РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 9 (11 березня 2009)
  • Випуск №9 11 березня 2009
    Зміст
    1. Зі святом весни, дорогі жінки!
    2. Сервіс-центр пропонує... (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Рятуючи людське життя (Валентина КОЛЯДА, Тетяна ШЕМЧУК)
    4. Неповторні, працьовиті, найкращі (Анатолій РОМАНОВ)
    5. Обличчя магістралі / За цифрами розгледіти людину (Никифор ЛИСИЦЯ)
    6. Кожна світлина, мов дитина... (Ольга НІКІТІНА)
    7. На шану Великому Кобзареві Великий Каменяр нарік свого сина Тарасом (Георгій МІРОШНИК)
    8. Рівноправність жінки та чоловіка. Життєвий та правовий аспекти (Дмитро КОСТЕРНИЙ)

    Зі святом весни, дорогі жінки!

    Прийміть у це весняне свято найщиріші вітання та поздоровлення. Найперші, найніжніші квіти весни і сердечні побажання - вам, наші чарівні жінки!

    Ви для нас завжди символізуєте усталені поняття Віри, Надії та Любові. Вам маємо дякувати за утвердження милосердя, добра, миру, злагоди й взаєморозуміння між людьми. У багатотисячному трудовому колективі Південно-Західної залізниці ви невтомно трудитесь на різних відповідальних дільницях транспортної галузі, на ниві медицини, освіти, культури.

    Ми, чоловіки, шанобливо схиляємо голови перед невтомною енергією і глибиною найкращих почуттів жінок, які, окрім виробничих обов’язків, стійко несуть на своїх плечах нелегкий обов’язок родинної берегині, матері, дружини. Низький уклін вам та щира вдячність за материнську мудрість, самовідданість та розуміння, за ніжність і чуйність!

    Нехай кожен день для вас буде сповнений радості й надії, впевненості у прийдешньому дні! Душевного спокою та рівноваги, нев’янучої молодості, натхнення та любові вам, дорогі жінки!

    Олексій КРИВОПІШИН, Анатолій ФУРСА,

    начальник залізниці голова Дорпрофсожу


    Сервіс-центр пропонує...

    Пасажир нині капризний - так написав би класик. І це відповідає дійсності. За послугами до працівників вокзалів столичної залізниці в наш час звертаються співвітчизники та зарубіжні гості різного статку та з різними уподобаннями.


    Для декого - головне, аби доїхати до потрібного населеного пункту. Інші від подорожі залізницею хочуть отримати задоволення, та і перед поїздкою прагнуть не витрачати свій час на вистоювання в черзі чи перебування у загальній залі чекання потягів. Усе це мають, та й враховують, на вокзалах нашої залізниці, зокрема на Вінницькому. Для «капризних» пасажирів тут створено сервісний центр, в якому без зайвих клопотів можна придбати квиток на потрібний потяг та, не покидаючи це приміщення, дочекатись його прибуття на перон. Звичайно ж, заплативши за такі послуги певну (невелику) суму грошей. А забезпечать комфортні умови перебування, оформлення квитка, працівники сервіс-центру Вінницького вокзалу. Серед них - чергова по залі Тетяна МОГИЛЬНА (на фото).

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Рятуючи людське життя

    На вулиці та й у транспорті погляд вловлює різні рекламні бігборди, щити, фото. Одні дивують, інші провокують посмішку і тільки очі хворих дітей, які потребують допомоги, викликають щем у серці, і ти замислюєшся: а чим я можу допомогти? Грошима? Та не тільки. Для таких дітей є щось цінніше за матеріальну допомогу. Це - донорська кров. Без неї у деяких випадках навіть інтенсивне лікування не дає результату. Переливання крові кожного дня зберігає життя багатьом.

    - Кожна людина намагається залишити свій слід у житті. Але неможливо зробити мало чи багато, варто зробити все можливе, - вважають донори-добровольці. - Ви приходите і віддаєте свою кров. А хтось завдяки цьому продовжує жити. Хіба можна зробити щось більше?

    Нещодавно в управлінні Південно-Західної залізниці відбувся День донора. …Заходимо до медпункту. Складається перше враження: кров, біль, страх. Але побачивши спокійний стан тих, хто прийшов сюди, посмішки на їхньому обличчі та порозмовлявши, стає зрозуміло: боятися не слід! Проте й приємних відчуттів ніхто не обіцяє. Вони з’являться пізніше, коли ви зрозумієте, що зробили дещо безперечно важливе. Усі донори відчувають гордість і не приховують того, що здавати кров будуть ще і ще.


    Роман ТИМОВЧАК

    Почесний донор ТИМОВЧАК Роман Андрійович - інженер-технолог І категорії Інформаційно-обчислювального центру. Здавати кров почав з 1964 р. На сьогодні це вже 95-та зустріч з лікарями-лаборантами. Здаючи кров по 2-4 рази на рік, він впевнений, що несе багато користі і зберігає не одне людське життя. Окрім роботи, Роман Андрійович захоплюється спортом. Виступав за першість України і колишнього Союзу з марафону і спортивної ходьби; дворазовий чемпіон міста по спортивній сауні і екстематлону (крижана вода); президент Федерації «моржів» України.

    ХОМУТОВСЬКА Любов Леонтіївна - секретар-друкарка адміністративної служби, досвідчений донор. Вона вже 28 разів здавала кров. І всім радить цю процедуру. Бо кров є швидкооновлюючою тканиною внутрішнього середовища, яка регенерується через розпад старих клітин, що виводяться з організму, і заповнення їх новими в кровотворних органах.


    Любов ХОМУТОВСЬКА

    - Існує легенда, що побутує серед досвідчених донорів, - каже Любов Леонтіївна, - кров повертається оновленою і самопочуття стає тільки кращим. Але це не головне. Головне, що спонукає здавати кров, це - збереження людського життя.

    БОРИСОВЕЦЬ Любов Олексіївна працює в галузевій службі комерційної роботи та маркетингу. Здає кров вже більше десятка разів. Сьогодні прийшла не сама, а з донькою Юлією Вікторівною.


    Любов та Юлія БОРИСОВЕЦЬ

    - Боятися не слід, більше, ніж можна, крові не візьмуть, - пояснює Любов Олексіївна. - Ми з донькою здаємо кров двічі на рік. Більш за все нас хвилюють дитячі долі. Часто замислюєшся над майбутнім малят, які ще тільки починають жити. Можливо, твоя кров допоможе комусь встати на ноги, комусь сказати перше слово…


    Олег ЖУДІН

    У залізничній термінології є таке слово «першозимники». Це ті, хто працює взимку вперше. Ось і СУХОВІЙ Ольга Валеріївна за аналогією є таким «першозимником» у донорстві. Оля працює економістом планово-економічного відділу Інформаційно-обчислювального центру. Здає кров вперше, як і економіст Інформаційно-обчислювального центру ЖУДІН Олег Вікторович. Олег теж, незважаючи на свій молодий вік, а йому 21, веде здоровий спосіб життя і вважає, що віддати частину себе для спасіння життя - це щастя.


    Ольга СУХОВІЙ

    Довідково. Кров - тканина внутрішнього середовища організму, що проходить кровоносною системою, охоплюючи практично всі органи. Людська кров завжди червона (від яскраво-червоного до темно-червоного). Колір залежить від рівня гемоглобіну, який міститься в клітках крові - еритроцитах.

    Основна роль крові полягає в забезпеченні всіх органів і тканин організму киснем, живильними речовинами. Не менш важливо виводити шкідливі продукти життєдіяльності з органів і тканин.

    Основними елементами крові є еритроцити, лейкоцити і тромбоцити. Вони живуть певний час, після чого замінюються новими.

    За даними медичної служби Південно-Західної залізниці у День донора лише в Управлінні столичної магістралі було здано майже 25 літрів крові. У заході взяв участь 51 донор.


    На фото: Любов ХОМУТОВСЬКА; Роман ТИМОВЧАК; Ольга СУХОВІЙ; Любов та Юлія БОРИСОВЕЦЬ; Олег ЖУДІН.

    Фото Валерія СКИБИ

    Валентина КОЛЯДА, Тетяна ШЕМЧУК

    Неповторні, працьовиті, найкращі

    - Таких сумлінних і надійних спеціалістів, як наші колеги-жінки - пошукати треба, - характеризує своїх співробітниць Сергій ЧУМАК. - Можу запевнити, кожна з них - неповторна за своїми душевними якостями, за вдачею.


    Зізнаємося відверто, нам здавалося, що ремонт вантажних вагонів і жіноча праця - речі, так би мовити, не зовсім сумісні. Проте головний інженер вагонного депо Дарниця Сергій Чумак переконав нас в іншому.

    - Про начальника виробничо-технічного відділу Інну ЧИСТЯКОВУ можу сказати - толковий грамотний спеціаліст, чуйна людина, яка завжди прийде на допомогу. Окрім того, ще й турботлива мати. Виховує двох дітей: хлопця й дівчинку. До речі, й рідна сестра, Людмила Рогозіна, працює на залізниці начальником сектору інспекції з контролю виконання при начальнику залізниці.

    Головний технолог Людмила Антоненко - людина, яка душею віддана залізниці: вона понад 20 років працює в техвідділі. В неї і родина залізнична: чоловік і син працюють на Дарницькому вагоноремонтному заводі.

    Інженер-технолог Інна ЧУМАК відповідає за введення в експлуатацію нового обладнання, потомственна залізничниця. Батько, Святослав Дмитрович Главацький, був головним механіком і головним енергетиком депо Дарниця. Мати, Валентина Михайлівна, працювала медсестрою в залізничній лікарні. Інна Святославівна виховує двох хлопчиків 14 і 6 років.

    Дуже серйозна справа у Аліни ГРІНЧУК. Вона - інженер-технолог по спорудах і будовах депо. Добра, чуйна людина. Її батьки також працюють на нашому підприємстві. Мати - економіст, батько - інженер техвідділу.

    Інженер-технолог Тетяна ЮДАКОВА працює разом із головним технологом, вона нещодавно в депо, за направленням із Львівської залізниці. Її посада є дуже відповідальною, вона займається виключенням вантажних вагонів із робочого парку. Влилася в колектив швидко, виявляє ділові якості. За характером - добра, лагідна жінка.

    Юрисконсульт Любов ШЕРЕМЕТ вирішує всі юридичні проблеми депо. А справ багато - у сфері оренди, приватизації, оформлення документів на оренду майна тощо. Вона - душа товариства, весела, товариська.


    Ніна МАРТИНЮК

    Головний бухгалтер Ніна МАРТИНЮК - теж грамотний і досвідчений фахівець, близько 20 років працює в депо, на посаді головбуха - з 2002 р. Дочка теж працює в депо бухгалтером. Нещодавно народила доньку, так що Ніна Олександрівна - вже бабуся. Ось такі у нас жінки - неповторні, працьовиті, найкращі!

    Анатолій РОМАНОВ

    Обличчя магістралі / За цифрами розгледіти людину

    У нашій галузі, поряд із суто залізничними спеціальностями, доволі поширена й професія бухгалтера. Адже майже у кожній службі, у кожному структурному підрозділі є чимало фахівців, які володіють наукою цифр. Хто ж вони і чим займаються?

    В одній газетній публікації розповісти про всіх залізничних бухгалтерів неможливо. Тому зупинимо вибір лише на одній представниці цієї важливої професії. Знайомтесь - головний бухгалтер Вінницької дистанції колії Людмила СОСНОВСЬКА, ветеран праці, нагороджена медаллю «Залізнична слава» ІІІ ступеня.


    Людмила СОСНОВСЬКА

    - Що привело на залізницю? - перепитує Людмила Вікторівна і на хвилинку задумується. - Я б запитала: не що, а хто? І відповіла б - мій батько. Він довгий час працював оглядачем-ремонтником рухомого складу у Жмеринському вагонному депо. А коли й глибше заглянути в історію нашої родини, то можна дізнатись, що й обидва мої діди теж були залізничниками. Яким СКРИПНИК працював провідником, а Яків РЕПУШАНСЬКИЙ трудився на Жмеринському вагоноремонтному заводі. Тож за їх прикладом та, враховуючи бажання батька, я поступила навчатись до Київського технікуму залізничного транспорту. Після цього працювала бухгалтером у Жмеринському відділку дороги і заочно навчалась у Дніпропетровському інституті залізничного транспорту. Після була робота у Вінницькій дистанції сигналізації та зв’язку на посаді головного бухгалтера, і от уже виповнюється 20 років, як я працюю у Вінницькій дистанції колії. Коли ж і далі говорити про нашу залізничну родину, то вона має продовження. Моя сестра Наталія РЕПУШАНСЬКА - також головний бухгалтер Жмеринської дистанції електропостачання, син Богдан обіймає посаду начальника першого сектору Козятинської дирекції залізничних перевезень, а донька Наталія працює разом зі мною бухгалтером.

    Виходить, що в одній родині - аж три бухгалтери. Тож хто краще за Людмилу Вікторівну може розповісти про суть цієї професії і її значення на залізниці?

    - На бухгалтерію покладено зобов’язання вести облік усіх коштів та матеріальних цінностей, які надходять та перебувають на балансі нашого структурного підрозділу. А це - чималі кошти. Так лише минулого року на коліях, що віднесені до нашої дистанції, виконано капітальний ремонт на суму 16 мільйонів 777 тисяч грн., а модернізація коштувала понад дев’ять мільйонів, реконструкція мосту через ріку Південний Буг обійшлась залізниці більше десяти мільйонів гривень. Основні фонди у нас складають майже 409 мільйонів...

    Не буду передавати інші цифри, названі головним бухгалтером Вінницької дистанції колії, зазначу, що дійсно суми чималі. І це лише в одному структурному підрозділі. А як їх узагальнити в масштабах залізниці? І варто зазначити, що вони узагальнені, зведені у відповідні документи, причому обраховані з точністю до копійки. Тож можна уявити, наскільки клопітна та й відповідальна така робота. Причому, вона необхідна для будь-якої господарської структури, а тим більше для такої гігантської, як наша залізниця. Тому без перебільшення можна сказати, що бухгалтер - професія залізнична. А володіють нею в абсолютній більшості - жінки, серед них і одна із найдосвідченіших бухгалтерів - Людмила Сосновська.

    Успішних вам доріг, Ірино!


    Ірина КРАВЕЦЬ

    Кожен, хто працює на нашій залізниці, прийшов сюди своїм шляхом. Для когось це було продовженням родинної справи, хтось вирішив стати засновником майбутньої залізничної династії, а... Ірина КРАВЕЦЬ вийшла заміж. Ні, не за залізничника, за хлопця, який припав до душі.

    Коли ближче познайомилась із його родиною, то дізналась, що всі в ній - залізничники. Причому, двоє родичей мають звання «почесний». А от чоловік не продовжив сімейну традицію - обрав собі інший фах. Тож довелось його «виручати», щоб родовід Кравців-залізничників не зупинився.

    І тоді Ірина пішла працювати квитковим касиром на вокзалі ст. Вінниця і одночасно навчалася у Київському технікумі залізничного транспорту. Усе в неї добре виходило: і робота, і навчання, та й виховання сина. Невдовзі її призначили старшим квитковим касиром. Турбот додалось, але й з новими обов’язками Ірина Кравець успішно справляється.

    - Моя «права рука», - говорить про підлеглу завідувачка квитковими касами Людмила КОЖУХОВСЬКА. - Уже декілька років ми з Іриною Леонідівною разом працюємо і жодних суттєвих зауважень у мене до неї не було.

    Високої думки про старшого квиткового касира й інші керівники вокзалу та колеги по роботі. А це засвідчує, що Ірина Кравець свій шлях на залізницю успішно пройшла. Хай він буде успішним й у подальшому!

    Москвічова працює у Вінниці


    Світлана МОСКВІЧОВА

    До сьогодні існує умовний розподіл професій на чоловічі та жіночі, в тому числі й на залізниці. Якщо серед організаторів руху поїздів чи в пасажирському господарстві ми звикли бачити представників як однієї, так й другої статі, то в локомотивному, колійному жінки - рідкість. Проте одна із небагатьох - технік третьої дільниці Вінницької дистанції колії Світлана МОСКВІЧОВА.

    - Свій вибір я зробила свідомо, - зізналась у розмові Світлана Анатоліївна. - Хоч у мене в родині й не було залізничників, захотіла працювати саме у цій галузі, тому й поступила на навчання до Вінницького технікуму залізничного транспорту на спеціальність - колійне господарство. І, до речі, я була не одна, в групі дівчата складали майже її половину.

    - А як працювалось, адже колійне господарство - це важкі рейки, шпали, забивання костилів?. - звертаюсь до співрозмовниці.

    - Із роботою монтерів колії ми знайомились лише під час виробничої практики. Там важких робіт не було, на залізниці уже давно більшість виробничих процесів механізовано. А після завершення навчання я працювала техніком, а це вже не фізична робота. Спочатку трудилась під Києвом, згодом перевелася до Вінниці, де уже понад двадцять років займаю цю посаду. І ні трішки не шкодую про свій вибір. Станься так, що знову потрібно обирати професію, - я в колійники пішла б.

    Добрий спадок пані Анжели


    Анжелa ПЕДОС

    Коло службових обов’язків заступника старшого поїзного диспетчера Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анжели ПЕДОС доволі широке. Та важливою їх складовою є розподіл вантажних вагонів між залізничними станціями, від яких надходять заявки. А це, в наш час, коли справного вантажного рухомого складу залишається все менше, зробити не так вже й просто.

    - Намагаюсь виконати всі заявки, - зізнається Анжела Олександрівна, - хоч для цього доводиться часто розпочинати свій робочий день о шостій ранку, а завершувати пізно ввечорі. Останнім часом побільшали об’єми відвантаження зерна, а для цього потрібні спеціальні вагони, тож і їх розшукуємо по усіх залізницях, щоб вчасно подати відправникам вантажів. Адже від цього значною мірою залежать надходження до залізничної скарбниці. Тож потрібно старатись.

    Старанність - це риса характеру, яка притаманна Анжелі Педос ще з юних років. Вона успішно навчалась у Дніпропетровському інституті залізничного транспорту. Самовіддано працювала і черговою по ст. Жмеринка, і поїзним диспетчером, й інженером-технологом відділу перевезень... Докладала чимало зусиль й на посаді старшого поїзного диспетчера. А успадкувала цю важливу для залізничника рису характеру Анжела Олександрівна від батька та діда, які віддали усе своє трудове життя нелегкій роботі в локомотивному депо П’ятихатки.

    Сьогодні досвідчена залізничниця прищеплює старанність у роботі й своїм молодшим колегам - поїзним диспетчерам. Вона принагідно нагадує їм, що наша залізниця - це годувальниця, яка забезпечує добробут у їхній родині. Тож і до роботи належить ставитись самовіддано.

    Салют, Маріє!


    Марія Бєляєва

    Так сталося, що після навчання у Вінницькому залізничному технікумі, Марію Антонівну БЄЛЯЄВУ направили працювати аж на Куйбишевську залізницю (Російська Федерація). Робота на посаді техніка дистанції лісового господарства їй подобалась, тому й на чужині жити і працювати дівчина швидко призвичаїлась. Вступила на навчання до Куйбишівського інституту залізничного транспорту, вийшла заміж... Та все ж її вабив рідний край - Поділля, де вона народилась та зростала.

    Разом із чоловіком та ще маленьким сином Марія Бєляєва уже далекого 1979 р. повернулась у Вінницю, щоб поселитись тут уже назавжди. Розпочала працювати товарним касиром, згодом її призначили інженером станції. А останні роки, до виходу на пенсію, Марія Антонівна обіймала посаду заступника начальника станції Вінниця з вантажної роботи. Робота ця копітка, особливо важко було під час різкого падіння вантажних перевезень. Доводилось боротись за кожного клієнта. Та планові завдання з навантаження вагонів цей структурний підрозділ щороку виконував. Станцію неодноразово відзначали серед кращих на залізниці. В цьому є заслуга й Марії Бєляєвої. Підтвердження тому - численні заохочення та знак «Залізнична слава» ІІІ ступеня, яким її нагородили.

    І на сьогодні Марія Антонівна продовжує трудитись інженером станції Вінниця. Вона сумлінно виконує службові обов’язки, адже працює на своїй залізниці, яка найрідніша за всі інші.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Кожна світлина, мов дитина...

    Я завжди знала, що талановитих людей багато. Але те, що серед нас, на Південно-Західній залізниці, в центральній дорожній профспілковій бібліотеці працює така творча людина, як Лариса Максименко, стало справжнім відкриттям. І, мабуть, не тільки для мене.


    Лариса Максименко

    Її виставка фотографій, що проходила в приміщенні Українського фонду культури в лютому, - це цілий світ. Світ природи, що поруч з нами, але ми за щоденними турботами його майже не помічаємо.

    Народилася Лариса Максименко в Києві. Втім, будучи «дитиною асфальту», мислить вона набагато ширше того, що оточує її.

    - Я по-справжньому оцінила довколишню красу природи, - говорить вона, - і побачила разючий контраст між кам’яними мегаполісами і справжньою оточуючою красою ще де-не-де незайманої або хоча б збереженої природи.

    Захоплення фотографією у Лариси Максименко невипадкове. Вона весь час малювала акварелі, пейзажі. Але експерименти в живопису очікуваних результатів не приносили. Відтак, опанувавши мистецтво фотографії, пані Лариса змогла отримати перше вдале втілення візуальних образів, які не вдавалися на полотні. Це було три роки тому. З того часу вона не випускає фотокамеру з рук. Мандруючи країною, Лариса змогла за допомогою фотографій показати різнобарв’я та різноманіття нашої землі оточуючим. Завдяки цьому багатьом її мистецтво «відкрило очі» на дивовижні краєвиди - гори і моря, степи і ліси, ріки і озера, рослинний і тваринний світи.

    Обираючи для себе напрямок подорожі, Лариса інколи не знає, що вона зафіксує на об’єктив. Це - завжди несподіванка. Втім, вона дуже трепетно ставиться до своїх перших фотографій. Саме з них розпочинається фотовиставка. Підморожені квіти, що через годину, коли встане сонце, почорніють; серії знімків - Крим, Новий Світ, Кримські схили - допоможуть краще пізнати зовсім інший Південь; яскраві осінні дні Карпатських гір і полонин, що стануть естетичною насолодою для всіх цінителів рідного краю...

    У свою чергу, серія «Білим шатром розквітає магнолія» - Київський ботанічний сад, - можливо, стане чимось на зразок заклику, як співає російський бард Олег Мітяєв: «Крепитесь, люди. Скоро лето!»

    Завдяки оригінальним підписам Ларисі вдалося передати енергетику, гармонію, настрій. Інакше і не могло бути, бо підписами слугували рядки з віршів. Тут - поезія Ліни Костенко, Бориса Олійника, Максима Рильського та багатьох інших.

    Це перша спроба Лариси Максименко донести до людей свою творчість. На виставці було представлено всього 48 фото, але відібрати їх з 9000 знімків було вкрай важко, бо кожна фотографія, мов дитина, і в кожної з них є своя історія. Чи то туман, чи злива, чи вечірнє сонце - всі вони заслуговують на почесне місце.


    Лариса ще не працює з провідними поважними виданнями, але є до чого прагнути. Після відвідин виставки хочеться передати актуальний у всі часи вислів - видатними люди не народжуються, а стають. А відтак, наша доля цілком в наших руках.

    Бліц-інтерв’ю:

    - Яка у Вас головна риса характеру?

    - Життєлюбність.

    - А яка риса характеру в людях вам подобається?

    - Щирість.

    - Якщо почати життя спочатку, чим би Ви займалися?

    - Творчістю.

    - Чи є у Вас девіз чи якесь правило?

    - Завжди пам’ятай, що є ще сотні чудових кадрів, яких ти ще не зробила.

    Ольга НІКІТІНА

    На шану Великому Кобзареві Великий Каменяр нарік свого сина Тарасом

    ІЗ ДОСЬЄ. Тарас Іванович Франко походить із родини Івана Яковича Франка. Він увіходив до гурту «трьох богатирів», як величав батько Петра, Андрія і Тараса. Мав сестру Анну. Закінчив Тарас Іванович філософський факультет Львівського університету. Викладав у вузах, був науковим співробітником Інституту літератури АН УРСР. Кандидат філологічних наук. Автор збірок віршів і переспівів «Старе вино в новім місі», «На крилах гумору», «З чужої левади» (1913), «Збиточний Амор» (1918), літературознавчих досліджень «Нарис історії римської літератури» (1921), «Лис Микита». Аналіз поеми Івана Франка» (1936), «Про батька. Статті. Спогади. Оповідання» (1956, 1964), книга гуморесок «Вздовж і впоперек» (1965). Член Спілки письменників СРСР з 1954 р. Помер 13 листопада 1971 р.


    діти І.Я. Франка (зліва направо) Тарас, Андрій, Петро, Анна. Фото 1902 р.

    У статті «Невтомний робітник» син написав про батька такі рядки, зігріті безмежжям пієтету: «Був середнього росту, а йшов, як велетень, не на людську міру ставив кроки, мало хто встигав за ним, а головою сягав хтозна-як високо.

    Спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала.

    ...Сам сумирний, кликав молодь і старших до бою за народні права.

    ...Напрацювався за десятьох, а життя йому було дано лиш одне, та й те недовге.

    ...Помер поет, а твори ж то живуть. Заснув співець, а твори житимуть віки.

    Таким був Іван Франко, робітник пера, Каменяр, чарівник слова».

    Побачив білий світ Тарас 120 років тому, 9 березня 1889-го, у день народження Т.Г. Шевченка, цього, за крилатим висловом І.Я. Франка, «апостола кращої долі України».

    …Мені було даровано багато годин спілкування з Тарасом Івановичем. Він вів лекції з латинської мови на другому курсі відділення української філології філфаку Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, зокрема у 1952-1953 рр.

    Жваві розмови, розмаїття тем. І неодмінно - гумор…

    Тарас Іванович довідався, що я навчався і закінчував київську середню школу № 92 імені І.Я. Франка. Містилася вона в головному корпусі широко знаної Колегії Павла Галагана на розі нинішніх вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської (тепер тут Національний музей літератури України). Батько Тараса Івановича користався книжковими скарбами фундаментальної бібліотеки цього приватного навчального закладу. А в каплиці, у травні 1886 р., став під вінець з Ольгою Хоружинською - сестрою дружини директора Колегії. Про відвідини Києва Франком-старшим розповідає меморіальна дошка на фасаді будівлі.

    Од мене Тарас Іванович почув, що займаюсь греко-римською (класичною) боротьбою, якою в літа юності захоплювався й сам. Між іншим, уже в досить поважному віці залюбки виходив на корт, і правиця Тараса Івановича міцно тримала тенісну ракетку…

    Отож поступово ми заприятелювали. Прокладено містки взаємоповаги і взаємодовіри, скорочено відстань між викладачем та студентом.

    Тарас Іванович радо запрошував на гостину до своєї домівки на Театральній площі, якраз навпроти столичної опери. Пам’ятаю простору квартиру, стіни якої прикрашали теплих кольорових відтінків акварелі, писані рукою господаря. Ось альтанка, де любив у затінку сидіти і думку гадати поет. Ось алея, якою поміж струнких дерев ходив батько…

    Якось Тарас Іванович сповістив, що того ж таки дня захищатиме кандидатську дисертацію і, делікатно поцікавившись, чи є у мене вільна часинка, а вона, звичайно, знайшлась, запросив на цю пам’ятну подію.

    Вчена рада засідала в кабінеті Максима Тадейовича Рильського - директора Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР на бульварі Шевченка в нинішньому Жовтому корпусі Шевченківського університету. М.Т. Рильський був опонентом кандидата на здобуття вченого ступеня. Дисертант досліджував Бориславський цикл творів І.Я. Франка, присвячених рабському життю ріпників.

    У поета-академіка жодних питань до нього не було. Натомість другий опонент, кандидат наук (даруйте, пам’ять не зберегла його ім’я - авт.), у поті чола силкуючись довести свою обізнаність, шпиняв «каверзними» запитаннями. Тоді Максим Тадейович м’яким голосом спинив словесний потік ім’ярека. Захист пройшов блискуче.

    Радо зустрілися викладач і студент на святковій демонстрації у тому ж таки 1953-му. На згадку сфотографувалися.

    Інколи із Тарасом Івановичем неквапом ходили вулицями і завулками міста. Він багато розповідав про батька, зокрема про те, що ще учнем гімназії Іван Якович вивчив напам’ять всього «Кобзаря», чимало інших поезій, Тарасові Григоровичу присвятив понад 20 статей, майже 300 разів згадував в інших публікаціях та епістолярії.

    За словами сина, страшенно обурював Івана Яковича той факт, що в Галичині, яка тоді перебувала під владою імперської Австрії, «вогнисті вірші наддніпрянського поета» були під забороною, хоча Т.Г. Шевченко ані словом не виступав супроти Австрії.

    І.Я. Франко натхненно читав селянам Нагуєвичів кобзареву поему «Марія», котра справила на них величезне враження. «Українські мужики розуміють усі вірші Шевченка», стверджував Франко. 1907-го Іван Якович видав однотомник «Кобзаря» без купюр.

    У другому, доповненому і переробленому виданні книги «Про батька. Статті. Оповідання. Спогади» Тарас Іванович навів вислів Каменяра про головну Кобзареву книгу: «Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

    Іван Якович шанобливо схилявся перед величчю Кобзаря. Це засвідчують і три франкові поезії «В 23-і роковини смерті Шевченка», «На могилі Тарасовій», «В 25-і роковини смерті Шевченка». Оцінки поезій Тараса Григоровича ще й сьогодні в повній силі.

    Іван Франко обстоював думку, що визначні твори будь-якого письменника мають перекладатися на інші мови, поширюватися серед різних націй і бути ними визнані. Тоді вони можуть серед різних націй і бути ними визнані. Тоді вони можуть вважатися класичними, світовими. Передусім, Франко зайнявся перекладами Шевченкових творів німецькою, потім - на слов’янські мови.

    …Тарас Іванович ділився враженнями від своїх мандрів, адже діставався сталевими коліями не однієї столиці європейських держав. А що вже казати про Україну. Потягами Південно-Західної та Львівської залізниць виїздив на малу батьківщину - у древнє місто-красень Лева, де на Личаківському цвинтарі упокоїлося серце батька - співця-бунтаря. Вічний спочинок Тарас Іванович знайшов на Першій новій дільниці Байкового. За сотні кілометрів од коханого батька.


    Георгій МІРОШНИК,

    член Національної спілки журналістів України

    На шпальтах газети залізничників України «Рабочее слово» складаю подячне слово співробітницям Деміївської бібліотеки Голосіївського району м. Києва Галині Анатоліївні КОЗЛОВІЙ, Вірі Михайлівні АНТОНОВІЙ, працівникам Львівського літературно-меморіального музею І.Я. Франка за сприяння у доборі матеріалів для цієї публікації.

    Георгій МІРОШНИК

    Рівноправність жінки та чоловіка. Життєвий та правовий аспекти

    Без мужа - что без головы,

    а без жены - что без ума.


    Розпочинаючи дану статтю з російського прислів’я, бажаю тим самим підкреслити життєве доповнення чоловіка дружиною, а дружини - чоловіком. Чи дійсно воно так? Свого часу Аристотель писав, що необхідність спонукає з’єднуватись попарно тих, хто не може існувати один без одного, - жінку і чоловіка з метою продовження роду людського.

    Мені ж дозвольте провести своєрідне дослідження у питаннях рівноправності жінки та чоловіка. Метою даної статті не є виклад характеристики рівних прав та можливостей чоловіків і жінок в усіх сферах економічного, політичного, соціально-культурного та громадського життя. Основна ціль - у загальних рисах висвітлити цікаві моменти з історії розвитку цивілізації, порівняти становище жінок і чоловіків у різних країнах, до чого, власне, і переходимо.

    У Стародавньому Римі протягом майже всього розвитку римського права жінка істотно обмежувалася в правосуб’єктності. Вона, як правило, перебувала під опікою батька, чоловіка або інших родичів. За часів принципату було встановлено, що доросла жінка, яка не перебувала під постійною опікою батька чи чоловіка, могла приймати самостійні рішення щодо свого майна. Однак вона не могла перебирати на себе чужі борги. За часів правління Юстиніана помітно послабилось обмеження правосуб’єктності жінки. Однак залишалася справедливою сентенція одного з найвидатніших римських юристів Папініана: «За багатьма постановами нашого права жінки перебувають в гіршому становищі, ніж чоловіки».

    Чому саме римське право стало першим нашим прикладом, запитаєте ви? Відповідь криється в тому, що римське право належить до тих унікальних витворів людського генія, котрі на кшталт семи чудес світу є найвищими досягненнями цивілізації - віхами на шляху прогресу. Римське право є «материнським» щодо практично всіх європейських правових систем.

    У ранній період римського права основним був шлюб з чоловічою владою (cum manu). За цим шлюбом жінка підпадала під повну залежність від чоловіка. Влада чоловіка фактично була необмеженою. Проте вже Закони XII таблиць (звід законів, які регулювали практично всі галузі) допускали можливість укладення шлюбу, за яким дружина не підпадала під владу чоловіка. Жінка мала право перешкодити встановленню влади чоловіка, ночуючи поза домівкою три доби наприкінці кожного шлюбного року, цим самим перериваючи перебіг давності. Згодом влада чоловіка послабилася. Це пов’язано з розвитком індивідуальної приватної власності. Дружина набуває певних прав на сімейне майно і водночас певну особисту незалежність від чоловіка. Через це на зміну шлюбу з чоловічою владою приходить новий шлюб - без чоловічої влади. Це був поворот в історії римського сімейного права, коли жінка виходить з-під необмеженої влади свого чоловіка й формально стає незалежною особою.

    …Перегорнувши сторінки історії та натрапивши на історію боротьби за рівноправність жінок у США, неможливо не помітити постійний сюжет, який повторюється в різних варіаціях і відбувається «у трьох актах». Спочатку на історичній арені з’являється особистість - жінка або невелика група жінок, які звертають увагу на несправедливий суспільний устрій і, на відміну від більшості, не збираються з цим миритися, починаючи, що називається, «качати права» з допомогою існуючих у демократичному суспільстві засобів впливу на владу: виступів у пресі, організації мітингів, демонстрацій, пікетувань та інших форм громадянської непокори, лобіювання законів тощо.

    У питанні рівноправності жінок і чоловіків, про що зазначено в Основному законі, Німеччина, як і інші країни, значно просунулася вперед. Наприклад, у галузі освіти дівчата не лише наздогнали, а й випередили хлопців. У гімназіях дівчата складають 56% випускників; частка молодих жінок серед студентів-початківців становить в університетах майже 54%. З учнів професійно-технічних училищ, які склали випускні іспити 2006 р., дівчат було 43%. Дедалі більше жінок присвячують себе професійній діяльності. Мати певний фах стало для жінки пріоритетом і внаслідок запровадження з 2008 р. нового законодавства про фінансове утримання у випадку розлучення. У Західній Німеччині працюють уже 67% жінок, у Східній - 73%. Якщо чоловіки, як правило, працюють повний робочий день, то жінки, особливо ті, хто має малих дітей, частіше працюють неповний день.

    Діяльність Ради Європи щодо забезпечення рівноправності жінок та чоловіків, відповідно до стратегічних цілей Пекінської та Віденської програм дій, які затверджено у Страсбурзі 20 травня 1996 р., спрямована на забезпечення рівноправності жінок та чоловіків та є складовою частиною її основного завдання. Маємо на увазі захист і сприяння плюралістичній демократії, верховенству права, правам людини та основним свободам. Саме це, зокрема, підтвердив Комітет міністрів Ради Європи в Декларації про рівноправність жінок та чоловіків (16 листопада 1988 р.), який визначив у цьому документі принцип рівноправності жінок та чоловіків як право людини, основну умову демократії та вимогу соціальної справедливості. У прийнятому 11 липня 1995 р. посланні до Четвертої світової конференції жінок (Пекін,

    4-15 вересня 1995 р.) Комітет міністрів знову наголосив на своєму зобов’язанні розглядати принцип рівності прав як основний принцип прав людини.

    Відповідно до Декларації про рівноправність жінок та чоловіків, яку прийнято Комітетом міністрів 16 листопада 1988 р. на 83 сесії Комітету міністрів Ради Європи, рівноправність жінок та чоловіків належить до основних прав людини, і це право закріплене в якості основного в багатьох міжнародних документах, в яких ці права записані, і які забезпечуються національними конституціями і законами. Будучи переконаними, що людство може збагачуватись і розвиватись, лише якщо будуть враховуватись прагнення, інтереси і таланти представників кожної статі.

    1980 року Україна ратифікувала Конвенцію Організації Об’єднаних Націй «Про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок». Цим на державному рівні підтверджено намір реалізувати на практиці ідеї рівноправності між жінками й чоловіками в усіх сферах економічного, політичного, соціального, культурного, громадського життя країни. Однак рівні права, проголошені в Конституції та інших найважливіших законодавчих актах, постійно і брутально порушуються.

    Однією з найгостріших проблем в Україні є низький рівень представництва жінок в органах державного управління та в політичних структурах усіх рівнів. Тим часом ООН рекомендує державам, які підписали Пекінську платформу дій, домагатися рівного представництва чоловіків і жінок у владних структурах, державно-адміністративних установах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіх державних, урядових та адміністративних посадах.

    Метою прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08 вересня 2005 р. №2866-IV було досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.

    Відповідно до вказаного Закону рівні права жінок і чоловіків - це відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі; а рівні можливості жінок і чоловіків - рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків.

    В Україні вже п’ять років діє Сімейний кодекс, фундаментом якого є ідеологічна рівноправність жінки та чоловіка. Він закликає до відповідального материнства та батьківства. Ним, зокрема, узаконено цивільний шлюб та шлюбний договір.

    За словами Зореслави РОМОВСЬКОЇ, автора проекту Сімейного кодексу України, професора Академії адвокатури України, що викладені на сторінках газети «Суботня пошта», Сімейний кодекс важливий для української родини, але «Вважаю, що щасливим людям Кодекс не потрібен, бо у них є потужніший регулятор - почуття обов’язку, засноване на любові. І коли ти любиш своїх дітей, чоловіка, дружину, тобі не треба Кодексу. Є серце, яке підказує, що маєш зробити».

    І дійсно, з нею важко не погодитися. Лише такий потужний стимулятор як любов є тією рушійною силою, потужним двигуном, що зрівнює всю нерівність між чоловіком та дружиною, робить їх одним цілим.

    «Кохання - це квіточка, яку потрібно щоденно поливати і виставляти на сонце, а не сподіватися, що вона ростиме сама по собі. Вона мусить мати поживу. Так і сім’я», - це думка Зореслави Ромовської.

    Підсумовуючи все сказане, варто відмітити, що, починаючи від часів існування Римської імперії та до наших часів, більшість країн, приймаючи власні нормативно-правові акти та загальні декларації, конвенції, намагаються усунути нерівність жінки та чоловіка. За минулі помилки колишніх керівників намагаються підняти статус жінки у суспільстві, що є своєрідною компенсацією всьому жіночому родові за ті дискримінацію та нерівність, що були колись.

    Дмитро КОСТЕРНИЙ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05