РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 6 (12 лютого 2010) 

  • Миклухо-Маклай. Син залізничника. Відомий вчений


    пам’ятник М. Миклухо-Маклаю у м. Малин

    Станція Малин належить до Коростенської дирекції залізничних перевезень. Їдучи поїздом на дільниці з Коростеня до Києва, ви неодмінно звернете увагу на старовинну відреставровану будівлю вокзалу Малин, архітектуру якого збережено ще від 1902 р. З Малином пов’язані долі багатьох визначних історичних постатей. Сьогодні - про видатного вітчизняного мандрівника і вченого Миколу Миколайовича Миклухо-Маклая.

    Філософ, антрополог, етнограф, анатом, лікар, лінгвіст, зоолог, біолог, гео-граф, письменник, публіцист, художник, навіть метеоролог - і в більшості з цих галузей не аматор, а справжній професіонал, чиї праці не втратили свого значення до сьогодні, - таким він залишився у пам’яті людства.

    Залізничне коріння

    Архівні фонди Російського географічного товариства у Санкт-Петербурзі дали змогу дослідникам його життєвого шляху виявити цікаві подробиці біографії вченого. Зокрема щодо його походження та перебування в Малині на Житомирщині у 1886 і 1887 рр.

    Як свідчать документи, пращур майбутнього вченого був курінним отаманом Запорізької Січі. Його ім’я та прізвище - Охрім Макуха. Прадіда Маклая, який був сотником у козацькому війську, звали Степан Макуха. Він якраз і змінив своє прізвище на «благородніше». А сталося це через те, що той же Степан Макуха в 1772 р. при взятті Очакова, під час російсько-турецької війни, командував кінною сотнею і «виявив кмітливість і безприкладне геройство», за що із царського плеча дістав чин хорунжого і дворянство. Прізвище ж Макуха не відповідало дворянському «штилю», тож він і вирішив змінити на милозвучніше - Миклуха.

    Отже, батько Миклухо-Маклая, Микола Ілліч родом із Стародубського повіту на Чернігівщині. Його старший брат Григорій навчався й товаришував з видатним письменником-українцем Миколою Гоголем. Після закінчення Петербурзького інженерного інституту батько очолював одну з дільниць будівництва залізниці Москва - Петербург. Був знайомий з творчістю Т. Шевченка, читав у рукописах поеми «Гайдамаки», «Катерина», «Гамалія» і «Єретик». А коли почалося клопотання про звільнення Тараса Шевченка із заслання, він вислав поетові 150 карбованців. Сміливий, як на ті часи, вчинок. За це батька Миколи в 1856 р. звільнили зі служби і мали судити, але довідка лікаря про те, що він був хворий на сухоти, врятувала його від суду.


    серед папуасів у Новій Гвінеї

    Мати Миклухо-Маклая, Катерина Семенівна походила з мішаної німецько-польської родини: лікаря, учасника війни 1812 р., підполковника у відставці С.Ф. Беккера, зрусифікованого німця, і польської дворянки Лідії Шатковської.

    Ще одним доказом того, хто за національністю Миклухо-Маклай, свідчить його відповідь на запитання кореспондента газети «Сідней морнінг гералд» у 1884 р.: «Моя особа є живим прикладом того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Палка кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося, непримиренних ворогів - гордих поляків, розбавлена кров’ю холодних німців. Чого у цій суміші більше, чи який з її складників у мене найзначніший, судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю батьківщину мого батька, Україну, але ця любов не применшує поваги до двох вітчизн батьків моєї матері - Німеччини і Польщі».

    Шлюб Миколи Ілліча і Катерини Семенівни виявився щасливим. У подружжя народилося п’ятеро дітей: сини Сергій, Микола, Володимир, Михайло та дочка Ольга. Микола Ілліч жив із сім’єю тут же на будівництві. Ось у таких похідних умовах і народився у 1846 р. у с. Рождественському на Новгородщині другий син, названий Миколою.

    Коли ж залізницю було споруджено, Миколу Ілліча, як талановиту людину, призначили начальником залізниці і одночасно комендантом петербурзького вокзалу. Та на цій високій посаді йому довелося прослужити недовго. Здоров’я Миколи Ілліча було підірвано виснажливою роботою на болотах Новгородщини. Він захворів на сухоти і помер у січні 1858 р., у сорок років. Усі турботи про сім’ю лягли на плечі мужньої і розумної дружини покійного - Катерини Семенівни. Факт: мати зуміла дати всім дітям вищу освіту.

    З Малином у серці…

    Освіту Микола здобував у Петербурзі, спочатку - у гімназії, згодом - в університеті. Звідти його звільнили за протирежимні погляди. Тоді він виїхав до Німеччини і закінчив там філософський факультет Гайдельберзького університету, а потім здобув медичну освіту в Єнському та Лейпцизькому університетах. Ставши науковцем, він здійснив десять подорожей до Філіппін, Малакки, Австралії, Нової Гвінеї тощо. У Новій Гвінеї він прожив три роки з перервами.

    У 1873 р. Катерина Семенівна виконала заповіт чоловіка, який мріяв після виходу на пенсію придбати невеличкий маєток в Україні і решту років прожити «в краю соняхів і калини». За кошти, виручені від розпродажу акцій Волзького пароплавного товариства, придбаних ще за життя чоловіка, Катерина Семенівна в 1873 р. купила маєток у Малині і з синами Сергієм і Михайлом та дочкою Ольгою переїхала туди на постійне мешкання.

    Микола Миколайович відвідав їх у 1886 р. У Малині мандрівник пробув понад два місяці. Тут він занурюється у роботу. Як розповідає письменниця Л. Тинянова в повісті «Друг з далечини»: «Миколу Миколайовича розмістили в найдальшій кімнаті, яка звалась «бібліотекою», тому що в ній стояла полиця з книгами батька - Миколи Ілліча. Тут було спокійно і просторо. Залізне ліжко, два стільці,

    великий дерев’яний стіл, що заміняв письмовий». Він жив, оточений турботами сім’ї, і давно не почував себе так чудово.

    Пізніше брат вченого, Михайло Миколайович, згадував: «Вечорами вся сім’я збиралась у нього в кімнаті і слухала жваві, яскраві розповіді про мандрівки. Говорив він завжди із захопленням, в його розповідях переплітались і події раннього дитинства, і студентства, і життя у тропічних країнах». Микола Миколайович вивчав побут, звичаї, традиції місцевого населення, захоплювався народною творчістю, досліджував багатий тваринний і рослинний світ краю, цікавився історією древлян, у сусідніх селах вивчав антропологічні особливості жителів Полісся. Та найголовнішим його завданням було, як зазначається в автобіографії мандрівника, «приступити до надрукування своїх «Подорожей». Робота з нелегких була. Доводилося, одночасно з літературною правкою, здійснювати переклад, оскільки чимало щоденників і заміток було написано іноземними мовами (Миклухо-Маклай знав їх аж 17!). Як би там не було, редакційну підготовку першого тому подорожей мандрівника було закінчено саме в Малині. Перше повідомлення, яким науковець оповіщає про своє прибуття з Малина до Петербурга, датоване 21 липня 1886 р.

    Другі відвідини вченим Малина припадають на літо 1887 р. Цього разу родину він відвідав разом із дружиною Маргаритою Робертсон і дітьми Олександром і Володимиром. У листі від 23 серпня 1887 р. братові Михайлу він зазначав: «...по приїзді в Радомишль, послав, як і збирався, телеграму Юлії (матері свого улюбленого племінника Михайлика), щоб прискорити її повернення». Цей візит до Малина був коротким, і про нього документальних відомостей дійшло мало.

    Як зазначають історики, останні роки Миклухо-Маклай провів в Індонезії та Австралії. У 1881 р. розробив проект створення Папуаського союзу на Новій Гвінеї як незалежної держави. Що було покликано протистояти колонізаторам. У 1886 р. Миклухо-Маклай вніс пропозицію щодо створення слов’янських поселень, які мали б втілити у життя ідеал російської общини-артілі. Повернувшись із численних експедицій, вчений привіз багатющий етнографічний та антропологічний матеріал, який передав до Етнографічного музею у Петербурзі. Життя і побут народів Південно-Східної Азії, Австралії та островів у Тихому океані у кінці ХІХ ст. у Російській імперії стало відомим завдяки М. Миклухо-Маклаю - сину України.

    До останніх днів свого життя видатний вчений цікавився Малином, рідними і знайомими. Вже важко хворий, він писав братові Михайлу: «Одержав щойно з Києва листа, якого я тобі пропоную, від незнайомого гр. Сербу відносно бідного становища сестри (!) нашого покійного батька... Прошу тебе дуже, довідайся про все детально... Нам не гоже залишати її у такому становищі, може, варто поселити її в Малині...»

    Нестатки і тяжка хвороба підірвали здоров’я М.М. Миклухо-Маклая. Він помер у квітні 1888 р. і похований в Петербурзі на знаменитих Літературних містках Волківського кладовища, поряд з могилою батька.

    За розпорядженням вдови М. Миклухо-Маклая на пам’ятній могильній плиті було вибито шість літер «N.B.D.C.S.U» - «Nothing But Death Can Separate Us» (Лише смерть розлучить нас).

    Після смерті сина Катерина Семенівна присвячує себе освітянській діяльності. Довгі роки поруч з нею жив її наймолодший син - геолог Михайло, який вивчав надра північно-західної частини українського Полісся. Ще й досі старожили Малина місцину, де жив Михайло Михайлович, називають Михайлівкою. Михайло Миклухо-Маклай помер у Ленінграді в 1927 р. Науковій справі присвятили своє життя його дочка й онуки.

    Вже після смерті Миколи Миколайовича Маргарита Робертсон, проживши з дітьми ціле літо в Малині, назавжди виїхала в Австралію, і всі прямі нащадки по лінії вченого живуть відтепер на зеленому континенті.

    Катерина Семенівна прожила довге життя і померла 1905 р. в Малині. Її могила збереглася на міському цвинтарі.

    У приміщенні Малинського лісового технікуму створено музейну експозицію, яка розповідає про подвижницьке життя Миклухо-Маклая, його родину та малинський період життя. У 1986 р. у центрі Малина вченому - синові українського народу - встановлено пам’ятник.
    (фото з інтернету)

    Оксана КЛИМЧУК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05