РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 33 (31 серпня 2009)
  • Випуск №33 31 серпня 2009
    Зміст
    1. Подія. Життя працею міряють
    2. Експрес-інтерв’ю (Спілкувався Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ)
    3. Терміново в номер. Ефективні можливості та надійний потенціал (Розмову вів Микола ПАЦАК)
    4. Залізничний експеримент для міського електропоїзда (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    5. Закон і порядок. У нас не проблеми. У нас – робота (Микола ПАЦАК)
    6. Відлуння свята. Глибоко символічна подія (Микола ПАЦАК)
    7. «Локомотивний» музей. Про що віщують експонати (Анатолій РОМАНОВ)
    8. Відверто. Психолог запрошує до співпраці (Ольга ЛЕЩЕНКО, психолог локомотивного депо ст. Жмеринка )
    9. Проекти. Дорогу – інвесторові (Оксана КЛИМЧУК)

    Подія. Життя працею міряють


    Анатолій ЗАБІЯКА, поїзний диспетчер

    Урочисто прикрашена актова зала управління Південно-Західної залізниці напередодні Дня незалежності України гомоніла із самого ранку. Нагода для зібрання майже двохсот залізничників столичної магістралі надзвичайна. Достойних представників численної залізничної родини із заслуженими нагородами привітали начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН та голова Дорпрофсожу Анатолій ФУРСА, представники апарату управління залізниці.

    Все відбувалося, як у віршованому рядку, почутому нещодавно з вуст почесного залізничника, ветерана праці, колишнього машиніста локомотивного депо Коростень Леоніда БОБИКА. «Строители, движенцы, машинисты, трудом проверенный рабочий класс. Отливом золотым и серебристым отличья знаков светятся у вас». Якщо бути точним, то серед цьогорічних призерів - не лише представники цих залізничних сфер. Кадрова палітра дуже широка: вагонники, колійники, зв’язківці, працівники пасажирського господарства, ремонтники рухомого складу, медики. І не дивно: кожний робить спільну справу, щоб транспортний конвеєр працював як належить.

    Незадовго до вручення урядових та галузевих нагород начальник залізниці Олексій КривопІшин звернувся до присутніх зі словами привітання та поздоровленнями з високими досягненнями у праці. Він із задоволенням наголосив на тому, що, попри складні умови фінансово-економічної кризи, залізницею виконуються основні виробничі показники, забезпечено безпеку руху поїздів, продовжено важливі роботи з розвитку пасажирського комплексу, впроваджуються нові технології у виробничому процесі. Все це сприяє успішному транспортному обслуговуванню населення та підприємств.

    Ще одна добра новина. Центральна комісія з організації та підведення підсумків галузевого змагання трудових колективів залізниць та їхніх структурних підрозділів, установ і організацій залізничного транспорту Укрзалізниці вкотре відзначила багатотисячний колектив нашої сталевої магістралі. Під час свого виступу начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН підкреслив: «Вітаю вас і всіх залізничників столичної магістралі зі ще однією трудовою перемогою. Почесний диплом і друга премія, яку керівництво Укрзалізниці присудило нашому багатотисячному колективу за звершення у першому півріччі 2009 року - то добра нагода підтвердити стару істину: «Спільна праця - добра слава». Але перелік наших заслуг на цьому не закінчується. Радий вітати з присудженням Перехідного прапора та Почесного диплома і першої галузевої премії Київську дирекцію залізничних перевезень. Пліч-о-пліч з апаратом дирекції заслужені нагороди отримали ще дев’ять підприємств столичної магістралі. Поздоровляю. Бажаю успіхів, натхнення!»

    …Біля мікрофона - заступник начальника Південно-Західної залізниці з кадрів та соціальних питань Іван СОЛОВЕЙ. Короткий вступ, що починається словами: «За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у розвиток галузі». Приємна місія з оголошення майже двохсот нагороджених почесними галузевими відзнаками продовжується і продовжується. Все яскравіше стає у залі від посмішок, все гучніше лунають оплески на честь заслужених.

    Таке високе визнання кращих залізничників Південно-Західної магістралі вповні виправдане. Моральний і матеріальний стимули, що, безумовно, змушують працювати ще якісніше, дозволяють нагородженим утримувати той професійний рівень, якого досяг кожен із них. До нових висот!

    Цікавий факт: першим відповідно до запрошення за нагородою - Почесною грамотою від Кабінету Міністрів України - вийшов голова Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці Анатолій Фурса. Цю велику відзнаку від Уряду України Анатолій Олексійович мав отримати ще до Дня Конституції. Довгенько, як кажуть, нагорода шукала героя, але все ж знайшла.

    Користуючись нагодою, редакція «Рабочего слова» поздоровляє кожного з гідною нагородою. Зокрема, до Дня незалежності. Хто вони? Знайомтесь!

    З нагоди Дня незалежності за багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у розвиток галузі, забезпечення високого рівня виконання виробничих завдань та з нагоди 18-ї річниці Дня незалежності України наказом першого заступника міністра транспорту та зв’язку України Василя ШЕВЧЕНКА нагороджено працівників ДТГО «Південно-Західна залізниця»

    Нагрудним знаком «Почесний працівник транспорту України»

    ДУБІНЧУКА Олексан-дра Івановича - начальника галузевої служби сигналізації та зв’язку;

    РУБАНИКА Віктора Васильовича - начальника Інспекції по контролю виконання при начальнику залізниці;

    СВИНАРЧУК Галину Яківну - начальника служби капітальних вкладень;

    ТОЛКАЧОВА Олександра Володимировича - заступника залізниці по пасажирському господарству;

    ЯРЕМЕНКА Василя Васильовича - начальника Коростенської дирекції залізничних перевезень - заступника начальника залізниці.

    Оголошено подяку

    ВАРНАВІЙ Світлані Петрівні - поїзному диспетчеру відділу перевезень Жмеринської дирекції залізничних перевезень;

    ГОРОТЮ Василю Гавриловичу - начальнику відбудовного поїзда ст. Шепетівка Козятинської дирекції залізничних перевезень;

    ГУСАК Ірині Василівні - касиру квитковому І категорії відділу попереднього продажу проїзних документів державного підприємства «Український центр з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України»;

    КАПШУКУ Валентину Володимировичу - машиністу електропоїзда моторвагонного депо Фастів;

    КОЛОМІЙЦЮ Миколі Дмитровичу - складачу поїздів ст. Київ-Дніпровський Київської дирекції залізничних перевезень.

    За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у розвиток залізничної галузі, забезпечення потреб населення та економіки держави у перевезеннях вантажів і пасажирів, високу професійну майстерність, творчу ініціативу в роботі та з нагоди свята - Дня незалежності України згідно з наказом генерального директора Укрзалізниці Михайла КОСТЮКА нагороджено

    Знаком «Почесний залізничник»

    ЛОЯ Володимира Григоровича - машиніста локомотивного депо Дарниця;

    ТКАЧЕНКА Олексія Миколайовича - диспетчера поїзного (старшого) відділу перевезень Конотопської дирекції залізничних перевезень;

    МИКИТЕНКА Юрія Володимировича - машиніста-інструктора локомотивного депо Конотоп.

    Знаком «Залізнична Слава» І ступеня

    ТУРЧИНА Михайла Васильовича - інженера-технолога локомотивного депо Київ-Пасажирський;

    КОВАЛЕНКА Андрія Лавровича - директора Київського заводу залізобетонних конструкцій.

    Знаком «Залізнична Слава» II ступеня

    МАТВІЄНКА Володимира Володимировича - заступника начальника локомотивного депо Київ-Пасажирський з ремонту;

    ДІДКІВСЬКОГО Миколу Павловича - головного інженера Дарницької дистанції електропостачання;

    ШУКАЛО Світлану Іванівну - інженера-технолога ІІ категорії відділу попереднього продажу проїзних документів державного підприємства «Український центр з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України».

    Знаком «Залізнична Слава» III ступеня

    МАМЕДОВА Петра Маметовича - чергового по ст. Фастів Козятинської дирекції залізничних перевезень;

    НЕМЕРЦЯ Миколу Олексійовича - чергового по дирекції відділу перевезень Конотопської дирекції залізничних перевезень;

    НОВИЦЬКОГО Вячеслава Володимировича - слюсаря з ремонту рухомого складу локомотивного депо Коростень;

    НАГОРНОГО Віталія Дмитровича - начальника поїзда (пасажирського) вагонної дільниці ст. Київ-Пасажирський;

    МАРТИНЮКА Олександра Борисовича - бригадира (звільненого) з поточного утримання й ремонту колій та штучних споруд Козятинської дистанції колії;

    МОРОЗА Дмитра Івановича - старшого майстра Козятинської зварювальної дільниці Київського рейкозварювального поїзда;

    ВОЛЬСЬКОГО Анатолія Володимировича - машиніста Жмеринської колійної машинної станції №79;

    ПАРІЄНКА Миколу Івановича - старшого електромеханіка зв’язку Київської дистанції сигналізації та зв’язку;

    ГЛІНСЬКОГО Івана Миколайовича - старшого оглядача-ремонтника вагонів вагонного депо Жмеринка;

    ВЕКЛЮК Марію Іванівну - прасувальника ІV розряду пансіонату «Світязянка».

    Почесною грамотою Державної адміністрації залізничного транспорту України

    КАМІНСЬКУ Ольгу Анатоліївну - чергову по ст. Березань Київської дирекції залізничних перевезень;

    ЧИЧИЮК Ніну Іванівну - касира квиткового ст. Святошин Київської дирекції залізничних перевезень;

    КОРЖЕВСЬКОГО Миколу Анатолійовича - станційного диспетчера ст. Козятин-І Козятинської дирекції залізничних перевезень;

    КОЦУПАЛА Юрія Олексійовича - складача поїздів VI розряду ст. Фастів Козятинської дирекції залізничних перевезень;

    ЛИСЯК Аллу Петрівну - приймальника поїздів ст. Жмеринка Жмеринської дирекції залізничних перевезень;

    БІЛИК Наталію Михайлівну - чергового по ст. Вінниця Жмеринської дирекції залізничних перевезень;

    УЩАПІВСЬКУ Зінаїду Георгіївну - касира товарного ст. Коростень Коростенської дирекції залізничних перевезень;

    МАРЧУКА Андрія Анатолійовича - чергового по Коростенській дирекції залізничних перевезень;

    ШОСТАК Надію Іванівну - чергову по ст. Бахмач Конотопської дирекції залізничних перевезень;

    ХРЕЩЕНЮКА Анатолія Ульяновича - слюсаря з ремонту рухомого складу V розряду локомотивного депо Козятин;

    ЦАПЕНКА Миколу Васильовича - машиніста електровоза локомотивного депо Коростень;

    СЛОБОДЯН Наталію Анатолівну - провідника пасажирських вагонів вагонної дільниці ст. Хмельницький;

    БЕСАРАБ Ларису Валентинівну - маляра вагонного депо Київ-Пасажирський;

    КОРОЛЬОВА Олександра Федоровича - начальника 4 дільниці Хмельницької дистанції колії;

    СОКОЛОВСЬКОГО Миколу Івановича - монтера колії Жмеринської дистанції колії;

    НАГОРНОГО Олександра Михайловича - електрозварника Мостобудівельного поїзда №36;

    ДЕМЧУКА Володимира Антоновича - оператора дефектоскопного візка Коростенської дистанції колії;

    КУБИКА Миколу Леонідовича - начальника Хмельницької дистанції сигналізації та зв’язку;

    ЯХНО Бориса Петровича - електромонтера з ремонту повітряних ліній електро-передач Жмеринської дистанції електропостачання;

    РЕЗНІКА Олександра Петровича - оглядача-ремонтника вагонів пункту технічного обслуговування вагонів ст. Хутір Михайлівський вагонного депо Конотоп;

    ВАСИЛЬЄВА Володимира Геннадійовича - електро-зварника Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №1;

    СІЧУКА Юрія Миколайовича - складача поїздів моторвагонного депо Фастів;

    КУТУМОВА Володимира Миколайовича - заступника директора - головного лікаря Медичного центру реабілітації залізничників Хмільник з технічних питань;

    ПТАЩУК Неллю Василівну - провідного інженера-технолога виробничого відділу впровадження та експлуатації АСУ вантажних перевезень Інформаційно-обчислювального центру;

    СИДОРЕНКО Галину Василівну - оператора ст. Ворожба Конотопської дирекції залізничних перевезень, голову профспілкової організації.

    Серед нагороджених - 30 володарів подяк та 10 - годинників від генерального директора Укрзалізниці.

    Значком «Відмінник воєнізованої охорони Укрзалізниці»

    СИНГАЇВСЬКОГО Валерія Олександровича - начальника стрілецької команди на ст. Коростень Київського загону відомчої воєнізованої охорони;

    КУРЧЕНКА Миколу Петровича - пожежного пожежного поїзда на ст. Конотоп Конотопського загону відомчої воєнізованої охорони;

    МУДРАКА Сергія Олександровича - старшого стрільця команди №9 першої категорії Київського загону відомчої воєнізованої охорони.

    За сумлінну працю на залізничному транспорті, забезпечення потреб населення у перевезеннях пасажирів і вантажів, впровадження нової техніки і передових технологій, реконструкцію рухомого складу залізниці та оновлення вокзальних комплексів, підвищення сервісного обслуговування пасажирів, з нагоди Дня незалежності України згідно з наказом начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА нагороджено

    Знаком «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці»

    БАЦАНА Олександра Володимировича - заступника начальника комерційного відділу Коростенської дирекції залізничних перевезень;

    БАЧИНСЬКУ Тетяну Петрівну - начальника ст. Закупне Жмеринської дирекції залізничних перевезень;

    БЕНЕДУ Михайла Івановича - начальника ст. Спартак Київської дирекції залізничних перевезень;

    БОНДАРЦЯ Миколу Івановича - провідного інженера Козятинського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №2;

    ВОРОШИЛОВА Андрія Миколайовича - хормейстера ДЦНТІ;

    Гавриша Григорія Івановича - заступника начальника вагонної дільниці ст. Київ-Пасажирський;

    КУЗНЄЦОВА Миколу Олександровича - оглядача-ремонтника вагонів вагонного депо Жмеринка;

    МІЛЯШЕВСЬКУ Любов Миколаївну - диктора вокзалу ст. Київ-Пасажирський;

    ПРЕСНЯКА Володимира Родіоновича - голову первинної профспілкової організації вагонного депо Козятин;

    РАДЧЕНКА Григорія Івановича - бригадира колії Київської дистанції колії;

    СТАДЧЕНКА Миколу Степановича - головного інженера локомотивного депо Коростень.

    Медаллю «Кращому працівнику»

    АНДРІЄНКА Олександра Олексійовича - електромеханіка Фастівської дистанції електропостачання;

    ГРИНЮКА Анатолія Івановича - електромеханіка Дарницької дистанції сигналізації та зв’язку;

    КАНЕВСЬКОГО Олександра Самуїловича - головного лікаря Дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Київ;

    КУЛАКОВА Юрія Анатолійовича - заступника начальника Інформаційно-обчислювального центру;

    НАЗАРЧУКА Валерія Миколайовича - правового інспектора праці Коростенської територіальної профспілкової організації;

    НИЧИПОРУКА Олександра Павловича - машиніста електропоїзда моторвагонного депо Фастів;

    ПОМАЗАЯ Андрія Андрійовича - бригадира цеху капітально-відновлювального ремонту вагонного депо Бахмач;

    ЧАЙКОВСЬКОГО Геннадія Францовича - бригадира колії Шепетівської дистанції колії;

    САВКІНА Олександра Миколайовича - машиніста електровоза локомотивного депо Козятин;

    СОКОЛОВА Юрія Миколайовича - викладача спецдисципліни Київської технічної школи залізничного транспорту;

    ШЕВЧУК Світлану Миколаївну - касира квиткового І кат. відділу попереднього продажу проїзних документів державного підприємства «Український центр з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України».

    Знаком «Відмінник Південно-Західної залізниці»

    АНАНЧЕНКА Олександра Андрійовича - монтера колії Дарницької дистанції колії;

    БАБІЙЧУКА Сергія Васильовича - чергового запасного Шепетівської дільниці Козятинської дирекції залізничних перевезень;

    БУЛАХ Тетяну Валентинівну - бухгалтера Дорожнього складу бланків;

    ГОЛОВКО Наталію Василівну - касира квиткового Центру регіональних перевезень пасажирів;

    ІВАНЧИКОВА Юрія Петровича - голову профспілкової організації Київської дистанції колії;

    КОБИЛИНСЬКУ Людмилу Миколаївну - товарного касира ст. Коростень Коростенської дирекції залізничних перевезень;

    ЛУЩЕНКА Анатолія Миколайовича - машиніста Центру механізації колійних робіт;

    ПИЛИПЕНКА Юрія Івановича - начальника ст. Мена Конотопської дирекції залізничних перевезень;

    САВЧУКА Юрія Васильовича - слюсаря вагонного депо ст. Київ-Пасажирський;

    СИТНІКОВА Володимира Володимировича - електромонтера РІОЦ-4 Інформаційно-обчислювального центру;

    СМОЛЮКА Анатолія Володимировича - майстра ремонтно-господарської дільниці локомотивного депо Гречани.

    Почесною грамотою

    ВИГІВСЬКОГО Леоніда Вікторовича - помічника начальника локомотивного депо Коростень з кадрів;

    ВОЛИНЕЦЬ Тетяну Петрівну - оператора електронно-обчислювальних машин Козятинської дирекції залізничних перевезень;

    ГАРАЩЕНКА Василя Миколайовича - тренера-викладача з волейболу комплексної дитячо-юнацької спортивної школи дорожнього фізкультурно-спортивного клубу «Локомотив»;

    ГЕВЕДЗЕ Миколу Григоровича - начальника ПТО ст. Конотоп вагонного депо Бахмач;

    ГНАП Тетяну Миколаївну - касира квиткового (старшого) ст. Бар Жмеринської дирекції залізничних перевезень;

    ДВОРНІК Тетяну Миколаївну - касира квиткового І кат. відділу попереднього продажу проїзних документів державного підприємства «Український центр з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України»;

    ДІДКОВСЬКУ Ольгу Степанівну - лікаря-терапевта стаціонарного відділення відновного лікування лінійної лікарні с. Клубівка;

    КАТРУК Ольгу Василівну - методиста Київської технічної школи залізничного транспорту;

    КУЛЬНЄВУ Валентину Григорівну - чергову по ст. Конотоп Конотопської дирекції залізничних перевезень;

    ЛІСКОВА Олександра Фроловича - майстра вагонного депо Козятин;

    МАРКОВИЧ Віру Анатоліївну - головного бухгалтера галузевої пасажирської служби;

    МОВЧАНА Олександра Вікторовича - електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування Козятинської дистанції електропостачання;

    НАУМЕНКО Олену Василівну - касира квиткового І кат. вокзалу ст. Хмельницький;

    НЕПОДОБНУ Валентину Михайлівну - інженера-електроніка ІІ кат. відділу технічного обслуговування програмно-технічних комплексів Інформаційно-обчислювального центру;

    ПРОХОРЧУК Наталію Іллівну - техніка з розшифровки швидкостемірних стрічок локомотивного депо Київ-Пасажирський;

    САВІНА Миколу Михайловича - майстра електроапаратного цеху локомотивного депо Коростень;

    СИДОРЕНКА Віктора Кириловича - старшого електромеханіка Фастівської дистанції сигналізації та зв’язку;

    СТУПАКА Олексія Яковича - шляхового майстра Овруцької дистанції колії;

    ТОКАРЯ Ігоря Володимировича - інженера І кат. з нагляду за будівництвом Дирекції з будівництва залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві;

    ФРАСЕНЮК Ганну Петрівну - сторожа Київської дитячої залізниці;

    ШАМРИЛА Миколу Михайловича - бетоняра Центру механізації будівельно-монтажних робіт;

    ЩЕРБАТЮКА Валерія Федоровича - монтера колії по земельному полотну Вінницької дистанції колії;

    ЯКИМЧУКА Сергія Віталійовича - поїзного диспетчера дільниці Коростенської дирекції залізничних перевезень;

    ЯЦЮКА Леоніда Миколайовича - зварника Київського рейкозварювального поїзда.

    Серед нагороджених - 25 володарів іменних годинників від начальника залізниці.


    Експрес-інтерв’ю


    Юлій ВАСЬКОВСЬКИЙ, начальник служби приміських пасажирських перевезень Південно-Західної залізниці

    Після церемонії вручення нагород з нагоди Дня незалежності наш кореспондент поцікавився в учасників урочистостей власними враженнями та почуттями, які викликає у них найголовніше державне свято? Ось що відповіли залізничники.

    Юлій ВАСЬКОВСЬКИЙ, начальник служби приміських пасажирських перевезень Південно-Західної залізниці:

    - Сьогодні з рук Олексія Мефодійовича Кривопішина я отримав нагороду, до якої прагне, без перебільшення, кожен, хто працює в нашій галузі. Бути почесним залізничником - це справді почесно. При цьому хочу зазначити, що в цій нагороді заслуга всього колективу нашої молодої служби. Адже з дня створення минуло не так багато часу. До того ж, у колективі працюють порівняно молоді фахівці - середній вік - 28 років. Нагадаю, що питома вага приміських перевезень, які здійснює Південно-Західна, становить 35% в мережі магістралей України. Тому ми добре усвідомлюємо складність і відповідальність завдань, які поставлені перед службою керівництвом Укрзалізниці та Південно-Західної. З різних причин приміські перевезення залишаються нерентабельними, однак наша залізниця не відвертається від пасажирів, особливо від малозабезпечених. Для них електричка була і залишається найдоступнішим видом транспорту. Наше завдання - незмінне: забезпечити перевезення пасажирів до Києва, а також до обласних центрів в 11 регіонах країни. Одночасно варто вишукувати шляхи економії експлуатаційних витрат, не забуваючи при цьому про оновлення рухомого складу, підвищення комфорту на приміських лініях.

    Анатолій ЗАБІЯКА, поїзний диспетчер:

    - Звичайно, мені приємно не тільки побувати в такій красивій залі нашого управління, а й бути серед нагороджених. Я - не новачок на залізниці. 30 років працюю. Моїми колегами стали син Олександр, зять Сергій Семенко, до речі, також поїзний диспетчер. Мені подобається моя справа і, може, тому я вже чогось в житті добився. У 2000 році був визнаний кращим диспетчером мережі Укрзалізниці. Тому, як бачите, нагород і відзнак стає більше. Але їх я розцінюю як аванс на майбутнє.


    Віктор ТКАЧУК, машиніст локомотивного депо Київ-Пасажирський

    Віктор ТКАЧУК, машиніст локомотивного депо Київ-Пасажирський:

    - Настрій у мене добрий, бо, як кажуть, свято приходить не кожного дня. А для мене особисто воно особливе: мене нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. До цього був відзначений знаком «Почесний залізничник» й медаллю «За працю та звитягу». Вважаю, що за 40 років безперервної роботи на залізниці багато чому навчився і заслужив повагу до себе.


    Василь НАГОРНИЙ, машиніст тепловоза локомотивного депо Козятин

    Василь НАГОРНИЙ, машиніст тепловоза локомотивного депо Козятин:

    - Я не можу знайти слова для великої подяки нашим керівникам. Начальник депо Микола Шутов, заступник начальника з експлуатації Василь Манзюк, голова профкому Василь Дзюбенко, машиніст-інструктор Олександр Гейдар - це керівники, які уміють працювати з людьми вимогливо, але - по справедливості. Якщо потрібно - суворо спитають. Якщо ж людина старається, то обов’язково її відзначать. Я вже багато років працюю в депо. Знаю, що прийде час і доведеться піти на відпочинок, тому з надією дивлюся на молодих деповців, зокрема, таких, як машиніст Валерій Муромський. У нього хороші перспективи. Я вірю, що колись він, як і я сьогодні, приїде отримувати нагороду. І так, я вам скажу, повинно бути.


    Віктор ДЕРКАЧ, бригадир ст. Конотоп

    Віктор ДЕРКАЧ, бригадир ст. Конотоп:

    - У мене залишилися найкращі враження від цих урочистих зборів, адже була можливість почути теплі слова подяки за нашу працю від начальника залізниці, отримати нагороду, побачити колег із сусідніх дирекцій, поспілкуватися. Я не машиніст і не колійник, проте завжди відчуваю, що моя робота і їм допомагає. Це ж важливо, щоб станція була чистою, впорядкованою.


    Микола НЕМЕРЕЦЬ, черговий Конотопської дирекції залізничних перевезень

    Микола НЕМЕРЕЦЬ, черговий Конотопської дирекції залізничних перевезень:

    - Я - потомственний залізничник. Дід і батько працювали на залізниці. Дружина, а тепер і невістка. У мене 40 років стажу. Це немало. Хоча, скажу відверто, промайнули вони дуже швидко. Згадуєш про них, коли випадають ось такі хвилини, як сьогодні на цьому зібранні. Все було і урочисто, і щиро, і від душі. А щодо нагороди, яку я отримав, то за неї хочу подякувати нашому керівництву. Такі, як я, що прожили вже немало, вміють цінувати увагу до себе. Думаю, і в подальшому не підводити в роботі.

    Спілкувався Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ

    Терміново в номер. Ефективні можливості та надійний потенціал

    Конотопське БМЕУ - найкрупніша будівельна організація в регіоні. Сьогодні її потенціал дозволяє зводити багатоповерхове житло, утримувати об’єкти залізничної інфраструктури, виконувати найскладніший ремонт. У нинішньому році організація приступила до капітального оновлення двох найбільших вокзалів дирекції - у Конотопі та Ворожбі.

    Очолює підприємство Євген БАРЛАДЯН. Наш кореспондент попросив його відповісти на запитання газети.

    - Євгене Миколайовичу, дійшла черга і до Конотопського вокзалу.

    - Так, у нас, коли модернізовувалася колія під швидкісний рух пасажирських поїздів на магістралі Київ - Москва, єдиним невідремонтованим залишився вокзал у Конотопі. В поточному році його включили до плану. Кошторисна вартість ремонту - 11 мільйонів гривень. Але у країні - фінансова криза. Грошей у залізниці небагато, і ми змушені дробити ремонт на частини. Плануємо, що у 2009-му відновимо фасад і впорядкуємо привокзальну територію.

    - А яким буде фасад?

    - Верхня частина - піщаного кольору, нижня - коричневого. Сучасні оздоблювальні матеріали, сучасні технології. Думаю, вокзал буде красивим. Там, з боку міста, ми зробили пробну частинку. Керівництву і служби, і дирекції сподобалося.

    Також мінятимемо вікна і двері. Вікна - металопластикові. Вхідні двері поставимо дубові. Розмір їх великий, пасажирів багато, тому металопластик довго не витримає.

    Є графік ремонту. Роботи мають завершитися через два місяці. За умови достатнього фінансування, звичайно. Щодо потенціалу, фахівців достатньо. Також служба підключила БМЕУ-2. Ми ремонтуємо фасад з боку перону і міста, вони - дві торцеві частини.

    Вокзал у Конотопі - пам’ятка архітектури місцевого значення. Проект ремонту погоджено з головним архітектором міста. Ми не порушуємо цілісності будівлі - уся ліпнина, усі деталі залишаються. Просто він буде не сірим, як раніше, а посвітлішає, буде сучасним.

    - Вокзал, здається, від самого початку капітально не ремонтувався.

    - Ні, всередині ремонтувалися зали, нещодавно замінили покрівлю.

    - А що ще передбачається зробити?

    - Усе повністю відремонтувати. В кошторисну вартість, наприклад, закладено перенесення кас. Вони стануть просторішими. Але, ще раз підкреслю, архітектурної цілісності ми і всередині не зачепимо. Стелі відремонтуємо, оздоблення стін, колони збережемо.

    Вокзал, як і вузол, має перейти на електроопалення. У минулому році тут відремонтовано зовнішню мережу водопостачання і водовідведення. У цьому - потрібно оновити внутрішню та замінити систему опалення. Бо, коли ми зробимо електрокотельню, а опалювальну систему залишимо старою, тепла не буде. Водночас ми підготуємо для себе фронт роботи. Узимку, якщо з’являться кошти, можна братися і за внутрішній ремонт.

    - А як у Ворожбі? Тут вокзал зведено століття тому.

    - Теж розпочали. Плануємо в поточному році зробити фасад, дах перекрити, замінити вікна, двері, впорядкувати частину двох платформ. Платформи там досить довгі. Але найбільша проблема в тому, що потрібно понижувати рівень колій. Конотопська дистанція обіцяє включити колійні роботи собі у план. Проектом передбачено у Ворожбі також переносити квиткові каси - у залу, де колись був ресторан. І також ми не порушуватимемо архітектурної цілісності будівлі.

    Кошторисна вартість першого етапу капітального ремонту - 2 мільйони гривень, але фінансування, як і по Конотопу, ще не відкрито. До речі, Ворожбянський вокзал нам допомагають ремонтувати спеціалісти Коростенського БМЕУ.

    - Але в той же час Ваші люди працюють у Києві. Чому?

    - Так, у ВЧ-1. Ми сьогодні шукаємо роботу, де тільки можна. Є колектив, є прекрасні спеціалісти, наше завдання - дати можливість їм заробити. У Конотопі на даний час ми працюємо в енергетиків, у локомотивників, у дистанції сигналізації і зв’язку, у вагонному депо.

    - Минуло літо. На порядок денний виходить питання підготовки до зими.

    - А воно й не знімалося. Конотопський вузол, наприклад, повністю переходить на електроопалення. Вокзалам, станційним приміщенням до цього тепло давало комунальне підприємство. У нинішньому році, скоріш за все, воно буде закрите - місто для опалення житлового сектора впроваджує автономну газову котельню.

    У нас довго вирішувалося, який вид палива вибрати - газ чи електрику. Та час показує, що доцільніше робити ставку на електроенергію, хоч у проектному плані для вузла це вийшло дорожче. Конотоп завжди відчував дефіцит кіловат-годин. Але взимку енергетики поставили додаткову електролінію від Мельні. І тепер залишається прокласти кабелі до об’єктів та змонтувати на них опалювальне обладнання. Таких об’єктів двадцять шість. Практично готові п’ять. Вони - на балансі дирекції. Остання, не чекаючи поки гроші надійдуть із Києва, профінансувала їх зі своєї «підсобки».

    Ми одержали 7130 метрів кабелю, і нині інтенсивно «закопуємо» його в землю. Це найбільш трудомістка частина процесу - підвести живлення до споруд. Роботи ведуться інтенсивно, і вузол на початок опалювального сезону має бути з теплом. Якщо не завадить нестача коштів, зрозуміло.

    У цілому ж по дирекції ми відійшли від вугілля. Усі котельні використовують або газ, або електрику. Так що дирекція хоч і найпівнічніша на залізниці, та не замерзне. Маємо ефективні можливості та надійний потенціал.

    - Дякую Вам за бесіду.

    Розмову вів Микола ПАЦАК

    Залізничний експеримент для міського електропоїзда

    Підсумки транспортного експерименту на перегоні між станціями Київ-Петрівка та Київ-Дніпровський дозволяють стверджувати: Південно-Західна залізниця добре підготувалася до впровадження курсування міської електрички. Маршрут між лівим і правим берегами Дніпра швидкі електропоїзди долають за 12 - 13 хвилин. Будуть й швидшими. Один електропоїзд здатний перевезти в обидва кінці понад тисячу пасажирів.

    Кореспонденту «Рабочего слова» вдалося взяти участь у проведенні цього доволі цікавого з точки зору об’єднання творчих зусиль локомотивних бригад та чергових по станціях.

    Задовго до святкової подорожі

    …Перший заступник головного ревізора з безпеки руху поїздів та автотранспорту Південно-Західної залізниці Микола Кончаківський та перший заступник начальника Київської дирекції залізничних перевезень Сергій Бойко, перевіривши готовність екіпажів до проведення експерименту, дозволяють вирушати згідно з розробленим графіком. Старт надано одночасно двом електропоїздам. Від Київ-Петрівки перший поїзд повели машиніст-інструктор оборотного депо Борщагівка Технічна Віктор Євтушенко з помічником Святославом Чечком (жодних парадоксів, Святослав Іванович - досвідчений машиніст, просто цього ранку він мав перейняти досвід ведення електропоїзда у більш досвідченого колеги). Спостерігаємо за виконанням чітких переговорів службовим зв’язком за регламентом з черговим по ст. Київ-Петрівка Іваном Лазаренком щодо готовності до відправлення. І ось на вихідному світлофорі - яскравий зелений вогник. З Богом! Забігаючи наперед, скажу, що завдяки злагодженим діям чергових по станціях і локомотивників експеримент, який провели між станціями протягом трьох ранкових годин 20 серпня локомотивні бригади моторвагонного депо Фастів, пройшов вдало.

    Шоста десять ранку. Назустріч составу, що відправився з Київ-Петрівки, в якому перебував автор цих рядів, квапився шестивагонний зчеп з Київ-Дніпровського, яким керував Микола Малійський. Поруч з ним працював помічник Віктор Замула. А у протилежній кабіні своєї черги на управління електропоїзда чекали машиніст Юрій Неліпа та його помічник Костянтин Білозор. Для їхнього поїзда зелену вулицю забезпечувала чергова по станції Київ-Дніпровський Наталія Скітер.

    Тепер, коли мені стала зрозумілою стратегія експерименту на витримку графіку руху електропоїздів, що мають з’єднати столичні житлові масиви Троєщина, Райдужний, Воскресенка з правобережною частиною міста, знайомлюсь з усіма його учасниками. За чіткими діями локомотивників та чергових по станції слідкували не лише М. Кончаківський та С. Бойко. Контроль за підлеглими з боку залізничних керівників вівся в обох кабінах електропоїздів. За успіх цієї складної, без перебільшення, справи відповідали також дорожній ревізор з безпеки руху поїздів нашої залізниці Костянтин Гоменюк, заступник начальника служби приміських пасажирських перевезень Сергій Пишняк та його колега - помічник начальника служби з безпеки руху поїздів Олег Гушель, ревізор з безпеки руху поїздів Київської дирекції залізничних перевезень Олександр Карпенко, машиніст-інструктор з автогальм Фастівського моторвагонного депо Володимир Архипчук.

    Сто відсотків?

    Розповім про дії «своїх» локомотивних бригад. Для початку уявіть дві локомотивні бригади в різних кабінах електропоїзда, які будуть поперемінно керувати составом в залежності від напрямку його руху. Машиністів «озброєно» (кожного окремо) ручками реверсивного переключення ходу електропоїзда. Машиніст-інструктор В. Євтушенко досконально знає усі «секрети» цього маршруту, тож веде електропоїзд за запропонованим графіком. Проміжна зупинка на платформі Троєщина (колишня Городня). І ось уже за поворотом - вхідні стрілки ст. Київ-Дніпровський. Дотримуватися чіткого графіку руху для електропоїзда кожному машиністу дозволяє їх перебування у «своїй кабіні». Впевнені дії під час управління електропоїздом в рейсі, виважений алгоритм рухів при передачі управління з однієї кабіни до іншої - запорука дотримання робочого графіка. Кілька рейсів, в яких беруть участь поперемінно локомотивні бригади у складі машиніста-інструктора В. Євтушенка, його помічника С. Чечка та машиніста Сергія Любарщука, його помічника Руслана Коптєлова, дозволяють стверджувати керівникам транспортного дослідження: експеримент проведено на всі сто відсотків. Отже задовго до святкової подорожі майже все готове. Маю на увазі під’їзди до платформи Троєщина з боку міста. Ранком 20 серпня біля цієї платформи ще працювала будівельна техніка. Київські зодчі закінчували обладнання автопід’їзду до платформи.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Закон і порядок. У нас не проблеми. У нас – робота

    У Конотопі початок липня був пов’язаний з ювілейною датою - уперше на державному рівні відзначалося 350-ліття Конотопської битви. Місто причепурилося, розквітло прапорами і святковими бігбордами, окремі вулиці вкрилися свіжим асфальтом, на них дорожні працівники старанно намалювали розмітку, словом, усе було готове до приїзду високих керівників та численних гостей. І ювілейна тема якось само собою виникала в розмовах.

    - А ви знаєте, - сказав начальник юридичного сектору Конотопської дирекції залізничних перевезень Андрій ВОЛІК, - у мене теж «кругла дата». Двадцять років тому я став працювати юрисконсультом відділка. Але, якби не «Рабочее слово», чесне слово, не згадав би. І за двадцять років я вперше розповідаю газеті про свою роботу. До нашої служби раніше уваги практично не було.

    Що ж, зауваження справедливе. Пера залізничних газетярів тоді в основному націлювалися на машиністів, ремонтників й оглядачів вагонів, на електромонтерів і просто монтерів колії. І зараз не забуваємо про робітничий люд. Правда, правники й самі не претендували на перші шпальти. Але часи міняються. Сьогодні юридичне забезпечення господарської діяльності набуло виняткового значення. Без нього, без роботи юристів - це збитки, втрата репутації надійного бізнесового партнера і по суті - фінал, якого нікому не хочеться.

    У дирекції цю аксіому ринкових економічних відносин усвідомили давно. Коли, наприклад, заходить мова про відшкодування затрат за перевезення пільгових категорій громадян, то відзначають і заслугу юридичного сектору. У минулому році юристи склали судовий позов до Бахмацького управління праці та соціального захисту населення на суму понад сто тисяч гривень. Позовна заява була задоволена, а відповідач швидко перерахував необхідні кошти. «Навіть більше, - говорить Андрій Миколайович, - ніж було заявлено, перерахували». Правда, в поточному році ситуація повторюється. Гроші знову десь застрягли в чиновницьких нетрях. Але в цілому дирекція має високий відсоток відшкодування за перевезення пільговиків.

    Мені завжди здавалося, що юридична практика далека від динаміки: сидить собі мудра людина у затишному кабінеті, гортає товсті книжки і дає розумні поради. Андрій Волік на абсолютно суб’єктивну оцінку характеру роботи залізничного юрисконсульта лише посміхається.

    - Практично більша половина тижня в роз’їздах, - говорить він, - у судах, на підприємствах. Ми ж забезпечуємо юридичний супровід не лише дирекції… У дистанції захисних лісонасаджень у минулому році покрали деревину. Злодіїв притягли до суду, а на судовому слуханні інтереси потерпілої сторони представляли ми - у дистанції немає посади юриста… Їздимо по всій Україні. Часто буваємо у Чернігові, у Сумах, у Луганську і в Донецьку….

    - І в Харкові, - доповнює перелік міст колега Андрія Воліка провідний юрисконсульт Сергій ДОМБРОВСЬКИЙ.

    Сергій Іванович - помітно молодший за свого керівника. У дирекції він працює неповних дев’ять років, але вже встиг загартуватися на судовому фронті. Згадка про Харків - то минулорічна справа, коли один з лісгоспів подав до суду на залізницю. Не сподобалася амбітному керівникові підприємства організація перевезень, вимагав подавати вагони й возити деревину за його правилами. Тільки ось дійсним Харківський апеляційний суд визнав договір, укладений у залізничній редакції, тобто підтверджено цілковиту необгрунтованість претензій клієнта.

    Роботу юристів певним чином можна виміряти і в грошах.

    - Складно це порахувати? - запитую керівника сектору. - Скільки залізничних гривень зберегли ви із Сергієм Івановичем, наприклад, у поточному році?

    - Чому складно? У нас теж ведеться облік. - І став гортати свої журнали. - Ось був позов до залізниці від ТОВ «Гранд Метрополія». Київський господарський суд їм відмовив, точніше, ми відстояли 62 тисячі гривень. У першому півріччі були ще три претензії на загальну суму 25 тисяч. Із них виплачено 600 гривень.

    Ми теж від клієнтів вимагаємо розраховуватися. Мова тут йде не про дебіторську заборгованість - її в дирекції немає. Просто хтось недоплатив за збереження, там ще якась копійка лежить… У 2009-му ми пред’являли три претензії на 195 тисяч. Із них одна справа розглядається в суді, на 45 тисяч задоволена й одна зовсім «свіжа» - готуємо матеріали до суду.

    Ми ще говоримо про суди і гроші, та відчуваю, що відриваю серйозних людей від основних справ. Тоді ставлю фінальне запитання - про проблеми. Посміхаються обидва відразу. «У нас не проблеми, - відповідає старший за віком і посадою Андрій Волік. - У нас - робота. Її, повірте, вистачає».

    Микола ПАЦАК

    Відлуння свята. Глибоко символічна подія

    Конотоп урочисто відзначив головне свято держави. З нагоди Дня незалежності на підприємствах вузла відбулися збори та мітинги, залізничники взяли участь у загальноміських заходах - піднятті Державного Прапора України та покладанні квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку.

    Але найбільш пам’ятним кінець серпня буде для конотопських вагонників. У депо збудували й освятили каплицю.

    Скромна будівля, увінчана хрестом. У ній на жовто-блакитному фоні - ікони Божої Матері з омофором, архангелів Михаїла та Гавриїла. Чому саме ці образи? Бо вони, неодноразово звучало на відкритті, є захисниками, покровителями православного українського люду. І тут, зробивши перші кроки по території депо, кожен має усвідомити, наскільки значуща й відповідальна робота вагонників, пройнятися повагою до їх праці, а якщо православний, перехреститися перед ликом Пречистої, щоб благословила на добрі справи.

    Каплицю в депо освятив настоятель Миколаївської церкви отець Стефаній. Після освячення і проповіді, з якою він звернувся до учасників урочистостей, священик щедро окропив водою і всіх присутніх. Аби здоровилося, аби працювалося на славу підприємства та держави.

    Микола ПАЦАК

    «Локомотивний» музей. Про що віщують експонати



    26 травня 1870 р. (за новим літочисленням - 7 червня) «Литературная и политическая газета Юго-Западного края «Кіевлянинъ» на першій шпальті помістила повідомлення про відкриття Києво-Балтської залізниці й надала розклад руху поїздів від Києва до Бірзули (нині Котовськ) та у зворотному напрямку.

    Фотокопію цього, без перебільшення, раритетного історичного документа, а також зображення святково прикрашених гірляндами квітів будови колишнього київського вокзалу та пасажирського потяга, що готовий вирушити в путь, я побачив у Музеї трудової і бойової слави ім. Д. Жука локомотивного депо Київ-Пасажирський.

    Експозиція музею не дуже насичена, але спонукає до глибоких роздумів. Її розміщено на чотирьох стендах, на яких поетапно відображено всю багату подіями історію депо. Історію підприємства нерозривно пов’язано з історією залізниці, а літопис залізниці - з літописом держави.

    Факт: працівники депо доволі часто й охоче відвідують музей рідного підприємства. Особливо ті, хто навчається в учбових закладах, і тому добре ознайомлені з його славним минулим. У чому секрет, запитаєте? А річ у тім, що музей і бібліотеку розташовано в суміжних кімнатах, а читачами бібліотеки, як стверджує, бібліотекар і незмінний впродовж 45 років завідувач музею Валентина Кравченко, є переважна більшість працівників депо. Ініціатором та збирачем експонатів музею був Ілля Вєтров, нині покійний інженер-приймальник локомотивів, людина свого часу добре відома та шанована на столичній магістралі, як невтомний літописець славних справ залізничників. Ілля Юхимович був автором кількох цікавих книг про залізницю, а також постійним дописувачем «Рабочего слова».

    Експонати музею нагадують, що засновником депо був видатний вчений, конструктор першого вітчизняного паровоза О.П. Бородін. Депо спочатку розташовувалося на території залізничних майстерень (тепер завод КЕВРЗ). У ньому було 16 паровозних стійл з водокачкою та поворотним колом. Перебуваючи на посаді головного інженера служби рухомого складу, тяги та майстерень, Олександр Парфентійович впроваджує безліч передових технічних ідей, створює першу в світі паровозну лабораторію з випробувальною станцією, а згодом і першу в світі хімічну лабораторію для дослідження палива, води та мастил.

    У 1891-му, під час реконструкції ст. Київ-І, депо переїжджає до Батиєвої гори, де працює й дотепер.

    Відвідувачі музею можуть дізнатися, що саме гудок святкового паровозика 7 червня 1870 р. перед першим рейсом до Бірзули сповістив про народження нашої рідної магістралі. З нього ж веде свій родовід і локомотивне депо Київ-Пасажирський. Можна лише уявити, який розголос у ті часи набула ця подія серед киян. Безперечно, більшість сприйняла прихід залізниці до рідного міста з ентузіазмом, пов’язуючи з нею сподівання на економічний та технічний прогрес рідного краю. Та, певне, лунали й протилежні думки. Адже не треба забувати, який був час: не минуло й десятиріччя з моменту скасування кріпацтва, а патріархальні забобони, як відомо, дуже живучі, й багато хто дивився на паровоз, як на витівки диявола.

    Проте привид комунізму вже блукав по Європі і саме цього року десь в глушині Симбірську народився звичайний хлопчик - Ленін. Згодом марксисти-ленінці не без успіху використовували залізницю як потужний важіль політичної боротьби. У паровозному депо відточував своє ораторське мистецтво київський гімназист Анатолій Луначарський, переконуючи робітників у тому, що той, хто був «нічим», обов’язково стане «всім». Видатний «технар», а за сумісництвом полум’яний революціонер Гліб Кржижановський, працюючи в управлінні Південно-Західної, теж не гребував навідатися до машиністів депо й підкинути вуглину до топки революційної боротьби. Так само, як і Дмитро Ульянов, лікар залізничної лікарні, брат майбутнього вождя світового пролетаріату. Якщо такі видатні діячі бралися за справу, то й результат не міг забаритися. Робітники залізниці першими в Україні застосували таку форму політичної боротьби, як страйк… І ось ленінська «Іскра» висвітлює події, пов’язані з розстрілом робітників депо біля поворотного кола 23 червня 1903 р. Ніяк не хотіла царська влада йти на поступки залізничникам. Слава Богу, що ті часи давно минули.

    Під час громадянської війни робітники депо були серед тих, «кто наступал на белые отряды, кто паровозы оставлял, идя на баррикады». У 1918 р. боротьба за владу рад переросла у збройне повстання. Більшовики депо М. Чухнов, М. Травянко, Д. Жук та інші сформували бойову дружину. На фронтах громадянської війни гучною славою вкрив себе бронепоїзд «Карл Лібкнехт», командиром якого був колишній помічник машиніста К. Лихачов.

    Восени 1920-го працівники депо перші в Україні вийшли на суботник з ремонту паровозів і заготівлі дров. А через три роки депо повністю відновилося від післявоєнної руйнації і оновило майже весь паровозний парк. У 1935-му київські машиністи з ентузіазмом підхопили кривоносівський рух. Першим кавалером ордена Леніна став кращий машиніст паровоза К. Єресько.

    Окремий стенд присвячено подвигу деповців під час Великої Вітчизняної війни. 500 робітників з підприємства пішло на фронт громити ненависного ворога. З документів та фото дізнаюся, що слюсар І. Калінін служив у зенітних військах, машиніст Георгій Вовченко командував танковою ротою, машиніст Валентин Душель захищав Сталінград, а машиніст Олександр Бойчук служив старшиною на підводному човні, який торпедував німецький лінкор «Адмірал Тірпіц». А ще робітники депо зібрали 1000 карбованців на будівництво літака «Київський залізничник».

    За 78 днів оборони Києва екіпажі бронепоїздів, сформованих з робітників депо, здійснили 100 бойових операцій і знищили 30 танків, 400 гармат і мінометів та понад 10000 гітлерівців. Сторінки з «Боевого листка железнодорожника», який випускала вагон-редакція політуправління НКШС, розповідають про героїчні подвиги бійців бронепоїздів літер А і літер Б, про безстрашну розвідницю Тетяну Діденко з бронепоїзда літер Б. Експонатом музею є гіпсове погруддя героїні.

    Боролися деповці із загарбниками і в партизанських загонах, і в антифашистському підпіллі. Про це також свідчать експонати музею.

    Після війни підприємство відроджується з руїн і сягає нових виробничих рубежів. Поступово на зміну паровозам приходять тепловози, а згодом й електровози ЧС4 та ЧС8. У буднях народжуються герої трудового фронту. За вагомі трудові досягнення машиністи С. Голубицький та І. Ситніков удостоєні звання Героїв Соціалістичної праці, а В. Гуменний стає кавалером трьох орденів Слави.

    Проте не лише музей нагадує про пам’ятні події, що відбувалися в депо. На фасаді адміністративного корпусу встановлено меморіальну дошку на згадку про розстріл робітників, що брали участь у політичному страйку в липні - серпні 1903 р. Є на території депо величний меморіальний комплекс, з увічненими прізвищами робітників, які загинули під час громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Героїчному командиру бронепоїзда літер Б Степану Голованьову, який загинув 26 вересня 1941 р., також присвячено меморіальну дошку. Та найбільш відомим пам’ятником славних справ працівників локомотивного депо Київ-Пасажирський є потужний паровоз ФД, встановлений на постаменті в серпні 1982 р.

    - А що ж далі? Невже втрачено зв’язок часів?

    - Аж ніяк! - запевняють молоді помічники машиністів Владислав Шульженко, Артем Єрмаков та Юрій Гаврутенко (див. на фото), які навідались до музею перед зміною. - Адже життя продовжується, продовжується й слава депо. Колись про неї повідають нащадкам нові експонати музею. Тільки дуже хочеться, щоби це була не бойова, не революційна, а трудова слава.

    Анатолій РОМАНОВ

    Відверто. Психолог запрошує до співпраці

    Для кого працюють психологи? До стоматолога йдуть, коли болить зуб і неможливо терпіти біль, людина погоджується на його видалення з надією на полегшення. А коли болить душа?.. У більшості випадків, займаються самолікуванням, обговорюють ситуацію, що склалася зі знайомими, намагаються втопити проблеми в горілці, і як результат - хвороби, алкоголізм та багато інших негативних наслідків. А чому б не звернутися за кваліфікованою допомогою?

    Існує думка, що послугами психолога користуються лише на Заході. Але не зрозуміло - чому? Адже ми також навчаємось, працюємо, спілкуємось з людьми, закохуємось… І проблеми ті ж, і в особистому житті, і на роботі.

    Звичайно, психологічні знання можна отримати зі щоденного досвіду, всі як один скажуть: «Я сам собі психолог». Та не кожен на основі отриманої інформації може зробити відповідні висновки. Тож для чого потрібен психолог на підприємстві, тим паче на залізничному? Будь-яке сучасне підприємство - це, перш за все, - соціальна організація. Працівники всіх спеціальностей, у тому числі керівники різного рангу, більшу частину робочого часу спілкуються з людьми. Продуктивною є позиція, при якій працівник налаштований на результативну взаємодію з колегами. Тому виникає потреба в тому, як найбільше дізнатися про професійні та особистісні якості співрозмовника. Приймаючи рішення, пов’язане з технікою, хочеться спиратися на достовірні знання законів її функціонування. Логічно, що знання такого ж роду накопичуються й по відношенню до людської особистості. Тому існують наукові підходи до характеристики особистості. Ця наука, власне, й називається психологією.

    На відміну від деяких інших наук, знання з психології необхідні кожному, хто відчуває серйозну відповідальність за себе, за інших і за результат своєї праці. Через незнання психологічних особливостей колеги, дружини чи чоловіка можуть виникати незрозумілі конфліктні ситуації, залишатися невирішеними питання, які не даватимуть підтримувати дружні стосунки. А інколи й психологічні бар’єри, що не дозволятимуть разом жити. Таким чином, налаштування на ефективну взаємодію з іншими людьми і з самим собою на основі психологічних знань допоможе уникнути багатьох ділових та особистих невдач.

    Крім того, в сучасному житті, особливо при взаємодії з людьми або управлінням складною технікою, власні психологічні якості, такі як увага, пам’ять, мотивація, особливості взаємодії з людьми та прийняття рішень, це не тільки особисті дані, а специфічні «інструменти», за допомогою яких людина досягає поставлених цілей. Тому, давно відома фраза «Пізнай самого себе» - для сучасної людини це - умова особистісного та професійного успіху, а не побажання філософа.

    Кожен працівник, відчувши необхідність у психологічних знаннях, може звернутися до психолога, який працює майже в кожному локомотивному депо Південно-Західної залізниці. Фахівець допоможе розібратися в багатьох ситуаціях особистого та ділового характеру, зможе щось підказати, спираючись на наукові знання. Психолог може допомогти людині набути позитивних рис характеру, які допоможуть змінити життя на краще. Але він - помічник, а не «універсальний вирішувач проблем». Необхідно думати самотужки та самотужки приймати рішення і відповідати за них. Це психологія відмінити не зможе.

    Для чого потрібен психолог працівникам локомотивних бригад? Ці питання постійно виникають у багатьох. Не варто забувати, що працівники локомотивних бригад це - люди, які мають дружин, дітей, власні переживання, погляди на життя, на добро і зло… Також не варто забувати, що саме від цих людей більшою мірою залежить безпека руху поїздів. Організація процесу перевезень сьогодні - це складний механізм, в якому бере участь не тільки машиніст та його помічник. Багато працівників різних професій задіяні ще до того, як поїзд вирушить у подорож. У народі існує думка, що помилку будь-якого працівника залізниці, повинен попередити машиніст, що локомотивна бригада це - остання ланка процесу перевезень, яка бачить всі негаразди, скоєні працівниками інших служб. Але машиніст теж людина і покладатися на те, що він ніколи не зробить помилки, не варто. Тут можна навести низку прикладів, де помилку можуть скоїти висококласні машиністи, які мають необхідну професійну підготовку і стаж роботи на цій посаді. Проте не завжди можуть пояснити причину своєї помилки або порушення службових обов’язків. У деяких випадках спрацьовує поняття «професійного вигорання» або недостатній рівень розвитку психофізіологічних та психологічних якостей особистості.

    Проаналізувавши записи у спеціальному журналі, де фіксуються порушення посадових обов’язків та прізвища машиністів чи помічників машиніста, можна зробити висновок, що найчастіше порушують ті, в кого спостерігаються негаразди в сім’ї, конфлікти з дружиною, з дітьми, небажання розуміти та приймати думку інших, безвідповідальність, недружелюбність, невміння ефективно спілкуватися з колегами тощо.

    Практика розгляду причин порушень посадових обов’язків показує, що лише незначна частина локомотивних бригад визнає власні помилки. Основна маса стверджує, що помилка допущена не з їх вини, адже, мовляв, вони виконували свої обов’язки добросовісно. Тому, аналізуючи допущенні помилки, потрібно підходити до кожного випадку окремо, враховуючи співвідношення технічного та психологічного факторів. Лише підхід до розв’язування задач у комплексі дасть позитивний результат.

    Враховуючи статистичні дані аналізів стану безпеки руху поїздів, які виконує служба локомотивного господарства Південно-Західної залізниці, стає зрозуміло, що понад 85 відсотків порушень безпеки руху, маючи на увазі локомотивне господарство, стається не через технічний стан локомотивів, а з вини машиніста.

    Чому ж такі люди не звертаються до психолога? Відповідь дуже проста - ніхто не бажає визнати, що в нього є проблеми. Тим більше - «вузькі місця» психологічного характеру. Така гордість і небажання реально дивитися на речі, призводить до постійних конфліктів як в сім’ї, так і на роботі, нерозуміння власних дітей, вживання алкоголю. Як наслідок - антисоціальні вчинки, у тому числі й крадіжки.

    Цікаво, якщо звернути увагу та виділити корінь слова психолог, можна почути, мовляв: «Я ж не псих, навіщо мені психолог?». Думка про те, що психолог працює з «психами» пов’язана зі співзвучністю слова психолог із словом психіатр. Багато хто не розуміє відмінностей між цими двома поняттями. Простіше кажучи, психіатр лікує ліками, а психолог - словом. Негативна, нефахова думка про фах психіатра розповсюджується й на психологів, які не пов’язані із «психами» та психіатрією. Подібний стереотип залишився ще з радянських часів, коли в психлікарнях «перевиховувались» неблагонадійні громадяни. Яскравим прикладом цього може бути епізод із фільму «Кавказька полонянка», де головний герой помилково потрапляє в психіатричну лікарню. І його відразу починають активно «лікувати».

    Багато працівників депо не розуміють основної мети запровадження посади психолога на залізниці. Але цю думку поділяють не всі. Більшість фахівців розуміють, що все рухається вперед, що культура взаєморозуміння між людьми буде змінювати застарілі стереотипи та небажання вдосконалюватися.

    Ольга ЛЕЩЕНКО, психолог локомотивного депо ст. Жмеринка

    Проекти. Дорогу – інвесторові

    Деякі скептики вважають, що в теперішні непрості часи про якесь потужне будівництво не може бути й мови. Але на прикладі Коростеня можна сказати, що це не зовсім так. Приміром, нині в місті повним ходом реалізовується досить потужний інвестиційний проект - будівництво заводу з виготовлення плит МДФ.

    Як вдалося з’ясувати в начальника управління економіки міськвиконкому Олексія ЖИЛІНА, вартість проекту становить понад 45 мільйонів євро. Це один з найбільших проектів, який реалізується взагалі в Україні, а такий завод по випуску меблевих плит - перший у нашій державі. Його значущість для міста в тому, що після впровадження в експлуатацію заводу є вірогідність того, що споживачі, які використовують меблеву плиту МДФ для виробництва, будуть також будувати свої підприємства. В першу чергу, мова може йти про будівництво якоїсь меблевої фабрики, підприємства з виробництва ламінату, сучасних теслярських виробів. Отож у цьому напрямку перспектива відкриється й далі. На сьогодні вже розпочато постачання обладнання. Його виготовлено в основному в Німеччині. Завод, на якому відкриється 350 робочих місць, повинен бути запущений в експлуатацію в лютому наступного року. Чи ж планують його керівники співпрацювати з залізницею, адже місце розташування фірми від ст. Коростень зовсім недалеко? Саме про це запитую в начальника Коростенської дирекції Василя ЯРЕМЕНКА. Виявляється, цей потужний інвестиційний проект без співпраці з залізницею не обійдеться. Отож нині розглядається питання побудови під’їзної колії, і зрозуміло, в це вкладатиме кошти інвестор. Наразі мова йде також про те, що підприємство залізницею постачатиме для своїх потреб тирсу. А це

    вивантажуватиметься щонайменше по 10 вагонів щодоби. Про можливість відправлення продукції залізницею буде можливість поговорити вже після того, як завод почне працювати. Отож ще один клієнт залізниці, який сприятиме наповненню її казни, на підході.

    Оксана КЛИМЧУК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05