РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 8 (2 березня 2009) 

  • Сенс життя Олександра Ткачова


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    Бувати в депо Київ-Пасажирський, зустрічатися з його працівниками, а також з начальником Олександром ТКАЧОВИМ доводилось неодноразово. В результаті цих зустрічей на шпальтах «Рабочего слова» з’являлися репортажі про виробниче життя й трудові успіхи вагонників. Недостачі інформації ніколи не було: багато на підприємстві цікавих справ, а в колективі - гідних фахівців. Проте не залишало прагнення розповісти про визнаного лідера виробництва, таку людину, яка присвятила рідному підприємству все життя, була віддана йому розумом і серцем. Як знайти таку особистість? За порадою звернувся до голови профкому депо Леоніда БАТОЖНОГО. Він сам віддав рідному депо 35 років життя, 22 з яких - на посаді звільненого голови профкому. Леонід Михайлович на мить замислився й сказав: «Є в нас такі шановані люди. І достатньо. Та, мені здається, кращої кандидатури, ніж наш начальник, не знайти».

    І продовжив: «Запитайте про нього у будь-кого з деповців, - впевнений, всі про нього скажуть: грамотний інженер, здібний організатор, професіонал, що прагне постійно підвищувати свій фаховий рівень. А від себе додам: це - людина неспокійної вдачі, з тих, хто ніколи не зупиняється на досягнутому. Життя не стоїть на місці, аби встигати за його бурною течією, треба докладати неабияких зусиль. Тому Олександр Федорович - у постійних пошуках, він за натурою дослідник, експериментатор. До всього йому треба дійти своїм розумом, власними руками. Я добре знаю Олександра Федоровича, можу запевнити, що він такий в усьому: чи то на виробництві, чи вдома або на присадибній ділянці...»

    Сторінки біографії

    Начальник вагонного депо Київ-Пасажирський Олександр Федорович Ткачов народився 2 червня 1949 р. у с. Жовтневе, Софіївського району, Дніпропетровської області.

    У 1966 р. закінчив середню школу і в тому ж році вступив до Дніпропетровського інституту інженерів транспорту (ДІІТ). У 1971 р. закінчив механічний факультет цього вузу й за розподілом був направлений на Південно-Західну залізницю. Подальша доля Олександра Федоровича пов’язана з вагонним депо Київ-Пасажирський, у якому з посади бригадира розпочалася його трудова біографія. Через рік його було призвано до війська, служив у Казахстані, у військах ППО. В 1973-му повернувся до рідного депо, знову працював бригадиром, майстром дільниці внутрішнього обладнання вагонів, з 1975 р. - майстром автоконтрольного пункту, з 1977 р. - старшим майстром деповського ремонту, з 1978 р. - головним інженером, а з 1981-го - на посаді начальника вагонного депо Київ-Пасажирський.

    Віхи поступу

    Працюючи на посаді майстра автоконтрольного пункту, в 1975 р. впровадив в експлуатацію новий автоконтрольний пункт, єдиний на території України, що з 1977 р. виконував ремонт усіх видів автогальм пасажирських вагонів.

    З 1980 р. під його керівництвом на посаді головного інженера проведено реконструкцію колісно-роликового цеху, що забезпечило поточний ремонт колісних пар.

    У 1989 р. проведено реконструкцію підсобних відділень деповського ремонту, в результаті вагонне депо отримало дозвіл на виконання капітального ремонту пасажирських вагонів відповідно до рішення МШС СРСР.

    У 1998 р. впроваджено установку по зміцненню поверхні замка автозчепу електроіскровим методом за допомогою установки «Дискрет-11Р», що дозволило зменшити знос замків і збільшити термін їх використання без ремонту між плановими видами ремонту вагонів. Використання цієї нової технології також дозволяє відновлювати поверхню вала генератора ДУГГ-28 до конструкційних розмірів.

    У 2003 р. після реконструкції введено в дію дільницю з ремонту редукторів від середньої частини осі.

    Як керівник велику увагу приділяє покращенню умов праці та підвищенню культури виробництва, з людьми ввічливий, доброзичливий, завжди готовий надати практичну допомогу, користується заслуженою повагою серед керівництва Укрзалізниці, Південно-Західної, споріднених підприємств та працівників вагонного депо Київ-Пасажирський.

    За успішну роботу неодноразово заохочувався керівництвом Південно-Західної залізниці, а у 1987 р. був нагороджений знаком «Почесному залізничнику».

    Раніше і тепер

    Ми сидимо в просторому кабінеті Олександра Федоровича й ведемо бесіду.

    - Починати свою діяльність на Південно-Західній довелося під «крилом» вагонної служби, начальником якої був Петро Степанович Левашов. Її структурі тоді підпорядковувались не лише вантажні, а й пасажирські вагонні депо, - починає оповідь мій співрозмовник. - І треба сказати, що в ті часи працювати було складніше. Не було тих умов, того обладнання, що є тепер. Пам’ятаю, начальник депо Микола Тимофійович Ступченко ледь не щоранку розпочинав трудову зміну з вирішення однієї постійної проблеми: як розподілити відремонтовані автозчепи? Скільки їх виділити на ПТО і скільки залишити в депо? Річ у тім, що своєї дільниці з ремонту автозчепів у нас не було, їх ремонтували у вагонному депо Дарниця. Тому ми відчували завжди гостру потребу в цих вузлах, щодня до десятка вагонів простоювало через їх недостачу. Та, мало того, через їх неякісний ремонт траплялося до десятка саморозчепів щороку. А за це, звісно, по голівці не гладили, адже саморозчеп - це брак з категорії особливого обліку. Інших проблем було теж хоч греблю гати. І коли мене призначили головним інженером депо, я не те, щоб розгубився, але сприйняв це призначення без особливого ентузіазму.

    - Я звик до «живої» роботи в гущі виробництва, а тут - просиджуй цілими днями в кабінеті, - продовжує з легкою посмішкою Олександр Федорович. - Три дні посидів і кажу начальникові депо Юрію Олександровичу Єфімову: «Ви, певно, припустилися помилки, призначивши мене на цю посаду. Не можу я в кабінеті сидіти». А він відповідає: «Ось я піду у відпустку, відчуєш тоді, що таке «кабінетна робота».

    Дійсно, тільки він пішов у відпустку, я сповна відчув усі «принади» керівної посади. А невдовзі Юрія Олександровича призначили заступником начальника Київського відділка залізниці, і я зайняв посаду начальника депо.

    «Найболючішим» місцем у депо тоді був колісний цех. Він, м’яко кажучи, не витримував критики. І ось ми взялися за його переобладнання. Нам удалося зібрати весь найкращий досвід, який був на той час у вантажних депо на мережі залізниць МШС СРСР. А їх тоді було чималенько. В багатьох довелося побувати. Червоноармійськ, Ясиновата... Їздили, вивчали. Потім у себе запроваджували поточні лінії, демонтажні, монтажні стенди з нестандартним обладнанням. Це була дуже непроста справа. Та коли у 1982 р. здали в експлуатацію оновлений колісний цех, наші зусилля було гідно оцінено. За цю розробку депо отримало срібну медаль на Виставці досягнень народного господарства у Москві.

    Згодом створили власний контрольний пункт справності автозчепів. Стали самостійно ремонтувати цей важливий вузол, впровадивши нову технологію. Наш досвід перейняли Бахмацьке та інші депо. Тепер з технічних причин відмов автозчепів позбавились, якщо й трапляються іноді - лише з «людського фактору».

    Крім того, за цей час організували редукторно-карданну дільницю. Змінився невпізнанно й електроцех. Впровадили в ньому стенди для випробувань генераторів усіх типів. Раніше траплялося, що на муфтах зчеплення лопались вали, тому що при їх ремонті використовувалось електрозварювання. Із застосуванням установки «Дискрет» (аналогічної тій, що діє й на ремонті автозчепів), проблему було вирішено.

    Завдяки переплануванню і перебудові виробничих приміщень, зокрема двоповерховій «вставці», отримали розвиток підсобні цехи - столярний, оббивний. Знайшлося місце й для переобладнаного кабінету охорони праці. Технічне переоснащення виробництва, розбудова приміщень сприяли тому, що ми одними з перших серед пасажирських депо всіх залізниць отримали право проводити капітальні ремонти вагонів. Почали з плацкартних, потім опанували купейні. Зараз проводимо капітальний ремонт усіх типів вагонів, що приписані до Київської вагонної дільниці.

    Проблеми експлуатації

    - Разом із фахівцями Київської вагонної дільниці ми займаємось експлуатацією пасажирських вагонів. Їх турбота - екіпірування, внутрішнє обладнання, постільна білизна, а ми обслуговуємо ті вузли, що пов’язані з безпекою руху: ходові частини, гальма, автозчепні пристрої, електрообладнання, карданні приводи, - продовжує Олександр Федорович. - Спільно з колегами-сусідами відправляємо до 75% пасажирських вагонів нашої залізниці. Інша частина приходиться на Жмеринську та Хмельницьку вагонні дільниці та вагонне депо Бахмач. Це щодо підготовки та відправлення вагонів. А в обсягах ремонту все-таки трохи відстаємо від бахмацьких колег: ми деповським ремонтом оновлюємо десь 350 вагонів на рік, а вони - до 400. Тут справа в тому, що бахмацьким колегам простіше вирішувати кадрові питання.

    Як експлуатаційник можу сказати, що процес утримання старого вагонного парку, так би мовити, більш «опрацьований», краще налагоджений. Досі старі вагони ведуть себе в експлуатації надійно.

    Проте в нинішніх умовах, коли зростають вимоги щодо швидкості та комфорту, вагони-«ветерани» вже не можуть задовольняти пасажирів. Їм на зміну приходить більш сучасне покоління готелів на колесах, обладнаних комп’ютерною технікою, кондиціонерами, біотуалетами. Саме таким рухомим складом нас забезпечує Крюківський вагонобудівний завод. Радує те, що це не чиєсь, а наше рідне, українське підприємство. А результат нашої плідної співпраці - очевидний: сім десятків красенів-вагонів. Та зовсім недавно, наприкінці минулого року, отримали десять таких, які з повним правом можна назвати рухомим складом нового покоління. Вони обладнані принципово новими візками з поліпшеною ресорною підвіскою, завдяки якій вагон їде плавно, без будь-яких впливів з боку колії.

    Тепер під ці вагони доводиться перелаштовувати технологічні процеси ремонту. Для цього потрібне нестандартне обладнання, стенди для демонтажу та монтажу візків. На цих вагонах застосовано гальмове обладнання відомої фірми Кнор-Бремзе (Німеччина). Проте, аби проводити капітальні ремонти їхнього обладнання, треба отримати у німців дозвіл. А для цього нам, насамперед, треба підготовити виробництво, навчити людей.

    Стара спадщина СРСР відходить у минуле. Зараз йде оновлення вагонного парку. Сім десятків крюківських вагонів вже служать нашим пасажирам. Щороку їх парк зростатиме. І це внесе стабільність в нашу роботу. Адже різноманітність видів вагонів не сприяє їх успішній експлуатації. Отож дивимось у майбутнє з оптимізмом.

    Люди у нас чудові!

    Дуже тепло розповідає Олександр Федорович про своїх трударів: «Люди у нас дуже відповідальні, такі, що всією душею вболівають за виробництво. Жодна сила не примусить їх хоч на крок відійти від інструкцій щодо технології того чи іншого виробничого процесу. Виробничі обов’язки для колег - справа свята. Взяти, приміром, хоча б наших малярів зовнішнього дизайну. Вони добре знають, що на фарбування одного вагона потрібно витратити 2-3 дні, бо технологічний процес передбачає ґрунтовку, сушку, потім фарбування в кілька шарів - у них і в думках немає «прискорювати» цей процес. Навіть, якщо хтось із керівників, заради «галочки», захоче примусити їх прискорити операцію - вони це сприймуть, як образу, й навіть вітатися перестануть. Самі вимагають від керівника безумовного дотримання технології».

    - Є люди, які назавжди залишили про себе світлу пам’ять, - веде далі Олександр Федорович. - Донині з теплим почуттям згадую слюсаря Недашковського Миколу Лукича, на жаль, він уже пішов з життя. Давно це було, коли я ще працював майстром. Микола Лукич був для всіх, так би мовити, «живим індикатором». Він настільки переймався проблемами виробництва, що по його обличчю завжди можна було судити про те, як ідуть справи в цеху. Трапляться якісь негаразди: скажімо, хтось щось не так зробив або через щось проштрафився - він сумний, невдоволений. Проте сам ніколи не скаже. Я знав його характер і коли заходив до цеху, завжди придивлявся: який настрій у Лукича?

    Ось такі люди працювали і працюють на підприємстві. Для них депо - як рідний дім, вони за нього вболівають усією душею, вбачаючи у ньому весь сенс життя.

    Без сумніву, такі слова стовідсотково справедливі й на адресу Олександра Федоровича.

    Анатолій РОМАНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05