РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 24 (28 червня 2009)
  • Випуск №24 28 червня 2009
    Зміст
    1. Дорогі колеги! (Олексій КРИВОПІШИН, начальник Південно-Західної залізниці, Анатолій ФУРСА, голова Дорпрофсожу)
    2. Запобігти і попередити (Оксана КЛИМЧУК)
    3. Нагороди – достойним (Влас. інф.)
    4. Під акомпанемент «Струн серця» (Анатолій САДОВЕНКО)
    5. І смуток, і спогади... (Никифор ЛИСИЦЯ)
    6. Швидше, якісніше (Микола ПАЦАК)
    7. Неабиякий азарт змагань (Анатолій САДОВЕНКО)
    8. Негода – дефектоскопісту не перешкода (Анатолій РОМАНОВ)
    9. Начальник станції як гарант безпеки руху поїздів (Іван СОТНИКОВ)
    10. У чиїх руках природні скарби Хмільника? (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    11. Добрі ідеї, святі справи (Іван СОТНИКОВ)
    12. Щаслива родина залізничника Каменського (Оксана КЛИМЧУК)
    13. Тут народились червоні бронепоїзди і… український тризуб (За матеріалами, зібраними колишнім начальником Коростенського відділка Йосипом Д’ЯЧКОВИМ)
    14. Юридичний практикум від Дмитра Костерного (Інтерв’ю провів Віктор ЗАДВОРНОВ)

    Дорогі колеги!

    Щиро вітаємо Вас з державним святом України - Днем Конституції. Основний Закон нашої держави, гарантуючи громадянам загальновизнані права та свободи, закріпив ідеали справедливості та рівноправ’я, які сповідують усі цивілізовані країни світу. У цей урочистий день будемо щиро вірити у реальне втілення конституційних прав і свобод, зміцнення добробуту наших родин та правовий розвиток нашої держави.

    Бажаємо успіхів і плідної праці на благо українського народу. Нехай це свято додасть Вам наснаги і творчих здобутків в ім’я процвітання рідної України.

    Від усієї душі зичимо Вам міцного здоров’я, довгих років життя, миру та благополуччя, звершення усіх планів заради світлого майбуття нашої незалежної Батьківщини!

    Олексій КРИВОПІШИН, начальник Південно-Західної залізниці, Анатолій ФУРСА, голова Дорпрофсожу

    Запобігти і попередити

    Залізниця завжди була і є зоною підвищеної небезпеки. А з огляду на обсяги перевезень, впровадження нової техніки, ведення будівництв, питання безпеки, в тому числі й на робочих місцях, набуває ще більшої актуальності. Адже життя і здоров’я людей - це незаперечний пріоритет.

    Отож фахівці з охорони праці постійно займаються убезпеченням людей від травмувань. За їх ініціативи створюється запобіжне обладнання, безпечні переходи, працівники забезпечуються захисним приладдям... Низка законів стоїть на сторожі охорони праці, а для осіб, задіяних у зоні руху поїздів, розроблені й індивідуальні інструкції. Та, навіть враховуючи ці зусилля, спрямовані на запобігання нещастям, травмування в залізничних підрозділах іноді трапляються, в тому числі й ураження струмом.

    Як же запобігти таким нещастям, як попередити травмування? Для цього й проводяться навчання і, відповідно, контроль знань з охорони праці працівників і керівників. Нещодавно в актовому залі Коростенської дирекції залізничних перевезень було проведено заняття з керівниками підрозділів, спеціалістами з охорони праці та відповідальними за електрогосподарство особами. Проводив заняття начальник служби охорони праці Південно-Західної залізниці Іван Петренко. Він проаналізував в цілому стан з охорони праці, зупинився на проблемних моментах та завданнях, які насамперед стоять перед фахівцями цієї сфери.

    Крім навчань, було проведено і перевірку знань з питань електробезпеки у керівників, фахівців з охорони праці й відповідальних осіб за електрогосподарство відокремлених структурних підрозділів залізниці.

    Оксана КЛИМЧУК

    Нагороди – достойним

    22 червня оперативна нарада керівників залізниці, яку проводив начальник столичної магістралі Олексій КРИВОПІШИН, розпочалася з приємної події.

    А саме: з урочистого вітання та вручення високих відомчих нагород двом гідним працівникам залізниці. Чергова по залізничному переїзду Ніжинської дистанції колії Ольга ВЛАСЕНКО з рук Олексія Мефодійовича отримала знак «Залізнична слава» ІІІ ступеня. Наша газета вже писала про цю сумлінну жінку, про її високе ставлення до професійних обов’язків. Завдяки її пильності та вчасно прийнятим заходам було попереджено вірогідну транспортну подію через загорання буксового вузла у вагоні вантажного поїзда.

    Найвищою нагородою галузі - знаком «Почесний залізничник» - було вшановано заступника начальника дорожньої інженерно-геологічної бази з перевірки повздовжнього профілю і плану колії Григорія ГРИГОРЕНКА. Як зазначив начальник магістралі, Григорій Миколайович з колегами виконує такі обсяги роботи, які під силу, певне, лише науково-дослідним інститутам. Цей підрозділ приносить відчутну користь залізниці.

    Олексій Мефодійович щиросердо побажав вшанованим залізничникам подальших успіхів у праці на благо рідної магістралі.

    Влас. інф.

    Під акомпанемент «Струн серця»

    Нещодавно у Козятині відбувся І-й тур огляду-конкурсу народної творчості серед колективів залізничної дирекції. На сцені місцевого Будинку культури і техніки майже 250 учасників цього мистецького свята, що приїхали до Козятина з усіх підприємств Фастівського, Козятинського та Шепетівського залізничних вузлів, продемонстрували перед глядачами та журі конкурсу свої таланти у чотирьох номінаціях - музичного, хореографічного, театрального та циркового мистецтва.

    Як зазначають організатори заходу, талановитих виконавців народної та сучасної пісні, цікавих хореографічних композицій та музичних творів серед залізничників чимало. Як і кожного року, на таких конкурсах з’являються нові імена артистів-аматорів. Не став винятком й цьогорічний конкурс. Серед його лауреатів та переможців: ансамбль «Струни серця» (м. Козятин), театральний колектив «Браво» (м. Шепетівка), повітряна гімнастка групи циркового мистецтва, що діє при Будинку науки і техніки ст. Шепетівка, Вероніка Скримовська, юна співачка Оля Сич (м. Козятин).

    У своїх номінаціях переможцями огляду-конкурсу стали вокальні ансамблі «Олтана», «Джерело», хореографічні колективи «Зорецвіт» та «Зорянка», колектив циркового мистецтва «Фантазія». Окремі виконавці - Євгенія Гаєвська, Вікторія Середюк, Віталій Свінціцький. Усі вони стали учасниками огляду-конкурсу народної творчості працівників Південно-Західної залізниці, що незабаром відбудеться у Києві.

    Анатолій САДОВЕНКО

    І смуток, і спогади...

    Пам’ять дійсно нетлінна. Про це свідчать і кореспонденти «Рабочего слова», які 23 червня стали свідками подій, присвячених вшануванню доброго імені колишнього начальника Південно-Західної залізниці Бориса ОЛІЙНИКА, якому в той день виповнилося б 75 років. Зустрічі тих, хто шанував його за життя і тепло згадує про нього тепер, відбулися на станціях Конотоп, Деражня, імені Бориса Олійника. У день ювілею працівники управління столичної магістралі, Дорпрофсожу та Київського залізничного вузла відвідали могилу Бориса Степановича на Лісовому кладовищі. Квіти, квіти, квіти... І тихий сум за людиною, життя якої обірвала куля вбивці.

    Напередодні 75-ї річниці від дня народження колишнього начальника Бориса ОЛІЙНИКА в музеї, який розташований у приміщенні вокзалу ст. Деражня, відбувся мітинг-реквієм, присвячений його пам’яті. Відкриваючи його, начальник управління культури Хмельницької області Микола ЧЕРКАСЬКИЙ розповів про життєвий шлях Бориса Степановича, про його внесок у розвиток залізниці.

    Виступаючий зазначив, що на Деражнянщині шанують пам’ять про свого видатного земляка. Ознакою цього є створення музею, в якому зібрані особисті речі Бориса Олійника, документи, фотографії, що засвідчують етапи його діяльності. До речі, цей заклад одночасно є й музеєм Південно-Західної залізниці, в якому відображено її історію.

    У своєму виступі голова Деражнянської районної ради Богдан ПЕТРИШЕН зазначив, що Борис Степанович ніколи не втрачав зв’язку зі своєю малою батьківщиною. Він завжди допомагав землякам у вирішенні нагальних питань. Саме за його ініціативи почав курсувати 11 червня 1996 р. перший електропоїзд від Жмеринки до Деражні після електрифікації цієї дільниці.

    Головний інженер Жмеринської дирекції залізничних перевезень Валерій МЕЛЬНИК у своєму виступі наголосив, що за час, коли Борис Олійник очолював Південно-Західну залізницю, на території дирекції відбулись великі перетворення. Електрифіковано дільницю від Жмеринки до Волочиська, завдяки чому електропотяги почали курсувати у напрямку Львівської залізниці. Збудовано новий вокзальний комплекс у Хмельницькому. А для працівників магістралі в багатьох містах, у тому числі й у Деражні, зведено багато житлових будинків.

    Міський голова Деражні Володимир КИРИЧОК зазначив, що залізничну вулицю, на якій певний час проживали батьки Бориса Степановича, названо його іменем. Цю вулицю заасфальтовано, а будинки, розташовані на ній, газифіковано. А щоб увічнити пам’ять про свого земляка, поруч із вокзалом планується встановити бюст Бориса Олійника.

    На мітингу також виступили керівники залізничних підприємств, ветерани-залізничники, родичі Бориса Степановича, які поділились своїми спогадами. У багатьох виступах підкреслювалось, що на малій батьківщині - Деражнянщині - не забувають про свого видатного земляка.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Швидше, якісніше

    Якість фарбування у значній мірі залежить від підготовки поверхні, технології нанесення покриття, умов сушіння і від самої фарби, звичайно. Останній фактор у вагонному депо Бахмач із порядку денного знятий - знайдено виробника, продукція якого вкладається у цінові і якісні рамки. Сушили і фарбували ще донедавна у цеху капітально-відновлювального ремонту (КВР).

    Не можна сказати, що якість фарбування вагонів не відповідала вимогам. Вона була високою. Та яких затрат це коштувало. Наприклад, один вагон очищали від старої фарби й іржі впродовж шести (!) діб. Ще кілька діб його фарбували. Для сучасного ремонтного підприємства, коли на маршрутах потрібні вагони, це дуже й дуже довго.

    Часову проблему в депо вирішив новий дробоструминно-фарбувально-сушильний комплекс. Він уже працює. За період із 31 березня по середину травня в ньому очищено вісім вагонів і 11 пофарбовано. Підготовка до нанесення покриття займає, як і передбачено розробником, менше двох діб. Фарбування та сушіння - 21 годину.

    Обладнання комплексу - від німецької фірми, сучасне та заощадливе. Процес фарбування відповідає найвищим санітарно-екологічним нормам.

    На території депо комплекс можна й не помітити. Стоїть собі звичайна будівля, більше схожа на склад чи ангар. Усе всередині. Усе - це дробоструминна камера, об’ємом 1370 метрів кубічних і приблизно таке приміщення для фарбування і сушіння. Це пульт оператора, компресорна, газова котельня, душові й інші приміщення для працівників комплексу, тобто він повністю автономний.

    Керує комплексом Андрій Помазай. Запитую про враження від нововведення. «Працює чудово, - відповідає майстер. - Прекрасні враження».

    Із запуском комплексу розширення штату практично не було. Після відповідного навчання вагони очищають ті ж Сергій Баранчиков й Андрій Груша. Вони до цього обробляли вагони піском. Фарбують Вадим Ігнатенко, Сергій Якименко, Людмила Глушко - досвідчені малярі цеху КВР.

    Дробоструминно-фарбувально-сушильний комплекс - не остання новобудова у депо Бахмач. Планується, що сюди із Києва перейде весь ремонт пасажирських вагонів. А тому на черзі - розширення бази підприємства.

    У поточному році депо Бахмач має відремонтувати 426 вагонів в обсязі деповського ремонту, 110 - КР-1, 14 - КВР, 16 - КР-2. У кінці травня деповчани підготували на лінію свій перший вагон габариту РІЦ, простіше кажучи, спальний. Як і раніше, освоювати технологію допомагали їм партнери з польського міста Бидгощ.

    Микола ПАЦАК

    Неабиякий азарт змагань

    Нещодавно на базі вагонного депо Козятин відбувся другий етап дорожнього конкурсу професійної майстерності. Змагалися оглядачі-ремонтники вагонів. Семеро його учасників, котрі представляли галузеві депо Жмеринки, Козятина, Коростеня, Шепетівки, Дарниці, Конотопа та Ворожби, змагалися за право називатися кращими фахівцями Південно-Західної залізниці і представляти столичну магістраль на заключному етапі конкурсу професійної майстерності оглядачів-ремонтників вагонів Укрзалізниці. Цей захід відбудеться на початку осені на базі одного з вагонних підприємств Львівської залізниці.

    Конкурс проводився у чотири етапи. Він розпочався із професійного тестування, у ході якого конкурсанти продемонстрували знання керівних та нормативних документів, інструкцій, вимог з охорони праці та пожежної безпеки. Цікаво, що одночасно троє учасників отримали найвищий бал і стали лідерами змагань. Однак наступні етапи, як кажуть, розставили всіх на свої місця. У підсумку перше місце виборов Сергій СОЛЯНИК (ВЧД Ворожба). Лише одним балом поступилися йому Сергій КОМІСАРЧУК (ВЧД Шепетівка) та Олександр КУЗІН (ВЧД Конотоп), які розділили друге та третє місця. А їм одним балом у свою чергу поступився Валерій КОРНІЄНКО (ВЧД Дарниця).

    Голова конкурсної комісії, заступник начальника служби вагонного господарства Південно-Західної залізниці Михайло САБАТ дав високу оцінку організації конкурсу і підготовці учасників заходу.

    Подібні конкурси, ініціатором яких, до речі, є Південно-Західна залізниця, стали тепер регулярними у масштабі українських магістралей. Як зазначив присутній на цьому заході провідний інженер головного управління вагонного господарства Укрзалізниці Сергій БанІн, такі змагання стали справжнім святом для вагонників. Разом з тим тут мають змогу підвищувати фаховий рівень усі учасники. І є думка, щоб зробити подібні заходи більш змістовними і видовищними, а його переможцям серед інших нагород вручати перехідний кубок. За пристрасть до змагань.

    Але все це поки на перспективу.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Негода – дефектоскопісту не перешкода

    У лабораторії дефектоскопії колійного господарства нашої залізниці панувала ділова та напружена атмосфера. Саме цього дня відбувався щомісячний звіт начальників цехів дефектоскопії з усіх дистанцій колії Південно-Західної магістралі. Начальник лабораторії Микола Грушка уважно вислуховував доповіді колег, роздивлявся графіки виконання планових робіт. З півслова вникаючи в суть їхніх непростих проблем, робив слушні зауваження, давав практичні поради. Було видно, що справу свою він знає досконало. Ще б пак! Адже виробничий досвід у нього чималий: працює в лабораторії з 1972 р., очолює її з 1994-го. Попри велику зайнятість, Микола Володимирович спромігся викроїти час і для кореспондента залізничної газети.

    Із розмови з начальником лабораторії доходжу думки: підрозділ цей дійсно особливий. Бо ж на нього покладено і технічні, і організаційні, і, навіть, навчальні завдання. Так-так! Щороку 1 вересня приміщення лабораторії перетворюється на учбову аудиторію, за столи якої сідають слухачі тримісячних навчальних курсів для дефектоскопістів-початківців. Окрім того, для підвищення кваліфікації впродовж року на два тижні «гризти граніт науки» до столиці поспішають усі без винятку оператори дефектоскопічних візків.

    У штаті лабораторії - 11 фахівців. Двічі на рік вони обов’язково беруть участь у перевірках роботи дефектоскопічних цехів усіх дистанцій. Для виїздів на лінію їм слугує спеціальний вагон. Проте не лише проведенням практичних занять переймаються фахівці цього підрозділу. З’ясовується, що теоретичні питання їх також цікавлять.

    - Співробітники нашої лабораторії брали участь у розробці правил контролю зварних стиків і стрілочних переводів, затверджених головним управлінням колійного господарства Укрзалізниці, - наголошує Микола Володимирович.

    Глибокої шани на залізниці гідні люди, які водять поїзди, обслуговують контактну мережу, ремонтують колії. Та є на сталевих магістралях фахівці, чий труд зовні, начебто, непримітний, але значення його важко переоцінити. Бо ціна йому - гарантія безпеки руху поїздів. Саме про них, операторів дефектоскопічних візків, без перебільшення, справжніх ентузіастів залізниці, хочу замовити слово. Ні мороз, ні спека, ні вітер, ані злива - ніяка негода не зупиняє їх виходити на лінію для виконання своїх обов’язків. Єдиною перепоною може бути недостатня, менша за 1000 м, видимість.

    Надійних, самовідданих людей серед операторів дефектоскопічних візків на нашій залізниці - переважна більшість. Начальник цеху дефектоскопії Ніжинської дистанції Василь Метеля із сердечною теплотою відгукується про своїх колег: операторів Володимира Падуна, стаж якого майже 40 років, Олександра Кунтуша, Павла Кулинича, Сергія Вакулика, шифрувальників Сергія Овчиникова і Олену Мартиненко. Виконувач обов’язків начальника цеху дефектоскопії Дарницької дистанції Іван Канчалаба з не менш щирими почуттями згадує імена своїх товаришів: наладчика Віктора Будника, операторів Володимира Кулинича, Володимира та Миколу Ткаченків, шифрувальницю Галину Рачинську. За добру працю і шана.

    - Якими якостями має володіти людина, котра обрала собі цей складний фах? - запитую у своїх співрозмовців.

    Однозначно, що це має бути людина сумлінна, відповідальна, уважна. Безпека руху поїздів легковажності не прощає, відповідають вони.

    А ще справу маємо з технічно грамотними спеціалістами. Без ґрунтовної освітньої підготовки до сучасних приладів і не підходь. Останніми роками на залізниці відбувається технічне переоснащення дефектоскопічних цехів, замінюється матеріальна частина. Замість застарілих приладів «Поиск-2» та «Поиск-10» на залізницю прийшли сучасні РДМ-22 молдавського виробництва і наші вітчизняні УДС2-73. Це сучасні прилади, виконані за цифровою технологією, комп’ютеризовані, оснащені електронною пам’яттю.

    - На що, насамперед, звертається увага, коли розробляється графік роботи дефектоскопічних візків? - продовжую розпитувати фахівців.

    - Графік роботи дефектоскопічних візків складає начальник дефектоскопічного цеху, виходячи із стану колій на дільницях дистанції. На що звертається увага? На вантажонапруженість, перевезений тоннаж, а також на місця укладання рейок. На стан кривих - увага особлива, так само, як і на стрілочні переводи. Їх оператор мусить не тільки перевірити за допомогою чутливої апаратури, але й оглянути візуально. Звичайно, головні колії - ось наш, так би мовити, постійний головний біль. Вони потребують підвищеного піклування, на деяких відповідальних дільницях перевірка здійснюється кожні 8-10 днів.

    - А які дефекти рейок найнебезпечніші? - наважуюсь поринути у професійні «хащі».

    І у відповідь вислуховую коротенький «лікнеп».

    - Дефекти рейок класифікуються на дев’ять груп, у залежності від свого розташування, починаючи з головки рейки і закінчуючи її підошвою. Тобто дефекти першої групи знаходяться у верхній частині головки рейки, дефекти дев’ятої ховаються внизу підошви. Найбільш поширеними є дефекти другої групи, це дефекти головок рейок. Але найнебезпечніші вади п’ятої групи - на місці з’єднання головки рейки із шийкою...

    Хай же нашим славним дефектоскопістам, справжнім мандрівним лицарям залізниці, якнайрідше трапляються дефекти рейок п’ятої групи, а також, звичайно, усіх інших. Хай не втрачають вони пильності! Хай їм щастить!

    Анатолій РОМАНОВ

    Начальник станції як гарант безпеки руху поїздів

    Нотатки з семінару, організованого керівниками Київської дирекції залізничних перевезень

    Як ефективно організувати роботу залізничних станцій з метою забезпечення безаварійного функціонування господарства перевезень Київської дирекції Південно-Західної залізниці? За такою тематикою 19 червня на станції Вишневе відбувся семінар, під час якого його учасники - керівники станцій столичного регіону мали змогу знайти відповіді на низку актуальних запитань.

    За ініціативи начальника Київської дирекції залізничних перевезень - заступника начальника столичної магістралі Володимира ОСОВИКА, впродовж чотирьох годин керівники станцій ознайомлювались з аналітичними даними про роботу дирекції за поточний період 2009 р.

    Приємний факт: на запрошення керівництва Київської дирекції відгукнувся заступник начальника Південно-Західної магістралі - начальник галузевої служби перевезень Іван ФЕДОРКО, який наголосив на серйозності проведення даного заходу та особисто розповів про те, якими мають бути дії начальників станцій під час виникнення нестандартних ситуацій та порядок проведення комісійних місячних оглядів колій, стрілочних переводів, пристроїв СЦБ та зв’язку, контактної мережі. Присутні відчули серйозну моральну підтримку щодо проведення даного заходу з боку Івана Федорка.

    Проведення акції має особливу цінність, бо організатори семінару показали спроможність Київської дирекції у надзвичайно складний з економічної точки зору для країни період не тільки забезпечувати функціонування залізничного транспорту, а й розвивати його, працювати на перспективу. Як свідчить статистика, впродовж п’яти місяців 2009 р. Київською дирекцією виконано планові показники навантаження - на 112%, обіг вантажного вагона дорівнює 109,6%, середньодобову продуктивність вагона виконано на 122%. Середньодобовий пробіг тепловоза дорівнює 110%. Випадки затримки біля вхідних станційних сигналів зменшено на 687. Це позитивні тенденції в роботі багатотисячного колективу.

    Програма семінару була доволі змістовною і цікавою. Молодий начальник станції Переяславська Денис ЛИПНИЦЬКИЙ розповів присутнім та продемонстрував на практиці несправності стрілочного переводу. Крім того, Д. Липницький ознайомив зацікавлену аудиторію з можливими наслідками через несвоєчасне усунення несправностей стрілочного переводу.

    Не менш повчальним став виступ начальника станції Вишневе Анатолія ДАНИЛЮКА, який працює на цій посаді понад 19 років. Особливості технології роботи цієї станції та порядок виконання нормативів особистої участі керівника станції - ця тема була всебічно розкрита Анатолієм Зіновійовичем.

    Згодом у вагоні технічного навчання - справжній навчальній аудиторії на залізничних колесах - начальники станцій взяли участь у практичних заняттях з визначення порядку дій чергових по станції та причетних працівників за умов виникнення нестандартних ситуацій. Справді, як діяти, якщо порушено мережі електроживлення пристроїв сигналізації та зв’язку? Який порядок руху поїздів, якщо не працюють СЦБ і зв’язок? Які функції мають виконувати чергові по станції за умов включення всіх засобів сигналізації та зв’язку? Обговорювався також порядок дій чергових по станціях у випадках виявлення спеціальною апаратурою нагріву буксових вузлів на рухомому складі. Не зайвим було вкотре повторити «характер» основних несправностей буксового вузла. Чому цим питанням приділено найбільше уваги? Річ у тім, що впродовж останнього часу у межах Київської дирекції сталося порушення нормальної роботи пристроїв сигналізації та зв’язку. Зокрема на Ніжинській дільниці допущено випадок з перегріву букс у вантажному поїзді. Отже, потрібно бути напоготові, аби забезпечити безпеку руху на залізниці.

    Факт: навколо кожного питання, яке розглянуто під час семінару, точилась жвава дискусія. Це свідчить про те, що методика заняття, яку організатори запропонували начальникам станцій, є найбільш дієвою. Завдяки добре продуманим темам, підбору кваліфікованих керівників окремих груп учасники семінару змогли зосередитися на обговоренні найактуальніших питань.

    Ділова робоча обстановка відчувалася і під час практичних занять, які провели ревізор руху поїздів Київської дирекції Віктор БАГАТИЙ, заступник начальника Київської дистанції сигналізації та зв’язку Володимир БІЛОУС, інструктор з виробничо-технічних питань вагонного депо ст. Дарниця Владислав ВІННИК.

    На мою думку, користь від проведення подібних семінарів очевидна. Розвитку проекту ніщо не може стати на заваді, адже правила проведення подібних акцій передбачають залучення більшості спеціалістів, які так чи інакше беруть участь у процесі перевезень пасажирів та вантажів залізничним транспортом.

    Начальник Київської дирекції Володимир Осовик висловив подяку Івану Федорку за приділену увагу під час проведення практичних та теоретичних навчань з начальниками станцій Київської дирекції. Підводячи підсумки заходу, заступник начальника Південно-Західної залізниці - начальник служби перевезень Іван Федорко наголосив, що має намір запропонувати керівникам інших дирекцій столичної магістралі перейняти позитивний досвід з проведення навчальних семінарів, який існує на Київській дирекції залізничних перевезень.

    Іван СОТНИКОВ

    У чиїх руках природні скарби Хмільника?

    «Небо над нами тримають люди. Ентузіасти. Надто небо нашої культури»

    Юрій Мушкетик,

    Герой України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка

    Слова, які покладено в епіграф цього матеріалу, не є великим відкриттям. Проте вони як ніколи підходять для розповіді про діяльність заслуженого лікаря України, директора - головного лікаря Медичного центру реабілітації залізничників (МЦРЗ) Південно-Західної магістралі Віктора ПІКУША та його колег у справі збереження природи.

    «Як оцінювати генетичну загибель виду, коли зникає він назавжди з природи, не залишивши потомства навіть в умовах... ботанічних колекцій? Нині ми, нарешті, зрозуміли, що це однозначно є втратою глобального масштабу, яку вже ніколи не компенсувати...». Із цією думкою еколога Ганни Ковельської, яку вона висловила на сторінках журналу «Надзвичайна ситуація», поділився нещодавно із Віктором Пікушем. Привід поговорити про природні багатства саме з Віктором Миколайовичем невипадковий. І ось чому. Далі мова піде про парк відпочинку та лікувальної фізкультури, що розкинувся на майже 20 гектарах. Як засвідчують місцеві краєзнавці, понад чотири десятки років тому на острівці між правим і лівим рукавами Південного Бугу було створено чудову природну оазу. І це у тій місцині, де до середини літа усе прибережжя було залито водою. Високий смак, виявлений садівниками (серед понад трьохсот п’ятдесяти співробітників Центру таких природжених спеціалістів тут багато), фахівцями із Жмеринської дистанції лісонасаджень Південно-Західної залізниці, примножений чарівною подільською природою, створили тут неповторну красу. Величезна кількість галявин, численних стежок, містків, красу яких неможливо іноді передати словами. Затишна альтанка, танцювальний майданчик, різноманітні, дуже гарні з естетичної точки зору композиції... Справжніх паркових архітектурних прикрас не перелічити. Чи варто? Краще милуватися неповторністю форм. Березовий, смерековий, липовий бори, затишні алеї з екзотичних горобин, острівці на чистому прибузькому рукотворному ставу, цікаві скульптурні композиції... Все це - пам’ятник садово-паркового мистецтва при Центрі реабілітації залізничників.

    Ясна річ, без суттєвої допомоги з боку керівництва столичної магістралі це справжнє диво не відбулося б.

    У місцевій пресі довелося ознайомитися з думкою головного архітектора м. Хмільник М. Загнибороди з приводу того, що «...«провінція» на своєму рівні створювала властиві лише їй твори, нерозраховані на порівняння зі знаними у столицях. Проте в них - своє обличчя і своя індивідуальність, і загадковість, і поетичність. До цих пір хвилює уміння старих майстрів підкоряти матеріал і простір, вирішувати величні обсяги будівельних завдань. Архітектурні силуети пам’яток сучасному глядачеві не можуть не навіювати мрії про подорожі в просторі і часі». Сказано про весь мальовничий Хмільник. Адже тут на сьогодні розташовано чотири пам’ятки архітектури та містобудування республіканського значення і три пам’ятки садово-паркового мистецтва. Але у словах М. Загнибороди відчувається реальне бачення ролі творців і утримувачів парку МЦРЗ у започаткованій громадою Хмільника акції «Зробимо наше місто чистим, зеленим і квітучим».

    Хотілося б дещо не погодитися із головним архітектором міста над Південним Бугом у тому сенсі, що «провінція» у плані розвитку садово-паркового і рекреаційного господарств якось відстає від столиці. На власні очі переконався: парк Медичного центру реабілітації залізничників за багатьма параметрами випереджає київські об’єкти природно-заповідного фонду, на багато з яких вже замахнулася сокира горе-забудовників. Пускати колекційні рослини на паливо - це вже було: революція, війни вривали шматки з парків і скверів. А в наш, нібито цивілізований час чим виправдати споживацьке ставлення до витворів природи і, зрештою, людського генія?

    На переконання Віктора Пікуша, у Хмільника чудові перспективи стати справжнім європейським містом, яким би пишалися його мешканці. А гості, які приїздять сюди, зокрема до Центру, підлікуватися і відпочити, згадували б про ці місця з приємністю. Беручи під захист природні та рукотворні ланд-шафти, ми певною мірою сплачуємо природі свій борг. Водночас прокладаємо своєрідні мости між минулим, сучасним і майбутнім, передаючи своїм нащадкам збережені природні скарби.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Добрі ідеї, святі справи

    Ця скульптура пломеніє впродовж цілої доби. Неповторною білістю радує око відпочивальників Медичного центру реабілітації залізничників, що у Хмільнику, Свята Діва Марія. У сонячних променях, при місячному сяйві цей куточок у маленькому сквері мимоволі став місцем паломництва не лише приїжджого люду, а й місцевих мешканців. Для перехожих з добрими намірами у МЦРЗ завжди двері відчинено. Справжня благодать заповнює навколишню територію. Ідея спорудження скульптури належить керівникам Центру.

    У розмові з нашим кореспондентом старша медсестра приймального відділення Ольга ЯСНІЦЬКА, яка понад тридцять років працює в оздоровниці залізничників, висловила думку, що це найдорожчий подарунок для колективу, навіть для 50-тисячного міста над Південним Бугом. Хіба лише для них? Географія міст, сіл, містечок, звідки приїжджають лікуватися до Центру, величезна. Більшість приїжджого люду - наші співвітчизники. Не забувають шлях до відомого закладу й громадяни колишнього Союзу. Є серед відвідувачів залізничної оздоровниці німці, американці, ізраїльтяни, англійці. Це далеко не повний перелік гостей МЦРЗ.

    - Богородиця захищатиме нас і кожному нагадуватиме про те, що треба шанувати і берегти жінку, матір, - продовжує власну думку Ольга Михайлівна. - Ці почуття стають стократ сильнішими, коли наші погляди звертаються до найсвятішої Матері на землі й на небесах...

    На зміну тим, хто встиг оздоровитися на базі місцевої радонової джерелиці, приїжджають нові пацієнти. Приходять люди до Пресвятої Богородиці. Застигають у роздумах біля постаменту. Шепочуть молитви. За дітей, за родину, за здоров’я рідних і близьких, за батьківщину…

    Іван СОТНИКОВ

    Щаслива родина залізничника Каменського

    Серед численного колективу залізничників Коростенського транспортного вузла є багато цікавих особистостей. Практично про кожного можна написати захоплюючий матеріал, адже що не людина, то окрема історія, власна доля з її незвичними поворотами. Завжди керуюся журналістським принципом: кожна особистість - унікальна. Сьогодні - про цікаву людину - станційного працівника вокзалу Коростень Олександра КамІнського.

    У щоденній круговерті вокзальних справ у нього завжди багато роботи, та працьовитому чоловікові до цього не звикати. Не цурається він її ще з дитинства. Тривалий час працював на Коростенському фарфоровому заводі. А коли підприємство стало функціонувати неритмічно, вирішив пошукати кращої долі на залізниці. Сталося: сумлінні працівники на сталевій магістралі потрібні. Власне, він цього дуже прагнув, адже на плечах 41-річного чоловіка - неабияка відповідальність - за життя і добробут власних 11 дітей. Готуючи матеріал, звернулася до міського відділу у справах сім’ї, дітей та молоді. Як виявилося, в цій звичайній сім’ї батьки з великою відповідальністю ставляться до того, щоб діти зростали порядними і добрими людьми. Завдяки своїй працьовитості, підтримці один одного родині Камінських вдається долати всі труднощі. Старшенька дочка у сім’ї Камінських цього року закінчує школу. Найменшій же дитині лише 4 місяці, і 36-річна мама Людмила Михайлівна, яка працювала в діагностичному центрі, нині - у відпустці по догляду за немовлям.

    Власними силами побудувала родина будинок в районі Коростеня-Подільського. Але з часом, як зростала сім’я, оселя стала для них затісною. І потреба в новому житлі вже давно була нагальною. І цій звичайній коростенській родині пощастило. Я бачила їхні щасливі обличчя, перебуваючи на урочистому врученні Камінським ключів від нової дворівневої квартири, яку вони отримали в рамках програми «Зігрій любов’ю дитину» з рук Президента України В. Ющенка. Ось воно - справжнє щастя! Адже хіба не є щастям мати стількох хороших діток, продовжувачів твого роду. А ще отримати відчутну підтримку - нову оселю, на яку в наш час, не затративши солідних коштів, мало хто може розраховувати. Того дня до Олександра Володимировича була прикута увага представників преси. Я поцікавилася в нього, чи не бояться, що не подужають підняти на крило усіх своїх дітей, вивести їх у люди.

    - А чого боятися? - відповів Олександр Володимирович. - Ми ж самі зростали у багатодітних родинах. Я - восьмий у своїй сім’ї, а моя дружина - четверта дитина в її родині, - відповів він. - Головне - прищепити дітям з малих літ любов до праці, і вони самі собі проб’ють дорогу у житті.

    І це не просто слова. В сім’ї - чіткий розподіл обов’язків. Старші допомагають батькам, доглядають молодших. Відповідальність і працьовитість виховуються змалечку. А це й є запорука того, що виростуть хлопчики та дівчатка достойними людьми.

    Оксана КЛИМЧУК

    Тут народились червоні бронепоїзди і… український тризуб

    У трагічні часи громадянської війни Коростень прославився своїми бронепоїздами. Збереглися свідчення, що в місті будувалися або ремонтувалися знамениті тогочасні бронепоїзди із доволі своєрідними назвами «Грім», «Червоний борець», «Ґандзя», «Комуніст Коростенського району», імені Олександра Невського, «Третій Інтернаціонал».

    Шість бронепоїздів для одного міста - це велика цифра. У документах зафіксовано, що у червоних в Україні було 14 бронепоїздів. Серед командирів штабних працівників цієї броньової колони воювало І5 коростенців. До керівної ланки екіпажів залізничних «броненосців» належали коростенці В. І. Мельник та П. Г. Гундарєв, які потім стали вже наприкінці життєвого шляху одними з найперших почесних громадян міста.

    А командував загальною бронеколоною Л. М. Табукашвілі, який, здавалось би, у вогні не горів і у воді не тонув. Згодом Табукашвілі очолював Коростенський ревком, а потім загинув від рук політичних супротивників-петлюрівців. Поховали його родичі на батьківщині, в Грузії. Під час відкриття у Коростені пам’ятника страйкарям-залізничникам у 1968 р. на честь 50-річчя Всеукраїнського страйку нащадки-родичі Л.М. Табукашвілі вперше і востаннє відвідали Коростенщину...

    У ті часи на суходолі ніщо не могло протидіяти бронепоїздам. За вогняною міццю з ними могли зрівнятися хіба що морські крейсери. Тож можна собі уявити, який суттєвий вплив мали тоді на історію всієї країни коростенські залізничники.

    А ще місто на Ужі увійшло в історію країни як батьківщина українського тризуба, який нині є малим гербом і символом України. Саме в Коростені у лютому 1918 р., коли тут перебувала Мала Рада Центральної Ради, вперше було офіційно затверджено тризуб як символ української державності.

    ...Складною була доля Коростеня в роки громадянської війни. За крупний транспортний вузол боролися усі, хто міг. Важко навіть перелічити, скільки разів місто переходило з рук у руки. Наприкінці 1918 р. і майже весь 1919 р. за місто точилися запеклі бої. Наприкінці 1918-го Червона армія зробила кілька безрезультатних спроб відбити місто у німецьких окупантів.

    18 лютого 1919 р. більшовики прийшли в Коростень з півночі, від Мозира. Було відновлено радянську владу, і місто та довколишні села надовго стали червоним островом у нечервоному оточенні. Щоправда, 15 березня петлюрівці ненадовго повернули собі цей плацдарм, але 7 квітня знову втратили його, та ще й 3 бронепоїзди на додачу.

    А потім, майже все літо 1919-го, на Коростень з двох боків наступали денікінці й петлюрівці, але зайняти Коростень так і не змогли. Більшовики для захисту цього важливого залізничного вузла не шкодували своїх найкращих військ. За Коростень воювали Боженко, Пархоменко, Щорс.

    На початку 1920-го доля дарувала місту невеличкий перепочинок. Але у квітні через інтервенцію Антанти й так званих «білополяків» розпочався новий виток громадянської війни. 26 квітня війська Пілсудського зайняли Коростень. Москва направила на коростенський напрям дивізію Пархоменка, чапаєвську кавалерійську дивізію, Башкирську кавалерію.

    На початку червня знаменита Перша кінна армія Будьонного прорвала польський фронт у напрямі Житомира, а 15 червня червоні полки увійшли до Коростеня. Разом з ними йшов майбутній письменник М. Островський, на чесь якого потім були названі і центральний міський парк відпочинку, і центральна міська бібліотека...

    Але це ще не був кінець війни. Місто знову кілька разів переходило то в одні, то в інші руки. Остаточно червоні закріпилися в ньому лише 13 жовтня 1920 р. У цей день до міста увійшов бронепоїзд «Грізний месник» та уральські «чапаєвські» полки.

    Загалом за цей непростий період місто, особливо його залізнична частина, було сильно поруйноване. Згорів залізничний вокзал, у руїнах опинились залізничний та шосейний мости через Уж, не вціліло жодної залізничної колійної стрілки, тупики були забиті обгорілими вагонами й локомотивами. Здавалося, відновлення триватиме не один десяток літ, однак прості коростенці взялися налагоджувати мирне життя. І вже через два роки почали працювати 13 підприємств. Відбудова вимагала значних зусиль. Особливо багато будували тоді залізничники. У 20-роках вони звели 18 двоповерхових житлових будинків. Більшість з них були побудовані по нинішніх вулицях Кірова і Маяковського.

    За матеріалами, зібраними колишнім начальником Коростенського відділка Йосипом Д’ЯЧКОВИМ

    Юридичний практикум від Дмитра Костерного

    Молодь завжди у виграші, бо за нею майбуття. Людського роду, галузі, України. І вкотре - про проблему «батьки - діти». Погодьтесь, для представників старшого покоління Її Високість доля може як подарувати посмішку, так і відвернутися від них. Все залежить від того, яких синів і дочок виховали вони для себе.

    Схоже на те, що батькам Дмитра КОСТЕРНОГО Фортуна подарувала добру посмішку. Ведемо мову про молодого, але, як кажуть про нього колеги, знаючого, ефективно працюючого задля захисту ділових інтересів Південно-Західної залізниці начальника юридичного сектору галузевої служби комерційної роботи та маркетингу. Отже, пощастило батькам. Поталанило також і редакції «Рабочего слова». Адже Д. Костерний фахово веде газетну рубрику «Юридичний практикум».

    Сьогодні у розмові з Дмитром Олександровичем ми торкнулися тих «вузьких місць», з якими мій співбесідник стикається щодня.

    - Дмитре Олександровичу, за відомих причин, які обговорюються в суспільстві, мене цікавить питання, чи в змозі судова влада забезпечити повністю незалежне і об’єктивне правосуддя?

    - Варто нашу розмову розпочати з Основного закону держави. Конституційно державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами України.

    Саме згідно з Конституцією України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями стояти на захисті закону та справедливості, є судді.

    Вважаю, що сьогодні судова влада достатньо наділена повноваженнями щодо охорони прав і свобод усіх суб’єктів правовідносин, що виникають у державі. Уточнимо: судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, конституційного судочинства із застосуванням матеріального та процесуального законодавства. В залежності від вказаних видів судочинства кожний (з його видів - ред.) надає суддям правові механізми і методи впливу на правопорушників, злочинців. Завдяки застосуванню цих «інструментів» судді мають захищати потерпілих.

    Глибоко переконаний, що незалежність суддів є необхідною передумовою існування судової влади в Україні. Адже наслідком цього - є віра громадян у справедливе правосуддя та панування закону.

    - Чи впливають на правосуддя негативні та суб’єктивні чинники?

    - На жаль, маємо низку суспільних негативних та суб’єктивних чинників. Серед них - фінансова криза, що викликала бентежні реакції та зміни у всіх сферах суспільства. На фоні цього відчувається навантаження на суд великої кількості судових справ. Недостатнє організаційне забезпечення судової влади - це також не є свідченням покращення у цій сфері. Ось вам яскравий приклад із особистого практичного досвіду. Нещодавно перебував у відрядженні у господарському суді Полтавської області з метою захисту інтересів залізниці. Мене здивувало те, що у суді відсутні кошти на поштові марки та конверти, які потрібні, аби повідомити учасників судового процесу про призначення розгляду судової справи. І це все за умов, що, окрім державного мита за подачу позовної заяви до суду, сплачується також збір на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (з 27 квітня 2009 р. цей збір складає 312,50 грн.). Хіба це позитивний чинник? Думаю, коментарі тут зайві.

    Основним суб’єктивним показником, що впливає на правосуддя є недостатня фахова підготовка суддів. Маю на увазі ті випадки, коли інтереси окремих осіб, які беруть участь у судовій справі, не збігаються із цілями і завданнями суду. У такому разі поведінка учасників засідання врешті-решт шкодить діяльності суду при встановленні істини. Сюди можна віднести і нечесну гру, і тактику захисту, навіть неадекватну поведінку учасників судового процесу. Це, безумовно, впливає на суб’єктивне психологічне сприйняття суддею обставин справи. Останній - з низьким рівнем професійної кваліфікації - є потенційним об’єктом для маніпулювання з боку учасників правовідносин.

    - Дмитре Олександровичу, чи вчасно виконуються рішення судів?

    - Процедура виконання рішення судів є довготривалою. Чому? Відповідно до процесуального законодавства України виконання рішення суду провадиться на підставі виданого ним наказу. Це є виконавчий документ. Від дати звернення до суду з позовними вимогами до моменту видачі наказу й для його виконання по конкретній справі може сплинути багато часу. Це термін, який витрачається на розгляд справи, оскарження в апеляційному та касаційному порядках рішення суду першої інстанції. До речі, стягненням грошових коштів на підставі виданих наказів займається відділ по роботі з органами Державної виконавчої служби. Це підрозділ юридичної служби управління Південно-Західної залізниці. Накази судів направляються на адресу органів Державної виконавчої служби. Саме від них і залежить оперативність виконання рішення суду. На своєчасність, а, вірніше, на недотримання відповідних строків впливають неправомірні дії, а іноді й бездіяльність з боку органів Державної виконавчої служби. Ці явища доводиться оскаржувати.

    Можу сказати, що вчасно рішення судів виконуються за умов нормальної та своєчасної роботи усіх суб’єктів правосуддя, особливо, державних виконавців.

    - Що впливає на прийняття судом негативних рішень відносно залізниці по справах, якими займається служба комерційної роботи та маркетингу? Розкажіть, будь ласка, докладніше про проблематику, з якою стикаються Ваші колеги.

    - Захист інтересів залізниці по справах, якими займається галузева служба комерційної роботи та маркетингу, здійснює відділ актово-претензійної та позовної роботи, у складі якого працюють спеціалісти юридичного сектору спільно з сектором претензійної роботи.

    Роз’яснюю. Умовно кажучи, судові справи можна поділити на дві категорії. Перша - це судові справи, в яких залізниця виступає у процесуальному статуті як відповідач. Дані справи порушуються за позовними заявами з боку господарюючих суб’єктів з вимогами щодо стягнення фактичних збитків від нестачі вантажу під час перевезення, або стягнення безпідставно нарахованої провізної плати та додаткових зборів і платежів. Існують й інші вимоги згідно із договором про перевезення вантажу залізничним транспортом та договорів, пов’язаних із транспортуванням.

    Наступною категорією судових справ є такі, що порушуються за позовними заявами залізниці. Цю категорію документів представлено справами, де метою наших юристів є стягнення з вантажовідправників штрафу за неправильність, неточність та неповноту відомостей про вантаж, вказаних у перевізних документах. Це згідно із змістом статті 122 Статуту залізниць України.

    Із власного досвіду можу сказати, що чинниками, які негативно впливають на прийняття законного рішення на користь залізниці як у першій, так і в другій категоріях справ, є:

    - неякісне оформлення працівниками всіх залізниць матеріалу (комерційних актів, актів загальної форми);

    - прогалини та недостатність інформації у змісті деяких нормативних актів понять, термінів, що застосовуються за специфікою взаємовідносин залізниці із суб’єктами господарювання.

    - небажання деяких суддів всебічно та якісно з’ясувати обставини кожної конкретної справи;

    - інші процесуальні моменти, які застосовують контрагенти (особи, заклади, організації, які пов’язані обов’язками за загальним договором, або які співпрацюють у процесі виконання договору - ред.) залізниці щодо затягування судового процесу. Відомі випадки спотворення дійсних обставин справи. А це, як цілком зрозуміло, заважає відстоювати інтереси залізниці.

    Попри всі труднощі, ми вживаємо всіх належних від нас заходів та методів для досягнення позитивного результату для залізниці.

    - Наскільки вагомою є сьогодні роль спеціалістів служби? Яким фаховим якостям віддається перевага?

    - На сьогодні фахівці служби комерційної роботи та маркетингу виконують завдання, поставлені безпосередньо керівництвом. Це потребує від колег не лише теоретичного, а й практичного досвіду. Уточнимо, служба здійснює оперативне керівництво вантажною роботою та комерційною діяльністю на залізниці, організовує через дирекції залізничних перевезень процес надання транспортних послуг вантажовласникам та експедиторам під час перевезення вантажів. А також бере участь у розробці проектів нормативно-методичної документації щодо умов перевезення вантажів та нарахування платежів.

    Уявіть, у складі служби створено відділи, які опікуються актово-претензійною та позовною роботою, розв’язанням виробничо-технічних проблем. Назви відділу умов перевезень та роботи з контейнерами, відділу під’їзних колій, відділу маркетингу, аналізу та прогнозування вантажних перевезень говорять самі за себе. Думаю, що швидко отримаєте уяву і про те, чим займаються наші колеги з відділів контролю за розрахунками за вантажні перевезення та договірної роботи, а також контрольно-ревізійного відділу.

    Більшість фахівців, які займають посади у названих підрозділах, - це колишні станційні робітники з великим багажом знань, навичок. Основне, як на мене, з твердою життєвою позицією. Саме такі люди потрібні нашій службі.

    - Це цікаво. Але сьогодні хотілося б більш ґрунтовної розмови про будні саме юридичного сектору.

    - Дякую за увагу до моїх колег. Щодо ввіреного мені юридичного сектору відзначу наступне. Численні слухання судових справ по всій території України, в яких беруть участь працівники юридичного сектора, а їх, приміром, упродовж травня 2009 року було 46, а на червень за графіком передбачено 41 слухання, вимагають неабиякої фахової підготовки та звичайної витримки.

    Юристам сектору, який я очолюю, притаманні вагомі теоретичні знання законодавства. Додайте сюди наявність практичного досвіду, вміння орієнтуватися у безлічі законів, що постійно змінюються й доповнюються. І це ще не все. Без бажання та наполегливості, творчого підходу до вирішення нестандартних ситуацій, без вміння працювати у команді, як кажуть, діла не буде. Часті відрядження то лише альфа, але далеко не омега у переліку «сюрпризів» від нашої професії. Проте, головне - це життєве кредо - стояти на сторожі закону.

    Хочу також відзначити допомогу з боку колективу юридичної служби залізниці, працівники якої завжди готові надати пораду щодо фахових дій у тій чи іншій ситуації, поділитися практичним досвідом. У спільних діях з колегами «народжуються» кваліфіковані відповіді на різноманітні запити, звернення.

    - Як Ви трактуєте поняття «судовий професіоналізм»? Ідеальний суддя, хто він?

    - Зрозуміти для себе, що таке «судовий професіоналізм», я вважаю, можливо лише за безпосередньої практичної діяльності та взаємодії із судом. Ділові контакти із суддями при виконанні ними своїх обов’язків, як ми говоримо, з відправлення правосуддя - то набуття неабиякої практики.

    Я перебуваю на тій позиції, що судовий професіоналізм - це об’єктивність, неупередженість, незалежність, принциповість, професійна підготовленість судді при здійсненні ним правосуддя. Останнє має бути направленим на повне та всебічне надання юридичної оцінки фактичним обставинам справи. Але, окрім наведеного, суддя повинен мати людські чесноти, бути незаплямованим по відношенню до себе, закону, учасників судового процесу, суспільства.

    Суддя, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права має забезпечувати захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

    Вважаю, що ідеальними судді не народжуються, ними, напевно, стають. Ідеальним суддя є тоді, коли при здійсненні правосуддя буде говорити мовою закону, дотримуючись літери закону, коли він прийматиме рішення по справі.

    Глибоко переконаний і в тому, що, аби судді були професійно довершеними, треба, щоб вони заговорили відповідно до дійсної волі законодавця, направленої на захист приватних та публічних інтересів членів суспільства.

    - Дмитре Олександровичу, дякую за цікаве інтерв’ю. Бажаю успіхів Вам та Вашим колегам! Щасливої долі! З Днем молоді!

    Інтерв’ю провів Віктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05