РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 27 (17 липня 2009) 

  • Місто з гетьманським іменем


    Вид на початок вулиці Проскурівської в Хмельницькому - головної вулиці міста

    Мандруючи західним Поділлям від Кам’янця через Дунаївці, Ярмоленці і далі, не можна, та й не варто, оминати обласний центр Хмельницької області. Місто це, відносно, молоде. Але не менш цікаве для мандрівників. І в цьому ви можете переконатись, коли сядете в «Подільський експрес» чи в інший потяг, який прямує від столиці на захід, і уже за декілька годин дістанетесь Хмельницького.

    Практично за життя одного покоління - нинішніх 60-70-річних людей - заштатне провінційне містечко Проскурів перетворилося в красиве сучасне місто Хмельницький. Протягом лише повоєнного півстоліття його населення зросло більш ніж усемеро і складає 258 тисяч мешканців. Мало хто із них може назвати себе корінним проскурівцем: практично всі вони - хмельничани в першому-другому поколінні. Про колишні назви свого міста - Плоскирів або Плоскирівці («плоский рів» - від річки Плоска та рову, що в XV ст. оточував поселення) та Проскурів (так до початку XVIII ст. трансформувалася попередня назва) - вони, звісно, знають, чули та й самі чи приїхали, чи народилися вже в Хмельницькому. Адже так місто було перейменоване в 1954 р. на честь великого гетьмана України

    Богдана Хмельницького. З його перемогами пов’язано чимало пам’ятних місць і дат в історії області. З новим іменем прийшло зовсім нове життя: щойно оговтавшись від втрат і ран Другої світової війни, обласний центр Хмельниччини почав не відбудовуватись, а будуватися заново, видряпуючись із тісної шкаралупи окружного містечка, як прекрасний метелик із примітивного кокона.

    Звісно, місто мало свою історію. Тривалий час вважалося, що починається вона з першої документальної згадки 1493 р. За цією датою і 500-літній ювілей відзначили. А ювіляр узяв і різко - аж на 62 роки - постарішав: учені знайшли у варшавських архівах запис королівської канцелярії Владислава II Ягайла від 10 лютого 1431 р. про те, що шляхтичу Янові Чанстуловському видано 100 гривень на володіння «селами Голисин (нині Олсшин Хмельницького району) та Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі».

    На сьогодні Хмельницький не має яскраво виражених ознак старовини, як, скажімо, Кам’янець-Подільський. Називатися пам’ятками «до нашої» архітектури удостоєні всього лише кілька будівель XIX - початку XX ст., споруджені в стилі модерну, еклектики, бароко. Найпомітніші з них - церква Різдва Богородиці на вулиці Вайсера - найстаріша (1837 р.) кам’яна споруда міста; приміщення колишнього реального училища (1905 р.), де в наші дні «квартирують» міськрада та міськвиконком. Ще кілька їхніх ровесниць вікують на центральній вулиці Проскурівській (у «дівоцтві» - Олександрівській): зокрема, ошатне приміщення нинішнього художнього музею (у 1903 р. це був банк) та міський будинок культури (тут 1892 р. відкрився перший у місті театр). Але й інші споруди поважного віку, відреставровані, підфарбовані, причепурені, безперечно, прикрашають сучасний Хмельницький, нагадуючи водночас, що почали вони з’являтись у 80-х роках позаминулого століття тому, що Проскурів - за височайшим утвердженням - саме тоді став містом.

    До речі, ще раніше, 1824 р., цар Олександр І навіть схвалив план заходів з відбудови - після страшної пожежі 1822 р. - повітового містечка Проскурова. Та плани так і залишилися на папері. Адже грошей на будівництво ніхто не виділив (але ж і хронічні у нас традиції). Тож і через майже століття Проскурів був усе таким же вбогим і брудним, без жодної брукованої вулиці і без водогону, з вісьмома невеликими освітніми закладами (62% населення були неписьменними) та однією земською лікарнею. Проте з дев’ятьма шинками і 45 пивницями. Ще, правда, з театром і міською бібліотекою імені Пушкіна, відкритою в 1901 р. Радянська влада дещо цивілізувала цю картину - проте практично все зроблене нею зруйнувала Друга світова війна. Тож, скажемо відверто, Хмельницький у 50-х роках XX ст. був майже чистим полем для архітекторів та будівельників, на якому було де розгулятись найбуйнішій фантазії.

    На цьому полі, в переносному та й прямому значенні, невдовзі з’явились заводи, фабрики, навчальні заклади та лікарняні комплекси, транспортні розв’язки та вокзали… Причому все це - «забуяло» ну просто на очах одного покоління. А в наші дні - Хмельницький знову не впізнати, стільки з’явилося нових торговельних, готельних, туристичних комплексів, банків, ресторанів, перукарень, кав’ярень... Та й будинки не першої молодості отримують друге дихання з появою в них салонів, офісів, крамниць...

    Утім, туристові хочеться побачити щось цікаве, чого немає в жодному іншому місті України та й світу. Тож дивуй нас, Хмельницький!

    Янгол спустився на вулицю Проскурівську восени 1997 р. - легкий, майже безтілесний, з тонким хрестом на плечі. Це - пам’ятник жертвам репресій. Він був першою роботою зовсім молодого скульптора Богдана Мазура - тоді ще студента Київської художньої академії. Вже потім з’явилися в його послужному списку пам’ятник Параджанову на столичній кіностудії імені Довженка, молодому Тарасу Шевченку в Кам’янці-Подільському. І «Мала» премія імені Тараса Шевченка - найпрестижніша в Україні мистецька нагорода, що вручається молодим, - за ці скульптурні твори з’явилася також.

    Проте в Хмельницькому ніхто не здивувався, що зовсім юний - а стільки встиг і стільки заслужив. Бо всім було відомо, з якої Богдан родини. Його батько Микола Мазур - відомий у всій країні скульптор і живописець. Заслужений художник України, лауреат премії імені Миколи Островського. Раніше місто знало його оригінальні скульптури з металу: автомістечко в парку імені 500-річчя Хмельницького, дитячий майданчик у Шевченківському сквері, «Дерево пісень» на майданчику біля «Силістри», фойє в дитячому кінотеатрі «Планета»... Ці та інші твори, самобутні, ні на чиї несхожі, поставали з нічого. Точніше - з фантазії автора та його в буквальному значенні чорної праці: адже робилися із... металобрухту. А ставали - особливою хмельницькою прикметою: чогось подібного немає ніде.

    Згодом же батько й син Мазури створили Янгола - скульптуру настільки світлу й чисту, що до неї самі собою пролягли маршрути хмельницьких молодят. Пам’ятник називають Янголом Скорботи. Самі ж автори вважають цей образ посередника між Богом і людьми вісником, що прийшов сповістити людям: жертви українського народу, перемелені війнами, репресіями, голодоморами, мають стати останніми в його історії. Такі трагедії не повинні більше повторитися.

    А потім за проектом скульпторів Мазурів на одній з вулиць постав... солдат. Точніше, гігантська рука невидимого й усемогутнього Когось, що переставляє по шахівниці-планеті маленьку фігурку солдата, як пішака. Пам’ятник, вважають у народі, - «афганцям». Офіційна версія переконує, що - всім воякам, котрі загинули в локальних конфліктах. Та у Мазурів пам’ятник став запереченням війни як антилюдського явища. «Помиляються правителі - страждає народ» - застерігає напис на камені. Пам’ятник не оспівує ані війн, ані пам’ять про них. Він безжалісно й зримо демонструє їхню сутність.

    Ці та інші монументальні твори, що прикрашають місто, може оглянути шанувальник сучасної скульптурної творчості. Та й любителі старовини можуть знайти цікаве для себе. Зокрема, храм Андрія Первозванного, побудований на початку 1890-х рр. як полкова церква 35-го драгунського Бєлгородського полку, що квартирував на той час у Проскурові. Нині це соборний храм Української православної церкви Київського патріархату.

    Двоповерховий особняк, який розташовано на вулиці Гагаріна, - одна із найкрасивіших старих споруд міста. Під час Першої світової війни тут перебував штаб 8-ої армії Південно-Західного фронту, якою командував відомий генерал Брусилов. Нині тут - Палац урочистих подій.

    У місті відновлено діяльність храмів різних конфесій. Тут і виросли нові величні культові споруди, які також можна відвідати. У філармонії звучить орган, а охочі можуть подивитись та послухати виступ симфонічного оркестру, камерного хору та духового оркестру, які також носять назву «муніципальний». Чималий інтерес у гостей Хмельницького викликає художня школа іконопису «Нікош», вихованці якої завойовують престижні нагороди. Цікавим є й монотеатр «Кут», щороку він скликає гостей на фестиваль «Розкуття»... Продовжують активну діяльність ансамбль пісні й танцю «Козаки Поділля», зразковий дитячий танцювальний ансамбль «Подолянчик» із незмінним і незамінним Юрієм Гуреївим на чолі, обласний музично-драматичний театр, народний ансамбль «Веселка», зразковий дитячий хор «Подільські солов’ї», народний колектив бального танцю «Успіх»...

    Тож є чим помилуватись у місті з гетьманським іменем, яке розпросторилося на 8600 гектарах і далі розростається. Але поряд із ним - інші населені пункти, де чимало цікавого і які варто відвідати. Тож мандруймо разом й далі.

    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05