РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 33 (31 серпня 2009) 

  • «Локомотивний» музей. Про що віщують експонати



    26 травня 1870 р. (за новим літочисленням - 7 червня) «Литературная и политическая газета Юго-Западного края «Кіевлянинъ» на першій шпальті помістила повідомлення про відкриття Києво-Балтської залізниці й надала розклад руху поїздів від Києва до Бірзули (нині Котовськ) та у зворотному напрямку.

    Фотокопію цього, без перебільшення, раритетного історичного документа, а також зображення святково прикрашених гірляндами квітів будови колишнього київського вокзалу та пасажирського потяга, що готовий вирушити в путь, я побачив у Музеї трудової і бойової слави ім. Д. Жука локомотивного депо Київ-Пасажирський.

    Експозиція музею не дуже насичена, але спонукає до глибоких роздумів. Її розміщено на чотирьох стендах, на яких поетапно відображено всю багату подіями історію депо. Історію підприємства нерозривно пов’язано з історією залізниці, а літопис залізниці - з літописом держави.

    Факт: працівники депо доволі часто й охоче відвідують музей рідного підприємства. Особливо ті, хто навчається в учбових закладах, і тому добре ознайомлені з його славним минулим. У чому секрет, запитаєте? А річ у тім, що музей і бібліотеку розташовано в суміжних кімнатах, а читачами бібліотеки, як стверджує, бібліотекар і незмінний впродовж 45 років завідувач музею Валентина Кравченко, є переважна більшість працівників депо. Ініціатором та збирачем експонатів музею був Ілля Вєтров, нині покійний інженер-приймальник локомотивів, людина свого часу добре відома та шанована на столичній магістралі, як невтомний літописець славних справ залізничників. Ілля Юхимович був автором кількох цікавих книг про залізницю, а також постійним дописувачем «Рабочего слова».

    Експонати музею нагадують, що засновником депо був видатний вчений, конструктор першого вітчизняного паровоза О.П. Бородін. Депо спочатку розташовувалося на території залізничних майстерень (тепер завод КЕВРЗ). У ньому було 16 паровозних стійл з водокачкою та поворотним колом. Перебуваючи на посаді головного інженера служби рухомого складу, тяги та майстерень, Олександр Парфентійович впроваджує безліч передових технічних ідей, створює першу в світі паровозну лабораторію з випробувальною станцією, а згодом і першу в світі хімічну лабораторію для дослідження палива, води та мастил.

    У 1891-му, під час реконструкції ст. Київ-І, депо переїжджає до Батиєвої гори, де працює й дотепер.

    Відвідувачі музею можуть дізнатися, що саме гудок святкового паровозика 7 червня 1870 р. перед першим рейсом до Бірзули сповістив про народження нашої рідної магістралі. З нього ж веде свій родовід і локомотивне депо Київ-Пасажирський. Можна лише уявити, який розголос у ті часи набула ця подія серед киян. Безперечно, більшість сприйняла прихід залізниці до рідного міста з ентузіазмом, пов’язуючи з нею сподівання на економічний та технічний прогрес рідного краю. Та, певне, лунали й протилежні думки. Адже не треба забувати, який був час: не минуло й десятиріччя з моменту скасування кріпацтва, а патріархальні забобони, як відомо, дуже живучі, й багато хто дивився на паровоз, як на витівки диявола.

    Проте привид комунізму вже блукав по Європі і саме цього року десь в глушині Симбірську народився звичайний хлопчик - Ленін. Згодом марксисти-ленінці не без успіху використовували залізницю як потужний важіль політичної боротьби. У паровозному депо відточував своє ораторське мистецтво київський гімназист Анатолій Луначарський, переконуючи робітників у тому, що той, хто був «нічим», обов’язково стане «всім». Видатний «технар», а за сумісництвом полум’яний революціонер Гліб Кржижановський, працюючи в управлінні Південно-Західної, теж не гребував навідатися до машиністів депо й підкинути вуглину до топки революційної боротьби. Так само, як і Дмитро Ульянов, лікар залізничної лікарні, брат майбутнього вождя світового пролетаріату. Якщо такі видатні діячі бралися за справу, то й результат не міг забаритися. Робітники залізниці першими в Україні застосували таку форму політичної боротьби, як страйк… І ось ленінська «Іскра» висвітлює події, пов’язані з розстрілом робітників депо біля поворотного кола 23 червня 1903 р. Ніяк не хотіла царська влада йти на поступки залізничникам. Слава Богу, що ті часи давно минули.

    Під час громадянської війни робітники депо були серед тих, «кто наступал на белые отряды, кто паровозы оставлял, идя на баррикады». У 1918 р. боротьба за владу рад переросла у збройне повстання. Більшовики депо М. Чухнов, М. Травянко, Д. Жук та інші сформували бойову дружину. На фронтах громадянської війни гучною славою вкрив себе бронепоїзд «Карл Лібкнехт», командиром якого був колишній помічник машиніста К. Лихачов.

    Восени 1920-го працівники депо перші в Україні вийшли на суботник з ремонту паровозів і заготівлі дров. А через три роки депо повністю відновилося від післявоєнної руйнації і оновило майже весь паровозний парк. У 1935-му київські машиністи з ентузіазмом підхопили кривоносівський рух. Першим кавалером ордена Леніна став кращий машиніст паровоза К. Єресько.

    Окремий стенд присвячено подвигу деповців під час Великої Вітчизняної війни. 500 робітників з підприємства пішло на фронт громити ненависного ворога. З документів та фото дізнаюся, що слюсар І. Калінін служив у зенітних військах, машиніст Георгій Вовченко командував танковою ротою, машиніст Валентин Душель захищав Сталінград, а машиніст Олександр Бойчук служив старшиною на підводному човні, який торпедував німецький лінкор «Адмірал Тірпіц». А ще робітники депо зібрали 1000 карбованців на будівництво літака «Київський залізничник».

    За 78 днів оборони Києва екіпажі бронепоїздів, сформованих з робітників депо, здійснили 100 бойових операцій і знищили 30 танків, 400 гармат і мінометів та понад 10000 гітлерівців. Сторінки з «Боевого листка железнодорожника», який випускала вагон-редакція політуправління НКШС, розповідають про героїчні подвиги бійців бронепоїздів літер А і літер Б, про безстрашну розвідницю Тетяну Діденко з бронепоїзда літер Б. Експонатом музею є гіпсове погруддя героїні.

    Боролися деповці із загарбниками і в партизанських загонах, і в антифашистському підпіллі. Про це також свідчать експонати музею.

    Після війни підприємство відроджується з руїн і сягає нових виробничих рубежів. Поступово на зміну паровозам приходять тепловози, а згодом й електровози ЧС4 та ЧС8. У буднях народжуються герої трудового фронту. За вагомі трудові досягнення машиністи С. Голубицький та І. Ситніков удостоєні звання Героїв Соціалістичної праці, а В. Гуменний стає кавалером трьох орденів Слави.

    Проте не лише музей нагадує про пам’ятні події, що відбувалися в депо. На фасаді адміністративного корпусу встановлено меморіальну дошку на згадку про розстріл робітників, що брали участь у політичному страйку в липні - серпні 1903 р. Є на території депо величний меморіальний комплекс, з увічненими прізвищами робітників, які загинули під час громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Героїчному командиру бронепоїзда літер Б Степану Голованьову, який загинув 26 вересня 1941 р., також присвячено меморіальну дошку. Та найбільш відомим пам’ятником славних справ працівників локомотивного депо Київ-Пасажирський є потужний паровоз ФД, встановлений на постаменті в серпні 1982 р.

    - А що ж далі? Невже втрачено зв’язок часів?

    - Аж ніяк! - запевняють молоді помічники машиністів Владислав Шульженко, Артем Єрмаков та Юрій Гаврутенко (див. на фото), які навідались до музею перед зміною. - Адже життя продовжується, продовжується й слава депо. Колись про неї повідають нащадкам нові експонати музею. Тільки дуже хочеться, щоби це була не бойова, не революційна, а трудова слава.

    Анатолій РОМАНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05