РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 25 (4 липня 2009) 

  • ОВРУЦЬКИЙ РУБІЖ


    1) У будь-яку пору колійники працюють злагоджено і високопродуктивно

    Історія цього древнього міста - одного із тринадцяти найстаріших в Україні - сягає більш як тисячолітньої глибини. Овруч пам’ятає нашестя татар, визвольні походи під проводом Богдана Хмельницького, запеклі бої громадянської і Великої Вітчизняної воєн, відбудову зруйнованого краю. Роки, немов весняні води тихоплинного Норина, змінювали це місто. Незмінним лишався лише його порубіжний статус. Овруч був і залишається стиковим на шляху, що пролягає з Києва до Західної Європи. Факт символічний з огляду на те, що саме цим шляхом іде нині наша незалежна держава. До речі, тамтешні залізничники, як ніхто, мабуть, інший з Овруча, щодня і щогодини відчувають ритм такої ходи, що імпульсами передається сталевими магістралями, які перетинають прикордонну станцію. Її робочий пульс вдалося відчути й журналістам «Рабочего слова», яким нещодавно випала нагода побувати там, стати свідками того, як місцеві залізничники попри усі кризові негаразди терпляче і вправно виконують свої обов’язки. Без галасу і метушні роблять свою справу. З почуттям відповідальності і власної гідності.

    Колійники зустрічають сонце

    Наше відрядження «спровокувала» Овруцька дистанція колії. Саме її колектив визнано одним з кращих за підсумками міжнародного виробничого змагання залізничників Російської Федерації, Білорусі і Південно-Західної магістралі. Тому цілком закономірним було й редакційне завдання: побувати в Овручі, зустрітися з тими, хто вміє працювати й добиватися визнання. Та перш, ніж познайомитися з колійниками, начальник дистанції Олександр НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ запропонував дещо змінити маршрут й зробити такий собі зигзаг у напрямку Ігнатпільського кар’єру. Не заради того, щоб здивувати гостей глибочезною чашою, на дні якої снували вантажівки, що із 80-метрової висоти за своїми габаритами здавалися сірниковими коробками. Нам показали «роботодавця» залізничників. Це немаловажно, що таке виробництво існує, не згортається. Що на плаву залишаються навколишні щебеневі заводи. Що в районі є великі запаси гранітного каменю і кварцитів. Що працюють Поліський, Олевський, Білокоровицький та інші лісгоспи. Це означає, що безробіття залізниці поки не загрожує.


    2) Коваль і токар в одній особі - Валентин ПАВЛУЩЕНКО - пристосувався до нових економічних умов, тому майже все лагодить власноруч.

    А ось, як на ній працюють люди, ми побачили вже за якихось 10-15 хвилин, коли зупинилися на узбіччі й рушили непарною горловиною в бік станції. Розпашілі від сонця й роботи колійники злагоджено вирізали «вихлюпи» баласту, натомість «пролежні» під шпалами вирівнювали чистим щебенем. Колійний майстер Василь КОНДРАТЮК, делікатно натякнувши на те, що часу для розмов обмаль, все ж погодився з тим, що тепле слово про людей у таку гарячу пору буде доречним.

    - До спеки вже звикли, - сказав він. - Починаємо працювати ще до сходу сонця. Більше встигаємо зробити. Пам’ятаємо, що від нас залежить безпека на колії. А по ній везуть не тільки ліс і щебінь. Їдуть люди. Про це ніколи не забуваємо.

    Щоб когось не образити, Василь Іванович радиться з начальником дистанції колії, кого б запропонувати на фото в газету. Після коротких перемовин знайомлять нас з Володимиром МОГИЛЕВЦЕМ. Привітний молодий чоловік невдовзі поповнить лави ветеранів залізниці - 14 років на колії. Зізнається, що його привели сюди батько й брат. Підлітком приходив на станцію, дивився, як працюють старші, а потім, коли настав час визначатися, довго не вагався. Усі інші варіанти з працевлаштуванням відпали самі по собі.

    З геологів - у ковалі

    Якщо вдатися до військової термінології, то колійників можна вважати передовою частиною, яка забезпечує проходження суміжних формувань. А ось механічні майстерні дистанції можна назвати тиловою базою колійників.

    Компактно розміщені виробничі приміщення буквально «нашпиговані» різноманітним обладнанням - від зварювальних апаратів до звичайних столярних інструментів. Полагодити костильні ломи чи молотки? Будь ласка. Відремонтувати колійний ключ? Жодних проблем. Є також цех дефектоскопії, де встановлено і постійно діючу контрольно-вимірювальну апаратуру. У кабінеті метрології калібрувальник Микола ПРИХОДЬКО зі знанням справи проводить повірку шаблонів, що застосовують під час контрольних замірів параметрів колії.

    Серед майстрових людей дистанції досить помітна постать Валентина ПАВЛУЩЕНКА. Він - коваль і токар в одній особі. Ремесло своє знає достеменно, тому уміє те, що багатьом не під силу. До всього хоче «докопатися», зрозуміти суть, а вже потім береться до роботи. Можливо, ця риса у нього вроджена, адже недаремно, обираючи свій фах, спинився на геології. Навіть вчився у Мозирському геологічному училищі у Білорусі. Але так сталося, що їхати кудись «... за туманом и за запахом тайги» - (рос.) не довелося. За сімейними обставинами повернувся до Овруча, деякий час токарював на щебеневому заводі, а останні десять років - на дистанції. Все залізяччя, яке можна хоч якось повернути до життя, відновлює до первозданного вигляду. Такий факт. Раніше, як відомо, усі більш-менш складні деталі і вузли залізничної техніки виготовляли на заводах. Наразі сподіватися на них марно. Овруцький майстер пристосувався до нових, як кажуть, економічних умов й обходиться без постачальників. Наприклад, виготовлення рейкових з’єднувачів - то вже пройдений етап для нього. Буденна справа. За зміну по 100-120 штук лагодить майстер.

    Нині у мехмайстернях чути не тільки удари молота, шипіння зварювального апарату чи інші характерні звуки. У деяких приміщеннях господарюють будіве-льники, які облаштовують невеличкі кімнати для прийому їжі, душові. За словами майстра місцевих майстерень Петра КОЗАЧЕНКА, новосілля заплановане на кінець серпня - початок вересня. Згідно з проектно-кошторисною документацією комфорт для колійників обійдеться у 130 тисяч гривень. На об’єктах задіяні працівники Коростенської будівельно-монтажної експлуатаційної дільниці. Однак для прискорення робіт долучаються також їхні колеги з дистанції колії. Чи варто стояти осторонь, коли є власний будівельний цех з усім начинням для роботи? До того ж, це все для самих же колійників. Як і шість пунктів для обігріву, що вже працюють на дистанції. Де можна зігрітися, помити руки.

    А ще у власності колійників є пара коней, вози, плуги та інший реманент. Речі вкрай необхідні в сільській місцевості, де мало не в кожного залізничника - присадибна ділянка. Без тяглової сили не обійтися. З таких, здавалося б, дрібниць й складається те, що ми називаємо сприятливими умовами для продуктивної праці.

    ІЗ ДОСЬЄ «РАБОЧЕГО СЛОВА»


    4) У тому, що колектив станції Овруч значно поліпшив виробничі показники у порівнянні з минулим роком, велика заслуга квиткових касирів (зліва направо) Тетяни ГЕРАСИМЧУК, Валентини ЛАВРИНОВИЧ, старшого квиткового касира Наталії ФЕДОРУШКО, квиткового касир

    До 1925 р. контора ПЧ-33 Південно-Західної залізниці знаходилась у м. Мозир (Білорусь), а з 1925 р. її переміщено в м. Овруч.

    До 1938 р. Овруцька дистанція колії називалася ПЧ-33 Південно-Західної залізниці, з 1938 по 1939 рр. - ПЧ-17 Південно-Західної залізниці, а з 1939 р. - ПЧ-11. Закінчено будівництво залізничних ліній у напрямках: Мозир - Овруч - Коростень у 1916 р.; Коростень - Олевськ - у 1904 р.; Овруч - Янов (Чорнобиль) - у 1930 р.; Овруч - Білокоровичі - у 1932 р.

    Овруцьку дистанцію колії (ПЧ-11) обслуговує 380 працівників. Довжина головної колії - 303,4 км, розгорнута довжина станційних колій - 100,6 км, розгорнута довжина під’їзних колій - 16,8 км. Загальна кількість стрілочних переводів - 277. Переїздів - 77, з яких 16 - під охороною. Дистанція обслуговує 18 станцій. Змонтовано п’ять нових стрілочних переводів на залізобетонних брусах. Станом на 1 липня 2009 р. капітально відремонтовано 13,6 км колії. Комплексно-оздоровчий ремонт виконано на дільниці в 3,7 км на загальну суму майже 6 млн. грн. Чималий обсяг робіт виконано з ремонту колійних машин та устаткування.

    Від фасаду до даху


    5) Максимальна зосередженість і виняткова пунктуальність - визначальні чинники у повсякденній роботі чергового по станції Сергія КОРЧЕВНОГО й оператора при черговому по станції Галини МАКАРЕВИЧ.

    Овруч, як і більшість українських міст, має всі атрибути: і герб, і прапор. А що є його візитівкою? Що вирізняє серед інших населених пунктів? Що притягує до себе і тамтешніх мешканців, і приїжджих? На ці запитання в демократичному Овручі одностайної думки немає. Принаймні, таке враження склалося під час відрядження, після невеликого опитування, яке вдалося провести серед городян.

    Для поціновувачів історичних пам’яток таким «знаком впізнання» служить архітектурне диво ХІІ ст. - Храм св. Василія (так у святках іменують Володимира Великого, котрий на честь прийняття древлянами християнства спорудив на крутому пагорбі церкву). До речі, в серпні 1911 р. сталася ще одна пам’ятна подія, пов’язана з цим храмом. Тоді до Овруча приїздив російський самодержець Микола ІІ на освячення реставрованого Свято-Василівського собору.

    Окрасою міста й символом його майбуття, а отже й візитною карткою називають також зведений з руїн Свято-Преображенський храм. Хтось відносить до цього списку гранітний знак на місці могили князя Олега з дещо претензійним написом «Отсюда пошла есть земля русская». Дехто, жартома чи всерйоз, підносить до рангу візитівки тамтешню вулицю Радянську, яка має неофіційну назву «Від танку до банку». Щоправда, відділення Ощадбанку переїхало вже в інше місце, а Т-34, який своїм ходом «піднявся» на постамент, незворушно стоїть і донині, як пам’ятник на честь усіх воїнів-танкістів. Один із перехожих, якого запитали про візитівку міста, назвав Ігнатпільський кар’єр, граніт з якого нібито доставляли прямісінько в Білокам’яну, коли зводили Мавзолей.

    Словом, скільки людей - стільки думок. А ось багато залізничників та їхніх родин, не заперечуючи величі християнських святинь, стверджують: візитівкою тисячолітнього міста можна сміливо назвати залізничну станцію.

    Її начальник Іван ДАНЮК на правах господаря показує впорядковану територію, ошатні приміщення, в яких працюють залізничники. А також залу чекання, з якої починаються і завершуються подорожі пасажирів.

    Звичайно, євроремонтом здивуєш уже не багатьох. Але, оглядаючи станцію, слухаючи схвальні відгуки незнайомих людей про роботу місцевих залізничників, пересвідчуєшся, що кошти Південно-Західної магістралі у цьому конкретному випадку спрямовані точно за адресою. Власне кажучи, це можна побачити не тільки в Овручі. І взагалі на Південно-Західній є неписане правило: якщо вже щось робити - будувати, ремонтувати, впорядковувати, то добротно, зі смаком і, як кажуть, від фасаду до даху. Від косметичних ремонтів заради «рапорту» в звітності тут відмовилися. Якщо вже вирішили щось оновити, а тим паче, станційні споруди, в яких працюють залізничники і зупиняються пасажири, то усе доводять до досконалих форм. Такі стандарти.

    Високі вони і в щоденній роботі колективу станції. Тут немає поділу справ на дуже важливі і менш важливі. Кожна операція, пов’язана з рухом поїздів чи переробкою вагонів, має велике значення.


    Міжнародний поїзд Барановичі - Житомир зустрічають прикордонники і митники.

    Розповідаючи про напругу в роботі, начальник станції не бідкається. Навпаки, хотів би, щоб вона зростала. Щоб повернулися докризові часи, коли від вагонів миготіло в очах. Утім і сьогодні одне нарікання Івана Івановича привертає до себе увагу тим, що в ньому йдеться про впровадження додаткових потужностей. Річ у тім, що раніше на станції у цілодобовому режимі працювало два маневрові локомотиви. Нині - півтора: один удень і два вночі. Нагальна потреба - задіяти ще один «денний» локомотив і, крім того, додатково залучити складача поїздів.

    Поїзд іде на... контроль

    Нову сторінку в історії станції Овруч було відкрито влітку 2007 р. Тоді почав працювати пункт митного і прикордонного контролю залізничного пункту пропуску «Виступовичі». Завдяки цьому переходу спрощено процедуру оформлення документів на вантажі (а це щодня 55 - 60 вагонів щебеню, що прямують на Білорусь). Раніше доводилося відправляти рухомий склад у Коростень для проходження митного контролю, тобто ганяти туди-сюди вантаж. За оцінками фахівців, спрощена схема здешевлює вартість експортованого щебеню: на кожній тонні заощаджується щонайменше один долар. Для проведення митного оформлення на станції виділено 3 - 4 колії. У непарній горловині змонтували оглядову вежу.

    Близькість сусідів-білорусів в Овручі відчувають якось по-особливому. Чергові по станціях знають один одного не тільки по імені, а й по голосу.

    - Приміром, іде поїзд з Білорусі у нашому напрямку, - розповідає старший оператор станції Світлана ТРОСТИНЮК. - Білоруський диспетчер добре знає про свої повноваження і може діяти без зайвих слів. Однак він виходить на зв’язок, запитує, погоджує, уточнює все до дрібниць. Білоруси - дуже тактовні і порядні люди.

    Через півгодини ми почули ще один комплімент, але вже на адресу овруцьких залізничників. Точно за графіком, о 9:04 на станцію прибув міжнародний потяг Барановичі - Житомир. Поки працював митно-прикордонний наряд, нам вдалося познайомитися з начальником поїзда Іриною БУРЕЦЬ. Привітна жіночка трішки зніяковіла, довідавшись про те, що з нею хочуть поговорити журналісти «Рабочего слова».

    - Наших українських колег ми ставимо своїм у приклад, - каже вона. - Щоразу, коли зупиняємося в Овручі, нас зустрічають гостинно, якось по-домашньому, сердечно. Буває, іде по перону хтось із залізничників - завжди призупиниться, привітається, запитає про настрій, про погоду в Білорусі. Професійно працюють ваші прикордонники і митники. Та й усі, з ким доводиться контактувати, просто хороші люди...

    За 15-20 хвилин закінчується огляд поїзда. Прикордонники і митники крокують до службового приміщення, на щоглі якого - Державний прапор України. Поїзд плавно рушає, набирає швидкість, а станція продовжує працювати, очікуючи прибуття нових потягів.

    ДОВІДКОВО

    Станція Овруч (дільнична) ІІ класу працює на 4 напрямки: Овруч - Коростень, Овруч - Хайчнорин, Овруч - Вільча (Поліський район Київської області) і Овруч - Калинковичі (Білоруська залізниця). Через станцію прямують поїзди Брест - Сімферопіль, Київ - Брест, Барановичі - Житомир, Санкт-Петербург - Кишинеу, Оде-са - Санкт-Петербург. Станція спеціалізується на перевезеннях вантажів, які доставляють з багатьох підприємств Полісся. За п’ять місяців поточного року на станції перероблено майже 80 тис. вагонів, у т.ч. навантажено 600 вагонів (27510 тонн). За згаданий період у потягах далекого сполучення станцію перетнуло понад 17 тис. пасажирів. Виручка від продажу квитків становила 1,71 млн. грн. У приміських поїздах подорожували понад 15 тисяч пасажирів. Сума виручки - 77485 грн. За цими показниками виробничі завдання виконано відповідно на 101 і 102%. Ще вищі результати у порівнянні з минулим роком (126 і 129%).

    Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05