РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 46 (11 грудня 2009) 

  • Про автограф космонавта на згадку почесному залізничнику


    Тамара БІЛОШИЦЬКА

    Тамару Білошицьку в Інформаційно-обчислювальному центрі залізниці знають усі. Ще б пак! Три з половиною десятиліття віддала вона цій установі. Причому кілька останніх років - на засадах звільненого голови профкому. А взагалі залізничний стаж Тамари Борисівни сягає 40 років. Проте, попри такий вагомий життєвий багаж, від неї так і віє завзяттям, невгамовною енергією, доброзичливістю, щирістю.

    Скажу відверто, переступаючи поріг її невеличкого кабінету, навіть не гадав, що з цього кроку розпочнеться моя дивовижна мандрівка; наче в якійсь фантастичній машині часу доведеться миттєво переноситись на десятки років назад, переміщатися з однієї географічної точки в іншу, зустрічатися з багатьма чудовими та відомими людьми. Проте, про все по черзі...

    У розмові з Тамарою Борисівною з’ясовую, що її прихід на залізницю не був випадковим. Адже зростала вона у залізничній родині. До речі, й мати, й батько були почесними залізничниками.


    Фото з домашнього архіву Тамари БІЛОШИЦЬКОЇ

    - З оповіді батьків знаю, що й дід мій Іван Андрійович Шульженко своє недовге життя присвятив залізниці, - починає розмову співбесідниця. - Він до війни закінчив Донецький залізничний технікум і працював техніком-механіком з ремонту паровозів у паровозному депо «Восток» ст. Дебальцеве. Інвалідність не дозволила йому піти на фронт, коли розпочалася війна, і врешті-решт стала причиною його передчасної смерті.

    Тамара Борисівна народилася і дитячі роки провела у Брянську. А Брянська область Російської Федерації межує з Білорусією та Україною, і представники трьох народів споконвіку мешкають там у братерстві й злагоді.

    - Мої батьки родом з України, а доля занесла їх на Брянщину, мені ж випав протилежний шлях: народилася у Брянську, а жити й працювати довелося в столиці України.

    Багато добрих рис характеру успадкувала Тамара Борисівна від своїх батьків. І, мабуть, найважливіша з них - це активна життєва позиція, оптимізм. Її батько, Борис Іванович, належав до того покоління, шкільний випускний бал якого співпав з першим днем війни. Рік після закінчення школи ще попрацював кочегаром паровоза в тому ж депо, де трудився його батько, а потім - фронт. Бойовий шлях розпочався у кавалерійській школі на Північному Кавказі. Там же, на Північному Кавказі вперше довелося вступити в бій з ворогом у складі кавалерійського полку. Розпочав службу рядовим, а завершив старшиною в Угорщині. Згадкою про фронтові дороги залишилися бойові нагороди, серед яких - орден Червоної Зірки та медаль «За взятие Будапешта». Та найдорожчою реліквією для батька на все життя залишалася бойова кавалерійська шашка.

    Батько, повернувшись до мирного життя у 1946 р., поступив до Харківського інституту інженерів транспорту, де на той час вчилася й мати Євгенія Мартинівна. Цікава деталь: мати навчалася в одній групі з М. Конаревим - майбутнім міністром шляхів сполучення Радянського Союзу. У неї збереглася фотографія зустрічі однокурсників на 25-річчя закінчення інституту. Є в родині й інша цінна реліквія: пожовкла від часу газета «Рабочее слово» за 26 вересня 1989 р., яка розмістила цей знімок на своїх шпальтах.

    У стінах залізничного учбового закладу й познайомилися батьки Тамари Борисівни (познайомив їх, до речі, Віктор Приклонський, майбутній начальник Донецької залізниці). Відразу хлопець і дівчина виявили багато спільних інтересів: захоплювалися спортом, любили співати українські пісні, брали активну участь у студентському житті. А далі сталося так, що й батько й мати отримали «путівку» до Брянського залізничного відділка Московської залізниці. Там вони і поєднали долі. Мати працювала черговою по станції, начальником станції Брянськ-Східний, згодом - начальником пасажирського відділу Брянського відділка Московської залізниці. Коли вийшла на пенсію, не розірвала зв’язків із залізницею - досі залишається головою клубу ветеранів-залізничників при Будинку культури Брянського відділка. Вона й сьогодні сповнена енергії, закликає своїх колег до активного відпочинку, залучає до художньої самодіяльності, організувала хор ветеранів.

    «У них чудовий хор, а мати - душа цього співочого гурту», - каже Тамара Борисівна. Вона також часто організовує для ветеранів виїзди на природу. Цілком заслужено їй на 80-річчя вручили знак «Почесний ветеран Московської залізниці».

    Батько працював на станції Брянськ-2, був черговим по станції, начальником механізованої гірки, заступником начальника станції. У 1962 р. його було обрано секретарем райкому, а згодом першим секретарем Брянського міськкому партії. На цій роботі залишався до кінця життя.

    Борис Іванович був делегатом партійних з’їздів. Їздив до Москви. Для делегатів з’їзду у спецмагазинах за талонами здійснювався продаж дефіцитних товарів. Проте батькові до них було байдуже. А ось від квитків на «дефіцитні» вистави столичних театрів Тамара умовила батька не відмовлятися. І з превеликим задоволенням відвідувала вистави уславлених театрів на Таганці, Ленкому, Маяковського.

    Довелося Борису Івановичу зустрічатися з відомими на всю країну людьми. Ось Тамара Борисівна показує фотографію 1966 р., де батько разом з Юрієм Гагаріним. На ній перший космонавт планети залишив свій автограф. Є фото з космонавтом-2 Германом Титовим. Популярний композитор Аркадій Островський подарував Борису Івановичу партитуру своєї пісні «Песня остается с человеком» із власним автографом. Зустрічався батько і з кінорежисером Валерієм Усковим, постановником фільму «Тіні зникають опівдні». На згадку про цю зустріч також залишилась світлина. Батько й мати любили співати, особливо українські пісні. Ця любов передалася й Тамарі Борисівні. Вона закінчила музичну школу, має чудовий слух й добре розуміється на музичному мистецтві.

    Та все-таки залізниця в її житті залишається на першому місці. Тож не дивно, що й чоловік її - Сергій Петрович - теж залізничник. Саме залізниця й поріднила їх. Він також працював в ІОЦ столичної залізниці, згодом його було переведено до головного інформаційно-обчислювального центру Укр-залізниці, зараз працює головним інженером головного управління інформаційних технологій (ЦІТ). Два сини Олексій та Дмитро теж пішли залізничним шляхом. Живий зв’язок поколінь не припиняється.

    Анатолій РОМАНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05