи не відбулося».

    А от і ще одне питання, яке хочеш-не хочеш, а виникає після зустрічей із ветеранами: а чи змогла б наша держава захистити себе у разі нападу, чи знайшлися б ті герої, які перемогли сильного і безжалісного ворога?..

    Отже, шануймо тих, хто, не шкодуючи себе, подарував нам право на життя! І цінуймо свою свободу!

    Олексій ГОРЯЧЕВ

    Про синівську пам’ять, що непідвладна часові

    Я квапився на урочистості з нагоди відправлення Поїзда Перемоги. Вже у дверях редакційного кабінету ми зустрілися із головою Ради ветеранів війни та праці Управління Південно-Західної залізниці Н.В. МАЦІЄВСЬКОЮ. В руках у неї два аркуші, що перемежовані акуратними рядками. Дорогою на Центральний вокзал я встигну прочитати ті рядки. Вірші, проза, добрі слова на адресу залізничників та залізничниць, які воювали на фронтах Великої Вітчизняної: П.С. Лєвашова, В.С. Хоперського, П.М. Курило, М.М. Горбача, О.П. Гуменюка, П.Г. Бабака, М.А. Коваленка, Г.І. Івашкевича, С.Т. Барнасюка, Н.К. Шевчука, В.О. Вороніної, Т.О. Сахно, О.І. Романчикової, В.М. Шепелевої, І.М. Федоренко, О.С. Треніс, Н.П. Некрасової. Теплі слова, яким було тісно на папері, налаштовували на урочисту подію.

    …Тих, хто зібрався шостого травня на першому пероні столичного вокзалу, об’єднувало не лише бажання взяти участь у велелюдному мітингу з нагоди відправлення до Москви на Парад Перемоги п’ятнадцяти сивочолих ветеранів Великої Вітчизняної. Десятки георгіївських стрічок на лацканах костюмів, блиск орденів та медалей на грудях визволителів, сотні і сотні червоних тюльпанів у руках присутніх, воєнні мелодії у виконанні Національного Президентського оркестру налаштовували на свято. Нехай і коротке, але довгоочікуване: 65 років злинуло після Переможної весни 1945-го. Це добра, знакова нагода знову повернутися душею до подій, що знаменували собою весну врятованого людства, подякувати тим, хто залишився на цій землі за свято, яке вони вибороли для наступних поколінь.

    Знайомимося. Серед ветеранів - двоє Героїв Радянського Союзу - це Іван КАЛІБЕРДА та Микола НЕВПРЯГА. Командир взводу 6-го окремого моторизованного понтонно-мостового батальйону (перша понтонно-мостова бригада, Степовий фронт) лейтенант Іван Каліберда у вересні 1943 р. в районі села Переволочна (тепер с. Світлогірське Кобелякського району, що на Полтавщині, з бійцями підлеглого йому взводу забезпечив успішне форсування Дніпра стрілковими підрозділами. А його бойовий побратим Микола Невпряга особливо відзначився при форсуванні Дунаю. Закріпившись на плацдармі, разом з однополчанами, відбив 16 атак фашистів. Батальйон, в якому воював червоноармієць М. Невпряга, впродовж доби знешкодив понад 550 ворожих солдат та офіцерів, величезну кількість бойової зброї та техніки. Були й інші величезні успіхи на полях битв…

    - Ми їдемо до Москви, щоб розділити нашу спільну радість із друзями з усіх республік колишнього Радянського Союзу, - наголосив голова делегації українських ветеранів контр-адмірал Юлій КОРОТКИН. - Хотілося б, щоб цей день Перемоги був віковічним для нашого народу, адже, якби не було 9 травня, не було б тих веселих та щасливих облич, які ми бачимо зараз. Ми їдемо з Перемогою!

    Серед тих, хто проводжав ветеранів до Москви, - перший заступник начальника Південно-Західної залізниці Віталій ЖУРАКІВСЬКИЙ, начальник галузевої пасажирської служби Олександр БОЛДОВ, перший заступник начальника Київської дирекції залізничних перевезень Михайло БОЙКО, голова Київського теркому галузевої профспілки Орест ЛОГОШНЯК.

    У всенародному характері свята, вшануванні переможців фашизму сьогодні якось по-особливому віддзеркалюються події тих грізних часів. У такому разі прийдешнім поколінням легше осягнути масштаби, наслідки та значимість війни, яка була Великою Вітчизняною.

    …Парад у Москві пройшов із тріумфом. Українські та закордонні мас-медіа не шкодували ефірного часу, щоб кожний свідомий громадянин планети Земля став причетним до великого історичного дійства. Як стало відомо, святкову подорож на ретро-поїзді під пісенний акомпанемент з репертуару воєнних років від російських артистів здійснили 9 травня 2010 р. ветерани. Состав з 10 вагонів, у голові якого був справжній паровоз часів Великої Вітчизняної, зробив коло пошани Малим кільцем Москви. Поїзд Перемоги зупинявся на ст. Москва-Сортувальна, яку розташовано неподалік від Поклонної гори. Саме тут ветерани з України залишили капсулу з рідною землею.

    Коли ця стаття готувалася до друку, до кабінету головного редактора завітала Надія Вікторівна Мацієвська. Вона висловила щиру подяку від імені ветеранів війни та праці, яких напередодні Дня Перемоги поздоровили керівники Південно-Західної магістралі, Дорпрофсожу, очільники лінійних підприємств та голови теркомів галузевої профспілки. Варті уваги, варті й поваги.

    Організовуючи урочисті проводи визволителів на Парад до Москви та теплу зустріч ветеранів, які повернулися з Білокам’яної на Центральний вокзал Києва 11 травня, залізничники Південно-Західної магістралі довели і такий факт: синівська пам’ять про творців Великої Перемоги непідвладна часові.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Історія та сьогодення Південно-Західної (цифри і факти)

    (Продовження. Початок у №39 - 48 за 2009 р., №1 - 17 за 2010 р.)

    У ПОЛУМ’Ї ДРУГОЇ СВІТОВОЇ

    НАПЕРЕДОДНІ

    1941 рік. Початок Великої Вітчизняної війни. 10 січня цього року було підписано договір «Про радянсько-німецький кордон від ріки Ігарки до Балтійського моря». Того ж дня укладено господарську угоду між СРСР і Німеччиною. У комюніке, присвяченому цій події, зазначалося, що угода регулює товарообіг між двома країнами до 1 серпня 1942 року.

    Залізничники жили своїми турботами. Робітники, командири, інженерно-технічні працівники Київського залізничного вузла звернулися до своїх колег із Харкова. Вони зобов’язалися довести міжпромивочний пробіг паровоза до 25 тис. км, використовуючи шлаковідсів і жужелицю, заощадити 10 відсотків палива, провести 150 великовагових поїздів, перевезти ними понад норму 60 тис. тонн вантажів та закликали колег наслідувати їх приклад.

    Наперекір зимовим труднощам паровозники депо Коростень зобов’язалися довести середньодобовий пробіг паровоза до 500 км.

    За трудові досягнення у січні 1941 р. Південно-Західну магістраль визнали кращою на мережі залізниць.

    Нові перспективи відкривалися перед Південно-Західною та іншими магістралями в сорокові роки. Передбачався подальший розвиток залізничного транспорту, вантажообіг повинен був збільшитися на 44 відсотки.

    Ставилося також завдання в першу чергу розвивати станції та вузли на Південно-Західній та Вінницькій магістралях, які дали б змогу підвищити пропускну спроможність прикордонних ліній, що мало велике значення для посилення обороноздатності країни та зміцнення її західних кордонів.

    У цих умовах Радянський Союз вживає низку заходів для поліпшення роботи залізниць, удосконалює структури управління: експлуатаційні райони були замінені відділеннями руху. Замість 24 було створено 51 залізницю.

    Напередодні війни було розпочато реорганізацію залізничних військ Наркома оборони. Почали створюватися спеціалізовані частини за видами робіт (колійні, мостові, експлуатаційні та інші), які зводилися в окремі залізничні бригади. Всього було створено 14 залізничних бригад, в кожну з яких входили: залізничний полк; відновлювальний і мостовий батальйони; рота механізації робіт.

    Поліпшувалося і технічне оснащення залізничних військ. Вживалися й інші заходи, щоб протистояти фашистській навалі.

    ОПІР ВОРОЖІЙ НАВАЛІ

    22 червня 1941 року на світанку фашистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. О 3 годині ранку німецькі літаки бомбили станцію Пост-Волинський, були поранені, загинули декілька залізничників. Разом з фашистською Німеччиною у війну проти СРСР вступили Угорщина, Італія, Румунія, Фінляндія.

    Почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистської Німеччини та її союзників. Головний удар з району Любліна в напрямку Рівне - Житомир - Київ противник завдавав військами 6-ї польової армії та 1-ї танкової групи. Перед ними було поставлене завдання прорвати нашу оборону на дільниці Кристинополь - Любомиль і, розвиваючи наступ у загальному напрямку на Київ, вийти до Дніпра.

    З початком війни залізничний транспорт було переведено на особливий військовий режим. Багато пасажирських вагонів переобладнували в санітарні. На Південно-Західній залізниці, як і на інших, за-проваджувався воєнний стан, встановлювався строгий режим світломаскування.

    З 1940 року Південно-Західну магістраль очолив П. М. Некрасов, до нього начальником залізниці впродовж 1938 - 1940 років був М.І. Каптелкін. Ніколи ще залізничникам не доводилося працювати в умовах такого перевантаження станцій і дільниць. Іноді поїзди йшли один за одним буквально на відстані декількох сотень метрів. І всю цю роботу доводилося вести при маскувальному світлі стрілок і сигналів, під безперервними нальотами ворожої авіації.

    Особливо великий внесок у безперебійну дію армійських комунікацій зробили залізничники Фастівського, Коростенського, Гребінківського залізничних вузлів. Лише в червні 1941 року з Київського залізничного вузла було відправлено 450 ешелонів, а у серпні - 1 тис. 100 вагонів з устаткуванням і цінними матеріалами. За півтора місяця були евакуйовані на схід 197 великих підприємств, 32 вищих та середніх навчальних заклади, Академія наук, науково-дослідні інститути. У східні райони країни надіслано багато сільськогосподарської техніки, зокрема майже тисяча комбайнів. А залізничники з інших міст, куди підходив ворог, вивезли понад 600 тисяч діячів науки, відомих фахівців, кваліфікованих робітників, колгоспників.

    Слів подяки заслуговують начальник дороги П.М. Некрасов, начальники: служби руху П.Н. Фоканов, локомотивної служби І.П. Морозов і його заступник Г.Г. Ємельянов, начальник служби А.А. Іванов та багато інших, які проявили оперативність, діловитість, витримку і холоднокровність у вкрай небезпечних ситуаціях.

    У тих складних умовах героїчна поведінка залізничників була нормою. На станції Ємельянівка склад із боєприпасами готовий був вже відправлятися, коли з-за хмар виринув фашистський літак і зверху посипалися бомби. Загорівся вагон зі снарядами. Машиніст паровоза М. Молчанов кинувся до місця пожежі. Прибіг і начальник станції В. Сулименко. Удвох вони очистили шлях і стали гасити вогонь, відчіплюючи вагони. На колії полетіла нова партія фугасних бомб. Осколком смертельно було поранено В. Сулименка. Молчанов не розгубився, він зумів відчепити вагони від паровоза, розосередити їх і, таким чином, врятувати від пожежі.

    А ось ще один приклад. Ворожий літак напав на поїзд, який вів машиніст В. Казанський. Важко поранений в обидві ноги, стікаючи кров’ю, він продовжував вести ешелон і довів поїзд до дільничної станції.

    У вкрай важких умовах довелося проводити мобілізацію в західних областях України, які з перших днів війни стали ареною жорстоких боїв. Тут далеко не у всіх районах вдалося повністю здійснити оповіщення, прийом і відправку військовозобов’язаних з прикордонних районів, минаючи військкомати та військові частини. Проте явка на призовні пункти була досить високою. Тільки в перші місяці війни до Збройних Сил СРСР влилося 2,5 мільйони синів і дочок України.

    Патріотичний рух за добровільний вступ до армії набув широкого розмаху. У 11 областях України, розташованих на схід від Дніпра, за два тижні війни з проханнями про відправку на фронт звернулися, за неповними даними, 185 тис. осіб.

    (Далі буде...)

    Петро МОСКАЛЕНКО

    Наречена

    (Продовження. Початок у №16 за 2010 р.)

    З ранку небо затягнуло темно-свинцевими хмарами. Вони не віщували гарної погоди. Дощ набрид усім, і, здавалось, йому не буде кінця.

    Тамара поправила санітарну сумку і, зіщулившись, зручніше вмостилась в окопі. Перед очима постало те далеке сільце на Орловщині, де залишились мати і менший братик Павлик. Як вони там поживають? Живі чи ні.

    Уже два роки вирує полум’я війни на радянській землі, і два роки від рідних немає ніяких звісток.

    Вдалині застукотів кулемет, над головами просвистів рій куль, і знову над позиціями залягла тиша, даючи можливість медичній сестрі трохи розслабитись і помріяти про рідне, домашнє.

    Короткочасний перепочинок закінчився для бійців. Це вже стало звичним у їх житті. Знизу навколо загриміло, затріщало. В повітрі запахло кіптявою. Позаду позицій батальйону, в селі, спалахнуло декілька хат. Удалині, з-за ліска, виповзли хрестаті танки. Вони сунули, як павуки, важкі, приземкуваті, натужно ревучи двигунами.

    - Ну, братки! Зустрінемо гадів як належить! - вигукнув комбат.

    По ланцюжку передавалась команда: «Патрони заощаджувати. Бити по танках напевне».

    Поряд розірвався снаряд. Пригнувшись в окопі, Тамара відчула тілом, як забарабанили по спині грудки землі. З хвилину пролежавши на дні окопу, вона піднялась і глянула через бруствер. Десять танків, розвернувшись у бойовий порядок, атакували рубежі гвардійців. Броньована армада котилася до траншей, але дружний і влучний вогонь радянських бійців протверезив фашистських вояків.

    Раптово, поряд з Тамарою, в окопі якось по-особливому повільно, підминаючи під себе ноги, сідав молодий одесит, рядовий Іволгін. Медсестра відразу навіть не повірила своїм очам. Ще вчора він весело і дзвінко співав під гітару пісні. Обіцяв їй показати Одесу, одне з кращих міст світу, а ось тепер його покидало життя. Вона різко підскочила до Олексія, схопила за плечі й тряханула тілом так, що шапка злетіла з голови. Тамара побачила наскрізну рану в голові. Цівка крові стікала по шинелі вниз і зникала на землі.

    - Рідний мій! Господи! За що ж його так? - промовила медсестра. І сльози градом покотились з її очей.

    Лише вчора Олексій освідчився в коханні, і перший у житті, солоний від поту, поцілунок здався їй медовим.

    - Поплач, дочко, по-плач, - старшина Барикін, чоловік похилого віку, по-батьківськи радив дівчині. - Воно легше стане.

    Вчетверте за день розпочали фашисти атаку на позиції батальйону. Два танки особливо близько підібрались до траншей. Одного з них зупинили біля самих окопів, а інший, набираючи швидкість, мчав на радянських бійців.

    «Потрібно терміново його зупинити, а то наробить лиха, почне «утюжити» окопи», - подумала Тамара.

    А танк нахабно насувався на радянських бійців.

    Медсестрі здалося, що вона бачить крізь оглядові щілини зловтішні очі фашиста. Ось він оскалює свій рот, і Тамара чітко почула: «Вбив твого Олексія, уб’ю й тебе».

    Спочатку бійці не зрозуміли, що хоче здійснити Тамара, а коли збагнули, то у всіх дух захопило.

    Взявши дві гранати, вона поповзла назустріч фашистському танку. Метр за метром зближались людина і сталева потвора. Зібравшись з силами, Тамара жбурнула гранату. Вибух. Танк зупинився.

    У цей момент дружне «Ура!» рознеслось навкруги. Воно наростало з кожною хвилиною. «Ура!» кричали і поодинокі бійці, що залишились від батальйону. Прямо на ворога неслись «тридцятичетвірки», а за ними бігли автоматники.

    Комбат, у якого було поранено руку, охриплим голосом промовив: «Братки! Вистояли, соколи ви мої!».

    Її тіло принесли під вечір. Вся посічена металом, вона лежала на плащ-палатці, схиливши голову на бік. Кучеряве волосся розвівав вітер. Матово-бліде обличчя закаменіло і було суворим..

    - Хлопці! Що ви голови похилили? - Барикін, розштовхуючи солдат, вийшов наперед. - Вона нам життя врятувала, не пожаліла себе. Наречену ховаємо. Вище голови. Наша лебідка цього заслужила.

    - Весільну сукню. І щоб усе було, як по закону! - додав хтось із солдат.

    - Білу сукню дістати! Хоч з-під землі, а дістати. Швидко в село.

    Могилу копали мовчки, міняючи один одного, акуратно вирівнюючи сторони..

    Одягнуту в білу сукню Тамару поклали поряд з кращим кулеметником батальйону Олексієм.

    Дружний автоматний залп розірвав вечірнє небо.

    Батальйон, а вірніше сказати, залишки від нього прощались з нареченою, яка так і не стала вірною дружиною...

    (Далі буде...)

    Леонід КРИВОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05