РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 35 (11 вересня 2009) 

  • Штрихи до портрета. Головне - позитивна думка пасажира

    Їдучи ранковою електричкою зі станції Сорочий Брід на роботу в столицю, він інколи дає волю ностальгії. Звичайно, радянське минуле, за яким і досі тужать мільйони людей, у чомусь було деформованим, погоджується Володимир БОГДАНОВ. Мучив клятий дефіцит. За якоюсь побутовою дрібницею шикувалися довжелезні черги. Але тоді кожному знаходилася робота. Хіба хтось міг уявити, що в Києві почнуть зупинятися великі підприємства, а їхні новоспечені власники нічого іншого не вигадають, як віддати в оренду просторі виробничі приміщення, вирізавши до цього на металобрухт дороге устаткування?!

    Коли на столичному заводі «Транссигнал» все покотилося донизу, Володимир Васильович залишив автодрезину, на якій працював майже 10 років, й пристав на пропозицію своїх товаришів. На той час вони вже призвичаїлися до роботи носіїв багажу на Центральному залізничному вокзалі столиці, тому розповіли про все, що знали. Ясна річ, не обійшлося без підказок на кшталт того, як можна заробити більше.

    - Зарплата мене, звичайно, цікавила, - не приховує він. - Але, пішовши із заводу, я хотів знайти щось нове. Хотілося більше спілкуватися з людьми. А із цим тут проблем немає ніяких. Я допомагаю різним людям і намагаюся про щось дізнатися. Це дуже цікаво...

    За зміну його візок «намотує» на свої коліщата по 15 - 20 кілометрів. За два десятиліття роботи на вокзалі ст. Київ-Пасажирський довелося вже не раз оновити гуму, змінити підшипники. Хай там яка проста техніка, але й вона потребує догляду. А то десь по дорозі, якраз у непідходящий момент, візьме й підведе. Володимир Васильович про таке й говорити не хоче. Вважає, то вже не діло, якщо не дивитися за візком й працювати, аби день до вечора. Його «машина» завжди справна. Дуже прудка, щоправда, це вже все залежить від майстерності носія. Втім, можливо, час знайти іншу назву цій професії, адже багаж лише частково переноситься - з вагону, коли приходить поїзд, і в купе, коли він відправляється. А в основному - ручна поклажа їде собі у візку.

    - Скільки приблизно часу триває один такий рейс? - запитую у Володимира Богданова.

    - По-різному буває. Від 5 до 15 - 20 хвилин.

    - Встигаєте поспілкуватися?

    - Для мене головне - культурно обслужити людину. Позитивна думка про мою роботу. В душу не лізу, зайвого не питаю. Перш за все, вітаюся. Можу поцікавитися, як доїхали. Коли людина від’їжджає, бажаю щасливої дороги. Кажу: «Хай Вам Бог допомагає!»

    - А Вам щоразу дякують?

    - Так. Але я стараюся, щоб мені сказали кілька разів «спасибі». Дуже люблю чути «велике спасибі».

    Володимир Васильович впевнений: робота носієм приносить подвійний зиск. По-перше, зарплата. По-друге, можливість не тільки побачити когось зі знаменитих, а й допомогти їм, перекинутися слівцем, пожартувати.

    Пригадує, як свого часу на гастролі в Україну приїхала група «Машина времени». З її лідером Андрієм Макаревичем вітався за руку. Не поцурався класик рок-музики носія столичного вокзалу.

    - А якось на пероні зібрався натовп фанатів Меладзе, - усміхається Володимир Васильович. - Виходить з поїзда співак, а йому відразу - розкішний букет. Питаю: «Валерію, навіщо тобі, чоловіку, квіти?» Він блискавично зреагував і передав квіти одній із його шанувальниць.

    А Гарик Кричевський, речі якого перевозив Богданов, був настільки вдячний, що залишив не тільки автограф, а й диск із записами найпопулярніших шлягерів.

    Іноді такі люди його вражають, зізнається Володимир Васильович (до речі, він за посадою - бригадир носіїв, але незвільнений). Приміром, відомі в усьому світі дресирувальники тигрів Шевченки. Одного разу, вирушаючи на гастролі, вони замовили мій візок, виставили речі й сказали: ви їдьте, як знаєте, а ми підемо коротшою дорогою до поїзда. Таку довіру потрібно заслужити. Але як? Напевно, навіть зовнішність пана Володимира мимоволі змушує інших повірити йому. Він же вірить людям! Колись звернувся до нього один із приїжджих, мовляв, багажу чимало, але повністю розрахуватися за послугу не можу. «Не міг же я залишити посеред вокзалу його речі. Перевіз. А що робити?» - каже він.

    ...Після зміни Володимир Васильович поспішає на електричку. Тепер уже на маршрут у зворотному напрямку - до Сорочого Броду. Там, у колишніх відомчих будинках, мешкає 13 сімей залізничників. Кожен один одного добре знає, тому таємниць чи якогось напруження немає. Й хоча сам Богданов родом із Сумщини, проте за майже 30 років подружнього життя серцем приріс до цієї станції. Разом із Валентиною Станіславівною, котра довго працювала тут начальником станції, вони виростили дочку й сина. Алла наразі в декретній відпустці, а Анатолій, попри те, що закінчив вищий навчальний заклад залізничного транспорту, працює... носієм на столичному вокзалі. Як і батько. Династія носіїв. А що? Звучить...

    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05