РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 35 (11 вересня 2009)
  • Випуск №35 11 вересня 2009
    Зміст
    1. Урочистий момент. Прапороносці з моторвагонного депо (Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ)
    2. Крок назустріч. Музею - бути! (Влас. інф.)
    3. Благочинність. Щиро вдячна (Марія ЯКОВЕНКО, ветеран праці, учасник Великої Вітчизняної війни м. Бахмач)
    4. До Дня винахідника і раціоналізатора. Талант творити (Віктор НОВИЙ)
    5. Штрихи до портрета. Головне - позитивна думка пасажира (Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ)
    6. Продовження теми. Наші друзі бахмачани (Микола ПАЦАК)
    7. Отакої! У шабаші свавільної свободи (Іван СОТНИКОВ)
    8. Начальник медичної служби Південно-Західної залізниці Євген ШАЛКОВСЬКИЙ: «Для збереження мережі медичних закладів залізниці необхідна оптимізація їх потужності та структури» (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    9. Фоторепортаж. На мосту виростають опори (Анатолій РОМАНОВ)
    10. Інформ-факт. Підростають майбутні чемпіони (Анатолій РОМАНОВ)
    11. Мандруймо разом! Ніжинський слід геніїв (Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ)
    12. До 140-ліття Південно-Західної залізниці. Місто двох залізниць (Микола ПАЦАК)
    13. Цікаво. Смачний хліб із древлянської печі (Оксана КЛИМЧУК)

    Урочистий момент. Прапороносці з моторвагонного депо


    Володимир ПАПУША з Перехідним прапором, який вручено колективу моторвагонного депо Фастів за перемогу в галузевому змаганні за підсумками роботи за шість місяців 2009 р

    17 грудня моторвагонному депо Фастів виповниться 60 років. Йдучи до цього ювілею, трудовий колектив знаного підприємства підготував собі подарунок - став переможцем галузевого змагання за підсумками першого півріччя 2009 р. серед моторвагонних та локомотивних депо, центрів регіональних перевезень приміського пасажирського господарства Укрзалізниці. З нагоди вручення Перехідного прапора, Почесного диплома і першої премії тут відбулося урочисте зібрання.

    ...Церемонію влаштували у ...заготівельному цеху підприємства, адже для розміщення такої кількості людей (у депо працює понад дві тисячі осіб) підходящого залу не відшукаєте в усьому Фастові. Цінуючи кожну хвилину робочого часу, учасники зборів одразу створили напрочуд ділову обстановку. Лише під час вручення нагород відносну тишу в цеху порушували дружні оплески.

    Небагатослівними, проте влучними за змістом були виступи кожного, хто підходив до мікрофона. Вручаючи Перехідний прапор, головний інженер головного управління приміських пасажирських перевезень Укрзалізниці Олександр

    ЮРЧЕНКО відзначив, що фастівські моторвагонники виборювали першість у надзвичайно складних умовах, які зумовлені фінансово-економічною кризою. Однак наполегливість, скоординовані дії керівників, спеціалістів і всього колективу забезпечили вагомі виробничі результати. Олександр Васильович побажав моторвагонникам доброго здоров’я, уда-чі, добробуту і якнайтривалішої «прописки» прапора у Фастові.

    - У нашому музеї на почесному місці зберігається Перехідний прапор Міністерства шляхів сполучення СРСР, - нагадав присутнім про реліквію начальник моторвагонного депо Анатолій ШЕЛУДЬКО. - Але це було вже давно. Тому я натякаю на те, щоб таких нагород більшало. Потрібно намагатися працювати ще краще, тоді урочисті події почастішають, - звернувся він до колективу очолюваного підприємства.

    Анатолій Іванович не вдавався до цифр, хоча вони доволі промовисті. Загальний обсяг перевезень - 3010,7 млн. тонно-кілометрів. Програму ремонту виконано на 134,7%. За шість місяців поточного року доходи підприємства склали 221519 тис. грн., а витрати - 221346 тис. грн. Середньомісячна зарплата - 2785 грн. У часи кризи останній показник доводить старий вислів: сталева магістраль підтримує економіку не лише країни, а і кожної окремої родини залізничника. Звертаючись до учасників зборів, начальник служби приміських пасажирських перевезень Південно-Західної залізниці Юлій ВАСЬКОВСЬКИЙ зазначив, що колективу моторвагонного депо Фастів, як і всім іншим підрозділам столичної магістралі, довелося здолати великі труднощі, аби забезпечити стабільну і продуктивну роботу.

    - Ми усвідомлюємо всю складність завдань, які поставлено перед нами, - наголосив він. - Але я хочу запевнити наше керівництво в тому, що трудові колективи, задіяні на приміських перевезеннях, докладатимуть максимум зусиль для того, щоб наші пасажири щодня і щогодини відчували комфорт і безпеку на Південно-Західній залізниці.

    До слова запрошується представник молодого покоління моторвагонників - виконувач обов’язків заступника начальника депо з ремонту Володимир ПАПУША.

    - У нашому колективі багато ветеранів, справжніх майстрів, які служать прикладом для молодих виробничників, - сказав він. - Ми рівняємося на таких людей, будемо старатися працювати, щоб не підводити колектив.

    ...Коли завершилася церемонія, Володимиру доручили винести прапор. Молодий керівник міцно взяв його в руки й попрямував до виходу. За ним, ніби за душевним дороговказом, рушили його колеги, друзі, старші товариші. Десятки трудівників депо, які стояли біля входу до цеху, розступилися і утворили живий коридор. Така імпровізація мимоволі розхвилювала багатьох учасників робітничого форуму...

    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ

    Крок назустріч. Музею - бути!

    Як уже повідомлялось у нашій газеті, керівництво столичної магістралі та Дорпрофсож розпочали підготовку зі створення Музею Південно-Західної залізниці. Саме життя диктує необхідність збереження історії, кращих трудових традицій залізниці, удосконалення просвітницької і виховної роботи. Що необхідно, щоб у залах майбутнього залізничного музею ми і наші потомки із захватом роздивлялися предмети минулого, які засвідчують перебіг історичних подій розвитку галузі? Оргкомітет залізничного історико-культурного закладу звертається до всіх, кому не байдужа доля майбутнього музею. Цікаві історичні знахідки, оригінали та ксерокопії рідкісних документів про літопис Південно-Західної залізниці, старовинний одяг, інструмент тощо стануть при нагоді.

    Бажання колекціонерів, володарів поодиноких раритетів зібрати воєдино і зберегти те, що у майбутньому складатиме національну гордість, буде підтримано. Організатори музею вважають за доцільне увічнити імена тих ентузіастів, які передаватимуть майбутні експонати, на спеціальній пам’ятній дошці.

    Звертаємося до профкомів підприємств, рад ветеранів праці, окремих ентузіастів: зробимо наш музей осередком духовності, пам’ятником культури, техніки і науки.

    З пропозиціями звертатися до директора Науково-технічної бібліотеки Південно-Західної залізниці Олени Афійчук-Нікітіної за телефоном: 8(044) 465-41-40.

    Влас. інф.

    Благочинність. Щиро вдячна

    «Уже давно я на заслуженому відпочинку. У вагонне депо, де колись працювала, прийшло інше покоління, нові люди. Добре, що у них є робота, що підприємство розвивається, освоює нові види ремонту. Чудово й те, що не забуває цей колектив про своїх ветеранів.

    Я звернулася за допомогою - не відмовили, допомогли відремонтувати будинок і господарські будівлі. Тож хочеться від щирого серця подякувати начальникові пасажирського вагонного депо Євгенові Бойку, голові профкому Анжелі Рожновій, деповчанам Володимиру Незнамову, Віктору Коляді, Юрію Томіну, Марії Михайленко, Валентині Орловій за чуйність, підтримку, за добрі слова і допомогу. Здоров’я вам міцного, успіхів у праці і щастя!»

    Марія ЯКОВЕНКО, ветеран праці, учасник Великої Вітчизняної війни м. Бахмач

    До Дня винахідника і раціоналізатора. Талант творити

    На моє прохання назвати фахівців, які наділені даром творчості, виконувач обов’язки заступника начальника локомотивного депо ст. Коростень Микола ВАСЯНОВИЧ відразу відгукнувся. - Варто відзначити слюсарів з ремонту рухомого складу цеху ремонту дизель-поїздів Едуарда ГОШКА та В’ячеслава НОВІЦЬКОГО, - мовив у короткій розмові Микола Олександрович. - Ось у кого від природи є талант творити.


    слюсарі-ремонтники рухомого складу В’ячеслав НОВІЦЬКИЙ та Едуард ГОШКО

    Тож напередодні Дня винахідника і раціоналізатора варто розповісти про цих досвідчених спеціалістів, які вміють виходити за рамки стереотипів у процесі ремонту складного з технологічної точки зору рухомого складу. Корисні справи для рідного депо ці люди роблять із задоволенням.

    Величезний стаж роботи на залізничному підприємстві дозволяє Едуарду Станіславовичу та В’ячеславу Володимировичу працювати з вогником. Під час діалогу з вашим кореспондентом вони наголосили на тому, що сьогодні саме винахідництво є необхідною передумовою розвитку нашої незалежної держави. В який час живемо? Прогрес котиться планетою без упину, прискорюючи свої темпи. Передусім, люди прагнуть збільшити обсяги виробництва та одночасно зменшити зусилля та енергетичні витрати.


    цех ремонту дизель-поїздів локомотивного депо Коростень

    Ось вам і яскравий приклад: під час модернізації силової установки - гідропередачі дизель-поїзда В. Новіцький запропонував свій спосіб удосконалення процесу ремонту цього важливого вузла. Результат - підвищення продуктивності праці. Є у В’ячеслава Володимировича заслужені галузеві нагороди. Трохи відстав у цьому плані від колеги Едуард Станіславович. Але, як запевнив мене Е. Гошко, справа не у нагородах, а у повазі до нього колег. Є за що: потомствений слюсар-ремонтник рухомого складу свою справу добре знає.

    Віктор НОВИЙ

    Штрихи до портрета. Головне - позитивна думка пасажира

    Їдучи ранковою електричкою зі станції Сорочий Брід на роботу в столицю, він інколи дає волю ностальгії. Звичайно, радянське минуле, за яким і досі тужать мільйони людей, у чомусь було деформованим, погоджується Володимир БОГДАНОВ. Мучив клятий дефіцит. За якоюсь побутовою дрібницею шикувалися довжелезні черги. Але тоді кожному знаходилася робота. Хіба хтось міг уявити, що в Києві почнуть зупинятися великі підприємства, а їхні новоспечені власники нічого іншого не вигадають, як віддати в оренду просторі виробничі приміщення, вирізавши до цього на металобрухт дороге устаткування?!

    Коли на столичному заводі «Транссигнал» все покотилося донизу, Володимир Васильович залишив автодрезину, на якій працював майже 10 років, й пристав на пропозицію своїх товаришів. На той час вони вже призвичаїлися до роботи носіїв багажу на Центральному залізничному вокзалі столиці, тому розповіли про все, що знали. Ясна річ, не обійшлося без підказок на кшталт того, як можна заробити більше.

    - Зарплата мене, звичайно, цікавила, - не приховує він. - Але, пішовши із заводу, я хотів знайти щось нове. Хотілося більше спілкуватися з людьми. А із цим тут проблем немає ніяких. Я допомагаю різним людям і намагаюся про щось дізнатися. Це дуже цікаво...

    За зміну його візок «намотує» на свої коліщата по 15 - 20 кілометрів. За два десятиліття роботи на вокзалі ст. Київ-Пасажирський довелося вже не раз оновити гуму, змінити підшипники. Хай там яка проста техніка, але й вона потребує догляду. А то десь по дорозі, якраз у непідходящий момент, візьме й підведе. Володимир Васильович про таке й говорити не хоче. Вважає, то вже не діло, якщо не дивитися за візком й працювати, аби день до вечора. Його «машина» завжди справна. Дуже прудка, щоправда, це вже все залежить від майстерності носія. Втім, можливо, час знайти іншу назву цій професії, адже багаж лише частково переноситься - з вагону, коли приходить поїзд, і в купе, коли він відправляється. А в основному - ручна поклажа їде собі у візку.

    - Скільки приблизно часу триває один такий рейс? - запитую у Володимира Богданова.

    - По-різному буває. Від 5 до 15 - 20 хвилин.

    - Встигаєте поспілкуватися?

    - Для мене головне - культурно обслужити людину. Позитивна думка про мою роботу. В душу не лізу, зайвого не питаю. Перш за все, вітаюся. Можу поцікавитися, як доїхали. Коли людина від’їжджає, бажаю щасливої дороги. Кажу: «Хай Вам Бог допомагає!»

    - А Вам щоразу дякують?

    - Так. Але я стараюся, щоб мені сказали кілька разів «спасибі». Дуже люблю чути «велике спасибі».

    Володимир Васильович впевнений: робота носієм приносить подвійний зиск. По-перше, зарплата. По-друге, можливість не тільки побачити когось зі знаменитих, а й допомогти їм, перекинутися слівцем, пожартувати.

    Пригадує, як свого часу на гастролі в Україну приїхала група «Машина времени». З її лідером Андрієм Макаревичем вітався за руку. Не поцурався класик рок-музики носія столичного вокзалу.

    - А якось на пероні зібрався натовп фанатів Меладзе, - усміхається Володимир Васильович. - Виходить з поїзда співак, а йому відразу - розкішний букет. Питаю: «Валерію, навіщо тобі, чоловіку, квіти?» Він блискавично зреагував і передав квіти одній із його шанувальниць.

    А Гарик Кричевський, речі якого перевозив Богданов, був настільки вдячний, що залишив не тільки автограф, а й диск із записами найпопулярніших шлягерів.

    Іноді такі люди його вражають, зізнається Володимир Васильович (до речі, він за посадою - бригадир носіїв, але незвільнений). Приміром, відомі в усьому світі дресирувальники тигрів Шевченки. Одного разу, вирушаючи на гастролі, вони замовили мій візок, виставили речі й сказали: ви їдьте, як знаєте, а ми підемо коротшою дорогою до поїзда. Таку довіру потрібно заслужити. Але як? Напевно, навіть зовнішність пана Володимира мимоволі змушує інших повірити йому. Він же вірить людям! Колись звернувся до нього один із приїжджих, мовляв, багажу чимало, але повністю розрахуватися за послугу не можу. «Не міг же я залишити посеред вокзалу його речі. Перевіз. А що робити?» - каже він.

    ...Після зміни Володимир Васильович поспішає на електричку. Тепер уже на маршрут у зворотному напрямку - до Сорочого Броду. Там, у колишніх відомчих будинках, мешкає 13 сімей залізничників. Кожен один одного добре знає, тому таємниць чи якогось напруження немає. Й хоча сам Богданов родом із Сумщини, проте за майже 30 років подружнього життя серцем приріс до цієї станції. Разом із Валентиною Станіславівною, котра довго працювала тут начальником станції, вони виростили дочку й сина. Алла наразі в декретній відпустці, а Анатолій, попри те, що закінчив вищий навчальний заклад залізничного транспорту, працює... носієм на столичному вокзалі. Як і батько. Династія носіїв. А що? Звучить...

    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ

    Продовження теми. Наші друзі бахмачани

    Фраза начальника ПТО Миколи Геведзе (матеріал в одному з останніх номерів «Рабочего слова» про ПТО пасажирського вагонного депо Бахмач на ст. Конотоп - авт.), що в оглядачів пасажирських вагонів відповідальність вища, ніж в оглядачів вантажних, глибоко зачепила його земляків із ПКТО

    ст. Бахмач. «Ми оглядаємо і вантажні, і пасажирські вагони, - сказав виконувач обов’язків начальника цього підрозділу вагонного депо Конотоп Олександр Петрань. - Ми теж знаємо, від чого залежить безпека руху, безпека життя і здоров’я пасажирів. Ясна річ, від нашої роботи. Жодним чином не принижую заслуги колійників, зв’язківців, енергетиків. Кожен залізничник звалює на свої плечі тягар відповідальності, і не має значення, біля якого вагона він ходить, сидить за пультом чи у правому крилі локомотива. Ми всі працюємо у транспортній системі, надійність і безпека якої зумовлені винятково високою відповідальністю працівників. Так було, є і так буде».

    ПКТО на станції Бахмач ще два місяці тому мав статус ПТО. Одна літера, додана до абревіатури, вплинула на штатний розпис. За словами Олександра Петраня, нині пункт нараховує п’ятдесят працівників - частина, а це люди передпенсійного віку, перейшла на ПТО до Конотопа. Організаційні переміни колектив пережив майже безболісно.

    Абревіатура стала іншою, проте інтенсивність роботи, відповідальність залишилися такими ж, як і раніше. Цікавлюся, як пройшла нічна зміна? Оглянули 21 поїзд: сім пасажирських, два транзитних, 12 власності Південно-Західної. І ще з ходу - 5 поїздів.

    Змін, пояснював Олек-сандр Петрань, - чотири. У кожній тепер працює вісім-дев’ять осіб. Першою керує Василь Біда, другою - Ігор Петрань, третьою - Володимир Гончар, четвертою - Олександр Дорош.

    Четверту зміну він відокремив. Найперше, через віковий склад. Тут працює молодь. «Відносно інших молодь, - зауважує Олександр Васильович. - Середній вік зміни коливається десь на рівні тридцяти п’яти років, а Дорош недавно закінчив академію залізничного транспорту». По-друге, саме ця зміна вийшла переможницею виробничого деповського змагання у першому півріччі, маючи в активі 19411 відправлених вагонів. А 680 вагонів було підготовлено для навантаження. До речі, тут найвищий відсоток продуктивності праці. Півріччя колектив Олександра Дороша працював без інцидентів, не порушуючи виробничу дисципліну й охорону праці.

    Олександр Петрань розповідає про своїх колег. Ігор Ковальов, наприклад, раніше сам очолював другу зміну. За власним бажанням перейшов в оглядачі. «Грамотний, досвідчений, - говорить Петрань. - Біля вагона проходить дуже красиво». Отака незвичайна характеристика. Віктор Усенко зайняв друге місце у загальнодеповському конкурсі оглядачів. Миколу Лапу міська адміністрація з нагоди Дня залізничної профспілки за сумлінну працю нагородила почесною грамотою…

    Розповідь О. Петраня не закінчується. Про те, що В’я-чеслав Піскун - то рідний брат Валерія Піскуна, заступника начальника депо з експлуатації. Що династії вагонників у Бахмачі - не рідкість. Що на ПКТО працює його рідний брат Ігор, а минулого року звідси пішов на пенсію двоюрідний брат Віктор Петрань.

    А ще ПКТО має приробіток від підсобно-допоміжної діяльності. Одного серпневого дня тут виявили в одному з вагонів побиту кришку люка. Оформили відповідні документи, вагон відправили у Конотоп на ремонт, а власникові вантажу підприємство виставило рахунок на 2,3 тисячі гривень. Господар погодився відшкодувати затрати.

    - А як з підготовкою до зими? - запитую Олександра Васильовича, намагаючись у розмові «намацати» бодай якусь проблему.

    Відповідає лаконічно. - Першозимників немає. Люди досвідчені. По Бахмачу-Пасажирському переходимо з газовового на електроопалення, по Бахмачу-Київському давно функціонує електрокотел. Спецодягом забезпечені - керівництво депо в першу чергу віддає все на лінію. А порядок у нашому приміщенні ви бачили…

    Тут варто сказати, що колектив ПКТО і залізнична газета - давні друзі. Пригадую, як колишній начальник ПТО Володимир Харченко говорив, що вони стовідсотково передплачують «Рабочее слово». У наступні роки приємно було зустрічатися з нинішнім начальником Олександром Пирогом, бо нашу газету тут читали усі. А в приміщенні пункту доводилося бувати неодноразово. Тепло, затишно, люди привітні.

    - До газети ставлення не змінилося? - запитую Олександра Петраня.

    - А чого б це воно мало мінятися? - запитанням на запитання відповідає він. - «Рабочее слово» - це наша газета.

    Микола ПАЦАК

    Отакої! У шабаші свавільної свободи

    У шабаші свавільної свободи,
    Під’юджувані із суфлерських буд,
    Ми, наче зомбі, не спитавши броду,
    Пустились в блуд.
    Борис ОЛІЙНИК

    Машиністів на залізниці поважають: справжньому фахівцеві локомотивної справи належну оцінку дає і поїзний диспетчер, і черговий по станції, і, врешті-решт, пасажир. Адже від того, як вчасно відправиться і прибуде на кінцеву зупинку поїзд, залежить багато чого. І в першу чергу всім відома безпека руху поїздів. Будь-який збій у виконанні службових обов’язків локомотивної бригади може призвести до непередбачуваних наслідків. Це - аксіома. Як виявляється, не всі у нашому суспільстві погоджуються із незаперечними істинами, що не потребують жодних доведень...

    Як повідомляла наша газета в матеріалі «Хто відміняє рух приміських поїздів?» (№34 від 5 - 11 вересня 2009 р.), увечері 28 серпня поточного року «...на ст. Гребінка працівники лінійного управління міліції Південної залізниці протизаконно затримали помічника машиніста та машиніста електропоїзда №6818/6827 Гребінка - Київ Південно-Західної залізниці. За свідченнями залізничників, їх безпідставно затримали на робочому місці, ображали, здійснили обшук та доставили до кімнати міліції.

    Хто руйнує графік?

    Щодо машиніста електропоїзда, правоохоронці склали протокол та висунули звинувачення за ст.173 Адміністративного кодексу України - за нібито дрібне хуліганство. Причиною затримання локомотивної бригади міліціонери назвали «проведення оперативних заходів по зверненню пасажирів у зв’язку зі зникненням особистих речей, мобільних телефонів у електропоїздах». Коли пишу ці рядки, перед очима тримаю постанову Гребінківського районного суду, в якій чорним по білому написано, що згідно із протоколом про адміністративне порушення «28 серпня 2009 року о 19 год. 26 хв. Іванов І.М., перебуваючи на території парку відстоїв на ст. Гребінка Південної залізниці, виражався нецензурною лайкою в бік працівника міліції, чим вчинив дрібне хуліганство та скоїв адміністративне порушення, передбачене ст.173 КпАП України».

    ...Представники сфери діяльності, які забезпечують безпеку руху залізничних поїздів, одноголосні у тому, що чітка взаємодія усіх працівників, котрі займаються технологією маневрів на станціях, є гарантією протидії проїзду заборонного сигналу машиністом. У той час, коли локомотивна бригада відволікається за будь-яких причин від виконання команд з боку чергового по станції (ДСП) або, коли машиніст сприймає слова ДСП про подальший план роботи за команду для здійснення руху, тоді й виникає небезпека проїзду червоного або синього заборонних сигналів. Вивчення причин відволікання локомотивних бригад від виконання своїх безпосередніх обов’язків - першочергове завдання не лише фахівців служби приміських пасажирських перевезень, але і психологів. У цьому випадку до вияснення причин і наслідків конфлікту між залізничниками і представниками транспортної міліції підключився Гребінківський районний суд в особі судді Я.М. Татіщевої.

    Постанова іменем України за матеріалом №3-625/09 свідчить, що Іванова Ігоря Миколайовича визнано винним «у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КпАП України». До нього застосовано, як свідчить документ (стиль і мову збережено - авт.), «адміністративний стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 (п’ятдесят одна грн.)». Судячи із граматичних помилок у постанові, її автори дуже квапилися. Але сьогодні не про те. За що притягнуто до відповідальності залізничника? Про це згодом.

    За що?

    Думається, не скоро забудуть машиніст вже відомого вам електропоїзда ЕР 9М №536 Ігор Іванов та його помічник Сергій Чередниченко про свою участь в операції, організованій співробітниками транспортної міліції, під час якої залізничники перебували у ролі… підозрюваних. Так це чи ні, поки що невідомо: під час затримки жоден представник правоохоронних органів не повідомив, за словами І. Іванова та С. Чередниченка, що локомотивники виступають у ролі підозрюваних. А розпочалася ця історія, як розповів вашому кореспондентові І. Іванов, після прибуття електропоїзда до пасажирської платформи ст. Гребінка. Висадивши пасажирів, вони встигли відповісти на деякі запитання двох працівників міліції. Відповіді на перше запитання задовольнили обох міліціянтів, - розповідає Ігор Миколайович. Не приховуючи власних імен і прізвищ, І. Іванов і С. Чередниченко швидко відрекомендувалися міліціонерам, які, у свою чергу, не квапилися називати власні прізвища. Що ж, такі випадки непоодинокі в наш час, коли правоохоронці з метою швидкого виконання наказів вищого керівництва забувають представитися. Та й службові посвідчення не поспішають демонструвати. Але суть не в цьому. Наступне запитання з боку законоборців здалося локомотивній бригаді дещо дивним. Видати ні з сього ні з того власні точні адреси?! Тут подумати треба. А двоє у формі наполягали, мовляв, їхнє керівництво наказало, як там не є, а цінні відомості про залізничників добути. Тим часом світлофор просигналізував про те, що час відправляти електропоїзд на відстійні колії. Це задля того, щоб підготуватися до нового рейсу в бік Києва. До того ж технічний огляд рухомому складу біля пасажирської платформи не зробиш. Тим паче, що й іншим поїздам потрібно надати головну станційну колію.

    Все було б, як належить, але перед відправленням на 16 колію для зміни кабіни до першого вагона зайшли ті ж працівники міліції. Справа набирала неабиякого повороту... Згодом, коли електропоїзд було зупинено у парку відстою, до кабіни знову завітали все ті ж міліціонери. Зміст питання не змінився. Як і відповідь. Далі до кабіни зайшли ще двоє у цивільному: оперативну групу співробітників МВС України викликали телефоном їхні попередники у синіх одностроях. Поступово з’ясується, що зацікавленість з боку правоохоронців точними даними про машиніста і помічника викликана нещодавньою крадіжкою у Гребінці магнітної картки з певним пін-кодом, яка через три години «засвітилася» у Києві.

    А тепер, читачу, маємо підключити власну логіку. Уявімо лише на мить, що локомотивна бригада, якій дуже закортілося здійснити крадіжку у пасажирів, виходить на «промисел» під час руху поїзда. Скажете, абсурд! Погоджуюсь. Проте гребінківські міліціонери мають іншу думку. Вони, як свідчать І. Іванов та С. Чередніченко, відстоювали свою «незаперечну» версію: все може бути. Подумалося, можливо легких шляхів шукали міліціонери? Ну а як же: машиніст та його помічник нікуди від електрички не втечуть, а справжній злодій, можливо, давно вже п’ятами накивав… Чи перебували І. Іванов та С. Чередниченко як підозрювані? Про це їм офіційно ніхто у той вечір не повідомив, вкотре наголошує Ігор Миколайович. Розуміючи, що відправлення о 20 год. 58 хв. у наступний рейс перебуває на межі зриву, машиніст за службовою рацією повідомив про ситуацію, що склалася, чергового по станції Гребінка. Передбачливо попередив, що, можливо, керівникам станції потрібно буде шукати у місцевому локомотивному депо машиніста і помічника.

    Один з новоприбулих співробітників МВС відрекомендувався як начальник сектору карного розшуку Олег Ілюхін.

    Згодом І. Іванов у пояснювальній записці на ім’я начальника Фастівського моторвагонного депо Анатолія Шелудька напише, що (стиль і мову збережено - авт.) «Уже в спокойной обстановке я с ним (з О. Ілюхіним - авт.) поговорил и он сказал, что будут нас забирать. Мы с ним договорились, что я ему дам мобильный телефон своего зам. по эксплуатации. После того, как он поговорил с Осипенком Александром Анатольевичем (заступник начальника Фастівського моторвагонного депо - авт.), он спросил меня, что вроде вопрос решился и поеду ли я дальше. На что я ответил, что до отправления еще целый час, я успею успокоиться и поеду. Но еще был взволнован. Он сказал, чтоб я успокоился, и что он разговаривает со мной нормально. На что я ответил, что меня разволновали его предшественники, но в то же время я действительно начал успокаиваться».

    Можливо, таким чином і скінчилося б це прикре непорозуміння. Адже ніхто із правоохоронців на ту мить не пояснив машиністу та його помічникові те, що вони підозрюються у скоєнні злочину. Та де там.

    «Біле заплювали в чорноту»

    І. Іванов - людина, що цікавиться змістом чинного законодавства, яке стосується норм, зокрема, поведінки працівників міліції у разі підозри щодо правопорушника. У розмові зі мною він прагнув говорити про суто юридичні колізії, що виникли у зв’язку із затримкою електропоїзда. Ігор Миколайович формулював свої думки чітко, зрозуміло і взагалі справив враження динамічної, розумної людини, яка, оминаючи політиканські суперечки, намагається говорити «по ділу». Законоборці, як з’ясувалося, не збиралися відпускати залізничників без пригод. Після діалогу з О. Ілюхіним, Ігор Іванов прямував вагонами електропоїзда у протилежну кабіну: час було готувати поїзд у рейс. Поруч із машиністом йшов, як свідчить І. Іванов, начальник сектору карного розшуку. Раптом Ігор Миколайович побачив через вікно вагона, як С. Чередниченка, який оглядав стан ходової частини та іншого обладнання рухомого складу, зупинила група людей. Далі варто процитувати пояснення І. Іванова. «Группа людей подходит к моему помощнику машиниста и после краткого разговора резким движением разворачивает моего помощника лицом к вагону и начинают поверхностное прощупывание». Як було не нервувати? Залишатися «поза грою»? Ні, треба йти на підмогу. Адже люди у цивільному вимагали службове посвідчення С. Чередниченка, а цей документ знаходився у кабіні електропоїзда.

    Іванов вийшов з вагона і попрямував до людей, що товклися навколо його помічника. Далі, як свідчить постанова Гребінківського суду, де докладно розповідається про все, що відбувалося у парку відстою рухомого складу «Іванов І.М. ...сказав чоловікові у цивільному одязі, що він займається беззаконням та попросив відпустити Чередниченка

    С.А. У відповідь той чоловік помахав посвідченням перед обличчям Іванова І.М., але при цьому не представився, та почав кричати на нього, в образливому тоні, потім зірвав сумку з плеча, кинув її на землю та почав проводити поверхневий огляд Іванова І.М. При цьому він погрожував Іванову І.М. та Чередниченку С.А., що їх повезуть на експертизу, оскільки вони п’яні і наркомани, що у сумці Іванова І.М. знайдуть гранату або наркотики».

    І ще про одне. Нагадаємо гребінківським міліціонерам про те, що перед кожним рейсом локомотивні бригади проходять медичний огляд. У разі перепадів кров’яного тиску, проблем з координацією руху тощо жоден машиніст або його помічник у рейс не вийдуть: не отримають добро від лікаря, психолога. Отже, не будуть допущеними до виконання службових обов’язків. Як дотримуватись дисципліни? На Південно-Західній знають добре. «Потім (увага! - авт.) цей чоловік у цивільному одязі сказав Іванову І.М., що ТОЙ ПОСЛАВ ЙОГО НЕЦЕНЗУРНОЮ ЛАЙКОЮ. Іванов І.М. цей факт заперечує». Ну просто зомбування якесь. Під час цієї акції обидва залізничники натерпілися від правоохоронців. Обшук, грубий тон, тиск на психіку... Навіть на телефонні дзвінки, що йшли з Києва на мобільний Іванова, не дозволили відповідати. Отака справа, наче й не злодій, а спробуй довести. Як наголошує у вірші «Треті» відомий поет Борис Олійник, «знову чорне вивели на біле, біле заплювали в чорноту...» Що ж це робиться, шановні? Машиніст перед затриманням себе правоохоронцями просить закріпити колісні пари електропоїзда за допомогою ручних гальм, а його навіть до кабіни не підпускають. Мовляв, нічого не скоїться. Врешті-решт, змилостивились. І віддали команду помічникові машиніста, щоб той зробив усе належне. І на тому спасибі.

    До панів-товаришів

    Що далі? Трохи згодом знайдуться чимало свідків, які підтвердять, що, буцімто, машиніст все ж таки вилаявся. Далі більше. Як свідок виступатиме виконувач обов’язки начальника лінійного відділу на ст. Гребінка УМВС України на Південній залізниці А.О. Кучук, який, як стверджується у постанові районного суду, попросив пред’явити Іванова І.М. його службове посвідчення. «У відповідь Іванов І.М. відмовився надати посвідчення і висловився нецензурною лайкою». Ну, нарешті, я з’ясував для себе! Так ось хто постраждав! Працівники міліції привели двох понятих... У хід було впроваджено, як пишуть у детективах, юридичну машину...

    Через юридичне затримання Ігоря Іванова, адже «він нецензурно висловився у громадському місці, що порушило громадський порядок та спокій громадян, тим самим вчинив дрібне хуліганство» (з постанови Гребінківського райсуду), керівництво станції Гребінка та місцевого локомотивного депо змушені були шукати йому заміну. Результатом інциденту стала затримка електропоїзда №6818/6827. Електричка у напрямку Києва вирушила не за графіком. Тобто не о 20 год. 58 хв, а о 22 год. 02 хв. До столиці електропоїзд прибув о пів на першу ночі.

    Закінчити цю статтю хочу цитатою з попереднього газетного матеріалу «Південно-Західна залізниця» обурена діями правоохоронців. Наразі залізничники готують запит до органів прокуратури стосовно цього випадку».

    На можливий закид: чи не проти автор матеріалу акцій працівників МВС України, направлених на пошук злочинців, відповім: у жодному разі. Але, як свідчить п.2 ст.11 Закону «Про міліцію», документи, що посвідчують особу, слід перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень. Чи проходили І. Іванов та С. Чередниченко як підозрілі?! Про це невідомо.

    Отож, панове-товариші міліціонери, нам би ще чітку спільну мету на майбутнє та надійний контроль за тим, хто як прагне її досягти.

    Іван СОТНИКОВ

    Начальник медичної служби Південно-Західної залізниці Євген ШАЛКОВСЬКИЙ: «Для збереження мережі медичних закладів залізниці необхідна оптимізація їх потужності та структури»

    Очевидно, залізничники у незбагненний час світової фінансово-економічної кризи стали своєрідним барометром, що повсякденно реагує на «вдих - видих» промисловості. Медичні терміни на початку цього матеріалу про життя-буття мережі відомчих медичних закладів Південно-Західної магістралі застосовано не випадково. Адже саме залізничники попри низку негараздів зуміли зберегти галузеві медичні заклади. Відомо, на столичній магістралі люди у білих халатах мають можливість невпинно підвищувати свій фаховий рівень, застосовуючи при цьому для оздоровлення пацієнтів сучасне діагностично-лікувальне устаткування. Але одна справа - констатувати існування позитивних тенденцій, інша - довести попри усі об’єктивні труднощі факт розвитку залізничної медицини на базі 19 самостійних закладів галузевої мережі.

    Про пульс лікувального комплексу Південно-Західної залізниці сьогодні погодився розповісти начальник медичної служби Євген ШАЛКОВСЬКИЙ.

    - Євгене Івановичу, Вам довірено керувати майже трьома тисячами колег, які день у день опікуються не лише здоров’ям майже шістдесятисемитисячного колективу залізниці. І це - не межа. Мова про те, що медикам магістралі довірено боротися з проблемами зниження рівня захворюваності, травматизму, опікуватися профілактикою професійних недуг...

    - Додайте до цього переліку проведення професійного медичного добору для роботи у підрозділах магістралі за умов безперебійності та безпечності залізничного руху. Цей комплекс лікувально-профілактичних заходів вдається здійснювати у двох дорожніх клінічних лікарнях станції Київ-Пасажирський, вузловій лікарні №1 станції Дарниця та у відділкових медзакладах у Козятині, Жмеринці, Коростені та Конотопі. Зазначу, у штаті, підпорядкованому нашій службі працюють 858 лікарів. Пліч-о-пліч з ними - 2139 медсестер та фельдшерів. За штатним розписом залізничників та їхні сім’ї мають обслуговувати 1061 лікар та майже 4 тисячі 240 спеціалістів середнього медичного персоналу. Статистику наводжу невипадково: наші лікарні та поліклініки обслуговують понад 170 тисяч працюючих залізничників та пенсіонерів залізничного транспорту, понад 121 тисячу осіб приписного населення - мешканців у межах районів, прилеглих до залізниці. Зрозуміло, що в умовах постійного зменшення бюджетного фінансування профільних закладів відомчої медицини, перед нами постало питання не лише збереження наявного кадрового потенціалу. Дбаємо про забезпечення достатнього рівня безпеки руху поїздів. Варто зазначити, що ці непрості завдання вдається успішно розв’язувати завдяки постійній увазі та підтримці з боку керівництва столичної магістралі.

    - Свого часу на багатьох рівнях обговорювалося питання щодо передачі галузевої медицини під комунальні крила. Що, на Вашу думку, варто зробити, щоб залізничні медичні заклади залишалися «прив’язаними» до колій?

    - Впевнений у тому, що для збереження мережі медичних закладів залізниці необхідна оптимізація їх потужності та структури. Так у поточному році планується реорганізація вузлової лікарні станції Ворожба. Це відбуватиметься шляхом приєднання цього підрозділу до відділкової лікарні станції Конотоп. Таким же чином діятимемо, реорганізовуючи вузлову поліклініку станції Київ. Після об’єднання цієї установи з Дорожньою клінічною лікарнею №1 станції Київ-Пасажирський підвищимо рівень якості медичних послуг.

    - Знаю, що потенціал лікувально-профілактичних закладів чималий. У чому особливість обслуговування пацієнтів?

    - У лікарнях функціонує 1815 ліжок. Тут оздоровлюємо хворих за багатьма напрямками. А саме: терапевтичного, хірургічного профілів, травматологічних, неврологічних, пульмонологічних, кардіологічних, урологічних, ЛОР, офтальмологічних, педіатричних, гінекологічних, пологових та інших напрямків. У той же час поліклініки працюють за цеховим і територіальним принципами обслуговування залізничників і населення.

    Факт: поліклінічне відділення Дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Київ-Пасажирський має у своєму розпорядженні всю необхідну сучасну медичну апаратуру для проведення повного медичного обстеження пацієнтів.

    Цифри - річ красномовна: за перше півріччя 2009 року в поліклінічних відділеннях та самостійних поліклініках прийнято майже один мільйон триста тисяч відвідувачів.

    У денних стаціонарах функціонує 405 ліжок, на яких впродовж шести місяців поточного року проліковано понад 6,1 тисячі пацієнтів.

    Тепер - про особливість медичного обслуговування працівників галузі. Всі залізничники, робота яких пов’язана з безпекою руху поїздів, проходять медичні огляди згідно з відповідними відомчими наказами та наказами Міністерства охорони здоров’я України. У разі необхідності ведеться диспансерний нагляд за недужими.

    І тут ще раз про економічні проблеми. При потребі на 2009 рік коштів у сумі 192,5 мільйона гривень з бюджетного фінансування на утримання медичних закладів залізниці у 2009 році передбачено виділити лише 98 мільйонів гривень, у тому числі на перше півріччя поточного року - 47,9 мільйона гривень. Останньої суми вистачило лише на покриття видатків на заробітну плату і відповідні нарахування, та, частково, на оплату енергоносіїв, комунальних послуг і медикаментів.

    - І як же виходите із доволі складної ситуації?

    - Враховуючи вище викладене, медичними закладами в першому півріччі поточного року застосовувались заходи з метою залучення додаткових фінансових інвестицій. Так протягом першого півріччя вдалося залучити наступні джерела фінансування:

    - кошти з Державного бюджету - 47,9 мільйона гривень;

    - кошти, від наданих платних послуг стороннім фізичним та юридичним особам - 2,6 мільйона гривень;

    - кошти за проведені медичні огляди - 6,5 мільйона гривень;

    - фінансова допомога залізниці - 3,5 мільйона гривень;

    - добровільне медичне страхування - 7,4 мільйона гривень;

    - інші надходження - 2,2 мільйона гривень.

    - Євгене Івановичу, в умовах недостатнього бюджетного фінансування медичних закладів та через потенційне зменшення фінансової допомоги залізниці одним із перспективних заходів щодо поліпшення функціонування лікувально-профілактичних закладів є розширення галузевої програми медичного страхування залізничників. Як виконується намічене згідно із цим документом?

    - Керівництвом залізниці на утримання медичних закладів заплановано на 2009 рік надання фінансової допомоги у розмірі 10 мільйонів гривень. Ці кошти спрямовуємо на проведення капітального ремонту низки об’єктів при установах охорони здоров’я. І це ще не все. Передбачено придбання медичного обладнання, оплату комунальних послуг, закупівлю медикаментів. Протягом шести місяців поточного року залізницею надано фінансову допомогу в сумі 3,5 мільйона гривень.

    І далі говоритимемо про гроші. Плануємо додатково використати 350 тисяч гривень. Спитаєте, для чого? Відповідно до Колективного договору передбачено виділення коштів для проведення лікування хворих залізничників на цукровий діабет, бронхіальну астму, а також тих, хто переніс інфаркт міокарда, інсульт, у разі розвитку злоякісних пухлин та злоякісних хвороб крові. А ще цю суму використовуватимемо за необхідності на пільгове зубопротезування. Допомагатимемо й інвалідам дитинства у віці до 16 років, хворим дітям на церебральний параліч. Напрямків, як ви розумієте чимало. Постає запитання: де шукати гроші? Для повноцінного функціонування медичних закладів необхідно залучати низку джерел фінансування. Це, в першу чергу, загальний та спеціальний фонди. У тому числі, сподіваємося на користь від надання платних послуг стороннім фізичним та юридичним особам. Якусь дещицю отримуватимемо від проведення медичних оглядів працівникам структурних підрозділів столичної магістралі. Сподіваємося і на фінансову допомогу від залізниці. Суттєвий зиск, очевидно, матимемо від функціонування системи добровільного медичного страхування. Існують також інші джерела, передбачені згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року №1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти».

    Вважаю, що одним із важливих механізмів надходження коштів є удосконалення відносин медичних закладів з підприємствами різних форм власності та органами місцевого самоврядування. Потребує опрацювання механізм залучення коштів органами самоврядування для фінансування витрат, пов’язаних із медичним обслуговуванням так званого приписного населення. Одночасно з метою зменшення фінансового навантаження на залізницю медичним закладам необхідно активізувати роботу щодо надання на договірній основі медичних послуг працівникам сторонніх підприємств різних форм власності.

    - Ви вже згадували про галузеву систему страхування. Розкажіть, будь ласка, докладніше про страхування залізничників і пенсіонерів магістралі.

    - Наголошую, ми неухильно виконуємо відповідну галузеву програму. У межах Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» діють договори добровільного медичного страхування працюючих (курсив - «Рабочего слова») залізничників зі страховими компаніями «НДІ страхування» (колишня «Алькона»), «Нафтагазстрах», «Раритет». Страховий платіж за цими договорами - у межах від 16 до 32 гривень щомісяця.

    Страхування пенсіонерів залізничного транспорту здійснюється страховою компанією «ІнтерЕкспрес». Страховий платіж за цим договором - 7,5 гривні. До речі, кількість застрахованих працівників залізниці дорівнює майже 38 тисяч. Майже 30 тисяч - пенсіонерів.

    Пропоную вам ознайомитися із сумами, де чітко визначено річний ліміт відповідальності страхових компаній. Отже, «НДІ страхування» оперує сумою у 10 тисяч гривень. «Нафтагазстрах» - 16 тисяч гривень, «Раритет» - 12 тисяч гривень, а «ІнтерЕкспрес» - 15 тисяч гривень.

    Між іншим, за сім місяців страхові компанії перерахували на рахунки залізничних лікарень 8 мільйонів 914 тисяч гривень.

    Разом із керівництвом Південно-Західної залізниці, Дорпрофсожем і вказаними вище страховими компаніями ми працюємо над удосконаленням, розширенням програм медичного страхування. Вони мають забезпечити якісні обстеження і лікування наших пацієнтів.

    - Євгене Івановичу, в одному з попередніх номерів нашого видання йшлося про те, що медична служба Південно-Західної залізниці зініціювала низку заходів для покращення ситуації у галузевій системі здоров’я. Чи розпочато їхнє впровадження, передбачене проектом програми, яка має красномовну назву «Здоров’я залізничників».

    - Дякую за запитання. Зараз йде жваве обговорення означеної програми. Користуючись нагодою, повідомлю, що у найближчих номерах «Рабочего слова» ми повернемося до цієї теми. Повірте, нам є про що розповісти читачам.

    - Я вдячний Вам за цікаву бесіду.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Фоторепортаж. На мосту виростають опори

    Автомобільно-залізничний мостовий перехід через Дніпро, певне, є нині чи не найбільш знаковою новобудовою столиці, до якої постійно прикуто погляди киян: як просувається хід робіт, чим зараз займаються будівельники? Аби задовольнити свою та читацьку допитливість, ваші кореспонденти прибули на місце подій.

    Героями нашого репортажу судилося стати фахівцям славнозвісного на залізниці Вінницького будівельно-монтажного поїзда №392, підпорядкованого службі електропостачання. Двом бригадам, очолюваним виконробом Віктором Харебіним, доручено завдання з монтажу опор майбутньої контактної мережі впродовж непарної колії. Вінничани приїхали зі своєю технікою: трьома 16-тонними залізничними кранами а також буровою машиною БМ-700. Працюють щодня по вісім годин, адже час роботи не обмежується технологічними «вікнами».

    З процесом установки опор, його технологічними особливостям нас ознайомив будівельний майстер Олексій Клопотун. Ось потужна бурова машина вгризається в ґрунт на глибину 4 м. Мине небагато часу і свердловина діаметром 70 см буде готовою. Потім у величезний отвір у землі за допомогою потужного крана встановлюється фундамент опори - залізобетонна конструкція з відповідними габаритами. Наступна операція - в цей отвір на дно фундаменту встановлюється сама 13,6-метрова залізобетонна опора. Ще мить і вона вирівнюється, защемляється дрібним щебенем та заливається бетоном.

    Треба зазначити, що технічний нагляд за процесом робіт здійснює бригада ЕЧК-21 Київської дистанції електропостачання на чолі зі старшим електромеханіком Олександром Семенютою. Тобто того підприємства, котре в подальшому буде обслуговувати контактну мережу на цій дільниці. Олександр Петрович також ретельно пильнує й за дотриманням норм безпеки праці, адже бригада БМП-392 трудиться поблизу контактної мережі з не відключеною високою напругою, а майже поруч постійно проносяться поїзди. Складно? Так! Але фах дозволяє працювати згідно з обстановкою.

    Безпосередньо на мосту установкою опор займається інша бригада БМП-392, яку очолює бригадир Сергій Футорян. Довідуємося, що технологія виконання робіт тут інша. Адже й опори на мосту мають іншу конструкцію, виготовлену не з залізобетону, а з металу. Коментар нам надав виконроб Віктор Харебін. Опори кріпляться до «тіла» мосту чотирма болтами діаметром 30 мм. Проте це в середині переходу. А в початковій частині моста було встановлено 17 опор довжиною 11,7 м на фиброві подушки. Ці опори ставити було складніше, бо вони монтувалися не на поверхні переходу, а з боку. Тож фахівцям доводилося для їх закріплення спускатися на пару метрів до основи опори.

    - За восьмигодинну зміну на мосту, зазвичай, ставимо 11 опор, - зазначає Віктор Павлович. - Всього по одній непарній нитці маємо встановити 57 опор на відстані, що обмежена прокладеною залізничною колією.

    - Ми робимо все, від нас залежне, аби по новому мосту скоріше відкрився рух поїздів, - запевнили нас фахівці БМП-392.


    виконроб Віктор ХАРЕБІН


    будмайстер Олексій КЛОПОТУН


    бурова машина в дії


    встановлення фундаменту опори


    залізобетонна опора вже на своєму місці


    металеву опору закріплюють бригадир Сергій ФУТОРЯН, електромонтери Євген ПОЛИВАНИЙ та Ярослав ТКАЧУК


    Анатолій РОМАНОВ

    Інформ-факт. Підростають майбутні чемпіони

    Популяризація здорового способу життя, сприяння розвитку спортивного руху в країні є невід’ємною складовою державної політики незалежної України. Підтвердженням тому стало проведення Всеукраїнського олімпійського уроку і олімпійського тижня, ініційоване Кабінетом Міністрів України та підтримане Мінтрансзв’язку України.

    У рамках цієї акції в трудових колективах нашої залізниці було заплановано й здійснено низку спортивних заходів. Звичайно ж, активну участь у ній взяв і флагман спортивного життя на магістралі - дорожній фізкультурно-спортивний клуб «Локомотив». У дитячо-юнацьких школах ФСК відбулися цікаві змагання, зустрічі з відомими спортсменами тощо. Одним із перших заходів у рамках цієї програми став матч чемпіонату столиці з футболу серед дитячих команд, сформованих з гравців 1998 р. народження.

    У день проведення гри ми зустрілися з директором комплексної дитячо-юнацької спортивної школи товариства «Локомотив» Сергієм Кондратюком. Він розповів, що в комплексній школі існують групи з кількох видів спорту: футболу, волейболу, регбі, легкої атлетики. Водночас Сергій Миколайович є й тренером КДЮСШ із футболу. За його плечима - багатий досвід футбольного гравця. Свою спортивну кар’єру він розпочинав у київському СКА. Згодом були виступи за дублюючий склад московського «Динамо», тюменський «Динамо-Газовик». П’ять років захищав кольори німецького «Динамо» з Дрездена з другої бундесліги, а потім грав у вищій лізі Туреччини за команду «Анталія-Спорт». Спортсмену з таким великим досвідом є чому навчати дітлахів.

    - Ми раді, що цей матч дитячого чемпіонату міста з футболу приурочено до Всеукраїнського олімпійського уроку і олімпійського тижня, - наголосив Сергій Миколайович. - Це своєрідний іспит, який дасть змогу наочно показати результати нашої роботи з юними спортсменами.

    Футбольна зустріч дітлахів з «Локомотиву» та їхніх однолітків з клубу «Атлет-Київ» виявилася дійсно захоплюючою та цікавою. Треба визнати, що юні спортсмени показали напрочуд красиву й грамотну гру, в якій проглядався чіткий тактичний малюнок. Серед юних гравців «Локомотива» доволі здібних хлопчаків, з яких у майбутньому можуть вирости справжні футбольні зірки. Особливо виділявся капітан команди Влад Апостолюк, який забив два голи і був центральною фігурою на полі. Гарну гру показали Максим Романюк, Аркан Ібадов - автор третього гола у ворота суперників. Досить грамотно діяв воротар Данило Смиченко. Взагалі, всі юні гравці діяли чудово.

    Переконлива перемога з рахунком 3:1 - підтвердження тому, що роботу з командою Сергій Миколайович провів дуже серйозну, ґрунтовну, грамотну. Побільше б таких тренерів та фахівців! Цей день став дійсно маленьким спортивним святом для юних футболістів. Цікаво було дізнатись, що половина з 360 вихованців «Локомотиву» - діти із залізничних родин. Не здивуюсь, якщо у залізничних династіях з юних гравців «Локомотиву» з часом спалахнуть нові зірки на футбольному небосхилі.

    До речі, в ДФСК «Локомотив» вистачає яскравих імен. За прикладом ходити далеко не треба. Директор клубу Ольга Стороженко має за плечима блискучу спортивну кар’єру, інструктор клубу Оксана Чиченьова свого часу була чемпіонкою світу з настільного тенісу серед залізничників. З лав «Локомотиву» вийшла й чемпіонка останніх Олімпійських ігор Інна Осипенко-Радомська. Є на кого рівнятися юним спортсменам залізничного клубу, є з кого брати приклад, аби самим з часом стати чемпіонами!




    Анатолій РОМАНОВ

    Мандруймо разом! Ніжинський слід геніїв


    Те, що зробили ніжинські краєзнавці, під силу лише подвижникам - вони зберегли унікальний комплекс будівель поштової контори зразка ХVIII ст. А в одному з його флігелів, на невеличкій території, «поселили» музей, який так і називається - «Поштова станція».

    - Наше місто було чи не найбільшим торговельним центром Лівобережної України, - починає екскурсію головний зберігач фондів Ніжинського краєзнавчого музею Лілія РУДЕНКО. - Тут проходили головні поштові тракти у бік Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Риги, Полтави, в Крим. Через тутешню станцію пролягали шляхи-дороги геніїв світової науки і культури - Михайла Ломоносова, Дениса Фонвізіна, Олександра Пушкіна, Олександра Грибоєдова, Михайла Глінки, Михайла Лєскова. Число видатних людей чимале. В експозиції музею дві подорожні грамоти. В одній з них від 26 серпня 1859 р. повідомляється про те, що від Севська до Лугані їде академік живопису Тарас Шевченко. До слова, це була його остання подорож в Україну. Згідно з проїзним документом за відстань в 110 верст Тарас Григорович заплатив авансом 1 руб.10 коп. Відповідно до чину йому надали два поштових коня. Так у царській Росії «цінували» генія. Менше коней не відправляли в такі подорожі. А ось колезький асесор Микола Гоголь, який прямував від Одеси до Москви за рік до своєї смерті, їхав на чотирьох поштових конях.

    В окремій кімнаті музею відтворено інтер’єр куточка для проїжджаючих (на фото) - стіл, стільці, самовар, чайний посуд, дорожні валізи, скрині. Навпроти - робоче місце станційного наглядача. В його, так би мовити, офісі - карта поштових трактів, старовинні стіл, стільці, рахівниця, поштові прилади, настінний годинник і дзеркало з різьбою. За словами наукових співробітників музею, це - робота одного з ніжинських майстрів.

    В іншій залі розміщено макет поштової станції в її первісному вигляді. А ще - марки, конверти, листівки, дещо з тогочасних речей подорожнього побуту: чорнильниці, лампи, піддужні дзвоники, свічники.

    - Усього у наших фондах близько 700 оригінальних експонатів, - продовжує Лілія Михайлівна. - З-поміж інших варто виділити договір про заснування перших поштових станцій, укладений гетьманом України Богданом Хмельницьким і російським царем Олексієм Михайловичем. Згодом в Україні з’явилися чотири станції - у двох гетьманських столицях - Батурині та Глухові, в Києві і в нашому Ніжині. До речі, в Києві і в Ніжині перебувало по 5 стрільців і солдат та 10 коней.

    За 16 років роботи музею «Поштова станція» в ньому побувало понад 60 тисяч відвідувачів. Значна частина - приїжджі, які десь почули чи прочитали про цей куточок, в якому завдяки турботам непосидючих краєзнавців під пильною вартою охороняється... історія. Музейники й досі згадують одного з найпочесніших гостей, який торік несподівано завітав сюди - президента Грецької Республіки Каролоса Папуліаса. Під час свого робочого візиту в Україну він приїхав на грецьке кладовище в Ніжині. Там помолився за упокій своїх співвітчизників, а опісля відвідав «Поштову станцію». Краєзнавці тішаться через те, що відтепер про єдиний в Україні такий музей знатимуть і в Греції. Разом з тим бідкаються: державної підтримки майже не відчувають. Особливо в останні роки. І хоча і є всі домовленості з Укрпоштою про ремонт двоповерхової споруди цього унікального комплексу, кошти досі не надійшли. А надії на асигнування з місцевого бюджету - марні. Може, знайдуться меценати?...

    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ

    До 140-ліття Південно-Західної залізниці. Місто двох залізниць

    Бахмач у письмових пам’ятках згадується під роком 1147, коли князь Ізяслав Мстиславович спалив Уневіж, Білу Вежу, Всеволож та поселення в болотистій місцині по річці Борзні та річці Бахмач. І все. Далі про нинішній районний центр Чернігівської області і крупний залізничний вузол столичної магістралі в історичних документах немає згадки до ХVII століття, коли цей край інтенсивно заселяють вихідці з Правобережжя. Бахмачани беруть участь в національно-визвольній війні - тут сформовано козацьку сотню Ніжинського полку. І вже тоді місто ділилося на три частини: село Старий Бахмач, в якому жили переважно козаки; місто, де був базар і стояла Успенська церква, та Даньківку. Під час походу в Україну польського короля Яна-Казимира (1654 р.) Бахмач було знову зруйновано.

    Місто тісно пов’язане з гетьманом Мазепою. Іван Степанович у козака Кирила Смаги купив хутір, який мав назву Поросючка (південніше Бахмача), і збудував на тій землі маєток (з інших джерел - замок). У ньому він переховував єзуїта Зеленського, який привіз листи від польського короля Станіслава Лещинського. А восени 1708 р. у Поросючці гетьман урочисто на Євангелії склав присягу, що не для власного блага, а заради України піддається під протекцію шведського короля. Там же на вірність гетьману присягнула і козацька старшина.

    Цікаво, що за однією з версій, саме тут, у Поросюцькому лісі, Іван Мазепа сховав частину казни. Статки гетьмана були великими. У поході він легко позичив Карлу ХІІ 240 тисяч талярів. Під час відступу після Полтавської битви козаки топлять у Дніпрі, аби не дісталися противнику, кілька діжок зі сріблом та золотом. Дещо із гетьманського скарбу захопили царські солдати під Лохвицею. Але, стверджують дослідники-скарбошукачі, значно більше його ще у землі.

    Велике значення для економічного розвитку Бахмача мало будівництво залізниць. Спершу з’явилася ст. Курсько-Київської залізниці (нині Бахмач-Київський), згодом - Бахмач-Товарний Лібаво-Роменської (нині Бахмач-Гомельський). У 1922 р. до них додалася ст. Бахмач-Центральний (тепер Бахмач-Пасажирский), яку теж було підпорядковано Московсько-Київській магістралі. І все це в одному невеличкому місті. Цікаво, що перший вокзал на ст. Бахмач-Пасажирський був барачного типу зі стінами зі шлаку. Він простояв до 1941 р.

    У кінці позаминулого століття в Бахмачі велася інтенсивна залізнична робота. Тогочасний історик записав: «До нього (залізничного вузла - авт.) стягувалась з околичної території (верст 40 - 50 у поперечнику) велика кількість продуктів сільського господарства (головним чином, різне збіжжя, потім тютюн, олійне сім’я, цукрові буряки тощо), що йшли почасти по різних напрямках Чернігівщини, почасти в інші губернії, а хліб іноді й за кордон… Кількість грузів, що відправлялася з Бахмача та одержувалась у ньому, рахувалась на мільйони пудів. У 1877 р. зі станції Бахмач Лібаво-Роменської залізниці відправлено 3585000 пудів різного грузу, одержано - 1292000. Головними об’єктами експорту були овес та жито». У наступні роки обсяги навантаження знижуються. І вже у 1905-му, наприклад, звідси відправляється лише 1700000 пудів вантажу. Але на вузлі з’являються ремонтні майстерні, росте число залізничників, які, взявши участь у першому всеросійському страйку, утворили комітет, що підтримував зв’язки зі страйкарями Мінська, Гомеля, інших міст. У період страйку станція пропускала поїзди тільки із зерном та військові ешелони.

    У 1892 р. в Бахмачі відкривається початкова залізнична школа. Її перший випуск відбувся через п’ять літ. На початку минулого століття тут при горілчаному заводі з’являється перший клуб із залом на двісті осіб. У клубі ставили «Назара Стодолю», «Марусю Богуславку», «Вія». Тоді ж бахмачанин Кукса роздобув десь кінопроектор і радував земляків справжнім кіно. Лікарні у місті не було. Працював лише залізничний фельдшерський пункт.

    Громадянська війна мало зачепила Бахмацький вузол, точніше, залізниця від воєнних дій не постраждала. Але вже наступна війна пройшлася по трьох станціях смертоносним вітром. У російського письменника Володимира Чивіліхіна є документальна повість «Здравствуй, мама!», присвячена Ганні Костянтинівні Жованик. Жінці, яка зберегла у те лихоліття десятки дітей. Автор використовує щоденник Анатолія Листопада, де день за днем фіксуються головні події життя міста.

    «14 июля 1941 года. Этот день останется памятным для меня. В 4 часа дня был налет на Бахмач, продолжавшийся 2 часа 40 минут. Вот где страх был! Я шел из библиотеки. Был на полдороге до дому, когда над городом появились самолеты. Потом как грохнет! Меня как бросит воздухом к забору, и я там свалился прямо в грязь…

    Тут начали бомбы близко рваться. Воздухом горячим обжигает. Я ползком по картошке - в крытое убежище и там уже ждал до конца бомбежки. Стены дрожали. Песок сыпался с потолка. А мы задыхались от напора воздуха. Когда мы вылезли, то было, как вечером, темно. Дымом солнце закрыло. Горел сенопункт. На Киевском вокзале рвались в эшелонах снаряды, бомбы, патроны... К небу подымались огненные столбы от цистерн с бензином. В сад поликлиники начали свозить убитых. Привезут машину и за новыми уезжают. Раненых тоже собирают. Народу много побило. Никто не знал, как прятаться…»

    Опівночі наліт повторився. І вранці наступного дня ст. Бахмач-Київський нагадувала пекло. «Горели вагоны, кричали люди, оглушительно свистели маневровые паровозы. Рабочие и красноармейцы-саперы наскоро чинили разрушенные пути, - пише Володимир Чивіліхін. - В один из тупиков был задвинут эшелон, сильно пострадавший от бомбежки. Вперемежку стояли платформы, пассажирские и товарные вагоны. Их металлические каркасы еще излучали тепло, залитые водой доски дымились и шипели».

    Фашисти вузол у перші місяці війни бомбардували практично щодня. Ось ще один запис підлітка: «19 июля 1941 года. Утром немец сбросил штук шесть бомб. На Киевском восстановили линию. Там сгорели все станционные постройки и почти весь поселок. Вот чего наделали, гады! Железо со станции и колесные пары поразбрасывало чуть ли не на км. Вот сила какая!»

    Бахмачанка Надія Яківна Пузиренко теж була очевидцем Бахмацької трагедії. Уже в наші дні місцева газета «Порадник» опублікувала її спогад про наліт 14 липня 1941 р.: «До Київської не можна підійти було - такий страшний запах стояв, трупний. А горіло так, що аж у Борзні (районний центр за сорок кілометрів від Бахмача - авт.), казали, було видно. Все на станції вигоріло. Де зараз пост, там була сорок сьома школа. Так школа теж згоріла. Пологовий будинок був, поліклініка, фабрика, де плюш виготовляли - по вулиці Петровського. Все згоріло, вигоріла вся Київська».

    Скільки загинуло людей у перші місяці війни на Бахмацькому вузлі, сьогодні точно не встановити. Від бомб, від розривів боєприпасів в ешелонах, від вогню й осколків вмирали солдати військових ешелонів, пасажири поїздів, жителі міста. Однозначно, що багато.

    Станції вузла давним-давно залікували воєнні рани. На перший погляд практично жодного сліду не залишилося. Але й нинішні бахмацькі школярі можуть вам показати, де були вирви від бомб на Київській. Найтрагічніша сторінка в історії залізничного вузла із пам’яті рядових бахмачан ще не стерлася. Але про якесь офіційне пошанування полеглих у ті страшні дні чути не доводилося. Боюся помилитися, але такого пам’ятного заходу просто немає. Жаль, звичайно, що немає.

    Микола ПАЦАК

    Цікаво. Смачний хліб із древлянської печі

    У серпні в Коростені проходив міжнародний науково-практичний семінар «Експериментальна археологія: завдання, методика, моделювання». Окрім пленарних засідань, за участю науковців з різних країн, на території древнього городища проводилися експериментальні дослідження. До них було прикуто увагу багатьох городян, небайдужих до історичного минулого древнього Іскоростеня.

    Давнє городище, яке коростенці називають «Красна гірка», у ті дні ожило, здавалося, тут знову, як і понад 1300 літ тому, древляни поринули у свої щоденні справи - печуть хліб, займаються гончарством, іншим ремеслом. А неподалік змагаються в майстерності воїни… Зрозуміло, це було експериментальне дослідження. А для нього організатори відтворили, зокрема, давньоруський металургійний процес, гончарне виробництво. Відтворено і древлянську піч, яку до того розкопали археологи. На фрагменти знахідки могли подивитися всі бажаючі. А поруч, сконструйована вже нова, з дотриманням тих розмірів, які мали печі наших предків. Господарювала тут студентка Інституту історичної освіти, що при Київському педагогічному університеті ім. Драгоманова. Прагнучи відтворити атмосферу побуту наших предків, тут навіть пекли хліб і варили кашу. До речі, горщики для каші створили студенти, які експериментували з відтворенням гончарного виробництва. Спробувати власноруч зробити гончарний виріб могли всі бажаючі. Відтворено навіть спеціальну піч, де гончарі мали б обпалювати вироби. Але перед цим потрібно виріб створити з глини, домішуючи крихти вивітреного граніту. Готові горнятка, глечики мають сохнути ще кілька годин, а тоді вже їх обпалюють.

    Ось неподалік проходить процес плавлення заліза. Добута в болотах руда потрапляє до розпеченого горна, і вправними рухами юнак, з допомогою міхів, підтримує процес горіння у горні. Отже й процес плавлення не припиняється. Щоб отримати готовий метал, потрібно декілька годин. Поруч вже інші умільці з допомогою пристосувань, якими користувалися наші предки, виковують металеві вироби.

    З іншого боку городища доноситься… дзвін мечів. Що там? Це відбуваються змагання між воїнами в середньовічних обладунках. Як з’ясувалося, учасники змагання - представники клубів, так званої, історичної реконструкції. Як пояснив один з учасників дійства В’ячеслав Зарубін із київського клубу, подібні турніри - не рідкість в Україні. І вони приваблюють все більше людей. Для учасників - це особливе захоплення. Адже тут головне не лише змагання, яке має свої правила. А, передусім, ще й вивчення історичних особливостей і реконструкція обладунків. Обладунки готують частково самотужки, щось замовляють у майстрів. Загалом же - це велике захоплення людей, які шанують древню історію.

    Зрозуміло, відтворення давньоруських промислів, що проходило в городищі, відбувалося під керівництвом науковців, істориків, археологів. Старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Андрій Петраускас зазначив: особливість даного семінару в тому, що поєднується академічна частина з моделюванням древніх технологій. Цей захід привернув увагу багатьох фахівців, науковців з різних країн. Вони мають можливість висловити свої думки, обговорити спільні проблеми, і разом зробити ще один крок до вивчення стародавнього світу слов’ян.

    Один з авторитетних академіків із Санкт-Петербурга Анатолій Кірпічніков вважає, що нині Коростень став українською Троєю, яскравою па-м’яткою європейської цивілізації. І сюди незабаром, коли створиться на древніх городищах музей під відкритим небом, буде просто паломництво вчених та любителів старожитностей.

    Оксана КЛИМЧУК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05