РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 8 (18 лютого 2006) 

  • Втрачений час – втрачені гроші

    Робочий день для Вікторії Омеляненко того пам’ятного весняного дня розпочався незвично рано - о пів на шосту вона вже була на Жмеринському залізничному вокзалі. А за декілька хвилин вже перевіряла квитки у пасажирів електропоїзда № 6302 Жмеринка - Козятин. За посадою вона оператор персональної обчислювальної машини пасажирського сектору Жмеринської дирекції залізничних перевезень, та службовими обов’язками передбачена її участь у перевірках поїздів. А тут ще й нагодився місячник контролю за оплатою пасажирами проїзду в приміському залізничному транспорті. Тому Вікторію, як і багатьох інших працівників залізничних підрозділів, включили до складу бригади контролерів, яку очолив перший заступник начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень Василь Богінський. У завдання цієї групи входило проведення контролю за безквитковими пасажирами не лише в Жмеринці, а й на інших станціях, через які прямував потяг.

    Вікторію Омеляненко призначили у третій вагон. Вона, незважаючи на свій молодий вік та далеко не кремезну статуру, завзято виконувала обов’язки контролера - перевіряла квитки й не допускала у вагон «зайців». І ось зупинка Козачівка. В тамбур заходить високий чоловік із хлопчиком. Контролер попросила пред’явити проїзний документ. Пасажир неохоче дістав із кишені потертий папірець. Це був приміський квиток (форма 4), але... минулорічний, до того ж за ним можна було їздити лише маршрутом Козачівка - Жмеринка, а не далі. Вікторія зауважила пасажирові на це і запропонувала вийти із вагона.

    - Зараз ти звідси вилетиш! - пролунала загрозлива відповідь. І відразу ж чоловік схопив дівчину за одяг і виштовхнув на платформу. Вона впала, але почала підводитись. Тоді він вистрибнув із вагона, ще раз схопив Вікторію і жбурнув її у рів з високого насипу. Вона впала лицем на каміння, сильно вдарилась, знепритомніла і вже підвестись не змогла.

    Збагнувши, що справи кепські, чолов’яга чкурнув назад у село, залишивши в поїзді свого сина.

    На допомогу постраждалій поспішив помічник машиніста електропоїзда, члени рейдової бригади та пасажири. Вікторію Омеляненко доправили до Жмеринської вузлової залізничної лікарні. Тут з’ясувалось, що в неї переламані дві кістки лівої гомілки, глибокі рани на обличчі, а на тілі чисельні синці та забої. Знадобилось терміново проводити операцію по складанню кісток лівої ноги. Її успішно виконав провідний хірург лікарні Олег Побережний. Але після цього дівчині довелось 21 день провести на лікарняному ліжку, а потім ще 8 місяців перебувати на лікарняному. Лише днями вона змогла вийти на роботу.

    А що ж зловмисник? Два дні він переховувався, та все-таки його затримали. Ним виявився працівник Жмеринського вагоноремонтного заводу Леонід Вакась. Своєї вини він не визнав, заявляв, що дівчина на нього накинулась, а потім сама й випала з вагона. Під час слідства та й у судовому засіданні провину Леоніда Вакася було повністю доведено. Прокурор вимагав суворого покарання для нього. Але суддя Жмеринського суду Володимир Верьовочніков, визнавши винним у скоєнні злочину, вирішив засудити Вакася, як кажуть, - умовно. Вирішальну роль тут відіграло те, що на утриманні винуватця знаходиться четверо дітей.

    Гуманність суду зрозуміла, але чи думав про своїх дітей цей чоловік, коли виштовхнув із поїзда, а потім і в рів, молоду дівчину? Чи думав про те, що може її позбавити життя або скалічить і в неї вже ніколи не буде дітей? Здається ні, він і до сьогодні не набрався сміливості, щоб визнати себе винним, і оскаржує свою правоту аж у Верховному суді України.

    А от Вікторія Омеляненко, ставши інвалідом третьої групи, виявила неабияку великодушність. Вона навіть не подавала апеляційної заяви, при тому, що суд, замість десяти тисяч гривень морального збитку, зобов’язав винуватця виплатити лише дві з половиною. Жодної гривні постраждала ще не отримала і не дуже тим переймається. Для неї більш важливо відновити здоров’я (дівчині належить пройти ще одну операцію - видалення металевих стержнів з ноги, які утримують кістки, що не зрослися) та займатись своєю роботою. На запитання, чи піде вона знову на контроль в електрички, Вікторія відповіла:

    - Поки що не посилали, але якщо треба буде, то піду.

    Мужність дівчини викликає повагу. Але цілком доречно виникає запитання: чи не станеться нового прикрого випадку з нею або з кимсь із тих сотень залізничників, котрі щоденно здійснюють заслони на перонах, контролюють оплату проїзду в електричках? Хотілось би, щоб така надзвичайна подія залишилась єдиною. Але коли виходиш разом із працівниками залізниці до турнікетів, то переконуєшся, що причин для виникнення інцидентів дуже багато. На контролерів від пасажирів постійно сипляться дорікання, образливі слова, а то й погрози. Деколи доходить і до сутичок. Пасажири, особливо відчуваючи фізичну перевагу, намагаються протаранювати пікети, відштовхують контролерів, причиняючи їм фізичний біль. А міліціонери чомусь взагалі не полюбляють знаходитись поблизу пікетів, тому на їхню допомогу можна розраховувати далеко не завжди. От і виходить, що працівники залізниці, відстоюючи інтереси галузі, доволі часто стають заручниками прикрих, а іноді й карних ситуацій.

    А чи взагалі є правовий захист для тих, кого призначають із різних структурних підрозділів у рейдові бригади чи на заслони? Це запитання адресую старшому помічнику прокурора Жмеринської транспортної прокуратури Олександру Столяру. Ось що він відповів:

    - Працівники залізниці, які відповідним розпорядженням чи наказом призначені для здійснення контролю за оплатою проїзду в приміському залізничному транспорті, є посадовими особами і знаходяться при виконанні службових обов’язків. Тому протидія їм, а тим більше - фізичне насилля, заподіяння ушкоджень, як було у випадку з Вікторією Омеляненко, переслідується законом. У частині другій ст. 359 Кримінального Кодексу України зазначено: умисне нанесення побоїв або заподіяння легкої чи середньої важкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянину, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку їз службовою чи громадською діяльністю, карається обмеженням волі на 3 роки і 6 місяців. Саме такого покарання стосовно Леоніда Вакася я, як прокурор у судовому засіданні, вимагав. Суддя застосував саме цю статтю, але вважав можливим звільнити його від відбування покарання з іспитовим терміном на три роки.

    Що ж, закон дійсно суворий до зловмисників, але, як бачимо, не завжди вони отримують належне. У всякому разі повчального уроку - щоб нікому більше не хотілось чіпати контролерів - з цієї трагічної історії не вийшло. Тому хочеться порадити всім, хто виходить на так звані заслони, бере участь у здійсненні контролю за оплатою проїзду в електричках, бути обережними, уникати конфліктів із пасажирами, аби їх не спіткала участь Вікторії Омеляненко.

    Ганна БОГОВІС
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05