РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 7 (23 лютого 2009) 

  • Чи були генерали зрадниками?

    Начальник штабу 6-ої армії комбриг Іванов з властивою йому ретельністю розкладав оперативні карти на робочому столі командувача. У цей момент Іван Миколайович Музиченко давав вказівки по телефону тимчасово виконувачу обов’язки командира 15-го мехкорпусу полковнику Єрмолаєву. До комбрига долітали чіткі фрази: «6-ий загін 10-ої танкової дивізії зосередиш біля переправи с. Медведівки… І дивись мені - жодного німецького танка на трасі Махнівка - Козятин. З настанням світанку організуєш розвідку противника, в напрямку: Райгородок, Янушполь, Уланів. Твоє завдання: як тільки виявиш противника, не допускай його просування на Уланів, Хмільник. У мене - все. До побачення».

    Генерал-лейтенант Музиченко поклав слухавку і підійшов до робочого столу:

    - Так, комбриг! Давай разом поміркуємо, що можна зробити в даній ситуації. Помовчавши, додав:

    - Учора ввечері дзвонив командувач фронту Михайло Петрович Кирпоніс і вимагав від нас завдати контрудару в напрямку Бердичева. Завдання одне: розбити противника!

    Промовивши останні слова, Іван Миколайович зробив паузу, начебто чекав підказки, як це завдання можна краще виконати.

    - Товаришу генерале! Обстановка, що склалась на лінії дотику з противником, - почав свою доповідь начальник штабу, - тривожна і складається не на нашу користь. Після 22 днів боїв на кордоні і під час відходу військ до нинішніх рубежів оборони нами втрачено у боях матеріальної частини, мається на увазі - артилерії, танків, бронемашин, до 50 відсотків, особового складу - 55-60. Недостатньо автозасобів для перевезення боєзапасів, бойового госпзабезпечення… Від себе додам, - начальник штабу армії витер піт з чола, - як це неприємно, але відзначити потрібно: в ряді дивізій, полків, армій спостерігається загальна втома, велике вибуття командного та політичного складу за відсутності поповнення ланки командирів рот і вищих офіцерів. Окремі з’єднання - на межі сил. Кілька слів про противника. Його сили розвідкою достоту визначено: дві танкові дивізії фон Клейста, мотодивізія, частини піхотної дивізії на стику із сусідом зліва - свіжа піхотна дивізія. Можна вважати реальним вихід на цей рубіж головних армійських корпусів противника. І, нарешті, як підсумок, без негайного поповнення війська 6-ої армії не в змозі розгромити противника під Бердичевом.

    - Добре! Це я і без тебе знаю! - обірвав його мову командарм. - Тільки погано те, що там нас із тобою не розуміють, - генерал-лейтенант рукою показав на стелю. - Не хочуть зрозуміти, і все тут. Їм давай наступ, контрудар! А як?! Якими силами, засобами? Їх не цікавить. Що ж ти мені пропонуєш доповісти командувачу фронту? Що 6-та армія небоєздатна і не готова вести бій з противником?

    - Так!

    Генерал-лейтенант підвівся з-за столу.

    - Що вони там про нас подумають?! Дитсадок і тільки. Залишається розрюмсатись і... Ні! Такого не буде. Даю тобі годину. Тоді доповіси, де і якими силами можливий контрудар. Район - Бердичів!.. Можеш йти.

    Не минуло й 50 хвилин, як на стіл Музиченка лягла карта з нанесеними на ній стрілками наступу.

    - Ось, бачиш! Виявляється, нерозв’язуваних завдань немає, - командарм усміхнувся. - Доповідай!

    - Вивчивши стан військ 6-ої армії, штаб і я вважаємо, що група «Козятин» генерал-майора Огурцова у складі залишків двох танкових дивізій, 3-ої ПГАБ, 44-го мотострілецького полку, двох артилерійських, бронепоїзд зі станції Глухівці, а інші - з рубежу села Іванковець, хутора Висілки завдають удару противнику. У випадку успіху можливий вихід наших військ у район Бистрика, Филищаківки.

    - Згоден! - Музиченко подивився у вічі комбригу, а потім додав: - Знаю, що важко! Ой, як важко! Але наказ є наказ. І ми з тобою повинні виконувати. І ще прошу тебе виїхати до Огурцова і разом на місці попрацювати як слід. Потрібен бій. Атака і ще раз атака! Пасивна оборона тільки на руку німцям.

    Наступного дня під натиском правого флангу групи «Козятин» німці почали відходити. Танкісти групи, окрилені успіхом, гусеницями чавили вогневі точки противника, економлячи снаряди. Розуміючи, що наступ розгортається на нашу користь, Огурцов вивів другий ешелон - 88-ий танковий полк - у пішому строю.

    - Якби десятків зо два середніх танків Т-34 та боєприпасів, - з болем у серці сказав командир групи «Козятин» генерал-майор Огурцов, - від фонклейстовських вояк тільки пір’я полетіло б. А поки що... виходу немає. Танкісти воюють як піхотинці.

    Начальник штабу армії, який стояв поруч, тільки знизав плечима. Вони зрозуміли один одного. Під вечір село Іванківці було очищено від німців. На полі бою горіли, як свічки, 20 німецьких танків. З південного напрямку частини групи «Козятин» успішно просунулись і зайняли південне передмістя Бердичева в районі іподрому. Для подальшого розвитку успіху та наступу не було ні сил, ні боєприпасів. Допомоги чекати було нізвідки.

    Наступного дня противник при підтримці літаків, танків, мінометів рушив у наступ. Бойові порядки групи Огурцова змушені були відходити в бік сіл Хажин, Жежелев. Продовжували відступати війська 6-ї армії і на інших напрямках, втрачаючи особовий склад, техніку. Криваві бої точились під Козятином, Погребищем, Оратовом, Монастирищами, Христинівкою, Уманню.

    «Важке становище склалось у ці дні в 6-ій армії, відрізаній від головних сил могутнім угрупованням противника, яка завдавала удару за ударом з півдня. Ставка вимагала від нас рішучих контрударів по ворогу. І всі ми розуміли, що пасивна оборона буде лише на руку противнику. Генерал Музиченко також це розумів і доклав немало енергії для організації контрударів. Але, на жаль, сил у його розпорядженні залишалось мало», - написав згодом маршал Радянського союзу І.Х. Баграмян у своїх мемуарах.

    Після Умані залишки військ 6-ої та 12-ої армій були зведені в «групу Понедєліна». У книзі «Група армій «Південь», що вийшла через десятки років після війни, розглядаються, як рівні за значенням, дві події, що сплутали всі плани захоплення України і завдали непоправних втрат фашистським військам, - битви під Уманню та за Київ.

    Багато солдатів та офіцерів 6-ої та 12-ої армій, захисників Умані, опинилися на околиці міста в птахофермі та кар’єрі цегельного заводу. Обеззброєні, знесилені від голоду, обірвані та босі... Доля приготувала їм повільну смерть...

    Серпневої ночі надійшла команда прориватись. Вишикувалась колона. В ній - артилерійські тягачі, трактори, машини, два танки без жодного снаряда, кілька броньовиків, солдати.

    Гуркіт тракторів, ревище танків наводить жах на фашистів в окопах. Вони не витримують і тікають…

    Світанок перестрів команду відступаючих у дорозі. Зрозумівши, що це частини 6-ої та 12-ої армій, які прориваються, німці відкривають масований вогонь. Палають автомашини, бойова техніка, гинуть бійці. Відбиватися просто немає чим. Машини затихають на ходу.

    Підбито танк, в якому перебуває генерал-майор І.М. Музиченко. Його поранено. Німецькі танки, в буквальному розумінні цього слова, добивають техніку, стріляють по беззбройних солдатах і командирах, гусеницями вчавлюють все на своєму шляху в землю.

    То там, то тут лунають поодинокі постріли, в хід пущено останні гранати. Але це - крапля в морі. Звучить команда про відхід. Відстрілюючись на ходу, червоноармійці біжать під захист лісу. Небагатьом вдалося цього дня заховатись від смертельного вогню німців.

    ... - Ганс!

    Німецький солдат, що йшов за танком, зупинився.

    - Глянь, хто там, з кашкетом. Мабуть, птах високого польоту?

    Обидва, не роздумуючи, побігли до панцирника. Іван Миколайович Музиченко лежав на землі, в пістолеті не було набоїв. Поруч з ним лежали трупи фашистів...

    Його доставили в Голованівськ у штаб дивізії, що наступала.

    - Музиченко! Музиченко! Генерал-лейтенант! Грос офіцир! Ударна 6-а армія! - плутаючи російські та німецькі слова, по складах, говорив високий полковник з моноклем в оці. - Капут армії! Генерал відвоювався?! - єхидна посмішка з’являється на обличчі гітлерівця.

    9 серпня 1941 р. полонений на допиті заявив:

    - Росіяни будуть боротися до останньої краплі крові навіть у Сибіру, тому що йдеться про долю Вітчизни, а помилки, допущені режимом, не мають значення...

    Йому запропонували стати зрадником, та він відповів так, що фашисти зрозуміли, мовляв, таких генералів, як Музиченко, зламати неможливо, тим більше переманити на свій бік. За це йому довелося з 1941 по 1945 рр. побувати не в одному німецькому таборі смерті.

    Кітель генерал-лейтенанта із зірочками в петлицях він не дозволив із себе зняти. Так і ходив до самого звільнення в ньому. А на кітелі зверху - арештантська роба. Генеральського кашкета з голови не знімав, з рук не випускав. Там, під околишем, два ордени Червоного Прапора і медаль «XX років РСЧА».

    Повернувся командарм 6-ої на Батьківщину з орденами і в генеральському кітелі, який чотири роки зігрівав його серце і кликав до боротьби - навіть у фашистських катівнях.

    Тільки після війни стало відомо, що на північ та схід від Новоархангельської частини 6-ої та 12-ої армій відбивали натиск 9, 11, 16 танкових дивізій, а також двох механізованих (16-ої та «Адольф Гітлер»). Із заходу сунули чотири піхотні дивізії. На півдні та південному заході - 1-ша і 4-та німецькі гірськострілецькі, 257-ма і 96-та піхотні, дві легкопіхотні дивізії, угорський та румунський корпуси, італійська дивізія. За кожним номером дивізії - 12 тис. солдатів, десятки танків, сотні стволів артилерії та мінометів. За німецькими даними, 6-а та 12-а радянські армії скували 22 повнокровні дивізії, 700 літаків.

    З серпня 1941 р. у щоденнику колишнього начальника Генштабу сухопутних військ Німеччини генерала Гальдера з’явились такі рядки: «Загони 17-ої німецької армії, 1-ша танкова група з’єднались північніше Первомайська (Кіровоградська обл.), взявши в кільце 6, 12, 18 армії». Але то - звичайні хвастощі: 18-а армія вирвалася з оточення.

    Після 10 серпня в журналах бойових дій 6-а і 12-а армії більше не згадуються. Важка доля спіткала командарма 12-ої генерал-майора Павла Григоровича Понедєліна. Формулювання звинувачення, пред’явленого йому після повернення на Батьківщину, майже дослівно повторює наказ, підґрунтям якого, в свою чергу, є чиясь нечесна спроба звалити на нього відповідальність за все, що тоді відбувалося на Південному фронті. У цьому наказі ДКО за №270 Понедєліна було названо зрадником.

    У фашистський концтабір, де утримували Понедєліна, ті, хто потрапив у полон пізніше, принесли звістку про наказ №270. Знайшлися серед полонених військові, вірнопіддані Сталіна, готові знищити зрадника Батьківщини. Але група комісарів та особістів 6-ої та 12-ої армій зберегли командуючого, не допустили розправи. Після повернення з полону генерал-майор Понедєлін був одразу арештований, засуджений військовим трибуналом і страчений. Це було 1950 р. у Лефортово. 29 лютого 1956 р. звинувачення зняли, генерала реабілітували...

    Два командувачі армій. Це вони в перші дні війни прийняли на себе удар фашистської армади. Це вони разом із солдатами вели важкі бої без поповнення живою силою, технікою, боєприпасами, продуктами харчування, пальним. Майже два місяці кривавого 1941-го стримували військову машину німців, що рвалася до столиці України - Києва.

    Вони виконали свій обов’язок до кінця.

    Два генерали, два командарми, чиї долі й до цього часу хвилюють багатьох...

    З архіву МО Росії

    З наказу ставки вищого головнокомандувача №270

    З архіву МО Росії

    16 серпня 1941 р.

    «...Даже те части нашей армии, которые случайно оторвались от армии, попали в окружение, сохраняя дух стойкости и мужества, не сдаются в плен, стараются нанести врагу побольше вреда и выходят из окружения.

    Мы не можем скрыть и того, что за последнее время имели место несколько позорных фактов сдачи в плен врагу. Отдельные генералы подали плохой пример нашим войскам.

    Командующий 28-ой армией генерал-лейтенант Качалов, находясь вместе со штабом группы войск в окружении, проявил трусость и сдался в плен немецким фашистам... сам генерал-лейтенант Качалов предпочел сдаться в плен, предпочел дезертировать к врагу.

    Командующий 12-ой армией генерал-майор Понеделин, попав в окружение противника, имел полную возможность пробиться к своим, как это сделало подавляющее большинство частей его армии... Не проявив необходимой настойчивости и воли к победе, поддался панике, струсил и сдался в плен врагу, дезертировал к врагу.

    Командир 13-го стрелкового корпуса генерал-майор Кириллов... дезертировал с поля боя, сдался врагу...»

    ...Считать вышеперечисленных генералов изменниками Родины с последующими выводами...

    Наказ №270 від 16.08.1941 р. підписали: Сталін, Молотов, Будьонний, Ворошилов, Тимошенко, Шапошников, Жуков.

    Леонід КРИВОВ, ветеран органів МВС України м. Козятин
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05