РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 8 (26 лютого 2010) 

  • Постійна прописка - локомотивне депо Шепетівка



    Завідувач музею Станіслав ЯНЧЕВСЬКИЙ

    Музей історії локомотивного депо Шепетівка вперше відкрив свої двері для відвідувачів ще у далекому 1973 р., на честь 100-річчя підприємства. За ці три з половиною десятиліття він декілька разів змінював своє місце прописки, перебазовуючись з одного приміщення в інше, оновлювався, збагачувався новими експонатами. А декілька років тому його розмістили в просторому приміщенні на другому поверсі адміністративної будівлі депо. Цей затишний куточок засвідчує славетну та різноманітну більш як 135-річну історію одного із найстаріших підприємств Південно-Західної залізниці. Завідує музеєм ветеран локомотивного депо Станіслав Янчевський. Він пропрацював тут на різних посадах понад 40 років. Розпочинав помічником машиніста локомотива. Був машиністом, машиністом-інструктором, заступником начальника депо з експлуатації. І тепер, після виходу на пенсію, продовжує працювати, зберігаючи історію рідного депо.

    Екскурсії по музею Станіслав Вікторович тардиційно розпочинає від стенда, де розміщено копію доповідної керівництва Києво-Брестської залізниці до міністра шляхів сполучення Російської імперії, датовану 3 березня 1873 р. Про те, що ця доповідна символізує початок історії локомотивного депо у Шепетівці, красномовно свідчить її зміст: «Его Сиятельству господину министру путей сообщения.

    Правление Общества имеет честь донести Вашему Сиятельству, что 1-го сего марта открыто правильное движение пассажирских и товарных поездов на участке дороги от Бердичева до Кривина».

    Тож зрозуміло, що саме з цього періоду - з початку відкриття руху поїздів цією ділянкою залізниці - і бере свій початок історія локомотивного депо. Копію цієї доповідної шепетівським колегам надали співробітники Ленінградського музею залізничного транспорту.

    У музеї зібрано чимало світлин та репродукцій, на яких відображено життя підприємства кінця ХІХ - початку ХХ століття. Це й люди, які тут працювали, й вагони та паровози тієї пори, й будівлі та приміщення депо, тогочасні інструменти тощо. Чимала частина експозиції розповідає і про буремні роки революції та громадянської війни. Про той хаос, який переживала тоді залізниця. Досить яскраво передають ту атмосферу спогади колишнього деповчанина Самуїла Рожка, в яких він згадує події 7 травня 1919 р. Того дня влада у місті вже вкотре змінилася. То німці, то петлюрівці, то ще незрозуміло хто... Цього разу у місто зайшли загони Червоної армії. Керівництво депо втекло. Робітники не знали що робити далі, хто керуватиме підприємством, як організувати його роботу. Тоді ж у вищі керівні інстанції і надійшла дещо незвична телеграма із Шепетівки: «Козятин ТЧ-4. Київ НТ-1. Депо Шепетівка немає адміністрації. Слюсар Журавльов, старший кочегар Рожко». За добу до Шепетівки надіслали фахівця на прізвище Шпирнов, який став першим начальником депо радянського періоду.

    У локомотивному депо Шепетівка у різні роки працювало понад тридцять машиністів локомотивів, які стали продовжувачами почину знаного залізничника Петра Кривоноса. Пишаються шепетівські деповчани і тим, що саме у їхньому депо працювала перша жінка-машиніст паровоза на Південно-Західній залізниці Галина Тодчук. А також своїм вихованцем, вихідцем із трудової династії Кудашових, Героєм Радянського Союзу Георгієм Кудашовим.

    До Великої Вітчизняної війни Георгій Максимович працював у депо помічником машиніста паровоза. На фронті ж він став піхотинцем. Командував взводом кулеметної роти. Особливо відзначився зі своїм взводом у липні 1943 р. у боях поблизу села Філософово, що в Орловській області (Росія), за що й отримав звання Героя. Видатному фронтовикові присвячений один зі стендів музею.

    Чимала частина стендів музею розповідає і про інших деповчан-фронтовиків, підпільників та партизанів, серед яких можна зустріти прізвища Фещука, Польвого, Сороки, Прохорова, Пархоца, Веремійчука, Басика. Пуземи, Мінаєва, Мурашова та багатьох інших. Про їхні фронтові подвиги добре відомо у колективі. Той самий Сергій Прохоров - кавалер чотирьох бойових орденів, учасник історичного Параду Перемоги на Красній площі у 1945 р. Машиніст паровоза Володимир Пархоц у складі паровозної колони №35 особливого резерву НКШС привів у щойно взятий Берлін перший поїзд. Іван Сорока командував на фронті батальйоном.

    Особливу увагу привертає стенд, який розповідає про те, як відбудовувалося депо після жахливої війни. Зокрема, як налаштовувалася робота з ремонту паровозів, яких так не вистачало на залізниці у ті важкі часи. Михайла Пантелєєва сміливо можна назвати одним із героїв того часу. Адже саме він організував тоді у депо ремонт котлів та паровозів. А одне з його дітищ - паровоз №5517, який деповчани буквально відкопали після війни з однієї з «воронок», після ремонту ще довго возив поїзди магістралями Південно-Західної.

    У жовтні 1974-го постановою Ради Міністрів України локомотивному депо Шепетівка присвоєно ім’я відомого на той час письменника Миколи Островського. Відомо, що у молоді роки життя автора роману «Як гартувалася сталь» було тісно пов’язане з депо, де він певний час працював. А прототипами героїв його відомого твору були шепетівські деповчани Федір Передрійчук - матрос Жухрай та рідний брат письменника Дмитро Островський - Артем.

    Викликають цікавість і змістовні стенди про життя колективу за останні десятиліття. Вимпели та прапори переможців галузевих змагань, грамоти, кубки, медалі та інші нагороди за спортивні досягнення деповчан, ордена та медалі знаних людей колективу, їхні фотографії - все це представлено у музеї. Є тут й окремі стенди трудових династій, орденоносців, почесних залізничників, тих людей, хто примножував славу трудового колективу.

    Експонати до музею надходять по-різному. Хтось приносить їх сам, когось доводиться про це просити, деякі виготовляються на замовлення. Цікаві й разом з тим оригінальні картини вишивкою виготовила для музею дружина ветерана депо помічника машиніста Петра Кондратюка - Євгенія Петрівна. Свої картини на фронтову тематику подарував музею художник-аматор, машиніст Микола Лисенко. Учасник війни, ветеран-фронтовик. Копії паровозів, тепловозів та електровозів, що експлуатувалися чи експлуатуються й досі у депо, виготовили із пластиліну і подарували музею учні козятинського училища залізничників.

    - А нещодавно нам принесли невеличкий дерев’яний брусок, який знайшли будівельники, розбираючи одну зі старих будівель на станції Кривин. Судячи з напису, вона датована жовтнем 1911 р. А на ній прізвища тих, хто будував ту будівлю. Пишається новиною куратор музею Станіслав Янчевський.

    Разом з тим Станіслав Вікторович розповів і про те, що музей позбавився багатьох своїх експонатів. Особливо це стосується державних та іменних нагород, почесних знаків. Ні, їх не вкрали і вони не загубилися. Їх просто забрали з музею чи самі власники, чи їхні родичі та нащадки. У радянські часи лише орденом Леніна - найвищою нагородою було нагороджено 23 деповчанина. Кавалерів орденів Трудового Червоного Прапора, Знак пошани, Дружби народів, бойових орденів Слави, Червоної Зірки, Вітчизняної війни та інших було ж значно більше. Частина з цих відзнак була передана до музею. Тепер їх залишилися одиниці. Чому? То вже тема іншої розмови

    Анатолій САДОВЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05