РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 38 (9 жовтня 2009)
  • Випуск №38 9 жовтня 2009
    Зміст
    1. Камертони чудового настрою (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    2. Світлі думки Володимира БІЛИКА (Анатолій РОМАНОВ)
    3. День мудрості в Конотопі (Микола ПАЦАК)
    4. Моральний стимул і матеріальне заохочення (Анатолій РОМАНОВ)
    5. Від Ворожби до Зернового через Глухів (Микола ПАЦАК)
    6. Бережіть власне серце, будь ласка! (Сергій ОРЕЛ, Світлана ПУСТОВІТ)
    7. Геометрія долі (Віктор ЗАДВОРНОВ)

    Камертони чудового настрою

    Багатіє талантами столична магістраль. Шість закладів культури об’єднують самодіяльних митців структурних підрозділів залізниці. Цілком зрозуміло, що жодна урочиста подія не відбувається без їхньої участі. Але одна справа, як кажуть, брати участь у гастролях рідною дирекцією. І зовсім інша - репрезентувати українське та іноземне мистецтво на сцені Дарницького будинку культури у м. Києві. Як сказав у короткому інтерв’ю голова оргкомітету огляду-конкурсу, заступник начальника Південно-Західної залізниці Іван СОЛОВЕЙ, є надія, що цей захід запам’ятається для кожного з майже чотирьохсот учасників дійства.


    свято творчості відкриває Іван СОЛОВЕЙ

    Свято творчості - таку доволі справедливу назву дали Другому турові огляду-конкурсу народної творчості працівників Південно-Західної залізниці його співавтори. Це означає, що численні репетиції аматорів Заслуженої хорової капели Управління столичної магістралі, клубу ст. Ніжин, духових оркестрів будинків науки і техніки ст. Жмеринка та ст. Конотоп, вокального квартету Медичного центру реабілітації залізничників (м. Хмільник) та багатьох їхніх колег із Житомира, Коростеня, Шепетівки, Козятина, Києва, Жмеринки не пройшли даремно. Високий рівень виконавської майстерності було відповідно оцінено членами журі.


    Аліна ВАСИЛЬЄВА. Запам'ятайте це ім'я!

    Ступінь художнього виконання, артистизм, жанрова оригінальність, сценічна культура - за такими критеріями добірне журі оцінювало силу-силенну аматорських виступів. У складі суддівської колегії цьогоріч були заслужений артист України, соліст Державної академічної чоловічої хорової капели України імені Л. Ревуцького Віктор ШУЛЯК, заслужений діяч мистецтв України, диригент цієї капели Володимир КУРАЧ, виконавчий директор Української асоціації народного танцю Юрій ВЕРНИГОР та доцент кафедри режисури Національного університету театру, кіно та телебачення імені І. Карпенка-Карого Володимир ФЕДОРОВ.


    Для самодіяльних артистів, які змагалися в естрадному, фольклорному, театральному, танцювальному, цирковому видах мистецтва день, 2 жовтня 2009 року запам’ятається на все життя. Ясна річ, переможці огляду-конкурсу отримають пам’ятні нагороди і путівки на заключний концерт, який незабаром відбудеться у Центральному будинку науки і техніки Харківської дирекції залізничних перевезень Південної залізниці. А у творчому доробку лауреатів - тепер дипломи від організаторів Другого туру огляду-конкурсу народної творчості працівників Південно-Західної залізниці.


    Знайомі ноти

    Справжнім тріумфом української пісні став виступ Заслуженої хорової капели Управління столичної магістралі під управлінням Андрія ВОРОШИЛОВА. Гімн «Боже, Великий єдиний», автором музики якого є неповторний Микола Лисенко, розкладено на чотири голоси. У виконанні сорока самодіяльних співаків цей шедевр захопив глядацьку залу. Неменш приязно сприйнято і пісню «Воскресла» (музика Є. Савчука на слова О. Олеся). Багатющі музичні перлини, що мають глибину авторської думки, духовну красу, у виконанні цього колективу чарують.


    Хіба не красуня?!

    Мистецьке різнобарв’я. Це завдяки довершеному донесенню до слухачів народної пісні «Ой чий то кінь стоїть» у виконанні вокального квартету МЦРЗ м. Хмільник, класичної «Зорьки алой» - від начальника комерційного відділу Коростенської дирекції залізничних перевезень Леоніда ГРОНСЬКОГО, «Смерекової хати» - подарунку дуету зі ст. Житомир у складі Надії САВЧЕНКО та Надії ЩЕРБАНЬ, «Гей, пливе кача» - від чоловічого вокального ансамблю «Ad libitum», «Ой не світи, місяченьку» від Євгенії ГАЄВСЬКОЇ з Козятина можна було раювати у пісенній гармонії.


    Дивуйся, смійся, співай, Україно, разом із Світланою КУЗНЄЦОВОЮ та Анатолієм ГОНТОЮ зі станції Київ-Жовтневий!

    Не з чужих слів знаю, як талановитій людині важко готувати кожний окремий номер. Адже на суд аудиторії виносиш не лише свій талант. Намагаєшся передати поетичну силу, музичну довершеність ліричного твору. А звідси і хвилювання за лаштунками сцени, і творчий запал за мить перед виходом до слухача... Попри це милозвуччя співу від киянки Світлани КОСТЮК, живлячі душу куплети про те, що «Сади цвітуть» від учасників чоловічого тріо «Елегія» з Хмільника, щиросердна «Молитва» від конотопчанки Тетяни КАЛИТИ, повна непідробного ліризму присвята «Моїй Україні» від квиткового касира з Шепетівки Вікторії СЕРЕДЮК - то доказ збереження сили та глибини пісні, примноженої чарами цікавих особистостей.


    Таланти з Житомира. Запальні танцюристи з «Колориту»

    Під час огляду-конкурсу цікаво було спостерігати за кожним із членів журі. Але особливу увагу я звернув на роботу заслуженого діяча мистецтв України, диригента Державної академічної чоловічої хорової капели імені Л. Ревуцького Володимира Курача. Річ у тім, що кожний пісенний виступ маестро перевіряв за допомогою камертона. Мета зрозуміла - не помилитися у виборі справжніх пісенних талантів з високим рівнем виконавської майстерності.


    Милозвучний голос з Конотопа. Тетяна КАЛИТА

    Процес народження інструментальних одкровень від універсала гри на флейті і трубі Ярослава ЦИСЯ (м. Хмільник), від віртуоза-скрипаля

    В. СВІНЦІЦЬКОГО з Шепетівки та соліста-баяніста зі Жмеринки Миколи СТУКАНА потребують окремих публікацій у газеті залізничників. Ось де справжня гармонія талановитих виконавців і музикальних інструментів. Прекрасне явище, скажу я вам.


    У польоті польки-подолянки

    Вкотре порадів за дитячі таланти. Зразковий танцювальний ансамбль «Колорит» із Житомира, під керівництвом Руслана та Світлани ДАВИДОВИХ, приємно подивував «Полькою з табуретками». У вас ця назва викликає посмішку? А у залі у ту мить царювали ще й оплески у такт мелодії танцю. Невичерпну енергію та довершеність лінії запальних рухів від юних аматорів з дитячого зразкового танцювального колективу «Фламінго» було сприйнято глядачами як належить - «на ура!». Виправдала очікування своїх земляків і коростенська «Полісяночка». Словом, дитячі колективи довели справами: їхні перемоги ще попереду.

    Мимоволі порадієш буянню фарб на сцені. Будемо об’єктивними: як і минулого року, керівники підрозділів та голови профспілкових осередків добре попрацювали над тим, щоб кожен учасник заходу мав оригінальний сценічний костюм. Класичне поєднання форми і змісту вкотре порадувало шанувальників аматорських колективів. А таких у залі, попри специфічність огляду-конкурсу (серед глядачів переважали безпосередні учасники заходу), було також чимало.

    ...Відшумів, вдало представивши залізничні таланти, Другий тур огляду-конкурсу народної творчості працівників Південно-Західної магістралі. Отже цілком природно, що багатюща аматорська душа надає залізничному загалу більше струн, більше барв, каскад інших душевних багатств. Вона не завмирає ні на день, підтримуючи багату українську культуру, яка переповнена красою, світлом, теплом, радістю, з гармонізованою різноманітністю. Головне, що об’єднує самодіяльних митців - глядацькі симпатії. Це дорогого коштує.

    Отже, як повідомили в оргкомітеті Другого туру огляду-конкурсу народної творчості працівників Південно-Західної залізниці, місця тут розподілено таким чином.

    Музичне мистецтво

    Хорові колективи

    Перше місце - заслужена хорова капела Управління Південно-Західної залізниці; хоровий колектив Будинку науки і техніки ст. Коростень.

    Друге місце - хоровий колектив «Струни серця» Будинку науки і техніки ст. Козятин.

    Духові оркестри

    Перше місце - духовий оркестр Будинку науки і техніки ст. Жмеринка.

    Оркестри та ансамблі естрадної музики

    Перше місце - ансамбль «Ретро-класік» Будинку науки і техніки ст. Жмеринка.

    Солісти інструментального жанру

    Перше місце - В. Свінціцький. Будинок науки і техніки ст. Шепетівка.

    Друге місце - Я. Цись. МЦРЗ Хмільник.

    Вокальні ансамблі естрадного жанру

    Перше місце - народний самодіяльний колектив «Гурт Кордон» Будинку науки і техніки ст. Жмеринка.

    Друге місце - жіночий вокальний ансамбль «Фортуна» Будинку науки і техніки ст. Конотоп.

    Третє місце - вокально-інструментальний гурт «Слов’яни».

    Вокальні ансамблі фольклорного жанру

    Перше місце - вокальний ансамбль «Джерело» Будинку науки і техніки ст. Шепетівка.

    Друге місце - вокальний ансамбль «Калина» ст. Київ-Жовтневий.

    Третє місце - вокальний квартет МЦРЗ Хмільник.

    Вокальні ансамблі класичного жанру

    Перше місце - чоловічий вокальний ансамбль «Ad libitum» Будинку науки і техніки ст. Конотоп.

    Окремі виконавці естрадного жанру

    Перше місце - Вікторія Середюк. Будинок науки і техніки ст. Шепетівка.

    Друге місце - Олена Отрощенко. Будинок науки і техніки ст. Коростень.

    Третє місце - Н. Крутько.

    Окремі виконавці класичного жанру

    Перше місце - Євгенія Гаєвська. Будинок науки і техніки ст. Шепетівка.

    Друге місце - Леонід Гронський. Будинок науки і техніки ст. Коростень.

    Третє місце - Ю. Тарасова.

    Окремі виконавці фольклорного жанру

    Перше місце - С. Кузнєцова. Ст. Київ-Жовтневий.

    Друге місце - М. Денисенко. Клуб ст. Ніжин.

    Третє місце - Л. Кучинська. Будинок науки і техніки ст. Коростень.

    Хореографічне мистецтво

    Народна хореографія (колективи)

    Перше місце - колектив «Колорит» ДН-4 ДС Житомир.

    Друге місце - танцювальний колектив «Веснянка» Будинку науки і техніки ст. Конотоп.

    Третє місце - танцювальний колектив «Зорянка» Будинку науки і техніки ст. Козятин.

    Бальна хореографія (колективи)

    Перше місце - дитячий зразковий танцювальний колектив «Фламінго» Будинку науки і техніки ст. Жмеринка.

    Сучасна хореографія (колективи)

    Перше місце - солісти танцювального колективу «Веснянка» Будинку науки і техніки ст. Конотоп.

    Друге місце - колектив «Браво» Будинку науки і техніки ст. Коростень.

    Окремі виконавці сучасної хореографії

    Перше місце - солісти танцювального колективу «Фломенго» Будинку науки і техніки ст. Козятин.

    Театральне мистецтво

    Театральні колективи

    Друге місце - Народний театр клубу залізничників ст. Ніжин.

    Окремі виконавці театрального жанру

    Перше місце - виконавці А. Гонта, С. Кузнєцова.

    Циркове мистецтво

    Циркові колективи

    Третє місце - циркова студія «Фантазія» Будинку науки і техніки ст. Шепетівка.

    Окремі виконавці циркового жанру

    Друге місце - циркова студія «Фантазія» Будинку науки і техніки ст. Шепетівка.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Світлі думки Володимира БІЛИКА

    Володимир БІЛИК на ст. Дарниця - людина відома й авторитетна. І справа не лише у тому, що посада його - станційний диспетчер - одна з ключових у залізничній ієрархії. Адже справедливо сказано: не місце красить людину, важливіше те, як людина зарекомендує себе на цьому місці. А зарекомендував себе Володимир Миколайович найкращим чином: на нього і на зміну №1, яку він очолює, рівняється весь колектив цієї величезної станції.


    станційний диспетчер зміни №1 ст. Дарниця Володимир БІЛИК

    Так, станція Дарниця стала його долею. 15 років тому розпочав він на ній свій залізничний шлях приймальником поїздів. Три роки був оператором сортувальної гірки, стільки ж - черговим по гірці. Певний час пропрацював поїзним диспетчером Північного кола Київської дирекції, та невдовзі рідна станція знову покликала до себе. І ось уже восьмий рік примножує він її трудову славу на нинішній посаді.


    черговий по парній гірці Василь ЧЕПУРНИЙ

    З Володимиром Миколайовичем ми знайомі давно: ще з тих часів, коли він працював черговим по парній сортувальній гірці. Пригадую, як докладно він вводив мене в курс своєї справи, розповідав, як діє система ГАЦ (гіркова автоматична централізація). Пам’ятаю, як В. Білик переконував у тому, яка це не проста, але захоплююча справа - розформування та формування поїздів через використання механізованої сортувальної гірки.


    оператор системи ГАЦ парної гірки Едуард ЛІСУНОВ

    Життя не стоїть на місці. Багато води спливло з того часу, багато перемін сталося і в країні, і на залізниці. І ось з Володимиром Миколайовичем ми знову зустрілися в технічному центрі ст. Дарниця, у тому ж самому майже фантастичному повітряному «акваріумі» - на посту чергового по гірці. Звідси процес формування поїздів видно як на долоні. Знову він з ентузіазмом розповідає про свою роботу. Тільки зміст оповіді дещо змінився, адже й обов’язки у нього тепер не порівняти з попередніми. І рівень відповідальності, звісно, більший. Тому й частіше лунають в його голосі нотки щирого уболівання, стурбованості за власну справу, за рідний колектив. Гадаю, доречно зауважити, що за час роботи Володимира Миколайовича станційним диспетчером його зміна у галузевому змаганні двічі виборювала перше місце та декілька разів призові. А серед підрозділів станції - шість разів відзначала перемогу. До речі, й за перше півріччя цього року також.


    маневровий диспетчер Сергій БЛАЖКО

    - Перше, доволі традиційне, але не менш цікаве запитання про повсякденні турботи, з яких складається Ваш звичайний робочий день, - запитую мого співрозмовника.

    - Зазвичай, приходжу на роботу хвилин за сорок до початку зміни, - відповідає Володимир Миколайович, - аби докладно дізнатися про ситуацію на станції. Треба ознайомитися з різноманітною службовою інформацією. Цікавить все, зокрема, скільки в наявності вагонів з місцевими вантажами, скільки поїздів уже готові до відправлення. А ще необхідно дізнатися про кількість господарських поїздів. А ще - про зміст наказів, що надійшли з дирекції та управління залізниці тощо. Виходячи з отриманих даних, даю вказівки своїм колегам. Проте обов’язково робочу зміну починаю з інструктажів з безпеки праці. Це - закон. Про це не можна забувати ніколи. Щозміни стежу за виконанням планового графіка маневрової роботи. Факт: майже завжди на поточному графіку відображається перевиконання планового завдання. Вже по завершенні зміни підбиваємо підсумки, підраховуємо, скільки поїздів відправлено, скільки сформовано, скільки пропущено транзитних. Проте головна турбота, повторюю, - це люди: аби всі були цілі і здорові. Адже наша робота пов’язана з підвищеною небезпекою.

    - Серце станції - сортувальні гірки. Кому довірено опіку над ними?

    - Дійсно, парний та непарний сортувальні парки з механізованими гірками, де відбувається розформування та формування поїздів, - найважливіші дільниці на станції, і ми прагнемо, аби вони перебували у надійних руках. Про чергового по парній гірці Василя Чепурного можу сказати - сумлінний, грамотний фахівець з двадцятирічним досвідом. А на непарній гірці черговим - Владислав Бардаш, він зовсім молодий, йому 22 роки, проте й він зарекомендував себе з найкращого боку. Працює під керівництвом досвідченого маневрового диспетчера непарної системи Олександра Магрука. Зазначу, що дуже відповідальна робота у операторів сортувальної гірки, до неї треба мати вроджені почуття, швидку реакцію, швидкість мислення, впевненість у діях. Далеко не кожен підходить на цю посаду.

    Едуард Лісунов восьмий рік працює оператором парної гірки, його дії впевнені і чіткі. Сортування вантажного рухомого складу - процес не з простих. На непарній гірці працюють Оксана Білик, Ганна Донік, Петро Худащев - теж досвідчені та перевірені фахівці. Норма за зміну по парній гірці - 730 вагонів, по непарній - 830. Проте ці показники, як правило, перевиконуються. Обробляємо відповідно майже 1000, а іноді й 1100 вагонів. Це на тлі того, що порівняно з минулим роком обсяги роботи зменшились на 20%.

    Успіх у виробничому процесі багато в чому залежить від чергових по парках відправлення, які мають роботу з документами і відповідають за відправлення транзитних і поїздів свого формування. Молода за віком, але попри це беручка до роботи Марія Сидоренко та досвідчена Катерина Кланца впевнено справляються зі своїми обов’язками.

    - Розкажіть трохи докладніше про те, які виробничі завдання доводиться виконувати вашим фахівцям впродовж дванадцяти годин виробничої зміни?

    - Завдань багато. Ви, певне, знаєте, що на станцію Дарниця вантажні потоки йдуть у чотирьох напрямках: Конотопський, Гребінківський, Коростенський, Козятинський. Ясна річ, «фабрика» маршрутів працює і для формування поїздів, що відправляються за зворотними напрямками. Здійснюють пропуск пасажирських та електропоїздів. Приймання транзитних поїздів, а таких трапляється до двадцяти впродовж зміни, теж враховується до їх активу.

    Є й вантажна робота, якою керує маневровий диспетчер Сергій Блажко. Це саме та робота, яка приносить доходи станції. Вона складається із вивантаження вугілля на Дарницьку ТЕЦ, щебеню для будівництва моста через Дніпро та для потреб будівельних комбінатів, дизпалива для дарницьких локомотивників. Обслуговуванням транспортників з Дарницького вагоноремонтного заводу та ст. Київ-Ліски, де формуються контрейлерні поїзди «Ярослав» та «Вадул», теж переймаються працівники зміни.

    - Знаю, що головна турбота з приймання та відправлення поїздів лежить на чергових по станції. Як ви підбираєте фахівців на ці відповідальні посади?

    - Перш за все хочу зауважити, що опора колективу - це наші ветерани, мудрі наставники молоді. Серед них треба відзначити чергову по станції Галину Ляшківську. Понад 40 років віддала рідній станції Галина Андріївна і виховала не одне покоління залізничників. У неї проходив залізничну науку начальник відділу перевезень Київської дирекції, недавній начальник станції Дарниця Павло Зінченко, а також нинішній заступник начальника станції з технічної роботи Богдан Марчук. А зараз вона передає власний досвід молодій черговій по станції Людмилі Лагоді. Взагалі, в колективі працює багато молоді, середній вік - 25 років. Ми робимо ставку на молодь, за нею - майбутнє залізниці. Тож я прагну виховувати, вирощувати добрих фахівців. А для цього варто приглядатися, знаходити перспективних. Рекомендувати начальнику станції на затвердження на вищу посаду - то також моя прерогатива. Серед перспективних молодих фахівців можу назвати Наталію Петрову, яку зовсім недавно затверджено черговою по станції. Кілька місяців працює черговим Олександр Матвійчик. А Валентина Шибко - чотири роки. Це достойна молодь.

    Навіть під час економічного спаду станція працює в напруженому ритмі. До того ж, наголошую, її діяльність ускладнюється постійними технологічними «вікнами» з ремонту колійного господарства та засобів СЦБ, уповільнювачів, контактної мережі. Це аж ніяк не сприяє налагодженню безперебійної роботи, але все-таки вона не припиняється. І результати в нас непогані. Можу запевнити, хто пройшов школу на нашій станції, стає справжнім залізничником.

    - Зараз не найкращі часи для залізниці. Як Ви вважаєте, чи скоро з’явиться «світло в кінці тунелю»?

    - Можу сказати, що, починаючи з другого кварталу, відчувається пожвавлення в перевезеннях. На захід йде вугілля та метал, на південь до морських портів - зерно, надходить залізна руда з Росії.

    Зараз у середньому за добу через станцію проходить до півтори тисячі вагонів, вважаю, що є всі передумови, аби вантажний потік до кінця року подвоївся. Я за природою - оптиміст і дуже сподіваюся на те. Впевнений, на залізниці завжди буде робота. А буде робота - будуть гроші, життя неодмінно покращиться.

    Анатолій РОМАНОВ

    День мудрості в Конотопі

    У післяобідню пору 30 вересня зала Будинку науки і техніки Конотопської дирекції залізничних перевезень поступово наповнюється ветеранами. На вузлі їх понад чотири тисячі, тут же вміститься кілька сотень. Але не бачу молодих пенсіонерів, тих, хто до нового життєвого статусу долучився рік чи два тому. Можливо, зайняті справами - здоров’я ще дозволяє. Або ж соромляться пенсійного віку. І таке буває. Знайома конотопчанка у трамваї завжди бере квиток, хоча закон дозволяє їй їздити безкоштовно. Показувати пенсійне посвідчення, демонструвати всім, що їй уже за…, принципово не хоче. «Вік людини, - пояснює, - не в паспорті треба дивитися. Запитайте - і я відповім, що мені лише …надцять. Такою я себе почуваю. І не більше».

    До зали заходять колишній начальник відділу кадрів дирекції Василь Дмитрович Горожанкін, колишній головний інженер дистанції електропостачання Микола Петрович Некрашевський, інші ветерани. Радо вітаються зі знайомими: тепер не часто доводиться бачитись. З’явився і блискавично зник Сергій Макарович Зіньчук - фронтовик, колишній машиніст локомотивного депо Конотоп. Йому вже за вісімдесят, але ще їздить на своїй червоній «копійці», активно займається громадськими справами і співає у міському ветеранському хорі.

    «День ветерана - це день мудрості», - із приємного для слуху присутніх розпочала виступ заступник директора Будинку науки і техніки Юлія Веретнова. Вона привітала всіх зі святом й передала естафету духовому оркестру, який виконав дві нові у своєму репертуарі мелодії - «Вільна Україна» та «Давайте грати диксиленд».

    Від профспілки ветеранів вітала заступник голови Конотопського теркому Наталія Макаренко.

    А далі - концерт учасників художньої самодіяльності. Виступили вокальний жіночий ансамбль «Фортуна», чоловічий вокальний ансамбль «Ad libitum», танцювальний колектив «Веснянка», солісти Андрій Веретнов, Тетяна Калита, Віолета Авдієнко, Ігор Дяченко, Валерій Клименко, юний декламатор Михайлик Кликало. Не залишилися в боргу й ветерани. Від них на сцену піднялася Ганна Іванівна Ярохно. Вона прочитала кілька власних усмішок соціального спрямування, тепло сприйнятих залом.

    Студентка київського вузу Марія Ширіна виросла на цій сцені - танцювала в ансамблі «Веснянка», співала, не пропускаючи жодного концерту для пенсіонерів-залізничників. Та й цього дня вона викроїла час для виступу. Після танцю Марія Ширіна букетом квітів привітала свою бабусю - Олену Іванівну Чичеріну, яка працювала колись у вагонному депо.

    По закінченні концерту ветерани одержали святкові набори. Такі ж заходи відбулися й на інших вузлах дирекції.

    Микола ПАЦАК

    Моральний стимул і матеріальне заохочення


    переможці конкурсу - Олена СЕРДУНИЧ, Артем МАРОВ, Юлія ТИЩУК.

    Швидкостемір - механічний прилад, який записує параметри руху поїзда без участі людини: час, швидкість, роботу гальм, напрямок руху, вмикання автостопа, показання світлофорів - давно став звичним технічним пристроєм у кабіні будь-якого локомотива. Цей «розумник» дає можливість відновити всі умови руху поїзда та дій машиністів після закінчення маршруту. Паперова стрічка зафіксує всі обставини рейсу, проте, прочитати її зуміє лише фахівець. Штат техніків-розшифрувальників швидкостемірних стрічок є у кожному локомотивному і моторвагонному депо.

    Від справжнього фахівця вимагається вміння робити точні та чіткі висновки. Помилятися він права не має, адже швидкостемірна стрічка - це документ, який має юридичну силу при розслідуванні нештатних ситуацій.

    Між іншим, спеціального учбового закладу, де готують цих фахівців, не існує. Необхідними знаннями вони оволодівають безпосередньо в депо під керівництвом заступника начальника з експлуатації та машиніста-інструктора з гальмових пристроїв. Щороку провадяться короткочасні курси підвищення кваліфікації при Київському електромеханічному технікумі.

    У локомотивному депо Козятин відбувся перший конкурс техніків-розшифрувальників. Захід було організовано локомотивною службою Південно-Західної залізниці. Серед його ініціаторів - перший заступник начальника служби Микола АНДРІЯШ та помічник начальника служби з безпеки руху Валерій МЕЛЬНИК.

    - Важливість цього заходу, сподіваюсь, ні в кого сумнівів не викликає, - каже Валерій Михайлович. - Адже він спрямований на підвищення престижу професії техніка-розшифрувальника, на зростання рівня їх теоретичних та практичних знань, а загалом - на підвищення безпеки руху. В службі було розроблено Положення для проведення конкурсу техніків-розшифрувальників швидкостемірних стрічок, яке затвердив начальник залізниці.

    Конкурси представників різних спеціальностей постійно проводяться на магістралі. І користь від них - очевидна. Тепер до їхнього переліку додався ще один. Він стане теж постійним, буде відбуватися щороку.

    О десятій ранку у кабінеті охорони праці локомотивного депо Козятин зібралася «чудова десятка» техніків-розшифрувальників локомотивних та моторвагонного депо. Привітати учасників конкурсу завітав мер Козятина Михайло Висоцький, колишній начальник депо та локомотивної служби залізниці. Мить - і в аудиторії запанувала ділова обстановка.

    Судити конкурс було призначено компетентну комісію у складі Миколи Андріяша (голова), першого заступника начальника служби приміських пасажирських перевезень Василя Романюка, заступника начальника депо Київ-Пасажирський з експлуатації Сергія Муренка, його козятинського колеги Василя Мандзюка, машиністів-інструкторів Володимира Повисшого з депо Київ-Пасажирський та Олександра МАРЧЕНКА з Гречан, а також помічників начальників з безпеки руху локомотивної служби Валерія Мельника та служби приміських пасажирських перевезень Олега ГУШЕЛЯ.

    Конкурс проходив у два етапи. На першому учасники мали дати відповіді на питання тестів щодо роботи засобів сигналізації, гальм, а також стосовно посадових інструкцій.

    На другому етапі треба було знайти помилки та неточності на швидкостемірних стрічках, які було роздано учасникам конкурсу. Над складанням цих «ребусів» потрудилися члени комісії - Сергій Муренко та машиніст-інструктор Володимир Повисший.

    …Проходить відведений час, і голова комісії Микола Андріяш оголошує результати конкурсу: переможцем визнано техніка-розшифрувальника локомотивного депо Козятин Олену СЕРДУНИЧ, друге місце - за представником депо Київ-Пасажирський Артемом МАРОВИМ, третє виборола Юлія ТИЩУК з локомотивного депо Жмеринка.

    Підхожу до переможців, цікавлюсь враженнями про конкурс. Перше питання до Олени Сердунич, яка, певне, є й наймолодшою серед учасників.

    - За освітою я - економіст, - розповідає дівчина. - Проте, коли запропонували оволодіти фахом розшифрувальника, погодилась без коливань. Робота ця мене по-справжньому захопила і ось уже чотири роки займаю цю посаду. Для підвищення фахового рівня їздила на курси до КЕМТу, згодом - до колег з локомотивного депо Чернігів. Звичайно, до будь-якої справи треба ставитися сумлінно, а до нашої особливо, адже від неї напряму залежить безпека руху.

    Артем Маров ще недавно працював помічником машиніста електровоза. Навіть отримав права на керування локомотивом. Стати машиністом - було його заповітною мрією. Але доля розпорядилася інакше: медики поставили крапку на його мрії. Та без рідного депо життя не уявляв. Ось і довелося перекваліфікуватися в техніка-розшифрувальника. Звичайно, зі своїм досвідом та знаннями секретів у цій справі для нього немає.

    Юлія Тищук на обраній посаді в локомотивному депо Жмеринка працює понад 10 років. Вона, як і Олена, віддана своїй справі. - Звичайно, взяти участь у цьому конкурсі для мене було дуже престижно, - каже вона, - і всі мої колеги будуть намагатися також вибороти таке право у майбутньому. А заслужити його можна тільки сумлінною працею та ґрунтовними знаннями.

    - Вважаю, що конкурс пройшов успішно, - підбиває підсумки Микола Андріяш, поздоровивши переможців і всіх учасників. - Безперечно, сьогоднішній захід сприятиме підвищенню уваги до проблем підготовки розшифрувальників швидкостемірних стрічок. Це, погодьтесь, допоможе фахівцям отримати моральний стимул та матеріальне заохочення. А головне те, що від таких заходів виграє безпека руху поїздів.

    Анатолій РОМАНОВ

    Від Ворожби до Зернового через Глухів

    Вузьку колію сьогодні практично не побачиш. У всякому разі в Конотопському транспортному регіоні якщо вони й є, то десь на території незалізничних підприємств. І цілі покоління виросли, про вузькоколійку знаючи лише з книжок. Наприклад, із бестселера радянського часу - повісті «Як гартувалася сталь», де головний герой в холодну осінню пору будує вузькоколійну залізницю від Боярки до Києва. Але ще століття тому роль дільниць не із 1520 міліметрами між рейками була значимою - Терещенко з’єднує вузькоколійками свої цукрові заводи з основними залізничними лініями, вузькоколійні вітки відходять від Ворожби, Конотопа й інших крупних станцій Московсько-Київської залізниці, у значній мірі забезпечуючи транспортні потреби краю. Пізніше вони будуть перешиті на широку колію. І вузькоколійна вітка Ворожба - Глухів - Середино-Буда залишиться лише в пам’яті зовсім древніх старожилів та на сторінках історичних документів.

    Станція Ворожба на початку минулого століття одержувала 55 мільйонів пудів різних вантажів щороку, в тому числі солі - 11 мільйонів, вугілля - стільки ж, зерна - 4,5 мільйонів пудів. Відправляла Ворожба понад 25 мільйонів, переважно деревини. Щоб зрозуміти, наскільки великий цей обсяг, потрібно порівняти з роботою інших станцій. Наприклад, Конотоп на той час мав щороку по мільйону навантаження і вивантаження. Стільки ж Бахмач, хоч відразу по відкритті руху Любаво-Роменською залізницею ці показники були у кілька разів вищими.

    Свою назву станція одержала від однойменної слободи поряд із містом Білопілля (тепер районний центр Сумської області - авт.). До речі, населений пункт із такою ж назвою є і в Сумському районі, і, на думку дослідників, Ворожбу Білопільську заснували переселенці-козаки із села, що під Сумами. На початку минулого століття слобода налічувала чотири з половиною тисячі жителів, мала поштову станцію, притулок для бідних, кілька лавок і базар. А першу церкву тут збудували ще в 1676 р.

    Залізниця від Ворожби до Середино-Буди нараховувала 141 версту. Перша станція за Ворожбою - Тьоткіно, далі - Щечково, Марково, Крупець. Все це російська територія, і лише на 74-й версті вузькоколійки була наступна «українська» станція - Заруцька. Звідси вантажі тільки відправлялися. Щороку в середньому по 120 - 125 тисяч пудів. Поряд зі станцією розташовувався відносно крупний поміщицький маєток із горілчаним заводом. Подібних заводів і заводиків на Глухівщині тоді нараховувалося багато, і Глухівський повіт вважався найбільш промислово розвиненим краєм Чернігівщини.

    Від Заруцької до Глухова - вісім верст. Перша згадка про місто датується 1152 р. Це була резиденція чернігівських князів, які започаткували рід Одоєвських. Місто багате історичним подіями. Наприклад, саме під ним у 1663 р. зазнав поразки польський король Ян-Казимир. У 1669 р. в Глухові на раді був обраний гетьманом Дем’ян Многогрішний й ухвалено низку важливих державних документів - так звані Глухівські статті. Трохи пізніше тут у присутності царя Петра І митрополит Київський з Чернігівським та Переяславським архієреями прокляли Івана Мазепу, було страчено полковника Чечеля й інших захисників Батурина, обрано гетьманом Івана Скоропадського. А у 1748 р., уже маючи статус головного міста Гетьманщини, Глухів майже повністю вигорів - вогонь зруйнував 275 будинків, кілька шкіл і шпиталів. Після пожежі місто поступово відроджувалося, але його велич минула. На

    кінець ХІХ ст. в ньому проживало близько 15 тисяч населення, діяли чоловіча й жіноча гімназії, працював учительський інститут, який закінчили у свій час Олександр Довженко, Степан Васильченко, Сергій Сергеєв-Ценський. Значний внесок у розвиток міста зробила родина цукрозаводчиків Терещенків.

    Говорячи про Глухівщину, не можна не згадати про монастирі. За 22 версти по дорозі на Путивль, розповідають давні путівники, діяв Петропавлівсько-Бутирський чоловічий, заснований у ХІІІ ст. У 1694 р. його ігуменом був Дмитро Ростовський, причислений до лику святих православної церкви. У монастирі поховали відомого поборника православ’я архімандрита Мельхісидека Значко-Яворського. У Миколаївській пустині, це поблизу монастиря, святий Дмитро Ростовський писав свої Четьї-Мінеї, а вода із викопаного ним колодязя вважалася цілющою. За шість верст від монастиря «ламали» жорновий камінь, який відправляли до Києва і навіть Москви.

    Станція Глухів за обсягами вантажної роботи наприкінці позаминулого і початку минулого століття майже не поступалася Конотопу та Бахмачу. Звідси відправляли щороку мільйон пудів вантажів, одержували більше півмільйона.

    За Глуховом через 19 верст була станція Горілий Хутір, за нею - Свеса, досить крупна станція того часу. Навантаження і вивантаження на ній становило близько 600 тисяч пудів щороку. Від Свеси до Горілого Хутора - 14 верст. Станція сусідила з однойменною слободою, у якій діяло кілька заводів Миколи Неплюєва. Заводи пізніше були передані ним у власність Хрестовоздвиженського трудового братства.

    Рід Неплюєвих - давній і добре відомий. Іван Неплюєв, один із гардемаринів Петра, був російським резидентом у Константинополі, командував військами в Україні. По смерті Петра потрапив у немилість до цариці й одержав призначення в Оренбурзький край, де за шістнадцять років, як свідчать документи, «принес большую пользу». Педагог і релігійний діяч Микола Неплюєв заснував трудове товариство, унікальну організацію, яка жила за християнсько-соціалістичними принципами.

    Від Свеси до Юрасівки (Михайлівської) - десять верст. З цієї Юрасівки згодом утвориться Хутір Михайлівський, нинішня крупна станція Конотопської дирекції, міждержавний пункт передачі вагонів, і місто, що одержало символічну назву, Дружба. Поряд зі станцією на Михайлівському хуторі діяв ще з 1835 р. крупний цукровий завод Терещенків, і працювало на ньому майже півтисячі робітників. Дещо далі був Дорошенків маєток, агропромислове господарство з тринадцятипільною сівозміною, кінним і горілчаним заводами та пасікою на дві тисячі бджолосімей. Спирт тут гнали із картоплі.

    І нарешті кінцева станція - Серединна Буда. Далеким холодним краєм вона тоді не вважалася. Навпаки, благодатним та хлібним. Саме звідси вантажилося зерно у північні міста Росії. Тому назву станція одержала відповідну - Зернове (на російській території є близьке однойменне село - авт.). Але, як не дивно, частка деревини у вантажній роботі станції тоді значно переважала хлібну - позначалася близькість великого лісового масиву, Брянського лісу, який зашумів суворо в роки Другої світової війни. Нині за назвою станції приховується назва районного центру Сумщини - місто Середино-Буда.

    Залізничне сполучення між Ворожбою та Глуховом протрималося до 1942 р., до активізації у цих лісистих краях партизанського руху. Народні месники, як свідчать документи, підірвали два мости між Локтем та Заруцьким (станція стала називатися не Заруцька, а Заруцький - авт.). Відбудовувати їх не стали, а колію на дільниці було повністю демонтовано. Правда, Глухів без залізниці не залишився. Місто мало залізничний зв’язок зі станцією Макове. Зовсім недавно цю дільницю було реконструйовано, і до Глухова став ходити перший на залізниці рейковий автобус. Але це вже інша історія.

    Микола ПАЦАК

    Бережіть власне серце, будь ласка!

    Виявлення факторів ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ) (тютюнопаління, зловживання алкоголем, надлишкова маса тіла, артеріальна гіпертензія, гіподинамія тощо) та заходи щодо зменшення їх поширеності надзвичайно важливі у наш час. Практично всі наведені фактори є модифікованими. Це означає, що на них можна впливати, сприяючи зниженню їх кількості або зменшенню їх несприятливого тиску на самопочуття людини.

    Для зміни способу життя (первинна профілактика) пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями і пацієнтів з групи високого ризику цеховим лікарям та лікарям-кардіологам необхідно налагодити контакт з хворим, активно залучати пацієнтів до модифікації факторів ризику. А ще варто переконати пацієнта у необхідності виконання рекомендацій щодо зміни способу життя. Таким чином слід допомогти усвідомити пацієнту наявність зв’язків між способом життя, здоров’ям та захворюванням. Важливо, щоб до цієї роботи прилучались адміністрація підприємства, профспілки.

    Зміна способу життя

    Як позбутися шкідливої звички - тютюнопаління? Допомога від лікаря має бути обов’язковою. У цьому разі метою лікаря має бути досягнення повної відмови недужого від цигарок. Таким хворим потрібно роз’яснити, що «побачення» із тютюном - це основний фактор ризику розвитку захворювання і поганого прогнозу. Тому і відмова від нього має бути однозначною. Можна рекомендувати нікотино-замісну терапію на певний час. Результати оглядових досліджень свідчать про те, що смертність серед пацієнтів, які кинули палити, складає менше половини смертності тих, хто не втратив цієї звички.

    За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), смертність від паління збільшиться до 2030 року, як мінімум удвічі. Це має бути неабиякою пересторогою у справі боротьби з палінням. Заборона цигаркових тайм-аутів на робочих місцях сприяє унеможливленню виникнення тисяч інфарктів та інсультів. При цьому ризик страшних недугів зменшиться на 60% за рахунок припинення пасивного паління, і на 40% - за рахунок відмови від цигарок активних паліїв. Тому обмежити паління на робочих місцях або призначення нікотино-замісної терапії - дієвий фактор профілактики.

    Його високість артеріальний тиск

    На порядку денному - контроль артеріального тиску (А/Т). Спочатку про його норми. Мета - А/Т нижче 140/90 мм ртутного стовпчика. Нижче 130/85 мм рт.ст. - при серцевій недостатності (СН) або хронічній нирковій недостатності (ХНН) і нижче 130/80 мм рт.ст. - при супутньому цукровому діабеті (ЦД). Почати модифікацію способу життя (зниження підвищеної ваги тіла, підвищення фізичної активності, зменшення «впливу» алкоголю, обмеження вживання натрієвих солей, застосування фруктово-овочевої дієти) у всіх пацієнтів із систолічним (САТ) вище 130 мм рт.ст. або діастолічним артеріальним тиском (ДАТ) вище 80 мм рт.ст.

    Згідно з рекомендаціями, цільовим рівнем вживання солі в усьому світі мають бути 3 г/добу. Необхідно на амбулаторному прийомі у лікаря-кардіолога чи цехового лікаря, під контролем А/Т або із застосуванням добового моніторингу (при потребі), підібрати індивідуально для кожного хворого гіпотензивні препарати, із врахуванням віку і захворювань (СН, ЦД, ХНН тощо).

    Бігцем від інфаркту

    Тепер про фізичну активність. Маємо щоденно або хоча б 3 - 4 рази на тиждень віддавати не менше 30 хвилин руховим вправам. Це може бути ходіння, біг підтюпцем, поїздка на велосипеді, плавання або інший вид активності, доповнений збільшенням щоденної активності в рамках стилю життя: ходіння в перервах на свіжому повітрі, лікувальна фізкультура на робочому місці, або в кімнатах відпочинку на підприємствах. Це допоможе зменшити вплив негативних факторів (перепади артеріального тиску, наслідки стресів тощо), а також покращити самопочуття у працездатних пацієнтів, в яких виявлено серцево-судинні недуги.

    На вагу золота

    Жодних відкриттів не зробимо: контролювати вагу власного тіла необхідно. Як? На допомогу приходить індекс маси тіла (ІМТ). Нормою є 18,5 - 24,9 кг/м2. Визначати ІМТ дуже просто за наступною формулою. Вага (кг) : (зріст в метрах)2. Варто також заміряти окружність талії (як частина оцінки ваги). За змінами ІМТ і об’ємом талії необхідно спостерігати в ході лікування. Почати лікування необхідно на стадії підвищеної ваги, поступово збільшуючи фізичну активність. Уявімо ситуацію, що ІМТ у чоловіків дорівнює 25 кг/м2. У такому разі виникає ціль - зменшити об’єм талії у чоловіків до рівня 102 см і нижче, а у жінок - менше 89 см. Зниження маси тіла проводиться як без застосування ліків, так і медикаментозно.

    Не медикаментозна корекція:

    - підвищення рухової активності (як мінімум 30 - 40 хвилин інтенсивних фізичних вправ або руху в швидкому темпі не менше 5 - 6 разів на тиждень);

    - дієтична корекція маси тіла за рахунок зниження калорійності їжі і зменшення її об’єму. Перевагу слід надавати складним, багатим на клітковину (не менше 40 - 50 г/день) вуглеводам (овочі і фрукти, в меншій мірі зернові). Мета - щоб вони складали 50 - 60% від рівня добової калорійності. Жири не повинні перевищувати 30% від загальної калорійності страви. Перевагу слід віддавати ненасиченим (рослинним) і рибним жирам, тоді як тваринні слід обмежити до рівня менше 10% загальної калорійності їжі; кількість білків 12 - 20% загальної калорійності (переважно за рахунок рослинних і тих, що містяться в пісних сортах м’яса, птиці та всіх сортів риби).

    Медикаментозна корекція призначається лише за відсутності ефекту від дієтичних і режимних (фізична активність) заходів. Однак медикаментозна терапія індивідуальна та досить делікатна справа, тому ласкаво запрошуємо працівників магістралі на консультації, бесіди, огляди, обстеження до лікарів Дорожньої клінічної лікарні, що дасть можливість практичної реалізації програми «Здоров’я залізничника».

    Сергій ОРЕЛ, заступник головного лікаря з амбулаторно-поліклінічної роботи ДКЛ №2,

    Світлана ПУСТОВІТ, лікар-кардіолог ДКЛ №2

    Сергій ОРЕЛ, Світлана ПУСТОВІТ

    Геометрія долі

    Факсограма з Музею українського народного декоративного мистецтва, яка надійшла до редакції, була лаконічною: журналістів запрошували на вшанування 110-ї річниці від дня народження видатного українського художника Олександра САЄНКА. Означені урочистості занесено до списку пам’ятних дат, які відзначаються на державному рівні. Факт: у 1999 р. 100-й ювілей з дня народження відзначався за рішенням та участю Міжнародної організації ЮНЕСКО, а його ім’я внесено до переліку видатних діячів культури.

    Його творчість варта уваги сучасників завдяки дивовижним мозаїкам із соломи, що добре відомі в Австралії, Канаді, Китаї та країнах Європи. Природний матеріал в його руках допоміг художнику створити самобутній образ України. Найвідомішими творами є панно «Козак Мамай», «Тарас Шевченко», «Невільники», які не підвладні часу. А ще - понад п’ятсот творів малярства, графіки і монументально-декоративного мистецтва.

    Найскладніше у «малюванні» сухим стеблом - знайти правильну геометричну форму для найменших деталей. Як наголосила під час зустрічі із шанувальниками мистецтва Олександра Ферапонтовича його донька Ніна Саєнко, яка стала послідовницею майстра, феномен соломки цікавий тим, що тут треба мислити геометрично.

    Особисто мене вразила, так би мовити, геометрія долі цього митця. Народився майбутній художник у м. Борзна 1899 р. в родині першого директора Школи садівництва, городництва і бджільництва Ферапонта Петровича та козачки Мотрони Іллівни. На шляху щасливого дитинства постала епідемія скарлатини. У два рочки хлопчик перехворів на цю недугу. Наслідки невтішні - було втрачено слух та мову.

    Як наголошує Н. Саєнко, обмеження у спілкуванні з людьми сприяло тому, що Сашко навчився рано читати. Звідти і захоплення книжками з родинної бібліотеки. Часті поїздки разом із батьком до великосвітських маєтків, де майбутній художник бачив кращі зразки європейського живопису, гобеленів, кахлів, порцеляни, виховували естетичний смак. Згодом підліток виявив потяг до малювання.

    У становленні О. Саєнка як митця відіграли неабияку роль давні добрі друзі родини - Петро Ге (син славетного художника Миколи Ге) та письменниця Ганна Барвінок (дружина письменника Пантелеймона Куліша). Вони не лише порадили батькам віддати сина до Петербурзького імператорського училища глухонімих, а й посприяли фінансово. Навчання у Північній Пальмірі розвинуло мистецькі та ремісничі навички майбутнього видатного художника. Проте до Петербурзької академії мистецтв він не потрапив. Хоча мав неабияке бажання.

    Він все одно не втратив жагу до омріяної мети. Повернувшись до дому, Олександр продовжив художню освіту у Борзні - навчався в художній студії під керівництвом вихованця Петербурзької академії мистецтв Андроника Лазарчука. Глухонімий учень, очевидно, прихиляв до себе неабиякою працьовитістю. Після цього - успішні іспити до Київської художньої школи, по закінченні навчання переїздить до Миргорода. Художньо-промисловий інститут, із стін якого виходили майстри з декоративного мистецтва - автори творів з порцеляни та глини, дав ще одну путівку до світу прекрасного.

    Йому пощастило студіювати й у Київському художньому інституті (нині це Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), який на той час був відомий завдяки відомим педагогам, зокрема, Василеві Кричевському та Михайлові Бойчуку.

    Не копіювати творчість одноплемінників з художнього цеху - ось життєве кредо молодого митця, який з безлічі художніх течій та напрямків обрав роботу із соломою. Цю стежку він торував до останнього.

    Мозаїчний набір соломою як різновид монументального малярства - таку наукову назву має основний художній стиль Олександра Саєнка. Але були й творчі паралелі. У 30-ті роки майстер створив тканини у техніці вибійки для демонстрації за межами України. З групою колег займався розписом керамічного посуду, брав участь у мультиплікації дитячих казок. Добрий набуток має прихильників. Схвальну оцінку отримують його твори на виставках у Києві, Москві, Ленінграді.

    У повоєнні роки Олександр Саєнко працював над циклом творів за тематикою «Дума про Україну». Серед найвизначніших - «Семен Палій з люлькою», «Іван Сірко», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Золота Україна». Далі - серія персональних виставок, присвоєння звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, народного художника України. Йому вдавалися декоративні панно, килими, тарелі, тканини-вибійки.

    Більшу частину свого життя О. Саєнко прожив у селі. Любив виплеканий батьком і ним сад, мав і клаптик поля, де росло жито: зерно йшло на хліб, а солома - на мистецькі твори. Він мріяв у власній садибі відкрити музей. Його задуми після смерті здійснила донька. Тепер у Борзні функціонує художньо-меморіальний музей-садиба народного художника України Олександра Саєнка.

    Ніна Олександрівна разом з власною донькою Лесею Майданець-Саєнко заснували мистецьку студію, де продовжують батькові традиції. Тут вони навчають дітлахів з вадами слуху і мови відчувати красу життя, адже батько і дід завжди мріяв допомагати дітям, які мають певні вади.

    Під час урочистостей у Музеї українського народного декоративного мистецтва було весело: до гостини завітали не лише дорослі прихильники творчості майстра. Власні роботи у стилі Саєнка демонстрували учні Дитячої академії мистецтв. Отже, народний художник залишається відкритим людям.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05