РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 6 (12 лютого 2010) 

  • Святих єднає залізниця


    Незабаром у рейс. Машиніст Володимир СВЯТОЙ та його помічник Сергій КОВАЛЬ

    Поезд, опоры, несущие тросы,
    Тонкие лучики стали двойной.
    Если дорога железная спросит:
    «Был хоть немного ты счастлив со мной?» -
    Все позабуду, но вспомню вот эти
    Рельсы и провод, и встречный простор,
    И не смогу от волненья ответить,
    Был ли я счастлив?..
    О чем разговор?!

    Эрнест Степанович

    Вкотре перечитую рядки російського поета Е. Стефановича і розумію: вдалішого епіграфа до матеріалу про швидкі пасажирські рейси від Києва до ст. П’ятихатки і у зворотному напрямку годі шукати. Це - своєрідна присвята. Річ у тім, що газетний звіт про творче відрядження, яке здійснилось завдяки моєму давньому знайомству із машиністом першого класу локомотивного депо Київ-Пасажирський Володимиром СВЯТИМ, налаштував не лише на ліричний настрій.

    Та спочатку про підготовку до відрядження. Все, як завжди. Отримавши добро від керівників галузевої служби локомотивного господарства Південно-Західної залізниці та локомотивного депо Київ-Пасажирський на поїздку із досвідченим машиністом, кваплюсь на тринадцяту колію столичного вокзалу. Зрозумієте, чому. Поспішав після понад три- дцятирічної перерви на зустріч з одно-групником по залізничному училищу. Тоді, у 1979-му, отримавши дипломи про закінчення столичного профтехучилища, ми простилися із відмінником навчання, говоруном і весельчаком Володею Святим. Кожний впродовж трьох десятків із невеличким «причепом» років торував свій життєвий шлях. Нам, киянам, через шалений темп життя, а скоріше, через нестачу дорогоцінного часу, так і не вдалося раніше побачитися. А зустрітися довелося на його робочому місці - біля пульту управління електровозом ДС3. Рівно добу я витратив для збирання інформації про мого товариша. Аніскільки про це не жалкую.


    Чоловік, дружина і... магістраль. Володимир СВЯТОЙ разом з другою половинкою Надією Михайлівною

    Людина - машина - середовище

    …Швидко минаю готові до відправлення пасажирські вагони «Столичного експресу», який о сьомій ранку відправиться у бік Дні-пропетровська. Попри суботній зимовий ранок, населеність у поїзді чимала: помічаю через сяючі вікна біло-рожевого експреса чисельне пасажирське братство. У голові составу - той самий локомотив, що через деякий час стане місцем зустрічі з моїм однокашником та його помічником. Долаю декілька сходинок і ось я в електровозі. У просторій кабіні. Тепер вже Володимир Олександрович (так звернусь до нього вперше у житті), скроні якого щедро притрусив білий сніг сивини, радо приймає мене. У блакитних очах бачу задоволення: нарешті зустрілися. Це взаємне почуття віддзеркалюється і у моєму погляді.

    Та час на залізниці - на вагу золота. Тому Володимир Олександрович спрямовує власну увагу знову до приладів. Чіткі команди помічникові - Сергієві КОВАЛЮ - у путь-дорогу. Перші враження про теперішнього В. Святого - людина із залізними нервами.

    - А для чого нервувати?- у свою чергу дивується Володимир. - Машиніст повинен зберігати перед поїздкою і під час рейсу самовладання.

    Перед відрядженням до рук потрапила доволі змістовна, перевантажена таблицями, діаграмами, формулами книжка про інженерну психологію, де її автори Л.С. Нерсесян та О.О. Конопкін добре поламали голови над аналізом системи саморегуляції в діяльності машиніста локомотива. Вчених цікавило вміння локомотивника оцінювати ефект від власної ж діяльності. Саме тоді має виникати відчуття власної компетентності. Понад 30 років тому вчені на останній 232 сторінці зробили «суттєвий» висновок, «що людина є основним гарантом ефективної та надійної роботи різноманітних технічних систем. Це відоме положення знаходить особливе значення по відношенню до транспортних систем, через те, що вони, як правило, експлуатуються в умовах, котрі принципово не піддаються доволі повному прогнозу і обліку». Тож як вам висновок?

    Іншими словами, наука підтверджує, що саме машиністу локомотива, зважаючи на підвищення швидкості руху поїздів, недостатньо мати високу кваліфікацію. Попри впровадження технічних засобів, що звільняють залізничника від виконання низки операцій, механік, як у недавні часи називали колег В. Святого, був і залишається найважливішою ланкою у системі «людина - машина - середовище».

    Дивними бувають погляди цих вчених. Особисто я знайомий з одним українським доктором технічних наук, який впродовж останніх тридцяти років доводить у своїх публікаціях прописну істину: праця локомотивника не під силу багатьом із нас. Безперечно. Хіба потрібно три десятки років, щоб переконатися, що з фізичної точки зору ця робота не з самих важких? Але з моральної…

    Легких маршрутів не буває

    Збільшується потік інформації, яку має опрацьовувати машиніст. Нервово-психологічне навантаження, яке часом дещо слабшає, а іноді досягає пікових величин, супроводжує людину постійно. Тому особливу значимість відіграє психологічна готовність до виконання завдання і вміння володіти собою в екстремальних ситуаціях. Не секрет, іноді під колеса локомотива потрапляють люди. Машиністові потрібно мати залізні нерви, щоб постійно бути уважним. На наше щастя, на шляху до П’ятихаток і у зворотному напрямку надзвичайних ситуацій не виникало. Хоча… Негода, що навертала до сталевої машини то завірюхою, то відлигою, раз по раз залишала на склі кабіни льодяні візерунки. Навіть «двірники» не встигали відвойовувати у стихії прозорість вікон. Ще пильнішою була локомотивна бригада.

    …Святому вправності не займати. Тридцять один рік роботи - спочатку помічником, а згодом машиністом, машиністом-інструктором і знову, за власним бажанням повернення за праве крило локомотива, сформували стиль праці та поведінки. Без зайвої метушні і з натхненням йти у рейс. Навіть попри те, що легких маршрутів не буває.

    Володимир Олександрович не любить жалітися. Коли мова заходить про проблеми, з якими так чи інакше зустрічається Святой, він відповідає:

    - Певен: якщо любиш свою роботу, то подолаєш будь-які труднощі.

    Як там не є, не відразу на залізниці людина отримує право на управління сталевою машиною. Після закінчення технічного училища Володимир недовго практикувався у Фастівському моторвагонному депо. Але, як кажуть, заробляти на хліб помічником машиніста на електропоїзді не захотів. Мовляв, душа мріє про великі швидкості, а у приміському русі це - нонсенс. Тому влаштувався до депо Київ-Пасажирський. Років з тридцять тому це було нелегко зробити через об’єктивні причини: машиністи столичного депо вважалися робітничою елітою. Невдовзі отримав під особисту відповідальність електровоз ЧС4. Згодом через те, що київські локомотиви експлуатуватимуться машиністами з різних депо, він перейматиметься з приводу того, що через безгосподарність з боку колег ця техніка швидко ламатиметься. Інший би не звертав на це уваги. Інший би - так, але аж ніяк не Святой.

    ЧС4Т, ЧС8, ДС3. Він вміє досконало управляти серіями сімейства локомотивів, знає їх машинні характери. Пригадую, як він, наче горіхи, лускав ситуативні задачі із перевірки знання електросхем в електропоїзді. Коли Володимир Святой робив докладні доповіді біля спеціальних плакатів та пристроїв, що замінювали тієї давньої пори тренажери, ми, його ровесники, слухали, затамувавши подих. Як мовиться, через білі заздрощі. Так чудово розбиратися у «перипетіях» між електроапаратурою, тяговими двигунами і допоміжними машинами міг серед учнів хіба що Володимир. Цей його феномен допоможе згодом Святому-студенту і під час навчання у Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту. Вступати чи ні до КЕМТу - питань не виникало: освіта задля власної компетенції згодом добре прислужилася.

    Привіт конструкторам з Дніпропетровська від слюсарів з П’ятихаток

    Відстань у 412 кілометрів до П’ятихаток ми подолали згідно з графіком: чотири з невеличким години, і ось уже ми у містечку на півночі Дніпропетровщини. Жодних попереджень на зменшення швидкості не було. Так би завжди. Не буде подібної документації і на зворотному шляху. Однак, негода, яка переслідувала наш поїзд між Знам’янкою та Миронівкою, змусила максимально сконцентрувати увагу на колії.

    За Святим цікаво спостерігати, коли він веде поїзд складною за профілем дільницею між ст. імені Шевченка та Знам’янкою. Кривих, підйомів, спусків тут - сила-силенна. Отже, здавалося, є, про що переживати, адже профіль колії не з легких. Проте Володимир Олександрович емоційно стриманий: за спиною - сотні пасажирів. До того ж він керує складною за усіма технічними параметрами машиною. Тут нервувати не потрібно. Створення відповідного мікроклімату в локомотивній бригаді Святому також вдається. Три роки роботи пліч-о-пліч із помічником машиніста з величезним стажем Сергієм Ковалем засновано на довірі і доброзичливості при одночасній вимогливості до підлеглого - служба вимагає.

    Поділився Володимир Олександрович і фаховими спостереженнями. На думку досвідченого машиніста, енергетикам Одеської залізниці слід подумати над доцільністю існування нейтральної вставки на контактній мережі майже на кордоні ст. Знам’янка. Як так? Не встигне машиніст, як слід розігнати состав після зупинки на станції, а тут на нього очікує «перешкода». За умов нового розгону локомотива використовується зайва електроенергія. Не технологічно? Так.

    - Але хіба про це не знають колеги з Одеської магістралі? - дивується машиніст.

    Кінець подорожі. Опиняємося на вхідних стрілках П’ятихаток-Стикових Придніпровської залізниці. Швидко відчіпляємо ДС3 від пасажирського составу.

    Незабаром старий працелюбний електровоз ЧС2 (побудови 50-х років минулого віку) доставив наш ДС3 (адже на Придніпровській на цьому напрямку використовується постійний струм) на пункт технічного огляду, що на сусідній станції. «Музейний експонат», - назвав «ЧС-ку» мій попутник.

    На пропозицію машиніста В. Святого подивуватися секретам ходової частини ДС3 безпосередньо з оглядової канави я відгукнувся миттєво. Дуже хотілося на власні очі пересвідчитися у неперевершеності машини. Поруч з нами працювали місцеві слюсарі: за завданням механіка їм потрібно було відрегулювати пристрій з подачі піску на нашому локомотиві. А це виявилося непростою справою. Чули б ви, як четверо робітників згадують невдах-конструкторів ходових вузлів електровоза, до яких важко підступитися під час технічного огляду. А тим паче, під час ремонту. Тут не те, що без зайвих рухів неможливо замінити гальмову колодку. Важко відбивати лід з деталей візків електровоза, який настільки сильно «приклеюється» до заліза, що розтопити його можна лише за допомогою смолоскипів. Технічний огляд у ХХІ столітті?! Прогрес?!

    У рейс? Завжди готовий!

    Незабаром ми відпочиватимемо у бригадному будинку. Через якийсь час зберемося у зворотний шлях. Тепер до Києва нас домчить спритний локомотив ЧС8. Доба, яку я провів поруч із локомотивною бригадою, незабаром добігатиме кінця. Я неодноразово буду радіти чудовому гумору Володимира, дивуватися його працездатності. Позитивний емоційний заряд брав гору. І це попри багатокілометровий рейс через три залізниці.

    - Інакше, - вважає Володимир Олександрович, - неминуче порушення уваги, гальмування мислення і помилкові дії. А цього допускати неможливо.

    … Біля першого перону, коли уточнюватиму деякі деталі нашої подорожі, на мобільний Володимира зателефонує дружина Надія Михайлівна. У станційного диспетчера по ст. Київ-Пасажирський Надії Святої саме в цей час закінчувалась зміна. Через якихось півгодини, коли локомотивна бригада у складі Володимира Олександровича і Сергія Михайловича передасть електровоз у надійні руки колег, В. Святой поквапиться на зустріч до своєї половинки. Вони вирішили їхати додому, на Теремки, разом. І не дивина. Тому, що йдуть по життю у парі вже 26 років. Причин, як любить казати Володимир, мамо, не горюй! Вони щасливі. Можливо, і тому, що обох поєднала залізниця. А незабаром Святому знову в рейс…

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05