РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 5 (9 лютого 2009)
  • Випуск №5 9 лютого 2009
    Зміст
    1. Вшанували пам’ять Героїв Крутів (Микола ПАЦАК)
    2. На озброєнні – слово (Геннадій СЕРГЕЄВ)
    3. За травмування робітника відповість його керманич (Сергій ГУК)
    4. Новий звіт і старі проблеми (Анатолій РОМАНОВ)
    5. Пошук продовжується (Микола ПАЦАК)
    6. Трагедію можна було попередити (Анатолій РОМАНОВ)
    7. Камертони людяності (Олег КОМАРОВ)
    8. Тестуванню бути, або Як одинадцятикласник помилився (Віктор ЗАДВОРНОВ)

    Вшанували пам’ять Героїв Крутів

    29 січня. Від вокзалу пішки, автобусами з навколишніх сіл до Меморіалу Героям Крутів сходяться люди. Багато прапорів. А вже перед полуднем від них розцвітає пам’ятний комплекс. Вшанувати героїзм українського юнацтва зібралася громадськість зі всієї держави. Дуже багато молоді. Це символічно. Рівно дев’яносто один рік тому їх ровесники тут, поблизу станції Крути, стримали наступ ворога, що переважав сміливців у більш ніж десять разів.

    Історія вшанування пам’яті Героїв Крутів розпочиналася в період перебудови. А вже на початку дев’яностих на полі, якраз за залізничним переїздом, було насипано козацьку могилу й встановлено хрест. Перший хрест ревнителі радянської історичної версії подій зими вісімнадцятого року знищили. Та вже швидко знак шани і скорботи було поновлено. Його зварили з металевих труб у майстерні місцевого колгоспу. Мине ще небагато часу і біля могили з’являться меморіальні таблички від усіх областей України, а остання неділя січня перетвориться на день великого паломництва. 2006 року розпочалося створення меморіального комплексу. І сьогодні тут облаштовано дві козацькі могили.

    На першій стоїть хрест. На другій - пам’ятний знак у вигляді червоної колони - копії архітектурної деталі головного корпусу Київського університету. Перед могилами минулого року забруковано майданчик, де встановлено залізничні вагони, платформи й паровоз.

    Зрозуміло, без залізничників тут не обійшлося. І коли Віктор Ющенко на урочистому мітингу сказав, що як Президент він хоче подякувати усім, хто засвідчив повагу до подвигу української юні, то це значною мірою стосується і працівників нашої залізниці. Пасажирський вагон було реставровано у вагонному депо Бахмач. Як наголошував ще на початку листопада начальник підприємства Євген Бойко, із завданням справилися швидко: відремонтовано рухому одиницю. На заощаджені кошти з використанням зекономлених матеріалів.

    Також швидко відновили вантажний вагон у вагонному депо Конотоп. Він по суті теж є експонатом. Збудований на початку ХХ ст. тридцяти-двохтонний, двохвісний, з ручним гальмом, він, наче іграшка, стояв восени на подвір’ї підприємства. Начальник депо Володимир Федорко розповідав, що ремонтувала вагон експериментальна бригада, яка намагалася зберегти його максимально достовірним як для буремної епохи. Також вагонне депо Конотоп відремонтувало і вантажну платформу. Паровоз серії Е реставрований у локомотивному депо Щорс.

    У створенні історичного комплексу брали участь також і залізничники Конотопської дистанції колії. Саме вони прокладали тимчасову нитку від переїзду до майданчика, клали третю колію на самому майданчику і подовжували першу та другу.

    29 січня на переїзді чергувала Світлана Денисова. Познайомилися. Залізничниця говорить, що відповідальність у цей день велика - стільки людей йде через колії. «І завжди так?» - запитую. «Завжди», - відповідає жінка.

    На мітингу виступив лише Президент України. Віктор Ющенко назвав бій під Крутами однією з найбільших перемог за українську незалежність: «Під Крутами ми отримали не поразку - під Крутами ми отримали перемогу. Це одна з великих ідейних перемог двадцятого століття щодо здобуття української державності». Глава держави поклав квіти до пам’ятника Героям Крутів й оглянув експозицію музею, яку розміщено у вагонах, відремонтованих залізничниками. Президента супроводжували міністри: культури і туризму Василь Вовкун, оборони Юрій Єхануров, народні депутати ВР, заступник глави Секретаріату Президента Роман Безсмертний, начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин, представники місцевої влади.

    Того ж дня у Будинку культури села Крути пройшли наукові читання під назвою «Крути: проблеми державотворення - від доби Української революції 1917-1921 рр. до сьогодення». Тож пам’ятаємо тих хоробрих - 250 юних вояків зі Студентського куреня під командою сотника Омельченка, студентів Українського народного університету, 50 юнкерів Костянтинівського училища під орудою сотника А. Гончаренка, які впродовж п’ятигодинного бою намагалися дати відсіч шеститисячній більшовицькій армії, очільником якої був колишній полковник царського війська М. Муравйов.

    Без жодного шансу на перемогу юнь вступила у нерівний бій. Майже всі захисники Української народної республіки загинули у тій кривавій січі. 27 студентів-гімназистів було захоплено у полон і страчено. Вісім полонених поранених героїв повезли до шпиталю, з якого вони втекли. Завдяки їм і стали відомими подробиці того знаменного бою…

    Після вигнання більшовиків і окупації України німецько-угорськими військами 19 березня 1918 р. у Києві на Аскольдовій могилі відбувся урочистий похорон полеглих у тому бою.

    Микола ПАЦАК

    На озброєнні – слово

    Співробітники відомчої воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці продовжують роз’яснювальну роботу серед населення щодо поведінки на коліях, а саме: про випадки травмування, наслідки накладання сторонніх предметів на колію, крадіжок, розукомплектування засобів безпеки руху та руйнування рухомого складу.

    В учбові заклади та на підприємства, що розташовані безпосередньо біля залізничних колій, надсилаються листи про стан травматизму на залізниці та нестандартні ситуації для запобігання аналогічним випадкам.

    Заступник начальника стрілецької команди на ст. Київ-Товарний Олександр ШЛИЧКОВ розповів, що тільки особовим складом стрілецької команди зазначеної станції впродовж січня 2009 р. проведено одинадцять роз’яснювальних лекцій в учбових закладах Києва та Київської області. Такі уроки відбулися в середніх школах Києва, Українки, Мотовилівки, станцій Білки, Трипілля-Дніпровське тощо.

    З учнями 6-11 класів загальної середньої школи №163 м. Києва додатково проведено співбесіди та надано практичні рекомендації щодо дій працівників та учнів під час терористичних проявів, їх попередження, організації допомоги потерпілим та надання інформації.

    Геннадій СЕРГЕЄВ

    За травмування робітника відповість його керманич

    Нещодавно головний інженер - перший заступник начальника залізниці Володимир

    ТЯГУЛЬСЬКИЙ провів підсумкову за 2008 р. селекторну нараду зі стану охорони праці. Володимир Григорович звернув увагу на те, що у минулому році на фінансування заходів з охорони праці направлено понад 37 млн. грн., що перевищує передбачені для цього, згідно із Законом України «Про охорону праці», 0,5% від суми реалізації продукції та наданих послуг. Проте очікуваного результату це не дало.

    Без випадків виробничого травматизму працювали лише служби воєнізованої охорони, матеріально-технічного забезпечення, Козятинська та Конотопська дирекції залізничних перевезень.

    На залізниці проводилася певна робота із забезпечення безпечних умов праці. Так протягом року відповідними фахівцями було проведено майже 18,5 тис. перевірок, виявлено 66 тис. порушень. Цифри ніби й вражають, але якби ці перевірки проводилися якісно, а щодо них вживались ефективні заходи, то й аналогічні порушення не повторювалися б від перевірки до перевірки.

    - Абсолютна більшість нещасних випадків відбулася внаслідок особистої необережності потерпілих, через невиконання ними інструкцій і технологічного процесу, - наголосив В. Тягульський. - Зазначу, що для усунення причин більшості випадків не було необхідності у залученні коштів. Вимагався лише жорсткий контроль з боку керівників підрозділів за виконанням підлеглими вимог інструкцій з охорони праці та підвищення якості навчання робітників безпечним методам роботи.

    Після детального аналізу всіх випадків виробничого травматизму було заслухано пояснення керівників Фастівської та Коростенської дистанцій колії, начальника станції Коростень.

    Підсумовуючи нараду, Володимир Тягульський наголосив, що нинішнього року буде значно посилено відповідальність керівників усіх рівнів за допущені випадки виробничого травматизму. Роботу цю необхідно вести щоденно, щогодини, а не періодично.

    Сергій ГУК

    Новий звіт і старі проблеми

    - Хоча кількість транспортних подій у порівнянні з попереднім роком дещо знизилась, проте стан безпеки руху залишається тривожним. І найбільше бентежить те, що суттєво збільшилась кількість серйозних інцидентів. Тому ситуація залишається незадовільною, - зазначив перший заступник начальника залізниці Віталій ЖУРАКІВСЬКИЙ, відкриваючи селекторну нараду щодо прискіпливого аналізу стану безпеки руху на Південно-Західній залізниці у 2008 р. Трохи статистики. Впродовж минулого року сталося 174 випадки транспортних подій, у тому числі дев’ять серйозних інцидентів. Для порівняння: 2007-й приніс 181 транспортну подію, серед яких - одна аварія на роз’їзді Росава та чотири серйозних інциденти. Найбільша кількість випадків 63 - у локомотивній службі, 33 - у вагонній. Вони стали можливими через незадовільну організацію ремонтів і, як наслідок, ненадійну роботу персоналу, який управляє рухомим складом. Особливу тривогу викликає той факт, що більше ніж удвічі зросло число серйозних інцидентів. Із загального числа транспортних подій до збитків призвели 34, їхня сума склала 244 тис. грн., з яких відшкодовано 186 тис. (76%).

    - Хоча у складених галузевих планах, заходах та програмах щодо безпеки руху в минулому році нестачі не було, проте їхнє невиконання й призвело до такого тривожного стану. Що слід робити, аби виправити ситуацію, розбиратиметься спеціальна комісія, - зазначив Віталій Олександрович.

    Докладний аналіз стану безпеки руху зробив заступник начальника залізниці - головний ревізор з безпеки руху Костянтин АЗАРЕНКО.

    Статистичний аналіз свідчить, що найбільшу кількість транспортних подій допущено у локомотивному, колійному та вагонному господарствах. Дев’ять серйозних інцидентів «розподілили» між собою: колійні підприємства - чотири; служби перевезень, вагонна, електропостачання, пасажирська, сигналізації та зв’язку - по одному.

    На жаль, ситуація залишається напруженою. Рік лише розпочався, а локомотивна служба вже «порадувала» залізницю новорічними «подарунками» у вигляді двох транспортних подій. Чому дивуватися? Адже у цьому господарстві непоодинокі випадки порушень технології ремонтів, незадовільного приймання рухомого складу з деповського ремонту. Це яскраво ілюструє хоча б той факт, що у 2008 р. зафіксовано 25 випадків пошкоджень маятникових болтів, тарілок і пружин. Можна засвідчити, що службою локомотивного господарства незадовільно проводиться профілактична робота, ігноруються селекторні наради щодо проведення Днів безпеки, не достатньо аналізуються допущені транспортні події. Хочеться запитати у керівників служби: чи припустимо те, що 40 тепловозів ЧМЕ3 на залізниці експлуатуються з перепробігом по ПР-3? І чи бентежить їх той факт, що продовжують масово виходити з ладу струмоприймачі електровозів при незадовільних метеорологічних умовах через пошкодження вугільних вставок? Судячи з усього, не дуже.

    Бичем колійного господарства залишається незадовільна організація поточного утримання колії. Саме з цієї причини трапилося 70% усіх транспортних подій. Дуже високим залишається показник кілометрів колії з незадовільною комісійною оцін-кою. І що шокує - така оцінка повторюється два й більше місяців поспіль. А чим можна пояснити те, що після проведення комплексу робіт з модернізації колії фахівці колієвимірювача дають дуже низьку оцінку? Наприклад, після роботи Коростенської ПМС-122 деякі відрізки колії на напрямку Київ - Тетерів отримали оцінку 700(?!) балів. Як мовиться, приїхали.

    Керівництво служби має негайно потурбуватися про організацію робіт з рубки дерев, аби унеможливити їхнє падіння на контактну мережу, а також очистити просіки з метою недопущення падіння гілок на лінії автоблокування.

    У господарстві перевезень ледь не звичним явищем стали порушення регламенту переговорів під час приймання, відправлення, пропуску поїздів, при виконанні маневрової роботи і, особливо, під час закріплення вагонів та зберігання гальмових башмаків.

    Не може не хвилювати низький рівень знань працівників щодо порядку дій під час виникнення нестандартних ситуацій, а також порушення нормальної роботи пристроїв СЦБ.

    На багатьох під’їзних коліях гальмові башмаки зберігаються в неустановлених для цього місцях, а в окремих випадках взагалі розкидані вздовж колій у зонах, де проводяться вантажні операції.

    Увесь цей безлад відбувається на очах ревізорів руху при потуранні начальників відділів перевезень дирекцій, а також керівництва служби, наголошує Костянтин Азаренко.

    У господарстві електропостачання стався серйозний інцидент у Київській дистанції - проїзд заборонного сигналу машиністом мотриси на ст. Вишневе. Проте керівники служби і дистанції усунулись від виконання заходів щодо недопущення подібних випадків.

    Керівництву служби треба подбати про облаштування самохідного рухомого складу пристроями АЛСН, про проходження машиністами медичних оглядів, про вирубку дерев, адже їх падіння на проводи автоблокування призвело до чотирьох транспортних подій.

    Багато претензій є й до служби сигналізації та зв’язку. Можна сказати, що всю залізницю сколихнув волаючий випадок, що стався на ст. Біличі. Під час проведення профілактичних робіт електромеханік СЦБ допустив серйозну помилку, через яку контроль над стрілками колій головного ходу виявився хибним.

    Непоодинокі випадки втручання сторонніх осіб у роботу пристроїв автоматики свідчать про те, що й тут втрачено контроль.

    Керівникам вагонної служби необхідно підвищити контроль за дотриманням технології деповського ремонту вагонів. На жаль, схід піввагона в поїзді на перегоні Миропіль - Печанівка не став уроком для керівників вагонної служби і вагонного депо Козятин зокрема. Цей випадок трапився з вини вагонного депо Полтава, але представники служби не брали участі в його розслідуванні. Звичайне нехлюйство? Чи службове невігластво? Схід стався через спрацювання деталей в клиноресорному комплекті першого візка, які не змогли забезпечити надійне гасіння вертикальних і поперечних коливань. Вагонне депо Козятин було зобов’язано розробити заходи з профілактики подібних випадків, проте перевірка показала, що вони не виконуються.

    Причина зростання транспортних подій у пасажирському господарстві теж пов’язана з незадовільною якістю планових видів ремонту і технічного обслуговування в пасажирських депо Київ-Пасажирський і Бахмач, а також вагонних дільницях.

    Вагонне депо Київ-Пасажирський і Київська вагонна дільниця незадовільно підготувалися до зимових перевезень. Про це свідчить вимушене відчіплення на ст. Чоп причіпного вагона у поїзді міждержавного сполучення Москва - Будапешт. Причиною цієї ситуації стало коротке замикання у високовольтній розетці через наявність у ній конденсату. Раніше уже траплялися подібні відчеплення, чи про це не забули керівники служби?

    У комерційній службі помітно збільшились випадки затримки вагонів з причини їхнього понаднормового завантаження. З порушеннями технічних умов навантаження станціями залізниці було прийнято понад 100 вагонів, причому на пунктах комерційного огляду залізниці було виявлено лише 11 вагонів, решту було пропущено на інші залізниці без перешкод.

    Перелік негативних ситуацій, на жаль, продовжується. На станціях залізниці сталося дев’ять аварійних «надзвичайок» при перевезенні небезпечних вантажів. Причиною в семи випадках стала технічна несправність котлів цистерн.

    Впродовж минулого року зареєстровано 12 дорожньо-транспортних пригод, у тому числі чотири - з вини автоводіїв, які працюють на підприємствах залізниці.

    Відсутність системного підходу до планування та проведення технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, а також недостатність коштів на придбання запасних частин призводять до неякісної підготовки транспорту для роботи на лінії. З цієї причини було повернуто до гаража майже дві сотні автівок.

    Наостанок керівники служб і структурних підрозділів, на яких склалася найбільш неблагополучна ситуація з безпеки руху, надали пояснення і звітували щодо прийнятих профілактичних заходів.

    Анатолій РОМАНОВ

    Пошук продовжується

    Влітку минулого року Конотопський держлісгосп урочисто відкрив на станції Вирівка Конотопської дирекції майданчик для навантаження деревини. Подія набула обласного масштабу й проходила за участю керівників області та району. Увага до однієї колії з двома козловими кранами зрозуміла - регіон має ліси, а частка обласного бюджету поповнюється лісозаготівельними господарствами.

    Де ти, вантаже?

    Тільки оптимізм літніх днів розвіяли осінні вітри - у жовтні держлісгоспи стали згортати роботу. Лісоруби пішли у відпустки за власний рахунок, а відправка залізницею упала до мінімуму. Як довго це триватиме, спрогнозувати складно. У заходах Сумської ОДА щодо мінімізації наслідків світової фінансово-економічної кризи, приміром, передбачено поглиблену переробку деревини, і вантажі зі станцій мають піти.

    Сумська й Чернігівська - області аграрні. У залізничних перевезеннях Конотопської дирекції деревина, зерно, картопля, буряки щороку займали чільне місце. Навіть у найбільш скрутні для залізниці дев’яності на станціях вантажилися вагони із сільгосппродукцією. Але у 2008 р. різко впала відправка буряків на цукрові заводи. Агропідприємства їх просто не сіяли. Картопля, на яку розраховували станції Чернігівщини, довго не знаходила споживача. Із зерном - подібна ситуація. Його багато, та мало попиту й низька ціна. Восени траплялося, що виробники залишали на полях незібрану кукурудзу. Бо збирати - це збитки. Гроші від продажу не перекривали попередні затрати і кошти на збирання врожаю.

    Але зерно станції дирекції відправляють. Путивль серед них - найбільше. Начальник станції Надія КУЦАН інформує, що у жовтні було 200 вагонів, у листопаді - 85, у грудні - 96. У першій половині січня, коли вся Україна святкувала Новий рік та Різдво, навантажено 28 вагонів. Робота не завмирала.

    - Та й сьогодні, - продовжує Надія Талимонівна, - елеватор уже навантажив десять вагонів. На вечір подамо ще шість…

    Надія на майбутній врожай

    Буринський елеватор ДАК «Хліб України» сусідить зі станцією, підпираючи небо високою спорудою сховища - десь так поверхів на дев’ять житлового будинку. Подвір’я підприємства майже безлюдне, але свіжий сніг уже притрушений жовтим пилом і половою. Елеватор працює.

    Дорогою начальник станції розповідає, що на елеваторі є п’ять точок навантаження. На одній, наприклад, вантажать пшеницю, на іншій - сою, на третій - соняшник. Є свій тепловоз, ваги. Надія Куцан говорить, що роботу тут налагоджено добре і проблем із клієнтом немає. «Співпрацювати із таким клієнтом, - підсумовує вона, - одне задоволення».

    Такої ж позитивної думки про партнерство із залізницею й директор елеватора Олександр НЕПОЧАТОВ. «Претензії? - перепитує керівник. - А які можуть бути претензії, коли є зерно і є вагони?! Вантажити треба». Олександр Миколайович говорить, що у планах елеватора - до травня відправити з Путивля близько 600 вагонів зерна.

    Ця розмова відбувалася січневого дня. Святковий настрій ще не розвіявся. Директор і головний інженер елеватора Юрій КУЧЕРЕНКО вітають начальника станції з Новим роком за старим стилем, бажають щастя, здоров’я, радості!

    - А що побажали б ви усій залізниці? - запитую Олександра Непочатова.

    - Успіхів, звичайно, - відповідає він. - І стабільності.

    Що ж, успіх і стабільність не завадять. Станція Путивль, приміром, у 2008 р. від вантажних перевезень дала доходу 9,5 млн. грн., від пасажирських - 3,5 млн. Непоганий результат. Якби ще так і в поточному році. Але, на жаль, клієнтів брати немає звідки. Тут зупинився цукровий завод, ходять чутки про закриття нафтобази, не кращі часи переживає завод сухого знежиреного молока, в умовах кризи зменшуватимуться обсяги ремонту автодоріг. Металобрухт? В аграрному районі він не створить погоди - на велику відправку розраховувати не доводиться. Залишається елеватор та надія, що врожай, дасть Бог, буде щедрим.

    На інших станціях додаткові резерви мають підключитися найближчими місяцями. За словами працівників комерційного відділу Конотопської дирекції, питання залучення нових клієнтів обговорювалося на нарадах, начальники станцій провели зустрічі з вантажовідправниками своїх регіонів, переконують їх переходити з автомобільних перевезень на залізничні. Так, у Конотопі виробник залізобетонних конструкцій, спершу налаштований на автотранспорт, уже планує відправляти зі станції щомісяця 10-15 вагонів своєї продукції. У Шостці відновлює відправку огарків одне з найкрупніших хімічних підприємств.

    Але тривога за дні грядущі залишається. Нові клієнти не дотягнуть до рівня навантаження, які давав Баницький кар’єр кварцитів чи держлісгоспи. Тому пошук клієнтів у дирекції продовжується.

    Микола ПАЦАК

    Трагедію можна було попередити

    Грудневим вечором на ст. Попільня через наїзд маневрового складу отримав травму з ампутацією обох ніг монтер колії Фастівської дистанції колії К.

    Як стався цей нещасний випадок?

    Ретельне службове розслідування та аналіз обставин дозволили в усій послідовності відновити події, що йому передували.

    Того дня о 17.55 до Фастівської дистанції колії надійшов наказ заступника начальника Південно-Західної залізниці - начальника Козятинської дирекції В. Головка щодо організації снігоборотьби на станціях дирекції. Наказ було доведено до начальника другої дільниці А. Гундера, який сповістив про нього шляхових майстрів, у тому числі й майстра п’ятого околотку на ст. Попільня О. Пилявця. Останній, у свою чергу, для виконання робіт з очищення стрілочних переводів від снігу на ст. Попільня призначив двох монтерів. Старшим групи було призначено монтера 5 розряду К. Проте майстер не зробив про це запис у журналі огляду колій, стрілочних переводів, пристроїв СЦБ, зв’язку і контактної мережі, чим порушив вимоги Інструкції з охорони праці під час утримання централізованих стрілочних переводів.

    Чергуйте, пані Саприкіна!

    Чергова по ст. Попільня А. Саприкіна, готуючи маневровий маршрут, виявила незадовільну роботу стрілочного переводу №32. Але, незважаючи на це, маршрут був приготовлений, маневри проведені, і по стрілочному переводу №32 о 22.08 було відправлено поїзд №5204.

    Після відправлення поїзда монтерів колії було повідомлено про незадовільну роботу стрілочного переводу №32.

    Монтери колії, взявши необхідні інструменти з бригадного приміщення, прийшли до стрілочного переводу №32 і відразу приступили до роботи.

    А от тепер, як кажуть, безпосередньо до людської трагедії. Старший групи К., в порушення вимог Примірної інструкції з охорони праці для працівників колійного господарства Укрзалізниці та Інструкції з охорони праці під час утримання централізованих стрілочних переводів, не повідомив про початок робіт чергового по станції. Крім того, в порушення тієї ж Примірної інструкції з охорони праці, він, як старший групи з двох монтерів, не потурбувався, аби один із них спостерігав за наближенням поїздів з одного напрямку, а інший - з протилежного. Необхідно зазначити, що К. - дипломований спеціаліст-колійник, свого часу працював шляховим майстром та бригадиром колії і як людина з досвідом роботи в небезпечних умовах повинен був показувати правильний приклад для молодих працівників. Але на практиці сталося навпаки, за що К. так поплатився.

    Чергова по станції А. Саприкіна після інформування колійників про збої у роботі стрілочного переводу не попередила локомотивну бригаду та складача поїздів про особливу пильність під час пересування в районі, де мали виконувати роботи. Для перестановки двох вагонів вона приготувала маневровий маршрут, до складу якого входив стрілочний перевід №32, і повідомила про це складача поїздів

    А. Бойченка та локомотивну бригаду.

    Маневри виконувалися вагонами вперед. Складач поїздів А. Бойченко перебував на спеціальній підніжці з правого боку в хвості першого вагона. Ось і порушення вимог Інструкції складача поїздів і його помічника. Адже він невірно вибрав місце перебування на маневровому рухомому складі, звідки б забезпечувалась найкраща видимість сигналів, відсутність перешкод і людей на колії. Як результат, він несвоєчасно побачив, що на стрілочному переводі №32 працюють два монтери колії.

    У цей час о 22.14 по другій головній колії ст. Попільня проходив вантажний поїзд, через шум якого монтери колії не почули оголошень чергової по станції та сигналу маневрового локомотива.

    Напарник К., побачивши в безпосередній близькості від себе вагони, що наближалися, крикнув йому про небезпеку та сам відбіг на безпечну відстань. Проте К. не встиг вийти з небезпечної зони… Через що отримав, мовою протоколу, травматичну ампутацію обох ніг.

    На оперативній нараді при заступникові начальника залізниці Михайлові Січному, за участю причетних осіб, докладно розглянуто цей нещасний випадок й встановлено, що колійний майстер О. Пилявець неповністю виконав свої посадові обов’язки, неякісно провів цільовий інструктаж з монтерами колії, а також не зробив запис про службове призначення на станцію монтерів колії для очищення стрілочних переводів від снігу в журналі огляду колій, стрілочних переводів, пристроїв СЦБ, зв’язку і контактної мережі.

    Гуляй, губерніє…

    Далі - ланцюжок негативних справ продовжують керівники підрозділу. Начальник дільниці колії А. Гундер недостатньо контролював виконання посадових обов’язків бригадирами колії та шляховими майстрами стосовно забезпечення трудової та технологічної дисциплін на околотках та в бригадах.

    Начальник сектору охорони праці дистанції О. Яременко знизила рівень профілактичної роботи щодо унеможливлення нещасних випадків на виробництві, послабила контроль за дотриманням посадовими особами нормативів профілактичної роботи та працівниками вимог нормативних актів з охорони праці.

    Керівники Фастівської дистанції колії разом із начальником ст. Попільня П. Курком не забезпечили розробку та виконання місцевої інструкції з охорони праці при утриманні централізованих стрілочних переводів.

    Головний інженер Фастівської дистанції колії В. Рудь недостатньо контролював виконання технології робіт, не забезпечив належного стану трудової дисципліни та дотримання вимог нормативних актів з охорони праці на дільницях.

    Керівництвом та спеціалістами служби колії в трудових колективах недостатньо проводиться робота з профілактики виробничого травматизму. Число травмованих у господарстві колії у 2008 р. становило 40% від загального числа травмованих на залізниці.

    Головний інженер галузевої служби колії Д. Копера недостатньо контролював роботу керівників та головних інженерів структурних підрозділів у сфері забезпечення працівниками вимог нормативних актів з охорони праці.

    Начальник сектору охорони праці галузевої служби колії В. Пояс відсторонився від контролю за роботою керівників і працівників підрозділу в питаннях забезпечення безпечних умов праці. Як говорив класик, гуляй, губерніє... Про виконання вимог нормативних актів з охорони праці нікому дбати.

    Машиніст маневрового тепловоза локомотивного депо Козятин В. Жмуцький та помічник машиніста Е. Жук неуважно стежили за перебуванням людей на колії, після наїзду на монтера колії несвоєчасно повідомили про це керівників локомотивного депо.

    Інструкція? Інструктаж!

    На підставі цих фактів та з метою запобігання травматичним випадкам на виробництві учасники наради постановили: з обставинами та причинами травмування монтера Фастівської колії К.

    ознайомити всіх працівників служби колії. З причетними провести позаплановий інструктаж.

    На технічних заняттях повторно вивчити пункт Примірної інструкції з охорони праці для працівників колійного господарства Укрзалізниці, на практиці показувати правильні прийоми виконання робіт з метою недопущення травматичних випадків.

    Своєчасним є й наступний пункт постанови, а саме: у трудових колективах з обов’язковим залученням профспілок на зборах працівників обговорити питання забезпечення безаварійної роботи, підвищення ролі оперативного контролю за станом охорони праці.

    Слід не допускати до виконання робіт на коліях працівників без спецодягу, спецвзуття, засобів індивідуального захисту. Встановити суворий контроль за своєчасним та якісним проведенням всіх видів інструктажів.

    За грубе порушення трудової дисципліни, за зниження рівня профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві причетних посадових осіб притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Як мовлять, по справах і честь.

    Анатолій РОМАНОВ

    Камертони людяності

    Скільки я пам’ятаю Зою, вона завжди випромінювала світло доброти, усміхнено вдивляючись в оточуючий її світ. У нелегкі хвилини життя на її обличчі з’являлася гірка посмішка, в успішні хвилини - жартівлива або іронічно-переможна. Буваючи в гостях у Юрія Борисовича Богдашевського та його дружини Зої, відчував, що їй увесь час доводиться робити над собою певні зусилля, щоб радісно не розсміятися. І природа цієї усміхненості, я думаю, була не в розумінні того, що усмішка на її вродливому обличчі робить її ще більш чарівливою, ні. Ця усміхненість - віддзеркалення її доброї, мудрої, вдячної душі: «Ну так, - якось сміючись, розповідала вона, - мій чоловік витяг мене з ями…» І так багато підтексту було у тому, що вона говорила. І жартівливий зблиск в очах, тому, що комусь це може здатися смішним, і радість того, що це трапилось в її житті, тому, що принесло багато іншої радості, і від того, що в неї є, нарешті, сім’я з улюбленим чоловіком - талановитою людиною, і захоплення від спілкування з непересічними особистостями, а часом - і визначними діячами української культури. Останні бували в їхній оселі. В її словах відчувалось задоволення від творчої насолоди від роботи на українському радіо, де вона була чи не найкращою ведучою у музичній редакції. Очевидно, радість приносив і дім зі зразковою чистотою і затишком, і смачний стіл у колі яскравих, дотепних, талановитих друзів її чоловіка під час його та її днів народження.

    Юрій Борисович щоразу, коли зустрічав гостей у передпокої вже нової квартири, нахилявся, діставав капці, кажучи: «Зоя нещодавно прибирала, так що вибач, старий», - і кидав їх перед прибулим на підлогу. Гість роззувався, пірнав у капці і йшов за хазяїном до кімнати. А щодо «витяг з ями», то так воно і було: Зоя Коробова сиділа в оркестровій ямі Рівненського обласного драматичного театру, грала на скрипочці, коли на прем’єру приїхав з Києва відомий і шанований у театральних колах критик, а також редактор журналу «Український театр» Юрій Богдашевський. Вони познайомились. Після першої ж розмови з молодою скрипачкою з оркестру театру він відчув неординарність її особистості, щирість та чистоту. Після того знайомства Юрій Борисович намагався при першій же нагоді не проминути той театр. А невдовзі відвіз Зою у Васильків, познайомити її зі своєю тіткою - єдиною рідною людиною, яка залишилася в нього. А Зоя повезла його знайомити зі своїми близькими. Потім було весілля.

    Я пам’ятаю, що довгі роки Зоя і Юра жили на столичній вулиці Ромена Роллана в однокімнатній квартирі, в передпокої якої стояли стелажі з книжками уздовж усіх стін. Коли Зоя дивилась телевізор, Юра на кухні писав статті, редагував матеріали свого журналу. Тут же він приймав своїх друзів та приятелів. На дні народження Юри та Зої в цій маленькій квартирі збиралось дуже багато людей: театральні критики, співробітники журналів та міністерства культури, драматурги, режисери, актори. Тут панував блискучий гумор, чулися глибокі проблемні розмови, а також щиросердості. Всі ми, незважаючи на місце, яке займали в мистецтві, були рівні: нас об’єднувало одне - ми були друзями або приятелями Богдашевського. А ось хазяйкою цих вечорів, а точніше, їх королевою, була Зоя. Вона з такою гідністю і таким витонченим гумором, з радістю, яка переповнювала її, з чарівністю і сердечністю поводилася на подібних вечорах, що ми, друзі Юрка, були щасливі: в його житті з’явився такий скарб!

    Пізніше, коли я час від часу бував у Богдашевського, то бачив, що й у буденних умовах вона виявляється такою ж. Я ніколи не бачив обличчя Зої, спотвореного злістю чи ще якимись негативними емоціями. Іноді перебільшена вимогливість чоловіка чи різке слово, напевне, робили їй боляче. Але ніколи я не бачив нічого подібного у відповідь, а тільки намагання легким жартом локалізувати напругу, знайти порозуміння. Я помічав, як багато вона робить для того, щоб син Юрія Борисовича від попереднього шлюбу, Павло, почувався у домі батька і його нової дружини комфортно, як у найрідніших людей. Коли моя старша донька навчалася у Горлівському педагогічному інституті, я бідкався у розмові із Зоєю, як там моя Олена. Моя співрозмовниця заспокоювала мене. А навзаєм з радістю ділилася зі мною встановленням близьких душевних стосунків із Павлом. І як тільки я перевів доньку до Києва, то одразу ж пішли до Богдашевських, до тьоті Зої, показати їм мою вже київську студентку. І коли я розповідав Зої, мовляв, Олена робить щось не так, і я її відчитую, то Зоя казала мені: «Олег, вийди на вулицю, подивись навкруги, ти часто зустрічаєш таких гарних дівчаток, як твоя Олена? Може, хтось її вже цілував, на колінах перед нею стояв, а ти після цього її «жучиш». Вона не сприймає таких твоїх слів». На все життя в моїй пам’яті залишилася відверта і прониклива розповідь Зої про епізод з її дитинства. «Моя мама, - згадувала Зоя, - дуже захворіла. Щоб врятувати її, треба було поїхати на операцію до Москви. Під час операції їй видалили майже весь шлунок і вона схудла більш ніж на 20 кілограмів. Коли мама повернулася до рідного міста, я зустрічала її на вокзалі, знайшла її вагон, з нього виходять люди, отже вийшли усі, а мами немає. Я стривожено оглядаюсь і раптом чую: «Зою!» Я вдивляюся в незнайому мені жінку, яка чомусь манить мене рукою. Перелякано наближаюся до неї. «Зоєчко!» - повторює вона, спостерігаючи за моєю розгубленістю, - тільки по голосу я впізнаю свою маму. Я кинулася до неї, обняла її, тулячись до неї і голосячи на весь вокзал. Мама після цього, слава Богу, прожила ще двадцять років. А я пам’ятаю, як у дитинстві, навчаючись у музичній школі, дуже старалася приносити додому гарні оцінки з усіх предметів. А особливо старалася навчатися грі на скрипці, щоб тішити маму гарною грою й гарними оцінками. Вона казала, що їй тоді стає краще. Господи, як я тоді старалася!»

    А ось ще один її дитячий спомин, якого вона не соромилась і розповідала. Та як можна соромитись своїх дитячих відчуттів і думок. «Коли мені було 11-12 років, я в нашому саду провалилася у старий льох і боляче вдарилась об дрючок. Біль - страшенний. Я якось допленталась до нашого будинку, біля якого гралися сусідські діти, і хтось із них, побачивши моє скривлене від болю обличчя, злостиво посміявся з мене, згадавши моє не зовсім православне походження. З того часу я зрозуміла, що кожну хвилину тебе можуть принизити, образити. Багато є хороших людей, але є й покидьки».

    У 1973 р. Зоя почала працювати на радіо. Ця робота була для неї цікавою, а коли почала вести музичну передачу «Ліра», то дізналася, напевно, що таке справжнє творче задоволення. Я гадаю, що їй дуже допоміг у творчому зростанні її чоловік. Він має хист від Бога - виховувати людей. Його обожнюють студенти, тримаються все життя його друзі. І можна собі тільки уявити, скільки він зробив для людини, яка була для нього найближчою у світі. Та й непересічні особистості, яких вона запрошувала на передачі, теж збагачували її. Я пам’ятаю, як вона розповідала про яскраве враження від особистості композитора Ігоря Шамо та від спілкування з ним у відкритому ефірі, як підтримувала його під час тяжкої хвороби, як близько до серця сприйняла його передчасну смерть. До речі, саме Зоя залишила в архівах українського радіо запис інтерв’ю з авторами улюбленої киянами пісні «Як тебе не любити, Києве мій» - Ігорем Шамо та Юрієм Луценком. Та головне - вона запропонувала українському радіо нову якість ведучої цієї передачі. Людина витончена, музикант за фахом, вона з підкресленою гідністю працювала у прямому ефірі. За її участю ця передача була у вищій мірі духовною, інтелігентною, навіть аристократичною. Отакі вони - камертони людяності від Зої Коробової. А я пригадав своє особисте сприйняття цієї передачі за не зовсім звичайних обставин. У 70-х роках тепер вже минулого століття, відпочиваючи у Миргороді, я наприкінці спекотного липневого дня опинився на місцевому базарі. Людей вже не було, скрізь валялися шматки паперу та іншого неприбраного сміття. І на весь цей безлюдний базар дужо лунав гучномовець. Я одразу впізнав… Зою, яку я звик бачити і чути у домі мого друга. Жінку, яка стримувала себе, щоб не розсміятись від радісних почуттів, які переповнювали її через вдячне сприйняття життя. Яка була безмежно, іноді до наївності, безпосередньою, яка з насолодою, дотепно й витончено жартувала, яка сердечно переймалася проблемами своїх друзів і знайомих. Зараз же я вслухався, як з гідністю вона веде передачу, які цікаві запитання ставить, висловлює змістовні глибокі судження та коментарі. І в усьому цьому - жодного намагання сподобатись слухачам, немає запопадливості до шановного гостя передачі. Пригадую, як неприродно жваво розмовляють часто інші ведучі, як заграють зі слухачами… Головне, що запам’яталося з того, як вела передачу Зоя, - це щира, піднесена захопленість чарівним світом музики. І я пошкодував з того, що на базарі нікого немає і ніхто не чує тут, у маленькому Миргороді, цієї передачі з великого, просякнутого культурою міста Києва. Музичної передачі, що гідна кращого, ніж те, що в цьому місті є. А веде передачу Зоя Коробова, моя знайома і дружина одного з найближчих моїх друзів. Це був особливо цікавий, плідний і щасливий період у житті Зої.

    Ось запис із мого щоденника від 16 лютого 1983 р.: «Учора зайшов до Богдашевського, Зоя була одна, найбільш страхітливе, що може трапитися з людиною, трапилося з нею. Зоя хотіла, щоб її оперували якомога швидше. Виявляється, цілий рік вона приховувала свій діагноз від знайомих, друзів, на роботі. Чому ж це трапляється з чутливими, зворушливими розумними людьми, а не з іншими? Плакала, вибачалася за це, та гумор навіть у цій ситуації не полишав її.

    «Рік тому я не пішла на операцію, - крізь сльози з посмішкою говорила вона, - щоб не понівечити своє розкішне тіло. Я сказала, коли питання постане так: життя або смерть - тоді я піду на операцію. А вчора мені пояснили, що питання зараз саме так і стоїть. Згадувала своїх близьких, які загинули з цієї ж причини, згадувала людську байдужість: коли я залишилася сама без батьків, ніхто не написав, ніхто не підтримав. Моя лікарка, - продовжувала розповідати мені Зоя, - вже встигла мене полюбити. І коли вона учора говорила про те, що має відбутися зі мною, то не змогла приховати сліз».

    «Я тебе оперувати не буду, - говорила вона мені, - з цього нічого путнього не вийде. Я вже якось оперувала близьку людину, більше не буду. Занадто багато хвилювань. Мій чоловік буде тебе оперувати. Одна хороша ознака - це швидкий її ріст. Тож будемо мати надію».

    Із запису у щоденнику через декілька днів. «Почув голос Павла - сина Юрія Борисовича: «З Зоєю усе гаразд». Перше відчуття - радість. Потім - а, можливо, це не так… і намагання зберегти лікарську таємницю, щоб якось їй жити?

    Нарешті Юра та Зоя одержали біля самісінького метро чудову двокімнатну квартиру, в якій вона була зразковою господинею. В цей час до неї прийшло визнання не тільки радіослухачів, а й керівництва і колег: її часто ставили за приклад на планерках. Напевно, творча робота в цей період життя приносила їй особливе задоволення. В ці роки я став у родині Богдашевських офіційним постачальником запрошень у директорську ложу на вистави нашого театру для знайомих лікарів та друзів Зої. Гумор, як і раніше, не полишав її. Одного разу, у вузькому колі друзів за столом своєї вишуканої чепурної кухні, вона, сміючись, розповідала:

    - Якось я проходила вечірньої пори повз Будинок актора, вирішила заглянути на хвильку, мовляв, подивлюсь, що там робиться. Зайшла навшпиньках до зали, а там якийсь дивакуватий чоловічок зі сцени читає Достоєвського, Чехова, Шукшина, мені треба було йти далі, а я не змогла. Щось таке заворожуюче було у цьому виконанні. Так і просиділа до кінця. Тим виконавцем був… наш Олег.

    Друзі теж висвітлюють особистість людини. У Зої була найближча її подруга, ще з юності, коли вони разом жили у невеличкому місті, - Людочка Білоус, яку я завжди бачив з її чоловіком у домі Богдашевських. Людочка, невисока на зріст, дуже гарна, у вищій мірі наділена природою чарівливою жіночністю, але головне - душа. В очах її так і світиться чиста делікатна витонченість. У Зої іншої подруги й не могло бути. І взагалі, Зою любили і були віддані їй подруги. Це і лікар-хірург, і режисер її передачі - Лариса Потапенко...

    У 1998 р. у моєму домі зібралися колишні випускники Київського театрального інституту, з тих, хто жив у Києві, наші однокурсники, а також Юра Богдашевський з дружиною Зоєчкою. Ми завжди збирались, коли проїздом до своєї рідної Калинівки зупинявся у Києві актор Театру Акімова у Петербурзі, заслужений артист Росії Валерій Никитенко. А для нас просто Валєрочка, наш улюблений однокурсник, людина рідкісного гумору та чарівливості. Мій приятель зняв на відео більшу частину того чудового вечора. А запис, на добру згадку про Київ, про нашу юність подарував я Валєрі Нікітенку (фільми «Снігова королева», «Шапка Мономаха», «Виклик-2»). А коли Зоєчки не стало, попросив Валєру, щоб передав мені копію того запису. А одержавши її, відніс Юрі. Я не знаю, чи правильно вчинив, бо як той запис живої Зої озветься у душі Юри? Чи ще більшим болем через її втрату, чи, може, полегшенням - хоч таким чином Зоя зможе бути присутньою в його житті - не знаю. Та нещодавно я переглядав той запис. Розшифрував те, що говорила Зоя, і подумав - це могло бути доречним у статті про неї, бо ще раз нагадає про її гумор, її чарівливість, її зворушливість. Одним словом, живу Зою.

    …Під час таких наших зустрічей ми, як правило, згадуємо якісь кумедні ситуації з нашої студентської юності, згадуємо наших викладачів, як складається життя в наших однокурсників. І, звичайно, гомонимо про те, хто що встиг зробити. Чим хто живе зараз. Зоя побачила у цьому елемент самореклами, пародію на звітні доповіді колишніх партійних з’їздів, бо, майже з обуренням, почала:

    - Ні, я більше не можу. Я розумію, що я в цій компанії - гарнір. Я сиджу весь час і вже не можу мовчати.

    - Ну який же ти гарнір, Зоєчко?

    - Гарнір, я повинна сказати, а то я забуду.

    - Зоїнько, ми тебе з радістю слухаємо.

    - Нещодавно мені подзвонив, не знімайте мене, я не «фотогігієнічна», подзвонив, є такий український поет Михайло Ткач. Він мені сказав: «Зоя, Ви знаєте, що ми організовуємо Буковинське земляцтво (тоді така мода пішла - організовувати у Києві Чернігівське земляцтво, Хмельницьке земляцтво тощо), а Ви могли б подумати, де сказати, що організовується наше Буковинське земляцтво».

    - Я кажу добре, я подумаю, де сказати.

    Зателефонувала нашому віце-президенту, сказала, так, мовляв, і так… загалом, ця інформація пройшла в ефір. Я розумію, мене запросили в це земляцтво тому, що я - представник мас-медіа і мною можна якось скористатися. Так от зібралися вони в УРЕ (видавництво «Українська радянська енциклопедія»), тому що директор УРЕ з Буковини. І ось вони стали розповідати, хто є хто. Почали підводитись і розказувати: «Ось я - директор такого підприємства чи заводу». Той - доктор наук, цей - професор, той - кандидат. Всі - буковинці, всі гідні люди. А поруч зі мною сидить Марія Миколайчук і якась жінка, вже похилого віку, якось так вийшло, що Марічка сказала, що вона заслужена артистка України Марія Миколайчук. Всі заговорили «Так, так, так…» Всі зраділи, що всі її знають. І встала та жінка похилого віку, і каже: «Ну, знаєте, тут все-таки добірне товариство зібралося, у всіх стільки нагород, стільки почесних регалій. У мене регалій немає, у мене єдина втіха - дочка, письменниця Софія Майданська. А про себе я можу сказати єдине, що я десять років просиділа в таборах. Всі сказали: «Так, так, так… це ще краще, ніж регалії!» Треба і мені вставати, я встаю і кажу: «Ви знаєте, в мене не те, що немає регалій, я навіть в таборах не сиділа, ну, вибачте, так сталося, але я з 1973 року працюю на радіо, і коли ще ніхто не думав про Буковинське земляцтво, я розповідала, що на Буковині найкращі таланти. І отож, я думаю, що маю право бути тут сьогодні». І всі сказали: «Так, так, так!»

    Так ось до чого я все це кажу. Я хочу виголосити тост. Коли минулого року, як зараз, наприкінці літа, під час візиту почесного мешканця Калинівки збиралися у заслуженого артиста України Бориса Харитонова, саме тоді ви, Нікітенки, Валєра і Свєточка, приїхали з Олегом за нами, а ми не змогли зустрітися по-справжньому і погомоніти (по усміхненому обличчю потекли сльози). Яка важка хвилина. Я хочу сказати, що моє найбільше досягнення цього року - що я сьогодні з вами, що я вас сьогодні бачу.

    Розчулені вигуки перекриває дружина Валєри Свєточка: «Молодець, Зоєчко, тому що тільки жінка може знайти у собі силу перебороти все, вижити і бути жінкою, прекрасною жінкою!»

    Ось вони - камертони людяності. Побільше б їх для кожного з нас…

    Олег КОМАРОВ

    Тестуванню бути, або Як одинадцятикласник помилився

    Як уже повідомляла наша редакція, у листопаді минулого року для організаторів цьогорічного проведення зовнішнього тестування випали непрості випробування. Під сумнів було поставлено проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) майбутніх абітурієнтів.

    Сідай, Нічко, двійка!

    Річ у тім, що за позовом до керівництва Міносвіти і Міністерства юстиції від одинадцятикласника однієї з одеських шкіл Олега Нічки Одеський окружний адміністративний суд призупинив дію одного з пунктів календарного плану проведення ЗНО. А це означало, що цьогорічні тести могли б і не відбутися. Проте, як зазначає прес-служба Міносвіти та науки України (МОН), 13 січня 2009 р. той же Одеський окружний адміністративний суд розглянув клопотання МОН та скасував заходи з призупинення підготовки до проведення тестування. Отже, готуйтеся, абітурієнти!

    Станом на 18 січня, до бази даних Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО) надійшли реєстраційні картки від майже 27 тисяч осіб, які виявили бажання взяти участь у зовнішньому незалежному оцінюванні. За оперативними даними фахівців УЦОЯО, електронну реєстрацію пройшли майже 50 тисяч осіб, які отримали реєстраційні картки і мають надсилати їх до регіональних центрів оцінювання якості освіти. Організатори ЗНО нагадують, що реєстрація вважається завершеною, якщо до регіонального центру надійшли дані електронної реєстрації та одна реєстраційна картка, яку надіслано особисто учасником тестування.

    Цьогоріч реєстрація триватиме до 3 березня. Після цієї дати продовжувати реєстрацію у Міністерстві освіти і науки не збираються.

    Як запевняє Ігор ЛІКАРЧУК, в Україні всього шестеро людей знають зміст тестових завдань ЗНО перед тим, як документи потраплять до друку. Хочеться вірити…

    Незабаром перевірятимуть і творчі здібності

    Чиновники з МОНу не сидять, склавши руки. Тут ухвалено рішення про створення творчої групи фахівців, яка займатиметься впровадженням тесту на здібність. Достеменно відомо, що наступної вступної кампанії ніхто абітурієнтів на здібності перевіряти не збирається: тести чиновники не встигнуть зробити.

    «Нагружать все больше нас стали почему-то…», - співала свого часу Примадонна. Тепер видається, тоді ситуація була під контролем… учнів та батьків. Проте сьогодні не про це. Що буде, коли впровадять тест здібностей? - ось, що цікавить. На думку директора УЦОЯО Ігоря Лікарчука, українське «сито» створюватимуть за американським аналогом - стандартизованим тестом, який було розроблено 1926 р. у зв’язку із ситуацією, що склалася після Першої світової війни. Тоді з фронту повернулося багато солдатів, які призабули шкільні знання, але освіти потребували. Понад 80 років тому рада ректорів найбільших університетів США розробила інструмент, який допомагав би визначити, наскільки успішно людина зможе навчатися у виші. Навіть якщо її знання не відповідають усталеним стандартам. Відтоді за результатами означеного тесту абітурієнтів зараховують до найпрестижніших університетів США. Тест охоплює математичну та лінгвістичну складові, які майбутній студент складає окремо. Важливими етапами у розвитку тестування стало запровадження автоматизованої обробки відповідей. Так званий людський фактор з боку педагогічного персоналу під час перевірки здібностей абітурієнтів не мав жодного впливу на результати.

    Ще раз наголошую, найближчими роками в Україні планують перевіряти лише знання. Творчі здібності - то також перевірка. А саме: чи може, приміром, абітурієнт переключитися впродовж двох з половиною годин з математики на літературу, з літератури на правознавство, чи зуміє раціонально використати свій час?

    Як там не є, а про творчість варто задуматися. Проте знання сьогоднішнім одинадцятикласникам знадобляться вже найближчим часом. Тому покваптеся, випускники!

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05