РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 46 (11 грудня 2009) 

  • Так швидко роки пролетіли


    машиніст-інструктор локомотивного депо Конотоп, почесний залізничник Юрій Микитенко.

    «Нечасто наша держава нагороджує машиністів, - думалося по дорозі до локомотивного депо, де мав зустрітися з Юрієм Микитенком. - Та хіба лише одні машиністи. Сталевари, шахтарі - трудова еліта днів минулих - теж мало потрапляють до нагороджувальних списків. Чому?»

    Із цього запитання й розпочалася розмова з Юрієм Володимировичем. Машиніст-інструктор погодився: «Так, нечасто». Бо немає їх ні в Конотопі, ні в Щорсі. Але розвивати цю тему далі п’ятдесятичотирьохлітній залізничник не поспішав. І я добре розумію причину - коріння її лежить далеко-далеко за виробничо-транспортною сферою.

    Прикро, звичайно, що престиж робітничого фаху так падає, поступається службовцям банківської сфери, шоуменам, топ-моделям. Та від суспільної байдужості, точніше, від висококабінетної, ставлення машиністів до своєї роботи не змінилося. Усвідомлення великої відповідальності за життя й здоров’я людей, самовіддача і любов до професії залишаються. «Наше завдання, - неначе підсумував Микитенко, - водити локомотиви».

    Машиністом-інструктором Юрій Микитенко погодився стати рівно чверть віку тому. Пишу «погодився», бо не кожен машиніст високого класу прагнув пересісти з правого крила до «затишного» кабінету. Рекомендували колегу тодішні деповські авторитети Сергій Макарович Зіньчук і Григорій Васильович Біцюра. Досвідчені машиністи, певне, помітили, що в молодого колеги є наставницька жилка, талант працювати з людьми. Не помилилися. За своє інструкторське багатоліття Юрія Володимировича перед цьогорічним Днем незалежності удостоєно звання «Почесний залізничник».

    - Тільки не думайте, що у нас кабінетна робота, - поправляє мене Микитенко. - Сімдесят відсотків часу ми на лінії. То обкатка, то перевірка. Звичайно ж і підбір людей, і навчання - усе це є. Щоб знали й інструкцію, і конструкцію. Учити й учити треба.

    У Микитенка залізничного коріння немає - хліборобське. Випускник сільської школи з Вінничини, подавав документи до столичного політехнічного інституту, за конкурсом не пройшов і восени вже був у війську. Швидко пролетіли ті два роки служби. Знову рідна Тополівка. Мати, пригадує Юрій Володимирович, почула по радіо, що в Козятинське училище набирають на помічників машиніста. Порадилися в родині - і солдат запасу засів за підручники. А на практику він потрапив до Конотопа. Та й залишився в ньому.

    Тут, у Конотопі, зустрів і свою половину - Світлану. Довго жили вони у вузловому гуртожитку. Квартирна черга підійшла тільки у дев’яносто другому, коли діти уже підросли. Сьогодні дочка Марина працює бухгалтером у локомотивному депо, син Андрій - інженер-програміст у Києві.

    - Юрію Володимировичу, на залізниці ви працюєте понад тридцять років. Що запам’яталося за цей час? Що найдужче врізалося в пам’ять?

    - Перша самостійна поїздка машиністом на Брянськ, - відповідає відразу. - Боязко було. А так всього вистачало - і подяк, і доган. У нас як сталося щось - то вважають, інструктор не навчив, не передбачив, недопрацював.

    А ще Юрій Володимирович обирався делегатом першого з’їзду залізничників України. Від локомотивних депо тоді звідси поїхали він та машиніст-інструктор зі Щорса В’ячеслав Борщ. Правда, про цей факт біографії сам Микитенко промовчав…

    - Нині машиністом працювати можна, - продовжує він. - Відпочинок нормальний, усі вихідні є. Це раніше через дванадцять годин - і поїздка.

    У колоні Юрія Микитенка 29 локомотивних бригад. І водять вони переважно пасажирські поїзди на Брянськ, Київ, Козятин і Чернігів.

    Водити пасажирські поїзди складніше, ніж вантажні. І справа не лише у різних конструкціях локомотивів.

    - А відповідальність, - говорить інструктор, - а гальмування, а плавність руху…

    Я тим часом пригадую, наскільки відповідали цим параметрам мої пасажирські поїздки з Конотопа. Жодного разу не довелося почути на адресу машиніста: «Як дрова везе». Завжди нормально, непомітно і швидко: раз - і в Києві.

    - Саме в тому й суть, - каже Юрій Володимирович, - щоб пасажир не відчував роботи локомотивної бригади. Їхав собі - та й усе. За розкладом і в комфорті.

    У колоні Юрія Микитенка працюють Василь Крамар, Леонід Огієнко, Андрій Ровний, Сергій Приходько, Ігор Черепинець, Ярослав Борко, Юрій Тищенко, Анатолій Маслак, Віталій Ганжара, Олександр Нарожний… Вони та інші члени дружного колективу забезпечують комфортний і нормальний рух у пасажирських поїздах на магістралі Київ - Москва. А коли є вільна хвилина, наводять лад на території підприємства. Нині цьому питанню в депо надається велика увага.

    - Пішли покажу, де наша територія, - пропонує машиніст-інструктор.

    Поки йдемо, продовжую його «допитувати».

    - А ви знаєте, ці двадцять п’ять років так швидко пролетіли, - підсумовує Юрій Володимирович. - За роботою не помічаєш, як біжить час. Наче це вчора було - і перша поїздка машиністом, і перехід інструктором. А ось скоро й на пенсію.

    Територія колони - на виїзді з депо. Тут стоять локомотиви перед відправкою. І біля одного з них я фотографую машиніста-інструктора й почесного залізничника. Їх у депо тепер уже два.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05