РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 26 (10 липня 2009) 

  • Анна. Кондуктор колони особливого призначення

    ОСОБЛИВИЙ РЕЗЕРВ СПЕЦІАЛЬНИХ ФОРМУВАНЬ НАРКОМІСАРІАТУ ШЛЯХІВ СПОЛУЧЕННЯ (НКШС) СРСР ПРИРІВНЮВАВСЯ ЗА СТАТУСОМ У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ ДО БІЙЦІВ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ. ЦЯ КОГОРТА ВІДВАЖНИХ НЕСЛА СЛУЖБУ ВІДПОВІДНО ДО УМОВ ВІЙСЬКОВОГО СТАТУТУ. ПРО ЗАЛІЗНИЧНИКІВ - УЧАСНИКІВ ТІЄЇ СТРАШНОЇ ДОБИ - НАШЕ ВИДАННЯ РОЗПОВІДАЄ ДОВОЛІ ЧАСТО. ПРОТЕ ПРО ТИХ, ХТО ПРОЙШОВ ВІЙНУ У ЗАЛІЗНИЧНИХ ФОРМУВАННЯХ НКШС, ВІДОМО НЕБАГАТО, ХОЧА ЇХНІЙ ВНЕСОК У РОЗГРОМ ВОРОГА БУВ ВЕЛИКИМ. КОРЕСПОНДЕНТ «РАБОЧЕГО СЛОВА» АНАТОЛІЙ САДОВЕНКО НАМАГАЄТЬСЯ ЗАПОВНИТИ ЦЮ ПРОГАЛИНУ НА ПРИКЛАДІ АННИ САРБАЄВОЇ - СТАРШОГО КОНДУКТОРА 11-ОЇ ПАРОВОЗНОЇ КОЛОНИ ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ.

    ДОВІДКА

    Третього січня 1942 р. Державний комітет оборони (ДКО) прийняв постанову №1095 «Про відновлення залізниць». Відповідно до цього документа залізничні війська передавались в оперативне підпорядкування НКШС. Крім того, створювались спеціальні формування, завданням яких було проведення відновлювальної та експлуатаційної роботи у безпосередній близькості від фронту.

    Сьомого січня 1942 р. ДКО видав постанову №2263 про організацію на прифронтових і тилових залізницях колон паровозів особливого резерву НКШС з прикріпленими комплексними поїзними бригадами. У той же час створювались і паровозоремонтні поїзди.

    Ані Сарбаєвій було лише вісімнадцять, як в її життя жахливою звісткою увірвалося слово «війна». Тоді, у далекому вже 1941-му, вона вперше почула про це опівдні 22 червня з гучномовців радіоприймачів у невеличкому містечку Ташкумир, що у Киргизстані, куди вона незадовго до цього приїхала зі своїм старшим братом, щоб влаштуватися на роботу. За добу брата вже призвали до армійських лав. А невдовзі і їй самій довелося змінити професію продавця поштового кіоску на іншу - залізничного кондуктора. Після нетривалого навчання десятки молодих дівчат замінили чоловіків, які пішли на фронт. Проте довго пропрацювати молодим залізничницям у тилу не довелося, бо згодом і їх у складі паровозних колон особливого призначення НКШС було направлено до лав діючої армії.


    Анна Іванівна серед помічників машиністів 11-ої паровозної колони. Польща, м. Міловіци 1945 р.;

    11 лютого 1943 р. 11-та паровозна колона особливого призначення, у складі якої була й старший кондуктор Анна Сарбаєва, отримала своє бойове хрещення. На шляху слідування від Саратова у бік лінії фронту їхній ешелон, яким везли військову техніку, бомбила фашистська авіація. Особливо зростала інтенсивність нальотів на прифронтових станціях: Валуйки, Старий Оскол, Старобельськ... Тут зазнали і перших втрат.

    На фронт перевозили техніку та боєприпаси. Звідти - поранених. Працювати доводилося багато. Жили здебільшого у «теплушках». У короткі години перепочинку дівчата на рівні із чоловіками готували локомотиви до наступних рейсів: проводили технічне обслуговування, ремонтували. Саме при виконанні таких робіт молодий кондуктор отримала фронтове прізвисько, з яким і пройшла всю війну.

    - Ми проводили ремонт паровозного котла, - розповідає Анна Іванівна. - Наш кочегар Федір Петрович Штанько (а це була вже літня людина, яка могла бути мені за батька) взяв мене собі у помічники. Потрібно було стислим повітрям продути димосажні труби із середини котла. Я ж була невеличкою на зріст, тож могла працювати у середині котла без проблем. Коли ми завершили роботу і вилізли назовні, Федір Петрович, подивившись на мене, лише мовив: «Донечко, що ми з тобою наробили. Яка ж ти марка!». Тобто від мого світлого волосся не залишилося і сліду. Вся я була темною від сажі. З тих пір всі мене у колоні називали «Марка». І це було наче моїм другим ім’ям, до якого я за роки війни навіть і звикла.

    Разом зі своєю локомотивною бригадою у складі машиніста паровоза Павла Долгих, помічника машиніста Степана Гребенюка, кочегара Павла Шатохіна старший (а згодом і головний) кондуктор Анна Сарбаєва пройшла стальними магістралями війни через всю Україну і Польщу. Брала участь у бойових операціях на Дніпрі, при оточенні фашистів під Корсунем-Шевченківським, звільненні земель Західної України та Польщі. Місцем тимчасової дислокації 11-ої паровозної колони було чимало залізничних станцій країни, звідки йшли ешелони до лінії фронту. Станція Козятин одна з них. Саме звідси впродовж декількох місяців 1944 р. ешелони 11-ої паровозної вирушали за небезпечними, а то й смертельними маршрутами.

    - Спочатку в Козятині ми стояли на санітарному тупику Одеського парку, - згадує Анна Іванівна. - Однак станція часто зазнавала обстрілу ворожої артилерії та нальотів фашистської авіації. Лінія ж фронту проходила поруч. Тому на деякий час довелося передислоковуватися до Кордешівки. Найнебезпечніші маршрути були у Шепетівському напрямку. Особливо на станціях Хролин та Шепетівка. Тут ми втратили чимало своїх побратимів. А як ми вижили під час артобстрілів та авіанальотів на цьому перегоні, коли вели до лінії фронту ешелон «полуторок» з боєприпасами, то, мабуть, єдиному Богу відомо. Хоча Шепетівку на той час і звільнили, однак гітлерівці ще перебували на станції Шепетівка-Подільська. А це ж зовсім поруч. Кілометрів за сім-вісім. Тож їхали по залізниці мов крізь пекло.


    зі своєю подругою головним кондуктором Анною ТЕЛИЧКІНОЮ.

    Перемогу зустріли у Польщі на станції Міловіци. Всі чекали на швидке повернення додому, однак саме це польське містечко стало для особового складу паровозної колони постійним місцем дислокації ще майже на два роки. Річ у тім, що локомотивні бригади колони були задіяні тепер вже на вивезенні вантажів з окупованої фашистської Німеччини. Везли все - верстати, обладнання, техніку, металоконструкції, будівельні матеріали - все, що було так необхідно для відновлення зруйнованого війною народного господарства країни. Свій невеличкий внесок у цю справу додав і колектив паровозної колони. На свої кошти було закуплено та завантажено для відправки до Москви цілий ешелон вугілля. Це був своєрідний «подарунок товаришу Сталіну» - акція, яка у ті роки мала широку агітаційну підтримку. У бригаду, яка вела цей ешелон, включили і головного кондуктора Анну Сарбаєву. Це було для неї неабиякою радістю і честю.

    - Наш ешелон прибув до Білокам’яної без затримок, - розповідає вона. - У Москві нас зустріли з урочистостями. Мітинг, концерт, екскурсія... А потім надали двадцять діб відпустки. За ці довгі роки війни я не була вдома, тож можна уявити мою радість. І хоча шлях на Алтай до рідної домівки туди і назад забрав цілих шістнадцять діб, все ж ті декілька днів серед рідних стали для мене найщасливішими.

    У 1947 р. паровозну колону передислоковано до Козятина, а згодом і розформовано. Анна Сарбаєва отримала нове призначення - працювати на цьому залізничному вузлі у резерві провідників. Тут і зустріла свою долю - Миколу Титова, з яким і прожила своє довге життя. Виростили трьох синів, мають шістьох онуків. Сини, невістки та онуки своє життя також пов’язали із залізницею. Так у Козятині з’явилася ще одна залізнична династія - Титових.

    А своїх бойових побратимів, тих, з ким порівну довелося ділити і радість перемог, і прикрість втрат, вона пам’ятає й досі.

    - Ось подивіться, це Аня Сикіряєва і Валя Шевцова, а це Володя Лобашин, - показує вона пожовклі фотографії воєнних років. - З ними я пройшла всю війну. Ой, а як красиво співали українських народних пісень брати Сергій та Андрій Ахтирські. Це ж у них я, росіянка, і навчилася української мови, бо так подобалися ці пісні. А ось мої однополчани - Маша та Аня. А це ще одна наша Аня - головний кондуктор Анна Теличкіна...

    Гортаючи пожовклі сторінки сімейного альбому, вона ніби знов повертається у роки своєї юності. Роки, які були скривджені лихоліттям тієї війни.

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05