РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 24 (28 червня 2009) 

  • Тут народились червоні бронепоїзди і… український тризуб

    У трагічні часи громадянської війни Коростень прославився своїми бронепоїздами. Збереглися свідчення, що в місті будувалися або ремонтувалися знамениті тогочасні бронепоїзди із доволі своєрідними назвами «Грім», «Червоний борець», «Ґандзя», «Комуніст Коростенського району», імені Олександра Невського, «Третій Інтернаціонал».

    Шість бронепоїздів для одного міста - це велика цифра. У документах зафіксовано, що у червоних в Україні було 14 бронепоїздів. Серед командирів штабних працівників цієї броньової колони воювало І5 коростенців. До керівної ланки екіпажів залізничних «броненосців» належали коростенці В. І. Мельник та П. Г. Гундарєв, які потім стали вже наприкінці життєвого шляху одними з найперших почесних громадян міста.

    А командував загальною бронеколоною Л. М. Табукашвілі, який, здавалось би, у вогні не горів і у воді не тонув. Згодом Табукашвілі очолював Коростенський ревком, а потім загинув від рук політичних супротивників-петлюрівців. Поховали його родичі на батьківщині, в Грузії. Під час відкриття у Коростені пам’ятника страйкарям-залізничникам у 1968 р. на честь 50-річчя Всеукраїнського страйку нащадки-родичі Л.М. Табукашвілі вперше і востаннє відвідали Коростенщину...

    У ті часи на суходолі ніщо не могло протидіяти бронепоїздам. За вогняною міццю з ними могли зрівнятися хіба що морські крейсери. Тож можна собі уявити, який суттєвий вплив мали тоді на історію всієї країни коростенські залізничники.

    А ще місто на Ужі увійшло в історію країни як батьківщина українського тризуба, який нині є малим гербом і символом України. Саме в Коростені у лютому 1918 р., коли тут перебувала Мала Рада Центральної Ради, вперше було офіційно затверджено тризуб як символ української державності.

    ...Складною була доля Коростеня в роки громадянської війни. За крупний транспортний вузол боролися усі, хто міг. Важко навіть перелічити, скільки разів місто переходило з рук у руки. Наприкінці 1918 р. і майже весь 1919 р. за місто точилися запеклі бої. Наприкінці 1918-го Червона армія зробила кілька безрезультатних спроб відбити місто у німецьких окупантів.

    18 лютого 1919 р. більшовики прийшли в Коростень з півночі, від Мозира. Було відновлено радянську владу, і місто та довколишні села надовго стали червоним островом у нечервоному оточенні. Щоправда, 15 березня петлюрівці ненадовго повернули собі цей плацдарм, але 7 квітня знову втратили його, та ще й 3 бронепоїзди на додачу.

    А потім, майже все літо 1919-го, на Коростень з двох боків наступали денікінці й петлюрівці, але зайняти Коростень так і не змогли. Більшовики для захисту цього важливого залізничного вузла не шкодували своїх найкращих військ. За Коростень воювали Боженко, Пархоменко, Щорс.

    На початку 1920-го доля дарувала місту невеличкий перепочинок. Але у квітні через інтервенцію Антанти й так званих «білополяків» розпочався новий виток громадянської війни. 26 квітня війська Пілсудського зайняли Коростень. Москва направила на коростенський напрям дивізію Пархоменка, чапаєвську кавалерійську дивізію, Башкирську кавалерію.

    На початку червня знаменита Перша кінна армія Будьонного прорвала польський фронт у напрямі Житомира, а 15 червня червоні полки увійшли до Коростеня. Разом з ними йшов майбутній письменник М. Островський, на чесь якого потім були названі і центральний міський парк відпочинку, і центральна міська бібліотека...

    Але це ще не був кінець війни. Місто знову кілька разів переходило то в одні, то в інші руки. Остаточно червоні закріпилися в ньому лише 13 жовтня 1920 р. У цей день до міста увійшов бронепоїзд «Грізний месник» та уральські «чапаєвські» полки.

    Загалом за цей непростий період місто, особливо його залізнична частина, було сильно поруйноване. Згорів залізничний вокзал, у руїнах опинились залізничний та шосейний мости через Уж, не вціліло жодної залізничної колійної стрілки, тупики були забиті обгорілими вагонами й локомотивами. Здавалося, відновлення триватиме не один десяток літ, однак прості коростенці взялися налагоджувати мирне життя. І вже через два роки почали працювати 13 підприємств. Відбудова вимагала значних зусиль. Особливо багато будували тоді залізничники. У 20-роках вони звели 18 двоповерхових житлових будинків. Більшість з них були побудовані по нинішніх вулицях Кірова і Маяковського.

    За матеріалами, зібраними колишнім начальником Коростенського відділка Йосипом Д’ЯЧКОВИМ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05