РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 36 (25 вересня 2009) 

  • Станція призначення



    - Даремно я хвилювалася, - з теплою усмішкою згадує вона подію тридцятилітньої давнини. - Прийняли мене дуже добре. Правда, довелося поповнювати свої знання, бо на попередній роботі мала справу з напівавтоблокуванням, а тут діяла автоблокувальна система. Але - нічого. Чого не знала, дізналася від заступника начальника станції Миколи КОВАЛЕНКА, старшого квиткового касира Зінаїди ЛИСЕНКО, квиткового касира Людмили СТАНКЕВИЧ. Практично всі допомагали мені, як кажуть, влитися в колектив і відчути себе його часточкою...

    В ту пору на станції працювало 70 залізничників. Фастівський напрямок був надто напруженим. Через Мотовилівку проходили тисячі й тисячі тонн лісо- і пиломатеріалів. Адже тамтешній деревообробний комбінат, від якого сьогодні залишилася лише назва, працював на повну потужність. Понад тисячу робітників щодня перетинали прохідну підприємства. Переважна більшість деревообробників діставалася сюди із навколишніх населених пунктів. Як пасажири приміських електричок вони приносили ще й чималу грошову виручку станції. До речі, щоб заощаджувати час і гроші, майже всі вони купували проїзні абонементи на місяць. Причому, без надмірної агітації.



    - Раніше люди були більш свідомими, - з ностальгією в голосі розповідає Валентина Євгенівна. - Такого ніколи не було, щоб
    так збиткувалися над нами. Мало не кожного дня доводиться вивішувати розклад руху, бо, бачите, комусь хочеться його зривати. Трощать лавки, пишуть на них таку нецензурщину, що соромно стає. І міліція чомусь не може нікого піймати за руку. Не розумію цього.

    Її обурення - то є природна реакція людини, яка вважає найвищим мірилом совісті самоповагу. З цього починається ставлення до праці й зрештою до всього, що оточує. Усі людські чесноти, мов губка, всмоктувала Валентина Лапань ще з дитинства, бо зростала в роботящій і добропорядній родині. Мама, Тамара Єрмолаївна, тривалий час трудилася у полі. Й хоча була ланковою буряківничої ланки, однак працювала на рівних з усіма: і в нестерпну спеку, коли пололи бур’яни, і в осінню сльоту, під час збирання врожаю. А батько був у селищі особливо шанованим. Працював зоотехніком. Зрозуміло, що без його допомоги майже ніхто не обходився - у кожного ж у подвір’ї водилася живність. П’ятеро дітей виховало подружжя. Усі здобули хорошу освіту - і розлетілися хто куди. Сестри Валентини Євгенівни - Світлана, Людмила та Галина - залишилися в Росії. А братові Володимиру довелося змінити не один гарнізон, аж поки у званні полковника не вийшов у відставку.



    У цій родині панував культ праці, який згодом став своєрідним кодом характеру і світосприйняття Валентини Євгенівни. Вона не може дивитися на безлад, не може змиритися з тим, що сьогодні на станції немає такого вантажопотоку, коли щомісяця тут вантажили по 200 і більше вагонів. Далеко не все може змінити, але те, за що відповідає, старається виконувати бездоганно. На прилеглій території - чистота й порядок: ні бур’янинки, ні смітинки. І це все підтримується руками лише трьох станційних працівників. Навантаження доволі велике: за Мотовилівкою закріплено 11-гектарну ділянку, ще по три гектари мають зупиночні платформи Білки, Півні і Вишняки. Звичайно, до благоустрою при потребі залучаються всі. Причому, до роботи стають дружно, тому й спориться вона в їхніх руках.



    Начальник станції на якусь мить задумалася, а потім попросила мене знайти можливість, щоб відзначити в газеті свого незмінного заступника Надію СТРОЄВСЬКУ, старшого квиткового касира Людмилу ЛИСЕНКО, квиткового касира Ніну БОЙЧЕНКО, чергових по станції Наталію ДАВИДЕНКО, Світлану ЯЦУРУ, станційну працівницю Галину БОЙКО.

    ...Валентина Лапань ніяк не може збагнути лінію поведінки деяких людей, які звикли працювати абияк, заважати іншим, створювати видимість роботи. Перейнявши від своїх батьків працелюбство, жінка по-материнськи мудро й тактовно навчила цьому доньку Світлану, яка працює в Укрзалізниці. Старанною ученицею стала й онучка Таня, яка разом з мамою частенько приїздять до бабусі в Мотовилівку - на станцію призначення Валентини Євгенівни. Тут вони знаходять розраду для душі у щирих бесідах, спогадах про минуле і в роздумах про майбутнє.










    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05