РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 24 (23 червня 2006) 

  • П’ята опора моста «вийшла з води»

    Микола ЯКОВЧЕНКО - одна з найяскравіших особистостей українського театру і кіно 1930–70-х р.р. Його сучасники називали Миколу Федоровича найнароднішим серед заслужених і найзаслуженішим серед народних. Сергій Параджанов бачив у ньому українського Чарлі Чапліна, тоді як Микола Яковченко був особистістю самобутньою. Порівнювали українця також із французькими коміками Фернанделем і Жаном Габеном. Втім Яковченко завжди залишався самим собою - «Блазнем із сумними очима» - за його власним визначенням. Час невблаганний, але не владний над його іменем. Він і досі живе серед нас у сотнях відтворених на екранах й на сцені неповторних образах.

    У спогадах Заслуженого артиста України Олега Комарова про Миколу Яковченка ви знайдете чимало цікавих фактів з біографії великого коміка, якому життя підносило сумні сюрпризи.

    Майже тридцять п’ять років тому пішов у безсмертя Микола Федорович Яковченко, а його досі пам’ятають і люблять численні шанувальники його таланту.

    Микола Федорович Яков- ченко жив у акторському будинку по вулиці Ольгинській, 2/1 в квартирі №10. Це була велика комунальна квартира, в якій він одразу ж після війни займав значні за площею дві кімнати. Мешкав з дружиною Тетяною Марківною та двома доньками: старшою Ірою та молодшою Юною. Одразу ж після війни Тетяна Марківна померла. Відомо, яка трагедія для родини - така втрата. Микола Федорович залишився вдівцем із маленькими дівчатами на руках. Були в Києві родичі, які чимось, напевно, допомагали. Допомагали і сусіди. Але якою могла бути та допомога, якщо в голодні повоєнні роки самим всього не вистачало?

    Моя мати, Ганна Іллівна Ніколенко, була в добрих, дружніх стосунках із Тетяною Марківною і тому, коли остання пішла з життя, допомагала теж, чим могла, бідним дівчаткам.

    ...Юність Миколи Федоровича пройшла у Прилуках Чернігівської області. Моя мама теж із Прилук. Вона розповідала мені, що коли тільки почала працювати у Прилуцькому міському театрі, то на репетиції і вистави до них приходили вже визнані і відомі у місті актори - комік Микола Яковченко та «герой» Петро Шипенко.

    ...Микола Федорович важко переживав трагедію самотності. Життя його не було зігріте ні жіночим теплом, ні піклуванням про нього та дітей. І він почав «ховатися» від цієї трагедії в оковитій.

    Пам’ятаю, після війни, коли було відбудовано вулицю Миколаївську (тепер Городецького), там розташувався ресторан «Театральний». У ньому частенько можна було побачити Миколу Федоровича, який, підійшовши до відвідувачів, котрі сиділи за столиками, голосно, у жартівливій манері промовляв:

    - Заслуженому артисту республіки, Миколі Яковченку, дайте на сто грамів!

    Присутні починали сміятися.

    - Та які там сто грамів, Миколо Федоровичу, сідайте з нами та посидьте, - радісно казали вони. Садовили біля себе відомого вже тоді артиста, пригощали його й, нашорошивши вуха, слухали. У них був радісний, веселий вечір у компанії з такою цікавою людиною. Та це не подобалося донькам Миколи Федоровича, які вже підросли, бо вони вважали: таким чином він компроментує себе, театр, і тому ховали під замок дещо з його одягу.

    І от, пам’ятаю, одного літнього ранку я, восьмирічний хлопчик у коротеньких штанцях, виходжу з дверей нашої комунальної квартири №11. Двері навпроти трохи прочиняються, і з них виглядає голова Миколи Федоровича, який по-змовницьки шепоче мені:

    - Олежко, дай штанці...

    Багато бувальщин розповідали у той час про акторів. Розповідали їх і про Миколу Федоровича. Можна було почути, як на зйомках якогось фільму режисер приставив до Миколи Федоровича людину, щоб слідкувала - не дай Боже, актор перед зйомкою вип’є. Той не відходив від нього ні на крок. Ось актор уже сідає в крісло, де гримери готують його до кадру, ось вони вже зробили свою справу.

    - Миколо Федоровичу, ви вже готові? - лунає голос режисера.

    - Го-то-вий, - ледь по складах, заплітаючи язи-ком, відповідає той.

    Можна було почути і таку бувальщину, як Микола Федорович «трохи пере- брав», і лікарі «швидкої», не почувши пульсу, відвезли його до моргу. Коли він прокинувся, то санітари розбіглися, побачивши, як «мрець» підвівся і пішов на них, вимагаючи, щоб йому повернули одяг, бо він боїться спізнитися на репетицію.

    Розповідають також, як Микола Федорович, дивлячись на себе в дзеркало і ляскаючи долонями по обличчю, лагідно промовляв:

    - Ах ти, пичка, моя кормилиця-годувальниця рідненька!!!

    На одному з концертів Миколу Федоровича «оголошують»:

    - Виступає Заслужений артист України Микола Яковченко.

    Він повільно виходить, зупиняється і, наче по секрету, але як про справу вже вирішену, промовляє: «Подали на народного». Вибух реготу. Він за життя став легендою: переповідали історії з його біографії, запрошували на концерти, проводжали усмішками на вулицях.

    Та ось доньки підросли. Юночка вийшла заміж. Микола Федорович вже не пив, одержав, нарешті, трикімнатну ізольовану квартиру на колишньому Брест-Литовському проспекті. В ній він жив із сім’єю своєї Юночки: з нею, її чоловіком, режисером популярної радіопередачі «Від суботи до суботи» Володимиром Бохонком та онуком.

    Микола Федорович мав свою кімнату, був оточений у родині повагою та любов’ю. Більше того, тут існував його культ. Це видно було і по великій кількості його колоритних фото- портретів, розміщених у квартирі, і по жартівливих «родинних» магнітофонних записах, і з того, як про нього в сім’ї говорили.

    Робота в театрі, зйомки в кіно, особливо в останні роки життя, зробили актора дуже популярним. Він став справжнім Народним артистом України. Його скрізь впізнавали, радісно вітали. Микола Федорович був надзвичайно яскравим актором, Актором від Бога.

    Я пам’ятаю, у виставі «Калиновий гай» за п’єсою О. Корнійчука, як він із Поліною Мусіївною Нятко блискуче проводили дуетну сцену.

    - Мадам, я - моряк! Я посаджу вас у гондолу і відвезу у комиші. Я покажу вам небо в алмазах, - впевнений в успіхові, залицяється він до манірної, з якогось іншого, вигаданого світу, Аги Щуки. І от парадоксальна протилежність характерів, яскравість індивідуальностей створювали разючий комедійний ефект у цій сцені.

    А його Довгоносик з вистави «В степах України» того ж О. Корнійчука! Хоча і негативний персонаж, але такий живий, безпосередній, навіть у чомусь привабливий, що ми, ще дітьми, дивлячись цю виставу, шкодували, коли він співав: «Й в дальній путь, на долгіє года»..., та в супроводі міліціонера Редьки йшов зі сцени... А симпатичні батьки - героя у фільмі-комедії «Максим Перепелиця» та героїні в комедії, котра вже стала класикою, «За двома зайцями» М. Старицького, - зробили його дуже популярним. І не випадково, саме Яковченкові з його собакою Фанфаном спорудили пам’ятник у скверику біля театру ім. І. Франка, де він колись часто сидів. Цей пам’ятник - прояв народної шани. Прекрасна сама ідея пам’ятника. Коли б ще губи були складені у добру, сяючу посмішку Миколи Федоровича, а не стирчали, як у первісної людини, то скульптор, я гадаю, увічнив би себе.

    Яковченка любили не тільки глядачі, а й просто люди. Пам’ятаю, коли він виходив зі своїм собакою Фанфаном погуляти на площі Франка, його відразу ж оточував натовп дітей, котрі ходили за ним. Можна було почути:

    - Миколо Федоровичу, а що їсть Фанфан?

    - Фанфан - умная собака, він усе жрьоть, даже гвозді (регіт дітей).

    Розвеселити людей, підтримати настрій - це була його улюблена справа. Актором він був не тільки на сцені, але й у житті. Там, де Яковченко, там - гурт людей, там - сміх.

    Пам’ятаю, як він з’явився у радіопередачі «Від суботи до суботи» в образі Козака Мамая, кажучи: «Вітаю добірне товариство!» Важко було втриматись, щоб не посміхнутись, слухаючи, як він це говорить.

    І багато акторів, щоб підтримати добрий настрій у компанії, намагалися копіювати Миколу Федоровича, розповідаючи якусь його історію. Навіть «відблиск» його в акторських розповідях підіймав у людей настрій. Його виступи перед дітьми з Фанфаном, і в ресторані, щоб дали на сто грамів, і багато іншого - з усього він робив театр! І цей театр був яскравим, цікавим, талановитим, таким, яким, власне, він був актором.

    У дружніх стосунках з його зятем, Володимиром Бохонком, котрий дуже любив Миколу Федоровича, ми були більшу частину нашого життя. А коли Володі не стало, то я навідувався до його батьків. І от Борис Маркович, його батько, пригадував: «Якось з Миколою Федоровичем пішли погуляти до парку Слави. Там його вітали на кожному кроці. А одна дівчина підійшла до нього і подарувала букет квітів».

    Актором він залишився, навіть коли сказав, як виявилось пізніше, останні слова у своєму житті. Йдучи на операцію, він виголосив: «Клоун пішов на манеж». Медики не змогли вирвати коміка з обійм кістлявої...

    Фатальний кінець свого життя обрав невдовзі зять Миколи Яковченка. Через нез’ясовані обставини Володя Бохонко прийняв страшне рішення піти з життя, незадовго сказав у присутності однієї знайомої, яка знаходилась поруч з ним, дивлячись на портрет тестя: «Скоро зустрінемося, Миколо Федоровичу, скоро зустрінемося, Юночко».

    - Що ти говориш? Так прекрасно пройшла операція. Лікарі сказали, що ти будеш жити, - заперечила Бохонку його знайома.

    - Ну, добре, - відповів Володя, - піди на кухню, там цікава стаття лежить на столі, прочитай, а я відпочину тут, на балконі, на свіжому повітрі.

    Вона пішла. А для нього це був останній відпочинок в його житті, на балконі дев’ятого поверху...

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05