РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 17 (5 травня 2006) 

  • І війна, і мужність, і життя ветеранське

    У короткому газетному матеріалі про цьогорічне побачення випускників Київського електромеханічного технікуму залізничного транспорту з Альма-матер («Зустріч через роки»«Рабочее слово» № 16, 2008 р.) мене зацікавили рядки про те, що на святі був присутній протоієрей Церкви Різдва Пресвятої Богородиці з села Тулинці Миронівського району Київської області Отець Володимир (у миру - Володимир РОМАЩЕНКО). Колишній електромеханік з ремонту устаткування СЦБ на станціях Одеса-Сортувальна та Фастів став справжнім християнином, церковником? Хіба це не привід для розмови?! Дізнатися номер телефону священика не представило жодних труднощів. У короткій розмові з Отцем Володимиром домовляємося про зустріч.


    І ось напередодні Церковного свята - протоієрей завітав до редакції.

    Цього разу тему для розмови обрав мій співбесідник.

    - Шлях до Храму і до Бога у кожного свій, - поділився він зі мною своїми щирими думками. - Інколи людині віра відкривається раз і назавжди: Бог є, ось Він, і ти можеш з ним говорити. Невір`я відходить, тане, як напровесні крига з озера. Людина врешті-решт розуміє, що спокій і радість від відкриття Господа тепер з нею навічно. Але таких мало...

    - Отче, знаю, що до Храму Ви йшли тернистим шляхом.

    - Більшість, як і свого часу я, переймаються пошуком себе у цьому світі. То виходять на шлях до світла та істини, то збиваються на манівці. Рівна дорога до Храму стелиться далеко не всім. Так було і в мене. Мій батько - кадровий офіцер, командир батальйону. Горе його било не раз. Капітан Петро Ромащенко отримав тяжке поранення у 1942 р. під час захисту Волоколамського шосе - прямого шляху на Москву. Мати - корінна москвичка. Працювала диспетчером на авіаційному заводі Отже - сім`я атеїстів. Яблуко від яблуні недалеко падає. Я довго вважав, що до церкви ходять тільки бабусі похилого віку та «ті, кому не везе у житті». Тож мені не туди. У нашій багатодітній сім`ї троє братів і троє сестер, нас змалку привчали до праці. Народився я у невеличкому селі Тихоновичі (Щорський район на Чернігівщині), там же проходили мої «університети». Змалечку привчався до праці: випасав спочатку свійську птицю, згодом корів, коней. Не цурався ніякої чорної роботи - справжнім прикладом були для нас батьки. А ще любив школу. Читав дуже багато, любив вчитися. Батько мріяв, щоб я став як і він - офіцером. Короткочасне навчання у Київському суворовському училищі, а згодом - вступ до вищого військового вузу не сприяли моїй подальшій кар`єрі. Проте у ракетних військах відслужив як годиться. Заступником командира взводу не кожного тоді призначали. Після строкової служби я із сержантськими погонами повернувся додому

    Після війська довелося попрацювати докером у морському порту, різником металу на верстатобудівному заводі...

    - Як потрапили до КЕМТу? Що цікавого можете розповісти про ті роки?

    - Потрапив через бажання вчитися. Якось зустрів у Києві армійського товариша, саме він і запропонував вступати до технікуму. Спеціальність «автоматика і телемеханіка на залізничному транспорті» у 70-ті роки обіцяла чудові перспективи. Так згодом і сталося. Рівень навчальної підготовки тут у ті часи був чудовим.

    Окремо хочу згадати чудову людину - нині вже покійного директора КЕМТу Вадима АЛТУХОВА. З його легкої руки я став старостою групи. Обіймав цю посаду впродовж усього навчання. Саме у технікумі збагнув, що навколо чимало цікавих особистостей. Вчитися було цікаво і легко. Щотижневий обмін думками між старостами навчальних груп щодо організації тематичних семінарів, лекцій, відвідувань виставок, музеїв, театрів, підготовки до концертів художньої самодіяльності тощо для впровадження цих планів у життя дає позитивні результати. Спів у хорі під керівництвом Віктора МАЗУРЕНКА, заняття у спортивному залі та на стадіоні... Я став лауреатом всесоюзного конкурсу артистів-аматорів з декламування. Цього, на жаль, не повернути.

    За розподілом попрацював на ст. Одеса-Сортувальна, згодом вирішили разом з дружиною, також випускницею технікуму, перебиратися поближче до рідні. Так опинилися у Фастові. Дистанція сигналізації і зв`язку надовго стала моєю другою домівкою. Довелося попрацювати інженером у Миронівському науково-дослідному інституті пшениці. І також за фахом автоматики і телемеханіки.

    - Отче, до цього моменту у Вашій розповіді, дозвольте сталий вираз, все як у всіх. А як же стають справжніми християнами, священиками?

    - Якось у кабінеті колеги у НДІ побачив роздруківку молитви «Отче наш». Прочитав, відчув душевне полегшення. Згодом ще і ще. Маленькими кроками почав відкривати для себе все заново: світ, людей і власне життя. Кинув палити... Виявив бажання допомагати в одній з церков у Миронівці. Довелося служити місцевому батюшці пономарем. Послух виконував як належить. Співав у хорі молитви. Не скажу, що все відразу стало легко і зрозуміло, виникало більше питань, аніж до того. Але вже бодай розумів, «хто винен» і «що робити». Рухався вперед. Рукоположено у диякони. Згодом здобув освіту у Київській семінарії. Проходив стажування у Білоцерківській єпархії. Служив у Козині. Сьогодні служу Господу у Тулинцях. Займаємося реконструкцією разом з прочанами нового Храму Різдва Пресвятої Богородиці.

    У цьому інтерв`ю хочу наголосити: усе, що ми маємо у житті, - це дар Божий, талант. Але, мабуть, найбільший дар, яким володіємо ми, віруючі люди,- це наша, Богом дарована, християнська віра. І ті, хто має цей талант, зобов`язані примножувати його для слави Божої та спасіння. Бути християнином у житті дуже відповідально і важко. Саме християнам відкрито доступ до священнодійств і таїнств Святої Церкви, тому вони перебувають під покровом сильних і благодатних молитов Церкви. Багато людей достойно і доброчесно йдуть своїм християнським шляхом і свято несуть свій життєвий хрест.

    Переконаний: якби не було нині справжніх християн, не міг би існувати світ. Благодать Божа має велику силу. ЇЇ дія не припиняється серед вірних віруючих. Але є такі християни, які тільки називаються так або вважають християнством дотримання деяких обрядів, не піклуються про чистоту своєї душі, легко піддаються гріховним звичкам. Щоб бути справжнім християнином, потрібен життєвий труд і подвиг, необхідно мати самоконтроль, викорінюючи у собі все нечисте і гріховне.

    Будемо молитися, трудитися, вірити, сподіватися і найголовніше - любити Господа. Знак любові має бути на всіх справах наших!

    У переддень Свята Живоначальної Тройці бажаю усім читачам «Рабочего слова» Божого Благословення, здоров`я, достатку, сімейного благополуччя.

    Інтерв`ю провів

    Микола ПАЦАК, власкор. «РС»
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05