РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 34 (4 вересня 2009)
  • Випуск №34 4 вересня 2009
    Зміст
    1. Репортаж у номер. Зручно. Швидко. Комфортно (Віктор ЗАДВОРНОВ, Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ)
    2. На старт! За здоровий спосіб життя (Влас. інф.)
    3. Подія. Закономірна перемога (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    4. Урочистий момент. Колійникам - по заслузі (Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ)
    5. Залізнична династія. Чорнобривці з Муравійки (Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ)
    6. Святині. Прапор Хмельницького у Бородянці (Оксана КЛИМЧУК)
    7. До 140-ліття Південно-Західної залізниці. Щоб минуле не било з гармати (Микола ПАЦАК)

    Репортаж у номер. Зручно. Швидко. Комфортно

    У середу, 2 вересня, сталася подія, яка на багато років визначила стратегію розвитку й модернізації транспортної мережі у такому мегаполісі, як Київ. В урочистій обстановці за участю керівництва Південно-Західної залізниці та високопосадовців столиці відбувся запуск першої міської електрички сполученням платформа Троєщина (колишня Городня) - станція Київ-Петрівка. Відтепер мешканці найбільшого «спального» району мають змогу перетинати Дніпро, не вистоюючи в автомобільних пробках і заторах на Московському мосту. Таким чином з пуском міського електропоїзда Південно-Західна залізниця зробила ще один крок на шляху до розв’язання гострої проблеми перевезення міських пасажирів.

    Попри усі труднощі, які виникали й виникають в цей кризовий період, керівництво, фахівці профільних служб і підрозділів столичної магістралі продемонстрували здатність до стратегічного планування й обрання правильної тактики на кожному з етапів реалізації цього проекту. Досить пригадати статтю начальника Південно-Західної залізниці Олексія Кривопішина в журналі «Залізничний транспорт України» (№5, 2006 р.), в якій автор доводить необхідність організації міських залізничних шляхів. Це вважається ефективним методом розв’язання транспортних проблем. Означена практика набула поширення практично в усіх великих містах Європи, Азії та Америки. Нині справа дійшла й до нашої столиці.

    …Для залізничників з моторвагонного депо Фастів - машиніста Сергія Малиновського та його помічника Юрія Неліпи - день 2 вересня 2009 р. запам’ятається на все життя. Адже саме вони керували першим міським електропоїздом за маршрутом - зупинна платформа Троєщина - ст. Київ-Петрівка. Таким чином важливий транспортний проект, у створенні якого брали участь фахівці Південно-Західної залізниці спільно зі столичною мерією, успішно завершено.

    Як розвести пасажиропотоки в районі столичних масивів Троєщина, Райдужний, Воскресенка? Над цією проблемою довго ламали голови у Київській мерії. Розв’язати питання вдалося за допомогою фахівців столичної магістралі. Тепер залізничний Петрівський міст працюватиме не лише для пропуску ним вантажних поїздів (залізниця несе певні збитки через зміни у планах їхнього формування та графіка руху).

    Попри це тут курсуватимуть швидкі електропоїзди. До речі, Південно-Західна залізниця за галузеві кошти відремонтувала рухомий склад. Ініціативу з приводу підготовки та подальшого обслуговування залізничної інфраструктури (колійне, енергетичне господарства, мережі зв’язку, будівництво зупинних платформ тощо), розробки зручного графіка курсування електропоїздів з боку керівництва Південно-Західної магістралі тепер підтримали і пасажири. Під час мітингу з нагоди пуску залізничного «маршрутного таксі» від киян, які взяли участь в урочистостях можна було почути лише схвальні відгуки на адресу організаторів транспортного проекту. Тепер столичні автобуси, які «закільцьовано» між лівобережними масивами мають доставляти киян і гостей міста за призначенням, тобто до залізниці. А далі - турботами про пасажирів перейматимуться локомотивні бригади. П’ять - шість хвилин у просторому салоні електропоїзда, що «перелітає» над Дніпром зі швидкістю 100 км/год і ви опиняєтеся, приміром, на станції Київ-Петрівка. Є намір швидко дістатися вранці та ввечері у «спальні» райони? Будь ласка! Квиток, який коштує дві гривні - проїзний документ, дійсний для проїзду і на автобусі, і на електропоїзді. Зручно? Безумовно.

    Хто-хто, а залізничники готувалися до цього наполегливо й професійно. У моторвагонному депо Фастів проведено капітально-відновлювальний ремонт електропоїзда ЕПЛ-9Т. Під час ремонту повністю замінили електричні мережі керування, освітлення вагонів. Внутрішньосалонне обладнання не відрізниш від інтер’єру вагонів у метрополітені - місця для пасажирів розміщено вздовж стін. Ще одна зручність - поручні, за допомогою яких можна впевнено пересуватися салоном. Переобладнано східці вагонів для посадки пасажирів з високих платформ. Модернізовано й кабіни машиністів. Їх також утеплено килимовими доріжками. В електропоїзді 411 місць для сидіння подорожан, а загальна розрахункова населеність становить 1286 пасажирів.

    Крім оновленого електропоїзда підвищеного комфорту на лінію виходитиме ще одна електричка. Цю пару використовуватимуть у години пік з коротким інтервалом руху. Існує і «гарячий» резерв.

    - Сьогодні ми завершили перший етап великого транспортного проекту, - сказав у бесіді з журналістами начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин. - Попереду - об’єднання в єдину транспортну мережу дев’яти залізничних станцій і зупинних платформ, які розташовано поблизу зі станціями київського метрополітену. За умов, якщо столична мерія віднайде кошти на закупівлю ще семи електропоїздів, залізничники зможуть об’єднати ст. Сирець, Борщагівку, Караваєві Дачі і Київ-Пасажирський.

    Отож планів, як кажуть, громаддя. Але вони цілком реальні, переконані очільники Південно-Західної магістралі. Головне, щоб їхні партнери Київавтодор, Київпастранс та інші структури міської влади забезпечували широкий фронт роботи для залізничників. Йдеться про облаштування автомобільних під’їздів до платформ, інші важливі роботи з розвитку транспортної інфраструктури Києва. А тим часом кияни та гості столиці мають переконатися у зручному виді транспорту - залізничному «метро».

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ

    На старт! За здоровий спосіб життя

    Керівництво та Дорпрофсож Південно-Західної магістралі підтримали ініціативу Національного олімпійського комітету України щодо проведення впродовж 1 - 12 вересня 2009 р. Всеукраїнських олімпійських заходів. Згідно з планом, наданим у службі кадрів, навчальних закладів та соціальних питань Південно-Західної залізниці, передбачено проведення у трудових колективах зборів, тематика яких стосується утвердження здорового способу життя. Передбачено провести товариські зустрічі спортивних команд на залізничних вузлах та в структурних підрозділах залізниці. А ще з вихованцями дитячо-юнацьких спортивних шкіл ДФСК «Локомотив» буде проведено змагання «Веселі старти». Нагадаємо, що одним з основних соціальних пріоритетів керівництва Південно-Західної та Доропрофсожу була і залишається пропаганда здорового способу життя. Організація та проведення Всеукраїнських олімпійських заходів слугує розвитку фізичної культури і спорту в підрозділах столичної магістралі, а успіхи олімпійських чемпіонів будуть прикладом для майбутніх поколінь залізничників та спонукатимуть до занять спортом.

    Влас. інф.

    Подія. Закономірна перемога

    Приємну місію передачі Перехідного прапора та Почесного диплома і першої галузевої премії згідно з спільною постановою Державної адміністрації залізничного транспорту України та Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників начальнику Київської дирекції залізничних перевезень - заступнику начальника Південно-Західної залізниці Володимирові ОСОВИКУ минулої п’ятниці виконав перший заступник начальника головного управління перевезень Укрзалізниці Василь НАУМЕНКО. Керівництво Державної адміністрації залізничного транспорту України вирішило віддячити колективу столичної дирекції за копітку і самовіддану працю в умовах кризи.

    Відомо, що разом із врученням високих галузевих символів за успіх у трудовому змаганні серед 27 дирекцій українських залізниць, належить отримати і грошову премію. Цю оцінку власної праці учасники урочистостей зустріли в актовій залі дирекції оплесками. Заслужили! Заробили! Достойні! Завдяки професіоналізму, відповідальності за доручену справу. Як не важко у наші незбагненні з економічної точки зору часи, але ж експлуатаційних показників, які мають виконувати колективи станцій Київської дирекції, вдається досягти. Як стало відомо кореспондентам «Рабочего слова», впродовж першого півріччя поточного року працівникам Київської дирекції залізничних перевезень спільно з фахівцями підрозділів, підлеглих службам перевезень, колії, електропостачання, будівельно-монтажних робіт, сигналізації та зв’язку, вдалося зробити чимало. Зокрема, проведено великий обсяг колійних робіт. Завершено модернізацію шести з половиною кілометрів колії. Капітально відремонтовано 12,5 кілометра залізниці. Середній ремонт дозволив надати гарантію з безпечного руху на майже 38 кілометрах сталевих ниток. Майже 33 кілометри - то комплексне оздоровлення колійного господарства дирекції. Тепер заради дотримання належної швидкості працюють 38 нових стрілочних переводів. Високими темпами йдуть роботи на будівництві автомобільно-залізничного переходу через Дніпро.

    Перелік добрих справ варто продовжувати: закінчено реконструкцію ст. Бородянка, виконано ремонт острівної платформи на ст. Бровари, проведено благоустрій на ст. імені Георгія Кирпи. І це ще не все. Впроваджено в експлуатацію пішохідний міст на ст. Васильків-І. У непростих умовах з одночасного будівництва мийного комплексу і реконструкції колійного господарства на ст. Київ-Пасажирський Технічна фахівці дирекції забезпечили виконання маневрової роботи і графік відправлення пасажирських поїздів.

    - Це зробили ви! І за це слід висловити вам глибоку подяку, - з такими словами звернувся Василь Науменко до своїх колег. - Є розумний підхід до вирішення повсякденних завдань, існують шляхи для їхнього ефективного виконання. Тому бажаю вам удачі!

    - Хочу підняти ваш святковий настрій ще на дещицю, - продовжив Василь Іванович. - Прискіпливий статистичний аналіз з боку фахівців главку перевезень Укрзалізниці дозволяє стверджувати, що впродовж останніх місяців відзначається стала динаміка у сфері навантаження продукції з українських підприємств. Це означає, що спостерігається поступове оздоровлення економіки України. Сподіваємося, що до кінця року показники навантаження рухомого складу сягнуть 80% у порівнянні з аналогічними даними 2008-го. Отже буде робота для кожного!

    Добрі слова учасникам велелюдного зібрання адресувала начальник технічного управління главку перевезень Укрзалізниці Ніна ЛИПОВЕЦЬ. Ніна Володимирівна вважає, що визнання серед переможців галузевого змагання Київської дирекції залізничних перевезень, а також присудження достойних місць у змаганні умотивовані. Адже серед паса-жирських станцій друге місце - за ст. Київ-Пасажирський. Серед сорту-вальних станцій наша Дарниця завоювала Почесний диплом і другу грошову премію. Ст. Київ-Мос-ковський присуджено третє місце в категорії вантажних станцій. Подія непересічна. Цілком закономірно, що вище зазначені залізничні підрозділи стали лауреатами і переможцями у традиційних перегонах. Якщо прагнеш до нових звершень, все має бути найліпшим і найсприятливішим. На прикладі трьох станцій Київської дирекції, які завоювали одні з перших місць, можна пересвідчитися у цій істині. Адже тут вміють виконувати усі заплановані експлуатаційні показники і при цьому не збільшують виробничі видатки.

    - Знаменний факт: сьогодні галузевий Перехідний прапор опинився саме у вашій дирекції, - звернувся до присутніх заступник начальника Південно-Західної залізниці Іван ФЕДОРКО. - Літопис нашої славетної магістралі свідчить про те, що високих галузевих відзнак свого часу було удостоєно Козятинську, Конотопську дирекції. А тепер - Перехідний прапор у руках начальника Київської дирекції залізничних перевезень. Це не випадковість, не щасливий збіг обставин, а заслужена перемога, до якої омолоджений впродовж поточного року колектив йшов упродовж останнього часу. Так тримати і надалі!

    Ці оцінки власної праці учасники урочистостей зустрічали бурхливими оплесками.

    - Подякувавши своїм колегам за натхненну працю - заступник начальника Південно-Західної залізниці, начальник Київської дирекції залізничних перевезень Володимир ОСОВИК наголосив на тому, що трудові здобутки спонукають працювати ще ефективніше. Аналіз роботи всього технологічного ланцюжка, технічне, кадрове підсилення окремих його ланок - то запорука успішного виконання великого обсягу робіт, що пов’язані з підготовкою і проведенням футбольного чемпіонату «Євро-2012». Зокрема, курсування у столиці міського електропоїзда, розвиток Дарницького залізничного вузла, укладка третьої головної колії на перегоні Київ-Московський - Дарниця тощо.

    Після урочистої церемонії нагородження ми скористалися нагодою, щоб не лише поздоровити галузевих іменинників. Про добрі враження від проведених урочистостей нашим кореспондентам розповіли щирі співрозмовники.

    Орест ЛОГОШНЯК, голова Київського теркому профспілки залізничників і транспортних будівельників:

    - Праця залізничників була й залишається найбільш престижною у нашому суспільстві. Попри тимчасові негаразди в економіці держави. А ось - і яскраві докази. Звершення фахівців Київської дирекції впродовж останніх півроку відзначено урядовими нагородами. Чергового по дирекції Володимира КАРБІВНИЧОГО нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Згідно з наказом міністра транспорту і зв’язку України поїзний диспетчер дирекції Станіслав ДІДОВИЧ отримав звання «Почесний працівник транспорту України», а складач поїздів станції Київ-Дніпровський Микола КОЛОМІЄЦЬ та маневровий диспетчер станції Київ-Петрівка Юрій РУДИЙ - міністерські подяки. За добросовісну працю начальника станції Бородянка Галину МОШКОВСЬКУ визнано почесним залізничником. Я можу довго продовжувати цей перелік. Головне, що авторитет, який завойовувався численними поколіннями працівників, зокрема Київського і Чернігівського регіонів, непорушний.

    Павло ЛЕБЕДА, начальник станції Київ-Пасажирський:

    - Вважаю, що наша перемога у галузевому змаганні не є випадковою. Річ у тім, що поруч зі мною працюють надійні знавці своєї справи. По-справжньому можна чогось досягти, якщо знатимеш роботу на усіх технологічних стадіях.

    Анатолій ДИКУН, начальник станції Київ-Московський:

    - Лише узгоджені дії кожного спеціаліста, які працюють на станції, дозволяють мені як керівнику великого підрозділу тримати руку на діловому пульсі. Мої колеги підтримують мене в багатьох питаннях, що стосуються забезпечення безпеки руху поїздів, охорони праці. Певен, що це не остання наша спільна нагорода від Укрзалізниці.

    Володимир МІШИН, начальник станції Дарниця:

    - У нашому колективі вважають, що належні умови праці є запорукою успішної роботи в цілому. Бо відчуваючи турботу про себе, люди віддаються сповна роботі. А який результат? Сьогоднішня подія, вкотре довела: столичні залізничники - завжди у когорті найкращих.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Урочистий момент. Колійникам - по заслузі

    Днями в актовій залі Київської дистанції колії вшанували кращих виробничників служби колійного господарства Південно-Західної залізниці. За багаторічну сумлінну працю , вагомий особистий внесок у розвиток галузі, професійну майстерність, творчу ініціативу при впровадженні нової техніки і передових технологій та з нагоди 18-ї річниці незалежності України 14 трудівників столичної магістралі отримали заслужені нагороди.

    Зокрема, Почесної грамоти Державної адміністрації залізничного транспорту удостоєно начальника четвертої дільниці Хмельницької дистанції колії Олександра КОРОЛЬОВА. Понад 40 років свого життя він віддав залізниці, пройшовши шлях від монтера до начальника дистанції, колектив якої обслуговує 97-кілометрове колійне господарство п’яти станцій - Ярмолинці, Дунаївці, Вікторія, Лісоводи та Закупне. До речі, Олександр Федорович - потомствений колійник. Його батько - Федір Лукич - був знаним дорожнім майстром. Ще до війни працював заступником начальника Шепетівської дистанції колії. Потім трудився дорожнім майстром аж до 1964 р., поки не вийшов на заслужений відпочинок. Нині цю справу продовжує син, який уже сягнув ветеранського рубежу й разом із монтером колії Миколою КОЗАКОМ, дорожнім майстром Олександром КИЦАЄМ, черговою по переїзду Тамілою САДОВСЬКОЮ та когортою працелюбних колег продовжує добрі традиції старшого покоління.

    Почесну грамоту Укрзалізниці отримали також монтер Жмеринської дистанції колії Микола СОКОЛОВСЬКИЙ, оператор дефектоскопного візка Коростенської дистанції колії Володимир ДЕМЧУК, монтер Коростенської колійної машинної станції Сергій КЛИМЕНКО.

    Групі передових залізничників оголошено подяки від Державної адміністрації залізничного транспорту. Серед них - монтер колії Коростенської колійної машинної станції Володимир ТРУХІН, бригадир з поточного утримання й ремонту колій та штучних споруд Ніжинської дистанції колії Григорій ПАСКЕВИЧ його колега Віктор СОБКО, чергова по переїзду Козятинської дистанції колії Ольга ЗОТЬКО.

    - Це - перша така висока нагорода, яку я отримала. - розповідає Ольга Миколаївна. - Залізниця мені дорога тим, що на ній працювали мої рідні, дід Семен Дмитрович і батько Микола Іванович. Цей шлях у житті обрала і я після закінчення Київського залізничного училища №17.

    Пам’ятним залишиться той день для бригадира колії Шепетівської дистанції колії Геннадія РАЙКОВСЬКОГО, якого нагороджено медаллю Південно-Західної залізниці «Кращому працівнику». Знак «Відмінник Південно-Західної залізниці» заслужили монтер колії Дарницької дистанції колії Олександр АНАНЧЕНКО та машиніст Центру механізації колійних робіт Анатолій ЛУЩЕНКО, а Почесну грамоту Південно-Західної магістралі отримав зварник Київського рейкозварювального поїзда Леонід ЯЦЮК. Ще двох сумлінних працівників - оператора дефектоскопного візка Хутір-Михайлівської дистанції колії Андрія ПОЛЬЯНОВА та лісоруба Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень Сергія СКРИБНІВА - нагороджено іменними годинниками від начальника залізниці.

    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ

    Залізнична династія. Чорнобривці з Муравійки

    Щоб підрахувати загальний залізничний стаж родини Нитченків, знадобився калькулятор. За кілька хвилин облікової роботи з’явилася тризначна цифра - 233. Стільки років віддали магістралі вже чотири покоління цієї роботящої сім’ї.

    Представниця третього - Людмила ПАСТЕРНАК - начальник станції Муравійка. Станції, яка не в переносному, а в буквальному розумінні потопає в квітах. Це рукотворне диво захоплює усіх, хто проїжджає або ж зупиняється на станції. Особливо - чорнобривці. А ще гвоздики, майори, півонії, сальвії, петунії. Що тільки не буяє на цьому невеликому клаптику землі, що підступає до чепурного приміщення станції! Таку оазу створили люди, для яких праця, за словами великого українського поета Павла Тичини, вже давно у творчість перейшла. Це люди, які не шкодують своїх сил і часу, щоб виплекати кожну квіточку. А потім тішаться з того, коли хтось дивується та милується такою красою.

    Людмила Петрівна може годинами розповідати про своє тяжіння до прекрасного. Й не тільки до квітів. Вона - справжній цінитель живопису. Це помітно, коли дивишся на картини, які подарували цій жінці. До речі, в затишних кімнатах її домівки, що «прописалася» на тихій вуличці поблизу залізничного вокзалу в Чернігові, невдовзі можна відкривати справжню галерею. Весняні й зимові пейзажі, рідні серцю краєвиди малої батьківщини часто спонукають господиню до спогадів, до роздумів про сенс життя на цій землі.

    - Діда Павла я не пам’ятаю, - розповідає Людмила Петрівна. - Він помер, не проживши й 50 років. Працював черговим стрілочного посту станції Чернігів. Провідником вагона була його сестра Марія.

    Друга лінія Нитченків починається з батька - Петра Павловича. Був кондуктором, стрілочником, приймальником поїздів, а потім тривалий час черговим ст. Количівка і Пересадочна. Можливо, саме від нього й передалося доньці стільки людських чеснот. Людмила Петрівна пригадує, яким тямущим господарем знали її батька (на жаль, п’ять років тому відійшов за межу життя). Був майстром на всі руки: допомагав своїм землякам-количівцям будувати хліви, копати колодязі. Займався бджільництвом на невеликій домашній пасіці і... трохи експериментував у саду. На одній із розлогих груш прищепив пагінці 40 сортів соковитих плодів. І діти, і внуки дякували господарю, куштуючи ті груші. Його слово в родині було завжди вагомим, хоча свою думку нікому не нав’язував. Давав можливість дітям добре все обмізкувати, а вже потім на щось зважитися. Так було чимало років тому, коли його старша донька почала задумуватися, ким же вона стане…

    - Батько не наполягав на тому, щоб я пішла його стопами, - каже Валентина Петрівна. - Це мама загітувала мене на залізницю. Вона працювала сигналістом на станції Количівка. Якось прочитала в газеті про Чернігівське залізничне училище. Там проводили набір учнів. Мама показала газету, а я відразу ж ухопилася за цю ідею. Мені дуже подобалася форма залізничників. Уявила себе в ній і ось так зробила свій вибір...

    Вчилася на «відмінно», а коли закінчила училище трішки розчарувалася. Влаштуватися черговою на станцію було вельми проблематично. Отож взялася сама себе працевлаштовувати. Писала листи мало не на всі залізниці колишнього СРСР. Просила прийняти на роботу. Цікаво, що сигнали молодого спеціаліста не залишили без уваги. Відповіді надходили з багатьох куточків країни, навіть із Сибіру. Мама вже погодилася на від’їзд доньки. Але добрі люди в Муравійці порадили: ти, мовляв, попрацюй спочатку стрілочником, а згодом має з’явитися вільне місце чергового по станції. Так і сталося. Беручку до роботи випускницю училища помітили й через кілька років запропонували перейти в Количівку. А там кар’єра стрімко пішла вгору - від чергового до начальника станції. У 1999-му Валентину Пастернак «перекинули» на Муравійку, до якої за п’ять років приєднали й Количівку. Справедливість відновилася, стверджує вона, адже свого часу Количівку «передали» Чернігову.

    Молодша сестра Інна з настроєм приходила до Людмили на роботу. Цікавилася життям станції. Тому після школи довго не вагалася й обрала Чернігівське залізничне училище, яке закінчила з відзнакою. Нині працює начальником станції Кобижчі. А черговою під маминим керівництвом тут уже рік донька Лілія. Син з невісткою також на залізниці. Сергій - слюсар вагонного депо Дарниця, а його дружина Юлія - провідник вагона ВЧ-1 Чернігів.

    Шляхи-дороги привели до Чернігівського училища й доньку Людмили Петрівни Юлію. Вона - квитковий касир ст. Чернігів. В училищі познайомилися із симпатичним і впевненим у собі юнаком - Сергієм Шелупцем. Сиділи за однією партою. Закохалися. Одружилися. Разом уже понад 10 років. Правда, і досі продовжують свою традицію - сидіти на заняттях разом. Тепер вони слухають лекції і складають сесії уже в Державному економіко-технологічному університеті транспорту.

    Наймолодший залізничник у цій родині - племінниця Руслана. Вчиться в тому ж закладі, який закінчили мало не всі Нитченки. Тепер це - Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту. Її, як і Людмилу Петрівну, також спокусив формений одяг, який носять трудівники магістралі.

    - Мені хотілося б ще повчитися на дизайнера, - не приховує своїх намірів Руслана. - Це для того, щоб потім допомагати тим, хто займається зовнішнім і внутрішнім оформленням наших станцій.

    З дозволу цієї дівчини додам, що вона мріє створити сім’ю і народити двоє діточок. А мешкати хоче в селі, у добротному будинку, в якому обов’язково буде камін...

    Слухаючи про плани племіннички, почесний залізничник Людмила Пастернак лише усміхалася. Мабуть, трішечки заздрила, бо вона, хоч і відмінна господиня, але в своїй оселі буває іноді як гість. Робота забирає її до останку. Почнемо з дороги. Від помешкання до Количівки 7 кілометрів, а до Муравійки усі 25. Нерідко вдома не буває по півтори доби. Як вона каже, «не виходжу зі змін і не відходжу від пульту». Річ у тім, що колективи цих станцій невеличкі. Відсутність хоча б однієї людини - неабияке навантаження на інших. А у Людмили Петрівни - три студенти-заочники, які повинні їхати на сесії, матері-одиночки, інвалід, яким гарантовано додаткові відпустки. Начальник станції не ремствує, вміє перейматися чиїмось становищем, цінувати нелегку й інколи невдячну працю залізничників. Поважає старших, пишається молодою зміною й завжди пам’ятає тактовні настанови покійного батька і мудрі слова своєї мами Ольги Павлівни, про те, що до людей треба ставитися так, як ти хочеш, щоб до тебе ставилися.

    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ

    Святині. Прапор Хмельницького у Бородянці

    Родзинкою цьогорічного святкування Дня незалежності в Бородянському районі стало представлення копії прапора Богдана Хмельницького, вишитого відомою майстринею краю Ларисою Ковальчук-Шустерман.

    Того передсвяткового дня, коли громадськість Бородянщини зібралася в палаці культури для відзначення 18-ї річниці Незалежності, в холі було представлено виставку її вишитих картин. Це і пейзажі, і натюрморти, і портрети, твори релігійної тематики. Роботи чарували своєю красою і самобутністю. Це й не дивно, бо майстриня володіє унікальною технікою, адже «відчуває» і може відобразити з допомогою ниток 740 різних відтінків кольорів. Подейкують, в Україні таку кольорову гамму більше ніхто не відтворює. Саме до такої самобутньої творчої особистості і звернувся методист відділу культури Валентин Мойсеєнко з ідеєю відтворення копії прапора Хмельницького, про який він зібрав максимальну кількість відомостей і зайнявся детальним дослідженням зображених на ньому символів.

    У розмові з кореспонденткою «Рабочего слова» Валентин Станіславович повідав, що особистий прапор Хмельницького був одним із найважливіших атрибутів гетьманської влади. Під час польсько-шведської війни 1655-1660 рр. він потрапив до Швеції як трофей. Після здобуття Україною незалежності кілька разів відвідував батьківщину. Зокрема, 2005 р. його передавали для експонування зі Стокгольмського військового музею до Національного музею історії України. Ця реліквія має скромний вигляд, що загалом не властиво козацькій традиції. Певне, створювалася вона в непростих військових умо-вах. Центральна частина прапора зшита з двох лляних полотен. Ініціали гетьмана, абревіатура його титулу і символи зображені фарбами, а не вишиті, як зазвичай, шовком. Отож і виникла у Валентина Станіславовича ідея створити вишиту копію прапора, щоб із цим атрибутом гетьманської влади могли ознайомитися якомога більше його співвітчизників. На білій тканині зображено овал, до якого вписано великий хрест, вісім золотих (по чотири з кожного боку) та дві червоні шестикутні зірки. Під хрестом - горизонтальний півмісяць ріжками догори. У кутах прапора - ініціали гетьмана, абревіатура його титулу. До речі, кириличні літери - Б.Х.Г. ЕК. МЛО. ВЗ означають «Богдан Хмельницький Гетьман Єго Королівської Милості Війська Запорозького».


    Валентин МОЙСЕЄНКО і Лариса КОВАЛЬЧУК-ШУСТЕРМАН.

    Либонь, до значення усіх цих символів, які є на прапорі, ще не раз повертатимуться історики й дослідники, адже тема ця надзвичайно широка і непроста. На думку ж, Валентина Мойсеєнка, хрест над півмісяцем в оточенні шестикутних зірок символізував не лише покровительство Господа над мешканцями козацької республіки, а й право козаків вільно жити на землі пращурів. А магічне сонячне коло охороняло їх від зовнішніх ворогів. Отож ця символіка актуальна не менше, ніж 350 років тому.

    - Я щаслива, що мені випала честь працювати над виготовленням копії прапора Хмельницького, - сказала зі сцени Лариса Ковальчук-Шустерман. - Тому довелося опрацювати чимало літератури, щоб більше довідатися про епоху козацької доби. Вишиваючи, я ніби переносилася подумки у ті героїчні часи, ніби долучалася до козацької слави. І хоч зараз важко розлучатися зі своїм витвором, та я рада, що з копією прапора Богдана Хмельницького тепер можуть ознайомитися всі бажаючі, відвідавши наш палац культури. Тим більше, що нині в Україні така копія лише одна.

    Отож копія прапора гетьмана Хмельницького, під яким козацьке військо ходило в героїчні походи, захищаючи свободу своєї рідної землі, вже є в нашій державі. І нехай ця символіка надихає усіх, хто виявить бажання подивитися на неї, на державотворчі справи, на примноження слави нашої України.

    Оксана КЛИМЧУК

    До 140-ліття Південно-Західної залізниці. Щоб минуле не било з гармати

    Конотопська дирекція 140-ліття початку залізничного руху мала б відзначати у грудні минулого року, адже саме 17 числом (за старим стилем) датовано доповідну записку цареві від міністра шляхів сполучення Петра Мельникова. Високий чин повідомляв про завершення будівництва залізниці від Курська до Броварів. Олександр ІІ на доповідній вивів: «Очень рад». Стільки ж пройденого часу відміряла собі і Конотопська дистанція колії. Логіка тут проста: раз поклали рейки, то за ними був і нагляд, хоч документів про створення подібного профільного підприємства не знайдено. Є лише висновки комісії, яка перевіряла завершення робіт: «Все земляные работы полотна дороги, укрепление откосов, дерновка, планировка черной землей, устройство отводных канав и мощение дна канав, в выемках коих высота превышает 3 сажени, окончены и вообще полотно дороги приведено в окончательный вид».

    Комісія перерахувала кількість станцій, мостів, переїздів. До речі, першого класу на тій дільниці була лише станція Конотоп. Також 140 років виповнилося і локомотивному депо. Історичні документи свідчать, що в Конотопі був збудований цегляний паровозний сарай на 12 стійл. Тоді ж на станції з’явилася і водонапірна башта, тобто створювалася служба водопостачання.

    Конотопська дирекція до 1959 р. перебувала у складі Московсько-Київської залізниці. Управління магістралі розміщувалося в Калузі, і всі документи про її роботу, зрозуміло, залишилися там, тепер уже за кордоном. Їх мало уціліло. За словами дослідників минулого, весь залізничний архів, підготовлений до евакуації, втрачено на початку війни, і сьогодні потрібно чимало зусиль, аби бодай у загальних рисах окреслити історію становлення й розвитку п’ятої дирекції Південно-Західної залізниці. Найповніше це вдалося зробити краєзнавцю Аркадію БОБИЛЬОВУ. Його нарис «Сквозь расстояния и годы» охоплює період від 1868 до 2008 рр., увібравши в себе основні віхи діяльності Конотопського відділка-дирекції. Автор, інженер дистанції колії, а потім працівник залізничних газет, десятиліттями збирав матеріали, систематизував, перевіряв, уточнював, спеціально виїжджав то Москви, то до Ленінграда, вів пошук у місцевих архівах, записував розповіді ветеранів. Нині цей історичний нарис - унікальне видання. Унікальне за повнотою, достовірністю фактів і тим, що підготувала його одна людина і за власним бажанням. Видати нарис допоміг Конотопський терком профспілки залізничників. Оскільки першого тиражу вже не вистачає, готується перевидання книжки.

    Інтерес до залізничної історії у транспортному регіоні був завжди. Свого часу тут створювалися музеї, на станціях облаштовувалися історичні куточки. Нові економічні реалії внесли певні корективи, і з діючих тепер залишилися тільки музейна кімната дирекції, музеї локомотивних депо Щорс, Конотоп, у пасажирському вагонному депо Бахмач. В якому вони стані? Не хочеться нікого образити, але тільки в Щорсі не забувають поповнювати музей новими матеріалами, оновлювати стенди, це питання не приходить повз увагу керівника підприємства Віталія ЗАЙОНЧКОВСЬКОГО й голови профкому Миколи ЄРМАКА.

    Та говорити про занепад музейної залізничної справи було б передчасно. Так заповітною мрією начальника вагонного депо Конотоп Володимира ФЕДОРКА є створення музею підприємства. Уже збираються експонати, уже планується переобладнати одне із підсобних приміщень. «Для чого? - колись перепитував Володимир Петрович. - Не для мене особисто. Це - для майбутніх поколінь. Прийдуть вони сюди і бачитимуть, як розвивалося вагонне господарство, які люди працювали у цехах, як змінювалося депо. Тут, я вважаю, є пізнавальний і є виховний фактори. Нам треба берегти пам’ять про минуле».

    У Конотопському загоні воєнізованої охорони про музей мова не йде - після останнього переселення стало зовсім тісно. Але заступник начальника загону Іван ФУРСА поступово збирає предмети минулого, реставрує і ремонтує їх. У його кабінеті можна побачити телефон початку телефонної ери, старі годинники, унікальний портативний патефон, ліхтарики, ряд інших речей, якими користувалися на службі і в побуті колишні працівники загону. І якщо не сьогодні, то завтра, коли дозволять умо-ви, ці предмети займуть місце в експозиції, яка розповідатиме про трудову історію воєнізованого залізничного підрозділу.

    Минулий рік - це не лише 140-ліття дирекції, дистанції колії і локомотивного депо. П’ятдесят п’ять років мала би відсвяткувати і вагоно-колісна майстерня ст. Ворожба. Тоді, на початку літа, до моїх рук потрапив унікальний машинопис - історичний матеріал про Ворожбянський вузол і депо Ворожба, зібраний колишнім інженером техвідділу підприємства Миколою ЛІМАНСЬКИМ. Робота Ліманського, а це по суті товстелезна книжка, читалася, як пригодницький роман, як мовиться, за один присіст. Практично автор не упустив жодної більш-менш значущої деталі із життя депо довоєнних та післявоєнних років, багато цитує, передруковує накази тієї пори, ілюструє. Говорять, що Микола Ліманський цей матеріал збирався видати. Та, на жаль, не встиг.

    Доводилося чути й ще про один рукопис - про історію Бахмацького вузла. До його створення причетний колишній заступник начальника ст. Бахмач Іван ГРИШКО. Ось тільки прочитати не вдалося - не знайшлися кінці, де той рукопис зберігається. Аркадію Бобильову пощастило більше, і він частково використав фактичні дані з історії залізничного Бахмача у своєму нарисі. Але прикро буде, коли той зошит загубиться зовсім. Та й соромно перед нащадками.

    Час - штука невмолима. Його не повернеш. Він тече в одному напрямку, стираючи з пам’яті враження, людей, слова, вчинки. І чим далі - тим сильніше. Так, сильніше порох століть засипає події минулого. Тільки забувати, викреслювати із життя історію не варто. Бо, якщо ти вистрілиш у минуле з пістолета, повчав мудрий авар-ський поет Расул Гамзатов, воно вистрілить у тебе з гармати.

    Микола ПАЦАК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05