РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 9 (5 березня 2010)
  • Випуск №9 5 березня 2010
    Зміст
    1. Крапку ставити зарано (Віктор ЗАДВОРНОВ )
    2. Берегині залізниці (Анатолій РОМАНОВ)
    3. Вершини Чеповецької Поліни (Ольга ЛИХАЧОВА)
    4. Якщо душі споріднені, якщо є справжня любов (Микола ПАЦАК)
    5. Талант зупиняти мить (Іван СОТНИКОВ)

    Крапку ставити зарано

    Як повідомляла газета залізничників, 24 лютого в актовій залі управління Південно-Західної залізниці відбулося засідання балансової комісії на чолі із начальником залізниці Олексієм КРИВОПІШИНИМ. Тема - не з пересічних. Про підсумки роботи магістралі в минулому році та перспективи роботи у році поточному запросили дізнатися також кореспондента залізничного видання. У справжньому економічному форумі взяли участь заступники начальника залізниці, керівники залізничних дирекцій та служб, представники Дорпрофсожу та теркомів галузевої профспілки.

    Не до розкошів

    - На початку засідання, - звернувся до присутніх начальник залізниці, - я просив би вас, колеги, най-активніше попрацювати над формуванням нашої подальшої програми дій. Для усунення «вузьких» місць в економіці величезного господарства залізниці потрібні широта погляду кожного керівника: від очільника підрозділу до начальника галузевої служби.

    Приводячи дані про підсумки роботи всієї залізниці, Олексій Мефодійович зазначив, що виробничі підрозділи забезпечили потреби економіки країни і населення у перевезеннях. Фактично виконано величезний обсяг робіт з метою удосконалення процесу перевезень продукції. Також в активах залізничників - суттєві зрушення у справі покращення якісних показників. Зокрема збільшено дільничну та технічну швидкості тягового рухомого складу. Зріс показник обороту вантажного вагонного парку у порівнянні з плановими зобов’язаннями. Начальник залізниці наголосив, що низку задач, які було поставлено на минулорічному засіданні балансової комісії, виконано.

    Виклики часу вимагають рішучіше братися за розв’язання низки проблем, що пов’язані із подоланням наслідків економічних негараздів.

    Подальший розвиток, на думку Олексія Кривопішина, гальмує три фактори: фінансово-економічна криза, вади в організації техніко-виробничих процесів і людський фактор. Це не окремі чинники, а їхня, на жаль, міцна сполука.

    Перший фактор вплинув на обсяги навантаження, які знижено у порівнянні з 2008 р. більше ніж на 25%. Як наслідок, вантажообіг впав до відмітки 28,5%. А це, між іншим, понад 15 мільярдів тонно-кілометрів. Значно знизились і показники з перевезень пасажирів - майже на 9% послабився інтерес подорожніх до залізничного транспорту.

    Попри все рентабельність роботи залізничного господарства вдалося утримати на позначці 10%. Отримано й позитивні фінансові результати від основної діяльності залізниці. Чистий прибуток склав майже 50 мільйонів гривень. Чи може це заспокоювати, якщо враховувати ситуацію в економічній системі держави? Адже підсумкові цифри з простою одного вагона під вантажними операціями, які зросли у середньому на 13%, оптимізму не додають. Через простій рухомих одиниць на технічних станціях, який сягнув 21%, порівняно з аналогічною статистикою 2008 р. відповідно знижено і продуктивність одного вагона на 2,4%.

    Спеціальна програма, яку було прийнято керівництвом Південно-Західної ще у 2008 р., відчутно амортизувала удар від фінансово-економічної кризи, але відвести його було складно. Зокрема, режим неповного робочого часу - захід, що був спокійно сприйнятий колективом. Обережно і вдумливо, без екстремальної, як кажуть, колотнечі підійшли на залізниці до реформування її структури. Достатньо сказати, що не було масових скорочень, які, здається, неминучі за такої ситуації. Було вирішено зберегти колектив. Якою ціною для бюджету столичної магістралі це дається, відомо не лише галузевим економістам.

    До планових не виконано показники з відправлення вантажів на 8,3%, вантажообігу - на 13%, пасажирообігу - на 10,6%. Одне слово, не до розкошів. На порядок денний виходить питання відповідності продуктивності праці. Явище «один із сошкою, а семеро з ложкою» має місце в багатьох підрозділах. Серед них - підприємства, підпорядковані галузевій службі колії. Начальник залізниці навів низку цифр, аналіз яких переконливо доводить: незважаючи на поступове зниження обсягів ремонтних робіт впродовж останніх чотирьох років, чисельність працівників відповідно до виробничих планів не зменшується, а навпаки - збільшується. Не є виправданими витрати на експлуатацію важкої колійної техніки, яку служби орендують у сторонніх організацій. І це у той час, коли власні механізми використовуються не на повну потужність. Про яку продуктивність праці може йти мова?

    Є над чим працювати у локомотивних підрозділах. Відомі випадки позапланових ремонтів тягового рухомого складу, браків і відмов у роботі технічних засобів тощо.

    Критика, що звучала у залі, має стати сигналом для пошуку резервів. Вони є. Під час планових і позапланових перевірок виявлялися випадки, коли у тому чи іншому підрозділі не обліковувалася частина доходів та здійснювалися необґрунтовані витрати. Серед «іменинників» - локомотивні депо ст. Щорс та ст. Козятин, вагонне депо ст. Шепетівка, низка станцій Київської, Конотопської, Козятинської, Жмеринської дирекцій. Згідно з актами про контрольно-ревізійні перевірки зростання непродуктивних видатків сягнуло майже півтора мільйона гривень. Куди вже більше?

    Рахувати кожну копійку

    Ось до чого закликають керівники залізниці колектив. У багатьох із 150 підрозділів нашої магістралі це поки що не навчилися робити. Докори є справедливими. Ось ще один привід для критики. Зважаючи на те, що співвідношення темпів зростання продуктивності праці та середньомісячної зарплати не на боці першого показника, необхідно прискіпливо проаналізувати діяльність кожної дистанції, депо, вагонної дільниці тощо.

    Думаю, нелегко було начальнику локомотивного депо Гречани надавати пояснення і відповідати на запитання, які йому адресували перший заступник начальника Південно-Західної магістралі Віталій ЖУРАКІВСЬКИЙ, заступник начальника залізниці Сергій ГОРІЛЕЙ та інші керівники магістралі. Претензії серйозні. За умов незначного підвищення дільничної та технічної швидкостей у тепловозній тязі загальні витрати пального у підрозділі значно перевищують галузеві нормативи. Начальник залізниці вважає непереконливими аргументи з приводу того, що через незначне зростання швидкостей курсування, зокрема пасажирських поїздів, «у трубу» мають вилітати сотні літрів дорогого пального. Як унеможливити витоки солярки? Очевидно, така ситуація виникла через послаблення контролю з боку відповідних керівників локомотивного господарства? Виразної відповіді на чітко поставлені запитання присутні у залі не отримали.

    Час постійно підкидає болісні запитання. Приміром, коли вже навчаться керівники підрозділів локомотивної служби враховувати фактор з водіння короткоскладових пасажирських составів? Адже заощадження паливно-енергетичних ресурсів при цьому має неабиякий ефект. Вже давно настав час разом із фахівцями з організації руху поїздів розробляти графіки курсування об’єднаних пасажирських рейсів, коли один локомотив мав би везти експреси у спорідненому напрямку. А на вузловій станції, після роз’єднання групи вагонів, один з коротких составів до місця призначення мав би доставляти додатковий локомотив. Таким чином можна збільшити відсоток покриття доходами від пасажирських перевезень величезних видатків на забезпечення діяльності цього залізничного транспортного сектору. Зараз у відсотковому еквіваленті грошове покриття видатків на пасажирські перевезення сягає в середньому 60%. Це означає, що проблему субсидіювання пасажирського господарства за рахунок доходів від діяльності вантажного комплексу найближчим часом вирішено не буде. До речі, збиток для Південно-Західної від пасажирських перевезень склав понад один мільярд гривень. А звідси і такий, приміром, парадокс: при зниженні пасажирських потоків майже на 11 відсотків, відповідні витрати сягнули майже семи відсотків (до планової позначки), а до звіту за 2008 р. - 15%. Ясна річ, варто у такому разі ураховувати суттєві підвищення цін на величезну номенклатуру продукції, що використовується у цьому виді галузевої діяльності.

    - Але, - вважає Олексій Кривопішин, - керівництву галузевих служб пасажирської та приміських перевезень необхідно займатися не лише констатацією того, що відбувається, а й керувати процесом.

    Будемо відверті...

    Чимало критичних зауважень під час більш як двогодинного засідання було адресовано керівному апарату залізничних дирекцій. Констатується випадок самоусунення ДН від вирішення глобальної проблеми з недотримання обласними державними адміністраціями графіка грошових компенсацій за перевезення пільгових категорій пасажирів. Через це до бюджету столичної магістралі не надійшло 86 мільйонів гривень.

    - Будемо відверті, - наголосив Олексій Кривопішин, - зусилля апарату галузевої служби приміських пасажирських перевезень щодо налагодження ділових зв’язків із адміністраціями областей недостатні.

    На переконання начальника залізниці, необхідна дієва допомога має надходити від регіональних представництв управління залізниці на місцях. Справі може посприяти удосконалення посадових обов’язків відповідальних осіб. А для цього у «табелі про ранги» керівників залізничних дирекцій додасться рядок про відповідальність за недоотримання до галузевого бюджету компенсаційних коштів від «губерній». Це, врешті-решт, зобов’яже дорожній менеджмент плідно співпрацювати з обласними владними структурами. Щоб вийти із зони критики, кожному ДН необхідно скоординувати всі зусилля на усунення низки недоліків у справі взаємодії із галузевими службами та місцевою владою.

    Під час засідання було обговорено і проаналізовано фінансово-економічну діяльність пасажирської, локомотивної служб, господарства колії та приміських пасажирських перевезень. Аудиторія почула пояснення керівників низки підрозділів, де було допущено недоліки, намічено шляхи з подальшого удосконалення у багатьох сферах діяльності залізничного господарства. Проаналізувавши аспекти діяльності зазначених галузевих служб, начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин прокоментував відповіді виступаючих. Суть цих коментарів зводиться до того, що недоліків вистачає. Чи будуть зрушення? У своїх виступах керівники служб завірили керівництво залізниці, що вони прикладуть певних зусиль для реалізації намічених планів і рекомендацій балансової комісії.

    Головне, чого було досягнуто під час засідання - вівся зацікавлений діалог, який має допомогти у формуванні подальшої програми дій усіх причетних підрозділів. Досвід доводить: за умови об’єднання зусиль вдається зробити багато корисного для розвитку залізниці.

    Цікаве - попереду. Тож крапку ставити зарано...

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Берегині залізниці

    Єдиним поглядом ст. Київ-Волинський не охопиш: простори її величезні. А про виробничі навантаження на цей підрозділ й казати годі: ні вдень, ні вночі не вщухає на ній рух поїздів - вантажних, пасажирських, приміських. Хто ж господарює у цьому стрімкому залізничному вирі, хто спрямовує сталеві потоки у потрібному напрямку? Певно, чоловіки зі сталевими м'язами та рішучою вдачею, такі собі «міцні горішки», гадалося мені. Та яким же було моє здивування, коли я дізнався, що виробничим успіхам ця станція здебільшого зобов'язана жіночим рукам. Адже переважну більшість її трудового колективу складають представниці «слабкої» статі. І це добре, що в трудовому ритмі великого залізничного господарства завжди відчувається пульс палких жіночих сердець. Хто краще жінок може створити в колективі теплу, по-справжньому родинну атмосферу? Тож, цілком природно, що для багатьох співробітників станції залізниця стала, можна сказати, сімейною справою.

    - Ми всі в колективі - як брати й сестри. Всі живемо інтересами рідного підприємства й завжди готові один одному підставити плече підтримки. Й від начальника станції Валерія Васильовича Мельника постійно відчуваємо щире вболівання за справи всього колективу й кожного працівника окремо. Він по-батьківськи й похвалить, і пожурить, коли треба, - розповідає Людмила Литвин, старший інспектор відділу кадрів станції.

    Людмила Петрівна - залізничниця з більш як тридцятирічним стажем і на Київ-Волинському не новачок. Вона знає імена та по батькові всіх колег, цікавиться хто чим «дише» й робить це не лише за посадовими обов’язками, а від щирої душі. Тому й тягнуться до неї люди, приходять поділитися своїми турботами, проблемами. Й вона кожного підтримає доброю порадою, теплим словом.

    - Любов до залізниці я успадкувала від мами, Марії Григорівни Гришко, - ділиться заповітним моя співрозмовниця. - Пам’ятаю, як ще в дошкільному віці приходила у депо Дарниця, де мама працювала в залізничному магазині, а згодом на ст. Київ-Товарний, куди вона перейшла працювати переписувачем вагонів...

    Відданість сталевим магістралям Людмила Петрівна передала у спадок й своєму синові. Віталій Литвин працює з матір’ю в одному колективі на посаді заступника начальника станції.

    - На Київ-Волинському залізничні сім’ї - не дивина. Вважаю, коли виробничі стосунки тісно переплетені з родинними - це лише на користь справі, - продовжує оповідь Людмила Петрівна. - За прикладом далеко не треба ходити: хоч зараз завітайте до кімнати прийомоздавальників.

    Ми охоче сприйняли цю пропозицію і ось вже бесідуємо з двома трудівницями на їхньому робочому місці.

    - Для мене залізниця стала близькою ще з дитинства. Найяскравіші спогади пов’язані саме з тим днем, коли мене мати вперше взяла з собою на роботу. А було мені тоді чотири роки, - розповідає Тетяна Сокол. - З того часу й «захворіла» залізницею. Іншого шляху в житті навіть не уявляла. Тому поступила до Київського технікуму залізничного транспорту і після його закінчення ось вже другий рік працюю на станції прийомоздавальницею багажу та вантажів. Саме тут й познайомилася із Сергієм Соколом, який після закінчення Козятинського вищого професійного училища з 2007 р. працює на Київ-Волинському складачем поїздів. З ним створила свою родину...

    - А мене сюди теж привела ненька, - додає Ольга Півень, мати Тетяни. Ольга Антонівна також працює прийомоздавальницею багажу та вантажів. - Було це тридцять років тому, коли я сама перейняла «залізничну естафету» від своєї матусі і Тетяниної бабусі Ганни Миколаївни Водницької.

    Ганна Миколаївна прийшла на станцію відразу після війни, працювала переписувачем вагонів, потім прийомоздавальницею до виходу на пенсію. Три роки, як її нема серед нас. Та життя продовжується й залізнична слава не згасає.

    Анатолій РОМАНОВ

    Вершини Чеповецької Поліни

    Цьогоріч минає тридцять п'ять років відтоді, як Поліна Чеповецька прийшла на роботу до Київської дирекції залізничних перевезень. Це було, очевидно, покликанням. Завдяки своїй працьовитості, вона досягла вершин професійності. Нині очолює комерційний відділ Київської дирекції. Керівництво відзначало Поліну Чеповецьку нагородами та почесним званням. Вона має нагрудний знак «Почесний залізничник», нагороди адміністрації Укрзалізниці та керівництва Південно-Західної залізниці.

    Чекаючи закінчення селекторної наради, я намагалася уявити свою візаві. Її впевнені кроки та ділова розмова підтвердили мою думку - так, це вона. І вже за якусь мить знайомлюсь із високою, статною жінкою. Поліна Чеповецька поверталася до себе в кабінет, де на неї чекали невідкладні справи. Про те, що роботи справді багато, свідчить й те, що свій трудовий день за-звичай Поліна Цаліківна починає о сьомій ранку, а закінчує після двадцятої години вечора. Так звикла працювати уже багато років. Ще з тих часів, коли після закінчення Харківського інституту інженерів залізничного транспорту прий-шла на ст. Київ-Товарний інженером. Потім трудилася керівником актово-претензійної групи, згодом - заступником начальника станції з вантажної роботи, начальником станції. І вже впродовж тридцяти років не змінює своїй звичці приходити на роботу раніше за своїх підлеглих.

    Вимоглива насамперед до себе, Поліна Чеповецька завжди ставить себе на місце тієї людини, до якої висуває вимоги. А вже потім, розібравшись у ситуації, приймає рішення. Тож у колективі свого керівника поважають, і серед залізничників вона користується незаперечним авторитетом.

    Комерційна робота має багато професійних секретів, які на перший погляд непомітні. До того ж молоді, яка поступово оновлює кадри на залізниці, на перших порах складно розібратися в тонкощах вантажної роботи, і тоді на допомогу приходять досвідчені керівники. Отож за характером роботи можна довідатися про стиль керівника. А стиль її діяльності кардинально відрізняється від того, що ми звикли бачити у сучасного управлінця. Суворий, наполегливий, принциповий і, водночас, доброзичливий і товариський - цей «почерк» допомагає вирішувати безліч питань і справляє велике враження на клієнтів.

    Знайомство з кожним клієнтом розпочинається задовго до укладання договору. Адже потрібно знати перспективи цього підприємства. І що головне, кожну справу, аби з неї була користь, треба робити із прицілом на результат, таким є правило від Поліни Цаліківни.

    - Це нині відділ називається комерційним, - розповідає Поліна Чеповецька. - Раніше - відділ вантажної роботи. Але, як кажуть, від зміни назв наші завдання не зміню-ються. Ми, виконуючи свою справу, маємо сприяти підвищенню прибутковості залізниці. Для цього у відділі працює дванадцять спеціалістів. Адже всі ми націлені на виконання планів, які перед дирекцією ставить Південно-Західна залізниця. На сьогодні наш відділ є кращим. Хай не звинувачують нас колеги з інших дирекцій, що ми себе хвалимо, але нам справді є що сказати, хоча з нас більше й вимагають. Декілька цифр. За минулий рік виручка від вантажних перевезень по Київській дирекції залізничних перевезень перевищила мільярд. Вивантаження по дирекції за 2009 рік становить 219853 вагони. План з навантаження - 47832 рухомих одиниці, виконання - 49237 вагонів. Зазвичай, січень у нас спокійний, враховуючи те, що на зимові канікули ідуть і наші клієнти. Тому ми ледь сповільнюємо темп, але не дозволяємо собі розслаблятися. Наші основні вантажовласники по дирекції - ВАТ «Київський картоно-паперовий комбінат», ТОВ «Папірнянський кар’єр скляних пісків», ДП «Тетерівський лісгосп», ВАТ «Вторчормет», ЗАТ «Оболонь», Товариство «Розподільний центр Плюс» - завжди знають, що залізниця працює за будь-яких умов.

    До речі, ця вольова жінка, займаючи відповідальну посаду, яку зазвичай обіймають чоловіки, насправді душею тендітна, навіть дещо лірична. Особливо це відчувається тоді, коли вона розповідає про своїх онуків: маленьку Дашу та першо-класника Владислава. Разом із чоловіком Анатолієм їм до душі проводити час із малечею, особливо влітку на дачі. А ще Поліна Цаліківна обожнює читати, коли практично спить все місто, читає книги, газети. Любить театр, хоча на нього часу обмаль.

    Ольга ЛИХАЧОВА

    Якщо душі споріднені, якщо є справжня любов

    У російського письменника Андрія Платонова (син машиніста паровоза, який сам працював помічником машиніста - ред.), автора відомих повістей «Ювенільне море», «Котлован» й роману «Чевенгур», є оповідання «Дружина машиніста». Сюжет його доволі простий: у пригніченому настрої додому з поїздки повертається механік Петро Савелійович. Він передчуває біду. «Я думаю, что палец в машине болит (гріється - авт.). А сейчас ночь, темно, мой напарник тяжеловесный состав ведет», - говорить машиніст дружині Ганні Гаврилівні. Помічником на тому паровозі - Кіндрат, сирота, хлопець беручкий до роботи, але недосвідчений.

    Петро Савелійович не може заснути, піднімається з ліжка і йде в депо. Тільки це не зарадило - паровоз на підйомі зупинився. Наступного дня ввечері він прийшов додому з Кіндратом, якого називає своїм сином й обіцяє виховати з нього «великого механіка».

    Але чому тоді «Дружина машиніста»? Я ще раз перечитую оповідання, уважно відстежуючи кожну репліку героїні. Ні, вона не стороння, не спостерігач. Ганна Гаврилівна такий же активний учасник залізничної роботи, як і її чоловік. А ключик до ідеї оповідання - у словах Петра Савелійовича, адресованих дружині: «Ты паровоз любишь».

    І цим, любов'ю до машини і машиніста, у творі пройнята вся атмосфера сім'ї, стає зрозумілим вчинок бездітного подружжя - прийняти в родину перспективного з погляду залізничної справи хлопця.

    А Як нинІ? Які вони, дружини машиністів електровозів і тепловозів? За підказкою заступника начальника локомотивного депо Конотоп Володимира МОКРЯКОВА, який про своїх працівників знає усе, або майже усе, телефоную до Людмили Василівни ТЕЛЕГУЗ. «Зачекайте трохи, - попросила вона. - Ось проведемо чоловіка на пенсію, тоді поговоримо».

    Зустрілися на робочому місці Людмили Василівни - в магазині. Відразу вловлив ледь помітну немісцеву вимову співрозмовниці - м’яку, плавну, яка буває тільки у полтавчан. І не помилився.

    - Так, ми з Миргорода. На одній вулиці виросли, в одну школу ходили.

    - Але, наскільки мені відомо, Миргород славиться не залізницею, а своєю цілющою водою.

    - Ні, чому? Станція є. А залізничником мій чоловік вирішив стати в армії. У нього там був товариш - помічник машиніста. Ось він й загітував. Навчався Віктор Петрович в Козятинському училищі і за розподілом приїхав у депо Конотоп.

    - Ви знали одне одного з дитинства. А коли виникло те почуття, коли, як мовлять, проросло зернятко майбутньої сім’ї?

    - Віктор говорить, що коли прийшов з війська у відпустку, то побачив мене зовсім іншими очима. Почали листування. До речі, листи до цих пір збереглися. Внучка колись їх знайшла. «А це що таке?» - запитує. А Вітя говорить: «Це потім, як буде тобі вісімнадцять, дам почитати». У Конотоп ми вже приїхали разом. Я була вагітна. Народжувала в Миргороді. Свого первістка назвали Олександром.

    - А з житлом як було?

    - Приватна квартира. Нам трапився добрий господар. Він здавав половину будинку. Був садок, городик… Згадую, Саша маленький. Чоловік пішов у рейс. Снігу намело… Топити треба було дровами й вугіллям... Потім жили в старому дерев’яному будинку біля вокзалу. Його, до речі, вже знесли.

    - І скільки ви прожили без свого житла?

    - Сімнадцять років. Аж у січні 1995-го ми від депо одержали квартиру. Тоді ще будували господарським способом…

    - Робота і сім’я. Як у вас у родині проходила межа між цими двома поняттями?

    - Я знаю, що робота у чоловіка - не з легких: треба відпочити. Коли він приходив із поїздки вранці, а я - вихідна, то навіть не вмикала пральну машину. Я на кухні, зачиню двері і тихенько роблю своє. Щоб не стукнуть, не грюкнуть.

    Тоді через дванадцять годин були поїздки. Зараз - через шістнадцять. Це легше. Тільки вони, машиністи, все одно весь час на роботі. Оце якось Вітя поніс сміття. Повертається і розказує, що «кайзер» (так називають електровоз - авт.) поїхав на Брянськ. А состав важкий… Хвилюється, знаєте, вони живуть роботою. І такої чіткої грані, на мою думку, немає. Це не завод, де переступив поріг прохідної - і можеш бути абсолютно вільним…

    - Складно бути дружиною машиніста?

    - Якщо душі споріднені, якщо є справжня любов, якщо ти розумієш свого чоловіка, то нескладно.

    - А в дорогу як Ви збирали?

    - Знаю, що по-різному дружини збирають. Я завжди збирала сама. Оце баночки, оце судочки… І в «шарманку». «Шарманкою» машиністи називають свої сумки. Там і їжа, і формуляри, і документація, і технічна література.

    Якось до нас у магазин заходить хлопець. Одну сумку просить показати, іншу. Але не може вибрати. Я ж і запитую: «Шарманка» буде?» «Так, - відповідає. - А ви звідки знаєте?» «Та знаю вже», - кажу. Розговорилися. Був він і з Віктором кілька разів у поїздці. Добре запам’ятав його і дякував за науку. Мені, звичайно, приємно було це чути. Віктор у мене вимогливий. Любить повторювати, що не на гарбу сіли (гарбою називають сільський віз - авт.) і що машину треба знати й любити.

    - Вибачте, цікаво, на скільки часу харчів збирали?

    - Так, щоб мінімум на добу вистачило. І ще шматочок сала обов’язково клала. Бо раптом довше перебуватиме у рейсі, раптом затримається.

    - А що запам’яталося найдужче за роки сімейного життя, за роки роботи чоловіка в депо?

    - Поїздки й поїздки. А якщо серйозно, то роки пролетіли дуже швидко. Наче недавно приїхали до Конотопа, а вже Вітя йде на пенсію. Є внучка Анастасія, і вона так хоче, щоб дідусь був частіше вдома, щоб забирав її з дитсадочка.

    - Людмило Василівно, що побажали б Ви дружинам молодих машиністів?

    Микола ПАЦАК

    Талант зупиняти мить


    Валентина ЧЕЛЮСКІНА

    Світ завжди із задоволенням приймає у розпростерті обійми справжніх талантів. залізничний світ тим паче. у будь-якій з багатогранних галузевих сфер.

    ....Вона закохана у фотографію. Вона знає, що потрібно для вдалого знімку. Їй до вподоби сучасна фототехніка із фантастичними можливостями. Валентина ЧЕЛЮСКІНА - фотограф Дорожнього центру науково-технічної інформації (ДЦНТІ), беззмінний автор світлин для газети залізничників впродовж багатьох років - вважає, що вдалий кадр - це випадковість. Погоджуюсь, але із задоволенням уточнюю: Валентині Василівні таланить бувати в певний час у потрібному місці. Її роботи підтверджують стару істину, що простота є найближчою родичкою розуму і обдарування. Підтвердження тому - етюди, портрети, панорамні знімки.

    Гарний кадр. Як він народжується?! Крізь об’єктив фотоапарата кожний з нас дивиться по-своєму. Іноді помічаючи навколишню красу, часом - ні. Валентині ж вдається розгледіти безліч цікавого. Класик поезії Йоган Гете пропонував: «Спинися, мить, ти прекрасна!» Спинити? Це під силу справжньому художникові. З погляду вічності, фотомиті від В. Челюскіної є неповторними.

    Стає цілком зрозумілим, чому сьогодні Валентина Василівна «чергує» у святковому номері. Так по-журналістськи ми визначаємо вдалі роботи колег. Сьогодні напередодні Міжнародного жіночого дня ми вирішили присвятити Валентині Челюскіній сторінку. Щоб передати вам, наші читачі, красу її майстерності, її чарівність та життєлюбність. На пропозицію редакції Валентина Василівна відгукнулася не відразу. Адже робіт - сила-силенна, як вибрати ті, що по-справжньому прикрасять святкові шпальти? Часу з моменту появи пропозиції пройшло чимало. Але внутрішня цензура, яка існує у душі кожного митця, допомогла влаштувати для вас цю невеличку фотовиставку.

    Перші думки про її творчість, як про непохитну позицію особливого погляду крізь об’єктив - пильного, вдумливого, точного. Того, який відсікає другорядне і підкреслює головне. Недаремно кажуть: «об’єктивний погляд», тобто неупереджений, правдивий, чесний. Отримуючи завдання від головного редактора, який часто-густо у такі хвилини є небагато-слівним, Валентина Василівна вміє навіть із однієї, часом розпливчастої, фрази, уявити майбутній образ. І вдало відтворити його, «скинувши» на шпальту неповторну світлину. А щодо документування виробничих ситуацій на колії, у виробничому цеху і навіть високо під контактною мережею за допомогою фото-апарата - тут героїня сьогоднішнього матеріалу може позмагатися з багатьма колегами.

    Вона має досвід роботи педагогом. Проте душа мріяла про фотомистецтво...

    Колись поринути у цей світ допомогло навчання у Київському технологічному технікумі побутового обслуговування. Фотографії віддано понад два десятки років, з яких майже половину - роботі у ДЦНТІ Південно-Західної залізниці. Запевняю, спокійним її трудовий тиждень не назвеш - за завданням керівників галузевих служб вона працює над створенням фотолітопису магістралі. Спробуйте зустрітись з нею у фотолабораторії ДЦНТІ. Марна справа: на неї чекають залізничні пейзажі, об’єкти, передовики виробництва. Це, щоб згодом ті миті надовго залишилися на шпальтах газети Південно-Західної магістралі, у святкових буклетах, у книгах про столичні сталеві колії...

    Мене весь час цікавить те, як їй та її колегам удається одним кадром показати характер людини, передати її почуття? Як єдиним знімком можна розкрити душу людську, розповісти про її долю? Як не залишити сучасника небайдужим до метаморфоз у навколишньому середовищі?

    Щодня перед нашими очима постають такі собі картинки з життя. Придивіться до творів Валентини Челюскіної.

    Ось молоді і завзяті студенти милуються красою Кримських гір. На світлині царює веселий настрій, чисте повітря заполонило величезний простір не лише навколо юнаків та дівчат. Тим озоном, здається, дихає навіть глядач. Скоріше б у відпустку, така думка виникає під час огляду фотоетюдів на тему природи. Пригорнутися душею до надій юної красуні-киянки, вдивлятися у радісні очі працівниць з вагонного депо станції Козятин, мандрувати разом обширами від Сяну до Дону... Все це можливо завдяки таланту Валентини Челюскіної.

    Погоджуюсь з колегою, журналісткою «Сільських вістей» Наталією Сандрович у тому, що один-єдиний знімок про незнайомих людей може розповісти більше, ніж оповідання чи повість, а то й розлогий роман на три томи. У цьому секрет творчості справжніх майстрів. У цьому творчий здобуток і Валентини Челюскіної. Тож успішних злетів, колего! До зустрічі у наступних номерах «Рабочего слова»!

    Іван СОТНИКОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05