РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 23 (21 червня 2009)
  • Випуск №23 21 червня 2009
    Зміст
    1. Ім’я у Храмі (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    2. Світлий погляд Ольги ЯСНІЦЬКОЇ (Іван СОТНИКОВ)
    3. Подяка за гуманізм (Влас. інф.)
    4. За високі виробничі досягнення (Інф. «Рабочего слова»)
    5. На пораду - до фастівчан (Анатолій САДОВЕНКО)
    6. «Каскад» на посту (Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ)
    7. Усюдисущий нуль (Тетяна ШЕМЧУК)
    8. Жмеринка. Чи усе про неї відомо? (Никифор ЛИСИЦЯ)
    9. Допомога, на яку чекають (Ольга ЛИХАЧОВА)
    10. Вдячність небайдужим серцям (Анатолій РОМАНОВ)

    Ім’я у Храмі

    23 червня 2009 р. колишньому начальникові Південно-Західної залізниці Борису ОЛІЙНИКУ виповнилося б 75 років.

    «Фізично Бориса Степановича не стало, та духовно він живе і житиме у зроблених при житті добрих справах. Його ім’я назавжди залишиться у Храмі на честь його небесного покровителя - Святого Князя-Страстотерпця Бориса».

    Настоятель Храму святих Бориса та Гліба протоієрей Димитрій

    Кулі з чеської «беретти», які зарядив у свій чорний пістолет найманий вбивця 1 жовтня 1999 р., на вильоті обірвали не лише життя прекрасної людини, державного діяча, талановитого керівника-господарника, великого патріота українського народу. Найманець поцілив у святе - у душу кожного залізничника Південно-Західної магістралі. І це в першу чергу…

    Протягом 19 років почесний залізничник, заслужений працівник транспорту України Борис Степанович Олійник очолював столичну магістраль, обирався народним депутатом і Радянського Союзу, і України. Весь його трудовий шлях був пов’язаний із залізничним транспортом, тому він добре знав всі проблеми в трудових колективах, до котрих завжди виявляв батьківську турботу, увагу. Це не високі слова. У цьому газетному матеріалі намагатимемося довести сучасному читачеві очевидне: Борис Олійник - людина, яка поклала справжній початок української залізничної епохи.

    Південно-Західну залізницю Борис Олійник очолив у 1980 р. Саме на цей рік припадає пік експортних та імпортних перевезень, зростання яких спостерігалося впродовж останніх п’яти років. Через стикові станції столичної магістралі проходило понад 50 млн. тонн різноманітних вантажів на рік. Через обмеженість потужностей переробки вантажів на пунктах передачі Львівської та Одеської сталевих магістралей спостерігалося стримування при виконанні виробничих завдань. Та рук молодий керівник і його ділові однодумці з управління залізниці та відділків не покладали.

    Саме у 1980-х на Південно-Західній залізниці, як свідчать першоджерела, впроваджувались нові підходи до управління складною транспортною структурою. За підтримки з боку Дорпрофсожу 46-річний керівник залізниці Борис Олійник розпочав впровадження нової системи, як зараз би сказали, кадрового менеджменту. І це за умов, що у СРСР у ті часи ще панувала командно-адміністративна система.

    Її специфіка відображалася на всіх аспектах суспільного життя, вдосконалювалися механізми економічного, політичного, морально-психологічного контролю над суспільством. Ще не зникли явища тоталітаризму сталінського зразка, який сягнув вершини свого розвитку якихось два - три десятки років тому. Менш суворою стала трудова дисципліна, підвищувався життєвий рівень кожного залізничника. Поліпшення морально-психологічної атмосфери в суспільстві відчувалось і на підприємствах Південно-Західної магістралі. І це зокрема завдяки демократичності її керівника.

    Одночасно з виконанням виробничих завдань з перевезення пасажирів та вантажів, із впровадженням нової техніки та технологій на залізниці все більше уваги приділялося покращенню виробничого побуту, розвитку соціальної сфери, галузевої медицини, закладів культури і спорту. З року у рік збільшувались темпи будівництва житла, при цьому використовувались усі джерела фінансування, які діяли на той час. У тому числі так званий господарський засіб (хозспособ - рос.). Розбудова залізничної інфраструктури - основний пріоритет трудових колективів підприємств 1980-х рр. неможливий без впровадження бригадного підряду, коефіцієнта трудової участі кожного працюючого тощо. Тоді за такою методикою працювали колійники, локомотивники, зв’язківці, вагонники.

    У книзі «Юго-Западная железная дорога. Вчера. Сегодня. Завтра. 1870 - 1995 гг.» знаходимо безліч цікавих фактів з трудової біографії Б. Олійника. Випускник Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, який отримав відмінний диплом, пройшов усіма кар’єрними сходинками. Етапи його зростання як фахівця - черговий по станції, начальник станції, керівник Гайворонського, Конотопського залізничних відділків, начальник столичної магістралі, перший президент Державної адміністрації залізничного транспорту України, депутат Верховної Ради України.

    Серед складових успіху роботи Бориса Степановича люди, які добре знали його ділові якості, називають фах, величезну працездатність, вміння повести за собою, працювати в екстремальних умовах. За це заслужив довіру і приязнь з боку залізничників. Приміром, у 1984 р. було досягнуто збільшення навантаження вагонів у попутному напрямку. Це сприяло скороченню порожнього пробігу вагона. Таким чином щодоби заощаджувались навантажувальні ресурси, а в цілому додатково вдалося перевезти понад чотири млн. тонн вантажів. Саме в той час колектив Південно-Західної на 121 тонну підняв середню вагу вантажного поїзда. На порядок денний постало питання формування подвоєних составів із порожніми вагонами, а також збільшених до 22 - 24 вагонів пасажирських поїздів.

    При Б. Олійнику впроваджено в експлуатацію нову лінію Київ - Трипілля, після реконструкції у залізничний стрій стала дільниця між Києвом і Миронівкою, закінчено електрифікацію між Києвом та Коростенем. Додатковий розвиток отримали сортувальні станції Жмеринка, Ворожба, вантажні Житомир, Хмельницький. Вздовж 330 км колії прокладено систему автоблокування та диспетчерської централізації. На ст. Хмельницький, Коростень, Славута побудовано нові крупні вокзали.

    Електронну систему з продажу квитків на пасажирські поїзди «Експрес-2» також було впроваджено на початку 1980-х. Спочатку вона обслуговувала всі квиткові каси у Києві, бюро замовлень та доставки квитків додому.

    АСОУП. Кому тепер на Південно-Західній не відомо про переваги автоматизованої системи оперативного управління перевізним процесом? Впровадження цієї електронної системи дозволило врешті-решт провадити автоматизований облік проходження поїздів, вагонів, контейнерів по стикових пунктах залізниці і відділків, здійснювати контроль за дотриманням плану формування поїздів, норм навантаження і довжини, прогноз прибуття місцевого вантажу на станції призначення, оперативний контроль за навантаженням і вивантаженням. Інтенсифікація перевізного процесу, капітальний ремонт колійного, локомотивного господарств, вокзалів, впровадження додаткових каналів відомчого зв’язку - цей перелік можна довго продовжувати. На той час інфраструктура столичної магістралі ставала справжнім полігоном для випробування новітніх автоматизованих систем. Під керівництвом Б. Олійника залізниця перетворювалась у потужний транспортний організм. Система роботи Бориса Степановича - демократичність, щирість, висока вимогливість до себе і колег. Це влаштовувало працелюбних!

    Перша година 28 хвилин 40 секунд 26 квітня 1986 р. На четвертому блоці ЧАЕС стався вибух. Участь у ліквідації наслідків техногенної катастрофи брали тисячі залізничників із управління магістралі, депо, дистанцій. На чолі з Борисом Олійником. Він не ховався за спини товаришів: щодобове забезпечення безперебійної роботи залізничного конвеєра вимагало бути на передовій проти атомного смерчу. Він одним з перших відчув на собі, як підступна радіація впливає на організм людини. Тому й намагався робити все належне як керівник великого підприємства, а згодом і як народний депутат, для пом’якшення душевного і фізичного болю постраждалих від катастрофи.

    У 1991 р. у нашій країні було проголошено Незалежність. На карті Європи і світу з’явилася нова держава, яка посіла достойне місце серед інших країн. Факт: безпосередню участь у цьому процесі брав начальник Південно-Західної залізниці Борис Олійник. У цьому ж році як депутат Верховної Ради УРСР 10, 11 та 12 скликань 24 серпня віддав свій голос за прийняття Акта проголошення Незалежності України. Наступною знаменною подією в його житті стало призначення президентом Державної адміністрації залізничного транспорту. Але з посади начальника Південно-Західної залізниці його ніхто усувати не збирався. Обіймаючи дві посади, встигав керувати процесом становлення залізничного комплексу України, забезпеченням його безперебійної роботи. Як свідчать соратники Б. Олійника, на початкових етапах виникло чимало проблем, які необхідно було вирішувати в умовах жорстокої інфляції, обвального і неодноразового підвищення цін на матеріали, пальне, електроенергію, запасні частини, скорочення обсягів виробництва у промисловості, сільському господарстві і на транспорті. Попри усі перепони, труднощі і втрати галузь вистояла.

    Журналістська доля неодноразово зводила мене із цією людиною. Пам’ятаю, як радісно світилися його очі під час підключення до галузевої електросистеми контактної мережі на дільниці Жмеринка - Хмельницький - Тернопіль. Не менш хвилюючою подією для нього була підготовка до пуску електрифікованої дільниці між Ніжином та Черніговом. Як виявилося, це був останній яскравий епізод в його житті. Але він пам’ятний багатьом колегам і друзям Бориса Степановича.

    …Початок жовтня 1991 р. був напрочуд сонячним. Але побачити останні промені ласкавого осіннього світила Олійнику не судилося. Його життям розпорядився чорний пістолет, що був у руках найманого душегубця…

    Чи забули начальника залізниці, чиє життя трагічно обірвалося? 21 жовтня 2000 р. станція Дроздовка, що на Чернігівщині, була офіційно перейменована на станцію імені Бориса Олійника та посвячена згідно з православним звичаєм.

    Розповідають, що Борис Степанович любив висаджувати дерева та квіти, мріяв перетворити господарство столичної магістралі в квітучий сад. Перебуваючи на станціях, неодноразово пересвідчувалися у тому, що мрії колишнього начальника залізниці здійснюються. Це завдяки ініціативам з боку сьогоднішніх керівників столичної магістралі. І хіба мова має йти лише про квіти? Розбудовується залізнична інфраструктура, на магістраль приходять сучасні технології і техніка. Керівництво залізниці разом з Дорпрофсожем постійно працює над захистом соціальних інтересів залізничників та ветеранів галузі.

    З початку грудня 2001 р. на станції Деражня Жмеринської дирекції залізничних перевезень відкрито Музей Південно-Західної залізниці та Бориса Степановича Олійника. Рішення про створення музею було прийнято керівництвом столичної магістралі спільно з Деражнянською райдержадміністрацією.

    Окрема експозиція присвячена Б.С. Олійнику. В музеї представлені його особисті речі, фотографії, документи. Одна з вулиць у Деражні тепер носить ім’я Б.С. Олійника.

    В архіві редакції перебувають листи від тих, хто по-справжньому цінував людські якості Б. Олійника. Людмила Шемчук, колишня телефоністка Київської дистанції зв’язку, наші постійні дописувачі Зоя та Едуард Соболевські, колишня провідний інженер служби громадських споруд столичної магістралі Надія Мацієвська одностайні у тому, що із втратою Бориса Степановича перегорнуто ще одну сторінку історії Південно-Західної магістралі. Життя продовжується. Ім’я Бориса Олійника, як і його справи, назавжди перебуватимуть у Храмі людської шани.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Світлий погляд Ольги ЯСНІЦЬКОЇ

    Хто знає старшу медсестру приймального відділення, що у Медичному центрі реабілітації залізничників (м. Хмільник) Ольгу ЯСНІЦЬКУ, тому відомо, що характер у неї спокійний та врівноважений. Рішення її - виважені і ґрунтовні, дії - конкретні й результативні. Обіцяне, сказане нею - означає зроблене. Причому, зроблене для людей, в інтересах широкого загалу.

    Вже понад тридцять років працює в оздоровниці залізничників ця чуйна жінка. А розпочалась її медична кар’єра після закінчення Котовського медучилища. Молодій фельдшерці набувати досвіду довелося у фельдшерсько-акушерському пункті с. Любомирка (Одеська область), а згодом, ставши на рушник з військовим офіцером-ракетником, опинилася в Монголії.

    Світ тримається на людях непосидючих. Іншими словами, на трудоголіках. Це в їхніх очах завжди - готовність діяти. Всюди, куди б не занесла їх доля, вони залишають після себе добрі сліди. Це про таких, як Ольга Михайлівна.

    Любов матері до медицини стала в нагоді двом її синам - Володимирові і Павлові. Отримавши фах лікаря-нейрохірурга, старший Володимир, як і ненька, вирішив не зраджувати клятві Гіппократа. Павло ж успадкував ділові якості. За словами Ольги Михайлівни, з нього вийшов вдалий менеджер з туризму. Та головне, що серед найрідніших людей у О. Ясніцької - двоє онуків і внучка. Як стало відомо, всі троє мріють стати медиками. Як їхня бабуся. Хай буде так!

    Іван СОТНИКОВ

    Подяка за гуманізм

    17 червня в актовій залі управління Південно-Західної залізниці відбулися урочисті збори з нагоди Дня медичного працівника. Серед нагороджених від імені керівництва магістралі та Дорпрофсожу - лікарі, медсестри дорожніх лікарень та інших галузевих закладів. Квіти, слова подяки, святковий концерт припали до душі всім, хто завітав на теплу зустріч.

    - Ваші заслуги перед залізничниками столичної магістралі неоціненні. День медичного працівника разом із вами відзначають тисячі людей, яким ви подарували радість перемоги над недугами, які вірять у ваш талант, професіоналізм, вміння та досвід, у вашу повсякчасну готовність прийти на допомогу, - наголосив у своєму зверненні до нагороджених начальник залізниці Олексій КРИВОПІШИН. - Цей день є своєрідним щорічним етапом, коли представники однієї з найгуманніших професій підбивають підсумки, накреслюють плани на майбутнє. Хай здійснюються усі ваші бажання! Залізничники завжди будуть вдячні вам за гуманізм і любов до обраного фаху. Зі святом!

    Слова вдячності за те, що, незважаючи на складні економічні умови, медики залишаються на сторожі людського життя, висловив голова Дорпрофсожу Анатолій ФУРСА.

    - У цих непростих умовах іноді звичайне людське «дякую» буває найдорожчим і найціннішим для людей у білих халатах, котрі попри усі негаразди, кожного дня приходять нам на допомогу, - думка Анатолія Олексійовича.

    Редакція «Рабочего слова» приєднується до поздоровлень на адресу медичних працівників. Бажаємо вам найголовнішого - міцного здоров’я. Професійних успіхів і високих результатів, благополуччя і щастя вашим родинам!

    Влас. інф.

    За високі виробничі досягнення

    За підсумками виробничого змагання єдиних змін у травні місяці 2009 р. диспетчерська зміна №4 під керівництвом старшого дорожнього диспетчера ЧОРНЕНКА Сергія Петровича визнана переможцем змагання. По бальній системі вона набрала найбільшу кількість балів - 85,8 і виконала встановлені завдання: по навантаженню - на 121,5%; по передачі транзитних вагонів по стиках - на 107,7%; по розвозу місцевого вантажу - на 115,7%; по обігу вантажного вагона - на 100,9%; по простою транзитного вагона на одній технічній станції - на 92%.

    За високі виробничі досягнення по виконанню встановлених умовами змагання показників наказом начальника залізниці Олексія КривопІшина оголошено подяку та виплачено грошову винагороду кращим працівникам зміни №4.

    Інф. «Рабочего слова»

    На пораду - до фастівчан


    електромонтер Василь Пархоменко;

    За підсумками роботи у минулому році Фастівську дистанцію електропостачання (ЕЧ-7) було визнано однією з кращих не лише на Південно-Західний залізниці, але й по Укрзалізниці. І як підсумок - друге місце у галузевому змаганні. Протягом року підприємство не мало жодної транспортної події. Тут успішно виконано основні обсяги робіт, направлені на підвищення надійності роботи пристроїв та забезпечення безпеки руху поїздів.

    - А чим живе і як працює колектив дистанції сьогодні? - З цим запитанням і звертаюся до начальника ЕЧ-7 Миколи ПІСКУНА.


    електромеханіки Олександр АНДРІЄНКО та Леонід ГІРІН;

    - Наші фахівці сьогодні працюють на багатьох об’єктах залізниці. Зокрема пліч-о-пліч з колійниками ремонтуємо контактну мережу на ст. Чорнорудка та дільниці Чорнорудка - Брівки. На дільниці Карапиші - Миронівка проводимо реконструкцію ліній електроблокування. Зроблено ревізію 120 км контактної мережі. Замінено майже 80 опор. Справи не другорядні. Однак основні підрозділи дистанції у першому півріччі цього року задіяно на виконанні робіт з переустрою контактної мережі у вагономоторному депо Фастів. Як вам відомо, там будується вагономийний комплекс. А також - на перевлаштуванні пристроїв контактної мережі та енергетики по ст. Фастів, де проводиться реконструкція приміських платформ. Зараз це наші основні об’єкти, що є на особливому контролі у керівництва залізниці.

    Значний обсяг робіт ми вже виконали. Зокрема стовідсотково завершено роботи на першій та другій приміських коліях станції, близькі до цього й на вагономийному комплексі. Разом з тим наші фахівці паралельно з виконанням основних робіт здійснюють тут і заміну елементів контактної мережі. Адже це устаткування вже експлуатується майже 50 років. Ресурс «життєвий» - то вже історія. Графік робіт витримується. Проблем із забезпеченням не маємо. Однак є кадрові проблеми. Не відмовилися би від прийому двох-трьох десятків кваліфікованих електромонтерів.


    електромеханік Микола СТАДНИК.

    Фастівська дистанція електропостачання - колектив на залізниці добре відомий. Адже саме тут вже впродовж тривалого часу здійснюється тісна співпраця з науково-виробничими підприємствами країни, які спеціалізуються на випробуванні та впровадженні на залізниці нового обладнання. Зокрема нові системи захисту МРЗС (мікропроцесорна система захисту) розроблені фахівцями Київського заводу електроприладів, після всебічного випробування в ЕЧ-7 тепер успішно впроваджують на всіх дистанціях електропостачання не лише Південно-Західної. Новинки Сімферопольського заводу вакуумних вимикачів також проходили «обкатку» у Фастові. До речі, нещодавно у Криму проходила школа-семінар керівників дистанцій електропостачання та відповідних служб Укрзалізниці і одним із питань, що розглядалися на цьому заході, стало узгодження вже нових випробувань в ЕЧ-7 сучасних розробок цих вакуумних вимикачів. Виготовлено поки що чотири таких новинки, і дві з них почнуть випробуватися саме у Фастові вже найближчим часом. Довіра великого вартує.

    Ще одна візитівка колективу - єдині на Південно-Західній залізниці електромеханічні майстерні з ремонту потужних тягових трансформаторів.

    Тягові підстанції, райони контактної мережі, райони електропостачання, пости секціювання, диспетчерські кола, ремонтно-ревізійна дільниця, майстерня, лабораторія - ось далеко не повний перелік підрозділів, що у складі дистанції обслуговують відповідні пристрої на дільниці магістралі від Миронівки до Чорнорудки. Експлуатаційна довжина електрифікованих дільниць з контактною мережею складає майже 200 км. І працюють тут висококваліфіковані фахівці, які здобувають і примножують славу та авторитет колективу. Серед них називають старшого електромеханіка району контактної мережі ст. Брівки Валерія ЯВОРСЬКОГО, його колег Юрія РОМАНЧЕНКА (ст. Миронівка), Володимира ОРАПКА (ст. Сухоліси), Миколу СТАДНИКА (ст. Фастів) тощо. Трудові здобутки фастівських енергетиків у першому півріччі підтверджують, що минулорічний успіх колективу був цілком закономірним.

    Анатолій САДОВЕНКО

    «Каскад» на посту

    Мікропроцесорна система диспетчерської централізації «Каскад» уже не перший день на вахті, яку несе разом із численним загоном станції Київ-Пасажирський. Її начальник Павло ЛЕБЕДА не приховує професійного задоволення ефективністю нової розробки вчених.

    - Тут, як на долоні, видно всю поїзну ситуацію, - показує він на монітор. - Ось курсором відкриваю станцію, наприклад, на Ніжинському напрямку і бачу всі маневрові роботи. Величезний обсяг інформації може зберігатися в архіві три місяці. Тобто за цей час можна в будь-яку мить відтворити минулі події.

    Поки що «Каскад» впроваджено на дільницях Київ - Трипілля-Дніпровське - Миронівка, Київ - Ніжин - Бахмач - Конотоп - Зернове. Йдуть роботи на відтинку Дарниця - Гребінка. В перспективі уся Південно-Західна магістраль зможе послуговуватися новітньою системою, яка відкрила широкі можливості для прийняття оперативних рішень щодо забезпечення графіків руху поїздів.

    Пункт командування, а точніше пост електричної централізації ст. Київ-Пасажирський, розміщується неподалік від вокзального комплексу, у добротній двоповерховій споруді. «Головний штаб» займає простору кімнату. Праворуч мало не на всю стіну - пульт-табло, в центрі - годинник. Навпроти - чергові по станції. Все відбувається в режимі он-лайн. Інформація про подачу локомотивів, їхнє повернення в депо, маневрові роботи, формування поїздів надходить якщо не щосекунди, то щохвилини. І цей потік не припиняється цілодобово. Ось чому від кожного, хто працює в «серці» станції, вимагається виняткова зосередженість і блискавична реакція. А ще - зібраність і витримка, готовність до виходу з екстремальної ситуації.

    Черговий по станції Леонід СТУПАК добре про це знає, бо вже майже три десятиліття тут, на вахті.

    - Не забуду чергування в дні чорнобильської трагедії, - згадує він. - Поїзди, самі розумієте, призначалися раптово і їх потрібно було кудись приймати. Бракувало локомотивів. Та все одно ми знаходили рішення, ніколи не гаяли часу, щоб задіяти рухомий склад на Київ-Товарному. Словом, знаходили вихід.

    Поки розмовляли з Леонідом Васильовичем, стали свідками нештатної ситуації. На пост надійшла інформація про запізнення поїздів. Виявляється, сталася поломка локомотива на Гребінківській дільниці. Туди відразу ж відправили допоміжний. За якусь годину «постраждалий» на наших очах уже прибув на станцію, а її чергові продовжували приймати і віддавати короткі команди, пильно відстежуючи все, що миготіло на великому табло.

    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ

    Усюдисущий нуль

    Як повідомили у службі приміських пасажирських перевезень Південно-Західної залізниці, впродовж п’яти місяців 2009 р. саме в приміському сполученні було перевезено 9,4 млн. пільгових категорій подорожан. Транспортні послуги надано на суму 31,8 млн. грн. У той же час компенсацію отримано «у розмірі» 7897,5 тис. грн., що складає 25% від необхідної суми. Недоотримані доходи від перевезення пільгових категорій пасажирів - 23,9 млн. грн.

    Статистика свідчить, що приміськими поїздами перевезено 1 мільйон 637,4 тис. студентів вишів та учнів ПТУ. Тут сума складає майже чотири з половиною мільйони українських грошових одиниць. А в прямому та місцевому сполученні перевезено майже один мільйон сто шістдесят тисяч подорожан. От би й отримати у скарбницю столичної магістралі необхідні майже 19 мільйонів гривень. Та де там - компенсовано всього понад три мільйони гривень.

    Найгірша ситуація з фінансуванням склалася з перевезенням дітей віком від 6 до 14 років. У приміському сполученні перевезено 98,2 тис. пасажирів, на суму 320,5 тис. грн., у прямому та місцевому сполученні відповідно понад 220 тисяч на суму майже 2,5 мільйони гривень. Але компенсацію з початку року від Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту не отримано взагалі. Як кажуть, нуль без палички.

    А яке відношення до боргів у місцевої влади? Ось і яскравий приклад. За п’ять місяців 2009 р. по м. Фастів залізницею було перевезено 432,1 тис. пільгових категорій пасажирів на суму 1412,2 тис. грн. Від місцевої влади отримано компенсації на суму 214,5 тис. грн. Відсоток покриття компенсацією суми за перевезення пільгових категорій пасажирів складає 15%, сума боргу - 1 млн. 197,7 тис. грн.

    Керівництво Південно-Західної залізниці неодноразово зверталось до Фастівської міської адміністрації щодо відшкодування коштів за перевезення пільгових категорій пасажирів у приміському сполученні.

    У своїй відповіді фастівські посадовці посилаються на рішення Київської обласної ради «Про обласний бюджет на 2009 рік», де виділення коштів на відшкодування витрат за пільгове перевезення передбачено в 2,4 раза менше, ніж у минулому році. Таким чином фінансування видатків буде проводитись згідно з договором між Південно-Західною залізницею та Фастівською МДА, який укладено на початку року на суму 775 тис. грн. Тобто за підсумками 2009 р. Фастів буде винний Південно-Західній залізниці 2,6 млн. грн. Борг зростає, а від залізничників вимагають зразкового транспортного сервісу. Парадокси часу…

    Довідка

    Відповідно до чинного законодавства України залізниці безвідмовно надають пільговий проїзд 24 категоріям громадян: ветеранам війни та праці, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, пенсіонерам за віком, студентам ВНЗ I - IV рівнів акредитації та учням ПТУ, дітям віком від 6 до 14 років. Цей перелік можна довго продовжувати.

    Згідно із Законом України «Про залізничний транспорт» збитки від перевезень окремих категорій громадян на пільгових умовах мають компенсуватися за рахунок державного або місцевого бюджетів. Залежно від того, яким органом влади прийнято таке рішення. Однак на сьогодні ситуація з фінансуванням залишається критичною. При цьому, згідно із законодавчими актами, залізничники не мають права призупинити перевезення пасажирів на пільгових умовах.

    Тетяна ШЕМЧУК

    Жмеринка. Чи усе про неї відомо?

    Напевне, немає райцентру, який відомий більше, ніж Жмеринка. Причому не лише в Україні, а й далеко за її межами. А популярність це місто здобуло завдяки залізниці. Власне й утворилось воно навколо залізничного вузла на Києво-Балтській магістралі, спорудженій 140 років тому. Тож назва «Жмеринка» відома багатьом. Однак історія створення цього населеного пункту, виникнення залізничного вузла таять у собі ще багато невідомих великому загалу сторінок. Спробуємо відкрити їх.

    Власне, звідки виникла назва - «Жмеринка»? Є декілька версій, та до істини, на мій погляд, наблизився жмеринський поет, священик, член Національної спілки письменників України, отець Анатолій ЗАГРІЙЧУК. Ось його роздуми щодо цього:

    - Коли хочемо знати походження будь-якого слова, звертаємось до етимологічного словника, що дає точні дані про їх «народження». Що ж... Ось - «жати». Перше значення від «жну», друге - «жму». Далі: «жменя» і зменшене від нього - «жменька». Яке близьке до того, що нас цікавить!.. Але одне спиняє: ні це, ні попередні не мають, як не крути-верти, спільного з ним кореня. Пошукаємо ще. Ось майже забута, - якби автори дали хоча б приблизний час її побутування! - лексема «жемері» (наголос на останньому складі). Варіант: «джемері». Щось споріднене із темрявою. Скільки цим словам тисячоліть?.. А ось і значення: густий темний ліс, хащі. Одразу в пам’яті: найбільший - від міста аж до Південного Бугу лісовий масив і досі так і називається Чорним. Звідси, можливо, й прізвища багатьох жмеринчан - Чорний.

    Жемері... Ховались у них люди від набігів як не одних, то других зайдів. Селились понад річечкою, церкви ставили на узвишші. А лишень загроза - у «жмері», густі лісові хащі, болота, де ні хазар, ні ординець, ні лях не тільки конем не проїде, - навіть носа не суне...

    Коли місце розташування людей із жемерів - Чорного лісу - набуло вигляду старого поселення, узагальнене слово «жемері» набуло значення одиничності - «жмеринка».

    Роздуми А. Загрійчука доволі ґрунтовні, адже ліси й сьогодні шумлять навколо Жмеринки. А під час будівництва станції, як засвідчують архівні документи, вирубували ліс, осушували болото...

    Географічне положення цього населеного пункту відіграло головну роль. Але не лише це. Вузлову станцію можна було спорудити й у Браїлові. Однак цього не сталось. І тому є деякі цікаві історичні свідчення.

    Як відомо, будівництвом залізниці на дільниці між Києвом та Балтою, зокрема на місцевості біля нинішньої Жмеринки, займався граф Карл фон МЕКК. (Нар. 22.07.1821 р., помер 26.01.1876 р. Російський інженер-колійник, виходець із дворян. Під час будівництва Московсько-Рязансько-Козловської залізниці нажив чималий скарб). Під час спорудження Києво-Балтської залізниці придбав маєток у містечку Браїлів, який зберігся й донині (Браїлів - селище поряд із Жмеринкою). А це доволі великий маєток, поруч із яким зведено костел та й інші споруди. Поселення має давню та славну історію. Про це усе ми вже розповідали у нашому часописі. Фон Мекк цілком був відданий залізничній справі, а от його дружина - Надія фон МЕКК - знаходила час і для меценатства. Вона опікувалась долею всесвітньо відомого Петра ЧАЙКОВСЬКОГО і турбувалася про маєток та навколишнє середовище. За деякими свідченнями, одного разу вона заявила чоловікові: я не хочу, щоб твої паровози гуділи у мене під вікном і своїм димом нищили мої насадження... Чи справді так було, чи може хтось напустив туману, однак вузлову станцію спорудили у Жмеринці, а не у Браїлові.

    Хоч і на сьогодні багато потягів, що курсують у напрямку Хмельницького, Волочиська, Львова і далі - на захід, не заходять до Жмеринки, а через Браїлів прямують на Деражню, втім, Жмеринка є Жмеринка. Браїлів залишився невеличкою станцією біля її передмістя.

    Щодо найвідомішого вузла на нашій залізниці, то він має славетну, та й довгу, більш ніж вікову історію. Як споруджувались станція, вокзал - про це написано-переписано. Тож не буду повторюватись, а спробую заглянути у маловідомі сторінки історії цього міста.

    Власне, а коли цей населений пункт став містом? Як що посилатись на царський указ, то це зовсім молоде, а то і юне місто: сторіччя - це не вік. Але повернемось до історичних пам’яток.

    Нещодавно під час ремонту фасаду нинішньої музичної школи знайшли непошкоджену бронзову пластину 15 на 20 см. На ній викарбувано: «Русское транспортное и страховое общество 1849. Российское транспортное 1844 страховое общество». Тож ми маємо підстави говорити не лише про місто залізничників - Жмеринку, якому трохи більше ста років, а про населений пункт, де вирувало життя, причому цивілізоване, принаймні півтора століття тому. У Малій Жмеринці, а це село, від якого й започатковано назву, за свідченням того ж отця Анатолія Загрійчука, ще 1731 р. було збудовано, а, можливо, й відновлено, на місці зруйнованого, Храм Святої Параскеви. Тож можна говорити й про давнішню історію цього населеного пункту.

    Наприкінці позаминулого сторіччя збудована тут станція стала не лише важливою на Києво-Балтській магістралі. Звідси прямували потяги не лише на південь, до Одеси, а й на захід - до Волочиська, Тернополя, Львова...

    Ще 1879 р. начальник Південно-Західних залізниць Олександр БОРОДІН, який притримувався прогресивних методів керування залізничним транспортом, запровадив невідому до цього в Росії систему управління. За його рішенням, залізниці було поділено на п’ять районів - Одеський, Бессарабський, Жмеринський, Козятинський та Брестський. Тож історію Жмеринської дирекції можна вести вже із того часу.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Допомога, на яку чекають

    Щороку, у третю неділю червня, відзначається День медичного працівника. Поточного року він припадає на 21 червня. Свято встановлено в нашій державі на підтримку ініціативи працівників установ і закладів охорони здоров’я згідно з відповідним Указом Президента України від 3 червня 1994 р. Загалом, це свято - ще один привід привернути увагу суспільства до проблем, які існують у медицині. Адже сьогодні вони є актуальними. Однак наша галузева медицина попри всі негаразди зберегла і себе, і свій кадровий потенціал. Про один із таких медичних закладів, на які багата наша столична магістраль, з нагоди свята - сьогоднішня розповідь.

    Нинішній рік для Дорожньої клінічної лікарні №1 станції Київ Південно-Західної залізниці особливий. Вона відзначає 75-річчя з дня свого заснування. З невеличкого поліклінічного корпусу по вул. Коцюбинського вона розрослася в сучасну багатопрофільну лікарню. З перших днів роботи колектив закладу послідовно завойовував авторитет не тільки серед залізничників Південно-Західної магістралі, а й серед мешканців Києва та України.

    Особливістю лікарні, насамперед, є те, що вона має дитячу поліклініку і стаціонар. Тож з перших кроків свого життя і до 18 років діти перебувають під наглядом свого лікаря. Тому не дивно, що бабусі приводять сюди своїх онуків, як колись своїх дітей, коли самі працювали на залізничному транспорті.

    Загалом, лікарня яки-мось дивним чином навіює затишок, спокій і обнадійливість у тому, що кожному, хто звернеться сюди за допомогою, її буде надано безвідмовно. Причому кваліфіковано і в повному обсязі. Хтось з читачів може запитати: «Мовляв, який спокій може бути в лікарні?» Але це справді так. За словами головного лікаря ДКЛ №1 Юрія БЕЗПАЛЬКА, вся робота колективу медиків спрямована на те, щоб кожний пацієнт з перших кроків перебування в лікарні відчув увагу до вирішення своїх проблем. А ще Юрій Безпалько висловив побажання щодо того, щоб жодний залізничник... не боявся звертатися до своєї лікарні. Бо тут рівень обслуговування не гірший, ніж у відомих лікувальних закладах. Якщо потрібно консультації, то ті ж самі спеціалісти допоможуть визначитися. А якщо виникне потреба лікування в іншому закладі, то завжди отримають пораду.

    - Основне наше завдання, - говорить Юрій Безпалько, - це надання кваліфікованої стаціонарної допомоги залізничникам, консультативної і також стаціонарної - їхнім дітям. Тому, що не всі галузеві лікарні мають дитячі відділення, а саме на наш заклад вони можуть розраховувати.

    - Потенціал лікарні високий, - продовжує Юрій Безпалько. - І ми продовжуємо своєрідний поступ, прагнемо стати одними з кращих, досягнувши рівня зразкових лікарень Києва. Для цього у нас є всі передумови. Тим більше, що наша лікарня розташована в самому центрі Києва. Колектив отримує бюджетне фінансування тільки на зарплату і мінімальну сплату комунальних послуг. Слід зазначити, що левову частку в сплаті комунальних послуг бере на себе Південно-Західна залізниця, а решта - за рахунок діяльності лікарні. Звичайно, в Києві складно конкурувати з подібними установами. Тут дуже великий вибір, є куди звернутися за допомогою. Але активний розвиток ДКЛ, розширення переліку послуг, що надаються, ефективність лікування залучають сюди пацієнтів із сусідніх регіонів. Якщо ще зовсім недавно у нас обслуговувався лише персонал столичної магістралі, то зараз кваліфіковану допомогу медиків можуть отримати всі бажаючі.

    Крім того, на базі лікарні працюють п’ять кафедр Національного державного медичного університету ім. О. Богомольця: хірургії, акушерства і гінекології, ортопедії і травматології, педіатрії, психіатрії.

    Діяльність будь-якого закладу чи установи визначають люди. У Дорожній клінічній лікарні №1 ст. Київ працюють понад 1100 спеціалістів різного профілю. Серед них - кандидати і доктори медичних наук, відмінники охорони здоров’я України, заслужений лікар України, почесні залізничники, лікарі вищої кваліфікаційної категорії, лікарі І кваліфікаційної категорії, середній медичний персонал... Сьогодення в лікарні виглядає більш-менш оптимістично. Незважаючи на економічну кризу, залізничники мають змогу підтримати свій стан здоров’я.

    - Як тільки дорожня лікарня стала працювати в системі медичного страхування, посилилася конкуренція, а наш заклад завжди вигідно відрізнявся своїм кваліфікованим персоналом від ряду інших, - продовжив тему Юрій Безпалько. - Досвід страхування, який використовується протягом останніх восьми років, дає можливість отримати гідну медичну допомогу в достатньому обсязі, фактично безкоштовно. Завдяки страховим компаніям ми можемо виживати. Є у нас і перелік медичних послуг за кошти пацієнтів - це обстеження, у відділенні відновного лікування деякі процедури в другу зміну - платні, оскільки вони є госпрозрахунковими. Не відмовляємо в лікуванні мешканцям Києва або інших міст України. Адже у нас багато пацієнтів застраховані іншими компаніями, які співпрацюють з нашим закладом. Тобто є можливість лікувати всіх. Однак сьогоднішні пацієнти, крім якісного лікування, хочуть комфортних умов. І хоча ми до кінця не завершили ремонтні роботи у всіх відділеннях, охочі пролікуватися в нашій лікарні є. В нас у прекрасному стані операційні, ми обладнали новим устаткуванням відділення анестезіології, взагалі нам є чим похвалитися, і є над чим працювати. Нині, до речі, потребує ремонту гінекологічне відділення, клінічна лабораторія. Проте, на жаль, сьогодні ремонтні роботи уповільнюються через невизначеність у фінансовій сфері. Але надія є, бо про наші проблеми знає керівництво Південно-Західної залізниці.

    Втім, як зазначають самі медики, увагу до своїх проблем вони відчувають не від випадку до випадку, а постійно. Галузева медицина розвивається планомірно і досить динамічно. Тому влітку на базі дитячого відділення проводиться оздоровлення 140 хворих дітей з лінійних структур, що перебувають на диспансерному обліку в групах санаторного типу. Знову ж таки, всі ці заходи здійснюються за допомоги Дорпрофсожу та адміністрації Південно-Західної залізниці.

    - Я знаю, що то особиста заслуга Олексія Мефодійовича КривопІшина, - розповідає завідувачка педіатричним відділенням Світлана КІнЧаЯ, - що ми маємо можливість оздоровити дітей. Причому, то є не лікарняний режим, а більш вільний. Ми дітям влаштовуємо екскурсії, водимо їх до театрів, у ботанічний сад. Для цього запрошуємо на роботу вихователів. Зараз активно готуємося до приїзду підлітків. Адже в нашому відділенні є всі умови для перебування дітей. А ще, і це є головним, на кінець перебування в нашому профілакторії батьки мають повну картину обстеження своєї дитини. Погодьтеся, що в наш час, коли не всі батьки можуть оздоровити дітей, це дуже актуально.

    Сьогодні дорожня клінічна лікарня за багатьма напрямками гідно представляє передові технології XXI ст. Тому не дивно, що саме вона виборола друге місце в галузевому змаганні серед медичних закладів Укрзалізниці. Попри усі нинішні негаразди медики готові і здатні надати потрібну допомогу.

    На жаль, складно в одному газетному матеріалі назвати всі імена співробітників лікарні, бо кожний вартий того, щоб про нього окремо написали. Адже місія лікарів дуже висока - вони подовжують людське життя. Тому від усього серця хочеться привітати медичних працівників з професійним святом і побажати їм міцного здоров’я, успіхів, наснаги, достатку та доброго настрою. Нехай здійснюються ваші задуми, а віра і оптимізм завжди залишаються з вами!

    З досьє «Рабочего слова»

    Сьогодні ДКЛ №1 станції Київ - це багатопрофільна лікувально-профілактична установа. До її складу належить діагностичне та відділення відновного лікування. В ортопедо-травматологічному відділенні проводяться унікальні ендоскопічні операції на колінних суглобах, а також операції з ендопротезування суглобів. Відділення анестезіології та інтенсивної терапії обладнано сучасною апаратурою для спостереження за хворими цілодобово. Тут володіють сучасними методами анестезії для проведення оперативних втручань різного ступеня важкості у хірургічному, гінекологічному та травматологічному відділеннях. У хірургічному відділенні розробляються та впроваджуються нові методи лікування і реабілітації пацієнтів. Психоневрологічне відділення створено з метою запобігання професійних захворювань та лікування невротичних та психосоматичних розладів, що виникли внаслідок технологічних аварій та катастроф. Є також досвід проведення кваліфікованого обстеження та реабілітації працівників залізниці.

    На базі лікарні працює відділення невідкладної медичної допомоги, яке своєчасно задовольняє потреби залізничників і членів їхніх сімей.

    Ольга ЛИХАЧОВА

    Вдячність небайдужим серцям

    Залізничники і ветерани війни та праці станції Заворичі, що у 60-ти кілометрах від столиці, свято шанують пам’ять загиблих під час Великої Вітчизняної війни захисників Вітчизни. В кількох десятках метрів від приміщення вокзалу в довічній варті застигла велична постать воїна-визволителя із прапором в руці та сумно схиленою долу головою. Цей пам’ятник нагадує всім живим про те, чого забувати не можна - про великі жертви нашого народу під час найстрашнішої за всю історію людства війни. Працівники станції ретельно оберігають цю святиню, щороку напередодні Дня перемоги оновлюють свіжою фарбою, висаджують квіти. На День Перемоги за світлою традицією вклонитися полеглим героям приходять ветерани війни та праці, залізничники, представники місцевої влади, школярі.

    Напередодні ще однієї пам’ятної дати - дня початку війни з фашистськими загарбниками - до священного місця знову прийшли сивочолі ветерани. Разом з керівниками станції вони вшанували пам’ять загиблих воїнів покладанням квітів. Свідком цієї зворушливої події став кореспондент газети залізничників.

    Літопис найкривавішої війни переповнений подвигами багатьох мільйонів невідомих героїв. Як не прикро, ріка часу безповоротно поглинула їхні імена у своїй пучині. З кожним роком все менше та менше залишається живих учасників найтрагічнішої в історії події. Кожна крупиця їх спогадів безцінна, не дати їм канути в забуття, зберегти їх для нащадків - чи не є справою гідною і почесною?

    Начальник станції Володимир Симонов, його заступниця Світлана Герасименко познайомили з людьми шанованими і знаними в селі. Це голова сільської ради ветеранів війни та праці Євген ДунаЄвський, учасник бойових дій Іван Куценко, учасниця війни, вдова інваліда-фронтовика, колишня чергова по станції Марія Потапенко, а також ветеран праці, колишній електромеханік СЦБ станції Микола БезруЧко.

    Про історію пам’ятника згадує Марія Потапенко, яка з 1943 р., відразу після вигнання загарбників, влаштувалася оператором при черговому на ст. Бобровиця, а з 1945-го і по 1981-й працювала черговою по ст. Заворичі. Про те, що відбувалося тут восени 1941 р., Марії Іванівні розповідали безпосередні свідки тих трагічних подій. Стримувати натиск наступаючих фашистів на станцію прибув бронепоїзд із червоноармійцями. Та сили були нерівні, і фортеця на колесах врешті була вимушена відступити. Трьох загиблих бійців бронепоїзда було поховано неподалік. Після вигнання загарбників у 1943-му станція являла суцільне згарище. Проте вже у 1950-му для неї було побудоване нове цегляне приміщення, яке стоїть і понині. Тоді ж, на початку 50-х, тіла загиблих захисників станції було перепоховано, і саме на місці перепоховання зведено пам’ятник. З того часу для працівників станції він став святинею.

    Розповідь про вшанування пам’яті загиблих героїв-воїнів доповнює голова сільської організації ветеранів війни Євген Дунаєвський. Євген Олександрович у складі 7-го окремого понтонно-мостового батальйону пройшов війну від першого до останнього дня. Починав у Бессарабії, яку тільки-но було приєднано до Радянського Союзу, був серед героїчних оборонців Сталінграду, а День Перемоги зустрів у Відні.

    - У Заворичах залишилось дев’ять колишніх фронтовиків Великої Вітчизняної. Та, на жаль, більшості з них вже важко виходити з дому. Тому сьогодні сюди ми прийшли лише вдвох з Іваном Васильовичем, - каже Євген Олександрович. - Турбота про догляд за місцями поховання загиблих захисників Вітчизни для ветеранської організації - справа свята. Окрім цього пам’ятника в Заворичах є ще три обеліски полеглим героям. За допомогою у цій справі звертаємося до сільської ради, до громади, до школярів. І ми вдячні всім небайдужим серцям.

    Анатолій РОМАНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05