РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 7 (19 лютого 2010) 

  • Ворожба: від козацької слободи до залізничного вузла


    1913 р. м. Ворожба. Вокзал.

    В «Історії міст і сіл Української РСР», колись найповнішому історико-довідковому виданні, про місто Ворожбу записано, що це «місто районного підпорядкування із 1959 року. Розташоване на лівому березі річки Вир, за 5 кілометрів на північний захід від райцентру. Вузлова станція. Місто перетинає автошлях Суми - Новгород-Сіверський. Ворожбу засновано переселенцями із Правобережної України у 1672 р. на землях російської слободи, мешканців якої за наказом путивльського воєводи виселили на річку Снагость».

    У допитливого читача скупі рядки довідника викликали низку запитань. Чому, наприклад, вихідцям із Правобережжя надано таку велику преференцію? Час той, як відомо, був не вельми спокійним. Багатьом пам’яталася і визвольна війна Богдана Хмельницького, і невдала спроба гетьмана Виговського уникнути московського покровительства, та й землі ці були порубіжні зі Степом - у будь-який могла налетіти орда. А тут одних виселяють, інших поселяють.

    Скупість авторів «Історії» сьогодні зрозуміла - історичні реалії не вписувалися в ідеологічну схему віковічної дружби двох слов’янських народів.

    Переселення із Правобережжя активізувалося після поразки українського війська під Берестечком. Літописець козацької доби записав: «Тогда ж Хмельницкий, ожидая угодного к опущению времени, позволил утесненному от ляхов народу сходить из городов к Полтавщине и за границу в Великую Россию на житие и из того времени начали седати Сумы, Лебедин, Харьков, Ахтырка и многие слободские места аж до Дону казацким народом». Оскільки землі південніше Сейму належали Молчанському монастиреві, де ченці займалися «рыбною и звериною ловлею и з бобровы гоны», переселенці мали дотримуватися певних умов, зокрема, не прокладати шляхів у заповідних лісах та не псувати бортних дерев. Умови новоприбулим людом, звичайно ж, порушувалися. І вже у 1659 р. ченці скаржаться до Москви, що «черкаси» нищать їх угіддя.

    Проявився інтерес до слобідських земель і в путивльських поміщиків. Вони переселяють по кілька сімей своїх кріпаків на нові місця, сподіваючись, що до новоутворених сіл приб’ються українці з Правобережжя, яких потім можна буде легко закріпачити. Конфлікт назрівав. Для його попередження у 1672 р. князь Григорій Ромадановський одержує завдання заснувати між Сумами та Путивлем на колишньому татарському кочів’ї місто, заселивши його «черкасами» і по суті розмежувавши Слобожанщину і Путивльський повіт. Так з’являється на карті Білопілля, нинішній районний центр Сумської області. А поблизу нього відразу ж виникають слободи Проруб, Крига, Павлівка та Ворожба.

    Правда, сумнів, що Ворожбу заснували путивляни, є. Для своїх нових поселень вони обирали назви, подібні до «Волокітіно», «Сорокіно» чи «Суворово». І не випадково один із краєзнавців знайшов згадку про Ворожбу, датовану 1659 р. Тим паче, що поблизу Сум уже була слобода Ворожба (цей населений пункт нині у складі Лебединського району - авт.). Тільки як би там не було, задокументованим фактом залишається виселення з Ворожби родин кріпаків та утворення у ній козацької сотні, яка увійшла до Сумського полку.

    Сумський полк і його полковники Кондратьєви мали стабільну репутацію промосковськи налаштованих, одержуючи за вірність цареві низку суттєвих привілеїв. А з територіально-земельного конфлікту козаки-черкеси вийшли переможцями - кільком сотням поселян було повернене козацьке звання. Певну роль у цьому зіграв прикордонний фактор - козаки охороняли південні регіони Московської держави від набігів кримських татар. Пізніше Сумський полк зазнав катастрофічного розгрому від повстанців Кондратія Булавіна.

    У наступні роки Ворожба майже не згадується. Хіба що в церковних документах є запис, як ворожбянці одержали дозвіл на будівництво дерев’яного храму, а звели кам’яний. Та ще у записах Білопільського комісара Андрія Терентовського зафіксовано, що зима 1748 р. в цьому краї була дуже сніжною: сніг позаносив житло, на дорогах людей в обозами, худобу. Що влітку налетіла сарана та обнесла всю зелень, і був від того «немалий голод». У 1774 р. справжнім лихом стали хрущі. Вони знищили цвіт на плодових деревах. За наказом комісара хрущів уночі збирали й закопували в глибокі ями. Зібрано більше 50 чвертей хрущів.

    Про наступні роки ворожбянського життя історія мовчить. Аж до 1868 р., коли до козацької слободи прокладено залізницю. Рух на дільниці від Курська до Ворожби було відкрито 20 листопада за старим стилем. Перший поїзд жителі краю називали не інакше, як «пекло на колесах». Минуло небагато років - і на обслуговуванні того «пекла» вже працювали сотні козацьких нащадків, а станція перетворилася на вузлову. На початку минулого століття Ворожба щороку одержувала 55 мільйонів пудів вантажів, у тому числі 11 мільйонів пудів солі, 11 мільйонів пудів вугілля, понад чотири мільйони зерна. Відвантажувала понад 25 мільйонів пудів, половина з яких припадала на деревину.

    Станція, як засвідчують ворожбянські краєзнавці, спочатку стояла окремо від населеного пункту. Район цей називали Реп’яхівкою. Потім його знесли, і людям дозволили будуватися на теперішній вулиці Комсомольській. Так з’єдналися місто і станція. У 1888 р. за проектом німецького архітектора Юргенца було споруджено вокзал. Цей вокзал зберігся до наших днів, і нинішнього літа спеціалісти Конотопського будівельно-експлуатаційного управління розпочали його капітальний ремонт.

    Після громадянської війни Ворожба досить інтенсивно розвивається. Через станцію проходить поступово зростаючий вантажопотік, на вузлі діють залізничні підприємства, в тому числі локомотивне і вагонне депо. У роки війни станція постраждала дещо менше, ніж Конотоп й Бахмач, і швидко розпочала роботу. На радянських залізницях вона відносилася до розряду позакласних і завойовувала перші місця у галузевих соціалістичних трудових змаганнях.

    До речі, тут, у Ворожбянській дистанції колії, в післявоєнний час працював Афанасій Новіков, Герой Соціалістичної Праці, удостоєний цього високого звання за відновлення колії після бомбардування станції Сухіничі. Бригада Новікова справилася із завданням за одну ніч. Клопотання про нагородження бригадира підписав Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков.

    Усе тече, стверджував філософ, і все минає. Але в житті населеного пункту не зменшується роль залізничної галузі. Більша половина жителів так чи інакше причетна до роботи на залізниці, у першу неділю серпня тут святкують день залізничного міста, залізниця допомагала ворожбянцям газифікуватися, єдиний клуб, місце дозвілля молоді, - теж залізничний.

    Ще одна деталь. Багато гостей міста не розуміють, де його центр. Якщо за орієнтир брати наявність пам’ятника Леніну, то він має бути біля залізничного клубу. Якщо розташування органу місцевого самоврядування, то за три кілометри звідти через колії. І в них складається враження, що немає у Ворожбі загальновизнаного офіційного центру. Ворожбянці від того страждають мало. А центром вважають площу перед залізничним вокзалом. Тут же вони влаштовують базар, тут зупиняються автобуси і працюють магазини.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05