РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 25 (30 червня 2006) 

  • Справ багато, а часу обмаль

    Роздивляючись ті чи інші пам’ятники, кожна людина їхню «натуру» сприймає по-різному. Хтось милується композицією, інші вдивляються у відтворений у камені чи бронзі характер, дехто цікавиться історією спорудження пам’ятника.

    Я теж багато десятків років збираю різні відомості про пам’ятники, це - моє хобі, як зараз модно говорити. За цей час накопичилось чимало і парадоксальних фактів, пов’язаних так чи інакше з монументами. Про деякі з них я і хочу розповісти читачам.

    Ось один із них, дуже знайомий багатьом залізничникам. У Києві 25 травня 1982 р., тобто понад чверть століття тому, на площі Героїв підпілля (тепер це площа Петра Кривоноса) біля локомотивного депо Київ-Пасажирський на п’єдесталі було встановлено на честь трудових і бойових подвигів залізничників паровоз «ФД-20-578». Не буде зайвим згадати, що луганський паровоз «ФД», названий на честь колишнього наркома шляхів сполучення і головного чекіста Фелікса Дзержинського, в Парижі в 1936 р. на Всесвітній виставці було удостоєно Гран-Прі. Але, як кажуть, не вір очам своїм, коли читаєш надпис на паровозі «ФД-20-578». Парадокс у тому, і ветерани-залізничники добре знають, що це ніякий не «ФД», а звичайнісінький паровоз «ИС» (Йосип Сталін). Річ у тім, що запопадливі республіканські компартійні функціонери, борючись з культом особистості Сталіна, пішли навіть на фальсифікацію серії паровоза на пам’ятнику. Між іншим, залізничні адміністрації були консервативнішими у цьому питанні. Ось, наприклад у моєму дипломі за 1960 р. про закінчення Московського інституту інженерів залізничного транспорту ім. Й. В. Сталіна ім’я збереглося, хоча розвінчування культу вже вирувало більше як п’ять років.

    Осінні дні 1944 р. увійшли в історію Закарпаття навічно. Тоді війська 4-го Українського фронту, зламавши опір ворога, подолали Карпати і 27 жовтня 1944 р. визволили адміністративний центр Закарпаття - Ужгород.

    На ознаменування повного вигнання фашистських загарбників із української землі на околиці Ужгорода, на кордоні зі Словаччиною, споруджено монумент на честь радянських воїнів-визволителів: бронзову фігуру воїна з прапором установлено на брилах, які нагадують розбитий ворожий дзот. «Україна - визволителям!» - такий напис на постаменті. Поруч на валуні читаємо: «Тут було завершено бої за визволення Української РСР від фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни».

    Та парадокс у тому, що чимало фахівців вважає цей напис фальсифікатом історії, оскільки ця територія до війни була під владою Чехословаччини, а в 1939 р. була окупована угорцями. Тільки через місяць після звільнення Ужгорода, 26 листопада 1944 р., у Мукачевому з’їзд місцевих представників просить про приєднання області до УРСР. А 29 червня 1945 р. ця народна акція була закріплена угодою між СРСР і Чехословаччиною. І лише 22 січня 1946 р. область під назвою Закарпатська офіційно увійш- ла до складу Радянської України.

    Як бачимо, колекціонування - це не тільки і не стільки механічне збирання певних речей чи фактів. Це ще й вивчення і дослідження предмету свого хобі. Відомо, що Наполеон, Герберт Уеллс та Павло І колекціонували олов’яних солдатиків виробництва різних країн, а російський цар Микола І - підкови з усього світу. Колишній єгипетський король Фарук збирав автомобілі ролс-ройс тільки червоного кольору. Автомагнат із США Генрі Форд-молодший - різноманітні пляшки із-під джину. А от пристрастю письменника Гюстава Флобера був пошук невідповідностей у романах та повістях своїх колег. Наприклад, у Бальзака він знайшов таке: «Я не бачу цього чітко», - сказав сліпий». У Дюма-батька він знайшов такий вислів: «Ох-ох», - промовив дон Мануель по-португальськи». Та найцікавіше, на мій погляд, він підколов письменника Доде, в романі якого було написано: «Чотири тисячі босоногих арабів, розмахуючи руками, бігли за верблюдом, виблискуючи на сонці шістьостами тисячами зубів», а це виходить в середньому по 150 зубів на кожну людину.

    Ось так приблизно, аналізуючи, виявляються парадоксальні факти і стосовно пам’ятників. Наприклад, уже давно почали увічнювати героїв книг - тобто людей, фактично міфічних, створених силою уявлення письменників. Так радянські письменники Ілля Ільф і Євген Петров, відвідавши у 1935 р. в США батьківщину Марка Твена - місто Ганнібал, потім у своїй «Одноповерховій Америці» детально розмалювали незвичний пам’ятник Тому Сойєру та Геккельбері Фінну - книжковим героям роману М. Твена. Небагато читачів знає, що І. Ільф і Є. Петров колись працювали в редакції залізничної газети «Гудок», зате всі пам’ятають їх як авторів «Двенадцати стульев» та «Золотого телёнка» (рос.). Літературним героям цих двох гумористичних творів поталанило з точки зору увічнення у пам’яті людей. Чого вартий тільки один перелік: у Санкт-Петербурзі, Харкові, Жмеринці є пам’ятники Остапу Бендеру, в Харкові - увічнені отець Федір, Кіса Вороб’янінов та Елоч- ка-Людоїдка. У Бердянську міський парк ім. Шмідта прикрашають бронзові Остап Бендер і Шура Балаганов, а в Одесі стоїть архітектурний шедевр - екіпаж автомобіля «Антилопа Гну» у складі командора Бендера, водія Козлевича, Балаганова та крадія гусей Паніковського. Окремо зупинимось і на пам’ятнику Паніковському в Києві, відкритому 31 травня 1998 р. Як відомо з книги «Золотой телёнок», Михайло Самуїлович був людиною без паспорта і прописки й удавав з себе сліпого на розі Хрещатика та Прорізної. Так от, на урочистому відкритті скульптури М. Паніковського Управління МВС України в м. Києві видало йому паспорт громадянина України, де вказано, що місцем його народження є роман «Золотой телёнок», а адресою прописки - вулиця Прорізна, 6. Крім того, згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України незабутньому сину лейтенанта Шмідта присвоєно звання старшого лейтенанта. Це, мабуть, єдиний у світі пам’ятник, що має офіційне посвідчення особистості та військове звання.

    Та виникає парадокс. Ставлять пам’ятники літературним героям Ільфа і Петрова та навіть предметам з їхнього роману. Ось, наприклад, в Одесі у сквері поблизу Дерибасівської, спорудили один з 12-ти стільців, бо якраз у ньому були діамантові скарби мадам Пєтухової. А от пам’ятника відомим письменникам Ільфу та Петрову немає. Парадокс.

    Це ж саме можна сказати і про знаменитого чеського письменника Ярослава Гашека, який народився 30 квітня 1883 р. у Празі. Він прожив коротке, але яскраве життя. Був літератором, мандрував Австро-Угорщиною, воював на фронтах Першої світової війни, захоплювався поглядами анархіста Кропоткіна, опинився в царській Росії, а в 1916 р. доля привела його до Києва. Саме у столиці Я. Гашек написав і надрукував повість «Бравий солдат Швейк у полоні». Це фактично був ескіз до майбутнього роману «Пригоди бравого солдата Швейка», який він створив у 1921-22 р.р. Роман завоював всесвітню славу.

    Пам’ятник цьому літературному герою встановлено в старовинній частині Львова поряд із кафе «Віденська кава». Тепер тут філіжанку ароматної кави чи бокал пива можна випити в компанії бронзового бравого солдата Швейка, який самотньо сидить за столиком із незмінною люлькою і бокалом пива.

    Поряд зі столицею Чехії Прагою розташоване містечко-фортеця Карлштейн. Якщо вам колись пощастить там побувати, то обов’язково зайдіть до сусіднього замку на вул. Мостецькій, 18, де працює музей воскових фігур. Там серед різних скульптур-знаменитостей вам привітно посміхається бравий солдат Швейк у військовій формі, який сидить в інвалідному візку. Парадокс, але пам’ятника Ярославу Гашеку, який прожив лише 40 років, також немає. Хоча пам’ять про нього підтримується, і доволі оригінально. У Празі я був у декількох старих пивничках, зокрема «У Флека», де за сидіння на «стільці самого Гашека» береться додаткова плата. Є пам’ятник винахідливому Швейку і в Словаччині в місті Гуменне, яке згадується в романі.

    До речі, в Києві по вул. Володимирській, 36 зберігся будинок, де колись мешкав Я. Гашек, про що свідчить меморіальна дошка. І в російському місті Бугульма є меморіальна дошка з підтвердженням, що Я. Гашек у далекі роки був тут помічником коменданта міста...

    Цікаві речі відбуваються з пам’ятниками, що встановлені за життя. Ось колишній прем’єр-міністр Великобританії «залізна леді» Маргарет Тетчер погодилась позувати для свого мармурового зображення тільки за умови увічнення і її... улюбленої дамської сумочки, яка завжди була з нею.

    Можна і не дивуватись, що скульптуру Й. Кобзону в Донецьку біля палацу «Юність» було встановлено в День шахтаря. Зате в Часовому Яру Донецької області на вході до міськради на меморіальній дошці написано: «Тут народився відомий сучасний співак Йосип Давидович Кобзон...». А вся суть у тому, що в будинку нинішньої міськради Часового Яру 70 років тому розташовувалась лікарня, де було пологове відділення.

    Кажуть, що є пісні-одноденки, але виявляється є й пам’ятники-одноденки. Ось декілька прикладів. Скульптор Сергій Мінаєв створив пам’ятник примадонні російської естради Аллі Пугачовій і в квітні 2003 р. встановив у Москві у дворі її будинку. Але пізнього вечора того ж дня гіпсова статуя безслідно зникла. Згідно з версією московської міліції зловмисниками могли бути фанати творчості Алли Борисівни.

    Майже така ж доля спіткала і пам’ятник колишньому президенту Росії В. Путіну, який урочисто було відкрито 19 серпня 2004 р. у сквері перед будинком Псковської обласної дитячої лікарні. Але вже наступного дня монумент було демонтовано. Виявилось, що пам’ятник було виготовлено місцевою громадською благодійною організацією без відповідного дозволу міської мерії, ну й, звичайно, без згоди самого В. Путіна.

    Анатолій Романов, Анатолій САДОВЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05