РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 47 (22 грудня 2009) 

  • Золото - в руках «Локомотива»




    Тренер-залізничник - про перемогу, зелений континент, тренувальний процес, а також про красу і деякі хитрощі у грі з м’ячем через сітку.

    На цьогорічних Олімпійських іграх серед ветеранів спорту, що відбулися у жовтні в австралійському місті Сіднеї, українська збірна здобула 44 нагороди, серед яких 22 золотих, 10 срібних і 12 бронзових. Це найбільший показник за всю історію участі наших майстрів на подібних змаганнях. І хоча кожна нагорода важлива і незабутня не лише для переможців, а й в цілому для нашої держави, свою увагу ми б хотіли зосередити на українській волейбольній збірній віком від 55 років, ключовим гравцем якої є Василь ГАРАЩЕНКО - працівник Південно-Західної залізниці, майстер спорту, неодноразовий призер міжнародних та українських престижних турнірів і, нарешті, тренер волейбольного клубу «Локомотив».

    Українські «кенгуру» переграли австралійських?

    - Отже наша збірна з волейболу привезла з далекої Австралії золоту медаль. Як далася ця перемога команді?

    - Як і кожна перемога, ця здобувалася важко. По-перше, в нашій «ваговій вазі» зійшлися найсильніші не лише збірні, а й найсильніші склади цих команд. Ми грали із представниками з Польщі, Фінляндії, США і, звісно, із господарями - австралійцями. Усі вони дуже серйозні суперники, які звикли перемагати. По-друге, все ж таки роки нагадують про себе. Щодня у нас відбувалося по 2-3 гри. У 55 років це скоріш випробування, аніж задоволення. Втім, можу запевнити, що саме українська команда мала найкращу фізичну підготовку.

    - Тобто, ви перемогли виключно завдяки фізичному потенціалу?

    - Ні, не лише. Звісно, фізична форма та психологічний настрій - важливі компоненти, але все ж таки треба грати із розумом.

    - Василю Миколайовичу, Ви маєте на увазі тактику гри?

    - Саме так. Наразі можна спостерігати більш силовий волейбол, хоча така тенденція властива й іншим видам спорту. Середній зріст нападників значно збільшився, переваливши за 2 метри. Збільшилася й швидкість. М’яч досить не довго тримається у повітрі. Такі нині реалії у сучасному волейболі. Тому, у гонитві за силою та швидкістю, гравці й тренери забувають про красу цієї гри. Я все ж таки прихильник комбінаційного технічного волейболу. У Сіднеї ми якраз продемонстрували для своїх суперників деякі перевірені і обіграні схеми, поставивши їх у скрутне становище. Ми грали винахідливо, але чесно!

    - Отже українські «кенгуру» переграли австралійських… Це Ваш перший візит до зеленого континенту. Як Вам сподобалася ця екзотична країна?

    - Емоцій багато. Будучи гравцем збірної України та СРСР, я відвідав чимало різних країн. Втім до Австралії потрапив уперше. Що тут скажеш, у мене виключно позитивні враження. Те, що там чисто й красиво, годі й казати. Мене найбільше здивувало відношення як простих мешканців, так і влади до спорту. Куди не кинь оком - тенісні корти, майданчик для ігор із м’ячем, велотреки тощо. Власне, змагання, про які ми з вами вже згадували, викликали неабияку зацікавленість серед глядачів. Люди розуміють користь і необхідність спорту. Нам би цього розуміння. Водночас, протягом усіх 8 днів, нам дуже важко було перебудувати свої біологічні годинники. Все ж таки різниця у часі суттєва.

    Зв’язок на все життя

    - Однак Ви вже досить давно є тренером, а тому форму гравця одягаєте нечасто…

    - Дійсно, часи минули. Власне, на посту тренера я з 1983 року. Треную я дві команди - юнацьку команду «Локомотив», яка наразі грає у першій волейбольній лізі України, та, звісно, дорослу команду залізничників, яка також має прославлену свого часу назву «Локомотив» і бере участь у першості залізниць.

    - Чомусь мені здається, що Ви недаремно зробили акцент на колишніх заслугах «Локомотива».

    - А що тут приховувати? На жаль, нинішній «Локомотив» це лише бліда тінь від тієї величі, що була раніше. Та справа не лише у конкретному клубі та його досить передбачуваних проблемах, справа у відношенні влади в цілому та чиновників на місцях зокрема. Байдуже ставлення вже призвело до того, що вітчизняний внутрішній турнір є найслабкішим у всій Європі, адже нема з кого виховувати чемпіонів, нема, де їх виховувати тощо. А це, як ви розумієте, стосується не лише волейболу.

    - А чи ніколи не було бажання перейти до іншого клубу?

    - Ні! Хоча й досі іноді лунають запрошення, я відмовляюся. Все ж таки із залізницею мене пов’язує не лише «Локомотив». Перший запис у моїй трудовій книжці - електрозварник Дарницької дистанції колії. Тобто, моє життя назавжди пов’язане як із волейболом, так і залізницею. Та й взагалі, будучи оптимістом, я сподіваюся на позитивні зрушення у спортивній сфері на залізниці. Погодьтесь, здоров’я і фізична форма співробітників - це досить важливо для успіху спільної справи.

    Краса й інтелект на майданчику

    - Василю Миколайовичу, цікавить, як відбувається тренувальний процес у «Локомотиві»?

    - Завжди я наполягав і наполягатиму на тому, що треба багато працювати. Запорука успіху - це самовіддача. Також своїх учнів я завжди програмую виключно на перемогу, адже немає сенсу витрачати час на тренування, аби згодом програти. Тільки уперед! Втім нерідко мої хлопці звертаються до мене за життєвими порадами, адже досвіду у мене побільше. Вони мені відкривають найвідвертіші сторінки свого життя, ну а я, чим можу їм допомагаю. Все ж так тренер це і вчитель, і наставник, і друг.

    - І все ж таки, що найголовніше у волейболі?

    - Щодо команди - це зіграність. А взагалі, на мій завідомо суб’єктивний погляд, волейбол - найкрасивіша і найінтелектуальніша гра. Тому важлива гармонія, тобто поєднання майстерності у виконанні і здатності аналізувати усе, що відбувається на майданчику.

    - А чи помічали ви якусь різницю між вашими учнями залізничниками та гравцями, які не пов’язані із магістраллю?

    - Ні. Немає жодної різниці. Усі хочуть грати і перемагати. Хіба що команда залізничників формується з любителів, які все ж таки більше часу приділяють роботі, тому існує одна відмінність - тривалість тренувальних зборів.

    - Наостанок не можу Вас не запитати щодо подальших планів на майбутнє.

    - А плани і цілі завжди відомі - грати і перемагати. У нас вже є деякі заслуги, втім у спорті вкрай небезпечно зупинятися, тому треба йти далі. Тим паче, що поїздка до Австралії особисто мені надала натхнення, яким я із задоволенням ділюся зі своїми гравцями.

    ОЛЕКСІЙ ГОРЯЧЕВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05