РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 2 (17 січня 2010) 

  • На стику століть (цифри і факти)

    (Продовження.

    Початок у №39 - 48 за 2009 р., №1 за 2010 р.)

    Незважаючи на вжиті заходи з нарощування провізного потенціалу залізниць, все ж цей вид транспорту був неспроможним задовольнити цілком потреби промисловості та сільського господарства. Не було належного взаєморозуміння і взаємодії між приватними та казенними залізницями, а також між відправниками залізничних вантажів. Промисловці наполегливо вимагали обмежити права залізниць у сфері централізованого розподілу вагонів. Так у 1888 році у Харкові було створено тимчасовий комітет з відправки вугілля і солі. До його обов’язків входило дослідження стану економіки, виконання ролі постійного посередника між промисловістю і залізницями. Члени комітету мали планувати розподіл вагонів. Водночас було впроваджено й систему штрафів. Вантажовідправників штрафували за простій вагонів, а залізниці - за несвоєчасну подачу вагонів під завантаження.

    До 1889 року тарифи на перевезення визначалися залежно від інтересів та умов роботи кожної залізниці. Завдяки зусиллям С.Ю. Вітте вдалося уніфікувати тарифи, що благотворно позначилося на економіці залізниць.

    Особовий склад

    У 1904 році на Південно-Західних залізницях вже були зайняті в середньому 52 тисячі робітників і службовців. На їхнє утримання тоді було сплачено 17 млн. 825 тис. карбованців. У цю суму входили всі види виплат: власне зарплата, доплата за харчування у їдальні, премії, «поверстні», квартирні тощо. Із загального числа працівників найбільшу частину було зайнято в службі колії та будівель - понад 19 тис. осіб. З них 4050 працювало на ремонті, а майже 2100 - переїзними сторожами. А у керівництві служби було лише 3 працівники: начальник і два його помічники. На лінії - 5 начальників відділів і 73 начальника дільниць та їх помічників.

    У службі тяги налічувалося 14070 осіб, у тому числі - понад 2420 машиністів та їх помічників.

    У службі руху працювали 12800 осіб, у тому числі обер-кондукторів і кондукторів - 3440, 250 стрілочників, 760 складачів поїздів.

    На квартирному забезпеченні перебувало 9530 осіб (середня площа житла на одну особу становила 6 кв.м). Квартирні гроші отримували майже 4400 осіб.

    Число всіх працівників, які мешкали на лініях Південно-Західних залізниць, у 1899 році перевищувало 85 тисяч. Це вимагало уваги до організації лікарсько-санітарного нагляду. Усі лінії було тоді поділено на 29 медичних ділянок та 50 фельд-шерських околотків. Їхню роботу забезпечували 36 лікарів, 62 фельдшери, 9 акушерок. Працювала також залізнична лікарня в Києві на 32 місця, 46 приймальних покоїв, було ще 196 станційних і 78 поїзних аптечок.

    Для попередження хвороб у ті роки в багатьох місцях споруджували лазні. Дбали і про приміщення для відпочинку паровозних і кондукторських бригад. Там стояли ліжка і плити для приготування їжі.

    У квітні 1897 року у Києві на станційній території у будівлі колишньої залізничної лікарні було відкрито притулок для сиріт у минулому службовців Південно-Західних магістралей. У притулку мешкали 15 хлопчиків та 10 дівчаток. Комітет, який опікувався цим притулком, очолювала дружина начальника Південно-Західних залізниць А.П. Немешаєва. У 1905 році тут вже виховувалося 96 сиріт. При цьому притулку працювало двокласне залізничне училище, було обладнано майстерні для навчання палітурний, столярній і токарній справі, майстерності швейника. Хлопці після притулку йшли вчитися далі в технічне залізничне училище або в майстерні Південно-Західних залізниць.

    Здавна на деяких вузлових станціях Південно-Західних залізниць працювали їдальні для кондукторів. Вони забезпечували гарячою їжею працівників поїзних бригад. До 1904 року такі заклади загального харчування були у віданні начальників станцій. А потім їх передали під підпорядкування комітетів, до складу яких входили працівники станцій. Комітету надавалася повна свобода дій. Він затверджував таксу на обіди: порція гарячої або м’ясної страви на той час коштувала 10-12 коп. Кондукторам, машиністам, мастильникам управління залізниць компенсувало витрати на кожну порцію по 5 коп. Крім того, управлінням видавалися безоплатні позики комітету, а також утримувалася частина працівників їдалень.

    (Далі буде...)

    Петро МОСКАЛЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05