РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 34 (4 вересня 2009) 

  • Залізнична династія. Чорнобривці з Муравійки

    Щоб підрахувати загальний залізничний стаж родини Нитченків, знадобився калькулятор. За кілька хвилин облікової роботи з’явилася тризначна цифра - 233. Стільки років віддали магістралі вже чотири покоління цієї роботящої сім’ї.

    Представниця третього - Людмила ПАСТЕРНАК - начальник станції Муравійка. Станції, яка не в переносному, а в буквальному розумінні потопає в квітах. Це рукотворне диво захоплює усіх, хто проїжджає або ж зупиняється на станції. Особливо - чорнобривці. А ще гвоздики, майори, півонії, сальвії, петунії. Що тільки не буяє на цьому невеликому клаптику землі, що підступає до чепурного приміщення станції! Таку оазу створили люди, для яких праця, за словами великого українського поета Павла Тичини, вже давно у творчість перейшла. Це люди, які не шкодують своїх сил і часу, щоб виплекати кожну квіточку. А потім тішаться з того, коли хтось дивується та милується такою красою.

    Людмила Петрівна може годинами розповідати про своє тяжіння до прекрасного. Й не тільки до квітів. Вона - справжній цінитель живопису. Це помітно, коли дивишся на картини, які подарували цій жінці. До речі, в затишних кімнатах її домівки, що «прописалася» на тихій вуличці поблизу залізничного вокзалу в Чернігові, невдовзі можна відкривати справжню галерею. Весняні й зимові пейзажі, рідні серцю краєвиди малої батьківщини часто спонукають господиню до спогадів, до роздумів про сенс життя на цій землі.

    - Діда Павла я не пам’ятаю, - розповідає Людмила Петрівна. - Він помер, не проживши й 50 років. Працював черговим стрілочного посту станції Чернігів. Провідником вагона була його сестра Марія.

    Друга лінія Нитченків починається з батька - Петра Павловича. Був кондуктором, стрілочником, приймальником поїздів, а потім тривалий час черговим ст. Количівка і Пересадочна. Можливо, саме від нього й передалося доньці стільки людських чеснот. Людмила Петрівна пригадує, яким тямущим господарем знали її батька (на жаль, п’ять років тому відійшов за межу життя). Був майстром на всі руки: допомагав своїм землякам-количівцям будувати хліви, копати колодязі. Займався бджільництвом на невеликій домашній пасіці і... трохи експериментував у саду. На одній із розлогих груш прищепив пагінці 40 сортів соковитих плодів. І діти, і внуки дякували господарю, куштуючи ті груші. Його слово в родині було завжди вагомим, хоча свою думку нікому не нав’язував. Давав можливість дітям добре все обмізкувати, а вже потім на щось зважитися. Так було чимало років тому, коли його старша донька почала задумуватися, ким же вона стане…

    - Батько не наполягав на тому, щоб я пішла його стопами, - каже Валентина Петрівна. - Це мама загітувала мене на залізницю. Вона працювала сигналістом на станції Количівка. Якось прочитала в газеті про Чернігівське залізничне училище. Там проводили набір учнів. Мама показала газету, а я відразу ж ухопилася за цю ідею. Мені дуже подобалася форма залізничників. Уявила себе в ній і ось так зробила свій вибір...

    Вчилася на «відмінно», а коли закінчила училище трішки розчарувалася. Влаштуватися черговою на станцію було вельми проблематично. Отож взялася сама себе працевлаштовувати. Писала листи мало не на всі залізниці колишнього СРСР. Просила прийняти на роботу. Цікаво, що сигнали молодого спеціаліста не залишили без уваги. Відповіді надходили з багатьох куточків країни, навіть із Сибіру. Мама вже погодилася на від’їзд доньки. Але добрі люди в Муравійці порадили: ти, мовляв, попрацюй спочатку стрілочником, а згодом має з’явитися вільне місце чергового по станції. Так і сталося. Беручку до роботи випускницю училища помітили й через кілька років запропонували перейти в Количівку. А там кар’єра стрімко пішла вгору - від чергового до начальника станції. У 1999-му Валентину Пастернак «перекинули» на Муравійку, до якої за п’ять років приєднали й Количівку. Справедливість відновилася, стверджує вона, адже свого часу Количівку «передали» Чернігову.

    Молодша сестра Інна з настроєм приходила до Людмили на роботу. Цікавилася життям станції. Тому після школи довго не вагалася й обрала Чернігівське залізничне училище, яке закінчила з відзнакою. Нині працює начальником станції Кобижчі. А черговою під маминим керівництвом тут уже рік донька Лілія. Син з невісткою також на залізниці. Сергій - слюсар вагонного депо Дарниця, а його дружина Юлія - провідник вагона ВЧ-1 Чернігів.

    Шляхи-дороги привели до Чернігівського училища й доньку Людмили Петрівни Юлію. Вона - квитковий касир ст. Чернігів. В училищі познайомилися із симпатичним і впевненим у собі юнаком - Сергієм Шелупцем. Сиділи за однією партою. Закохалися. Одружилися. Разом уже понад 10 років. Правда, і досі продовжують свою традицію - сидіти на заняттях разом. Тепер вони слухають лекції і складають сесії уже в Державному економіко-технологічному університеті транспорту.

    Наймолодший залізничник у цій родині - племінниця Руслана. Вчиться в тому ж закладі, який закінчили мало не всі Нитченки. Тепер це - Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту. Її, як і Людмилу Петрівну, також спокусив формений одяг, який носять трудівники магістралі.

    - Мені хотілося б ще повчитися на дизайнера, - не приховує своїх намірів Руслана. - Це для того, щоб потім допомагати тим, хто займається зовнішнім і внутрішнім оформленням наших станцій.

    З дозволу цієї дівчини додам, що вона мріє створити сім’ю і народити двоє діточок. А мешкати хоче в селі, у добротному будинку, в якому обов’язково буде камін...

    Слухаючи про плани племіннички, почесний залізничник Людмила Пастернак лише усміхалася. Мабуть, трішечки заздрила, бо вона, хоч і відмінна господиня, але в своїй оселі буває іноді як гість. Робота забирає її до останку. Почнемо з дороги. Від помешкання до Количівки 7 кілометрів, а до Муравійки усі 25. Нерідко вдома не буває по півтори доби. Як вона каже, «не виходжу зі змін і не відходжу від пульту». Річ у тім, що колективи цих станцій невеличкі. Відсутність хоча б однієї людини - неабияке навантаження на інших. А у Людмили Петрівни - три студенти-заочники, які повинні їхати на сесії, матері-одиночки, інвалід, яким гарантовано додаткові відпустки. Начальник станції не ремствує, вміє перейматися чиїмось становищем, цінувати нелегку й інколи невдячну працю залізничників. Поважає старших, пишається молодою зміною й завжди пам’ятає тактовні настанови покійного батька і мудрі слова своєї мами Ольги Павлівни, про те, що до людей треба ставитися так, як ти хочеш, щоб до тебе ставилися.

    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05