РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 9 (11 березня 2009) 

  • Обличчя магістралі / За цифрами розгледіти людину

    У нашій галузі, поряд із суто залізничними спеціальностями, доволі поширена й професія бухгалтера. Адже майже у кожній службі, у кожному структурному підрозділі є чимало фахівців, які володіють наукою цифр. Хто ж вони і чим займаються?

    В одній газетній публікації розповісти про всіх залізничних бухгалтерів неможливо. Тому зупинимо вибір лише на одній представниці цієї важливої професії. Знайомтесь - головний бухгалтер Вінницької дистанції колії Людмила СОСНОВСЬКА, ветеран праці, нагороджена медаллю «Залізнична слава» ІІІ ступеня.


    Людмила СОСНОВСЬКА

    - Що привело на залізницю? - перепитує Людмила Вікторівна і на хвилинку задумується. - Я б запитала: не що, а хто? І відповіла б - мій батько. Він довгий час працював оглядачем-ремонтником рухомого складу у Жмеринському вагонному депо. А коли й глибше заглянути в історію нашої родини, то можна дізнатись, що й обидва мої діди теж були залізничниками. Яким СКРИПНИК працював провідником, а Яків РЕПУШАНСЬКИЙ трудився на Жмеринському вагоноремонтному заводі. Тож за їх прикладом та, враховуючи бажання батька, я поступила навчатись до Київського технікуму залізничного транспорту. Після цього працювала бухгалтером у Жмеринському відділку дороги і заочно навчалась у Дніпропетровському інституті залізничного транспорту. Після була робота у Вінницькій дистанції сигналізації та зв’язку на посаді головного бухгалтера, і от уже виповнюється 20 років, як я працюю у Вінницькій дистанції колії. Коли ж і далі говорити про нашу залізничну родину, то вона має продовження. Моя сестра Наталія РЕПУШАНСЬКА - також головний бухгалтер Жмеринської дистанції електропостачання, син Богдан обіймає посаду начальника першого сектору Козятинської дирекції залізничних перевезень, а донька Наталія працює разом зі мною бухгалтером.

    Виходить, що в одній родині - аж три бухгалтери. Тож хто краще за Людмилу Вікторівну може розповісти про суть цієї професії і її значення на залізниці?

    - На бухгалтерію покладено зобов’язання вести облік усіх коштів та матеріальних цінностей, які надходять та перебувають на балансі нашого структурного підрозділу. А це - чималі кошти. Так лише минулого року на коліях, що віднесені до нашої дистанції, виконано капітальний ремонт на суму 16 мільйонів 777 тисяч грн., а модернізація коштувала понад дев’ять мільйонів, реконструкція мосту через ріку Південний Буг обійшлась залізниці більше десяти мільйонів гривень. Основні фонди у нас складають майже 409 мільйонів...

    Не буду передавати інші цифри, названі головним бухгалтером Вінницької дистанції колії, зазначу, що дійсно суми чималі. І це лише в одному структурному підрозділі. А як їх узагальнити в масштабах залізниці? І варто зазначити, що вони узагальнені, зведені у відповідні документи, причому обраховані з точністю до копійки. Тож можна уявити, наскільки клопітна та й відповідальна така робота. Причому, вона необхідна для будь-якої господарської структури, а тим більше для такої гігантської, як наша залізниця. Тому без перебільшення можна сказати, що бухгалтер - професія залізнична. А володіють нею в абсолютній більшості - жінки, серед них і одна із найдосвідченіших бухгалтерів - Людмила Сосновська.

    Успішних вам доріг, Ірино!


    Ірина КРАВЕЦЬ

    Кожен, хто працює на нашій залізниці, прийшов сюди своїм шляхом. Для когось це було продовженням родинної справи, хтось вирішив стати засновником майбутньої залізничної династії, а... Ірина КРАВЕЦЬ вийшла заміж. Ні, не за залізничника, за хлопця, який припав до душі.

    Коли ближче познайомилась із його родиною, то дізналась, що всі в ній - залізничники. Причому, двоє родичей мають звання «почесний». А от чоловік не продовжив сімейну традицію - обрав собі інший фах. Тож довелось його «виручати», щоб родовід Кравців-залізничників не зупинився.

    І тоді Ірина пішла працювати квитковим касиром на вокзалі ст. Вінниця і одночасно навчалася у Київському технікумі залізничного транспорту. Усе в неї добре виходило: і робота, і навчання, та й виховання сина. Невдовзі її призначили старшим квитковим касиром. Турбот додалось, але й з новими обов’язками Ірина Кравець успішно справляється.

    - Моя «права рука», - говорить про підлеглу завідувачка квитковими касами Людмила КОЖУХОВСЬКА. - Уже декілька років ми з Іриною Леонідівною разом працюємо і жодних суттєвих зауважень у мене до неї не було.

    Високої думки про старшого квиткового касира й інші керівники вокзалу та колеги по роботі. А це засвідчує, що Ірина Кравець свій шлях на залізницю успішно пройшла. Хай він буде успішним й у подальшому!

    Москвічова працює у Вінниці


    Світлана МОСКВІЧОВА

    До сьогодні існує умовний розподіл професій на чоловічі та жіночі, в тому числі й на залізниці. Якщо серед організаторів руху поїздів чи в пасажирському господарстві ми звикли бачити представників як однієї, так й другої статі, то в локомотивному, колійному жінки - рідкість. Проте одна із небагатьох - технік третьої дільниці Вінницької дистанції колії Світлана МОСКВІЧОВА.

    - Свій вибір я зробила свідомо, - зізналась у розмові Світлана Анатоліївна. - Хоч у мене в родині й не було залізничників, захотіла працювати саме у цій галузі, тому й поступила на навчання до Вінницького технікуму залізничного транспорту на спеціальність - колійне господарство. І, до речі, я була не одна, в групі дівчата складали майже її половину.

    - А як працювалось, адже колійне господарство - це важкі рейки, шпали, забивання костилів?. - звертаюсь до співрозмовниці.

    - Із роботою монтерів колії ми знайомились лише під час виробничої практики. Там важких робіт не було, на залізниці уже давно більшість виробничих процесів механізовано. А після завершення навчання я працювала техніком, а це вже не фізична робота. Спочатку трудилась під Києвом, згодом перевелася до Вінниці, де уже понад двадцять років займаю цю посаду. І ні трішки не шкодую про свій вибір. Станься так, що знову потрібно обирати професію, - я в колійники пішла б.

    Добрий спадок пані Анжели


    Анжелa ПЕДОС

    Коло службових обов’язків заступника старшого поїзного диспетчера Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анжели ПЕДОС доволі широке. Та важливою їх складовою є розподіл вантажних вагонів між залізничними станціями, від яких надходять заявки. А це, в наш час, коли справного вантажного рухомого складу залишається все менше, зробити не так вже й просто.

    - Намагаюсь виконати всі заявки, - зізнається Анжела Олександрівна, - хоч для цього доводиться часто розпочинати свій робочий день о шостій ранку, а завершувати пізно ввечорі. Останнім часом побільшали об’єми відвантаження зерна, а для цього потрібні спеціальні вагони, тож і їх розшукуємо по усіх залізницях, щоб вчасно подати відправникам вантажів. Адже від цього значною мірою залежать надходження до залізничної скарбниці. Тож потрібно старатись.

    Старанність - це риса характеру, яка притаманна Анжелі Педос ще з юних років. Вона успішно навчалась у Дніпропетровському інституті залізничного транспорту. Самовіддано працювала і черговою по ст. Жмеринка, і поїзним диспетчером, й інженером-технологом відділу перевезень... Докладала чимало зусиль й на посаді старшого поїзного диспетчера. А успадкувала цю важливу для залізничника рису характеру Анжела Олександрівна від батька та діда, які віддали усе своє трудове життя нелегкій роботі в локомотивному депо П’ятихатки.

    Сьогодні досвідчена залізничниця прищеплює старанність у роботі й своїм молодшим колегам - поїзним диспетчерам. Вона принагідно нагадує їм, що наша залізниця - це годувальниця, яка забезпечує добробут у їхній родині. Тож і до роботи належить ставитись самовіддано.

    Салют, Маріє!


    Марія Бєляєва

    Так сталося, що після навчання у Вінницькому залізничному технікумі, Марію Антонівну БЄЛЯЄВУ направили працювати аж на Куйбишевську залізницю (Російська Федерація). Робота на посаді техніка дистанції лісового господарства їй подобалась, тому й на чужині жити і працювати дівчина швидко призвичаїлась. Вступила на навчання до Куйбишівського інституту залізничного транспорту, вийшла заміж... Та все ж її вабив рідний край - Поділля, де вона народилась та зростала.

    Разом із чоловіком та ще маленьким сином Марія Бєляєва уже далекого 1979 р. повернулась у Вінницю, щоб поселитись тут уже назавжди. Розпочала працювати товарним касиром, згодом її призначили інженером станції. А останні роки, до виходу на пенсію, Марія Антонівна обіймала посаду заступника начальника станції Вінниця з вантажної роботи. Робота ця копітка, особливо важко було під час різкого падіння вантажних перевезень. Доводилось боротись за кожного клієнта. Та планові завдання з навантаження вагонів цей структурний підрозділ щороку виконував. Станцію неодноразово відзначали серед кращих на залізниці. В цьому є заслуга й Марії Бєляєвої. Підтвердження тому - численні заохочення та знак «Залізнична слава» ІІІ ступеня, яким її нагородили.

    І на сьогодні Марія Антонівна продовжує трудитись інженером станції Вінниця. Вона сумлінно виконує службові обов’язки, адже працює на своїй залізниці, яка найрідніша за всі інші.

    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05