РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 18 (12 травня 2006) 

  • Їм травень просурмив збір

    «Как ненасытен человек!
    Придет любовь, нагрянет слава,
    Блеснет под солнцем первый снег,
    А сердцу жадному все мало…»
    Ігор Шкловський

    У цій статті-роздумі про дивні прояви сьогодення автор описує події, свідком яких був сам, або про які йому розповіли працівники локомотивних депо, що на Хмельниччині. Необхідно зауважити, що з етичних міркувань у цій окремій, цілком документальній історії імена героїв змінено.

    Спочатку - про лист до редакції. На акуратно вирваному зі шкільного зошиту аркуші колишній машиніст ще рік тому звертався до журналістів із проханням про допомогу в отриманні, не більше - не менше, вищого почесного знаку галузі. Мовляв, достойний Почесного залізничника і край. Щирі зізнання від Т. про себе мали лише позитивний характер. Мало хто себе, шанованого, критикуватиме. Величезний робітничий стаж на залізниці, мовляв, дозволяє сподіватися на бажане, - наголосив декілька разів дописувач. І хоча згідно з наказами попередніх років його неодноразово нагороджували і преміювали, шанований ветеран, який пропрацював машиністом близько 30 років (з середини сорокових до середини сімдесятих років минулого століття), кавалер знаку «Кращий працівник Південно-Західної залізниці» вважає, що ще одна, вища нагорода від Державної адміністрації залізничного транспорту України таки знайде його. Попри все.

    Докладно ознайомившись з короткою автобіографією дописувача, з його доводами про те, чому саме він достойний високого титулу, спочатку спіймав себе на думці, що добродій-залізничник переплутав адресу. Хіба газета колись перебирала на себе функції кадрових менеджерів? Хіба у компетенції редакції «давати чи не давати» ордени, медалі, почесні звання тощо? Отже Т. звернувся не за адресою.

    Можна ставити крапку, а лист передавати до редакційного архіву. Проте, журналістська цікавість не має меж. Для того, щоб надалі бути у курсі справи, зателефонував до депо. У розмові з керівниками підприємства, де працював згаданий ветеран, дізнаюсь, що інтереси Т. жодним чином ніхто не пригноблював, навпаки, його труд високо оцінювався у всі часи. За працю і звитягу керівництво депо, Жмеринського відділення Південно-Західної залізниці та, безпосередньо, столичної магістралі заохочували мого сьогоднішнього, так би мовити, героя декілька десятків разів.

    Але... Поки я не вимагав (курсив - В.Н.) знака «Почесний залізничник», мене носили у депо ... на руках», - так завершує свій лист Т. Виявляється, нагороду слід вимагати?! Дивний погляд на речі. Хтось з мудрих наголошував на тому, що нагорода - це підтвердження доброго вчинку. Проте, наскільки б не були великими чесноти, але, коли людина до нагород за добродійство вже призвичаїлася, останні втрачають свою справжню ціну. Чи не так?!

    Мораль, совість, докори сумління? Вони, панове, для парадного виносу, високих трибун, адже давно і безнадійно застаріли, - майже чую можливі репліки. Та не всі ми, на превелике щастя, з одного тіста. Не перевелися високі моралісти, котрі продовжують шукати головну істину. Годі про мораль.

    Між іншим, нещодавно Т. завітав до редакції. І знову ж зі старою проблемою: не оцінили у депо, нехай «переоцінять» в управлінні столичної залізниці. Звідки тільки береться ота неповторна любов до незаслужених нагород? Хоча, переконаний, тут справа не у нагородах...

    Чи варто писати про це? Винести на читацький суд цю колізію змушує одне: нині від газети все-таки частіше чекають оцінок, думки журналістів, які можуть знайти й ґрунтовно проаналізувати зв`язок подій і явищ, не помічених, не «схоплених» раніше. Здається, це той випадок. Про Т. неодноразово писали у «Рабочем слове». Переважно, про гідні схвалення рис характеру. Повідомляли і про те, що не забарилася на адресу візаві і медаль з премією від керівництва столичної магістралі. Але, виявляється, на тлі безумовного позитиву не знайшлося місце критиці його самовихваляння, через яке Т. зараз місця собі не знаходить. Ой, і значна ж це вада. Людина поважного віку, втративши будь-яку самооцінку, а у першу чергу, повагу до свого імені, переоцінила свої заслуги перед залізницею. Стукає собі у кабінети: давайте, мовляв, для комплекту відзнаку.

    Варто тепер мені наголосити на тому, що життя коротке і, на жаль, одне. Пам`ятаймо, шановний Т.: слава не звеличує, а принижує того, хто не вміє носити її достойним чином. Потрібні докази? Перечитайте епіграф до цього матеріалу.

    Володимир ЦАСЮК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05