РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 11 (25 березня 2010) 

  • Історія та сьогодення Південно-Західної (цифри і факти)

    (Продовження. Початок у №39 - 48 за 2009 р., №1 - 10 за 2010 р.)


    БУРЕМНІ РОКИ: ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА, РЕВОЛЮЦІЇ, ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

    Перша світова війна призупинила подальший розвиток Південно-Західних залізниць. Київ став найбільшим містом у тилу Південно-Західного фронту. Саме тут облаштувалися численні штаби та інтендантські служби. Відповідно різко зросли обсяги перевезень. За цих умов Київський залізничний вузол почав відчувати серйозні труднощі. Щоб їх хоча б частково усунути, розширили станції Дарниця, Пост-Волинський і Святошин. Збудували додаткові лінії на Лук’янівку, Печерськ і Поділ. Споруджувався і другий залізничний міст через Дніпро на Подолі. В основному будівництво завершили у 1918 році, але вже через два роки міст було підірвано частинами польської армії, яка відступала під натиском більшовицьких військ.

    27 лютого 1917 року в Російській імперії перемогла демократична революція. Самодержавство, яке панувало в Росії три століття, перестало існувати.

    Революційні події в Петрограді, колишній імперській столиці, знайшли потужний відгук в Україні, що вилився у національну революцію. Її передумовою стала Перша світова війна, яка принесла злидні та численні жертви народу України, економічну й політичну кризи.

    3 - 4 березня 1917 року в Києві було створено Українську Центральну Раду на чолі з професором М. Грушевським. 20 листопада 1917 року вона проголосила Українську Народну Республіку. 22 січня 1918 року Центральна Рада опублікувала свій знаменитий Четвертий універсал, в якому зазначалось, що віднині Українська Народна Республіка стала самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою.

    Відтак, усі залізниці в Україні стали власністю Республіки. До того часу ними фактично керувало МШС з Петрограда, хоча вплинути на них намагався і генеральний секретар транспорту в уряді УНР.

    У буремну революційну добу в складному становищі опинився залізничний транспорт України.

    Про революцію у Петрограді люди в багатьох регіонах Російської імперії довідалися саме від залізничників. Тимчасовий уряд Державної Думи призначив комісаром Міністерства шляхів сполучення О. Бубликова, який у ніч з 27 на 28 лютого 1917 року з ротою солдатів захопив будинок цього міністерства і одразу на місці телеграфом оповістив усю мережу залізниць про падіння царату та перехід влади до Тимчасового Комітету Держдуми.

    Телеграфісти-залізничники першими стали на бік революціонерів. Як згадує телеграфіст управління Південно-Західних залізниць Степанов, вони відразу навіть не повірили у це, ще раз переговорили з Петро-градом і лише тоді почали поширювати цю звістку. Водночас вони прийняли рішення не передавати ніяких повідомлень жандармським і поліцейським управлінням. Залізничники з радістю сприйняли звістку про падіння царського режиму.

    Розкидані на величезній території, роз’єднані по службах, залізничники прагнули до об’єднання, щоб спільними зусиллями захищати свої економічні та правові інтереси. Тож, не чекаючи дозволу з боку верховної влади, повсюди на залізницях почали організовувати професійні спілки. В усіх управліннях залізниць України було створено комітети службовців, котрі взяли на себе роль організаторів осередків профспілки на лініях. 12 березня було створено Центральний Виконавчий Комітет в управлінні Південно-Західних залізниць.

    Ці магістралі перебували на особливому стані, адже вони були при-фронтовими. Крім того, управління розташовувалося у Києві, де відбувалися всі основні політичні події в Україні.

    5 - 7 квітня 1917 року в Києві проходив національний конгрес, на якому було розширено склад Української Центральної Ради та обрано її виконавчий комітет - Малу Раду. У ті ж дні проходив 1-й установчий з’їзд працівників Південно-Західних залізниць. У ньому узяли участь 186 делегатів від 65 тис. робітників та службовців, були присутні численні делегації від партій соціалістичного спрямування. З’їзд вітав начальник залізниці Г.М. Кириллович.

    Після бурхливих виступів делегатів і гостей представницького зібрання було обрано Центральний Виконавчий Комітет, президію і голову ЦВК В. Градова-Матвеєва, а також делегатів для участі в роботі Всеросійської залізничної конференції. Учасники зібрання надіслали вітання Українській Центральній Раді і прийняли звернення до залізничників, де зазначалось: «…Тільки за соціалістичного ладу не буде ні слуг, ні панів, ні багатіїв, ні бідних. Тому що вся земля, усі фабрики, заводи і залізниці стануть загальною власністю всіх працюючих, що зіллються в одну братерську сім’ю вільних людей».

    22 квітня 1917 року закінчила роботу Всеросійська залізнична конференція. А вже через місяць потому міністр шляхів сполучення В. Некрасов видав циркуляр №6321, підготовлений разом з виконкомом залізничної конференції. Цей документ надавав профспілкам право найширшого контролю і спостереження за всіма галузями залізничного транспорту, регулював питання звільнення службовців для роботи у комітетах усіх рівнів, дозволив користуватися телефонами і телеграфами, безкоштовним проїздом тощо. Це був по суті прототип першої в історії залізничного транспорту галузевої угоди.

    Одночасно із загально-російською на залізницях України розпочалася організація національних профспілкових структур. Зокрема, було створено курені, залізничні громади, українські фракції на дорожніх, регіональних з’їздах і в усіх профспілкових органах. Ці національні об’єднання залізничників на перших порах активно пропагували серед населення ідею створення автономної України у складі Російської Федеративної Демократичної республіки.

    Події розвивалися надзвичайно швидко. 23 серпня 1917 року в Москві на засіданні Установчого з’їзду представників залізниць було обрано Центральний Виконавчий Комітет Всеросійської залізничної спілки - ВІКЖЕЛЬ, а також його Виконавчий комітет. За декілька днів він показав спроможність контролювати ситуацію на залізницях. Своїми закликами до залізничників він зупинив перевезення військ генерала Корнілова до Петрограда.

    Під час Жовтневого перевороту, здійсненого більшовиками 25 жовтня 1917 року в Петрограді, ВІКЖЕЛЬ зайняв нейтральну позицію. Однак цей нейтралітет мало торкнувся свідомості ворогуючих сторін, бо вже 28 і 29 жовтня розпочалися бої у Москві між прихильниками більшовиків та їхніми опонентами. В Україні теж була напружена ситуація. Центральна Рада не визнала більшовицьке повстання в Петрограді і 26 жовтня сформувала крайовий Комітет охорони революції, в якому зосередилась уся військова і адміністративна влада.

    Тимчасова Рада залізниць України у ці жовтневі дні створила свій Тимчасовий Революційний Комітет залізниць України на чолі з комісаром Вадимом Єщенком.

    На Південних залізницях, де в керівних органах було багато прихильників більшовиків, підтримали повстання у Петрограді, хоча водночас позитивно сприйняли також нейтральну позицію ВІКЖЕЛЯ. А в цей час в російській столиці велися драматичні перемовини ВІКЖЕЛЯ з новим урядом, який очолював В. Ленін.

    Сторони не дійшли згоди через обопільне небажання поступитися принциповими положеннями, що лежали в основі їхнього бачення перспектив розвитку країни.

    Після того, як 20 листопада 1917 року Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголосила Українську Народну Республіку (УНР), яка мала перебувати у федеральних відносинах з Росією, вся влада в ново-створеній державі повинна була належати Центральній Раді та її виконавчому органу - Генеральному секретаріатові, а на місцях - думам і земствам. Генеральним секретарем залізниць було призначено В. Єщенка. Юридично залізниці України мали би бути йому підпорядковані, проте адміністрація магістралей фактично саботувала роботу, підтримуючи страйкуючих службовців міністерства в Петрограді і дослуховуючись вказівок з російської столиці.

    Ситуація склалася критична. Грошей у Центральній Раді для оплати праці залізничників не було. Через мізерну кількість палива для паровозів було паралізовано рух. Крім того, позначилися наслідки бойових дій на фронтах Першої світової війни. Єщенко у відчаї в телеграмах голодним залізничникам писав: «Жахи голоду насунулися. Кількість випадків голодної смерті в армії і серед населення зростає з неймовірною швидкістю. Транспорт швидко руйнується». Він закликав усіх робітників «на подвиг жертви для порятунку країни і свободи, пришвидшити ремонт паровозів, вагонів, пришвидшити їх обіг наскільки це можливо за рахунок сили і свого здоров’я». Відозва закінчувалася словами: «Товариші залізничники, допоможіть врятувати країну! Прошу вивісити цю телеграму у всіх кімнатах чергового, конторах, паровозних кондукторських бригад і скрізь на значних місцях».

    Заклики транспортного керманича не дали результатів, не змінилася ситуація і після того, як Центральна Рада дала дозвіл начальникам залізниць реквізувати деякі вантажі (паливо, свічки, дошки тощо).

    Не знаходячи виходу з ситуації, що склалася, Єщенко подав у відставку…

    В обстановці хаосу, голоду і безгрошів’я профспілки прагнули взяти на себе функції революційного управління залізницями. Наприкінці 1917 року на більшості залізниць стали організовуватися Ради залізничних комісарів, які стали об’єднувати дії профспілок і впроваджувати їхню волю, у більшості випадків контролювати дії керівництва залізниць. Практично в усіх Головних Комітетах залізниць більшовики зайняли провідні позиції.

    9 січня 1918 року УНР було проголошено незалежною державою, а Генеральний секретаріат перетворено на Раду народних міністрів. Але невдовзі під сильним натиском військ більшовиків Центральна Рада й уряд змушені були спішно залишити Київ і переїхати до Житомира. В цей час делегація Центральної Ради у Бресті, яка вела мирні переговори, встигла до від’їзду уряду з Києва підписати мирну угоду з низкою центральноєвропейських країн.

    На підставі цієї угоди до кінця квітня 1918 року майже всю територію України було окуповано німецькими й австрійськими військами. Німці за угодою з УНР мали вивезти з України близько 1 млн. тонн зерна (сплачуючи його вартість), були зацікавлені у нормальній роботі залізниць і сприяли цьому, навіть виділили грошовий кредит для оплати праці залізничників.

    В уряді УНР народним міністром шляхів був Євген Сокович. Заступивши на нову посаду, він одразу взяв жорсткий курс на підтримання і контроль трудової та виконавчої дисципліни на залізничному транспорті, обмеження прав профспілки. Це викликало чергове загострення ситуації, зокрема і на Південно-Західних залізницях.

    Німецьке командування не приховувало свого невдоволення діяльністю українського уряду. Тож 29 квітня 1918 року підготовлений німцями з’їзд «хліборобів» у Києві здійснив державний переворот, унаслідок якого розпущено Центральну Раду, а гетьманом України був проголошений Павло Скоропадський. Новий керманич України звернувся до «свого» народу з грамотою, в якій зокрема йшлося: «Особлива увага звертатиметься на поліпшення правового становища і умов праці залізничників, які за виключно тяжких умов ні на годину не залишали своєї відповідальної праці».

    При гетьмані був ліквідований робочий контроль на виробництві, заборонено страйки, скасовано 6-денний робочий тиждень і встановлено 12-годинний робочий день.

    На фото: 1918 р. Червоногвардійці відправляються на фронт.

    (Далі буде...)

    Петро МОСКАЛЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05