РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 43 (21 листопада 2009) 

  • Станційна працівниця зі співочою душею



    Про пісню кажуть, що вона будувати й жити допомагає, та окрім цього усім відомо, що гарна пісня - ще й добрий відпочинок. Втім існують люди, для яких пісенний твір - це дещо більше: нескінченна музика душі, яка надихає і заворожує всіх оточуючих. Власне, пісня для цих людей є нічим іншим, як сенсом їхнього життя. І коли знайомишся з такою людиною, стає дуже шкода, що друковане слово за своєю суттю не здатне передати усю красу її співу, адже дуже хотілося б, щоб ці пісні почули якомога більше людей… Втім, добра слава жінки, про яку піде мова, давно вже йде попереду неї і просто таки зобов’язує її й надалі тримати марку.

    Робоча атмосфера

    Коли кореспондент нарешті розшукав станційну працівницю ст. Київ-Жовтневий Світлану Кузнєцову, одразу ж зрозумів, що ця звичайна на вигляд жінка не розлучається з піснею ані на хвилину.

    «Доброго дня! Ви кореспондент?», - чую милозвучну фразу. «Доброго дня! Саме так». «Дуже добре, проходьте. А я тут нову пісню почула, і так вона мені сподобалася, що я «закачала» її до свого телефону і от тепер розучую, аби включити згодом її до свого репертуару».

    - Отже, Ви співаєте доволі часто?

    - Як це не банально звучить, я жити не можу без пісні. Співаю де і коли завгодно, втім, повірте, це не божевілля!

    - Тобто на роботі Ви також співаєте?

    - Останнім часом все частіше, адже про це стали просити мене мої колеги.

    - Отже, їм подобається слухати?

    - Не лише слухати, а й самим підспівувати. А це вже серйозно.

    - І роботі це аж ніяк не заважає?

    - Навпаки! Навіть допомагає створити приємну робочу атмосферу. Співати - це не лише весело, а й корисно.

    Акордеон, бандура, гітара і «Дарничанка»

    Талант й покликання до виконання народних українських пісень пані Світлана відчула ще у дитинстві, коли займалася у музичній школі по класу бандури, тим паче, що музична освіта була і залишається для її родини традицією. Згодом з’явилася потреба у вдячній аудиторії.

    - Виступати на сцені, - розповідає Світлана Миколаївна, - я почала рано і одразу ж зрозуміла, що співати для людей набагато складніше, але й набагато цікавіше і приємніше, власне, саме тому у далекому дитинстві із дитячою завзятістю почала займатися у різноманітних музичних колективах. Паралельно я освоювала нові інструменти. Тепер я граю не лише на бандурі, а й на піаніно, акордеоні та гітарі. Згодом мені поталанило, і я потрапила до ансамблю пісні й танцю «Дарничанка» під керівництвом Петра Андрійчука. Саме з «Дарничанкою» почалися мої перші закордонні виступи. Це дійсно знаний колектив, і хоча він і має статус аматорського, тим не менш ми нерідко замінювали хор імені Верьовки на різноманітних виступах і жодного разу не чули негативних відгуків на власну адресу. І це, напевне, не лише через те, що у нашому репертуарі представлені кращі зразки народної художньої спадщини різних регіонів України, а й тому, що кожен з нас працює для людей.

    Нетямуще журі

    На залізниці Світлана Кузнєцова трудиться трохи більше п’яти років. До цього - літа, віддані вихованцям дитячого садочку, і найбільш щирими шанувальниками її співів були дошкільнята. Та коли пані Світлана почала працювати на залізниці, її колеги й гадки не мали, що пліч-о-пліч з ними справжня співачка, голос якої - народне сопрано. Тому спочатку конкурси художньої самодіяльності на залізниці проходили без її участі. Та врешті-решт, виключно випадково, керівництво дізналося про заслуги і таланти Світлани Миколаївни і запропонувало їй відстоювати честь Київської дирекції залізничних перевезень на огляді-конкурсі залізничних талантів у Дарницькому будинку культури. Згодом талановиту місткиню запросили до Харкова.

    На конкурсі, який було організовано Укрзалізницею, Світлана Кузнєцова виступала з двома номерами: гумористичний дует з Анатолієм Гонтою та сольний виступ. Гуморески Павла Глазового, перекладені на музику, - «Де як цілуються», «Два відпочинка» тощо - змусили аудиторію, без перебільшення, реготати. Та й журі не залишилося байдужим до справжнього українського гумору. Результат - перше місце серед дуетів! Та все ж таки пані Світлані дуже хотілося проявити себе і в іншому амплуа - ліричному. Для сольного виступу вона обрала красиву народну пісню «Ой, я знаю, що гріх маю».

    - Зал аплодував мені стоячи! - згадує наша героїня. - Ледь втрималася від сліз: не знала, що мені робити. І поки я м’ялася на сцені, слухачі не відпускали мене. Емоцій - океан. Це було щось неймовірне. Звісно, я була впевнена, що мій виступ сподобався й високоповажному журі.

    Та не так сталося, як гадалося. Прискіпливі судді жодним чином не оцінили виступ Світлани Миколаївни. І в результаті солістка з Південно-Західної залізниці не зайняла жодного місця. Будемо відверті: це подивувало шанувальників таланту С. Кузнєцової.

    - Вас образила така позиція журі, чи все ж таки судді мали рацію? Як Ви самі оцінюєте свій виступ?

    - Це не лише думка моя і мого акомпаніатора Віталія Бондаренка - ми виступили добре. Я у цьому впевнена. А образило мене навіть не відношення журі до мого виступу, а ставлення до публіки, яка досить конкретно висловила свою думку. Не може такого бути, щоб велика кількість людей, які аплодували мені у залі, помилилася. Та як би там не було, я рада, що моє керівництво довірило мені виконання такої творчої задачі і, головне, що людям дійсно сподобалося те, що ми для них приготували.

    Тимчасове оніміння

    Мало хто знає, однак вихід на сцену пані Світлани на згаданому вище Харківському конкурсі до останньої миті насправді був під великим сумнівом. Річ у тому, що Світлана Кузнєцова напередодні свого виступу застудилася і майже не могла говорити, не те, щоб співати.

    - О так! Я до останньої миті не була певною, чи зможу взяти бодай одну ноту… Дуже важке нервове напруження. Не можу і край! Ніби мову одібрало. Але мій акомпаніатор нагадав, що це у мене далеко не перший випадок і слід просто заспокоїтися. Дійсно, доволі часто перед виходом на сцену я, у прямому розумінні слів, позбавлена… вміння розмовляти. А варто лише вийти на сцену - пісня так і ллється. Так було і того разу. У мене паніка, але виходу немає - треба йти на сцену… Диво якесь відбулося! До мене повернувся голос. Щоправда, після виступу я знову… замовкла.

    Краще один раз почути…

    - Чи плануєте Ви надалі брати участь у подібних конкурсах?

    - Звісно! Якщо мене запросять, то я із задоволенням продемонструю, що на столичній залізниці вміють не лише добре працювати, але й якісно відпочивати. А взагалі, співати я буду в будь-якому випадку.

    - Світлано Миколаївно, чому Ваш вибір впав саме на народні співанки?

    - Все дуже просто - це найбільш красиві, відверті пісні. Для щирих на почуття людей. Це те, що варто знати, і те, що не залишає байдужим.

    Олексій ГОРЯЧЕВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05