РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 4 (29 січня 2010) 

  • Побратим з голубого Дунаю

    …Старію, браточки, старію.
    Зозулі годочки кують,
    Та спогад про друзів лелію,
    Неначе про юність свою.

    У Козятинській райдержадміністрації було вручено високі урядові нагороди Радянського Союзу 88-літньому Георгію Аветисовичу АКОПОВУ, почесному залізничнику, почесному жителю міста Козятина, який зараз очолює місцеву ветеранську організацію.

    Аташе посольства Російської Федерації в Україні Сергій Ігнатенко, звертаючись до нагородженого, сказав, що ратний подвиг його в ім’я миру та справедливості незабутній і високо пошанований колишньою радянською державою. Нагородні посвідчення підписані Президентом Російської Федерації.

    Г.А. Акопова нагороджено медаллю «За оборону Кавказа», а також медалями «За освобождение Белграда» та «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941 - 1945 гг.».

    …64-й Дунайський стрілецький корпус, у співдружності з частинами Народно-визвольної армії Югославії, вів запеклі бої з визволення сусідньої держави. Фашистські загарбники вперто не віддавали окуповану територію. Бійці горіли бажанням швидше визволити столицю Югославії - Белград.

    Ще вдосвіта зав’язався шалений, жорстокий бій на околиці міста. Гармаші вели масовий методичний вогонь, знищуючи вогневі точки окупантів. Однак німецькі вояки запекло оборонялись. Командир взводу 985-го окремого батальйону зв’язку лейтенант Хохлов спостерігав за ходом бою. «Незабаром і нам рушати», - думав він. Раптом черговий телефоніст промовив: «Товариш 15-й. Вас викликає перший». Він простягнув трубку лейтенанту.

    - Слухаю, товаришу перший, - мовив Хохлов.

    Командир 985-го окремого батальйону зв’язку підполковник Хвостенко був лаконічним: «Зв’язок давай!»

    Так червоноармієць Акопов одержав чергове завдання. Почепивши на плече катушку з дротом, Георгій з товаришем вистрибнули з окопу і поповзли вперед. Гриміли вибухи, лунали кулеметні черги…

    Нарешті, біля невеликої воронки від міни, бійці знайшли розрив, за декілька хвилин з’єднали лінію. А потім повернулись у розташування підрозділу.

    Вечоріло. Темрява владно господарювала на обпаленій вогнем землі. Дощ, який почався опівдні, майже затих, і бійці-зв’язківці лаштувалися на відпочинок, вишукуючи сухе, затишне місце. Бій поволі вщухав. На світанку штаб корпусу і окремий батальйон зв’язку передислокувались на околицю Белграда.

    Червоноармієць Акопов розглядав велике місто. До цього він не бачив таких. Поряд з вулицею, по якій рухалась валка автомашин, повільно плинув голубий Дунай. Правда, нині він не був голубим. Річка була темна, як ніч, і хвилі несли на своїх плечах загиблих, уламки…

    …Автомашина з радянськими солдатами зупинилась біля невеликого ошатного будинку, який розташувався в кінці тихої вулиці. Лейтенант Хохлов вийшов з кабіни автомашини і постукав у двері. Через декілька хвилин на порозі постала жінка похилих літ. Вона щиро посміхнулася до радянських воїнів.

    - На квартиру потрібно взяти чотирьох солдатів, - звернувся до югославки лейтенант Хохлов. - Ви не маєте заперечень?

    - Другарі! Будь ласка, заходьте в будинок, - господарка широко відчинила двері і запросила воїнів у середину. - Вважайте, що ви - у рідній домівці.

    Наступного дня в будинку з’явився молодик у формі воїна югославської армії. Це був старший син господарів будинку Боривой (Борис) Джуричин. Між Георгієм Акоповим і Боривоєм встановились дружні, теплі стосунки. Вони один одного розуміли з півслова, без перекладача. Ще більше зміцнили дружбу боксерські рукавички, що висіли в кімнаті Боривоя. В шкільні роки Георгій Акопов займався боксом, мав ІІ розряд. Виявляється, він потрапив на квартиру до чемпіона Югославії 1940 р. У вільні години, вечорами, Боривой демонстрував секрети боксерської майстерності.

    Два тижні перебування батальйону зв’язку в Белграді закінчувались…

    Зі слізьми розлучались два побратими по зброї. Дороги війни вели червоноармійця Г. Акопова далі, вперед до світлого дня Перемоги.

    Минав час. Непомітно, у постійних клопотах, пролітали роки. Країна загоювала рани. Георгій Акопов поступив на навчання до залізничного вузу, одружився, з’явились діти. Після закінчення інституту, в 1952 р. був направлений у Козятин. І відтоді прикипів душею до української землі, яка стала для нього рідною. Працював, набирався досвіду. Він очолив колектив механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт.

    Якось дощового, осіннього вечора, переглядаючи свій фронтовий альбом, Георгій Аветисович згадав і бої за місто Белград, і свого югославського друга.

    «Цікаво, - подумав, - як склалась його подальша доля? Написати б листа». Але куди? Белград великий, а з пам’яті зникли і вулиця, на якій колись мешкав, і номер будинку. Але раптом виникла рятівна думка: «Мій друг - знаменита людина. Все-таки чемпіон Югославії 1940 року. А про це повинні пам’ятати в країні».

    Потяглися довгі дні чекання. І нарешті - жадана відповідь. Після тривалих пошуків журналістам югославської газети вдалося знайти Боривоя Джуричина. Цього спортсмена добре знали у довоєнний час. Пошуки затяглись і тому, що Боривой тоді проживав не в Белграді, а 130 кілометрів від столиці - місті Светозарове разом з родиною. Вже на заслуженому відпочинку. А до виходу на пенсію був тренером уславленої команди «Каблови», неодноразового чемпіона країни. Приємно було почути ветерану і про те, що в далекій балканській країні його пам’ятають і чекають звістки».

    Вона не забарилася: лист помчав у Югославію. Так відродились старі зв’язки. Листування тривало вісім років. Раптом Боривой Джуричин помер. Нині його славу продовжують три сини. А в родині Георгія Аветисовича пам’ятають про фронтового побратима - Боривоя Джуричина.

    Час - річ невмолима. Його не повернеш. Все стирається з пам’яті. І чим далі, тим сильніше. Вже нема Югославії, але пам’ять про фронтового побратима з голубого Дунаю, про дороги війни 1941 - 1945 рр. та медаль «За освобождение Белграда» живуть у серці Г.А. Акопова, почесного залізничника Радянського Союзу.

    Леонід КРИВОВ, м. Козятин
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05