РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 42 (6 листопада 2009)
  • Випуск №42 6 листопада 2009
    Зміст
    1. Без інженерного фаху не обійтись (Віктор НОВИЙ)
    2. Плани виконано (Ольга ЛИХАЧОВА)
    3. Майбутнє - за новими технологіями (Сергій ГУК)
    4. Барометр економіки держави (Ольга ЛИХАЧОВА)
    5. За здоров’ям – до Пікуша та його колег (Ядвіга ОСТРОВСЬКА)
    6. Царина справжнього затишку (Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ)
    7. Історія та сьогодення Південно-Західної (Петро МОСКАЛЕНКО)
    8. Футбольні пристрасті у Фастові (Влас. інф.)

    Без інженерного фаху не обійтись

    Для 120 фахівців із підрозділів служби електропостачання, які працюють на електрифікації 75-кілометрової дільниці між станціями Конотоп - Ворожба, настала гаряча пора. На сьогодні спеціалістами з монтажу контактної мережі, як кажуть, змонтовано несучий трос і контактний провід на відстані 39,7 та 17,1 кілометрів, відповідно.

    Як повідомив заступник начальника служби електропостачання Південно-Західної залізниці Микола БЕХ, перегін Конотоп - Дубов’язівка вповні готовий до експлуатації. Найближчим часом електромонтерам і електромеханікам із Конотопської дистанції електропостачання, Будівельно-монтажного поїзда (БМП) №392 та їхнім колегам з Козятинської, Жмеринської і Коростенської дистанцій електропостачання необхідно змонтувати додатково 482 контактних опори. Керування комплексом робіт між Конотопом і Ворожбою доручено заступнику начальника Конотопської дистанції електропостачання Геннадієві МАЛІГОНУ та старшому виконробу БМП №392 Анатолієві ЄЛІСЄЄВУ. В одному творчому тандемі тут працюють заступник начальника служби електропостачання Олександр МУМРЕНКО та інженер Анатолій ЧЕРНЯК. Відчутну кваліфіковану допомогу із забезпечення охорони праці та безпеки руху поїздів надають заступники керівників Фастівської та Козятинської дистанцій електропостачання В. ЗАЙЧЕНКО та К. ДЕМЕНТЬЄВ. Чому тут представлено такий великий керівницький корпус? Річ у тім, що на полігоні працюють 10 монтажних автомотрис та три господарських поїзди. Тож без робітничого гарту та інженерного фаху не обійтись.

    Віктор НОВИЙ

    Плани виконано

    Нині колійники Південно-Західної залізниці можуть підсумувати попередні результати роботи за трудовий рік. Варто наголосити, що планові завдання реалізовано на 108-189%. Про те, що вдалося зробити, і про перспективи подальшої діяльності в цьому напрямку кореспонденту «Рабочего слова» розповів перший заступник начальника служби колії столичної магістралі Руслан КОВАЛЬЧУК.

    - Моя розповідь, - мовив він, - ґрунтуватиметься на конкретних цифрах. Бо за кожною з них - наполеглива праця людей, які у будь-яку пору року, незважаючи на погодні негаразди, успішно виконують покладені на них обов’язки. Так модернізацію колії при плані 97 км виконано на 100,4 км. Найбільший обсяг робіт припав на Бахмацьку та Конотопську колійні машинні станції. Вони були задіяні на дільницях Київ - Конотоп - Зернове, 36,6 км. А на напрямі Київ - Жмеринка, 20,2 км, працювали Козятинська та Жмеринська КМС.

    Варто наголосити про виконання річного плану з капітального ремонту колії. Він виконаний на 210 км. Особливо вагомі обсяги виконано Шепетівською КМС-193 та Козятинською КМС-120 на дільниці Старокостянтинів-ІІ - Варшиця, 27,7 км. Заслуговує на подяку колектив Коростенської колійної машинної станції №122, який лише в межах своєї дирекції залізничних перевезень виконав капітальний ремонт 24,7 км колії.

    Також на сьогодні вже перевиконано заплановані обсяги середнього ремонту колії, при плані 150 км виконано 164 км. Замінено стрілочні переводи на нові: при плані 160 виконання склало 168 комплектів. Належну увагу приділено заміні стрілочних переводів старопридатними: при плані 40 змонтовано 46 комплектів. Проведено середній ремонт стрілочних переводів: при плані 64 виконання складає 108 комплектів.

    Завдяки працівникам Дарницької дистанції колії та Бахмацької колійної машинної станції (КМС-285) успішно відремонтовано колії та стрілочні переводи на головних напрямках Південно-Західної залізниці, а також оздоровлено колії головного вантажного вузла залізниці - ст. Дарниця.

    Важливим є завдання забезпечення стійкої діяльності залізничного господарства в осінньо-зимовий період. Зокрема, усунення розріджень баластної призми ще на 8 км, виконання середнього ремонту 15 стрілочних переводів. Належить також виконати певні роботи на дільниці Конотоп - Ворожба, в тому числі врізку стрілочних з’їздів по ст. Конотоп та ст. Кошари. Виконання зазначеного дозволить покращити загальний стан колійного господарства та поліпшити балову оцінку колії з 80 на початок року до 75 одиниць на сьогодні, а також суттєво зменшити кількість незадовільно оцінених кілометрів з 99 км до 71.

    Крім того, маємо провести ремонт колійної техніки. Так з 15 листопада поточного року силами КМС-295 (ст. Житомир) та ЦМКР (ст. Київ-Волинський) розпочнеться середній ремонт колійних машин, всього - 20 одиниць, а починаючи з грудня силами дистанцій колії та колійних машинних станцій розпочнеться поточний ремонт 68, а по Житомирській КМС-295 - модернізація 12 одиниць машин. Для цього в підрозділах сформовано відповідні бригади та підготовлено необхідне обладнання.

    Для того, щоб ефективно та якісно підготуватись до ремонтно-колійних робіт 2010 р., підрозділами служби колії Південно-Західної залізниці в зимовий період (грудень - березень) буде зібрано нової решітки - 55 км, 30 комплектів нових стрілочних переводів, а також 25 комплектів старопридатних стрілочних переводів на новому залізобетонному брусі, відремонтовано 5 км старопридатної решітки.

    - Виходячи з досвіду минулих років, - підкреслив Руслан Миколайович, - можу сказати наступне: чим якісніше проведемо підготовку матеріалів та механізмів у зимовий період, тим краща перспектива своєчасного початку ремонтно-колійних робіт весною наступного року.

    Ольга ЛИХАЧОВА

    Майбутнє - за новими технологіями


    заступник начальника головного управління колійного господарства Укрзалізниці Георгій ЛИННИК і заступник начальника залізниці з колійного господарства Михайло СІЧНИЙ

    «Організація поточного утримання позакласних штучних споруд» - таку назву мала школа передового досвіду, яку провели на нашій залізниці фахівці галузевої служби колії. У ній взяли участь спеціалісти головного управління колійного господарства Укрзалізниці, викладачі Української державної академії залізничного транспорту, Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту, науковці проектних інститутів «ПівдентрансНДІпроект», «Укртранспроект», «Київдіпротранс», «Донзалізничпроект», «Дніпрозалізничпроект», «Одесазалізничпроект», «Львівтранспроект», «Технотранспроект», начальники відділів інженерних споруд залізниць, керівники та спеціалісти мостовипробних станцій, геобаз, начальники мостобудівельних поїздів, колієобстежувальних станцій, колійних машинних станцій з капремонту земляного полотна, заступники начальників дистанцій колії зі штучних споруд, мостові майстри.

    Невипадково столичну магістраль було обрано для проведення зазначеного заходу. Адже на Південно-Західній сьогодні експлуатується 3036 штучних споруд загальною довжиною 87755 м. У це число входять 10 поза-класних, 35 великих та 974 середніх і малих мостів. Найбільше уваги фахівці приділяють спорудам на дільницях Святошин - Дарниця довжиною 1419 м, Ніжин - Київ-Московський - 1115 м, Неданчичі - Йолча - 778,9 м, Чернігів - Ніжин - 556 м.

    Відкрив школу заступник начальника залізниці з колійного господарства Михайло СІЧНИЙ. Він привітав присутніх і висловив сподівання, що досвід, набутий при спілкуванні з колегами, стане їм у нагоді в подальшій роботі. З доповідями виступили заступник начальника головного управління колійного господарства Укрзалізниці Георгій ЛИННИК, начальник мостовипробної станції Максим ДИТИНЕНКО, начальник відділу інженерних споруд служби колії Придніпровської залізниці Леонід ГУК, заступник начальника служби колії Львівської залізниці Ігор ЮНИК та інші.

    Після теоретичної частини столичні колійники запросили своїх гостей на екскурсію Києвом, під час якої познайомили їх з усіма мостами через Дніпро. Особливу зацікавленість присутніх викликало ознайомлення з ходом виконання робіт на будівництві залізнично-автомобільного мостового переходу. Головний інженер галузевої служби колії Ігор ОНИЩЕНКО розповів про особливості будівництва цього об’єкта, детально зупинився на новітніх технологіях, складних матеріалах і обладнанні, що тут впроваджуються. Зокрема, фахівців приємно вразив інструмент для свердлення рейок, який закріплюється на їх поверхні за допомогою магніту.

    Наступного дня школу продовжували в Чернігові, де її учасники мали можливість ознайомитись з організацією поточного утримання залізничного мосту через Десну.

    При особистому спілкуванні з учасниками школи стало ясно, що всі, без виключення, позитивно ставляться до таких заходів.

    - По-перше, це можливість обміну досвідом з колегами, придбання нових знань. Особисто мені стане в нагоді досвід Придніпровської залізниці щодо встановлення рейкових замків, - сказав Юрій САВИЦЬКИЙ, начальник мостостанції Одеської залізниці.

    Ігор Юник звернув увагу на те, що на Львівській залізниці найбільша кількість штучних інженерних споруд. Проте, таких грандіозних, як залізничний міст через Дніпро, особливо новий, немає.

    На закінчення школи головний інженер служби колії Ігор Онищенко висловив сподівання, що досвід і знання, набуті учасниками за ці дні, слугуватимуть надійною базою в подальшому утриманні штучних споруд.

    Сергій ГУК

    Барометр економіки держави

    Станцію Яготин Південно-Західної залізниці розташовано на 88 км від столиці. Враховуючи сьогоднішні реалії, можна сказати, що це практично приміська зона. Тому й недивно, що після прибуття електропоїзда Київ - Яготин перон приміського вокзалу заповнюється вщент. За кілька хвилин на пероні залишаються поодинокі пасажири і станційний працівник - моторна жіночка, яка не втомлювалася наводити чистоту. Вона й привернула увагу. З’явився привід та бажання познайомитися.


    начальник ст. Яготин Богдан РУДИЧ

    Ми відрекомендувалися. Мовляв, журналісти «Рабочего слова», на ст. Яготин у відрядженні. Побачили, як справно ви працюєте, тож і звернулися.

    Спочатку наша нова знайома трохи зніяковіла. Відразу перевела розмову на те, що є спеціалісти, які заслуговують на більшу увагу. А її, як мовиться, справа досить скромна: підтримувати порядок на території вокзального комплексу. За деякий час все ж таки погодилася з нашими тезами про те, що на залізничному транспорті немає другорядних професій.

    - Раїса Іванівна ЧЕМЕРИС, - відрекомендувалася вона. - Прийшла на станцію 50 років тому. Сьомого листопада, відсвяткувала, можна сказати, свій робітничий ювілей. Пройшла всі професії на станції, тільки керівні посади не займала. Але добре пам’ятаю всіх начальників станції. Родом я із станиці Донської, де жив письменник Михайло Шолохов. Тобто козачка я, донська. Тож характер маю неспокійний. Дома всидіти не можу, тим паче, що живу близько від станції і рано вранці - вже на роботі. Правда, зараз дуже складно з людьми, культура не та, що була раніше. Ви ж бачите, скільки урн на вокзалі, а нашим пасажирам чомусь важко кинути сміття у відведену для цього ємність...

    Кабінет начальника ст. Яготин за допомогою Раїси Іванівни ми знайшли швидко. Тут, як водиться, кипіла робота. Богдан РУДИЧ - начальник станції, заступник начальника станції Віктор КУЗЬМЕНКО та старший квитковий касир Антоніна ТКАЧЕНКО проводили нараду. Розпал робочого дня. Тільки-но закінчилася селекторна нарада, і потрібно було скеровувати весь робочий день на станції. А турбот вистачає. І це не може не додати гарного настрою.

    - Станція Яготин має другий клас, - розповідає начальник станції Богдан Рудич. - Після реконструкції у 2002 році вона, безперечно, отримала новий імпульс. У нашому колективі 38 осіб. Це - складачі вагонів, прийомоздавачі, оператори, станційні працівники, касири, загалом всі ті люди, без яких неможливе життя станції. Всі вони заслуговують на повагу, їхня праця кожного дня допомагає примножувати славу нашої Південно-Західної залізниці. І якщо брати масштаби українських залізниць в цілому, то хоч невеликий, але внесок у загальну справу з боку нашого колективу, безперечно, є.

    - Це я кажу цілком щиро, - наголошує Богдан Григорович, - адже тут працюють тільки ті, хто дійсно не уявляє свого життя без магістралі. У нашому маленькому колективі, що цікаво, працює п’ять сімейних пар, а це говорить про те, що є традиції, є підтримка. В основному ми виконуємо вантажну роботу, адже розташована станція в такому, на перший погляд, невеличкому містечку, але тут зосереджено потужні виробництва. Приміром, саме у нас найбільший, тільки-но збудований елеватор України, ПП «Агрологосервіс Україна», кондитерська фабрика, розподільний центр «Плюс», зернова компанія «Мелагрей». Таким чином, ми зараз за добу завантажуємо 300 вагонів. Правда, свого транспорту ми не маємо, тому замовляємо рухомий склад із Дарниці.

    Коли дивишся на молодого начальника станції, (а йому лише лише 28!), то ще раз переконуєшся у тому, що за молодими кадрами - майбутнє залізниці. А підсилює віру у прийдешнє ще й те, що поруч є такі наставники, як Віктор Кузьменко. Він завжди готовий прийти на допомогу, порадити словом і ділом. Усі питання, які виникають під час роботи, вони вирішують разом: якщо одному потрібно їхати на звіт до Києва, інший - на місці. Так що станція не залишається без догляду.

    Разом із керівниками станції ми ознайомилися з її роботою. Відвідали товарну контору, чергового по станції. Молодий, енергійний Андрій П’ЯтницЯ працював за пультом. Його впевнені дії говорили по те, що він - справжній професіонал.

    Ст. Яготин майже за день обслуговує близько 2000 пасажирів. Влітку пасажиропотік, звичайно, більший, але й зараз у приміській касі касир Наталія КАЛІНІЧЕНКО обслуговує до півтори тисячі пасажирів за добу. Щоправда, серед них майже 400 пенсіонерів, які, наймовірніше, не додадуть доходів залізниці. А от у касі дальнього сполучення, де працює старшим касиром Антоніна Ткаченко, дохід складає 4 - 5 тисяч грн. за добу. 33 роки стажу має Антоніна Ткаченко. До речі, ще сім осіб з їхньої сім’ї також працює на залізниці. Її свекор, Микола ТКАЧЕНКО, свого часу працював понад п’ятнадцять років начальником ст. Яготин. Починав ще в Ніжині стрілочником, а потім поступово виріс до начальника станції, та й зараз, незважаючи на свій поважний вік, а 5 листопада йому виповнилося 80 років, цікавиться роботою залізниці.

    Територію станції доглянуто, останні квіти на умитих дощем клумбах догорали осіннім цвітом. По дорозі до елеватора ми продовжили розмову з Богданом Рудичем і Віктором Кузьменком. Відчувається, що вони вболівають за доручену справу. Говорили, як водиться, про роботу.

    А проблем, як, до речі, і на інших станціях, вистачає. Сьогодні вкрай необхідний станційний працівник. Підрозділ вже давно живе без пункту транспортної міліції, це при тому, що пасажиропотік весь час зростає. А ще в очікуванні Євро-2012 ст. Яготин потрібна восьма колія для сортування вагонів. Адже зовсім поруч належить збудувати автомагістраль Київ - Харків, а це - перевезення будівельних матеріалів, техніки.

    На ст. Яготин радіють тому, що є певний обсяг перевезень. За великим рахунком, завдяки замовленням на рухомий склад вони і без повідомлень із засобів масової інформації можуть виявити тенденції в економіці держави. Тобто чи «попускає» криза промисловість. Є вантажі, а це означає, що позитивні зрушення відбуваються. Вони, працівники станції, відчувають це щодня з кількості замовлень вагонів. Такий от барометр економіки.

    День на станції для нас із фотокореспондентом пройшов непомітно. Ми із задоволенням аналізували нашу роботу. І знову нас до Києва проводжала Раїса Іванівна. Власне, не особисто, вона нас не помітила, але її праця була помітною на пероні. Він був чистий і чекав на нових пасажирів, які мають нарешті оцінити її працю і підтримувати порядок. А все інше залізничники зроблять самі, бо вони - залізничники!



    черговий по станції Андрій П’ЯТНИЦЯ


    прийомоздавач Ніна ЩЕРБАКОВА


    касир приміської каси Наталія КАЛІНІЧЕНКО
    Ольга ЛИХАЧОВА

    За здоров’ям – до Пікуша та його колег


    головний лікар МЦРЗ Віктор ПІКУШ

    На порозі редакції - тендітна жінка. Знайомимося. З перших хвилин спілкування розумію, що сьогоднішня гостя - чудова співрозмовниця. Так і є. Мешканка смт Глеваха, що на Київщині Ядвіга Феліксівна ОСТРОВСЬКА. Що привело її до «Рабочего слова»? Виявляється, у нашої колеги з великим педагогічним і журналістським стажем є бажання поділитися чудовими враженнями від перебування у Медичному центрі реабілітації залізничників, що у м. Хмільник. Сьогодні Я. Островська, яка, до речі, протягом декількох років до переїзду на Київщину вела рубрику «Секрети кухні пані Ядвіги» у ЗМІ Кам’янця-Подільського, бажає розповісти про «справжню кузню здоров’я на березі Південного Бугу».

    Такої турботи я не зустрічала раніше ніде

    Зустріч з директором - головним лікарем МЦРЗ, заслуженим лікарем України Віктором Миколайовичем ПІКУШЕМ відбулася в останній день мого від’їзду. Я зайшла, щоб низько вклонитися Людині з великої літери, чудовому керівнику, дбайливому господарю, гідному продовжувачу справи своїх попередників, новатору всього того, чого досягла оздоровниця під його орудою.

    …Видатний німецький філософ Артур Шопенгауер сказав: «Здоров’я до того переважує всі блага життя, що, дійсно, здоровий злидар щасливіший за хворого короля».

    Дійсно, ми згадуємо про здоров’я лише тоді, коли воно починає підводити. І тут перед кожним постають проблеми: куди звернутися за допомогою.

    Саме турботою про самопочуття людей опікується цілий каскад оздоровниць України. Щодо моїх вражень: за свій солідний вік лікувалась у багатьох закладах ще за радянської пори, вже й за часи перебудови оздоровлювалась у м. Трускавці Львівської області тричі, в Кончі-Заспі, в Пущі Озерній, та такої турботи про здоров’я людини, такого відношення, такої потужної діагностичної бази з комп’ютерною обробкою даних, таким детальним обстеженням усіх органів і систем людини не зустрічала ніде.

    Іван Сотников у статті «Адреса здоров’я - залізничний курорт Хмільник» від 5 червня 2009 р. №20 у газеті «Рабочее слово» досить детально і на високому професійному рівні зробив екскурс у минуле, сучасне і майбутнє МЦРЗ.

    Мені хочеться простими словами висловити подяку всім медичним працівникам, які особисто надавали послуги в покращенні здоров’я мені і моєму чоловікові Євгену Чіркіну.

    Медична сестра приймального відділення Людмила Власик зустріла нас наче давніх знайомих. Вже з перших запитань, які вона ставила нам, стає зрозумілим рівень її високої професійності і знання своєї справи. Вручила лікувальні книжки, повідомила, хто лікар.

    І знову ми на подвір’ї. Ніжні пахощі щойно розквітлих рожевих півоній наче пробуджують нас від нічного стану. Ми прямуємо до корпусу, на якому час від часу електронний годинник сповіщає дату, час і температуру.

    - У цьому корпусі ви будете жити, далі вас проведе чергова медсестра, - звертається до нас сестричка з приймального відділення. Кімната №422 розрахована на дві особи. Тут тобі два ліжка, холодильник, телевізор, телефон, туалет, душова… Ще й балкон з оглядом самого центру оздоровниці, де все подвір’я - у квітах, а праворуч - постать Божої Матері, що і зустрічає, і проводжає всіх прибулих. А вночі вона освічена незвичайним сяйвом, наче вселяє впевненість, що саме тут ми отримаємо те, за чим приїхали - здоров’я.

    Їхнє кредо - служба людині

    Є люди - своєрідні магніти. Ти не можеш пояснити, що то за сила йде від твого співбесідника. При зустрічі з нею, мимоволі, від посмішки на її обличчі значно покращується твій настрій. Ці люди - унікальні. Ще більшою є їхня неповторність, коли вони перебувають на службі здоров’я людини.

    Саме такою є наш лікуючий лікар, ведучий терапевт центру Валентина Бойко. Вразив нас її кабінет, особливо бібліотека. Тут і «Енциклопедія ліків», і «Артрози» Пшетаковського, і література кардіологічна, і «Клінічна ревматологія» Носова та багато інших посібників. Перелік лише назв книжок, посібників говорить про високий науковий професіоналізм в області медицини і її бажання опановувати нове. З гордістю наголосила, що її наставником є головний лікар оздоровниці Віктор Пікуш, разом з яким вона закінчувала Вінницький медичний інститут.

    Перш ніж запропонувати лікування, Валентина Василівна запросила пройти обстеження. Що ж, із задоволенням. Адже тут все ретельно підготовлено, довго чекати не потрібно. Результат - у цей же день на столі у лікаря. Ультразвуковий «іспит» провели Олександр ФІКС (він же заступник головного лікаря) та лікар-кардіолог Галина Мельник, яка зробила кардіограму серця.

    А лікування почали, як звісно, з ванн: перлино-хвойні та радоно-вихрові. Перлино-хвойні ванни обслуговує вже понад 15 років Ніна ХАРКІВСЬКА. А Раїса КАЛАЧИК обслуговує радоно-вихрові «купальні» понад 5 років. Обидві сестрички відповідальні, старанні у роботі, з любов’ю ставляться до кожного хворого, намагаються кожному допомогти. Доброзичливість, любов своєї роботи - ось їхнє кредо.

    Недаремно побутує таке прислів’я, що без води і ні туди і ні сюди. Наш організм побудований таким чином, що вода, а особливо, якщо вона насичена радоном, який дарує сама природа, то ліки. Останні з водою потрапляють у наш організм крізь шкіру і допомагають людині швидше одужати.

    І знову ми у кабінеті лікаря Валентини Бойко. Кожна зустріч із нею - це нові призначення, нові процедури. Така методика.

    - Сучасна електронна апаратура веде постійне спостереження за активною роботою головного мозку, артеріального тиску, роботою серця, станом хребта, суглобів, шлунку. А опікуються всією апаратурою високопрофесійні спеціалісти, - пояснює Валентина Бойко.

    Перш ніж призначити нову процедуру, лікар встановлює діагноз, по телефону узгоджує із завідувачами маніпуляційних кабінетів час, щоб хворому не стояти у черзі. Не потрібно шукати медичну сестру, щоб отримати талон на процедуру. Все вирішує лікар.

    Так за 18 днів перебування і лікування в МЦРЗ нас оздоровлювали в кабінеті лазерної терапії Ольга ДОМЕНІШЕНА та Людмила ВЕЛИКОРОДНА. Електроторфогрязелікування (хай не лякає вас термін) на основі грязі із Куяльницького лиману проводила медсестра Людмила ЦИБУШНІК.

    Оздоровчий курс кишкових зрошень - то гарантія прекрасного самопочуття від медсестри Валентини ОЛІЙНИК, яка працює під керівництвом Михайла ШЕВЧУКА - високопрофесійного проктолога.

    Медичний центр нагадує денний стаціонар сучасних поліклінік. Тут добре налагоджено роботу маніпуляційного кабінету. Протягом 10 днів одержувала уколи, а коли запитала медсестру Оксану Голубенко, де каса (адже потрібно розрахуватись), вона відповіла, що все враховано у вартість путівки. Оксана запам’яталась своєю ввічливістю, люб’язністю та дуже легкою рукою.

    Всі процедури проходили під пильним контролем лікаря вищої категорії Валентини Бойко.

    Спитаю, як вона стала справжнім профі? Почалося все з дитячих ігор, де уколами слугували голки з акації і вона, звичайно, була лікарем. Вже тоді не уявляла собі іншого шляху, ніж медицина. Її багатющі фахові знання, її бажання передати все людям задля їх здоров’я підкреслюють слова Есхіла «Мудрий не той, хто знає багато, а той, чиї знання корисні». Цього висловлювання давньогрецького драматурга гідні всі лікарі, всі медичні працівники МЦРЗ.

    Людина і зілина - творіння Божі

    І. Просяник

    Ми у кабінеті фітотерапії. На столах - спеціальні термоси з настоянками трав, що допомагають у лікуванні заради нормалізації тиску та серцевого ритму, діють при неврозі, хворобах шлунку, а також для регулювання функцій кишечника.

    Місцеві фахівці знають, як лікувати захворювання печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, цукровий діабет та легеневі хвороби.

    А готують ці настоянки фармацевт Алла САВЕЛЬЄВА та молодша сестра Людмила ВОЛИНЕЦЬ.

    У цьому ж кабінеті з 12 години А. Савельєва і Л. Волинець відпускають кисневу пінку, яку готують також самотужки. Цікавий факт - це один-єдиний кабінет, до якого стоїть черга. А пінка тут і смачна, і запашна, як ніде. Та ще й не у маленьких 100-грамових склянках, а у значно більших. Тож дітвора та й дорослі займають чергу завчасно.

    Тут же у фітозалі консультує лікар-фітотерапевт Володимир КРУЛЬ. У нього цілий арсенал різноманітних трав’яних зборів.

    - Яка перевага фітолікування над медикаментозним? - запитую я.

    - Великі можливості сучасної медицини у профілактиці та лікуванні різноманітних захворювань не зменшують кількість хвороб, а хронічних стає більше. Сильнодіючі препарати дають швидкий результат, але викликають побічні явища, небезпечніші за саму недугу. Звісно, лікування рослинними засобами потребує часу, терпіння, а особливо - віри. Вилікувавши хворобу, можна бути впевненим, що вона не повернеться. Немає на землі рослини, яка б не лікувала певної хвороби. Людина і зілина - творіння Божі.

    Володимир Круль - першовідкривач фітобару ще з 1959 р. Він кожному пояснює, як і де, при яких хворобах використовувати трави. Консультант вже - пенсіонер, та головний лікар Віктор Пікуш цінує грамотні кадри, відноситься з повагою і вдячністю.

    Ми є те, що ми їмо Авіцена

    Заходимо до приміщення, де розташовано їдальню, проте не варто квапитися до обідньої зали. Чому? Нас зустрічає з усмішкою Розалія СОПЕЛЬНИК, запрошує на екскурсії, подорожі. Тут же на першому поверсі - кіноконцертна зала. Це справжня царина. Музика, пісні, аудіозаписи, що покращують настрій.

    Широкі сходинки ведуть на другий поверх. Не встигли підійти до автоматичних скляних дверей, як вони відчинились. Дієтсестра за призначенням лікаря направила до дієт-зали. Вже перший день перебування в їдальні: смачні сніданок, обід, вечеря; все збалансовано і свідчить, що криза цієї оздоровниці не торкнулась. Тут справжня фабрика-кухня, що нараховує 56 осіб обслуги. Очолює колектив ще з 1973 р. шеф-кухар Михайло ВЛАСЮК. Хто ж він цей чародій, як називають його колеги та курортники? Кожну страву приготовлено за його рецептом - то справжня смакота, естетика, витвір.

    Михайло Михайлович закінчив кулінарне училище, технікум громадського харчування, Київський інститут харчової промисловості (інженер-технолог). Навіть у війську також працював кухарем. У спілкуванні дуже проста людина, толерантна, задушевна.

    - Як же вам вдається у такий скрутний період державної кризи так щедро накривати столи? Тут і банани, і апельсини, і випічка; для діабетиків - печиво, мед, цукерки, не кажучи вже про м’ясні делікатеси та ще й за замовленнями? - запитую.

    - Це заслуга нашого директора, головного лікаря оздоровниці Віктора Пікуша і наших спонсорів із Південно-Західної магістралі.

    Вони лікують наші душі

    Кажуть, що держава починається з освіти і культури. Курорт МЦРЗ м. Хмільник - це маленький осередок нашої неосяжної держави Україна. Сюди з’їжджаються вже сформовані особистості: і науковці, і літератори, і композитори, і медики, і педагоги. Та кожен з них думає про те, щоб не лише покращити своє здоров’я, а й гарно відпочити.

    У цьому закладі культура, як і лікування - на належному рівні. Щоденно директор місцевої радіостудії вітає іменинників з днем народження. Привітала і мене Розалія Сопельник з Днем журналіста 6 червня, чим я була дуже і здивована, і разом з тим раділа. До душі припали виступи завідувача клубу МЦРЗ Павла ДУБОВОГО - керівника чоловічого тріо, що удостоєне звання Народного. При клубі діє чудовий ансамбль під керівництвом Валентини СТОРОЖУК. Лариса ДІХТЯРЕНКО - керівник танцювального гурту. Отже, талантів тут доволі. Ні з яким платним виступом акторів не можна порівняти виступ дуету Павла Дубового та Розалії Сопельник. Сильні міцні голоси із багатим тембральним забарвленням, м’яка роздумлива манера співу, стремління точно передати зміст пісні - це те, що завжди приваблювало слухачів. А їх репертуар - це українські народні співанки, пісні сучасних авторів.

    Рекламою слугував не плакат у фойє кінозалу, а радіомовлення для курортників, що вже не вперше приїжджають покращити своє здоров’я і неодноразово вже чули їх виступ. Чого варта пісня «O, Solo mio» у виконанні Дубового і Сопельник. Залу переповнено, бурхливі оплески - це їм подяка за їх невтомну працю, за їх дарунок радості людям.

    Та найбільшим успіхом у глядачів користується солістка Р. Сопельник. Кожна її пісня - це завжди цілком завершена історія, в якій музика і почуття співачки зливаються в єдине гармонійне ціле. Розалія, як прекрасна драматична актриса, володіючи даром перевтілення, у кожній пісні стає тією героїнею, від імені якої веде свою глибоку схвильовану поетичну розповідь. Між іншим, її перевтіленню допомагає вміле костюмування. Недаремно курортники звернулись до Павла Дубового і Розалії Сопельник, щоб ті повторили свій виступ вдруге. Дві години тривав тріумф талановитих аматорів, що доносили пісні до слухацької аудиторії.

    Я - у студії місцевого радіомовлення, яке щоденно веде все та ж прекрасна Розалія Сопельник. На стіні - охайно оформлені нагороди. Дипломи, почесні грамоти. Подяки за її успіхи у розвитку культури. Тут і вирізки із газет. Одна із них привернула мою увагу своєю назвою «Стихає природа, коли Розалія співає». А ось і подання клопотання щодо присвоєння почесного звання «Заслужений працівник культури України»…

    Природа - у надійних руках

    Шкодую, що не зустрілась з людиною, поєднання творіння рук якої, ентузіазм, любов до природи, плекали неповторну красу. Кожен клаптик землі таїть у собі якусь ідею. Чого варті червоні маки! Кожен курортник на згадку про оздоровницю обов’язково фотографувався на фоні цього прекрасного витвору природи і людських рук.

    Ось алея, що веде до штучного озера. Хто хоч раз побував на цій алеї при сході сонця, почув різноголосся вранішніх пташок - обов’язково знову прийде на берег. Ранкові промені сонця освітили русалку посеред озера, що наче закликає до подорожі. Правий берег обрамлює сосновий лісопарк - дихай досхочу. Тут і станція для човнів, будь ласка, подорожуй. Зліва - альтанки, лави для відпочинку, різнотрав’я, клумби, які милують ранковим подихом квітів не тільки серце, а й душу. Як хороше жити, як хочеться жити, коли про тебе дбають такі люди.

    Здавалося, що охопила всі сторони роботи курорту. Та ні, як же не згадати розповіді начмеда Олександра ФІКСА та завідувачки лікувально-діагностичним відділенням Ніни ДЮГ про цікаву сторінку з нової історії курорту.

    Керівництво центру за ініціативою головного лікаря Віктора Пікуша вирішило пробурити нову свердловину, щоб добути ще одне родовище радонової води. Коли пробурили - назовні вийшла цілюща водиця, що має всі властивості славнозвісної «Нафтусі». Так на території МЦРЗ з’явився бювет №44 зі справжньою «Нафтусею». Тричі на день, перед вживанням їжі, йдуть мешканці-курортники зі спеціальними картками до джерела. Там за допомогою автоматики спраглі отримують водичку потрібної норми та температури.

    Висловлюю велику подяку всім працівникам МЦРЗ, а також Лесі ЛІСНІЙ - завідувачці сектору управління праці та соцзахисту населення Васильківського району Київської області за виділені нам, учасникам війни, дві путівки до чудової оздоровниці - МЦРЗ м. Хмільник.




    Ядвіга ОСТРОВСЬКА

    Царина справжнього затишку


    Київ-Пасажирський. Сервісний центр

    Для сотень і тисяч подорожуючих, чиї маршрути беруть початок або ж завершуються в Києві, сервісний центр столичного залізничного вокзалу вже давно служить таким собі гостинним куточком, де можна не тільки відпочити, а й з користю для себе використати паузу в мандрівці.

    «Фішка» центру - швейцар, але не в тому мундирі, який знайомий кожному з часів дореволюційної епохи. Наприклад, Андрій ШАПОВАЛ, котрий того дня був на зміні, одягнутий в стильний костюм. Привітний й інтелігентний молодий чоловік чемно вітається й одразу цікавиться:

    - Ви хочете поселитися в нашому готелі чи просто відпочити кілька годин?..

    Ні, цього дня було бажання дізнатися побільше про цей затишний готель.

    Старший адміністратор Лілія ГОНЧАР, яка погодилася бути нашим гідом на правах законної господині, запрошує до невеликої екскурсії.

    - Оформлення проживання в готелі відбувається біля стійки адміністратора, - розповідає вона. - У нас - 18 номерів, із них два - люкси. Шість тримісних, дев’ять двомісних і один одномісний, перебування в якому коштує 500 гривень за добу.

    Аби якось компенсувати такий тариф і привернути увагу пасажирів до сервісного центру, тут запровадили 50% знижку на сервіс для тих, хто замовляє номер у готелі.

    Спектр послуг у центрі доволі широкий. Від затишного бару, в якому можна зустріти напрочуд тактовного й уважного бармена Юрія НАГАЧА, - до ламінування й брошурування друкованої продукції. У кого виникне необхідність відвідати власну електронну пошту чи «поблукати» в інтернеті - будь ласка! Сучасний комп’ютер у вашому розпорядженні. А з ним - ще й сканер і принтер. До речі, тут також діє гнучка система оплати за послуги для тих, хто обходиться без готелю, а просто відпочиває перед дорогою. Витрачаючи 40 гривень за годину, пасажири мають можливість залишити свій багаж в камері схову, прийняти душ, попрасувати речі, перевдягтися. Крім того, 30 хвилин можна безкоштовно «сидіти» у всесвітній «павутині».

    Якщо з’являється привід для відзначення якоїсь події - зібратися можна в банкетному залі. У сервісному центрі не забули і про ділових людей. Вони мають змогу зустрічатися й обговорювати ситуацію з бізнес-партнерами у конференц-залі.

    Лілія Василівна не в повній мірі задоволена обсягами послуг, які надає центр. Криза відвернула багатьох людей від поїздок, а отже й від справжнього сервісу. А він, як відомо, не може бути дешевим, адже столичний вокзал живе за європейськими стандартами. На те він і столичний. А працівники центру, який відкрито цілодобово, намагаються так обслуговувати гостей, аби вони з добрим настроєм вирушали в дорогу й довго згадували наше місто. І при першій нагоді навідувалися сюди, до сервісного центру. Туди, де царює справжній затишок.



    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ

    Історія та сьогодення Південно-Західної

    Продовження. Початок тут

    Побачивши можливість для значного збагачення, приватний капітал не тільки кинувся у залізничне будівництво, але й став віддавати йому значну перевагу. Статистика того часу свідчить, що в країні виникло впродовж 1861 - 1873 рр. 53 залізничних товариства з акціонерним капіталом майже 700 млн. крб. тоді як комплекс промислових підприємств - трохи більше 100 млн. крб.

    Варто зазначити, що в суспільстві спочатку неоднозначно сприйняли новий вид транспорту. Знайшлось чимало його противників, які всіляко доводили шкідливість для людей і природи «залізних чудовиськ». Пророкували, що їх поява свідчить про те, що настає кінець Світу.

    Проте невдовзі опір консервативних сил, що виступали проти будь-якого прогресу, було зломлено. Залізниці наочно показували свої переваги - регулярність у перевезеннях, швидкість доставки товарів, безпеку під час подорожі. Поступово відкривалися повною мірою великі економічні, політичні та культурні можливості для розвитку регіонів. Там, де проходила залізниця, починали бурхливо розвиватися промисловість і сільське господарство.

    Водночас, нові комунікації посилювали і обороно-спроможність держави. Ось як з цього приводу з пафосом писала київська громадсько-політична газета «Паровоз» на початку 1869 р.: «Наші залізниці, об’єднавши Балтійське море з Чорним, стратегічні центри з прикордонними пунктами на Заході і Сході, будуть слугувати для швидкого переміщення великих мас військ і його приналежностей від однієї до другої точки. Ми повинні знати, що нині у державі 10 тис. верст залізничних колій, а через 3 роки буде понад 20 тис. Але й зараз вже військові сили можуть швидко з’явитися у будь-якому пункті нашої країни і у кількості, яка потрібна, і у повній готовності зустріти будь-якого ворога».

    Ці слова були доречними, адже в пам’яті громадян ще не стерлися гіркі спогади від принизливої поразки Росії в Кримській воєнній кампанії 1853-1856 рр.

    Після відставки у 1869 р. з поста міністра шляхів сполучення П.П. Мельникова, активного прихильника будівництва залізниць за казенний кошт, а також після передачі вже існуючих приватних магістралей у державне управління, різко змінилася політика російського уряду. Він став надавати всіляку підтримку приватним власникам, поширилася практика продажу їм казенних залізниць. Дійшло до того, що навіть прибуткові державні залізниці переходили до рук акціонерних товариств.

    Улітку 1870 р. Російське товариство пароплавства і торгівлі (РОПІТ) придбало в уряду Одесько-Балтську та Одесько-Єлисаветградську лінії, купило дільницю від Тирасполя до Кишинева та лінію Бірзула - Жмеринка - Волочиськ. Загальна довжина цієї мережі, що одержала назву Одеської залізниці, складала 963 кілометри. РОПІТ побудував ще нову дільницю - від Кишинева до Унген на Пруті.

    У тому ж році на базі казенної Києво-Балтської магістралі було утворене товариство Києво-Брестської залізниці, яке придбало в казни ще одну дільницю Київ - Жмеринка з гілкою Козятин - Бердичів і побудувало лінію від Бердичева до Бреста з відгалуженням на Радзивіллів біля російсько-австрійського кордону.

    Під час спорудження дільниць було понесено великі збитки. Але уряд покрив їх, не притягуючи винуватців до відповідальності.

    Аналогічним було положення і на будівництві Брестсько-Граєвської лінії, що продовжувала Брестську лінію для виходу з Одеси і Києва на колишній кордон з Прусією і до портів Балтії.

    За порівняно короткий період було виконано величезну роботу. Залізнична мережа імперії збільшилася за 25 років (1870 - 1895 рр.) більш ніж у 7 разів. А в 1904 р. її протяжність досягла 63229 кілометрів.

    І все ж російсько-турецька війна 1877–1878 рр. застала країну непідготовленою у транспортному відношенні. Довелося терміново будувати нову лінію від Бендер до Рені на Дунаї і далі - до м. Галац на румунській території.

    Нові залізниці не виправдали надій їхніх власників і казни. Вони не принесли очікуваних прибутків. Це було природним результатом для побудованих наспіх і оснащених застарілою технікою ліній. Незадовільною була і організація експлуатації залізниць.

    А на утримання штатів управлінь витрачалися величезні кошти. Зіграли свою роль і конкуренція між власниками приватних доріг, і суперництво з іншими видами транспорту (водним та гужовим). До 1889 р. тарифи на залізничному транспорті встановлювалися довільно. Кожна дорога вводила провізну плату на свій розсуд. Щоб вистояти в конкурентній боротьбі і забезпечити отримання прибутку, акціонерні товариства почали об’єднуватися. Тож товариства Києво-Брестської, Одеської і Брестсько-Граєвської залізниць у червні 1878-го об’єднались в акціонерне товариство Південно-Західних залізниць. Це була перша в Росії велика залізниця довжиною майже 2200 кілометрів, що складало тоді 10 відсотків всієї залізничної мережі.

    Виникає закономірне питання, чому залізниці отримали таку назву? Річ у тім, що за часів Російської імперії територія нинішньої України називалася Малоросією, а регіон від Київської губернії на південь - Південно-Західним краєм, тобто по відношенню до обох столиць Москви і Санкт-Петербурга ці українські землі містилися на Південному Заході. Нині, коли Україна стала самостійною державою, певно ж назва Південно-Західна залізниця не відповідає її географічному положенню в країні. Проте сторінки її славної історії та сьогодення зберігають вікові традиції, зокрема, й назви.

    Петро МОСКАЛЕНКО

    Футбольні пристрасті у Фастові

    У доволі незвичний спосіб вирішили підготуватися до 60-річчя з дня заснування Фастівського моторвагонного депо місцеві спортсмени. Задовго до 17 грудня, а саме тоді відзначатиметься ця кругла дата, 10 футбольних команд розпочали змагання з міні-футболу. Майже 100 робітників, майстрів, інженерів у вільний від роботи час беруть участь у матчах. Стимулом для бажаючих перемогти є призовий фонд від голови оргкомітету - начальника підрозділу служби приміських пасажирських перевезень Південно-Західної залізниці - Анатолія ШЕЛУДЬКА. Головний суддя змагань - суддя республіканської категорії, ветеран праці Олексій ПИЛИПЕНКО.

    Влас. інф.

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05