РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 6 (17 лютого 2009)
  • Випуск №6 17 лютого 2009
    Зміст
    1. Молоде - не зелене. Народження лідерів (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    2. Репортаж із кабіни машиніста 77-й прийшов за розкладом (Анатолій САДОВЕНКО)
    3. Амбіції для наповнення галузевої скарбниці (Никифор ЛИСИЦЯ)
    4. Ресурсозбереження Капля гривню береже (Никифор ФОКС)
    5. Галузева медицина Лікування, помножене на енергію фахівців (Ольга НІКІТІНА)
    6. Сильні духом Ростуть сини не для війни… (Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ)
    7. Запитували – відповідаємо Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми (Дмитро КОСТЕРНИЙ,)

    Молоде - не зелене. Народження лідерів

    Під час нещодавньої конференції молодіжних активістів із підприємств Київської дирекції залізничних перевезень вдалося упевнитись у тому, що, попри складний для галузі економічний стан, молода парость не втрачає оптимізму. І це попри те, що керівники і профспілкові боси у деяких локомотивних, вагонних депо, дистанціях тощо про необхідність надання дієвої допомоги для розвитку молодіжного руху навіть не згадують. Що ж виходить, від горе-керманичів годі чекати підтримки ініціатив з боку молодих працівників?

    - Це тимчасове явище, вважає заступник голови теркому Київської дирекції Сергій БОЙКО. - При-тлумлювати ідеї молодих працівників щодо новаторства на виробництві або організації культурних, спортивно-масових заходів - заняття не складне. Але такі дії отримають належну оцінку в апараті територіального комітету галузевої профспілки.

    Закцентувати увагу присутніх на вирішенні актуальних задач вдалося голові Молодіжної ради Дорпрофсожу Південно-Західної магістралі Андрію ОВСІЄНКУ. На календарі - початок року, час дбати про розробку планів із залучення до участі у спортивних змаганнях майбутніх чемпіонів Укрзалізниці.

    Пора впроваджувати КВНівський рух: серед ровесників багато творчо обдарованих людей. На переконання А. Овсієнка, чудовим прикладом для тих, хто цікавиться розвитком молодіжного руху, може бути досвід осередків у Жмеринці та Конотопі. Тут вміють і заповзято працювати, і відпочивати з користю для підтримки фізичного і духовного здоров’я.

    Головне сьогодні, вважають повноправні представники залізничної молоді, - не нівелювати національні грані духовного життя, не підміняти романтизм практицизмом. Принципи «заплатіть, преміюйте будь-що за те, що буцну м’яч під час футбольного матчу» з усіх точок зору шкодить налагодженню позитивних відносин у колективі. Через вимагання чистогану за будь-який крок на благо громади стаємо черствішими духовно. А це - прямий шлях до деградації суспільства. Забуваючи відвідувати ветеранів, які пропрацювали впродовж довгих років на підприємстві, нехтуючи елементарними правилами поваги до старшого покоління, - врешті-решт закладаємо основи для того, щоб до нас також ставилися майбутні покоління. Чи варто? Учасники конференції змогли відчути, що молодіжна політика, яка проводиться на Південно-Західній залізниці, - це всерйоз і надовго. Актуальними для молоді залишаються, зокрема, проблеми пільгового придбання житла, заробітної плати, організації дозвілля.

    - Криза не у суспільстві, - вважає провідний економіст відділу розрахунків за пасажирські перевезення ДП «Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень» Валентина ПЕЛАГЕЧА. - Криза може бути лише у головах. Парадокс: сучасна молодь більш-менш позитивно відгукується на запрошення взяти участь у п’яних вересках у паркових заростях, ніж відвідувати заняття хорових, театральних студій, спортивні майданчики тощо.

    Проте Валентина Олександрівна не з когорти скептиків. Величезну частину своєї доповіді В. Пелагеча присвятила агітації щодо вступу до Заслуженої хорової капели Південно-Західної залізниці, в якій вона співає не так давно. Заміжня жінка вважає, що час, який вона витрачає на репетиції, не проходить для неї марно. Адже зустрічається з прекрасним - піснею. Молодіжні лідери обіцяли допомогти Валентині у пошуку співочих талантів.

    - Туристичні походи, театральні екскурсії, організація творчих вечорів і дискотек, фізкультурні змагання - ось далеко не повний перелік пристрастей, яким має віддавати свій вільний час залізнична молодь, - вважає щойно обраний голова Молодіжної ради Київської дирекції, член Молодіжної ради Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці старший майстер цеху ТО-3 моторвагонного депо ст. Фастів Андрій МОЧАРСЬКИЙ.

    - Головне, - вважає А. Мочарський, щоб ініціативу молоді підтримували на місцях. - А ми вміємо творити відважно і талановито не лише за робочих буднів, але й під час відпочинку.

    Після обміну думками присутні на конференції делегати обрали новий актив Молодіжної ради дирекції. До його складу увійшли - Ганна ЄРМАКОВА, Вікторія ПОХІЛЬКО, Світлана МАЛІВАНА, Валентина ПЕЛАГЕЧА, Павло ОТРОША, Денис ЦИМБАЛ, Вікторія ЗЕМСЬКА.

    Отже, будемо сподіватися, що ця зустріч молодіжних лідерів надасть позитивний імпульс, заряд розвитку молодіжного руху. На переконання заступника голови теркому Київської дирекції Сергія БОЙКА, задачу цього заходу буде виконано, якщо молодь активно візьметься за перетворення на місцях і поведе за собою ровесників.

    З експозицією виставки ознайомились міністр транспорту та зв’язку України Йосип ВІНСЬКИЙ, генеральний директор Укрзалізниці Михайло КОСТЮК та начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН. У ході прес-конференції міністр, генеральний директор і начальник столичної магістралі відповіли на численні запитання журналістів.

    Докладніше про виставку - у наступному номері.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Репортаж із кабіни машиніста 77-й прийшов за розкладом

    - Хвилин за п’ять відправляємось, - попередив мій попутник, - тож час займати свої місця.

    Сьогодні таким місцем для нас стала кабіна електровоза. Разом із машиністом-інструктором локомотивних бригад локомотивного депо Козятин Анатолієм СЕМЕНЮКОМ, який їхав у планову контрольно-інструкторську поїздку з локомотивною бригадою, щоб підготувати газетний матеріал, вирушив і я.

    Почесна варта на переїзді

    Чотирьом у кабіні локомотива було дещо затісно. Тож намагаюся зайняти місце, щоб не заважати роботі локомотивної бригади, яка продовжувала працювати у звичному для неї режимі. Завершивши останні приготування, помічник машиніста доповідає про хвилинну готовність і, згідно з графіком, наш швидкий сімдесят сьомий Москва - Ковель відправляється далі за маршрутом. Поки проходимо станційні стрілочні переводи і спрямовуємо на головну колію, швидкість поїзда, зрозуміло, невелика. Та і надалі, навіть після Козятина-ІІ, де ми слідуємо нещодавно модернізованою колією, вона не більше 60 км на годину.

    - Обмеження, - коротко пояснює машиніст електровоза Василь ГАВРИЛЮК, неначе прочитавши в моїх очах запитання, чому ми так повільно рухаємось. - І їх ще багато буде на цій дільниці магістралі аж до Шепетівки.

    Бердичів - перша станція, де наш поїзд робить зупинку після Козятина. За ці декілька хвилин, що ми стоїмо, у розмові з машиністом-інструктором почув і першу оцінку дій локомотивної бригади.

    - Поки зауважень немає, - говорить Анатолій Іванович, - звірка часу, регламент переговорів, перевірка зв’язку з черговою першої на шляху слідування станції та з начальником поїзда, інші необхідні, згідно з інструкцією, дії виконано вчасно і професійно. Немає зауважень і до ведення поїзда дільницею, дотримання правил безпеки руху.

    - Крім того, - продовжує він, - під час таких контрольно-інструкторських поїздок у мої обов’язки входить й перевірка роботи працівників інших служб - чи то колійників, чи зв’язківців, чи чергових по переїздах та станціях тощо. Тож і тут зауважень поки що немає.

    Після Бердичева вже більш уважно спостерігаю за діями цих «працівників інших служб». Частіше - це групи колійників з 5 - 7 фахівців, що проводять ремонт на перегонах. Жовтий прапорець у руках одного з них - обов’язковий атрибут на шляху слідування нашого поїзда. А це означає, що все гаразд. Дещо розвеселила нас одна з чергових по переїзду. Літня жінка досить таки високо тримала на витягнутій руці прапорець і стояла так струнко, ніби чатовий почесної варти.

    - Буває, - посміхається інструктор. - Впевнений, що при сучасному мобільному зв’язку вже всі на лінії знають, що на маршрут виїхали з перевіркою. От і хоче людина показати, як вона відмінно працює.

    «Переліт» у 100 метрів

    Перше зауваження було зафіксовано по ст. Михайленки. Там на пероні була відсутня у встановленому місці табличка «Зупинка локомотива». Про це повідомили чергову по станції. Не було подібної таблички і на ст. Печанівка. Та, мабуть, найбільше нарікань у машиніста-інструктора було до колійників Шепетівської дистанції колії. По-перше, вони у заявку попереджень дали невірні дані щодо місця проведення ними того дня ремонтних робіт. Як з’ясувалося, рейку вони замінили більш як на 100 метрів далі від вказаного у заявці місця. По-друге, у районі 127-132 км, де проводилися роботи, був відсутній жовтий щит попереджень.

    - Обов’язково зроблю про це запис у книзі зауважень, - говорить Семенюк. - Тому що таке нехлюйство з боку колійників - це вже зайві навантаження в роботі машиніста, перевитрати електроенергії. Та й взагалі, це - грубі порушення, а вони на залізниці неприпустимі.

    Після Хролина обмежень та попереджень вже не було, тож саме на цій дільниці аж до Шепетівки наш сімдесят сьомий, набравши швидкість, надолужував втрачений час.

    Про що розповість журнал зауважень?

    До Шепетівки прибули за графіком. Подякувавши локомотивній бригаді за роботу, бажаємо їм щасливої дороги і працюємо далі за планом. Наступне місце перевірки - порядок здачі локомотивною бригадою електровоза по ст. Шепетівка. У локомотивників цей процес чомусь називають «на рибку». Словом, це коли локомотиви приводять до «культурного вигляду»: прибирають, продувають системи подачі піску, очищують вологозбірники тощо. А далі, після необхідного обслуговування, на них поїде вже інша бригада. На час перевірки тут вже стояли два електровози приписки депо Козятин. Оглянувши їх, досвідчений машиніст-інструктор впевнився у належній якості виконаної роботи, про що зробив ремарку у своїх записах.

    Бригадний дім - ще один об’єкт, куди завітали ми того дня. Охайний двоповерховий будинок зустрів нас теплом і затишком. У приміщенні стояла тиша. Нікого зі сторонніх. Лише декілька чоловік персоналу, які займалися своїми справами. Поспілкувавшись з ними і впевнившись, що відпочинку локомотивних бригад перед виходом у рейс ніхто не заважає, машиніст-інструктор зробив запис у журналі.

    Назад до Козятина поверталися електричкою, тож була нагода більш детально поспілкуватися з Анатолієм Івановичем щодо нашої поїздки.

    - Такі виїзди на маршрут є складовою у моїй повсякденній роботі, - розповідає фахівець. - На посаді я вже п’ять років. Раніше сам був машиністом. Тож добре знаю специфіку роботи локомотивників. Сьогоднішня поїздка була плановою. Перш за все тут необхідно ще раз подивитися на роботу помічника машиніста Юрія Яцюка, якого ми вже найближчим часом плануємо відправити навчатися на машиніста. За сьогоднішній рейс у мене до нього зауважень не було. Щоправда, на деякі моменти попросив його напарника звернути увагу. Щоб підказав у подальшій роботі. Що стосується дій машиніста електровоза, то тут хотів би сказати одне - серед наших колег професіоналізм машиніста перш за все оцінюється тим, чи відчуває пасажир, коли поїзд рушає з місця. Найвища оцінка, це коли подорожанин розуміє, що поїзд вже рушив лише по тому, як за вікном пропливає будівля вокзалу. Сьогодні так і було. І я дякую Василю Івановичу за його майстерність.

    Стосовно частих обмежень на маршруті руху поїзда. Реально локомотив сьогодні пройшов від Козятина до Шепетівки з перевитратою електроенергії. А по-іншому і бути не могло. Обмеження швидкості до 25 км/год. (а таких було два) змушує наздоганяти втрачене. Та і швидкість у 60 км/год. для пасажирського поїзда на перегонах занадто мала. Неефективна. От звідси і перевитрата електроенергії.

    А взагалі локомотивна бригада заслуговує на добру оцінку.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Амбіції для наповнення галузевої скарбниці

    Спад будівництва в Україні та й у сусідніх країнах некращим чином позначився на обсягах залізничних перевезень. Значно менше відвантажується щебеню, цементу, інших будівельних матеріалів. У такій ситуації можна і варто знаходити відправників інших видів вантажів, щоб не дозволити кризі поглинути й нашу галузь. Та де і кого шукати? Спробуємо відповісти на ці запитання.

    Станція Немирів, колектив якої очолює Олег МАЗУР, й раніше не пасла задніх за головними показниками у вантажній роботі. Так минулого року тут навантажено понад 1260 вагонів та майже 500 вивантажено, що дало можливість заробити для залізниці понад десять мільйонів гривень. І навіть у грудні, коли далися взнаки кризові явища, на ст. Немирів робота не завмерла. Майже сотню вагонів із вантажем відправили звідси.

    - Хто ж ваші клієнти? - запитую Олега Володимировича.

    - У нас є постійний - це - фірма з виробництва спир-тних напоїв, яку знають в усьому світі. Вона отримує вантажі та регулярно відправляє залізницею готову продукцію, використовуючи для цього щомісяця в середньому по 20 вагонів. Були й будівельні організації, з якими постійно співпрацювали. Та вони зменшили свої замовлення на вагони. Зате зернотрейдери значно активізували свою роботу. Якщо наприкінці минулого року ми відправляли до десяти вагонів протягом місяця, то в січні ця цифра піднялась до сотні. І заявки ще надходять. Співпрацюємо з фірмами «Зектор», «Юні-транс», «Біневай», які спеціалізуються на закупівлі та транспортуванні до споживачів, у тому числі й за кордон, зернової продукції. Активізував свою роботу й Немирівський комбінат хлібопродуктів, у якого з’явився новий господар, це підприємство «Амбар-плюс». З цієї структури усе частіше звертаються за рухомим складом. Тож відвантаження зерна допомагає нам справлятись із плановими завданнями.

    Чому саме Немирів, а не сусідні станції обрали зернотрейдери для відвантаження збіжжя? Дізнатись думку усіх, хто співпрацює зі станцією, можливості у мене не було. А от із представником фірми «Юнітранс» Олексієм БОНДАРЕНКОМ поговорити на цю тему вдалося.

    - Ми працюємо по всій Вінницькій області - закуповуємо зерно у виробників. Відправляємо його з тих станцій, які розташовано ближче до місць зберігання продукції, на яких є, а це головне, належні умови для завантаження у вагони зерна, хороші під’їзні дороги тощо. На станції Немирів усе це є. Тут вчасно подають вагони, причому, в хорошому технічному стані, виконують усі договірні умови, тому ми із залізничниками співпрацюємо активно. Нам вигідніше навіть далі підвозити зерно автомобілями. Проте головне, щоб не виникало проблем із його завантаженням у вагони та відправкою залізницею.

    Тож можна сказати, що ст. Немирів виграла своєрідний тендер. А що ж інші станції? Серед переможців можна назвати також ст. Гайсин, Рахни, Хмільник. Де також доволі інтенсивно проводиться відвантаження збіжжя. Так із Гайсина вже відправлено майже 70 вагонів із продукцією сільгоспвиробника, і заявки на зерновози ще надходять. Не нижчі показники й на двох інших, названих вище станціях. Однак список відправників зерна на Вінниччині ними майже обмежується. Чому? Це питання не стосується тих станцій, де немає жодних умов для відвантаження зернової продукції. Однак є чимало й таких, поряд з якими розташовано зерносховища, елеватори. І в них є досить продукції.

    За даними Вінницького статистичного управління, минулого року в області зібрано із ланів 3 млн. 370 тис. тонн зернової продукції - це рекордний урожай за останні роки. Зрозуміло, що область не може спожити таку кількість збіжжя. Отже, його необхідно вивозити за межі Поділля, а то й країни. То чому нашій залізниці не скористатись такою можливістю? А для цього не варто відсиджуватись у станційних кабінетах, а йти назустріч потенційним клієнтам. Можливо, й станційне господарство варто дещо обновити, пристосувати його до того, щоб можна було відвантажувати й зерно. Такі витрати окупляться.

    Відправників зерна можна і варто знаходити. Та це й не важко, особливо на тих станціях, що розташовані поруч із райцентрами. Навколо них - десятки сільгосппідприємств, що мають тисячі тонн зернової продукції, яку прагнуть продати, а, значить, доправити до покупця. Їм, та й посередникам, потрібні послуги залізниці. А тут надати спектр послуг комерсантам вміють.

    Що стосується Вінниччини, то на значній частині її території є станції, які відносяться до Одеської залізниці. А це, хоч і колеги, та й - конкуренти. І якщо на їхніх станціях будуть кращі умови, то зернотрейдери, інші клієнти потягнуться за кордон столичної магістралі. Тобто, й фінансові надходження від перевезення зерна пройдуть через їх каси. Тому, думається, варто у цій конкурентній боротьбі відстоювати свої інтереси. Адже мова йде про перевезення не сотні, і не тисячі, а мільйона й більше тонн вантажу. За що можна отримати чималі кошти.

    Отакі амбіції для наповнення залізничної скарбниці.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Ресурсозбереження Капля гривню береже

    «Кров людська - не водиця, проливати її не годиться» - писав класик. І з ним важко не погодитись. Та час вносить свої корективи. І на сьогодні можна сказати, що й воду проливати не годиться. Адже вона має свою ціну, причому немалу, особливо у столиці. Тому зайві її витрати призводять й до чималих грошових втрат.

    Це розуміють на нашій залізниці, тому й постало питання про економне використання води та запобігання її виливу. А такі випадки, на жаль, ще є. Скажімо, при заповненні водяних баків у пасажирських вагонах часто трапляється переливання: вода через одну трубу подається у наповнений бак, а через другу, з протилежної сторони, - виливається. Як у арифметичній задачі. Проте це призводить не лише до зайвих витрат, а й під час морозів створюється небезпечне заледеніння поряд із залізничними коліями. Як цього не допустити?

    Відповідь на таке запитання, за розпорядженням начальника Південно-Західної залізниці Олексія КривопІшина, почали шукати у вагонній дільниці №3 ст. Хмельницький, яку очолює Володимир ІВАНОВ. І, схоже, знайшли. Днями тут провели демонстрацію роботи дослідного зразка дозатора води. З його устроєм та принципом роботи приїхав ознайомитись головний інженер пасажирської служби нашої залізниці Олександр ЗУЄВ.

    - Загальний принцип роботи дозатора води, - пояснює головний інженер вагонної дільниці Володимир ДАВТЯН, - це відключення подачі води з магістралі після заповнення баків пасажирського вагона до заданого об’єму, який визначається зі спеціального пульта. Останній змонтовано на верхній частині дозатора. А він складається із гідроприводу, редуктора, запірного клапана і системи управління.

    Після цих пояснень Володимир Георгійович продемонстрував роботу приладу. Для цього використали два водяних баки, знятих із списаних пасажирських вагонів. В одному із них - вода. За допомогою електронасоса її звідти подавали на дозатор, який запрограмували на 30 літрів рідини. І коли другий бак заповнився саме на такий об’єм (а це визначалось за допомогою спеціальної мірної лінійки), прилад повернув запірний клапан і подача води припинилася. Випробування провели декілька разів і дозатор спрацьовував тоді, коли в бак потрапляла задана кількість рідини.

    Прокоментувати побачене та й дати свою оцінку продемонстрованому дозатору води прошу Олександра Зуєва.

    - Перед розробниками ставилось завдання сконструювати такий прилад, який би забезпечував подачу води у баки пасажирських вагонів саме у тій кількості, яка необхідна. Перед виїздом у рейс на території вагонної дільниці необхідно заправляти повні баки, а це 90 літрів у кожен. При дозаправці транзитних потягів на станції Київ-Пасажирський і деяких інших доливати потрібно 60 літрів води, тому що, як правило, третина у них ще залишається. Тому вибір випав на дозатор. Працівники вагонної дільниці станції Хмельницький, спільно з фахівцями державного підприємства «Новатор», яке також знаходиться у Хмельницькому і спеціалізується на виготовленні лічильників води, виготовили прилад, який щойно нам продемонстрували у роботі. Отже такий дозатор має право на існування. Але потрібні деякі конструктивні удосконалення. Скажімо, має бути лише один редуктор, а не три, як це ми бачимо у дослідному зразку. Тому ми домовились, що протягом місяця буде виготовлено два серійних дозатори, які ми встановимо для випробування безпосередньо на пункті заправки водою пасажирських вагонів. І якщо ці випробовування пройдуть успішно, то після певних тендерних процедур буде оформлено замовлення на серійний випуск таких приладів. Для потреб нашої залізниці необхідно до 300 дозаторів води.

    Тож є надія, що вода зі спеціальних систем пасажирських вагонів найближчим часом виливатись не буде. А це призведе до значного заощадження коштів, та й загрози безпечній роботі залізничників, через утворення заледеніння взимку, не виникатиме.

    Никифор ФОКС

    Галузева медицина Лікування, помножене на енергію фахівців

    Обставини склалися так, що пенсіонер Б.Л. Дияк проходив лікування у спеціалізованому хірургічному відділенні дорожньої клінічної лікарні № 2 ст. Київ Південно-Західної залізниці. Ветеран відпрацював на залізниці черговим по ст. Гречани понад 30 років. Нині він сповнений словами вдячності, про що оповідає в листі до редакції «Рабочее слово». «Лікарі, - мовиться у листі, - головний лікар Олександр Самуїлович Каневський, завідувачка стаціонарним хірургічним відділенням Ірина Іванівна РижІй, лікар Іван Павлович Гулько - дуже уважні та кваліфіковані спеціалісти. Ще хочу висловити вдячність усім медсестрам та молодшому медперсоналу. У відділенні чисто, охайно і затишно. Після перебування в лікарні у мене склалося враження, що я немов би опинився у справжнісінькому санаторії».

    Те, що ці слова відповідають дійсності, переконалася і ваша кореспондент. Справді, діяльність дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Київ характеризується висококваліфікованим лікуванням. B цьому велика заслуга всього колективу.

    Ось, що говорить про лікарню її головний лікар Олек-сандр Каневський.

    - По-перше, я дякую за зворушливі слова, що надійшли на нашу адресу. Без перебільшення можу стверджувати: таких звернень, як письмових, так і усних, наші лікарі отримують чимало. І вони підтверджують: ми на правильному шляху. Маємо злагоджений колектив професіоналів. Лікарі, медсестри, молодший персонал, а наш штат майже 1000 фахівців, - єдина команда. Ми всі вболіваємо за спільну справу. Головна турбота для нас - здоров’я пацієнта. Хочемо бути корисними для залізничників. Хоча нинішня економічна ситуація в країні вимагає більшого. Доводиться більше спілкуватися з кожним членом колективу для того, щоб прояснити реальну ситуацію і знайти взаємовигідне рішення, аби не погіршилося медичне обслуговування пацієнтів.

    - Олександре Самуїловичу, відносно покращення обслуговування Ви, безумовно, праві. Є досвід, є розширення можливостей для надання медичних послуг. Нещодавно було відкрито нове відділення. В чому полягає його унікальність?

    - Будівництво нового хірургічного корпусу, в складі якого є спеціалізовані ліжка хірургічного профілю: 20 ліжок для відділення урології, 20 - офтальмології, 20 - отоларингології - на сьогодні це, не побоюсь цього слова, подвиг. Насамперед, відчуття часу начальником Південно-Західної залізниці Олексієм КРИВОПІШИНИМ та його підтримка і розуміння проблем дозволяє успішно впроваджувати новітні наукові досягнення та вдосконалювати методики лікування. Адже люди хочуть лікуватися в нормальних умовах. Ви подивіться, що вдалося нам зробити за ці два роки, поки розбудовувалася лікарня. Це колосальна праця всіх, але головне - фінансова підтримка з боку керівництва Південно-Західної залізниці. Наша лікувальна установа - це приклад роботи в нових умовах. Тому кошти, які вкладено, матимуть соціальний ефект. Лікарня надає допомогу за 90 видами медичних послуг, включаючи найсучасніші методи діагностики та лікування. Таке лікування, помножене на енергію колективу, дає потужний ефект оздоровлення. Певен, наші фахівці вміють повертати бадьорість духу всім пацієнтам лікарні. Завдяки зусиллям медиків забезпечуємо високий рівень діагностики (із застосуванням сучасної апаратури УЗД і функціональної діагностики) і проводимо операції за новими сучасними методами.

    Разом із Олександром Каневським ми оглянули добудовані приміщення нового відділення. Справді, враження таке, ніби ти - на зйомках фільму «Доктор Хаус». Палати переважно на дві персони з усіма зручностями. Добротна постіль, нова сантехніка, сучасна апаратура, безумовно, справляють враження.

    - Можемо похвалитися, - каже мій співрозмовник, - у нас сьогодні медичне обладнання, яке відповідає стандартам двадцять першого століття. Придбано його на кошти Південно-Західної залізниці. Тепер залізничнику не обов’язково їхати на операцію, приміром, з корекції зору до спеціалізованої клініки. Це якісно, гарантовано і безпечно можна зробити в нашій лікарні. Адже це сучасний метод лазерної корекції зору. Ми володіємо ним досконало.

    Завдяки сучасним технологіям і прекрасним спеціалістам у відділенні успішно лікуються різні захворювання.

    - Варто наголосити і на наступному, - говорить Олек-сандр Каневський. - У сучасній термінології плутають поняття медична допомога і медична послуга. Ми майже завжди говоримо про медичну допомогу, це всі добре розуміють. А те, що існує медична послуга, про це в нашій країні говорити, як-то кажуть, незручно. Та незважаючи на таку необізнаність, майже всі її отримують. Від обстежень до ін’єкцій. Звісно, лікар ніколи не відмовить у медичній допомозі пацієнту. До речі, весь Захід давно пов’язує медичну послугу з медичною допомогою, розуміючи під цим весь спектр медичного сервісу. Зараз настали саме такі часи. Особливо те, що стосується медицини - ця галузь, як відомо завжди виживала на мінімальному інвестуванні з бюджету, а коли економіка ледь животіє, то лікарні залишається сподіватися на хист власних менеджерів. Адже лікарня ця - для залізничників, а серед них немало тих, хто працює у нічні зміни, в умовах стресових ситуацій.

    Про важливість упровадження сучасних технологій згадують дуже часто. Але не всім медичним закладам випадає нагода від слів перейти до діла. Окрім того, територіально лікарню розташовано в дуже зручному місці, майже в центрі Києва, поруч з вокзалом. Тому, не дивно, що після відкриття нового відділення, в конференц-залі, який розташовано на першому поверсі, тут вже проведено близько десяти конференцій та семінарів для спеціалістів галузевої медицини. Як вважає Олександр Каневський, починаючи будівництво, керівництво Південно-Західної залізниці ставило перед собою кілька завдань. По-перше, - покращити умови лікування залізничників. Друге завдання - об’єднати передові технології та сучасне обладнання. І третє, головне - залізничники повинні бути соціально захищені своїм підприємством.

    - Лікарня прагне розвиватися й надалі. Якими є плани і перспективи з урахуванням того, що в Києві дуже велика конкуренція між медичними закладами?

    З цього приводу Олек-сандр Самуїлович навів такий приклад.

    - Зараз з лікарнею співпрацює майже тридцять страхових компаній. Чому вони з нами співпрацюють? Прозорість - ось основне наше правило. Всі наші пацієнти і страховики бачать повну картину калькуляції за медичні послуги. Тому, що для компанії облік і контроль є основним правилом. Повторюся, - говорить Олександр Каневський, - нашим головним багатством є високий професіоналізм медичного персоналу. Тільки завдяки налагодженій роботі можна вирішувати будь-які проблеми. У перспективі, у міру вирішення основних завдань, лікарня буде розбудовуватися і, головне, виконувати свій основний обов’язок - піклуватися про здоров’я залізничників.

    Ольга НІКІТІНА

    Сильні духом Ростуть сини не для війни…

    «...Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

    Виростуть з тобою приспані тривоги...»

    (Із поезії Василя Симоненка)

    Якраз минає 30 літ одтоді, як на чужу і дику війну проводжала Вітчизна своїх синів, як перші радянські солдати ступили на землю Афганістану. Злинули роки й роки, а сьогодні безжалісна смерть знову і знову когось ви-креслює зі списку живих, кому пощастило вернутися хоч і скаліченим журавлем, а все ж живим до отчого гнізда.

    Майже 70 дужих волею і сильних духом надросянських юнаків також потрапили до далекої країни, де випало пожинати вогняне кривавище, щомиті ставати віч-на-віч зі смертю, підніматися в атаки, рватися в рукопашний бій… І багатьом тоді так виразно окреслювалися в пам’яті незабутні розповіді батьків-фронтовиків, кому судилося пройти фронтовими дорогами Великої Вітчизняної війни, а в повоєння дочекатися синів,яких ростили не для ратних полів. А війна наразі втягнула їх битися до зовсім чужої землі, далеко не слов’янської родини. І забрала зовсім юні життя шести хлопців із синьоокого Надросся, які впали на полі брані чужої країни, навічно крижаними, але такими ж синіми, як ріка їхньої юності Рось, очима дивлячись у осмутніле закурене димами боїв небо. Шість «чорних тюльпанів» було доправлено з чужини в глибинку Поділля на вічний спочинок.

    ...Віктору Дембовському доля усміхнулася життям. У неповні 21 рік цей вродливий юнак із надросянського міста Погребище, що на Вінниччині, став дочасно схожим на прижухлу в квітуванні вишню, до того ж надто швидко подорослішав. А провиною такому і досьогодні звинувачується отой проклятий у душі Афган. Адже мріялося зовсім про інше, серце повнилося за шкільною партою такою світлою і наснажливою романтикою. Тому-то й обрав Вітя зовсім не схожу з подальшою долею свою стежину за шкільним порогом. Лиш одшумів випускний вечір і всім класом зустріли перший самостійний світанок над Россю, як подався Віктор із атестатом зрілості пробувати свої знання для вступу до Козятинського залізничного училища імені двічі Героя Радянського Союзу Івана Бойка. Невзабарі вертав додому окрилений від щастя - його зарахували до числа студентів цього престижного навчального закладу на теренах України, який готує десятки років висококваліфіковані кадри для залізниці. А про магістраль він снив ночами, марив романтикою її буднів. І ось уже й збігли роки навчання, і з новесеньким дипломом у руках, де значився здобутий фах - механік рефрижераторних поїздів, - вернувся син до батьківського порога. До того ж на серці була подвійна радість - диплом Вітя одержав з відзнакою! А тому й намріяв собі йти в подальшу науку до фахового вищого навчального закладу, але, як тільки вернеться із війська. Бо вже невдовзі хлопця покликали солдатські шляхи-дороги.

    - То був травень 1986 року, - згадує вже статечний, міцної статури чоловік, Віктор Дембовський, у якого вже й свій синок Олександр зростає на втіху. - Пригадую, коли батьки мене пригортали до серця, виряджаючи в дорогу побіля військкомату, то все ж у мами прохопилося: «Не доведи, Господи, щоб ти, сину, потрапив до того страшного пекла - Афганістану»... А про те, що я там маю опинитися, вже було зрозуміло, коли доправили ще таких, як я, новобранців до учбового підрозділу міста Теджен у Туркменістані. А в жовтні, нас, здебільшого, як кажуть, ще безвусих вояк, а мене вже в званні сержанта, перепровадили до Афганістану. Там я був командиром танкового екіпажу, нам випало охороняти дорогу життя між Чарінару до Салангу. А вже в листопаді 1987 року був переведений до Баграму в розвідувальний батальйон. Дісталося мені в тих боях навіть так, що і зараз, по пройдених десятках років, заважко згадувати...

    І мені не хочеться наполягати відтворювати у розмові ті гіркі спогади. А тому вирішив за краще послатися на одну невеличку публікацію, вміщену на шпальтах газети Міністерства оборони Республіки Афганістан «Хакикате Сарбаз» («Солдатська правда»). Під заголовком «Подвиг танкиста» (мовою оригіналу) йде розповідь: «Наверное, и после увольнения в запас старший сержант Виктор Дембовский будет считать 23 февраля своим профессиональным праздником, хотя, на гражданке, очень в это верится, он будет и замечательным тружеником железной дороги, прильнув к ней всей душой и сердцем. Но уже очень многое связывает его и с армией. Виктор - танкист. С самого начала службы он добросовестно изу-чил военное дело, овладевал необходимыми навыками, воспитывал в себе силу воли и духа. Эти качества пригодились воину в бою. Когда на подразделение напали душманы, его танк загорелся от прямого попадания гранаты. Дембовский был ранен, но, не теряя самообладания, на пределе сил вывел с поля боя горящий танк, спас раненых товарищей. За этот подвиг старший сержант Виктор Дембовский предоставлен к высокой государственной награде». Ця замітка вміщена на сторінках вище згаданого видання 23 лютого 1988 року. А за чотири місяці Віктор уже буде вдома, на берегах ріки дитинства і юності - Росі. Газету з публікацією привезе рідним, друзям. Але в тому пам’ятному бою йому виразно пригадаються подвиги його земляків-танкістів, передовсім Героя Радянського Союзу Миколи Сьомака, котрий також буде танкістом, але в найкритичнішу мить зі зв’язкою гранат кинеться під ворожий панцирник, рятуючи ситуацію прориву наших бійців. І пригадаються Віктору незабутні уроки мужності в рідному залізничному училищі, чи не найперше про подвиги двічі Героя Радянського Союзу Івана Бойка, бойового побратима-танкіста, котрий визволяв Козятин од фашистської окупації. Їм’я Героя Миколи Сьомака тепер присвоєно рідній школі Віктора в Погребищі, а двічі Героя - Івана Бойка з гордістю носить його друга рідна альма-матер - сьогодні це Вище професійне залізничне училище. І високі нагороди знайдуть Віктора.

    За мужність і відвагу, героїзм його було нагороджено низкою бойових відзнак. Серед інших на його грудях сяють медалі «За відвагу», дві - «Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа», удостоєний хоробрий боєць Знака і Грамоти Президії Верховної Ради СРСР, у числі достойних нагород - і два знаки «3а самоотверженный ратный труд в Краснознаменном Туркестанском военном округе»... Чотири високі листи-подяки були адресовані батькам у Погребище. Адже їхнього сина було визнано на службі кращим командиром танкового з’єднання!

    Нелегкі поранення в кривавому афганському грозолітті й до сьогодні нагадують про себе. Ще б пак! Адже вони стали на заваді подальшому навчанню у вищому професійному закладі залізничного транспорту, а значить обірвали його світлі романтичні мрії. Хоча дещо поталанило після служби попрацювати на залізничному транспорті, але невигойні афганські рани знову і знову надокучали. І тепер, у свої лише ледь за сорок, важко змиритися зі станом сумної ситуації, але тішить вчорашнього вояку-«афганця» хіба лиш те, що може вже його син не для війни зростає, здобуваючи професію залізничного будівельника, а в цьому Віктор бачить найсвітліший промінець свого достойного щастя.

    Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ

    Запитували – відповідаємо Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми

    Шановна редакціє!

    Незабаром збираюся взяти шлюб. Хотілося б отримати фахову консультацію про права і обов’язки подружжя. Добре було б отримати відповідь на запитання, чи існує матеріальна підтримка сім’ям з дітьми у нашій державі.

    М. МОКРОУС,

    м. Хмельницький


    «Семья сильна, когда над ней крыша одна» (русская пословица)

    Дійсно, дане прислів’я сьогодні має певну схожість із реаліями життя українців. Схожість ця вбачатиметься тоді, коли такою, «крышею» - (рос.) буде виступати держава в особі уповноважених органів. Про те, чи гарантує Україна сьогодні сім’ям з дітьми матеріальну підтримку, і піде якраз мова у цій статті.

    Юридичне визначення сім’ї міститься у ч.1 ст.3 Сімейного кодексу України від 10.01.02 р. № 2947-III зі змінами і доповненнями станом на 10.04.08 р., якою передбачено, що сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин, не проживають спільно.

    І знову мовою законодавства. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім’ї має одинока особа. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

    По-своєму трактує поняття сім’ї вільна енциклопедія. Так, сім’я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

    Отже, сім’я є фундаментом суспільства, його первинним осередком, є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки. З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя.

    Роль подружжя у вихованні, розвитку та забезпеченні дитини зрозуміла. Яка ж участь держави у матеріальній підтримці родини?

    Згідно зі ст.5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення родини.

    Який основний нормативно-правовий акт діє у цьому випадку? Мова йдеться про Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.92 р. №2811-ХІІ зі змінами та доповненнями станом на 01.01.09 р. Відповідно до Конституції України законодавцем встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей. Прийняття вказаного закону спрямовано на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

    Статтею 1 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» визначено, що порядок призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

    Порядок призначення і виплати допомоги

    Постановою від 27.12.01 р. №1751 Кабінет Міністрів України затвердив «Порядок призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми».

    Відповідно до ст.3 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» призначаються такі види державної допомоги сім’ям з дітьми:

    - допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

    - допомога при народженні дитини;

    - допомога при усиновленні дитини;

    - допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

    - допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;

    - допомога на дітей одиноким матерям.

    Вказана стаття Закону містить виняток про те, що місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об’єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім’ям з дітьми.

    Слід зазначити, що ж розуміють під поняттями - дитина, сім’я з дітьми та малозабезпечена сім’я з дітьми, аби Закон мав практичну юридичну дію?

    Статею 2 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» зазначені поняття і терміни вживаються у такому значенні:

    дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо, згідно із законом, вона не набуває прав повнолітньої раніше;

    сім’я з дітьми - поєднане родинними зв’язками та зобов’язаннями щодо утримання коло осіб, у якому виховуються рідні, усиновлені діти, а також діти, над якими встановлено опіку чи піклування;

    малозабезпечена сім’я з дітьми - сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.

    Усі види державної допомоги сім’ям з дітьми, крім допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4

    закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (це жінки з числа військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань, а також Державної спеціальної служби транспорту та з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ), призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

    Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).

    Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім’ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров’я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.

    Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім’ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом десяти днів із дня звернення.

    Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім’ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом п’яти днів після прийняття відповідного рішення.

    Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.01 р. №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» державна допомога сім’ям з дітьми призначається і виплачується:

    - громадянам України;

    - іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особам, що набули статусу біженця і мають право на державну допомогу на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

    У разі, коли міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», застосовуються правила, встановлені договором.

    Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що держава гарантує матеріальну підтримку сім’ям з дітьми. Але чи достатнім є цей рівень для молодої сім’ї, хто має право на конкретний вид державної допомоги? Детальніше про це - у наступній статті на шпальтах газети «Рабочее слово».

    Дмитро КОСТЕРНИЙ,

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05